Комахи як шкідники лісових біоценозів в умовах Березнівського району

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Психолого-природничий факультет Дипломна робота:

«Комахи як шкідники лісових біоценозів в умовах Березнівського району».

Рівне-2011.

ЗМІСТ.

ВСТУП РОЗДІЛ І. ЕКОЛОГО-ФАУНІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕНТОМОФАУНИ ЛІСОВИХ БІОЦЕНОЗІВ БЕРЕЗНІВСЬКОГО РАЙОНУ.

1.1 Літературний огляд.

1.2 Фізико-географічна характеристика.

1.3 Особливості лісових біоценозів.

1.4 Екологія лісових комах РОЗДІЛ ІІ. ГОЛОВНІ ШКІДНИКИ ЛІСУ.

2.1 Методика збору і обліку комах.

2.2 Безпека життєдіяльності людини.

2.3 Екологічні групи комах.

2.4 Характеристика комах в умовах Березнівського району.

2.5 Корисні лісові комахи та ентомопатогенні мікроорганізми РОЗДІЛ ІІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ ШКІДНИКІВ ЛІСОВИХ БІОЦЕНОЗІВ В УМОВАХ БЕРЕЗНІВСЬКОГО РАЙОНУ.

3.1 Хвоєгризучі шкідники.

3.2 Стовбурові шкідники.

3.3 Шкідники підземних частин рослин.

3.4 Шкідники шишок, плодів та насіння хвойних порід РОЗДІЛ ІV. КОРОТКА СИСТЕМА ЗАХОДІВ ЗІ ЗМЕНШЕННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ ШКІДНИКІВ ЛІСУ.

4.1 Стовбурові шкідники.

4.2 Шкідники підземних частин рослин.

4.3 Шкідники надземної частини молодих насаджень.

4.4 Шкідники бруньок, листя та пагонів листяних порід.

4.4.1 Шкідники надземних частин молодих насаджень.

4.5 Шкідники шишок, плодів та насіння хвойних та листяних порід ВИСНОВКИ ЛІТЕРАТУРА ДОДАТКИ.

ВСТУП.

Невід'ємною складовою частиною лісових екосистем є їх найбільш чисельний клас тваринного світу — комахи. Далеко не всі вони відомі людині. Спеціалісти вважають, що в даний час відомо більше мільйона видів «шестиногих», тобто значно більше, ніж всіх видів тварин і рослин на Землі разом взятих. Одних жуків та метеликів нараховують більше 300 та 140 тисяч видів відповідно.

Появившись більше як 300млн. років тому (в девонському періоді), вони набули великого різноманіття. Перенісши катаклізми радикальних геологічних, кліматичних змін, вони витримують «наступ» на них і людини. Блискавичну реакцію демонструють вони і на зміни, що сталися в останні роки в лісовому та сільському господарствах. Наприклад, поява, особливо на Поліссі, значних площ незораних земель (Чорнобильська трагедія, розладнане господарювання) призвела до значного зростання чисельності хрущів. У ряді випадків це вже стало першопричиною всихання цінних лісових насаджень, придорожніх та полезахисних лісових посадок. Все більше відчувається їх шкода у прилеглих господарствах. З кожним роком екологічна ситуація як на Землі взагалі, так і в Україні зокрема, погіршується. В даний час ми вже маємо право говорити про здоров’я лісу.

Догматичні підходи до лісу, які особливо відчуваються в останні роки — бажання бачити його «законсервованим», або як тільки джерело прибутків, віддати його повністю природі, — хибні, з надзвичайно негативними наслідками. Насадження, створені людиною (а таких на Україні вже більшість), не можна кидати напризволяще, з якими б добрими намірами це не відбувалося.

Актуальність теми. В останнє десятиріччя все частіше виникають спалахи масового розмноження шкідливих комах. Немає жодної частини дерева, яка б не пошкоджувалась ними. За сприятливих умов багато з них можуть швидко розмножуватись і досягати великої кількості - до кількох десятків тисяч особин на одне дерево. Так, хвоєта листогризучі види при несвоєчасному виявленні та прийнятті заходів з регулювання їх чисельності нерідко повністю знищують хвою і листя, суттєво впливаючи на приріст деревини, загально біологічні стійкість насадження. Наприклад, є дані про те, що соснові насадження втрачали при цьому шість річних приростів («Санітарні правила в лісах України», 1995р.). Дубові насадження гинули від хронічного об'їдання гусеницями листовійок бруньок та листя в 1975;1985 роках. Ця хвиля всихання прокотилася по значній території України.

Особливо значних збитків зазнають лісове і зелене господарства при всиханні молодих насаджень, які ще не досягли віку рубки. Нерідко шкідливі комахи пошкоджують сіянці в розсаднику, чинять значні перешкоди при створенні лісових культур полезахисних, придорожніх лісових смуг, зелених насаджень в містах та населених пунктах. Знищують комахи і значну частину врожаю плодів і насіння.

Таким чином, при незадовільно поставлених захисних заходах проти шкідливих комах, вони можуть звести нанівець всю велику роботу лісівників щодо підвищення продуктивності лісового господарства, що й зумовило вибір теми дослідження.

Отже, тема роботи: «Комахи як шкідники лісових біоценозів в умовах Березнівського району «.

Мета роботи — ознайомитися з екологічними факторами поширення шкідників лісових біоценозів та запропонувати систему заходів зі зменшення їх чисельності в умовах Березнівського району .

Об'єктом дослідження є комахи-шкідники лісових біоценозів Березнівського району.

Предметом дослідження — таксономічні групи комах-шкідників досліджувальної території.

Під час роботи необхідно виконати такі завдання:.

Описати фізико-географічні особливості досліджуваної території з аналізом біоценозів;

Ознайомитися з методикою збору та обліку комах;

Дати еколого-фауністичну характеристику ентомофауни лісових біоценозів: описати анатомо-морфологічні особливості та зробити систематичний огляд видового складу комах-шкідників Березнівського району;

Дати характеристику фенології розвитку виявлених шкідників лісових біоценозів досліджуваної території;

Дослідити чисельність різних екологічних груп шкідників лісових біоценозів в умовах Березнівського району Запропонувати систему заходів зі зниження їх чисельності.

РОЗДІЛ І. ЕКОЛОГО-ФАУНІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕНТОМОФАУНИ ЛІСОВИХ БІОЦЕНОЗІВ.

1.1 Літературний огляд.

" Природа Ровенской области" Геренчука К. Й. і «Географія Рівненської області» Коротуна І.М. дає характеристику фізико-географічного положення, природи, населенння, господарства та екології Рівненської області та Березнівського району зокрема.

