Правові питання організації виробничого навчання

Правові питання організації виробничого навчання Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організовує індивідуальне, бригадне, курсове або інше виробниче навчання за рахунок підприємства, установи та організації (ст. 201 КЗпП).

Професійна підготовка (навчання) — оволодіння пев­ними навиками і знаннями за певною професією або спе­ціальністю. Професія (латинською professio, від profiteer — оголошую своєю справою) — рід трудової діяльності, що ви­магає певної підготовки і що є, звичайно, джерелом існуван­ня. Різновидом професії є спеціальність. В Україні основний шлях отримання професійної освіти — навчання в профе­сійно-технічних та вищих закладах освіти. Однак практи­кується підготовка і курсове навчання робітників безпосе­редньо на виробництві, і, згідно з нормами чинного законо­давства, здійснюються вони за рахунок підприємства, уста­нови і організації. Підготовка нових робітників — це про­фесійне навчання людей, які не мали професії або спеціаль­ності. їх прийнято називати учнями. Як правило, на вироб­ництві готують кадри за спеціальностями, що не вимагають тривалих термінів навчання.

Основними формами навчання є: індивідуальне, бригад­не і курсове навчання. При індивідуальній формі учня при­кріплюють до кваліфікованого працівника або включають до складу робочої бригади, де його навчає бригадир або інший висококваліфікований робітник з числа членів бригади. При бригадній формі навчання учні об'єднуються в бригади, які очолюють бригадири (інструктори виробничого навчання). Є також спеціальності, які вимагають більш поглибленого вивчення теоретичних знань. З цією метою використовуються курси, тобто проводиться курсове навчання особливо склад­них професій. Терміни виробничого навчання різні, встанов­люються залежно від професії, кваліфікації та загальноосвіт;

. Правові питання організації виробничого навчання Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організовує індивідуальне, бригадне, курсове або інше виробниче навчання за рахунок підприємства, установи та організації (ст. 201 КЗпП).

Професійна підготовка (навчання) — оволодіння пев­ними навиками і знаннями за певною професією або спе­ціальністю. Професія (латинською professio, від profiteer — оголошую своєю справою) — рід трудової діяльності, що ви­магає певної підготовки і що є, звичайно, джерелом існуван­ня. Різновидом професії є спеціальність. В Україні основний шлях отримання професійної освіти — навчання в профе­сійно-технічних та вищих закладах освіти. Однак практи­кується підготовка і курсове навчання робітників безпосе­редньо на виробництві, і, згідно з нормами чинного законо­давства, здійснюються вони за рахунок підприємства, уста­нови і організації. Підготовка нових робітників — це про­фесійне навчання людей, які не мали професії або спеціаль­ності. їх прийнято називати учнями. Як правило, на вироб­ництві готують кадри за спеціальностями, що не вимагають тривалих термінів навчання.

Основними формами навчання є: індивідуальне, бригад­не і курсове навчання. При індивідуальній формі учня при­кріплюють до кваліфікованого працівника або включають до складу робочої бригади, де його навчає бригадир або інший висококваліфікований робітник з числа членів бригади. При бригадній формі навчання учні об'єднуються в бригади, які очолюють бригадири (інструктори виробничого навчання). Є також спеціальності, які вимагають більш поглибленого вивчення теоретичних знань. З цією метою використовуються курси, тобто проводиться курсове навчання особливо склад­них професій. Терміни виробничого навчання різні, встанов­люються залежно від професії, кваліфікації та загальноосвіт;

ньої підготовки. Після закінчення професійного навчання на виробництві робітнику присвоюється кваліфікація (розряд, категорія) за професією згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником і надається робота відповідно до набутої квалі­фікації.

Продуктивність праці - це показник трудової діяль­ності працівників. Підвищення продуктивності праці - голов­ний резерв зменшення вартості продукції й витрат на її вироб­ництво. Правильно й ефективно використовувати машини можуть лише люди, які мають належну технічну підготовку. Науково-технічний прогрес, тобто поступальний розвиток науки і техніки, пред’являє зростаючі вимоги до рівня осві­ти, кваліфікації та відповідальності працівників. Кваліфі­каційні вимоги до робітників на виробництві постійно зрос­тають. Тому отримані працівником професійні знання і на­вики періодично вимагають поповнення або оновлення, тоб­то підвищення кваліфікації або перепідготовки працівника.

