Реконструкція присадибної ділянки м. Хмельницького по вул. 
Верейського 88

ЗМІСТ Реферат Вступ Розділ I. Природно-кліматичні умови.

1.1 Клімат.

1.2 Рельєф.

1.3 Гідрологічно-ґрунтові умови Розділ II. Характеристика об'єкту.

2.1 Місцерозташування і призначення об'єкту в системі озеленення населеного пункту.

2.2 Характеристика забудови та елементів благоустрою.

2.3 Інвентаризація та аналіз існуючих насаджень Розділ III. Проектні пропозиції щодо технології і організації робіт.

3.1 Ландшафтна організація території об'єкту.

3.2 Формування насаджень та характеристика запроектованих дерев і кущів.

3.3 Характеристика асортименту декоративно-листяних і квіткових рослин.

3.4 Створення альпінарію.

3.5 Створення рокарію.

3.6 Водойми.

3.7 Благоустрій території.

3.8 Влаштування газону.

3.9 Агротехнічні заходи по догляду за насадженнями Розділ IV. Механізація робіт Розділ V. Охорона праці і техніка безпеки при проведенні запланованих робіт.

Розділ VI. Технологічна частина Розділ VII. Економічне обґрунтування проекту Розділ VIII. Охорона природи.

Висновки Список використаної літератури.

Реферат Дипломний проект на тему «Реконструкція присадибної ділянки м. Хмельницького по вул. Верейського 88» написана на 68 сторінці і містить в собі вступ, 8 розділів, висновки, список використаної літератури, фото фіксація, опорний план, дендроплан, генплан, розбивочне та посадкове креслення Для написання дипломної роботи було використано 18 джерел інформації.

Розділ 1 містить інформацію про природні та кліматичні умови.

У розділі 2 описується місцерозташування і призначення об'єкту в системі озеленення населеного пункту присадибної ділянки.

Розділ 3 містить проектні пропозиції, висвітлює інформацію про екологічно-біологічну характеристику рослинності.

Розділ 4. описується механізація робіт.

Розділ 5. містить правила техніки безпеки та охорону праці при озеленені ділянки.

Розділ 6. містить розрахунки об'ємів матеріалів У розділі 7. зроблено економічний розрахунок озеленення присадибної ділянки.

Розділ 8. містить основні положення про охорону природи.

Висновки.

Вступ Будь-яке декоративне оформлення саду можна рахувати успішним, якщо воно відповідає смакам і потребам людини. Ландшафтне проектування представляє собою науковий напрямок, створений в результаті взаємовідносин і творчого синтезу елементів географії мистецтво ведення, філософії архітектури. Озеленення населених місць це комплекс робіт із створення та використання зелених насаджень у населених пунктах, або ж, інакше кажучи, система насаджень населених пунктів, у містобудуванні озеленення с складовою частиною, загального комплексу заходів і планування, забудови і благоустрою населених пунктів. Теорія та практика вітчизняного озеленення населених місць базується на наукова обґрунтованих принципах і нормативах, згідно з якими передбачається рівномірне розташування серед забудови парків та інших крупних зелених масивів, пов’язаних з бульварами, набережними, озелененими смугами, які з приміськими лісами і водоймами становлять єдину безперервну систему. Деревні насадження відіграють дуже важливу роль у благоустрої населених місць. Вони є одним із найефективніших шляхів покращення умов життя мешканців міст.

Структура зелених насаджень залежить відрізних факторів:

— розмірів міста;

— природних факторів;

— історично сформованої архітектурно проектної структури.

У містах ефективність дії декоративних насаджень дещо інша, що зумовлюється передусім наявністю забудови. Так, зелені насадження влітку протидіють суховіям, які дмуть уздовж вулиць, а взимку зменшують «жалючість» холодних вітрів Зелені насадження відіграють істотну роль і у вертикальному плануванні середовища. Різний тепловий вплив озеленених і забудованих територій підсилює вертикальні потоки повітря, отже сприяє переміщенню газів у верхні шари атмосфери. Деревні рослини у декоративних насадженнях населених пунктів не тільки поліпшують навколишнє середовище, а й самі зазнають тих негативних змін, які відбуваються в повітрі. Від цих змін залежить довговічність насаджень та ефективність виконання ними відповідних функцій у населених пунктах.

Заслуговує на увагу і фітонцидна здатність деревних рослин, від якої долежить кількість хвороботворних організмів у повітрі. Голосний і тривалий шум негативно впливає на центральну нервову систему та психіку людини. Здатність крон деревних рослин поглинати та розсівати енергію звуку — дійовий засіб зменшення шуму. Шум на вулиці, забудованій високими будинками, без насаджень у 5 разів більший, ніж на такій самій вулиці, обсадженій довкола тротуарів деревами. Отже, дерева з відповідна видовим складом деревних рослин є ефективним способом оздоровлення навколишнього середовища населених пунктів. Декоративність живих рослин відрізняється від декоративності неживих матеріалів своєю динамічністю, тобто здатністю розвиватися і змінюватися з віком і порами року. Зросла динаміка рослин — це динаміка об'ємів, а сезонна динаміка декоративності - чергування різних елементів в залежності від пори року (розпускання листя і квітування навесні цвітіння і плодоношення літом, колір листя восени, форма і колір стовбура і гілок взимку).

Любов людини до природи не слабшає, а навпаки стає життєво необхідною, особливо у великих містах. Міста відокремлюються, відводять людину від природного середовища, замінюючи це штучним середовищем існування з цілим комплексом негативного впливу. В сучасних умовах для міст характерні так званий міський клімат, що має свої негативні параметри забруднення повітряного басейну, шумове й термальне забруднення, а це збільшує нервово — психічні навантаження на організм і все більше з’являється потреба в природному оточенні.

За допомогою як і звичайного так і штучного рельєфу, води, каменів, рослинності можна створити комфортне гармонійне середовище проживання людей. Основним елементом озеленення є зелені насадження. Вони відіграють важливу роль у збагаченні архітектури міста, сприяють оздоровленню повітряного басейну. Одночасно зелені насадження є важливим декоративним елементом. У сучасному місті вони відповідають головній меті-турботі за здоров’я людей. Зелені насадження забезпечують комфортні умови для життя та відпочинку людей, також виконують естетичні функції.

Зелені насадження захищають людину від надмірної сонячної радіації, підвищують вологість повітря, що знижує віддачу теплової енергії сонячним випромінюванням.

Дерева і кущі мають величезну площу листяного покриву і ефективно використовуються як засіб боротьби з запиленням повітря.

Відкрито дивовижні фітонцидні властивості багатьох деревних, чагарникових і трав’янистих рослин, здатних виділяти литкі речовини, які можуть знищувати хвороботворні мікроорганізми. Дерева відіграють значну роль у боротьбі з міським шумом.

Розділ І. Природно-кліматичні умови.

1.1 Клімат Клімат — це багаторічний режим погоди, характерний для певної якоїсь місцевості.