За допомогою джерел Гусева В.І. «Атлас комах України», Й. С. Аверкиева «Атлас вреднейших насекомых леса», Гайчені І.А. «Стовбурні шкідники лісу (атлас-довідник)» можна визначити основних шкідників плодових, ягідних та лісових культур, ознайомитися із систематичним положенням, особливостями росту, розвитку та розмноження окремих видів шкідників.

Міні-енциклопедія Чайнери М. В. «Насекомые» та «Иллюстрированая энциклопедия насекомых» допоможуть дізнатися про найпоширеніших комах Європи, а також їх харчову базу, спосіб життя і розмноження.

Роботи М.М. Падія «Лісова ентомологія», «Вредители с.г. культур и лесных насаждений в 3-х томах» под общей ред. академика В. П. Васильєва, Воронцова А. И. «Лесная энтомология», «Патология леса», «Биологическая защита леса», «Технология защиты леса», Воронцова А. И., Иерусалимова Е. Н. «Роль листогрызущих насекомых в лесном биогеоценозе», характеризують особливості ентомофауни лісових біоценозів: шкідливі та корисні види, методи боротьби із шкідниками, систематичне положення, ріст, розвиток, розмноження та роль окремих представників лісових комах.

У працях Завади М. М. «Лісова ентомологія», Добровольского Б. В. «Фенология насекомых» розкривається значення найбільш чисельного класу тваринного світу — комах в лісових біоценозах, висвітлено їх складні взаємовідношення, які часто призводять до масового розмноження деяких з них, чим наносяться великі втрати народному господарству взагалі і лісу зокрема.

Про захист лісових біоценозів від шкідників та хвороб, історію, географію, нагляд, облік та прогноз їх масових розмножень дізнаємося із робіт Гусева В. И. «Определитель повреждений лесных, декоративных и плодовых деревьев и кустарников», Ильинского А. И., Тропина И. В. «Надзор, учет и прогноз массовых размножений хвое-, листогрызущих насекомых в лесах СССР», Мозолевской Е. Г. «Практикум по лесной энтомологии», Мешкової В.А. «Історія і географія масових розмножень комах-хвоєлистогризів», Тимченка Г. А. та Маслова А. Д. «Справочник по защите леса от вредителей и болезней».

За допомогою джерел Падия Н. Н. «Краткий определитель вредителей леса» можна визначити систематичне положення окремих видів комах, особливості їхнього розвитку, росту розмноження та умов життя, а також ознайомитися із загальною систематикою комах.

Літературні джерела Бей-Биенка Г. Я. «Общая энтомология», Акимушкина Й. Й. «Мир животных: Насекомые, пауки, домашние животные», «Жизнь животных. Членистоногие. Т-3» под. ред. М. С. Гилярова, Шаровой Й. Х. «Зоология беспозвоночных», Щербаня Г.І. «Зоологія безхребетних» дають змогу дізнатися про систематику типу Членистоногих, спосіб життя, розвиток та розмноження окремих його представників.

1.2 Фізико-географічна характеристика Березнівського району.

Березнівський район розташований в східній частині Рівненської області. Його площа становить 1,7 тис. км2 або 8,8% території області. Відстань від Березного до обласного центру — 66 км. На півночі район межує із Сарненським і Рокитнівським районами Рівненської області, на сході - з Житомирською областю, на півдні з Корецьким та Гощанським районами, на заході - з Костопільським районом Рівненської області. Березнівщина розташована на рівнинних просторах Поліської низовини, що сприяє її відкритості вологим атлантичним масам із заходу, холодним арктичним із півночі, сухим континентальним — із сходу, вологим і теплим — із півдня. Протяжність району з півночі на південь по 27 меридіану становить 42 км, із заходу на схід по 51 паралелі - 46 км.

Рельєф Березнівського району рівнинний. Його територія займає південну частину Поліської низовини. Середня висота поверхні 150−230м. Найнижча точка в межах району знаходиться в заплаві р. Случ — с. Князівка, найвища біля с. Губків 233 м (Соколині гори). В межах кристалічного щита, на кристалічній основі, яка місцями виходить на поверхню, простягається значно заболочена Клесівська низовина зі скелястими горбами, гранітними полями (поблизу Маринина), в межах якої трапляється яружно-балочні форми рельєфу. Західну частину району займає Костопільська низовина.

Корисні копалини Березнівщини тісно пов’язані з її географічною будовою. У східній частині, в межах Українського кристалічного щита, містяться численні родовища різнокольорових гранітів, габро. Запаси кам’яних матеріалів на території району практично необмежені. На сході району поблизу села Більчаки, знаходиться родовище глини каоліну. Незначні родовища каоліну є поблизу сіл Вітковичі та Князівка. Найпоширеніші корисні копалини району — піски. Вони займають 70% території, товща її становить від 5 до 15 м. Поблизу села Малушка є запаси торфу, площа залягання — 217га, глибина залягання — 2,1 м.

Березнівський район знаходиться на західній окраїні Східноєвропейської платформи, у межах таких головних структур: Українського щита, що лежить на схід від лінії Лінчин — Балашівка — Яцьковичі - Соснове — Хмелівка та Волинсько-Подільської плити, що займає решту території. Найдавнішими породами є біотитові гнейси, абсолютний вік яких становить 1900;2150 млн. років, що виявлені на північ від с. Лінчин. Поблизу с. Губків зустрічаються протерозойські габро та діабази, на схід від с. Більчаки — сірі та рожево-сірі граніти архею та протерозою. Мезозойська група Березнівщини представлена лише відкладами пізнього крейдового періоду: білою писальною крейдою, крейдоподібними вапняками, пісковиками, що зустрічаються в північно-західній частині району, у заплаві річок Случ та Бобер, північніше м.Березне. Четвертинні відклади на території Березнівщини представлені в межах Українського кристалічного щита та Костопільської низовини — воднольодовиковими відкладами, що складаються з піску, гравію і гальки. Заплави річки Случ та її приток складені з алювіальних відкладів заплав, склад яких — пісок, суглинки, торф.

