Особливості професії «адвокат»

Зміст Вступ

1. Особливості професії адвокат

2. Помічник адвоката

3. Відносини адвоката і його помічника при здійсненні професійної діяльності з іншими органами та особами

4. Відносини між адвокатами Висновок Використана література Додатки

Вступ Проходження виробничої практики має на меті використати набуті теоретичні знання про роботу адвокатів та надання юридичної консультації.

Студентом визначається коло питань, які слід вирішній під час проходження практики.

Ознайомитися із порядком утворення і реєстрації юридичних осіб, з організацією та функціями їх діяльності.

Ознайомитися з законодавством, що регулює адвокатську діяльність, у тому числі в кримінальному та цивільному провадженнях; з професійними правами й обов’язками та принципами адвокатів, юристів передбаченими законом «Про адвокатуру», гарантією їхньої діяльності, вимогами щодо збереження таємниці адвокатської діяльності.

Застосувати на практиці теоретичні знання пов’язані з діловодством та набути навичок із ведення діловодства, навчитися складати адвокатські запити, звернення, процесуальні документи, ознайомитися з діяльністю юристів консультантів.

Виявляти інтерес та бути присутньою у роботі юристів з надання юридичних консультацій, усних і письмових довідок щодо законодавства, проявляти активність та надавати компетентну допомогу. Також брати участь у здійсненні адвокатами, юристами представництва в суді інтересів фізичних та юридичних осіб. Знайомитися зі справами.

Для виконання зазначених завдань необхідно провести ґрунтовний аналіз міжнародних нормативних актів та діючого законодавства України сфері організації та функціонування юридичної консультації, особливу увагу приділити ознайомленню з Правилами адвокатської етики.

Безпосередня діяльність адвокатури в Україні регламентується Законом України «Про адвокатуру» від 9 грудня 1992 року, перша стаття якого дає визначення адвокатури як добровільного професійного громадського об'єднання, покликаного згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод й представляти законні інтереси громадян України та інших країн, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та іншими законами України, статутами об'єднань адвокатів і здійснюється на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Зібрати всю необхідну інформацію та матеріали для підготовки та написання звіту про проходження практики. Дотримуватися правил пожежної безпеки та трудової дисципліни. Ознайомитися із законодавством, яке регулює діяльність адвокатури та внутрішнім розпорядком.

1. Особливості професії адвокат Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Закон «Про адвокатуру» встановлює певне коло осіб, які можуть набути статус адвоката, і пов’язує це з декількома чинниками, прямо зазначеними у коментованій статті: громадянство України, вища юридична освіта, стаж роботи за фахом, підтвердження належного рівня знань і при наявності всіх цих ознак — отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняття Присяги адвоката України.

Стосовно громадянства України питання вирішується однозначно: згідно з чинним законодавством ніхто інший, крім громадян України, не може займатися адвокатською діяльністю в нашій державі. Втрата громадянства України тягне за собою анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у відповідності зі ст. 17 Закону «Про адвокатуру» .

Протягом усього періоду дії Закону активно обговорюється питання про надання можливості адвокатам інших країн здійснювати адвокатську діяльність в Україні, що, в принципі, могло би бути вирішено шляхом укладання відповідних міждержавних угод. Але чи є сенс у цьому? Згідно з чинним законодавством про підприємництво громадяни інших країн можуть займатися в Україні юридичною практикою як підприємницькою діяльністю. І якщо раніше для цього необхідно було отримати ліцензію Міністерства юстиції України, у якій перераховувались усі ті самі види практики, які віднесено до адвокатської діяльності, за винятком захисту в кримінальних справах, то зараз і це обмеження скасовано — відповідно до змін, внесених до Закону України «Про підприємництво» Законом від 1 червня 2000 р. № 1775-ІІІ (набрали чинності з 22 жовтня 2000 р.), ліцензування юридичної практики не передбачається, а спеціального закону, який регулював би здійснення юридичної практики, поки що не існує. Отже, питання щодо допуску юристів, у тому числі адвокатів, інших країн фактично стосується лише здійснення захисту в кримінальному судочинстві (ст. 1). Законопроект про внесення змін до ч. 1 ст. 2 Закону «Про адвокатуру», яким пропонується виключити вимогу щодо громадянства України, поданий Кабінетом Міністрів, негативно оцінений Спілкою адвокатів України. Народні депутати відхилили законопроект щодо змін до ст. 2 Закону «Про адвокатуру» .

Міністерство юстиції України звернулося до Спілки адвокатів із запитом щодо її ставлення до пропозиції про виключення зі ст. 2 Закону «Про адвокатуру» обмежень стосовно громадянства у зв’язку із завершенням вступу до світової організації торгівлі. Спілка, вивчивши думку адвокатів і проаналізувавши відповідне законодавство багатьох країн, які обмежують доступ іноземних адвокатів до практики у своїх країнах, а також ознайомившись з вимогами Світової організації торгівлі (СОТ) з цього питання і виходячи з наслідків приєднання України до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), дійшла висновку, що «за умов відсутності в Україні законодавства про адвокатуру, яке б повністю відповідало міжнародним стандартам, зокрема, без створення єдиної професійної організації адвокатів і належних гарантій адвокатської діяльності, небезпечно вилучати з чинного законодавства обмеження щодо громадянства осіб, які займаються адвокатською діяльністю» .