Клімат Хмельничинни помірно континентальний з м’якою зимою (середня температура січня ?5 °C) і теплим, вологим (середня температура липня +19 °C) літом. Кількість опадів, 70% яких припадає на теплий період, становить 500—640 мм на рік. Поверхня області в основному становить полого хвилясту лесову рівнину. На півночі регіону розташована Поліська низовина (з абсолютними висотами до 240 м), на північному заході — Волинська, у центрі — Придніпровська (до 380 м) і на півдні — Подільська (до 400 м) височини. В області знаходяться верхні течії річок Горинь, Случ і Південний Буг, що визначають природний вигляд районів Полісся і Поділля. Але особливо мальовничі глибоко і хитромудро врізані долини Дністра і його лівих приток (Збруча, Жванчика, Смотрича, Тернави, Ушиці та ін.), що місцями утворюють ефектні каньйони і захопливі пейзажі.

Рельєф Річка Горинь в Ізяславі.

Більшу центральну частину області займає Подільська височина (переважні висоти 270—370 м), по якій проходять вододіли Дніпра, Південного Бугу і Дністра.

На північному заході в межі області заходить Волинська височина (висоти до 329 м), а на півночі — Поліська низовина (висоти 200—250 м).

Південний захід перетинає Товтровий кряж, на якому є найвища точка області — гора Велика Бугаїха (409 м). Тут поширені карстові форми рельєфу, трапляються печери (Атлантида, Залучанська).

Крайній південь має пасмоподібну поверхню, розчленовану каньйоноподібними долинами приток Дністра. Рівень Дністровського водосховища (121 м) є найнижчою висотною відміткою.

Річки. Озера Територією області течуть 120 річок завдовжки понад 10 км кожна. Найбільшими є Дністер (довжина в межах області 160 км) із притоками Збруч, Смотрич, Ушиця; Південний Буг (довжина в межах області 120 км) із притоками Бужок, Вовк, Іква; річки Дніпровського басейну — Горинь, Случ, Хомора.

Озер мало. Зустрічаються переважно в басейні Горині, а також Голубі озера, що утворилися на мiсцi відпрацьованих торфових кар'єрів[2]. Найбільше водосховище — Дністровське. Споруджено 1858 ставків і водосховищ, головним чином у басейнах Горині та Південного Бугу, зокрема Щедрівське (1258 га), Новоставське (1168 га), Кузьминське (765 га).

По території області протікає понад 3 тисячі річок і потічків. Найбільші ріки — Дністер, Південний Буг, Горинь, Случ, Збруч, Смотрич, Хомора. Область має 60 водосховищ з обсягом води 153 млн. куб. м, 1799 ставків. Найбільші водосховища — Дністровське та Щедрівське на Південному Бузі. По запасах водних ресурсів регіон займає 6 місце в країні[3].

Природні ресурси В області Держбалансом обліковується 391 родовище з 26 видів різноманітних корисних копалин. Область є одним з головних постачальників карбонатної сировини для цукрової промисловості України. Враховується 7 родовищ вапняків, запаси яких складають 121,5 млн. тонн (37,1% від запасів в Україні). В останні роки встановлена висока ефективність використання сапонітових глин. Завершена детальна розвідка Варварівського родовища у Славутському районі, як найбільш перспективного. Затверджені запаси сапонітових глин Варварівської і Ташківської ділянок кількістю 22 663,5 тис. тонн. Обліковується 9 родовищ первинних каолінів, загальні запаси яких складають 8231,1 тис. тонн. Цементна галузь області спирається на 2 родовища Кривинське у Славутському районі та Гуменецьке родовище в Кам’янець-Подільському районі. На території області обліковуються 80 родовищ торфу, 19 родовищ гранітів, 126 родовищ цегельно-черепичної сировини, 23 родовища піску, родовище апатитів, 3 родовища крейди в Білогірському районі, родовище травертину в Кам’янець-Подільському районі та фосфориту в Білогірському районі. Питні та технічні підземні води в Хмельницькій області для господарсько-питного і виробничо-технічного водопостачання розвідані на 45 ділянках.

Корисні копалини Детальніше: Корисні копалини Хмельницької області.

Хмельницька область багата на різноманітні нерудні корисні копалини, насамперед, природні будівельні матеріали. Цьому сприяють як кристалічні породи щита, так і осадові відклади його західного схилу. В той же час вона цілком позбавлена металевих мінеральних ресурсів, а з числа горючих є лише поклади торфу.

Геологія Детальніше: Геологія Хмельницької області.

У геоструктурному відношенні територія області пов’язана з Українським щитом і його Західним схилом. Східна частина лежить у межах Волино-Подільського тектонічного блоку і відзначається близьким до поверхні заляганням порід кристалічного фундаменту — гранітоїдів, гнейсів, кристалічних сланців. Територія на Заході від ізогіпси поверхні фундаменту 300 м належить до Волино-Подільської монокліналі і характеризується нарощуванням із Сходу на Південний Захід осадового чохла — пісковики, аргіліти, піски венду, мергелі й доломіти силуру, на крайньому Південному Заході — глинисто-піщані відклади девону; майже повсюдно поширена нижньокрейдова товща — пісковики, піски, трепели і неогенові вапняки, піски, глини.

1.2 Рельєф Хмельниччина лежить в межах центрально-східної частини Подільської і крайньої східної частини Волинської височин. Перша з них займає середню і південну частини області (понад 4/5 її території), високо піднята над рівнем моря і має переважно плоску або хвилясту поверхню. Цю частину височини називають ще Подільським плато. Волинська височина займає весь Славутський та північні частини Ізяславського, Шепетівського і Полонського районів і відзначається меншими абсолютними висотами.

Середня абсолютна висота області - 275 м над рівнем моря, максимальна — 409 м (одна з вершин Товтр на північному заході Чемеровецького району), а мінімальна донедавна становила менше 73 м (при впадінні р. Матірка в Дністер на межі з Вінницькою областю), а зараз — 121 м (рівень Дністровського водосховища). Таким чином, амплітуда абсолютних висот в області перевищує 280 м. У цілому ж поверхня має нахил від середньої найвищої частини до північної і південної окраїн.

Рельєф області сформувався під дією внутрішніх і зовнішніх сил, що впливають на земну поверхню. Як відзначалось вище, внутрішні сили спричинили тектонічні рухи, які розбили кристалічний щит і фундамент плити на окремі блоки і підняли або опустили їх. У результаті цього в межах Подільського плато виділились Горинь-Слуцька, Верхньобузька, Придністровська височини, що відповідають блокам, і Товтровий кряж вздовж тектонічного розлому, а в межах Волинської височини — Шепетівська рівнина на місці опущеного блоку. Давній розлом, що розділяє подільську і волинську частини кристалічного фундаменту, проявляється в рельєфі пологим, але чітко вираженим уступом висотою 20−30 м. Він простягається по лінії Кунів — Плужне — Михля — Шепетівка — Полонне і далі на схід у Житомирську область.