Клімат Березнівщини — помірно-континентальний, порівняно вологий і теплий. Зима — м’яка, з частими відлигами, літо — тепле, з достатньою кількістю вологи. Середньомісячна температура в січні 2007р. становила -5,1°С, 2008р. -0,5°С, 2009р. -1,5°С. Із зимових місяців найхолоднішим є грудень. Мінімальна температура зафіксована на найближчій Сарненській метеостанції становить (-35°С). З температурним режимом тісно пов’язані строки і тривалість промерзання ґрунту. Стійке промерзання ґрунту 50−80 днів, глибина його в середньому досягає близько 60 см, найбільше — 100−110см. З настанням літа середньомісячні температури зростають. Так у 2007 році в червні вони становили +19,6°С, в липні +21°С, серпні +19,5°С. У 2008 році в червні +20,1°С, липні +19,7°С, серпні +18,2°С, що вище від багаторічних температур на 1−2°С. Найбільш вологий місяць — липень, кількість днів з опадами становить від 14 до 19, тоді як в червні-серпні - не перевищує 15. На липень припадає найбільше гроз, і становить в окремі роки до 10 грозових днів. Влітку над територією району панує Атлантичне повітря. Це і пояснює часті опади, їх максимум становить 80−95мм в липні. Найчастіше вони бувають у вигляді злив, дощів, туманів. Осінь настає поступово, починаючи з вересня, з пожовтіння листя і першими заморозками та першими снігопадами, які здебільшого починаються із середини жовтня.

Березнівщина багата на поверхневі води: річки, озера, болота та ставки. Густота річкової сітки 0,3 км території. Найбільша річка Случ. Вона бере початок за межами району і несе свої води з південного сходу на північ через всю територію. У неї багато приток: праві - Комарня, Бобер, Видринка, Вілля, ліві - Стави, Сергіївка, Бомбилівка. Случ є притокою Горині, що впадає в Прип’ять, і належить до басейну Дніпра. Русло річки в межах району неоднакове. На півдні річкова долина вузька і становить від 100 до 300 м. Береги обривисті, круті, порівняно неширокі і мають малорозвинуті вузькі заплави, обмежовані високими крутими берегами. В долині річки безліч малих та великих озер. Одні з найбільших — Бабине (поблизу с. Вітковичі), Тоня (с.Бистричі), Батовшине (с.Городище), Князь-озеро (с.Князівка). Живлення річок — змішане. Основне джерело — талі снігові води, атмосферні опади, ґрунтові води.

На території району існує багато ставків. Найбільші з них поблизу сіл Поляни, Балашівка, Яцьковичі, Друхів. Загальна їх площа 5,77 км². А на річці Бобер, неподалік с. Князівка, на штучному водосховищі створено риборозплідне господарство. Підземні води найбільш поширені у пісках із прошарками суглинків і глин. Є родонові джерела поблизу с.Маринин.

Болота поширені по всій території району. Найбільше їх знаходиться на півночі. Це евтрофні болота. Верхові і перехідні - зосереджені на сході і півдні району. Багато боліт Березнівщини осушені, особливо в центральній та західній частині.

Ґрунтовий покрив району, як і всієї Поліської зони, куди він відноситься, в основному представлений такими генетичними типами: дерново-підзолисті піщані й глинисто-піщані та глинисто-піщані глеєві, дерново-оглеєні, лучні й лучно-чорноземні торфово-болотні грунти. Територія району знаходиться в межах трьох ґрунтових районів: Сарненського, Рокитнівського та Костопільського районів. Сарненський ґрунтовий район займає північно-західну частину району і тут переважають дерново-підзолисті (на підвищених ділянках), дерново-карбонатні грунти (в низинах), в заплаві річки Случ — лучні і лучно-чорноземні. Всю правобережну частину річки Случ, північну, північно-східну частину району займає Рокитнівський ґрунтовий район, де найпоширеніші дерново-підзолисті оглеєні грунти, дерново-приховані підзолисті піщані, глинисто-піщані глеєві. У районі с. Сівки зустрічаються торфово-болотні грунти, в заплаві річки Случ — лучні і лучно-чорноземні. Південну і західну частини району займає Костопільський ґрунтовий район. Основу ґрунтового покриву становлять дерново-слабопідзолисті карбонатні й лучно-болотні грунти з окремими острівцями, низинними торфовищами, а також дерново-підзолисті піщані та глинисто-піщані глеєві, що займають терасу р. Случ від м. Березне до смт.Соснового.

Флора Рівненщини налічує 1300 видів вищих спорових і насінних рослин, які належать до 500 родів та 100 родин. Більшість із цих видів зустрічається і на Березнівщині. У природному стані найпоширеніша лісова рослинність, яка займає 60% території. Заплави правих приток Случі займають болотисті заплавні луки. Серед найпоширеніших рослин — різні види осоки, калюжниці, хвоща польового, гадючника звичайного, півників болотяних, воронячого ока звичайного, білозіра болотяного, череди трироздільної, яглиці звичайної, приворотника звичайного. У водоймах ростуть глечики жовті, рідше зустрічається лілія білосніжна, над водоймами аїр болотяний. У лівобережній частині району переважають сільгоспугіддя та окультурені суходільні луки, засіяні конюшиною, тимофіївкою, вівсяницею лучною. Ранньої весни на глинистих і глинисто-крейдяних ґрунтах, схилах горбів, на межах, на краях лук, що переходять у ріллю, з’являються жовті квіти мати-й-мачухи. Поблизу доріг можна зустріти подорожник, деревій, подорожник ланцелистий, кульбабу.

Для біотопів луків і боліт характерні ссавці (бобер, ондатра, видра), птахи (сіра чапля, білий лелека, лисуха, качка, кулик), плазуни (гадюка, вуж), земноводні (жаба, ропуха, болотяна черепаха). Водойми представлені рибами (сом, короп, лящ, щука, окунь, підуста, марена, чехоня, плітка, карась, в’юн, верховодка, бичок), ракоподібними, комахами, молюсками, губками (бодягами), найпростішими. На полях зустрічаються ссавці (мишоподібні гризуни, степовий тхір), птахи (жайворонок), плазуни (ящірка швидка), комахи-шкідники (колорадський жук, довгоносик, хрущ травневий та ін.)[19, 24].

1.3 Особливості лісових біоценозів Березнівського району.

Досліджувана територія знаходиться в межах Рівненської області і включає в себе лісові біоценози Березнівського району, до яких переважно належать сосново-березові ліси.

Найпоширеніший тип лісу — мішаний. Основною лісоутворюючою породою на підвищеннях є сосна. У низинних місцях, де кращі умови зволоження чи наявне тверде підґрунтя, до сосни домішується береза, дуб і поодинокі екземпляри граба. У місцях з надмірним зволоженням із болотним типом ґрунтів поселяється вільха, осика. Нижній ярус займають кущі та чагарники, серед яких поширені в межах району такі види: верба біла, гостролиста, козяча, прутоподібна п’ятитичинкова, горобина звичайна, калина звичайна, черемха звичайна, бузина чорна, шипшина, глід, як рідкість, вовче лико, азалія понтійська. Багаті ліси Березнівщини і на гриби: білі, сироїжки, маслята, підберезовики, підосичники, лисички, грузді, зморшки.