Перепідготовка — це навчання працівників, які вже ма­ють професію, з метою здобуття нової. Форми перепідготов­ки працівників такі ж, як і при професійній підготовці.

Кваліфікація (від латинського Qualis який за якістю) — це рівень підготовленості, міра готовності до будь-якого виду праці. Кваліфікована праця є складною працею, що вимагає спеціальної підготовки, наявності у працівника навиків, умінь та знань для виконання певних видів робіт. Значення і роль кваліфікованої праці велике. Вона створює за одиницю часу більшу вартість, ніж некваліфікована праця.

Під підвищенням кваліфікації розуміється професійне навчання, спрямоване на послідовне вдосконалення професій­них знань, навиків і умінь з уже набутої професії. Періо­дичність навчання з метою підвищення кваліфікації встанов­люється міністерствами, а її тривалість — відповідними на­вчальними програмами. Підвищення кваліфікації може здійснюватися і з відривом від виробництва, при цьому вста­новлені такі мінімальні державні гарантії:

— збереження середньої мінімальної заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання;

— оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;

— виплата добових за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень.

Ці та інші гарантії і компенсації передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 p. № 695 «Про гарантії і компенсації для працівників, які направля­ються для підвищення кваліфікації, підготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» (Кодекс за­конів про працю з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства та юридичної практики України. — К.: Юрін-ком, 1997. — № 11−12), а також Положенням про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації, затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 p. № 287 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 13 липня 1998 p. № 1079 (ЗП України. — 1996. № 8. — Ст. 249- Праця і зарплата. — 1998. — № 14).

З метою вдосконалення підготовки, перепідготовки і підви­щення кваліфікації державних службовців Кабінет Міністрів України затвердив зміни і доповнення до постанов щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації дер­жавних службовців (Про вдосконалення підготовки, пере­підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців:

Постанова Кабінету Міністрів України від 16 квітня 1998 p. № 499 // Праця і зарплата. — 1998. — № 9. — С. 6.). Підви­щення кваліфікації за акредитованими в установленому по­рядку професійними програмами здійснюються для держав­них службовців V-VII категорій:

1) центральних органів виконавчої влади — у вищих навчальних закладах відповідно до Переліку вищих навчаль­них закладів з підготовки та перепідготовки фахівців органів виконавчої влади та ринкової економіки, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1995 p. № 560 з доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністра України від 18 лютого 1998 p. № 196, а також у підпорядкованих зазначеним органам навчальних закладах підвищення кваліфікації;

2) місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування — у регіональних центрах підвищення квалі­фікації державних службовців, створених згідно з Указом Президента України від ЗО травня 1995 p. № 398 «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації дер­жавних службовців» та постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 19 лютого 1996 p. № 224 (ЗП України. — 1996. — № 7.

— Ст. 223), або, в окремих випадках, у навчальних закладах;

3) слухачі, які навчаються за заочною формою, користу­ються пільгами, передбаченими для студентів вищих закла­дів освіти, які навчаються без відриву від виробництва. На період підготовки магістерської роботи їм надається додат­кова відпустка за місцем роботи терміном на два місяці.

Типовими вимогами кваліфікаційних характеристик про­фесій кваліфікованих робітників, зайнятих на роботах висо­кого кваліфікаційного рівня V і VI розрядів VI-розрядної сітки, розробленими спільно з Міносвіти відповідно до За­кону «Про освіту» та Класифікатора професій ДК 003−95, передбачено вищу або професійно-технічну освіту відповід­ного освітньо-кваліфікаційного рівня (молодший спеціаліст, кваліфікований робітник), підвищення кваліфікації і стаж роботи за попереднім розрядом не менше одного року.

Визначивши важливість професійної підготовки та пе­репідготовки працівників, особливо без відриву від вироб­ництва, законодавець закріпив обов’язок власника (підприєм­ства) організовувати професійне навчання. Але цей обов’я­зок треба розглядати як елемент правового статусу власни­ка (підприємства), один із напрямків соціальної діяльності підприємства (Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 p. (із змін. та доп.)). Крім того, законо­давством передбачено ряд вимог до організації та проведен­ня виробничого навчання, а також до порядку надання пільг для даної категорії працівників.