Серед зовнішніх рельєфоутворюючих чинників найбільше значення має діяльність поверхневих вод. Водна ерозія (розмив і змив відкладів текучими водами — річками і опадами) утворює промоїни, яри, балки, долини з пологими, скелястими чи каньйоноподібними схилами. Змив відкладів з великих площ призводить до виположування схилів та вирівнювання поверхонь.

У тих місцях, де вапняки і гіпси розчинені поверхневими і підземними водами, зустрічаються карстові форми рельєфу (в т.ч. печери), а на схилах, де виходять ґрунтові води, можна побачити зсуви. Є також в області піщані бархани і дюни, насипані вітром.

Значний вплив на формування поверхні області має господарська діяльність людини. Такі нераціональні її форми діяльності як вирубування лісів, розорювання схилів, розробка кар'єрів, спричиняють утворення промоїн, ярів, зсувів, осипищ, підсилюють площинний змив. У той же час, людина штучно закріплює схили, веде протиерозійні заходи тощо.

Розглянемо особливості рельєфу окремих частин області.

Середню частину Хмельниччини від Збруча до її східних меж займає Верхньобузька височина. Північна межа її проходить від верхів'я Збруча до витоку Случа, долиною останнього до м. Красилів і далі на схід — приблизно посередині межиріччя Случа та Ікви. Південну межу проводять по річці Бовинець (ліва притока Збруча, гирло якої знаходиться південніше Волочиська), через верхів'я рік Смотрич і Вовчок до р. Рівець і по ній до межі з Вінничиною.

Верхньобузька височина є найвищою ділянкою області: абсолютні висоти часто перевищують 350 м, піднімаючись у ряді місць до 380−396 м. Західна частина її має найбільш рівну поверхню, це — т.з. Авратинська височина. Тут беруть початок найбільші ріки області - Збруч, Случ і Південний Буг, які разом з притоками останнього (Бужком, Іквою, Плоскою, Вовком) розчленовують Верхньобузьку височину. Долини рік неглибокі, мають пологі схили і широкі заболочені заплави. В центральній і східній частинах височини до схилів прив’язана густа мережа глибоких балок, що надає її поверхні горбогірного вигляду. Лише в розширеній долині Південного Бугу, на схід від Меджибожа, поверхня вирівнюється; цю рівнину називають Летичівською.

На північ від Верхньобузької лежить дещо нижча Горинь-Слуцька (або Північноподільська) височина з середніми абсолютними висотами 280−300 м (максимальна 350 м). Її поверхня має загальний похил із заходу і півдня на схід і північ, що підтверджується напрямком течії р. Случ з притоками Ікопоть, Деревичка, Хомора та р. Горинь з Полквою і Вілією. На півночі Горинь-Слуцька височина опускається уступом висотою 20−30 м до Шепетівської рівнини.

Рельєф даної височини подібний до Верхньобузької - широкі річкові долини, густа мережа балок. Поверхня має, здебільшого, горбисто-хвилястий вигляд, а між річками Случ і Деревичка навіть горбогірний. Найменше розчленована поверхня Теофіпольської (в межах Теофіпольського та південної частини Білогірського районів) і Старокостянтинівської (у вузькому трикутнику між р. Случ та залізницею Старокостянтинів-Хмільник) рівнин.

Шепетівська рівнина займає найпівнічнішу частину області і відзначається нижчими абсолютними висотами поверхні (в середньому 220−240 м). Горинь та ріки її басейну мають в межах рівнини широкі, неглибокі долини. Тут відсутні балочні форми рельєфу, рідко зустрічаються яри, зате в умовах поширення пісків і супісків вітри сформували бархани і дюни (між Шепетівкою і Славутою), які пізніше були закріплені лісом. У зв’язку з переважно плоскою поверхнею Шепетівську рівнину називають ще Ганнопільським плато.

Між південною межею Верхньобузької височини і Дністром знаходиться Придністровська височина. Її поверхня знижується у південному напрямку, однак дуже повільно. Якщо поблизу Верхньобузької височини у верхів'ях приток Дністра (Смотрича, Ушиці) та інших річок абсолютні висоти становлять 350−355 м, то на відстані 15 км від Дністра вододільні ділянки мають висоти 300−310 м, тобто поверхня Придністров'я знижується лише на 40−50 м на 80-кілометровій відстані. Зате русло Дністра врізається в поверхню Придністров'я на 180−200 м. Глибокий вріз головної ріки зумовив відповідний вріз усіх її приток, котрі теж виробили глибокі, часто каньйоноподібні, дуже мальовничі долини. Стрімкі скелясті схили в притоках Дністра з’являються південніше лінії с. Тарноруда (на Збручі) — с. Кузьмин (на Смотричі) — с. Соколівка (на Ушиці) — смт. Віньківці (на Калюсі), тобто тоді, коли річки досягають твердих силурійських вапняків. Висоти вертикальних стінок долин зростають від 10−20 до 60−80 м у їх гирлах.

Долини подільських приток Дністра розчленували поверхню височини на окремі пасма, що простягаються меридіально, як і самі ріки. Придолинні схили густо порізані ярами. Межиріччя здебільшого хвилясті, з великою кількістю балок; сильно поширений тут площинний змив. Однак зустрічаються і плоскі ділянки, де ерозія відсутня.

У південно-західній частині Придністров'я, в місцях поширення гіпсів, утворились досить великі карстові провалля та печери (перша була відкрита біля с. Завалля і названа туристами «Атлантидою»).

Рівномірний похил поверхні Придністров'я порушує Товтровий кряж, який простягається навскоси від Збруча по лінії сіл Іванківці (Городоцький район) — Вишнівчик (Чемеровецький район) — Нігин — Вербка — Врублівці (Кам'янець-Подільський район) до Дністра. Довжина його в межах Хмельниччини становить 80 км. Це — лише частина Товтр, які починаються на Львівщині, перетинають також Тернопільську та Чернівецьку області і заходять у Молдову.

Товтровий кряж — це горбогірна вапнякова система органогенного походження, яка включає:

— головне пасмо (відоме як Медобори) — майже суцільний випуклий хребет з досить крутими скелястими схилами, який піднімається над навколишньою місцевістю на 50−60 м і досягає в межах області абсолютних висот понад 350 м (максимально 409 м);

— бічні пасма, що мають гострі вершини з відносною висотою 20−25 м;

— невисокі горби (т.з. «могилки»), які поодиноко або невеликими групами розкидані трохи далі від Головного пасма.

Загальна ширина кряжу досягає 15−20 км, тоді як Головного пасма — лише 100−300 м.

У Товтрах дуже поширений карст. Переважають дрібні форми — тріщини, борозни, комірки тощо, які утворюють на головному кряжі іноді справжні карстові поля. Зрідка трапляються і печери, наприклад Кармелюкова в с. Привороття.

Розділ II. Характеристика об'єкту.