Деревостан у сосново-березових лісах утворює береза бородавчаста за участю сосни звичайної. Сосна звичайна панує у першому ярусі, а береза бородавчаста — у другому. У таких лісах підлісок розвинений слабо. Трапляється вільха, граб, липа, клен гостролистий, верба ламка. Росте ліщина, бузина червона і чорна, крушина ламка, терен, вовчі ягоди. У трав’яному ярусі переважають види, характерні для поліських хвойних лісів: брусниця, чорниця, папороть орляк, калган, кадило сарматське, гравілат, купина багатаквіткова, багно болотне. Моховий покрив розвинений слабо. В борах-зеленомошниках інколи підлісок утворює ялівець звичайний (колючий чагарник з родини кипарисових, північна рослина). Ягодоподібні плоди ялівцю використовують в медицині. Травостій в такому лісі дуже густий, з переважанням папороті орляка. Там, де орляк розступається, зростають типові для мішаних лісів конвалія, дзвоники персиколисті, копитняк, лілія лісова, печіночниця, медунка, фіалка триколірна, зірочник ланцетовидний.

Молоді насадження, вікові праліси населяють звірі: великі, менші, зовсім малі. Вони є невід'ємною частиною лісового біогеоценозу — складного природного комплексу, який на певній території утворює екологічно пов’язані з середовищем і між собою живі організми. У лісовому біогенезі, як і в будь-якому іншому, безперервно відбувається обмін речовин й енергії. Виростають рослини, народжуються й вимирають тварини. Проте ліс залишається лісом, зберігаючи свої типові риси. Це є результатом його властивостей як динамічної системи, здатної до саморегулювання.

Найхарактернішими птахами лісу є: тетерук, рябчик, глухар, сойка, дрозд, зозуля, дятел, сова, перепелятник, шуліка, горобці. Проживають також плазуни (ящірка, гадюка звичайна, вуж), земноводні (жаби, ропухи), комахи-шкідники (хрущі, плодожерки, шовкопряди), молюски, черви, найпростіші.

Ентомофауна у сосново-березових лісах представлена такими родинами: Щитники (Реrtatomidae), Плоскі клопи (Аradidae), Краєвики (Соreidae), Туруни або Жужелиці (Саrabidae), Пластинчастовусі (Scarabaeidae), Підродина бронзівки (Сеtоniidae), Довгоносики (Сurculionidae), Трубкокрути (Аttelabidae), Листоїди (Сhrysomelidae), Короїди (Scolytidae), Вусачі (Сеrambicidae), Ковалики (Еlateridae), Сонечка (Соссіnellidae), Пильщики (Теnthredinidae), Рогохвости (Siricidae), Надродина бджолині (Ароidea), Складчастокрилі оси (Vespidae), Мурашки (Formicidae), Золотоочки (Сhrysopidae), Листокрутки (Тоtricidae), П’ядуни (Gеоmetrridae), Хвилівки (Оrgуіdae), Німфаліди (Nymphalidae), Бражники (Sphingidae) [19, 24].

1.4 Екологія лісових комах.

Навколишнім середовищем для лісових комах є: всі інші тварини, рослини, а також мікрокліматичні та водно-ґрунтові умови даної ділянки місцевості. Всі разом вони утворюють комплекс, що складається роками і називається біоценозом або екосистемою (від грецького «біос» — життя, «ценос» — разом). Комахи присутні у всіх насадженнях. Починаючи з самих глибоких горизонтів ґрунту, лісової підстилки, до вершин дерев виникають ланцюги живлення, в яких одні види живляться рослинами, другі — за рахунок рослиноїдних, а самі в свою чергу є об'єктами для живлення інших.

В окремому біотопі є місця, в яких вид може проявити свій біотичний потенціал, якого він набув в даний час своєї еволюції - резервації. Останнім часом у лісовому господарстві питання вивчення резервацій шкідливих видів набуває все більшого практичного значення. Потрібно враховувати весь комплекс факторів, що впливають на популяцію шкідника одночасно, але не менш важливо визначати значення окремих найголовніших груп факторів зовнішнього середовища, якими є: кліматичні (абіотичні), біотичні, гідро-едафічні (ґрунтові) та антропічні.

Абіотичні фактори. Вплив температури і вологості на комах. Комахи — пойкілотермні (холоднокровні) тварини. Життєздатність комах обмежена температурними межами. Для кожної стадії розвитку комах потрібна певна сума ефективних температур (с.е.т.) — оптимальну температуру життєздатності комах, яка є майже постійною для кожного виду.

Холодостійкість комах значною мірою визначається фізіологічним станом організмів. Вона підвищується при збільшенні в організмі вмісту жиру і зменшенні вільної води. Тому, готуючись до перезимівлі, комахи при сприятливих умовах інтенсивно живляться. За вмістом в організмі жиру вже можна в деякій мірі прогнозувати перспективу їх розмноження.

За відношенням до вологості комах поділяють на 3 групи: вологолюби (гігрофіли), сухолюби (ксерофіли) і помірні вологолюби (мезофіли). Опади впливають на комах в основному опосередковано (не тільки через зміну вологості, а і через рослини). В результаті з’являється можливість заселення послаблених посухою дерев, наприклад, різними стовбуровими комахами. У роки сильних засух відбувається порушення водного обміну у дерев, їх захисні функції (особливо осмотичний і смоляний тиск) послаблюються. Зниження осмотичного тиску в листках сприяє заселенню їх сисними шкідниками, наприклад, попелицями. Зниження смоляного тиску в хвої — сприяє виживанню яєць, які відклали в них пильщики, а згодом і виживанню личинок, що вийшли з цих яєць (звичайний сосновий пильщик). Під час посухи змінюється і біохімічний склад листків та хвої. Це також сприяє живленню і успішному розвитку хвоєта листогризучих комах.

Вплив світла на розвиток комах. Сонячне світло впливає безпосередньо на розвиток певних стадій комах, стимулюючи або гальмуючи біохімічні процеси. Багато видів (жуки, денні метелики, мухи та ін.) найбільш активні вдень. Деякі метелики (совки, вогнівки, хвилівки), хрущі активні увечері або вночі. Це зумовлює і особливу будову їх очей.

Більшість представників Insecta пристосовані до певної тривалості освітлення (фотоперіоду). Довгий фотоперіод сприяє розвитку багатьох видів, тоді як короткий фотоперіод, що наступає в кінці літа та на початку осені, стимулює перехід в стан діапаузи (затримці в розвитку). Внаслідок фотоперіодизму комахи заздалегідь готуються до переходу в діапаузу саме в тій стадії розвитку, в якій вони найбільш стійкі під час перезимівлі. Довгий літній день з довжиною світлого періоду 14—16 годин сприяє розвитку без перешкод, а скорочення дня до осені викликає діапаузу у вербової хвилівки, золотогуза та ін., — на стадії гусениці; у зеленої дубової листовійки — на стадії яйця.