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури 24 травня 2002 р. висловила іншу думку: норму про громадянство України можна було б виключити із Закону за умови, що «особа, яка не є громадянином України і бажає набути статусу адвоката, крім інших вимог, передбачених ст. 2 Закону України „Про адвокатуру“, склала б у спеціалізованому вузі іспит з державної мови, не менше 3-х років працювала б в Україні на посаді помічника адвоката, мала б в Україні постійне місце проживання та була зареєстрована як платник податків» .

Адвокатом може стати лише особа, яка має вищу юридичну освіту. Згідно з Законом «Про вищу освіту» (ст. 7) в Україні встановлено такі освітні рівні: неповна вища освіта, базова і повна вища освіта, а також освітньо-кваліфікаційні рівні (ст. 8, 24 Закону «Про вищу освіту»): молодший спеціаліст (підготовку забезпечують вищі навчальні заклади першого рівня акредитації), бакалавр (підготовку забезпечують вищі навчальні заклади другого рівня акредитації), спеціаліст, магістр (підготовку забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації). До вищих навчальних закладів (ст. 25) віднесено технікуми, училища (перший рівень акредитації), коледжі (другий рівень акредитації), університети, академії, інститути (третій, четвертий рівні в залежності від наслідків акредитації).

Згідно зі ст. 8 Закону «Про вищу освіту» до неповної вищої освіти віднесено підготовку молодшого спеціаліста, до базової — бакалавра, а до повної вищої освіти — спеціаліста і магістра. Встановлено, що спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка здобула повну вищу освіту та набула спеціальних умінь і знань, достатніх для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності (ч. З ст. 8), а магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка здобула повну вищу освіту, набула спеціальних умінь та знань, достатніх для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності (ч. 4 ст. 8).

Якщо проаналізувати освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ) випускника вищого навчального закладу та освітньо-професійну програму підготовки (ОПП), які затверджуються уповноваженим органом відповідно з Законом (ст. 13), можна зробити висновок, що для здійснення адвокатської діяльності недостатньо базової вищої освіти, тобто освітньо-кваліфікаційного рівня — бакалавр. За характеристикою освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста, яка складається із спеціальних дисциплін та різних видів практичної підготовки, саме цей рівень є достатнім для заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується складанням кваліфікаційного іспиту відповідно до затвердженої Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури Програми складання кваліфікаційних іспитів особами, які виявили намір отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з Переліком напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, затвердженим постановою Кабміну від 24 травня 1997 р. № 507, за напрямом підготовки «право» (0601) є дві спеціальності — правознавство та правоохоронна діяльність. Будь-яких інших спеціальностей з права чинним законодавством не передбачено. Усі інші спеціальності не належать до напряму «право», а тому особи, які мають диплом із зазначеною в них спеціальністю за іншим ніж «право» шифром і іншою ніж «правознавство» і «правоохоронна діяльність» спеціальністю, не вважаються юристами і не можуть допускатися до роботи, яка потребує вищої юридичної освіти, що прямо зазначено в Законі щодо адвокатів. На жаль, у документах про вищу юридичну освіту (та в рекламі деяких навчальних закладів) можна зустріти інші назви спеціальностей, наприклад, «юрист-економіст», «юрист-правозахисник», «господарське право» тощо, що слід вважати порушенням чинного законодавства.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури встановила, що особи, які допускаються до складання кваліфікаційного іспиту для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, мають пред’явити диплом про вишу освіту вузу не нижче III рівня акредитації. Це рішення слід обов’язково уточнити, оскільки згідно зі ст. 24 Закону «Про вищу освіту» вищий навчальний заклад третього рівня акредитації здійснює підготовку фахівців не тільки освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», а й «бакалавр», тому слід було б встановити певний освітньо-кваліфікаційний рівень, необхідний для допуску до складання кваліфікаційних іспитів, який не може бути нижчим за рівень «спеціаліст» та підтверджуватись дипломом державного зразка, виданим вищим навчальним закладом, що отримав акредитацію щонайменш за III рівнем. У кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури виникають питання щодо диплому, що подається особою, яка бажає складати кваліфікаційний іспит. Закон «Про вищу освіту» встановлює, що здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем засвідчується дипломом, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Вищий навчальний заклад має право видавати документ про вищу освіту державного зразка тільки з акредитованого напряму (спеціальності), що підтверджується видачею сертифіката (ст. 28). Отже, кваліфікаційно-дисциплінарні комісії не можуть відмовляти у допуску до кваліфікаційного іспиту, якщо подається диплом державного зразка будь-якого вищого навчального закладу зі спеціальності «Правознавство» або «Правоохоронна діяльність». При цьому слід особливо підкреслити, що право на складання іспиту не може ставитися у залежність від вищого навчального закладу, що його закінчив претендент.

Досить серйозні ускладнення виникають при вирішенні питання щодо наявності у особи, яка має намір стати адвокатом, стажу роботи за спеціальністю юриста не менше двох років. Оскільки не існує переліку посад, перебування на яких зараховувалося б до стажу роботи за фахом юриста, треба визначити загальні підходи щодо цього критерію. Зрозуміло, що роботою за фахом юриста не можна вважати суто технічну, яку, наприклад, виконує секретар судового засідання, а робота консультанта, пов’язана із застосуванням права, може враховуватися у стаж роботи за спеціальністю юриста. Таким чином, роботу, пов’язану із застосуванням права, можна вважати роботою за спеціальністю юриста. Це може підтверджуватися інструкцією про посадові повноваження на підприємстві або в установі, організації.