2.1 Місцерозташування і функціональне призначення об'єкту в системі озеленення населеного пункту Мій об'єкт знаходиться по вул. Верейськоого 88, м. Хмельницького, Хмельницької області. Загальна площа об'єкта становить 1300 м.кв., тобто 0,13 га. На об'єкті знаходяться будівлі, площа яких становить 205.3кв. Перед проектуванням на даному об'єкті ніщо не знаходилось.

2.2 Характеристика забудови та елементів благоустрою На даній території я запроектував збудувати: басейн для відпочинку, рокарій для естетичного вигляду, запроектував декоративну водойму. Для благоустрою території я запланував посадити такі дерева: Катальпа бігонієвидна, Клен гостролистий, Спірея японська, Ялина колюча ф. голуба,.

2.3 Інвентаризація та аналіз існуючих насаджень.

Інвентаризація — це періодична перевірка наявності на балансі підприємства садово-паркового господарства всіх конструктивних елементів об'єкта, які числяться на ньому, їх якісного стану, збереження, обов’язків і прав на отримання засобів ведення господарства і реальності даних обліку.

Під час інвентаризації на присадибній ділянці с. Рясники Рівненської області виявили такі деревні рослини: яблуня домашня -21 шт., груша домашня -8 шт., вишня пташина -5 шт., слива садова -6 шт., персик -5 шт, з чагарників: смородина чорна -5шт., малина З трав’янистих рослин зростають в північній частині ділянки: конюшина біла, спориш звичайний, лядвенець рогатий рідше берізка, що свідчить про незадовільний стан наявного газону.

Розділ III. Проектні пропозиції, щодо технології і організація робіт.

3.1 Ландшафтна організація території об'єкту При організації простору на присадибній ділянці потрібно враховувати навколишню ситуацію, існуючі забудови, сторони світу, пануючі вітри і інші природно-кліматичні показники місцевості. При проектуванні об'єктів зеленого будівництва на даній території дотримуюсь змішаного стилю (регулярного і пейзажного): прямолінійність доріжкової сітки, рядові посадки у регулярному, а формування біогруп, солітери, у довільному пейзажному.

З ростом у просторі співвідношення фронтальних і об'ємних трьохвимірних композицій дорівнює співвідношенню 1:2. Розташовуючи композицію на території ми керувалися доріжковою сіткою, формуючи рокарій, плодовий сад намагаємося рівномірно поєднати в них різні види дерев, чагарників. Дорожнє покриття ми плануємо розширити за рахунок використання різних природних матеріалів, наприклад, пісчаника, яке гармоніювало б за кольором із оформленням цоколя будинка.

Композиція — латинське слово і означає складання, розміщення, поєднання, а також побудову витвору мистецтва. Композиція — це підпорядкованість окремих елементів один одному і цілому, яка надає об'єкту єдність художньої форми. Композиція озеленюючого простору — це його організація, його структура, обумовлена ідейною думкою і призначенням об'єкта, це визначення і розміщення його частин і елементів, їх зв’язок між собою, їх наповнення рослинністю і архітектурними об'ємами. Композиційні елементи садово-паркових побудов різні. Одні із них матеріально відчутні, це сама територія та все, що навколо неї (рослинність, будівлі, водойми). Інші не предметні, але чітко видимі: колір забарвлення, світло і тінь. Треті - не видимі, але вони змінюють зовнішність інших (розмір): явище лінійної і повітряної перспективи.

3.2 Формування насаджень та характеристика запроектованих дерев і кущів Організація посадкових робіт дерев та чагарників Саджанці дерев і кущів, які заплановано висадити на територію присадибної ділянки вирощені у контейнерах тобто у них закрита коренева система.

Посадкові роботи починаються відразу після розбивка ділянки і виносу проекту в натуру. Ями готують завчасно. Розміри ям залежать від величини кому.

Яма повинна бути на 20 см більша в діаметрі і на 30 см глибині. При викопуванні ям верхній родючий шар ґрунту складають окремо. Решта ґрунту розрівнюється по території, в яму ставиться саджанець з закритою кореневою системою і присипається родючим ґрунтом. Глибина посадки має істотне значення для багатьох видів рослин. Деякі рослини не переносять заглиблення кореневої шийки (ялина, береза, плодові). Інші, особливо ті, які добре розмножуються з дерев, можна зрубувати (верба, туї). При присипанні рослини ґрунтом потрібно враховувати усадку ґрунту в посадковій ямі. Коли яма заповнена навколо неї насипають валик ґрунту, щоб не розтікалась вода при поливі. Поливають саджанці до значного насичення ями водою. Норма поливу 30−50 л/саджанець. Для запобігання усадки ґрунту рослини треба поливали в кілька прийомів.

Обрізування дерев і чагарників Успіх вирощування декоративних рослин значною мірою визначається правильністю їх обрізування, а отже, надання їм відповідної форми. Обрізування дерев і чагарників — це вкорочення чи прорідження тих чи інших частин рослин з метою стимулювання їх росту, цвітіння чи плодоношення.

Обрізування дерев. Обрізуючи дерева, реалізують такі цілі: усунення сухих чи пошкоджених гілок і сучків, які знижують декоративність рослини та сприяють розвитку дупел; проріджування крони; збереження раніше наданої кроні форми та розмірів; зменшення об'єму крони; омолодження крони.

Обрізування крони дерева з анатомо-фізіологічної точки зору веде до: зміни співвідношення загальної маси крони і коріння; відносного збільшення кількості всмоктувальних корінчиків, які постачають рослині мінеральні поживні речовини; поліпшення вуглеводного і азотного обміну, синтезу органічних речовин; прискорення пересування асимілюючих речовин; поліпшення водного режиму.

Обрізування дерев, беручи до уваги згадані особливості цього заходу, можуть здійснювати лише висококваліфіковані працівники. Радикальне обрізування не лише знижує декоративність крони, але й спричиняє її надмірне розростання, яке потім не може витримати стовбур. Слід пам’ятати, що не всі види однаково переносять обрізування.

Добре переносять обрізування такі деревні породи: в’яз, верба, граб, клен ясенелистий, липа, робінія псевдоакація, осика, тополя, яблуня, тис ягідний, туя західна, ялина, ялівець.

Не слід обрізувати дерева, які погано переносять обрізку: береза, бук, вишня, гіркокаштан, горобина, катальпа, клен гостролистий, ліщина, черемха, ясен звичайний, модрина, сосна, ялиця.

Розрізняють такі види обрізування: формуюче, санітарне і омолоджуюче.

