Соціально-економічні аспекти оплати праці та її реформа в Україні

Соціально-економічні аспекти оплати праці та її реформа в Україні.

Оплата праці - чи не найважливіша категорія у системі умов праці. У ній, як ні в якій іншій сфері, відбиваються усі суперечності суспільства, усі досягнення і прорахунки. Тому підходити до правових питань оплати праці необхідно через дослідження об'єктивних реальних суспільних відносин. Саме соціально-економічні аспекти дозволяють розкрити ті пробле­ми, які мають місце в сучасних умовах в Україні у сфері опла­ти праці, і «підказати» правові засоби, форми їх вирішення.

Економіка України перебуває у стані глибокої кризи. Впливовий британський щотижневик «Економіст» у випус­ку від 5−6 листопада 1999 p. опублікував порівняльні дані економічного розвитку держав Східної та Центральної Євро­пи. За підсумками аналізу динаміки обсягів реального ВВП Україна займає останній щабель серед держав регіону — її ВВП складає 43% ВВП 1990 року, у той час як цей показник у Польщі складає 150%, в Угорщині - 118%, в Чехії - 105% (Праця і зарплата. — 1999. — № 33. — Грудень).

Як соціально-економічна категорія заробітна плата являє собою певну частину прибутків громадян, що фіксується в грошовій формі, в структурі національного прибутку країни. Як відомо, з доходів громадяни виплачують прибутковий податок. За цим показником можна проаналізувати, як йде справа з прибутками у населення. У сучасних умовах роз­витку економіки, коли більше 50% підприємств є збиткови­ми, мають заборгованість перед державою та із виплати за­робітної плата працівникам, частина прибуткового податку з доходів громадян у структурі консолідованого бюджету України складає близько 11%, в той час як у США, наприк­лад, вона досягає майже 30% (Колот А. Удосконалення опла­ти праці потребує комплексних рішень // Праця і зарпла­та. — 1998. -№ 15. — С. 11).

Крім того, доходи населення складаються не тільки із заробітної плати, але включають також й інші види виплат:

соціальні допомоги, пенсії, стипендії, доходи від власності, цінних паперів, участі в паях, доходах підприємства, нату­ральні доходи тощо. Тому наступним аспектом вказаної про­блеми є визначення частини оплати праці в доходах насе­лення. На жаль, і цей показник маловтішний. Офіційні дані свідчать про те, що частка оплати праці у сукупних доходах населення знизилася з 67,5% в 1990 р. до 40,3% у 1996 p. (Урядовий кур'єр. — 1997. — ЗО жовтня). Ця ж тенденція збереглася і в 1997 і в 1998 роках. Реальні доходи населення знизилися майже на 70%.

За даними управління статистики, номінальна зарплата одного працівника за січень 2000 р. на 17% менша, ніж за грудень 1999 p., а реальна зарплата зменшилася на 20% (Праця і зарплата. -2000. — № 10. — Березень).

Ще однією важливою проблемою є порушення принципу соціальної справедливості в сфері оплати праці, явно диспро­порційне розшарування суспільства за доходами: у 1996 p. 10% громадян з найвищими доходами отримали третину загаль­ної суми всіх грошових доходів населення (Основні напря­ми соціальної політики держави на 1997;2000 роки: За­тверджені Указом Президента України від 18 жовтня 1997 p. № 1166/97 // Урядовий кур'єр. — 1997. — 30 жовтня).

Потрібно звернути увагу на той факт, що це офіційні дані про легалізовані відносини, хоч загальновідомо, що існує ще й тіньова економіка. Оцінка статистичних даних свідчить про те, що заробітна плата понад 1000 грн., як правило, стає тіньовою. При цьому на неї не нараховуються внески до фондів соціального забезпечення, з неї не виплачують при­бутковий податок. Це перш за все характерно для приватних підприємств та організацій, керівники яких, приховуючи власні реальні заробітки, роблять те саме з заробітною пла­тою усього персоналу (Коментар до Указу Президента Украї­ни «Про обмеження максимальної величини фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці праців­ників, суми оподатковуваного доходу, з яких справляються збори (внески) до соціальних фондів» від 25 травня 1998 p. // Праця і зарплата. — № 11. — 1998. — Червень. — С. 14).