До інших абіотичних факторів належать: вітер, рельєф, експозиція схилів тощо. Вітер впливає на процес розселення комах, особливо дрібних. Перенос комах вітром відбувається іноді на досить значні відстані (до декількох кілометрів). Крім того, вітер може бути і причиною масової смертності комах, особливо в стадії личинок молодших віків (наприклад, при передчасному розриві мін широкомінуючої молі на листях дуба, при збиванні молодих личинок дощем, градом). Вітер впливає на їх розвиток підсиленням випаровування води з поверхні їх тіла. Від експозиції в значній мірі залежить склад рослинності і специфічний мікроклімат, що також впливає на розвиток комах.

Вплив біотичних факторів на комах. Особливості живлення комах. Існування кожного виду комах визначається також його живленням. За характером живлення комахи діляться на такі групи: а) фітофаги, які живляться тільки рослинною їжею; б) зоофаги або м’ясоїдні — живляться тільки тваринною їжею; в) сапрофаги живляться речовинами, що розщеплюються.

Фітофаги, що живуть за рахунок деревних рослин називаються дендрофільними комахами. З лісом пов’язані дуже багато видів дендрофільних комах, що заселяють всі яруси рослинності, лісову підстилку і ґрунт. Видове різноманіття їх визначається складом насадження. Чим більше деревних порід входить до складу насадження, тим різноманітніша фауна комах. Звичайно, в старших насадженнях їх більше.

За ступенем вимогливості до їжі виділяють: монофагів (одноїдних), олігофагів (обмеженоїдних) та поліфагів (багатоїдних). Перші живляться рослинами одного виду (наприклад, березовий заболонник), другі — їдять рослини однієї родини (наприклад, вербова хвилівка), треті — можуть живитися багатьма видами рослин (наприклад, непарний шовкопряд).

За способом живлення виділяють хижаків та паразитів комах, їх називають ще ентомофагами. Вони відіграють велику роль в зниженні чисельності комах-шкідників. Комахи-паразити спеціалізуються щодо вибору живителя. Багато з них паразитують на одному виді (монофаги). Проте, зустрічаються і поліфаги, що паразитують на представниках різних видів, родин і навіть рядів.

Збудники хвороб також впливають на чисельність популяцій комах. Вони нерідко масово поширюються викликаючи епізоотії. Серед патогенних мікроорганізмів виділяють гриби, бактерії та віруси. Деякі з них високовірулентні (токсичні) для шкідливих комах і в той же час безпечні для інших комах і рослин, хребетних тварин і людини.

Стійкість рослин і комахи фітофаги. В процесі еволюції виробився ряд взаємних пристосувань: у рослин стійкість до шкідників, у комах — способи її подолання. В олігофагів і у поліфагів є рослини, до живлення якими вони найбільш пристосовані.

Однією з форм стійкості є імунність, що зумовлюється вмістом певних захисних речовин в тканинах і деякими особливостями будови рослин, що протидіють шкідникам особливо в ранній період розвитку їх личинок. Показниками імунності, наприклад, сосен, являється тургор клітин, склад і інтенсивність виділення живиці, вміст ефірних олій в хвої тощо. Так, в хвої і деревині сосни кримської вміщується більше смоли (живиці) порівняно з сосною звичайною і тому вона практично не заселяється сосновим підкоровим клопом, пагонов’юнами тощо. Ясен зелений пошкоджується червицею в'їдливою менше, ніж ясен звичайний. При живленні на таких деревах стан популяції шкідників погіршується, більшість особин гине через інтоксикацію, фітонцидів тощо. Багато з них заливаються смолою або соками. Ослаблені ж дерева більш доступні для заселення комахами оскільки мають знижені показники імунності.

Вплив антропічних факторів. Можна привести дуже багато прикладів, коли в результаті господарської діяльності людини суттєво змінюються природні умови навколишнього середовища на значних територіях.

Приклади таких дій: вирубка лісів (рідкістю стають старі ліси); осушення боліт та заболочених місць без пристрою у шлюзі для регулювання рівня води; освоєння цілинних земель, чи навпаки — залишення на довгий час «закинутих» земель; створення великих водоймищ і, як наслідок, підняття рівня ґрунтових вод; застосування отрутохімікатів, гербіцидів тощо; радіація, хімічні викиди в атмосферу.

Вплив гідро-едафічних факторів. В житті комах суттєву роль відіграють фізичні і хімічні властивості ґрунту. Серед фізичних властивостей особливо велике значення мають механічний склад, структура і щільність ґрунту, його вологість, температура, аерація. Наприклад, деякі комахи заселяють тільки щільні ґрунти (кравчик, червневий хрущ). Оранка таких земель згубна для них, коливання вологості ґрунту може викликати вертикальне переміщення комах в ґрунті. Це, властиве, наприклад, дротяникам. При підвищеній вологості ґрунту вони тримаються у верхніх його шарах і сильно шкодять. Тому особливо шкідливі вони навесні і при випаданні опадів.

Термічний режим ґрунту в значній мірі залежить від механічного складу та його рослинного покриву. Легкі піщані і супіщані ґрунти з рідким травостоєм краще прогріваються і приваблюють теплолюбних комах. На Березнівщині такі ґрунти є резерваціями травневих хрущів. Вміст рослинних решток і гумусу в ґрунті впливає не тільки на склад і кількість ґрунтових комах, але і на їх шкідливість. Встановлено, що при більш високому вмісті органічних речовин в ґрунті збільшується стійкість рослин до шкідливих комах. Коли до цього добавляється ще і волога, багато личинок шкідливих комах (хрущі, дротяники тощо) іноді перестають пошкоджувати рослини. Недостатня кількість вологи примушує навіть сапрофагів живитися живими рослинами [14, 16, 18, 21, 26].

Типи пошкоджень та шкода, яку завдають лісовим породам комахи.

Типи пошкоджень. Комахи шкодять деревам та чагарникам здебільшого під час живлення та відкладання яєць. Пошкодження розрізняють залежно від типу ротового апарату комах.