Разом з тим постає ще одне, не менш складне питання: чи можна брати до уваги стаж, набутий до отримання диплому про повну вищу юридичну освіту, а чи слід враховувати лише стаж, набутий після отримання диплому? У чинному законодавстві відсутня норма, яка б визначала цей порядок. Однак зрозуміло, що коли особа має, наприклад, диплом молодшого спеціаліста зі спеціальності «правознавство» або «правоохоронна діяльність» і працює на посаді, де застосовує набуті юридичні знання, а згодом отримує диплом «спеціаліста», то час перебування на вказаній посаді після отримання диплому молодшого спеціаліста чи бакалавра має зараховуватися в стаж роботи за спеціальністю юриста.

Практика розвивається таким шляхом, що студенти старших курсів юридичних факультетів здебільшого працюють, наприклад, молодшими юрисконсультами, претензіоністами, займають інші посади, пов’язані із застосуванням права. Така їх робота, підтверджена відповідними документами, має зараховуватися до стажу роботи за спеціальністю юриста, незалежно від того, що цю посаду особа обіймала не маючи диплому про повну вищу юридичну освіту. Слід додати, що згідно з Законом «Про вищу освіту» вища юридична освіта за рівнем молодший спеціаліст (неповна вища освіта) здобувається, як правило, протягом трьох років, а бакалавра — не більше чотирьох, отже навчання на четвертому і п’ятому курсах здійснюється за освітньо-професійними програмами, які перевищують програму підготовки молодшого спеціаліста і розраховані на здобуття наступних рівнів. За освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст» особа здобуває спеціальні знання і уміння, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Отже, молодший спеціаліст, працюючи на посаді, пов’язаній із застосуванням права, має стаж роботи за спеціальністю юриста. Можна дійти висновку, що оскільки молодший спеціаліст може працювати за фахом юриста, то це повністю допустимо і для студентів четвертого та п’ятого курсів.

Як альтернатива практичному стажу роботи за спеціальністю юриста в Законі передбачено дворічний стаж роботи помічником адвоката, і хоч його повноваження певною мірою обмежені, однак така практика дає можливість навчитись здійснювати адвокатську діяльність та отримати свідоцтво про право на заняття нею (ст. 8 Закону). Дворічний стаж роботи за спеціальністю юриста може складатися зі стажу на певній посаді, де застосовується право, і стажу помічника адвоката.

Особа, яка відповідає наведеним вище вимогам, може бути допущена до складання кваліфікаційних іспитів. З цього приводу атестаційна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, розглянувши заяву і перевіривши подані претендентом на отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю документи, допускає (або відмовляє в допуску) до складання кваліфікаційних іспитів, приймає їх і ухвалює рішення про видачу (або відмову у видачі) свідоцтва (п. 14 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури), отримуючи яке особа приймає перед КДКА Присягу адвоката України (ст. 15). Кваліфікаційні іспити приймаються у відповідності з Порядком складання кваліфікаційних іспитів у регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури, затвердженим Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 1 жовтня 1999 р. № 6/2.

Під час кваліфікаційного іспиту перевіряються теоретичні і практичні знання особи, яка виявила намір займатися адвокатською діяльністю, вміння правильно застосовувати теоретичні знання у практичній діяльності адвоката. Претендент повинен виявити добрі знання з усіх питань, включених до білета, скласти правовий документ, вказаний у білеті.

Знання претендента на отримання свідоцтва мають бути достатньо високими з усіх питань, включених до Програми складання кваліфікаційних іспитів особами, які виявили намір отримати Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, затвердженої Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. № 6/2. На основі цієї програми, що містить 12 розділів, у кожному з яких 22 запитання, складаються регіональними КДКА білети по дванадцять запитань у кожному. Такі серйозні вимоги з перевірки знань мають важливе значення, оскільки Правила адвокатської етики вимагають від адвоката високої професійної підготовки, фундаментального знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва; адвокат зобов’язаний підтримувати на належному рівні знання з питань, з яких надається правова допомога, незалежно від сфери своєї переважної спеціалізації (ч. 1,3 ст. 10). Тому не можуть визнаватися як переконливі аргументи заявників, які виявили недостатні знання з окремих питань білету, що вони будуть займатися лише окремими видами діяльності (п. З розд. 1 Порядку складання кваліфікаційних іспитів).

Закон не містить загальної заборони щодо можливості адвоката суміщати адвокатську діяльність з іншою роботою, але встановлює окремі виключення: особа, яка отримала статус адвоката, не може працювати в певних органах, прямо названих у ч. 2 коментованої статті. Зрозуміло, що поєднання адвокатської діяльності з роботою в державних органах є несумісним і може призвести до виникнення конфлікту в процесі виконання різних за характером функцій, чим може бути заподіяно шкоду інтересам громадян, які звернулися до адвоката за правовою допомогою.

Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури передбачає, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю видається комісією протягом одного місяця з моменту прийняття рішення атестаційною палатою, якщо для цього немає перешкод, пов’язаних з несумісністю (п. 32).