3.3 Характеристика асортименту декоративно — листяних і квіткових рослин Сосна густоцвітна (Pinus densiflora) Розмір: 60−70 см Агротехніка: швидкозростаюча сосна — сосна густоцветная, світло-і вологолюбна, проте добре росте лише на дренованих пухких ґрунтах. Помірно морозостійка. Застосування в озелененні: Сосна густоцветная — оригінальне, дуже декоративне дерево для паркового будівництва у вологих, теплих районах Росії в пухких групових посадках і солітерами. Опис: Сосни густоцветние — дерева до 18−25, рідко — 30 м заввишки і до 60−80 см діаметром. Крона — широка, розлога, округла, дуже плотная. Хвоя на укорочених пагонах, по 2 в пучках, 7−11 см завдовжки, 0,7−1 мм шириною, пряма, островершінная, жорстка, шорстка по краю, надає гілкам незвично пухнастий для сосен вигляд. Колір на зиму не змінює.

Тис ягідний — taxus baccata Summergold кущевидний 0,8−1,0 м. Красива декоративна рослина, у більш дорослому віці кущ дає плоди — красиві червоні ягоди (їсти їх, нажаль, не можна). Тис ягідний — це вічнозелена рослина, добре піддається стрижці.

Катальпа бегонієвидна — Catalpa bignonioides «Нана» Ботанічна назва: «Нана» Catalpa bignonioides Інші назви: Індійський дерево боб «Нана», гном південній катальпа, Globe катальпа Різновид або сорт: «Нана '_' Nana 'це дрібні, округлі, листяне дерево або чагарник з великими, у формі серця, середньо-зелене листя і, рідше, жовтого і пурпурного відзначені білими квітами влітку йдуть тонкі стручки. Catalpa bignonioides 'Nana' є: листяні. Квітка: білий влітку. Листя: Mid-зеленого навесні, зеленим влітку; зеленим восени. Звичка: Округлі.

Барбарис самшитолистный «Nana» (Berberis buxifolia «Nana») Вечнозеленый карликовый кустарник высотой до 0,3 (0,5) м. Крона округлая, подушковидная. Цветы желто-оранжевые, эффектно выделяются на фоне темной листвы. Плоды темно-красные, с сизым налетом. Листья мелкие, темно-зеленые летом, осенью приобретают красноватый оттенок. К почвам нетребователен, хорошо стрижется. Наилучшего развития достигает на солнечных или полутенистых участках. Зона зимостойкости — 5.

Барбарис тунберга «Harlequin» (Berberis thunbergii «Harlequin»). Колючий кустарник высотой до 1,2−1,5 м, шириной 1−1,5 м. Крона округлая, побеги жесткие с поникшими концами. Цветы многочисленные, внутри желтые, снаружи красноватые. Плоды продолговатые, коралловые, блестящие, созревают в начале осени и долго держатся на растении. Листья мелкие, бордовые с белыми, розовыми и серыми пятнышками. К почвам нетребователен, устойчив в городских условиях, хорошо стрижется. Наилучшего развития достигает на солнечных или полутенистых местах. Зона зимостойкости — 4.

Овсяниця блакитна (Festuca glauca або Blue fescue, а також Blue Mountain Grass або Grey Fescue) — вічнозелена багаторічна злакова культура. Сорт виведений французьким натуралістом Домініком Вілларсом. Латинська назва трави відображає незвичайний колір листя — сіро-блакитний. Листя овсяниці блакитний ниткоподібні і досить жорсткі. Використовується для кам’янистих садів, контейнерів, озеленення та натуралістичних насаджень. Дорослі рослини утворюють з листя сіро-блакитний купол радіусом — 14−18 см, а зі стрілками пагонів висота рослини може досягати 20−25 см. Пагони представляють собою світло-зелені волоті з фіолетовим відтінком, які цвітуть у травні-червні. Овсяниця блакитна терпима до сухих і бідним ґрунтам, при культивації рекомендується використовувати дренаж і системи регулярного поливу, при цьому дуже важливо не допускати переполіва. Овсяниця блакитна — світлолюбна рослина, хоча й належить до тіньовитривалим, але при достатньому сонці листя набувають насичений яскравий колір, чого не вийде добитися в тіні. При жаркій погоді листя овсяниці блакитний можуть опускатися до землі. На зиму зазвичай виробляють зрізання листя до рівня — 4 см. При культивації овсяницу блакитну рідко стрегут, оскільки її листя має декоративний характер, хоча рослина, як і всі овсяниці досить добре переносить скошування.

Ялина канадська Коніка 80 см — 1 м (лат. Picea glauca «Conica») дуже красива карликова рослина, висота 60 см. Така ялинка завжди прикрасить і додасть родзинки вашому ландшафтного дизайну. Можна вирощувати в горщику і на ділянці. У природних умовах може виростати до двох метрів і вище. Повільний темп ромту, як правило 2−10 см в рік. Голки тонкі і жорсткі. Віддає перевагу волозі, добре дренованому ґрунту. Ялина не пристосована до міського середовища, особливо до забруднень. Найкраще росте на відкритому сонці.

Ялина колюча Глаука Глобоза — Picea pungens Glauca Globosa. Карликова форма. Висота 1,5−2м, діаметр крони 2−3м. Щорічний приріст 8 см в рік у висоту і 10 см — в ширину. У молодої рослини крона пухка і неправильна, пізніше стає ширококонічна або куляста, дуже щільна. Хвоя сріблясто-блакитна, колюча. Використовується в одиночних посадках, в групах, на альпінаріях. До ґрунтів не вимоглива. Морозостійка. Зона 4. сонце Латаття біле (Nymphaea alba) — лілія водяна біла; родина Лататтєвих (Nymphaeaceae); кувшинка біла. Тільки у чистих озерах, ставках, старицях і затоках річок можна побачити рослину справді королівського вигляду. Латаття біле — трав’янистий водяний кореневищний багаторічник, двоюрідна сестра жовтих глечиків. Кореневища латаття довгі, товсті, діаметром 4−5 см. Листки рослини довгочерешкові, плаваючі, цілокраї, серцеподібно-овальні, завдовжки 12−30 см. Квітки двостатеві, правильні, з зеленою чашечкою і багатопелюстковим білим віночком, великі, діаметром до 16 см, з ніжним ароматом. Цвітуть з червня по вересень. Плід зелений, багатонасінний, схожий на глечик (звідси походить російська назва), дозріває у вересні або наступного року. Трапляється переважно у середній та північній частині Росії, на Уралі, у Західному та Східному (рідко!) Сибіру. Зростає також у західноєвропейських країнах, деяких водоймах Кавказу і в Україні (по всій території у водоймах зі стоячою та тихоплинною водою).