Щоб навчання не приводило до збільшення робочого часу, теоретичні знання і виробниче навчання нових праців­ників безпосередньо на виробництві провадиться в межах робочого часу, встановленого законодавством про працю для працівників відповідного віку, професії та виробництва (ст. 204 КЗпП). У зв’язку з тим, що учнівський договір є різновидом трудового договору, умова про час виробничого навчання виступає обов’язковою умовою та має свою тривалість, режим. Під час виробничого навчання на учнів поширюються нор­ми трудового законодавства, в тому числі й норми про ро­бочий час. Визначаючи тривалість робочого часу, законода­вець бере до уваги умови праці, характер роботи, стан здо­ров'я, статеві та вікові особливості, інші обставини. Виходя­чи з наведеного, разом із нормальною тривалістю робочого часу для деяких категорій працівників встановлюють скоро­чену тривалість та неповний робочий час. Ці правила поши­рюються на осіб, котрі проходять виробниче навчання. Вста;

новлені трудовим правом гарантії, що забезпечують обме­ження тривалості робочого часу (скорочення часу роботи в нічну зміну, напередодні святкових днів) також мають по­ширюватися на цих осіб.

У період виробничого навчання, перекваліфікації або на­вчання іншій спеціальності працівники не можуть бути ви­користані на будь-яких роботах, не пов’язаних зі спеціальніс­тю, якої вони навчаються (ст. 205 КЗпП). Професійна підго­товка здійснюється в тісному зв’язку з виготовленням про­дукції, наданням послуг, що підлягають оплаті згідно із зако­нодавством. Основною трудовою функцією даної категорії пра­цівників є вивчення спеціальності, хоча вони одночасно ви­конують і певні виробничі завдання за спеціальністю, що ви­вчається. «Праця, що не пов’язана зі спеціальністю» — це будь-яка робота, не передбачена кваліфікаційними характе­ристиками для відповідної спеціальності, і виробничі зав­дання не повинні виходити за рамки навчальної програми. Дії власника або уповноваженого ним органу, що суперечать вимогам цієї норми, можуть бути оскаржені.

Робітникові, який успішно закінчив виробниче навчання, присвоюється кваліфікація згідно з тарифно-кваліфікацій­ним довідником і надається робота відповідно до набутої ним кваліфікації і присвоєного розряду (ст. 206 КЗпП). Ви­робниче навчання завершується складанням кваліфікацій­них іспитів кваліфікаційній комісії. Кваліфікаційна атеста­ція визначає готовність осіб самостійно виконувати комп­лекс робіт чи певну роботу з обраної професії, спеціальності та спеціалізації відповідного розряду (класу, категорії). Об­сяг і рівень знань, умінь та практичних навичок осіб, які про­йшли навчання з професії, спеціальності й спеціалізації, ма­ють відповідати вимогам кваліфікаційної характеристики професії працівника (Бондаренко О. Порядок кваліфікацій­ної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобува­ють професійно-технічну освіту// Праця і зарплата. — 1999. — № 7. — С. 15). Кваліфікаційні екзамени, незалежно від форми професійного навчання на виробництві, полягають у виконанні екзаменованими кваліфікаційних (пробних) робіт і в перевірці їхніх знань у межах вимог кваліфікаційних характеристик та навчальних програм. Для таких робіт підби­раються характерні для даної професії і підприємства робо­ти та вироби, що відповідають рівню кваліфікації. Підляга­ють обліку час виконання роботи, її якість. Результати іспитів.

оформляються в передбаченому порядку, що є підставою для видання наказу про присвоєння робітникові кваліфікацій­ного розряду. Запис про присвоєння розряду заноситься до трудової книжки (Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвер­джена наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту від 29 липня 1993 p. № 58).

За час проходження виробничого навчання, перекваліфі­кації або навчання іншим спеціальностям працівникам випла­чується заробітна плата в порядку і в розмірах, передбаче­них законодавством (ст. 207 КЗпП). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 p. № 700 затверджено Положення про оплату праці під час виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим професіям. Цим Поло­женням визначається порядок оплати праці учнів за час їх навчання і працівників за час їх перекваліфікації або на­вчання іншим професіям, що здійснюється підприємством, організацією та установою безпосередньо на виробництві.