Наступними соціально-економічними чинниками є по­казник співвідношення доходів з витратами і структура гро­шових витрат працівників. Зарубіжні економісти давно визна­ли, що саме витрати свідчать про розміри доходів, зокрема, про заробітну плату, і поклали цю тезу в основу податкової політики. Податок платиться не тільки з доходів, а в певних випадках і з витрат (купівель). Однак податки — це сфера іншої галузі законодавства, хоч, як бачимо, оплата праці - це та категорія, яка проведе нас не по одній сфері суспільних відносин. Обмежимося лише таким показником: в країнах з розвиненою ринковою економікою наймані працівники за­трачують на придбання продуктів харчування і промислових товарів 25−30% заробітної плати, в той час як в Україні цей показник дорівнює 70−80% (Праця і зарплата. — № 15. — 1998. — Серпень. — С. 11).

Існує ряд проблем і в системі організації заробітної плати:

розміри зарплати практично відірвані від кінцевих результа­тів праці працівників і підприємствнедосконала диференціа­ція оплати праціне визначена роль мінімальної зарплати. Всі названі проблеми загострила платіжна криза, яка приве­ла багато які підприємства до заборгованості по зарплаті.

Таким чином, сучасне соціально-економічне становище в сфері оплати праці потрібно визначити як кризове, що ви­магає негайних конструктивних перетворень з боку держави.

В Основних напрямах соціальної політики на 1997;2000 роки передбачені конкретні заходи щодо реформування оплати праці. Ці заходи охоплюють два напрями. Перше — заходи, спрямовані на стабілізацію рівня життя, вдосконалення оплати праці й грошових доходів населення, друге — заходи, спрямовані на погашення заборгованості з заробітної плати.

Заходи, спрямовані на вдосконалення організації оплати праці, передбачають впровадження як загальних принципо­во нових положень, так і вдосконалення вже встановлених норм. Передусім, як сказано у документі, необхідно впровади­ти у законодавство і правозастосовчу практику таке важливе положення як забезпечення залежності розмірів оплати праці від особистого внеску працівника в кінцеві результати праці. Потрібно відразу ж зазначити, що проблема це не нова і в директивних документах радянського періоду не раз проголо­шувалися наміри здійснити і реалізувати таку залежність. Однак, як свідчить практика і наукові дослідження, вирішити таке завдання не просто. Це питання тісно пов’язане з вдоско­наленням нормування праці, з ринком праці (рівнем безробіт­тя) і соціальною психологією. Надалі при розгляді правових питань оплати праці ми більш детально зупинимося на цьому.

Не менш важливою часткою майбутньої роботи є вста­новлення на законодавчому рівні системи мінімальних соці­альних стандартів. Зокрема, визначення поняття, змісту і роз­міру прожиткового рівня, передбаченого Конституцією Украї­ни. Іншим соціальним стандартом виступає мінімальна заро­бітна плата. Тут також буде проведений комплекс реформ, спрямованих на зміну правової моделі її застосування в Україні. Тенденцію, яка намітилась, загалом можна охаракте­ризувати як звуження сфери застосування нормативу міні­мальної заробітної плати.

Для забезпечення погашення заборгованості з виплати заробітної плати передбачається запровадити механізм при­мусового спрямування доходів державних підприємств і організацій на погашення заборгованостівведення майнової відповідальності підприємств за несвоєчасну виплату нара­хованої працівникам зарплати, передбачивши можливість аукціонного продажу основних фондів підприємствпоси­лення адміністративної і кримінальної відповідальності по­садових осіб, винних у нецільовому використанні коштів, які призначаються на виплату зарплати.

Потрібно зазначити, що частина заходів з захисту прав працівників на оплату праці вже реалізована у законодавстві. Прийняті законодавчі акти про індексацію грошових доходів населення, а також про порядок компенсації заробітної пла­ти у зв’язку з порушенням термінів її виплати.

До організаційно-правових засобів реалізації реформи відноситься посилення ефективності механізму договірного регулювання оплати праці між роботодавцями і найманими працівниками через акти соціального партнерствапідвищен­ня частки тарифу в середній заробітній платі до 50−60%;

посилення державного регулювання оплати праці стосовно підприємств і організацій державної форми власності тощо.