Ірис сибірський — Ir. sibirica L. У дикому вигляді росте в середній смузі і на півдні європейської частини Росії, на Кавказі, в Сибіру, Західній Європі, на Балканах і в Малій Азії. Має тонке, сильно розгалужене кореневище, який утворює щільні дернини, покриті бурими волокнами. Листи лінійні до 80 см завдовжки, загострені, утворюють густий темно-зелений кущ. Квітконіс до 100 см заввишки, стеблові листя невеликі, в числі 3. Квітки фіолетово-сині або світло-фіолетові (рідше білі), в числі 2−5. Цвіте у червні. Віддає перевагу багаті, зволожені, кислуваті ґрунту. Морозостійкий. У культурі з 1597 року. При ретельному підборі сортів ірису сибірського різних строків цвітіння вони будуть радувати вас своєю пишністю до півтора місяців. Серед найбільш декоративних кремово-білий 'Harpswell Chanteuse', розкішний, чисто-блакитний 'Pride in Blue', лавандовий з малиновим низом Roaring Jelly ', рожевий' Cheery ', червоно-пурпуровий з блакитним низом Visual Art'. Найвідомішим з сибірських ірисів, безумовно, є голубий 'Cambridge'. У результаті гібридизації з ірисом криваво-червоним поклав початок цілій групі садових сибірських ірисів. Отримані сорти добре розвиваються в середній смузі і відрізняються стійкістю і високою декоративністю. Цей вид ірисів як ніякий інший підходить для вирощування в наших жорстких умовах. Ірис сибірський добре розростається не лише на вологих ділянках, а й за межами водойм. Сортові форми розмножуються вегетативно, поділом кореневищ. При насіннєвому розмноженні використовують насіння, які можуть зберігатися тривалий час, але кращі результати виходять при осінньому посіві в пухку землю на глибину 3−4 см. Найбільший невибагливий і відповідний для ландшафтних робіт біля води вид ірису, який в даний час налічує більше тисячі сортів самої різноманітного забарвлення. Його куртини прикрасять і будь-яке водоймище, і клумбу багаторічників. Непогано переносить посуху, проте при тривалому посухами може пожовтіти листя, яка зазвичай буває яскраво-зеленою. На одному місці росте до 10 років без шкоди декоративним якостям.

Клематис Arabella (Арабелла). Англія Клематис цельнолістний. Плетистие (нецепляющійся) напівчагарник. Довжина 1,2 — 1,6 м. Квітки численні, з ніжною блакитно-бузкової забарвленням, 6−9 см в діаметрі, зіркоподібною форми, з 5−6 довгастих гострокінцевих чашолистків з відгинаються кінчиками. Тичинки жовті. Цвітіння рясне, ефектне і тривале (з червня по вересень). До умов місцеперебування невимогливий. Сорт зимостійкий, мало схильний до різних захворювань Вестерленд Полуплетистая роза. Цветки персиково-оранжевые, махровые 20−30 лепестков, крупные 10−12 см в диаметре, очень душистые, собраны в соцветия. Цветет обильно и продолжительно. Сильнорослый куст высотой 1,5 — 2 м, ширина 1 — 1,5 м. Побеги светло-зеленые, прямые, поникающие, покрытые крупными шипами. Листва густая, темно-зеленая, листья крупные, блестящие, при распускании красноватые. Розы этого сорта крепкие, здоровые, цветут обильно, продолжительно и повторно. Плотность посадки: 1 шт/мІ.

Азалія крупно квіткова і японська. Назви «азалії» і «японські азалії» вживаються тільки в розмовній мові й саме так називаються чагарники приналежні до виду Rhododendron, який являється представником родини вересів. Азалія — одно з небагатьох рослин, яким потрібна кислий ґрунт (ph 4−4,5). Азалії це група рослин, яка скидає листи на зиму й завдяки цьому набагато краще переносять холоди й весняний заморозок. Сучасні різновиди крупно квіткових азалій, це гібрид азалії з багатьма видами з північної Америки. Відрізняються величезною різноманітністю й безліччю видів. Основні кольори це: білий, жовтий, жовтогарячий, червоний і рожевий і багато інших відтінків. Цвітіння одного куща триває 2−3 тижні. Кращі результати дає сполучення колекції видів з різним періодом цвітіння, це дає можливість від половини квітня до червня прикрасити Ваш сад. У жовтні листи азалії здобувають гарні осінні кольори від від жовтого, жовтогарячого аж до пурпуру. Чагарники дуже добре переносять зиму без накривання, хоч іноді при особливо сильній зимі можуть змерзнути квіткові бруньки. Азалії являються вільно зростаючими чагарниками. Десятилітні екземпляри (залежно від виду) досягають у висоті й діаметрі 1,5 метра. Азалія — вічнозелений чагарник з ланцетними, еліптичними, яйцеподібними листами, опушеними із двох сторін. Японська азалія (Rhododedron obtusum) — відносно більш рідка. Це карликові чагарники висотою до 100 див. Вони створюють гарні квіткові килими з багатьох відтінків рожевого, червоного, фіолетового й білого кольорів. Тривале цвітіння надзвичайне різноманітних і дуже витончених квіток скоряє аматорів квітництва. Перед зимою рекомендується накривання японської азалії галузями хвойних дерев або подвійним шаром садової тіньової тканини. Азалії можна застосувати в саду різним способом. Можуть рости на сонце або в напівтіні. Азалії і японські азалії дуже добре сполучаться в кольорових групах — чим група крупніше, тим більше робить враження. Дуже добре виглядають на фоні групи дерев і хвойних дерев. Перед чагарниками азалії повинні бути посаджені низькі хвойні чагарники, середніх розмірів багатолітники, або інші рослини з родини вересів наприклад верес або болотний верес. Ідеальне місце для багатобарвних груп — на березі водойм. Відбиття квітів у воді створює ідилічний настрій. Згідно з думками дизайнерів — азалії незамінні, а досвід довів, що можна їх садити навіть у горщиках або ящиках на терасах або балконах.

Магнолія Суланжа Magnolia sulangeana — це високий чагарник або невелике дерево. Вона являє собою гібрид магнолії голою і ліліецветной. Магнолія Суланжа зацвітає ще до появи листя. Квіти мають форму кубка, всередині білі, біля основи з пурпурним відтінком. Вони досягають 12,5−25 см в діаметрі. Квітки душістие. В залежно від сорту їх забарвлення варіює від білої до рожево-червоного. Сорт «Alba Superba» утворює білі тюльпановідние квіти з легким пурпуровим відтінком. Надзвичайно красивий сорт «Lennei» відрізняється фантастичними широкими кулясті, кубковідние квітками. Розкішні рожеві кубковідние квіти магнолії Суланжа підкорюють серця садівників. Використання: Магнолію найчастіше використовують в солітерних посадках. Дивовижні за красою композиції виходять, якщо посадити її на тлі вічнозелених огорож або чагарникових заростей. Одиночна рослина добре виглядає на краю смарагдово-зеленого газону. У центрі клумби, складеної з вічнозелених чагарників, дуже красиво виглядає сорт «Burgundy» з пурпуровими квітками. У центрі зеленого газону магнолія вийде на передній план. Для таких посадок підійде сорт «Alexandrina» з ніжно-рожевими зовні і зсередини білими квітками. У сонячної тераси магнолія виконує відразу 2 функції - навесні виливає.