При індивідуальному навчанні професії працівників з відрядною оплатою праці оплата роботи учнів провадиться:

за 1-й місяць навчання — 75% тарифної ставки І розряду відповідної професії, за 2-й місяць — 60%, за 3-й місяць — 40%, за 4-й і всі наступні місяці до закінчення терміну на­вчання, передбаченого програмою, — 20% тарифної ставки І розряду відповідної професії. Крім того, за виготовлену учнями придатну продукцію нараховується заробітна плата за діючими на підприємстві тарифами і розцінками.

Оплата праці учнів при індивідуальному навчанні про­фесії працівників з почасовою оплатою праці провадиться: за 1-й і 2-й місяці - 75% тарифної ставки І розряду відповід­ної професії на підприємстві, за 3-й-4-й місяці - 80%, за всі наступні, що передбачені програмою навчання — 90% тариф­ної ставки І розряду відповідної професії. В тому ж поряд­ку оплачується праця учнів на роботах з відрядною оплатою праці, якщо виробниче навчання здійснюється на обладнанні, на якому працюють працівники, що навчають.

Оплата праці учнів у разі навчання їх у бригаді прова­диться: за 1-й місяць — 75%, за 2-й місяць — 60%, за 3-й місяць — 40%, за 4-й та всі наступні місяці - 20% тарифної ставки І розряду відповідної професії на підприємстві. Крім того, починаючи з 2-го місяця навчання, учням провадиться доплата до 100% ставки І розряду відповідної професії на.

підприємстві з відрядного заробітку бригади. Виробнича бри­гада з відрядною оплатою праці, за згодою колективу бригади, може із загального заробітку бригади збільшувати доплату учням понад 100% тарифної ставки І розряду. Порядок і розміри доплати учням визначаються колективом бригади залежно від їх трудового внеску в результати роботи бри­гади. Якщо учнів включено до складу бригади, яка працює на агрегаті, на якому випуск продукції у зв’язку зі збільшен­ням кількості працівників у бригаді не може бути збільше­но, оплата праці учнів здійснюється в такому ж порядку, як і в разі навчання професій працівників з почасовою оплатою.

Оплата праці за час навчання професіям, яким відповід­но до тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій працівників І розряд не присвоюється, провадиться виходячи з тарифної ставки найнижчого розряду відповідної професії.

За жінками, які звільняються від виконання важких робіт та робіт зі шкідливими умовами праці, зберігається попе­редня заробітна плата на час навчання або перекваліфікації.

Оплата праці працівників за час їх перекваліфікації або навчання іншим професіям, що зумовлені потребами вироб­ництва, провадиться: за 1-й місяць — 100%, 2-й місяць — 70%, 3-й місяць — 40% їх середнього заробітку на поперед­ньому місці роботи. Крім того, вказаним працівникам з 2-го місяця навчання за виготовлену ними придатну продукцію нараховується заробітна плата за діючими на підприємстві нормами і розцінками. У разі навчання вказаних праців­ників на обладнанні, на якому працюють робітники, що на­вчають, оплата за весь час навчання провадиться, виходячи з середнього заробітку за попереднім місцем роботи.

Оплата праці учнів за час навчання техніки безпеки і ознайомлення з гірничими виробками провадиться почасо-во з розрахунку 50% тарифної ставки, встановленої для робіт­ників, які мають найнижчий розряд з професії, яку освою­ють. Після закінчення навчання техніки безпеки і ознайом­лення з гірничими виробками оплата праці тих, хто навчаєть­ся, провадиться за відрядною формою згідно з діючими на підприємстві нормами та розцінками. Якщо ті, хто навчають­ся, заробляють менше 50% тарифної ставки, за перші 2 місяці їм провадиться доплата до 50% зазначеної тарифної ставки. Починаючи з 3-го місяця навчання, оплата праці тих, хто навчається, провадиться за діючими на підприємстві норма­ми та розцінками без будь-яких доплат. Оплата праці учнів,.