Слід зазначити, що і в інших законах існують певні обмеження, які у свою чергу не дозволяють державним службовцям, суддям, прокурорам, іншим посадовим особам займатися певними видами діяльності, в тому числі й адвокатською діяльністю. Так, у ст. 5 Закону «Про статус суддів» встановлено, що суддя не може займатись підприємницькою та іншою діяльністю. Закони України «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата», «Про нотаріат» також містять подібні обмеження, причому вони торкаються і приватних нотаріусів, оскільки із введенням цієї норми не були внесені відповідні зміни до Закону «Про адвокатуру». Постанова № 1 Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури від 10 березня 2000 р. «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр адвокатів України» передбачає, що «у випадках, коли після 30 вересня 1999 р. громадянам України було видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю або прийнято рішення про його видачу і не усунуто перешкод щодо сумісності адвокатської діяльності з іншою діяльністю, офіційно запропонувати таким особам визначитися щодо адвокатської діяльності протягом одного місяця, і в разі усунення перешкод, передбачених ст. 2 Закону України „Про адвокатуру“, включити їх у Єдиний реєстр адвокатів України. У випадку, коли в місячний термін з дня такого попередження обмеження щодо сумісності усунуті не будуть, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю такої особи анулюється рішенням КДКА на підставі п. 32 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, затвердженого Указом Президента України від 5 травня 1993 р. № 155/93» .

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури у зазначеній постанові зобов’язала голів КДКА направити до неї повідомлення про включення до Єдиного реєстру стосовно осіб, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю до 30 вересня 1999 р. при наявності у них обмежень щодо сумісності, незалежно від усунення таких обмежень за умови подачі такими особами заяв про призупинення адвокатської діяльності. Така рекомендація суперечить чинному законодавству, оскільки ним не передбачено «призупинення» адвокатської діяльності. Отже, на сьогодні склалася ситуація, що декотрі судді, слідчі, прокурори, котрі отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняли Присягу адвоката України (без її складання не можна отримати свідоцтво), мають бути включеними до Єдиного реєстру адвокатів України. Президент України в Указі «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» зобов’язав Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури запровадити цей реєстр у 1999 році та систематично його оприлюднювати, що вкрай важливо для реалізації кожним права на правову допомогу і на вільний вибір захисника своїх прав.

Судимість є обставиною, що виключає можливість займатися адвокатською діяльністю. Закон не встановлює, за які саме злочини — умисні чи скоєні з необережності - судимість особи виключає можливість набуття статусу адвоката. Стаття 17 Закону встановлює, що засудження адвоката за вчинення злочину припиняє після набрання вироком законної сили адвокатську діяльність такої особи, а свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю анулюється.

У випадках, коли судимість погашена (ст. 89 КК) або знята (ст. 91 КК), особа має право набути статус адвоката. Відповідно до ст. 88 КК України особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, а також особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

2. Помічник адвоката Адвокат може мати помічника або кількох помічників із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту. Умови роботи визначаються контрактом між адвокатом (адвокатським об'єднанням) і помічником адвоката з додержанням законодавства про працю.

Помічник адвоката може виконувати доручення у справах, які знаходяться у провадженні адвоката, крім тих, що належать до процесуальних повноважень останнього. Не можуть бути помічниками адвоката особи, вказані в частині другій статті 2 цього Закону.

Помічник адвоката — це особа, яка, як правило, має намір отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, виконавши у такий спосіб вимоги ст. 2 Закону «Про адвокатуру» стосовно наявності стажу роботи за спеціальністю юриста. Ця стаття визначає лише мінімальний період роботи за фахом (2 роки), необхідний для набуття статусу адвоката (поряд з іншими, передбаченими Законом вимогами). Слід зазначити, що є хибною і такою, що не відповідає коментованому Законові, практика деяких суб'єктів адвокатської діяльності щодо звільнення помічників адвоката з тих підстав, що останні пропрацювали в адвокатському об'єднанні понад два роки. Втім адвокатське об'єднання чи особа, яка займається адвокатською діяльністю індивідуально, як роботодавець, безумовно має право, укладаючи трудовий контракт з помічником адвоката, визначити строк перебування особи у якості помічника адвоката у даному суб'єкті адвокатської діяльності (об'єднання, бюро, індивідуально практикуючий адвокат) на підставі ст. 21 КЗпП України. Це не виключає можливості працювати помічником адвоката протягом необмеже-но більшого ніж 2 роки часу.

Неодноразово поставало питання: чи обов’язково власне помічником адвоката слід пропрацювати два роки, щоб набути право складати кваліфікаційний іспит, чи цей строк може складатися частково зі стажу роботи помічником адвоката і стажу роботи на посаді юриста. Наприклад, виникають ситуації, коли особа має стаж юридичної роботи один рік і стільки ж помічником адвоката. Оскільки встановлений дворічний стаж роботи для набуття права займатися адвокатською діяльністю не відрізняє роботу за фахом юриста від роботи помічника адвоката, то поєднання їх у межах передбаченого дворічного періоду не протирічить вимогам ст. 2 Закону «Про адвокатуру» .

Помічник адвоката не є членом адвокатського об'єднаннявін вступає у трудові відносини з адвокатом чи адвокатським об'єднанням, і, отже, ці відносини цілком підпадають під дію КЗпП. Одним з найбільш важливих наслідків цього є те, що адвокат чи адвокатське об'єднання, які мають помічника адвоката, виступають щодо нього у ролі роботодавця у сенсі сучасного трудового права з усіма відповідними обов’язками. Крім того, Законом «Про адвокатуру» приписується укладення трудового договору з помічником адвоката лише у формі контракту, який визначає умови праці помічника адвоката, зокрема розмір заробітної плати, який не може бути меншим за встановлений мінімальний рівень. Останнє положення слід було б особливо підкреслити, адже на практиці саме воно майже не виконується. Зокрема, зустрічаються посилання на те, що помічник працює на громадських засадах, відмовляється від заробітної плати тощо.