Форзіція середня — Forsythia interm. «Lynwood» Форма: Може бути великий листопадний чагарник, в молодості вузький і вертикальний, пізніше з дугоподібно відхиленими короткими пагонами. Розмір: Заввишки 2 — 3 метри заввишки і 2 метри шириною, старі екземпляри однакові у висоту і ширину. Річний приріст у висоту 25 — 30 см, в ширину 25 см. Листя: Супротивно розташовані, яйцевидно-ланцетні, 8 — 12 см. завдовжки, частково трійчасті, зелені, довго тримаються на кущі, осіннє забарвлення іноді світло жовто-фіолетова. Цвітіння: Яскраво-жовті соковиті квіти діаметром 2,5 -3,5 см., з’являються у великій кількості, рівномірно розподілені на втечу, у квітні - травні. Коріння: М’ясисті, основні коріння широко поширені, мало розгалужені. Світло: Світлолюбна. Ґрунт: Росте на всіх, не надто сухих, родючих ґрунтах, від кислих до лужних, воліє свіжі, не надто вапняні. Особливості: Морозостійка, не переносить періоди літньої посухи, швидко в’яне, але успішно бере участь у конкурентній боротьбі з корінням інших рослин, навіть більш старих, має широкі можливості застосування, частково цвіте на втечах минулого року, вимагає теплого місця розташування (рано розпускається). Казковий аромат, а влітку приховує вас від сонця.

Карагана деревовидна — caragana arborescens Зовнішній вигляд Карагана деревовидна — кущі або деревце заввишки 2−7 м, з гладкою зеленувато-сірою корою. Втечі тонкі, м’які. Листя пір'ясте. Квітки жовті, зібрані пучками, рідше поодинокі; чашка «дзвоникоподібна. пухнаста, по краю з короткими широкими зубцями, вінчик метеликовий. Плід — лінійно-циліндричний біб. Цвіте в травні - червні. Плоди дозрівають в липні - серпні. Місце зростання Карагана широко поширена в Західному і Східному Сибіру, Саянах, Середній Азії, Прибалтиці. Росте в розріджених лісах, на лісових узліссях, на відкритих степових і кам’янистих схилах, по берегах річок, на пісках і галечниках, кам’янистих осипах. Цілющі властивості У насінні міститься 3−6% крохмалю, 7- 9% целюлози, до 2% дубильних речовин, 10−15.8% жирної олії, до 26% азотистих речовин, 19,4% білків. У листі виявлені протеїн, клітковина, 285−400 міліграм% аскорбінової кислоти, 138 міліграм% каротину Граб звичайний — Carpinus betulus» Columnaris" Дуже компактний і надзвичайно повільно зростаюче дерево. Висота від 7 до 8 м. корона вузькі овальні, яйцеподібні, а потім закрито через надзвичайно щільного розгалуження. Часто цей сорт вирощують у високих, іноді особини зустрічаються з ветвящимся від основи. «Columnaris» залишається вузьким, ніж «Fastigiata» сорти яких він часто плутають. Листя яскраво-зелені навесні і золотий в вицвітання восени. Через «Columnaris 'повільне зростання менш придатні для громадських парків застосовувати. «Fastigiata» і «Франс Фонтейн» краще підходять для цієї мети. Кліматичній зоні: 5a.

Сосна гірська «Ophir» Pinus mugo (30−40 см) Цена: 190.00 Хвоя влітку зелена, взимку жовто-оранжева, зібрана по 2 в пучку. Вимоглива до ґрунту і вологи. Рекомендується для невеликих садів, кам’янистих садів і контейнерів.

Тсуга канадська Джеделох — Tsuga canadensis ф. Jeddeloh — це один з найкрасивіших хвойних чагарників, з гілками що виростають горизонтально зсередини. Таке розташування гілок створює невелике заглиблення — ніби гніздечко. З віком утворює куполоподібні форми або плоскі широкі півкулі, сильно загущені. Хвоїнки дрібні, світло — зелені. Приростає 3−5 см на рік. Досягає 1 м висоти і 2 м в діаметрі. Віддає перевагу родючим, кислим ґрунтам. Добре росте на місцях від сонячних до тінистих, захищених від вітру. Прекрасний сорт для насаджень у присадибних, вересових, кам’янистих садах.

Туя західна «Тедді» Thuja occ. Teddy — це карликовий, кулястий сорт туї, що досягає після 10 років 0,3 м в діаметрі. Пагони тонкі, густо розташовані, у молодих екземплярів вкриті голками. Потребує досить родючих і вологих ґрунтів, висаджувати на сонці і в напівтіні.

Сосна кедрова стланикової - Pinus pumila «Glauca» Опис: Чагарник заввишки 1−1,5 (до 3) м. Крона широка, розпростерта. Росте дуже повільно. Плоди — маленькі шишки завдовжки до 4.5 см, часто в групах, спочатку пурпурні, потім темно-коричневі. Хвоя сизо-зелена, взимку жовтувато-зелена, дуже густа. Кращого розвитку досягає на відкритих сонячних ділянках. Погано переносить сухість ґрунту і повітря. Хвоя: Пятіхвойная, дуже густа, насичено сизо-зелена, взимку більш жовтувато-зеленая. Размер: Висота 1−1,5 (3) м.

Сосна гірська Хампі - Pinus mugo Humpy Форма: Вічнозелений округлий чагарник, з густо розташованими гілками. Повільно зростаючі рослини, з віком розростається переважно в шіріну. Размер: 0.4 — 0.8 м заввишки і 1 м шириною. Річний приріст у висоту 3 — 4 см. Хвоя: Хвоїнки в пучках по 2 штуки, дуже короткі, темно — зеление. Корневая система: Поверхнева, сольно — розгалужена. Сосна гірська Хампі чутлива до ущільнення почви. Свет: Сосна гірська Хампі світлолюбна, виносить затінення, в тіні росте дуже погано, може засохнуть. Почва: Дуже невимоглива до грантів. Росте на всіх помірно сухих, сухих або вологих, навіть бідних поживними речовинами ґрунтах, від кислих до щелочних. Особенності: Морозостійка, рослина з широкою амплітудою місць посадки. Гілки не ламаються під снігом. Широко — розгалужена коренева система утримує насипний ґрунт. Виносить міський клімат, промислові викиди. Добре переносить стрижку, вітростійка.

Кипарисовик Тупий — Chamaecyparis obtusа «Nana Gracilis» карликовий кущ, з широко конічною формою, за 10 років досягає 0.5 м. Рекомендовано для малих, японських і кам’янистих садів.

