Люстрація в аспекті порушення прав і свобод

Вступ На сьогоднішній день Україна стоїть на порозі кардинальних змін. Ситуація, що склалася за останні півроку змусила замислитись багатьох. В українського народу нарешті почала визрівати громадська позиція та достатньо великий відсоток населення проявив свою громадську активність, що необхідно відзначити як надзвичайно позитивний момент на шляху становлення національної правосвідомості. Також у зв’язку з цими подіями особливої актуальності набула обрана мною тема, оскільки права і свободи громадян були неодноразово порушені та незаконно обмежені. Відповідно до частини 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини, «при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві» Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. — К.,

1992. — С. 23−24. Чисельні конференції, палкі обговорення, напружена робота правників з розробки законопроектів — це далеко не повний перелік подій, що викликані необхідністю проведення «очищення» лав української публічної влади.

У своїй роботі я хочу висвітлити процес, що відбувається на даний момент, а саме процес люстрації. Він має пряме відношення до теми «Обмеження прав і свобод», оскільки по-перше обмеження права на свободу мирних масових зібрань є однією з підстав проведення люстрації на Україні, по-друге суб'єкт люстрації зазнає обмеження права на зайняття певних державних посад. Люстрація є актуальною для аналізу і вивчення бо це новий термін, та взагалі процес, для України і відповідно жодного визначення чи пояснення в національному законодавстві він ще не знайшов.

Тож за мету у своїй роботі ставлю — проаналізувати міжнародне та національне законодавство, а також розкрити питання проведення люстрації в Україні у контексті обмеження прав громадян України та інших осіб.

Обмеження прав і свобод загальні аспекти Почати розкриття теми вважаю за необхідне з визначення. Основоположними правами людини є можливості надані особі від природи, що забезпечують його життя, честь та гідність, свободу діяльності в усіх сферах суспільного життя, вони є невід'ємними від індивіда та не залежать від територіальної чи національної приналежності.

Першим та основним документом, що містить перелік основних прав та має всесвітнє значення є Загальна Декларація прав людини (ЗДПЛ), прийнята 10 грудня 1948 року у Парижі, на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН. До декларації увійшло 30 статей кожна з яких обговорювалася десятки разів, до ЗДПЛ було внесено більше 1400 поправок. Основні суперечності точилися між СРСР і заходом, щодо того які права визнати основними політичні та цивільні чи соціально-економічні. Та попри це під час голосування в якому приймали участь 56 держав 48 з них підтримали проект Декларації, інші утримались. Серед держав які утримались від голосування була і Українська РСР. Та на сьогодні Загальна Декларація прав людини підписана практично всіма державами світу.

Дуже важко переоцінити її значення. Незважаючи на те, що жодної відповідальності на країни які порушують встановлені нею норми не накладається (її можна віднести до, так званого, м’якого права) — ледь не всі конституції у світі встановлюють права закріплені даним документом як обов’язковий мінімум для існування осіб у певній державі. Розділ другий Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» також майже повністю повторює положення ЗДПЛ. Декларація також послужила основою для створення міжнародної системи захисту прав людини.

Тож ЗДПЛ встановила: 1) право на життя; 2) всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах; 3) заборону рабства; 4) заборону катування; 5) заборону дискримінації; 6) право на визнання правосуб'єктності кожної людини; 7) заборону безпідставного арешту; 8) презумпцію невинуватості; 9) право на захист; 10) заборону втручання в особисте життя; 11) недоторканість житла; 12) свободу пересування; 13) право на громадянство; 14) право на набуття статусу біженця; 15) право на укладення шлюбу; 16) право власності; 17) право на свободу думки, совісті і релігії; 18) право на свободу переконань; 19) право на свободу мирних зборів і асоціацій; 20) право брати участь в управлінні своєю країною; 21) право на соціальне забезпечення; 22) право на працю; 23) право на відпочинок і дозвілля; 24) право на освіту; 25) право на достатній рівень життя; 26) право вільно брати участь у культурному житті суспільства. Це і є мінімальні вимоги до правових систем у яких ратифікованою є дана декларація.

Перейду до аналізу українського законодавства, а саме основного закону — конституції. Розділ II «права, свободи та обов’язки людини і громадянина» — у цьому розділі розкривається увесь зміст прав та свобод, а також вказуються випадки обмеження цих прав. Згідно з статтею 21 «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними», стаття 22 визначила, що «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Конституція України Аналізуючи розділ можна сказати, що обмеження прав і свобод громадян припустимі тільки в тому випадку і в тій мірі, в яких вони передбачені конституцією. У статті 64 сказано «Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції».