Практика знає і такі випадки, коли помічники адвоката сплачують адвокатському об'єднанню або адвокату певні кошти «за навчання». Такі ситуації, вочевидь, вступають у протиріччя із Законом і є неприпустимими.

Вимога, яку Закон висуває щодо помічника адвоката — це наявність вищої юридичної освіти (ст. 2). З огляду на це слід визнати неприпустимою практику окремих КДКА, які зараховують до стажу роботи за спеціальністю юриста строк роботи помічником адвоката в період опанування юридичного фаху, тобто до отримання диплому про повну вищу юридичну освіту. З цієї вимоги випливає, що зарахування на посаду помічника адвоката особи, яка не має вищої юридичної освіти, є порушенням чинного законодавства, оскільки ст. 8 Закону не містить посилань на інші рівні освіти, наприклад, базову вищу освіту тощо (ст. 2).

Із Закону не випливає, що помічником адвоката може бути лише громадянин України, як це встановлено щодо адвоката. Тому іноземці і особи без громадянства можуть працювати як помічники адвоката, хоча для набуття статусу адвоката вони мають (поряд з іншими передбаченими Законом вимогами) отримати громадянство України.

Помічник адвоката вправі виконувати будь-які дії, що не належать до процесуальної прерогативи особи, яка має спеціальні повноваження, тобто помічник адвоката не може, наприклад, брати участь у цивільному чи кримінальному провадженні як учасник процесу та здійснювати процесуальні дії саме як помічник адвоката. Закон не забороняє йому виконувати технічну роботу із збирання доказового матеріалу, опрацювання документів, що містяться в адвокатському досьє, тощо.

Іноді доводиться чути від адвокатів, що, кінець кінцем, ніхто не забороняв помічнику адвоката сидіти поряд з адвокатом у суді та допомагати останньому. На нашу думку, така практика не відповідає чинному законодавству, оскільки воно не визнає помічника адвоката учасником процесу, і суперечить головним засадам адвокатської діяльності.

Помічник адвоката не вправі розголошувати відомості, які становлять адвокатську таємницю, використовувати ці відомості у своїх або третіх осіб інтересах, його не можна допитати як свідка з зазначених питань (ст. 9, 10).

На помічника адвоката поширюється дія Правил адвокатської етики в частині, яка стосується його діяльності (ч. 2 ст. 2).

Адвокат (адвокатське об'єднання) зобов’язаний забезпечити розуміння і дотримання принципу конфіденційності його помічниками, а також такі умови зберігання документів, переданих адвокату клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що містять конфіденційну інформацію, котрі розумно виключають доступ до них сторонніх осіб (ч. 7, 8 ст. 9). Крім того, адвокат зобов’язаний забезпечити необхідний рівень компетентності своїх помічників (ч. 5 ст. 10 Правил).

Правила адвокатської етики (ч. 1 ст. 30) покладають відповідальність на адвоката перед клієнтом у разі, коли він передоручає виконання доручення або його відносно самостійних частин іншим особам, залучає їх до виконання окремих дій, що обов’язково має бути погоджено з клієнтом. Такою особою може бути помічник адвоката у зазначених вище межах.

Адвокат несе дисциплінарну відповідальність за порушення Правил адвокатської етики його помічником, якщо він не забезпечив ознайомлення свого помічника з цими Правилами, не здійснив належного контролю за діями помічника, залученого ним до виконання окремих робіт при виконанні адвокатом доручення на подання правової допомоги, або коли адвокат своїми розпорядженнями, порадами або особистим прикладом сприяв порушенню помічником Правил адвокатської етики (ст. 78).

Помічник адвоката має соціальні права — право на відпустку, оплату його праці, щотижневий відпочинок тощо (ст. 11).

Помічник адвоката не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Помічником адвоката не може бути особа, яка має судимість (ст. 2).

3. Відносини адвоката і його помічника при здійсненні професійної діяльності з іншими органами та особами Ці відносини регулюються в розділі V Правил адвокатської етики.

Адвокат повинен зберігати таємницю слідства в межах, визначених чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Адвокат не повинен умисно перешкоджати законному здійсненню процесу дізнання, попереднього слідства, адміністративного провадження і давати клієнту поради, свідомо спрямовані на вчинення таких перешкод.

Адвокат не повинен приймати доручення на ведення на стадії дізнання та попереднього слідства справи клієнта, направленого йому особами, що здійснюють дізнання або слідство по цій справі.

Дотримання принципу незалежності та домінантності інтересів клієнта у відносинах адвоката з органами дізнання, попереднього слідства, адміністративної юрисдикції та іншими державними органами У відносинах з державними органами адвокат повинен виявляти принциповість у відстоюванні інтересів клієнта, не допускаючи підлесливості, та за згодою клієнта оскаржувати незаконні дії посадових осіб або органів, які перешкоджають виконанню доручення, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

У відносинах з іншими державними органами з приводу виконання доручення клієнта адвокат має дотримуватися вимог, і не повинен:

1) розголошувати пов’язану з їхньою діяльністю інформацію, що стала йому відомою у зв’язку з виконанням доручення, таємниця якої охороняється чинним законодавством;

2) робити завідомо неправдиві заяви стосовно суті доручення, фактичних обставин, що мають до нього відношення, їх правової оцінки, прав і обов’язків адвоката, клієнта, а також обсягу своїх повноважень по представництву останнього перед цим органом;

3) здійснювати протизаконний тиск на посадових осіб та службовців цих органів, використовуючи особисті зв’язки, погрози, обіцянки, тощо.