Комахи з гризучими ротовими органами завдають таких типів пошкоджень: об'їдання хвої, листя та бруньок, які почали розвиватися; скелетування листків; скручування листків; мінування; виїдання лунок на корі, пагонів та гілок; проточування ходів під корою, в деревині, пагонах та корінні; поїдання плодів та насіння; об'їдання та виїдання бутонів, суцвіть; перегризання стебел сіянців та саджанців; підгризання коріння. Під час скелетування листків шкідники виїдають м’якоть листків і залишають незайманими крупні і дрібні жилки. Скелетують листя личинки та жуки листоїдів, молоді гусениці, личинки деяких пильщиків. Часто шкідники загинають або скручують пластинку листка і скріплюють павутинкою. Зсередини гусениця скелетує або об'їдає листок. Такі пошкодження чинять гусениці листовійок. Іноді шкідники стягують павутиною кілька листків або все листя на гілочці. Всередині такого сплетіння живуть кілька або десятки і навіть сотні гусениць, які скелетують та об'їдають обплутане павутиною листя. Подібні пошкодження характерні для павутинної молі, американського білого метелика, молодих гусениць золотогуза. Довгоносики-трубковерти скручують один або кілька листочків у вигляді сигари або щільною пакета. Скручені листки не скріплюються павутиною. Всередині скрученою листка трубковерт відкладає яйце. Личинка, що вилуплюється з яйця, живиться скрученим зів'ялим листком. Під час мінування листків, хвої та інших органів рослини личинки проникають під епідерміс і виїдають м’якоть. Пошкоджені частини листків відрізняються лише світлішим забарвленням з верхнього або нижнього боку. Міни мають різні форми. Як і попередній тип пошкоджень, міни є пристосуванням комах до потайного способу життя для захисту від ентомофагів. Це притаманно гусеницям мінуючих молей, личинкам деяких ткачів та ін. Лунки на корі пагонів і гілок виїдають жуки під час додаткового живлення. Так пошкоджує великий сосновий довгоносик, чорний сосновий вусач, тополевий вусач та ін. Бруньки навесні виїдають молоді гусениці золотогуза, кільчастого шовкопряда, проникаючи в бруньки на початку їх розвитку. Ходи під корою, в деревині, пагонах і коренях рослин проточують: короїди для відкладання яєць та живлення, їх личинки, личинки вусачів, златок, довгоносиків, гусениці склівок, червиць та ін. Плоди та насіння поїдають жолудевий довгоносик, гусениці шишкової вогнівки. Стебла одно-, дворічних сіянців та саджанців перегризають кравчик, підгризаючі совки та інші шкідники. Коріння рослин підгризають шкідники, які живуть у ґрунті: личинки хрущів, дротяники, вовчки. Найчастіше вони пошкоджують тоненькі корінці сіянців та саджанців.

Комахи з колюче-сисним ротовим апаратом завдають двоякої шкоди рослинам. Попелиці, щитівки, клопи, цикади проколюють і висисають соки з тканин листків, хвої, бруньок, пагонів, корінців, плодів та з луба на гілках та стовбурах дерев. Через це змінюється забарвлення, скручуються листки, а при значному пошкодженні навіть відмирають гілки та вершини дерев. У місцях пошкоджень, заподіяних попелицями, галицями, горіхотворками, внаслідок посиленого розростання тканин на листі, бруньках, пагонах, корінні, утворюються нарости (гали). В одних випадках розростання тканин спричинюється речовинами, які вводять комахи в рослини при відкладанні яєць, а в інших — виділеннями самих личинок. Гали бувають різні за формою: кулясті, овальні, у вигляді монет, шишок хмелю, ріжків. Внаслідок пошкодження деякими шкідниками виникають відкриті гали — різкий прогин пластинки листа у вигляді кишені. Всередині гала живуть одна або багато личинок шкідника, живлячись соком рослини. Відповідно до цього гали поділяють на однота багатокамерні.

Шкода, яку завдають шкідники лісу. Пошкодження деревних рослин шкідливими комахами зумовлюють зниження приросту деревини, викривлення гілок та стовбурів, суховершинність, а іноді й всихання лісу.

Розмір втрат приросту деревини в осередках хвоєта листогризучих комах значною мірою коливається залежно від лісорослинних та метеорологічних умов, виду шкідника, віку насаджень тощо. У лісостеповій зоні через одноразове повне об'їдання листя в дубових насадженнях у ранньовесняний період приріст деревини зменшується в поточному році на 40—60% і в наступному — на 25—30%. Якщо в осередках не проводять захисних заходів проти шкідників, листя пошкоджується протягом кількох років. За літературними даними, загальна втрата становить близько 1,2—1,5-річного приросту. Ще більших пошкоджень завдають шкідники в хвойних лісах. При суцільному об'їданні хвої хвойні ліси всихають. Листяні ліси в сприятливих умовах після одноразового об'їдання листя поновлюють його в тому самому році. Проте, коли шкідники об'їдають листя протягом кількох років підряд, дерева починають суховершинити та всихати.

Найбільшої шкоди завдають шкідники молодим насадженням, бо в разі всихання їх у таких насадженнях можна заготовити лише тонкомірну деревину. При всиханні старих лісів стовбурові шкідники (вусачі, рогохвости, свердлики) дуже знецінюють ділову деревину, а то й цілком переводять її в дров’яну.

Шкідливі комахи пошкоджують також сіянці в розсадниках, підріст на лісосіках та полезахисні лісові смуги. Відомо багато випадків, коли личинки хрущів і підгризаючих совок знищували лісові культури і посіви в розсадниках. Часто збитки, що їх завдають шкідливі комахи в ґрунтозахисних насадженнях важко підрахувати та неможливо оцінити в грошовому обчисленні.

РОЗДІЛ ІІ. ГОЛОВНІ ШКІДНИКИ ЛІСУ.

2.1 Методика збору і обліку комах.

Вивчення видового складу комах можливе при виконанні різних типів досліджень із застосуванням найрізноманітніших методик. Комахи, їхні личинки, що живуть або харчуються на поверхні ґрунту, у травостої, на деревах і в їхніх тканинах або за рахунок інших тварин (хижаки і паразити), представляють велику різноманітність життєвих форм із різними екологічними зв’язками й утворюють різні біоценотичні угрупування. Вивчення їх можливе при виконанні різних типів досліджень на різних рівнях із застосуванням найрізноманітнішої методики, основні аспекти яких наступні:

1.Вивчення видового складу комах разом з основними видами рослинного покриву, насамперед — едифікаторами. Збір матеріалу здійснюється маршрутними і стаціонарними методами, за допомогою яких досліджується масовість видового розмаїття фактичного матеріалу, враховуються періодичні явища і з’ясовуються життєві цикли.

2.Кількісний облік комах направлений на вивчення зміни чисельності під впливом різних факторів і на вивчення зворотних зв’язків — впливу тварин на зміну рослинних компонентів біоценозів і на властивості ґрунту.

Дослідження ентомофауни необхідно починати з фітофагів, масових компонентів біотопу, діяльність яких прямо відображається на первинній продуктивності рослинної маси. На них добре вивчати хижаків і паразитів, що живуть в них або за їхній рахунок.