що навчаються професій робітників, зайнятих на підземних роботах, а також праці робітників за час навчання інших професій зазначених робітників має й інші особливості. Зу­мовлено це передусім характером вказаних робіт.

У період виробничого навчання на працівника поширю­ються загальні норми трудового права та спеціальні норми з виробничого навчання.

Статистичні дані з питання професійного навчання й підвищення кваліфікації на виробництві засвідчують, що в цілому за галузями економіки за 1997 p. підвищили кваліфі­кацію понад 826 тис. працівників, що становить 96,2% порівняно з 1996 p. і 5,3% загальної чисельності працівників. Навчено нових професій понад 310 тис. працівників, що становить 82% порівняно з 1996 p. і 2% загальної чисельності працівників за станом на 1 січня 1998р. (Праця і зарплата. — 1998. — № 9. — С. 16). Рівень кваліфікації працівників є вагомим чинни­ком економічних реформ, та, на жаль, на сьогоднішній день багато в чому відстає від потреб ринкової економіки. Нині періодичність підвищення кваліфікації в Україні становить 16 років, тоді як у країнах Західної Європи і Японії -3−5 років, а в Росії -7−8 років. Заданими фахівців Луганського НДІ соціально-трудових відносин, 4-річна перерва в роботі в нашій країні призводить до повної втрати працівником ква­ліфікаційних навиків і сприяє істотному подорожчанню вар­тості цієї робочої сили. Тому необхідно переглянути підхо­ди до організації професійної підготовки і підвищення ква­ліфікації працівників. Насамперед, це стосується засобів сти­мулювання працівників до творчого використання своїх здібностей, удосконалення кваліфікації. У розвинутих краї­нах, таких як Японія, Швейцарія, проявляють турботу про освіту й професійну підготовку своєї робочої сили, вклада­ють кошти в цю сферу їхньої підготовки. Після закінчення професійного навчання на виробництві робітнику присвоюється кваліфікація (розряд, категорія) за професією згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником і надається робота відповідно до набутої квалі­фікації.

Продуктивність праці - це показник трудової діяль­ності працівників. Підвищення продуктивності праці - голов­ний резерв зменшення вартості продукції й витрат на її вироб­ництво. Правильно й ефективно використовувати машини можуть лише люди, які мають належну технічну підготовку. Науково-технічний прогрес, тобто поступальний розвиток науки і техніки, пред’являє зростаючі вимоги до рівня осві­ти, кваліфікації та відповідальності працівників. Кваліфі­каційні вимоги до робітників на виробництві постійно зрос­тають. Тому отримані працівником професійні знання і на­вики періодично вимагають поповнення або оновлення, тоб­то підвищення кваліфікації або перепідготовки працівника.

Перепідготовка — це навчання працівників, які вже ма­ють професію, з метою здобуття нової. Форми перепідготов­ки працівників такі ж, як і при професійній підготовці.

Кваліфікація (від латинського Qualis який за якістю) — це рівень підготовленості, міра готовності до будь-якого виду праці. Кваліфікована праця є складною працею, що вимагає спеціальної підготовки, наявності у працівника навиків, умінь та знань для виконання певних видів робіт. Значення і роль кваліфікованої праці велике. Вона створює за одиницю часу більшу вартість, ніж некваліфікована праця.

Під підвищенням кваліфікації розуміється професійне навчання, спрямоване на послідовне вдосконалення професій­них знань, навиків і умінь з уже набутої професії. Періо­дичність навчання з метою підвищення кваліфікації встанов­люється міністерствами, а її тривалість — відповідними на­вчальними програмами. Підвищення кваліфікації може здійснюватися і з відривом від виробництва, при цьому вста­новлені такі мінімальні державні гарантії:

— збереження середньої мінімальної заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання;

— оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;

— виплата добових за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень.

Ці та інші гарантії і компенсації передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 p. № 695 «Про гарантії і компенсації для працівників, які направля­ються для підвищення кваліфікації, підготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» (Кодекс за­конів про працю з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства та юридичної практики України. — К.: Юрінком, 1997. — № 11−12), а також Положенням про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації, затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 p. № 287 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 13 липня 1998 p. № 1079 (ЗП України. — 1996. № 8. — Ст. 249- Праця і зарплата. — 1998. — № 14).