У відносинах з будь-якими особами, з якими адвокат взаємодіє в процесі виконання доручення клієнта, адвокат має дотримуватись вимог, і не повинен:

1) робити завідомо неправдиві заяви стосовно фактичних обставин, що мають відношення до суті доручення, їх правової оцінки, прав і обов’язків адвоката, клієнта та інших осіб;

2) використовувати засоби і методи, що свідомо порушують законні права та інтереси інших осіб.

4. Відносини між адвокатами Відносини між адвокатами повинні будуватися на засадах колегіальності, взаємної поваги представників адвокатської професії, дотримання професійних прав адвокатів, слідування всім основним принципам адвокатської етики, передбаченим цими Правилами.

Адвокат не повинен допускати по відношенню до іншого адвоката:

1) висловлювань, що принижують його честь та гідність, завдають шкоди його діловій репутації, нетактовних та принизливих висловів;

2) поширення свідомо неправдивих відомостей про нього;

3) спроб схилити клієнта іншого адвоката до розірвання з ним угоди про надання правової допомоги;

4) спілкування з клієнтом іншого адвоката без згоди останнього з приводу виконуваного ним доручення;

5) намагань схилити до укладення угоди про надання правової допомоги особу, що прийшла в адвокатське об'єднання до іншого адвоката;

6) навмисного введення іншого адвоката в оману стосовно справи, в судовому розгляді якої вони обидва беруть участь, щодо місця і часу проведення судових засідань, результатів розгляду справи судами різних інстанцій, наявності доказів (і намірів їх представити), які в дійсності не існують, намірів свого клієнта, які стосуються предмета спору і ведення справи, умов мирової угоди, що пропонується.

Адвокат повинен уникати розголосу в засобах масової інформації (або поширення іншим способом) відомостей, що ганьблять іншого адвоката, якщо цього не вимагають його власні законні інтереси, інтереси його клієнта або адвокатури України.

Адвокат не повинен обговорювати з клієнтами обставини, що стосуються особистого життя іншого адвоката, його матеріального стану, походження, національної належності та інші обставини, що стосуються адвоката, які не мають відношення до суті доручення Адвокат не може вдаватись до антиреклами стосовно іншого адвоката (адвокатського об'єднання) або використовувати цей метод при рекламуванні своєї діяльності.

Адвокат не має права вимагати винагороду від іншого адвоката за направлення йому клієнта.

Висновок З 04.04.2011 p. по 26.06.2011 p. я проходила практику в компанії яка надає юридичні послуги, а сама адвокатські.

Дана компанія надає низку різноманітних юридичних послуг у сфері цивільного, сімейного, житлового, адміністративного, господарського права.

Належна організація роботи компанії має велике значення для забезпечення виконання покладених на нього функцій.

Юридична консультація є необхідною і дуже важливою як для кожної людини зокрема, так і для держави в цілому. Це пов’язано з тим, що кожна людина хоча б один раз, але зверталася за юридичною допомогою до адвоката, щоб захистити свої права.

На сьогоднішній день в українській адвокатурі існує безліч проблем, які є нагальними та потребують якнайскорішого вирішення. Адвокат в суді по суті нічим не відрізняється від звичайного представника. Юридичні послуги може надавати будь-хто, навіть не маючи при цьому юридичної освіти. Ті права, які начебто належать виключно до переваг адвокатури, в умовах сьогодення є абсолютно невідчутними. Якщо у кримінальних справах ще існує певна особливість положення адвоката, то в господарських, адміністративних та цивільних справах така особливість повністю нівелюється. Адвокат серед натовпу представників сторін виокремлюється тільки наявністю адвокатського посвідчення.

Адвокатура в такому вигляді, як вона існує зараз, не претендує на особливість статусу в суді. Оскільки зброя адвоката випливає з особливості його статусу, говорити про якусь «озброєність» в судах саме адвокатури не доводиться. Проблеми, з якими зіштовхується адвокат у суді, в своїй основі є загальними і характерними для всієї судової системи і держави в цілому.

Важливе значення має сприйняття адвоката суспільством і судом. Цей фактор, незважаючи на його, завдалося б, дуже загальну назву, насправді є визначальним. Середньостатистичний українець навряд чи розуміє різницю між юристом та адвокатом. Більше того, чи розуміють її юристи-професіонали?

У відсутності єдиного розуміння адвокатури у суспільстві, її місця та майбутнього розвитку і полягає причина низької озброєності адвокатури.

Повага до адвоката набувається роками. Тому перелічити заходи, які терміново повинні бути вжитими і дадуть результат уже сьогоднінеможливо. Проблеми адвокатури є занадто комплексними і тісно пов’язаними з загальнодержавними проблемами.

Ведуться численні дискусії щодо прийняття нового закону про адвокатуру. Кожен із законопроектів, який пропонується до розгляду, містить свої переваги і вади. Прийняття нового закону може стати важливим етапом у подальшому розвитку адвокатури.

Але прийняття закону кардинальним чином не вирішить проблеми адвокатури, оскільки вони є набагато глибшими і виходять за рамки звичайного законодавчого регламентування. В авангарді вирішення несприятливої ситуації навколо адвокатури повинні стояти власне самі адвокати. Найперше, кожен адвокат повинен сам глибше усвідомити та сприйняти свою професію і себе в ній.