Облік населення комахами трав’яного покриву проводять фотоелектором, біоценометром, косінням ентомологічним сачком (дозволяє з’ясувати видовий склад, добову і сезонну динаміку, відношення комах до різних факторів середовища) і безпосередніми візуальними спостереженнями і підрахунками.

Метод стаціонарного обліку проводиться на декількох екземплярах рослин. Рослини систематично оглядають, починаючи зверху і аж до самої землі: спочатку квіти, верхні листки, потім гілочки. Застосовують цей метод тільки при вивченні відкритоживучих, добре помітних на рослині комах.

Для отримання точних даних рекомендується натягнути на рослину мішок із щільної білої тканини до самого кореня, зрізати рослину і затягти краї мішка. Добутий матеріал аналізують і вивчають в лабораторних умовах. Цей метод застосовуємо для вивчення малорухомих і скритоживучих комах.

Описані нами окремі види, що відносяться до певних родин, належать в більшій мірі до шкідників лісових насаджень, за вийнятком представників родин Туруни, або Жужелиці (Саrabidae), Сонечка (Соссіnellidae), надродини Бджолині (Ароіdае), Мурашки (Formicidae), Золотоочки (Сhrysopidae), Бражники (Sphingidae). Для своєчасного виявлення шкідників у лісах проводять спостереження та їх кількісний облік.

Існує два види спеціального спостереження: рекогносцирувальний та детальний. Регулярні рекогносцирувальні обстеження проводять там, де можуть виникнути вогнища шкідників; при цьому відмічають наявність пошкоджень, самих шкідників, ознаки їх життєдіяльності, що є показником початку масового розмноження.

Для лісових насаджень найнебезпечнішими є хвоєта листогризучі шкідники. В залежності від того, які частини рослин лісових біоценозів пошкоджуються, вони поділяються на шкідників коренів і насіння, стовбурних шкідників.

Хвоєта листогризучі шкідники. При детальному обстеженні визначають площу осередків і заселеність насаджень шкідниками, для чого закладають пробні площі. В грунті або підстилці підраховують кількість тих шкідників, які там зимують або заляльковуються. При цьому під деревами закладають облікові площини розміром 2Ч0,5 м так, щоб вузька сторона їх була напрямлена до дерева. На них спочатку знімають і переглядають підстилку, а потім верхній шар грунту. Залежно від умов шкідники можуть заляльковуватись на різній глибині, тому на кількох пробних площах грунт обстежують на глибину 15−20см. На решті площ грунт обстежують на ту глибину, на якій шкідники були виявлені (здебільшого 5−8см).Всіх виявлених комах збирають, підраховують окремо здорових, мертвих, заражених паразитами і дані записують в облікову відомість. Підраховують також ентомофагів — хижих комах, лялечок паразитів. У підстилці і у грунті підраховують таких шкідників, як соснову совку, п’ядуна, шовкопряда, пильщика звичайного і рудого, а також лунку сріблясту, червонохвоста, дубову чубатку, п’ядуна зимового та обдирало. Облік починають, коли всі гусениці спустились в грунт для заляльковування або на зимівлю. Підраховують лялечки соснової совки в серпні - жовтні; червонохвоста, лунки, п’ядуна — з середини вересня і в жовтні; соснового шовкопряда і пильщика звичайного в кінці жовтня та на початку листопада; рудого пильщика — з кінця липня до початку вересня; п’ядунів зимового та обдирало — з липня до половини вересня.

Сосновий шовкопряд зимує в стадії гусениці в лісовій підстилці, сосновий п’ядун — в стадії лялечки в лісовій підстилці, звичайний сосновий пильщик та рудий сосновий пильщик — в стадії лялечки в коконі бочкоподібної форми в лісовій підстилці.

Шкідники коренів (личинки пластинчастовусих, гусениці підгризаючих совок) особливо небезпечні в розсадниках і молодих культурах до їх змикання. Всі заходи повинні базуватися на основі даних обстеження ґрунту на предмет заселення його шкідниками. Розкопки обов’язково потрібно робити щорічно на тих місцях, які прийдеться засаджувати або засівати в наступному році. Найкращий період для розкопок — кінець літа, коли старші личинки встигають уже перетворитися в лялечок і жуків. Визначається ступінь загрози для культур, розсадника і, що теж важливо, який літ хрущів буде в наступному році. Під час обстеження викопують ями з прямовисними стінками шириною і довжиною 1 м. Глибина ям повинна бути така, в межах якої під час розкопок знаходяться личинки. В кінці літа це, як правило, 30—40 см. Під час викопування ям весь ґрунт, що виймається, кладуть на підстилку і перетирають між долонями, вибираючи личинки, лялечки, жуки хрущів та інших комах; дані записують у відповідний журнал. Окремо потрібно відмічати і збирати хворі і мертві особини. Головну увагу слід звернути на вірне визначення виду личинок і їх віку. На ділянці, що вибрана під розсадник, детальне обстеження проводять з викопкою 10 ям на 1га, а на площах під лісові культури викопують три ями на 1га. Зразу ж після огляду всього ґрунту по кожній ямі визначають вік личинок і дані записують у відповідну відомість. Вік визначають по ширині головної капсули (додаток 1).

У результаті проведеного обстеження визначають абсолютну та відносну заселеність ґрунту. У кінцевому результаті встановлюють ступінь загрози майбутнім культурам, або сіянцям. Слід мати на увазі, що личинки хрущів відрізняються за шкідливістю, тому загальна сума виявлених при обстеженні личинок недостатня для визначення достовірності загрози.

Для обчислення підсумкової загрози слід враховувати коефіцієнти шкідливості окремих видів і віків їх личинок. Шкідливість травневого хруща прирівнюється до 1, червневого — 1/3 шкідливості травневого. Одночасно личинки-однолітки — ½, двохлітки — 2/3 трьохліток травневих прийнятих за 1,0. Всі обрахунки ведуться на трьохлітку травневих хрущів.

Методика обстеження грунту на заселеність кореневими шкідниками. Детальне обстеження грунту на заселеність кореневими шкідниками (хрущами, вовчками, коваликами та їх личинками) проводиться на площах, відведених під лісовідновлення, в розсадниках, в культурах до їх змикання, при масовому всиханні культур різного віку. Найкращий період для грунтових розкопок — друга половина літа, після завершення линьки і лялькування хрущів, для вовчка — в травні.

Глибина ям вибирається в залежності від глибини залягання личинок і лялечок шкідників. На початку розкопок першу яму копають на глибину до 1 м і в подальшому всі ями викопують тільки до встановленої глибини (переважно 40−60см) залягання шкідника. Для зручності на черенку лопати роблять 50 см і 1 м відмітки, якими користуються при вимірюванні величини ям. Грунт із ями вибирають почергово. Спочатку знімають і ретельно розбирають дернину, так як в її корінні концентруються і маленькі личинки. Потім послідовно вибирають шари грунту товщиною 10−15см. Вибирання землі з ями проводиться постійно з розтрушуванням дернини і наступних шарів землі.