З метою вдосконалення підготовки, перепідготовки і підви­щення кваліфікації державних службовців Кабінет Міністрів України затвердив зміни і доповнення до постанов щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації дер­жавних службовців (Про вдосконалення підготовки, пере­підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців:

Постанова Кабінету Міністрів України від 16 квітня 1998 p. № 499 // Праця і зарплата. — 1998. — № 9. — С. 6.). Підви­щення кваліфікації за акредитованими в установленому по­рядку професійними програмами здійснюються для держав­них службовців V-VII категорій:

1) центральних органів виконавчої влади — у вищих навчальних закладах відповідно до Переліку вищих навчаль­них закладів з підготовки та перепідготовки фахівців органів виконавчої влади та ринкової економіки, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1995 p. № 560 з доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністра України від 18 лютого 1998 p. № 196, а також у підпорядкованих зазначеним органам навчальних закладах підвищення кваліфікації;

2) місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування — у регіональних центрах підвищення квалі­фікації державних службовців, створених згідно з Указом Президента України від ЗО травня 1995 p. № 398 «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації дер­жавних службовців» та постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 19 лютого 1996 p. № 224 (ЗП України. — 1996. — № 7.

— Ст. 223), або, в окремих випадках, у навчальних закладах;

3) слухачі, які навчаються за заочною формою, користу­ються пільгами, передбаченими для студентів вищих закла­дів освіти, які навчаються без відриву від виробництва. На період підготовки магістерської роботи їм надається додат­кова відпустка за місцем роботи терміном на два місяці.

Типовими вимогами кваліфікаційних характеристик про­фесій кваліфікованих робітників, зайнятих на роботах висо­кого кваліфікаційного рівня V і VI розрядів VI-розрядної сітки, розробленими спільно з Міносвіти відповідно до За­кону «Про освіту» та Класифікатора професій ДК 003−95, передбачено вищу або професійно-технічну освіту відповід­ного освітньо-кваліфікаційного рівня (молодший спеціаліст, кваліфікований робітник), підвищення кваліфікації і стаж роботи за попереднім розрядом не менше одного року.

Визначивши важливість професійної підготовки та пе­репідготовки працівників, особливо без відриву від вироб­ництва, законодавець закріпив обов’язок власника (підприєм­ства) організовувати професійне навчання. Але цей обов’я­зок треба розглядати як елемент правового статусу власни­ка (підприємства), один із напрямків соціальної діяльності підприємства (Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 p. (із змін. та доп.)). Крім того, законо­давством передбачено ряд вимог до організації та проведен­ня виробничого навчання, а також до порядку надання пільг для даної категорії працівників.

Щоб навчання не приводило до збільшення робочого часу, теоретичні знання і виробниче навчання нових праців­ників безпосередньо на виробництві провадиться в межах робочого часу, встановленого законодавством про працю для працівників відповідного віку, професії та виробництва (ст. 204 КЗпП). У зв’язку з тим, що учнівський договір є різновидом трудового договору, умова про час виробничого навчання виступає обов’язковою умовою та має свою тривалість, режим. Під час виробничого навчання на учнів поширюються нор­ми трудового законодавства, в тому числі й норми про ро­бочий час. Визначаючи тривалість робочого часу, законода­вець бере до уваги умови праці, характер роботи, стан здо­ров'я, статеві та вікові особливості, інші обставини. Виходя­чи з наведеного, разом із нормальною тривалістю робочого часу для деяких категорій працівників встановлюють скоро­чену тривалість та неповний робочий час. Ці правила поши­рюються на осіб, котрі проходять виробниче навчання. Встановлені трудовим правом гарантії, що забезпечують обме­ження тривалості робочого часу (скорочення часу роботи в нічну зміну, напередодні святкових днів) також мають по­ширюватися на цих осіб.