Адвокатура, незважаючи на всі визначення, запропоновані законопроектами, — це в першу чергу спілка професіоналів права, елітний клуб знань, досвіду і відданості своїй роботі. Адвокати повинні виробити сприйняття інших адвокатів не як конкурентів, а як колег, перестати спекулювати на темі добровільно-примусових адвокатських спілок.

Отже, пройшовши практику у юридичній компанії можна зробити такі висновки про те, що:

Адвокат — професійний спеціаліст-юрист, покликаний своєю діяльністю в відповідності з Конституцією і законами України:

а) сприяти захисту прав і свобод, представляти інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу;

б) діяти в складі адвокатури України, яка у відповідності з Законом України «Про адвокатуру» (09.12.1992 р.) є добровільним професійною спілкою, діючою на підставі верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму, конфіденційності;

в) давати, у межах своєї компетенції, консультації та роз’яснення, довідки по законодавству, складати заяви, скарги та інші документи правового характеру, сприяти правовими способома здійсненню підприємницької діяльності;

г) володіти глибокими знаннями не тільки в межах юриспруденції, бути тонким психологом, мати хорошу мову, неухильно дотримуватись адвокатської етики та професійного призначення — захищати не злочин, а людину.

Проходячи практику помічником адвоката, я закріпила свої теоретичні знання, ще раз впевнилася у тому, що адвокат обов’язково повинен стояти на захисті прав та свобод людини, які їй надала держава, Конституція, закони та інші нормативно-правові акти. Адвокат повинен у нашому, досить нездоровому суспільстві, захищати людину від різного роду посягань на її честь та гідність, у тісній сполуці із законом.

А також дізналась багато нового, що в майбутньому допоможе мені стати кваліфікованим і посвідченим, якщо принаймні не адвокатом, то для початку помічником адвоката.

Використана література

1. Конституція України Верховна Рада України; Конституція, Закон вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР, остання редакцiя вiд 04.02.2011

2. Цивільно-процесуальний Кодекс України, Верховна Рада України, Закон вiд 18.03.2004 № 1618-IV, остання редакцiя вiд 12.03.2011

3. Цивільний кодекс України, ВРУ, Кодекс вiд 16.01.2003 № 435-IV, поточна редакцiя вiд 06.06.2011

4. Закон України «Про адвокатуру» Верховна Рада України, вiд 19.12.1992 № 2887-XII, остання редакцiя вiд 02.05.2011

5. Положення про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію та Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, Указ вiд 05.05.1993 № 155/93, редакцiя вiд 13.10.2010

6. Положення про порядок реєстрації адвокатських об'єднань, Постанова вiд 27.04.1993 № 302, редакцiя вiд 07.03.1998

7. Історія адвокатури України / За ред. Т.В. Варфоломеєвої, О. Д. Святоцького. К., 2002. — 145 с.

8. Михеєнко MM., Шибіко В.П., Дубинский А. Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. К., 2008. — 340 с.

9. Святоцъкий О. Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучасність. К., 2007. — 170 с.

10. Л. О. Щербина, В. В. Нейман, Порадник адвоката:_ Х.: ПП «ІГВІНІ», 2008. — 384 с.

Додаток 1

Додаток 2

ДОГОВІР комерційного представництва

(назва підприємства, організації, установи)

(надалі іменується «Підприємство») в особі ____________,

(посада, прізвище, ім'я, по батькові)

що діє на підставі __________________________,

з одного боку, та _________________________

(прізвище, ім'я, по батькові)

паспорт серія __ № ___________, виданий _______________, що проживає за адресою ____________________________________________

(повна адреса)

(надалі іменується «Комерційний представник»), що діє на підставі чинного в Україні законодавства, з другого боку, уклали цей Договір комерційного представництва (надалі іменується «Договір») про таке.

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1. Комерційний представник у порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним в Україні законодавством, зобов’язується здійснювати комерційне представництво Підприємства стосовно третіх осіб, а Підприємство зобов’язується оплатити послуги комерційного представника.

1.2. Комерційне представництво за цим Договором полягає у здійсненні Комерційним представником правочинів від імені Підприємства щодо реалізації наступної продукції _______________________, що виготовляється і доставляється силами _________ в, а також будь-якої іншої продукції, доставку і реалізацію якої Сторони вважають доцільною для одержання прибутку і не забороненої в обігу.

1.3. Специфікація на продукцію, що постачається, надається Комерційному представникові

_____________________________________________________

за 7 днів до початку кожного наступного місяця і підписується обома Сторонами цього Договору із зазначенням цін на поточний місяць і обсягом місячної поставки.

2. ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН

2.1. Обов’язки Комерційного представника:

— з підприємницькою зацікавленістю виконувати всі дані йому доручення;

— не підвищувати ціну на продукцію вище, ніж на 25% від ціни за накладною;

— прагнути сконцентрувати на собі максимально необхідну кількість споживачів за рахунок підвищення обсягу продажу _____________;

— турбуватись про рекламу _________________, в тому числі про реалізацію продукції і товарів, що поставляються;

— реалізовувати продукцію, що поставляється, не пізніше ніж за 15 — 20 днів з моменту поставки такої продукції Комерційному представникові.

2.2. Обов’язки Підприємства:

— поставляти продукцію відповідно до специфікації, якісну (з сертифікатом) і в установлених обсягах і строках;

виплачувати Комерційному представникові винагороду при виконанні останнім умов цього Договору в розмірі _________ грн.;

видати Комерційному представникові довіреність із повноваженнями, що випливають із цього Договору.