Мигдаль трилопатевий (Prunus dulcis) — кущ або невелике дерево роду слив (Prunus), часто класифікується до підроду мигдаль (Amygdalus). Також термін «мигдаль» часто посилається на їстівні плоди-сім'янки цих рослин, заради яких вони культивуються. Мигдаль росте на кам’янистих і щебенистих схилах на висоті від 800 до 1600 м над рівнем моря, надає перевагу багатим на кальцій ґрунтам. Росте невеликими групами з 3—4 дерев, що ростуть одне від одного на 5—7 метрів. Дуже світлолюбний, вельми засухостійкий завдяки добре розвиненій корневій системі і економній транспірації. Квітне в березні-квітні, місцями навіть в лютому, плоди визрівають в червні-липні. Починає плодоносити з 4—5 років і плодоношення продовжується до 30—50 років, живе до 130 років. Розмножується насінням, кореневими пагонами і пневою порослю. Переносить морози до ?25°с, але з початком вегетації страждає від весняних заморозків. Мигдаль росте у вигляді куща або дерева з червонуватими гілочками. У висоту досягає 3 — 8 м, з ланцетовим листям. Схожий на черешню. Квітки складаються із злитої чашечки і рожевого або червоного віночка. Квітки одиночні, до 2,5 см в діаметрі, з білими або світло-рожевими пелюстками і одною маточкою. Плід — шкіряста, покрита волосками сім'янка, що розтріскується при дозріванні. Його поверхня гладка або зморшкувата. Кісточка такої ж форми, що і сам плід, покрита дрібними ямками, іноді з борозенками, 2,5—3 см завдовжки. Інколи вирощується як декоративна рослина: його головне достоїнство — білі, рожеві, червоні і пурпурні прості або махрові квітки, що рано розпускаються.

Котяча лапка дводомна ладноцвіті - Asteraceae (Compositae). Шерстисті опушення стебел і листя захищає це багаторічна сланкі рослину від висихання. З розетки прикореневих листя виходить облистяний цветонос, що досягає у висоту 20 см. На верхівці його скупчені суцвіття-кошики з чоловічими трубчастими квітками і білими листочками обгортки, а також трубчасто-нітевидатними жіночими квітками і рожевими листочками обгортки. Цвіте з червня по жовтень. Пасовища на виснажених ґрунті і піщані сухі місця — улюблені місця проживання котячої лапки.

Овсяниця ГАУТЕРА (Festuca gautieri) Вічнозелена трава, створююча густі «подушки», висотою 10 см. з ниткоподібними листям, досить жорсткими, досить швидко розростається, утворюючи дернину. Підходить для кам’янистих садів або задернения невеликих поверхонь.

Хоста — Hosta декоративне кореневищна рослина, яка швидко розростається в обширні плантації. Великі листки хости — її головна прикраса — різняться за формою, розміром і забарвленням залежно від виду і сорту рослини. Садівники люблять хосту за невибагливість і універсальність: хоста красива, холодостійка, охоче мириться як з тінню, так і з яскравим сонцем і відмінно поєднується з іншими рослинами.

Очиток відігнутий (Sedum reflexum) — рослина висотою 15−20 см, листя шиловидне, сизо-блакитне з пурпуровими кінчиками, ефектне декоративнолисткова і декоративноквітуча рослина, квіти жовті очиток низькорослий догляд розмноження седум низькорослий купити очиток відігнутий.

Груша звичайна — Pyrus comunis Листопадне дерево заввишки до 20 (25) м із широкопірамідальною кроною. Молоді гілки колючі, листки округлояйцеподібні з відтягнутою верхівкою і ледь серцеподібною основою, 2−8 см завдовжки і 1,5−3 см завширшки, зверху блискучі, зелені, знизу світліші. Квітки 3 см в діаметрі, білі, духмяні, з’являються до розпускання листя. Плоди кулясті, 2−4см в діаметрі, зелені або жовті.

Природно росте в Європі, Середній і Малій Азії. В Україні поширена повсюди. Росте в листяних і змішаних лісах, на узліссях та схилах балок, багатих лісових ґрунтах і чорноземах. На бідних, сухих ґрунтах росте незадовільно. Холодоі посухостійка. Добре витримує стриження, міські умови та задимлення повітря. Доживає до 300 років.

Ялівець горизонтальний — Juniperus horizontslis Вічнозелений низькорослий кущ з голковидною зеленою та сизою хвоєю, 3−5мм в довжину. Восени та взимку хвоя часто набуває бурого відтінку. Зрілі ягоди темно-сині, майже чорні, шаровидні, 506 мм у діаметрі. Сланкий, характеризується досить сильним ростом, досягає у віці 10 років 0,1 м вис. при діаметрі 2−2,5 м. Пагони повзучі, забарвлення синьо-зелене. Вимоги до ґрунту і вологості невисокі. Рекомендується вирощувати у вигляді ґрунтопокривної рослини для утворення так званих газонів з ялівцю, на укосах і в кам’янистих садах. Щільність посадки: 2шт/м2. Страждає від сухості повітря, невибагливий до родючості ґрунту. Гарно розвивається в умовах міста. Зимостійкий. Розмножують насінням та черенкуванням.

Яблуня звичайна — Malus purpurea. Дерево заввишки 3—5м із широкою, розлогою, шатроподібною кроною. Листки до 10 см завдовжки, темно-червоні. Квітки до 4 см у діаметрі,, пурпурні зібрані по 5 —б шт. в зонтикоподібні китиці, пахучі. Плоди 2 —3см в діаметрі, зеленувато-жовті, кислі.

Природно поширена в середній і південній частинах Європи. Росте відносно швидко, досить світлолюбна, достатньо зимостійка, до родючості ґрунтів не вибаглива, але краще росте на ґрунтах, удобрених перегноєм, та на добре дренованих, свіжих суглинкових і родючих супіщаних ґрунтах. Посухо-, димоі газостійка, добре витримує обрізування.

Декоративні форми: за будовою крони — повисла; за забарвленням листя — золотиста; за будовою квітки — махрова; за розмірами — карликова; за забарвленням плодів — червоно-плідна.

Рекомендується для створення поодиноких посадок, груп, узлісь, масивів, формованих живих огорож у всіх районах країни.

Бирючина звичайна — Ligustrum vulgaris В’юнкий, середньої висоти (до 3−5 м) чагарник з голими гілками, зацвітає раніше за інших ліан в травні-червні. Бирючина своїм листям темно-зеленого кольору зверху і з блакитним відтінком знизу полонить очей. Дуже красива вона під час цвітіння, а цвіте щорічно, рясно і довго до трьох тижнів. Квітки ніжно-жовтого відтінку, дуже оригінальні: вони «сидять» на двох зрощених листі. Квітки багатьох сортів каприфоль володіють приємним, освіжаючим ароматом, дуже запашні. Плоди помаранчевого або червоного кольору з’являються в кінці липня початку серпня, висять до осені. У зв’язку з тим, що квітконіжка дуже коротка, здається, що ягоди приклеєні до аркуша. Жимолость каприфоль світлолюбна, тому висаджують її на сонячній стороні. Росте вона майже на будь-якому ґрунті, але її декоративні якості проявляються повністю на родючій і рихлому ґрунті. Щоб нижня частина рослини не оголяти, необхідно верхівки пагонів ліани на другий рік підрізати на висоті 20−25 см від землі. Навесні слід вирізати сухі, пошкоджені гілки, паросткам надати певний напрямок. Каприфоль живе 50 і більше років, розмножують відведеннями, задерев’янілими живцями.