У період виробничого навчання, перекваліфікації або на­вчання іншій спеціальності працівники не можуть бути ви­користані на будь-яких роботах, не пов’язаних зі спеціальніс­тю, якої вони навчаються (ст. 205 КЗпП). Професійна підго­товка здійснюється в тісному зв’язку з виготовленням про­дукції, наданням послуг, що підлягають оплаті згідно із зако­нодавством. Основною трудовою функцією даної категорії пра­цівників є вивчення спеціальності, хоча вони одночасно ви­конують і певні виробничі завдання за спеціальністю, що ви­вчається. «Праця, що не пов’язана зі спеціальністю» — це будь-яка робота, не передбачена кваліфікаційними характе­ристиками для відповідної спеціальності, і виробничі зав­дання не повинні виходити за рамки навчальної програми. Дії власника або уповноваженого ним органу, що суперечать вимогам цієї норми, можуть бути оскаржені.

Робітникові, який успішно закінчив виробниче навчання, присвоюється кваліфікація згідно з тарифно-кваліфікацій­ним довідником і надається робота відповідно до набутої ним кваліфікації і присвоєного розряду (ст. 206 КЗпП). Ви­робниче навчання завершується складанням кваліфікацій­них іспитів кваліфікаційній комісії. Кваліфікаційна атеста­ція визначає готовність осіб самостійно виконувати комп­лекс робіт чи певну роботу з обраної професії, спеціальності та спеціалізації відповідного розряду (класу, категорії). Об­сяг і рівень знань, умінь та практичних навичок осіб, які про­йшли навчання з професії, спеціальності й спеціалізації, ма­ють відповідати вимогам кваліфікаційної характеристики професії працівника (Бондаренко О. Порядок кваліфікацій­ної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобува­ють професійно-технічну освіту// Праця і зарплата. — 1999. — № 7. — С. 15). Кваліфікаційні екзамени, незалежно від форми професійного навчання на виробництві, полягають у виконанні екзаменованими кваліфікаційних (пробних) робіт і в перевірці їхніх знань у межах вимог кваліфікаційних характеристик та навчальних програм. Для таких робіт підби­раються характерні для даної професії і підприємства робо­ти та вироби, що відповідають рівню кваліфікації. Підляга­ють обліку час виконання роботи, її якість. Результати іспитів оформляються в передбаченому порядку, що є підставою для видання наказу про присвоєння робітникові кваліфікацій­ного розряду. Запис про присвоєння розряду заноситься до трудової книжки (Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвер­джена наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту від 29 липня 1993 p. № 58).

За час проходження виробничого навчання, перекваліфі­кації або навчання іншим спеціальностям працівникам випла­чується заробітна плата в порядку і в розмірах, передбаче­них законодавством (ст. 207 КЗпП). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 p. № 700 затверджено Положення про оплату праці під час виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим професіям. Цим Поло­женням визначається порядок оплати праці учнів за час їх навчання і працівників за час їх перекваліфікації або на­вчання іншим професіям, що здійснюється підприємством, організацією та установою безпосередньо на виробництві.

При індивідуальному навчанні професії працівників з відрядною оплатою праці оплата роботи учнів провадиться:

за 1-й місяць навчання — 75% тарифної ставки І розряду відповідної професії, за 2-й місяць — 60%, за 3-й місяць — 40%, за 4-й і всі наступні місяці до закінчення терміну на­вчання, передбаченого програмою, — 20% тарифної ставки І розряду відповідної професії. Крім того, за виготовлену учнями придатну продукцію нараховується заробітна плата за діючими на підприємстві тарифами і розцінками.

Оплата праці учнів при індивідуальному навчанні про­фесії працівників з почасовою оплатою праці провадиться: за 1-й і 2-й місяці - 75% тарифної ставки І розряду відповід­ної професії на підприємстві, за 3-й-4-й місяці - 80%, за всі наступні, що передбачені програмою навчання — 90% тариф­ної ставки І розряду відповідної професії. В тому ж поряд­ку оплачується праця учнів на роботах з відрядною оплатою праці, якщо виробниче навчання здійснюється на обладнанні, на якому працюють працівники, що навчають.