Ділянки, які намічають під лісові культури, слід копати по 3 ями на 1га, під розсадник до 5−10 ям на гектар. Розмір ям 1 м², їх на площі розміщують шляхом випадкової вибірки.

Розкопки проводить бригада із 3-х чоловік (майстер лісу, лісник, робітник), при цьому один із членів бригади вибирає з ями лопатою землю і віялоподібно розтрушує її, інші члени бригади вибирають всіх комах в різних стадіях розвитку і при допомозі лупи визначають вид і вік личинок, а також їх стан (здорові, хворі, мертві). Після вибирання комах яму поступово засипають, вибираючи пропущених при розкопці комах. Зібрані при розкопці личинки складаються в банку з водою або паперовий пакетик та з допомогою лупи визначаються їх види і вік, і заповнюється відомість обліку кореневої ентомофауни на основі якої визначають середню чисельність комах на 1 м 2 і планують заходи боротьби.

Методика обліку стовбурних шкідників має власні особливості. Стовбурні шкідники (короїди, вусачі, златки, склівки, рогохвости) розмножуються в масовій кількості лише на ослаблених деревах. При нагляді за розмноженням стовбурних шкідників враховують кількість заселених ними дерев, породу, вік, діаметр, висоту, повноту насаджень, умови місцезростання. Для рекогносцирувального обстеження закладають у кварталі лісу візири через кожні 250−500м, на яких проводять облік, відмітку всіх здорових штамбів і опис заселених стовбурними шкідниками дерев. У пошкоджених дерев, на відміну від здорових, на корі штамба численні вхідні отвори короїдів з напливами живиці, або із ходів висипається бурове борошно, змінюється інтенсивність забарвлення хвої. У пошкоджених листяних порід (дуб, в’яз, ясен) на корі дерев численні чорні потьоки соку, бурове борошно в тріщинах кори штамба, або є вхідні отвори чи «віддушини» на березі при заселенні березовим заболонником. Потім із кількості заселених шкідниками дерев вирубують окремі модельні, з яких знімають кору, стовбур розмічають на метрові відрізки і враховують місця заселення окремими видами шкідників по штамбу і кількості їх ходів на кожному погонному метрі з визначенням щільності заселення. При заселенні стовбурними шкідниками від 5 до 10% дерев у соснових насадженнях необхідна термінова їх вибіркова рубка, зняття та спалювання кори, а при заселеності понад 30% запасу деревини слід провести суцільну рубку.

В осередках всихання лісу закладають стрічкові пробні площі (близько 0,1% від площі осередка). На них проводять суцільний перелік дерев з розподілом їх за категоріями стану: І - здорові; ІІ - послаблені; ІІІ - дуже послаблені; ІV — всихаючі, в яких усохло не менше 2/3 крони, заселені стовбуровими шкідниками; V — свіжий сухостій; VІ - сухостій минулих років. Можуть бути введені і додаткові категорії. На пробах рубають модельні дерева з числа всихаючих або свіжого сухостою і піддають їх нетомологічному аналізу. На зрубаному дереві знімають смугу кори від окоренка до верхівки, оголені при цьому ходи шкідників дозволяють визначити їх видовий склад та райони поселення на стовбурі. В середині кожного району закладають палетку, на якій ведуть облік шкідника — щільність поселення (маточних ходів на 1 дм² для короїдів або окремих ходів для інших шкідників) та продукцію молодих жуків (кількість молодих жуків або вильотних отворів короїдів).

Визначають причини і тип всихання дерев, відсоток їх за категоріями та запас в кубічних метрах дерев, що підлягають призначенню в санітарну рубку. Окремо на пробах враховують вітровал та сухостій, які теж включають в санітарну рубку. Лісопатологічне обстеження завершується розробкою проекту заходів боротьби з шкідниками.

Шкідники насіння. Прихований спосіб життя цієї групи шкідників (шишкова вогнівка, шишкова смолівка, жолудевий довгоносик) утруднює візуальний нагляд. Обстеження проводять в кінці вегетаційного періоду (вересень — у хвойних насадженнях) в першу чергу у насінницьких господарствах, клонових насіннєвих плантаціях, насіннєвих ділянках та в суміжних з ними насадженнях. Для цього вибирають три модельних дерева на кожну господарську одиницю. Вибирати їх треба як у високоповнотній частині ділянки, так і на узліссі. З кожного модельного дерева знімають по 100 плодів (з хвойних порід по 10—30 шишок). Всього для аналізу слід брати не менше 100 шишок. Коли дерева невисокі, бажано зібрати шишки з 30 дерев. Не менше 100 навіть зовнішньо здорових плодів і шишок розкривають (розрізають), послідовно відділяють луски від стрижня і розглядають їх під мікроскопом (бінокуляром). Із зібраних шишок виймають насіння і не менше 100 із них розкривають. Встановлюють відносну заселеність плодів і насіння, (виражену у відсотках кількість пошкоджених плодів, шишок і насіння від загального числа обстежених), і абсолютну заселеність, тобто середню кількість яєць, личинок і пошкоджень на один плід, шишку чи насінину. На насіннєвих ділянках і клонових плантаціях обстеження проводять кожен рік, незалежно від врожаю. Рішення про заходи захисту лісостанів приймають на основі аналізів даних про величину врожаю та чисельність головних його шкідників у попередньому році. Ці заходи проводять за очікування високого врожаю та високої чисельності шкідників, шкода від яких може перевершити втрати на захисні заходи (Гайченя І.А., Серіков О.Я., Фасулаті К.К. «Шкідники лісу») [5,10,14].

2.2 Безпека життєдіяльності людини.

При виконанні бакалаврської роботи ми зіткнулися з приладами та речовинами, що є шкідливими та загрозливими для людини. Тому потрібно знати методику роботи з цими компонентами. Сюди відносяться прилади побутової хімії, хімічні речовини.

Всі засоби побутової хімії повинні зберігатися таким чином, щоб до них не могли дістатися діти. Ці засоби необхідно зберігати окремо від будь-яких харчових продуктів. Хімічні речовини, що зберігаються в приміщенні повинні бути у відповідних ємкостях з чіткими написами. Не варто зберігати невідомі хімічні речовини, або такі, у яких вийшов термін використання.

Засоби небезпечні у пожежному відношені (ацетон) повинні стояти в щільно закритих ємкостях, бажано, що не б’ються, подалі від джерел тепла і вогню. З такими речовинами бажано працювати поза помешканням.