Конституційні права і свободи людини і громадянина дозволено обмежувати тільки у випадках, прямо передбачених Конституцією. Такими обмеженнями може бути необхідність: 1) запобігти злочинові чи його перепинити; 2) врятувати життя людей та майна, здійснити безпосереднє переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину; 3) з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи; 4) забезпечити інтереси національної безпеки, територіальну цілісність, громадський порядок, економічний добробут; 5) забезпечити охорону здоров’я і моральність населення, захистити репутацію або права і свободи інших людей; 6) запобігти розголошенню інформації, одержаної конфіденційно Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011. Під час воєнного стану, згідно із Законом України «Про правовий режим воєнного стану» може запроваджуватися: 1) комендантська година; 2) встановлюється особливий режим в'їзду і виїзду; 3) обмежується рух транспортних засобів; 4) забороняється призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце проживання.

Отже, можна зробити висновок, що передбачені законом обмеження прав і свобод людини та громадянина мають чіткі межі і умови запровадження. Вони, насамперед, закріплюються міжнародним законодавством і забезпечуються національним.

Питання люстрації в Україні

Почати розгляд питання я хочу, вже традиційно, з визначення поняття. Термін «люстрація» є новим для українського законодавства. Єдине визначення що я знайшов у тлумачному словнику — ЛЮСТРАЦІЯ, у західних губерніях царської Росії — опис мешканців державних або орендованих маєтків з метою встановлення доходів з них Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 573. Як ви розумієте це визначення є надзвичайно далеким від його теперішнього значення. Звернемось до латинської мови в перекладі з якої - Люстрація «lustratio» — очищення через жертвопринесення. Що ж до робочого визначення, воно є приблизно таким — «Люстрація — тимчасове обмеження права займати визначені законом посади в органах державної влади та місцевого самоврядування відповідно до встановлених критеріїв та процедури» Проект закону Харківської правозахисної групи від 27.03.2014 року, Закон України «Про люстрацію в Україні»., є і більш радикальне визначення «Люстрація — визначений цим Законом надзвичайний порядок встановлення заборони обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях особам, визначеним Законом» Проект закон «Про проведення люстрації в Україні» від 27.03.2014, проект внесли Тягнибок, Мартинюк і т.д. З практики ж — люстрація була проведена у Чехії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії - тобто у посткомуністичних державах Східної Європи з кінця 80-их років XX століття, де люстрація застосовувалася до високопосадовців комуністичного режиму, колишніх агентів таємної поліції і т.п.

В мене особисто викликає дуже велике питання, щодо правомірності, доцільності і можливості застосування люстрації до суддів. А саме суддів які «приймали рішення про обмеження конституційного права громадян України збиратися мирно і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації у період з 25 лютого 2010 року по 21 лютого 2014 року включно» Вищезазначені законопроекти. Аналізуючи викладене у пункті першому моєї роботи та згідно ч.2 ст. 39 КУ — «Обмеження щодо реалізації права на свободу мирних масових зібрань може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей». Ст. 182 КАСУ «Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання» — більш детально розкриває положення конституції. Отже, обмеження права на свободу мирних масових зібрань не входить до переліку прав які не підлягають обмеженню (ст. 64 КУ), ч.2 ст. 39 — встановлює порядок обмеження, та суб'єктів, що мають повноваження обмежувати це право, а саме суд (судді). Враховуючи вище зазначене та виходячи із загальних засад судочинства можна констатувати, що судді приймаючі рішення про обмеження даного права діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тож врахування їхніх дій за підставу здійснення люстрації є абсурдним.