Оплата праці учнів у разі навчання їх у бригаді прова­диться: за 1-й місяць — 75%, за 2-й місяць — 60%, за 3-й місяць — 40%, за 4-й та всі наступні місяці - 20% тарифної ставки І розряду відповідної професії на підприємстві. Крім того, починаючи з 2-го місяця навчання, учням провадиться доплата до 100% ставки І розряду відповідної професії на підприємстві з відрядного заробітку бригади. Виробнича бри­гада з відрядною оплатою праці, за згодою колективу бригади, може із загального заробітку бригади збільшувати доплату учням понад 100% тарифної ставки І розряду. Порядок і розміри доплати учням визначаються колективом бригади залежно від їх трудового внеску в результати роботи бри­гади. Якщо учнів включено до складу бригади, яка працює на агрегаті, на якому випуск продукції у зв’язку зі збільшен­ням кількості працівників у бригаді не може бути збільше­но, оплата праці учнів здійснюється в такому ж порядку, як і в разі навчання професій працівників з почасовою оплатою.

Оплата праці за час навчання професіям, яким відповід­но до тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій працівників І розряд не присвоюється, провадиться виходячи з тарифної ставки найнижчого розряду відповідної професії.

За жінками, які звільняються від виконання важких робіт та робіт зі шкідливими умовами праці, зберігається попе­редня заробітна плата на час навчання або перекваліфікації.

Оплата праці працівників за час їх перекваліфікації або навчання іншим професіям, що зумовлені потребами вироб­ництва, провадиться: за 1-й місяць — 100%, 2-й місяць — 70%, 3-й місяць — 40% їх середнього заробітку на поперед­ньому місці роботи. Крім того, вказаним працівникам з 2-го місяця навчання за виготовлену ними придатну продукцію нараховується заробітна плата за діючими на підприємстві нормами і розцінками. У разі навчання вказаних праців­ників на обладнанні, на якому працюють робітники, що на­вчають, оплата за весь час навчання провадиться, виходячи з середнього заробітку за попереднім місцем роботи.

Оплата праці учнів за час навчання техніки безпеки і ознайомлення з гірничими виробками провадиться почасово з розрахунку 50% тарифної ставки, встановленої для робіт­ників, які мають найнижчий розряд з професії, яку освою­ють. Після закінчення навчання техніки безпеки і ознайом­лення з гірничими виробками оплата праці тих, хто навчаєть­ся, провадиться за відрядною формою згідно з діючими на підприємстві нормами та розцінками. Якщо ті, хто навчають­ся, заробляють менше 50% тарифної ставки, за перші 2 місяці їм провадиться доплата до 50% зазначеної тарифної ставки. Починаючи з 3-го місяця навчання, оплата праці тих, хто навчається, провадиться за діючими на підприємстві норма­ми та розцінками без будь-яких доплат. Оплата праці учнів, що навчаються професій робітників, зайнятих на підземних роботах, а також праці робітників за час навчання інших професій зазначених робітників має й інші особливості. Зу­мовлено це передусім характером вказаних робіт.

У період виробничого навчання на працівника поширю­ються загальні норми трудового права та спеціальні норми з виробничого навчання.

Статистичні дані з питання професійного навчання й підвищення кваліфікації на виробництві засвідчують, що в цілому за галузями економіки за 1997 p. підвищили кваліфі­кацію понад 826 тис. працівників, що становить 96,2% порівняно з 1996 p. і 5,3% загальної чисельності працівників. Навчено нових професій понад 310 тис. працівників, що становить 82% порівняно з 1996 p. і 2% загальної чисельності працівників за станом на 1 січня 1998р. (Праця і зарплата. — 1998. — № 9. — С. 16). Рівень кваліфікації працівників є вагомим чинни­ком економічних реформ, та, на жаль, на сьогоднішній день багато в чому відстає від потреб ринкової економіки. Нині періодичність підвищення кваліфікації в Україні становить 16 років, тоді як у країнах Західної Європи і Японії -3−5 років, а в Росії -7−8 років. Заданими фахівців Луганського НДІ соціально-трудових відносин, 4-річна перерва в роботі в нашій країні призводить до повної втрати працівником ква­ліфікаційних навиків і сприяє істотному подорожчанню вар­тості цієї робочої сили. Тому необхідно переглянути підхо­ди до організації професійної підготовки і підвищення ква­ліфікації працівників. Насамперед, це стосується засобів сти­мулювання працівників до творчого використання своїх здібностей, удосконалення кваліфікації. У розвинутих краї­нах, таких як Японія, Швейцарія, проявляють турботу про освіту й професійну підготовку своєї робочої сили, вклада­ють кошти в цю сферу.