Далі хочу розглянути можливість люстрації по відношенню до суддів як такої. Люстрація передбачає два аспекти — звільнення з посади та обмеження права займати певні державні посади. Щодо першого аспекту треба звернутись до ч.5 ст. 126 де вказано 9 підстав при наявності яких суддю може бути звільнено з посади органом який його обрав або призначив. Єдиною підставою за яку можна зачепитися є - порушення суддею присяги, відповідно до якої - суддя, повинен об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права. Отже, звільнення можливе за результатами розгляду дисциплінарної справи відповідними органами (ВККСУ, ВРЮ). Дисциплінарну справу може бути порушено в наслідок надходження скарги у якій має бути чітко вказано одну з підстав передбачених статтею 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», скаргу може подавати будь хто кому відомі факти перераховані статтею 83 (ст. 84 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів»). Тож маємо чіткий механізм та підстави звільнення судді з посади. І для можливості звільнення судді в наслідок «рішення органу люстрації про визнання особи люстрованою» Вище згадані законопроекти потрібно вносити чисельні зміни у чинне законодавство. Другий аспект — заборона займати державні посади, також викликає безліч сумнівів. Аргументую цю позицію наступним — згідно з ч.3 ст. 22 — «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Обмеження права на зайняття певної посади є очевидним звуженням прав особи (я вважаю що це навіть не потребує рішення КСУ у зв’язку з очевидністю).

Тож підсумовуючі усе вище зазначене (хоч і у стислому вигляді) я вважаю, що термінове проведення люстрації не можливе ! Оскільки це непередбачене законодавством, обмеження прав громадян. Сумнівів щодо необхідності введення даного інституту не виникає, але для цього необхідно проводити системне реформування законодавства, починаючи з конституції. А наявні на сьогоднішній день проекти законів про люстрацію, навіть при їх поверхневому аналізі, є напрочуд колізійними та у деяких положеннях неприпустимими.

Висновок Я вважаю, що аналіз чинного законодавства і наукової літератури з питання «обмеження прав і свобод», мною проведений і більш-менш змістовно викладений у даній роботі. У пункті другому я намагався заглибитись у суть явища люстрації та процеси пов’язані з імплементацією цього процесу (очищення) в українське національне законодавство. Особливого акценту я надав саме люстрації суддів оскільки особам, що перебувають на посаді судді, Конституцією України та Законом України «Про судоустрій та статус суддів» надано спеціального статусу, відповідно до якого судді є незалежними, у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя, та недоторканими. Особливою також є процедура звільнення з посади та притягнення до будь-якого з видів відповідальності. Аналіз люстрації в Україні був мною здійснений на підставі 2-х законопроектів, від Харківської правозахисної групи від 27.03.14р. та від народних депутатів (Тягнибока, Мартинюка та ін.) від 27.03.14р. Роблячи конституційно-правовий розбір положень в мене виникла низка суперечностей. Моя позиція частково ґрунтувалася також на «експертному висновку до проекту Закону України про відновлення довіри до судової системи» від 24.03.2014р. складеному паном Герхардом Рейснером (Mr. Gerhard Reissner), Професором, Доктором Лореною Бахмайєр Винтер (Prof. Dr. Lorena Bachmaier Winter) і професором Джимом Мердоком (Prof Jim Murdoch) на прохання українських органів влади до Ради Європи Текст висновку за посиланням http://zib.com.ua/ua/print/78 632-ekspertniy_visnovok_do_proektu_zakonu_pro_lyustraciyu_suddiv.html. Вони зазначили, що люстрація є інструментом, який може бути використаний після зміни державного ладу (зазвичай, від тоталітарного режиму до демократичного державі), люстрація керується цілеспрямованими змінами, але не помстою — помста не може бути метою таких законів, і не повинні допускатися політичний чи соціальний зловживання в результаті процесу люстрації. Цілями її проведення є: встановлення верховенства закону і законності в суспільстві; відновлення довіри в судовій системі України і зниження рівня корупції у системі судів загальної юрисдикції. У висновку вони зазначили, що пропозиції, які містяться в законопроекті, несуть високі ризики для незалежності судової влади яка встановлена безпосередньо КУ, та оскільки люстрація не повною мірою відповідає міжнародним стандартам справедливості, вона не відновить, а навпаки, може підірвати довіру до судової влади Експертний висновок до проекту Закону про люстрацію суддів від 24.03.14р.

Отже, я вважаю, що проблема мною поставлена потребує напруженої та плідної роботи щодо її вирішення, і проведення люстрації в поспіху є безглуздим.

Список використаної літератури Конституція України (розділи II та VIII);

Закон України «Про судоустрій та статус суддів»;

Законопроекти «Про проведення люстрації в Україні»;

Експертний висновок до проекту Закону про люстрацію суддів від 24.03.14р.;

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. —573 с.;

Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011р.;

Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. — К., 1992. — С. 23−24;

Конституційне право України: підручник / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого; за ред.: В. П. Колісника, Ю. Г. Барабаша. — Х.: Право, 2008. — 416 с.