3. ПОРЯДОК ПЕРЕРАХУВАННЯ КОШТІВ

3.1. Усі кошти, отримані від реалізації Комерційним представником продукції Підприємства, Комерційний представник переводить на поточний рахунок Підприємства.

3.2. Підставою прийняття виручки від Комерційного представника є__.

4. КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ

4.1. Комерційний представник зобов’язаний зберігати в таємниці всі відомості про господарську діяльність Підприємства, що стали йому відомими, і після закінчення дії цього Договору протягом одного року.

5. СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ ТА ІНШІ УМОВИ

5.1. Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов’язань за цим Договором.

5.2. Після підписання цього Договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього Договору, втрачають юридичну силу.

5.3. Зміни в цей Договір можуть бути внесені за взаємною згодою Сторін, що оформляється додатковою угодою до цього Договору.

5.4. Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками Сторін.

5.5. Усі правовідносини, що виникають у зв’язку з виконанням умов цього Договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного в Україні законодавства.

5.6. Цей Договір складений українською мовою, на __ сторінках у _______ примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу.

6.МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ І РЕКВІЗИТИ СТОРІН

Додаток 3

ОКРЕМА СКАРГА на ухвалу суду у цивільній справі

Ухвалою ___________________________________________районного

(міського) суду від «____» _________200_ року зупинено провадження у справі за позовом_____________

________________________

(П.І.Б. позивача) до __________________ про _________________

(П.І.Б. відповідача) (предмет спору) Зупинення провадження мотивоване тим, що_____________

(вказати причини зупинення провадження) Я не погоджуюсь з ухвалою суду, оскільки______________

(вказати мотиви за якими заявник вважає оскаржену ухвалу

______________________________________________

необгрунтованною, та навести докази) Згідно зі ст. ст. 323, 324, 325, 326 ЦПК України, ;

ПРОШУ:

Ухвалу______________________________________________районного

(міського) суду від «__» ___200_ року скасувати, передавши справу на розгляд__________________

(вказати: в той самий чи в інший суд, в іншому складі суддів або до іншого суду першої інстанції)

Додаток:

Наявні письмові докази.

Копія скарги.

Додаток 4

адвокатський кримінальний цивільний професійний КАСАЦІЙНА СКАРГА на рішення господарського суду м. Києва у справі № 25/10−03

10 березня 2004 р. у процесі розгляду господарським судом м. Києва справи № 25/10−03, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю «СТО- 100» (надалі іменується «Заявник») бере участь як третя особа, суду було представлено рішення господарського суду м. Києва від 15 січня 2001 р. у справі № 23/92, яка порушена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТО ПРОСТО» до Державного департаменту інтелектуальної власності.

10 березня 2004 р., після детальнішого ознайомлення із змістом вказаного рішення, з’ясувалося, що предметом розгляду даної справи стало визнання недійсним патенту на промисловий зразок, який 16 травня 2000 р. було зареєстровано в Державному реєстрі патентів України на промисловий зразок за № 13 441 і видано Заявникові.

У результаті розгляду справи прийнято рішення про визнання недійсним патенту на промисловий зразок № 13 441, зареєстрованого 16 травня 2000 р., а відповідача зобов’язано внести зміни до Державного реєстру патентів та здійснити публікацію про визнання недійсним патенту в офіційному виданні Відповідача.

Тим часом, у розділі V Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. передбачено цілу низку прав і обов’язків, що випливають із патенту для його власника. Відтак, приймаючи оскаржуване рішення і, визнаючи патент недійсним, суд позбавив Заявника всіх прав, що випливають із патенту. Таким чином, без участі Заявника суд прийняв рішення про скасування документа, який засвідчує право Заявника на правову охорону промислового зразка, що належить йому на праві власності.

Жодних повідомлень чи будь-якої іншої інформації про порушене провадження у господарському суді м. Києва Заявникові не надходило, що позбавило його будь-якої можливості вплинути на процес розгляду справи та вжити заходів задля захисту своїх інтересів, що передбачено законодавством.

Вважаємо, що такі дії суду є грубим порушенням норм процесуального права та гарантованого Конституцією України права на захист свої прав і свідчить про наявність вагомих підстав для його скасування.

Крім того, ураховуючи, що Заявником пропущено строк для касаційного оскарження рішення господарського суду, вважаємо за необхідне пояснити, що причиною такого пропуску є той факт, що про прийняте рішення, зокрема, та про наявність відповідного провадження у господарському суді м. Києва заявникові до 10 березня 2004 р. не було відомо взагалі.

Ураховуючи викладене, керуючись ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. ст. 53, 107, 110, п. 3 ст. 111⁹, п. 3 ст. 111¹⁰, ст. 121¹ Господарського процесуального кодексу України, ПРОСИМО:

1. Поновити строк для касаційного оскарження рішення господарського суду м. Києва від 15 січня 2001 р. у справі № 23/92 і прийняти касаційну скаргу до розгляду.

2. Скасувати рішення господарського суду м. Києва від 15 січня 2001 р. у справі № 23/92 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Зупинити виконання оскаржуваного рішення до закінчення його перегляду в порядку касації.

Додатки:

1. Докази відправлення копій касаційної скарги Позивачу та Відповідачу.

2. Докази сплати державного мита за перегляд рішення в касаційному порядку.

3. Копія довіреності представника Представник по довіреності

____________ Скрипник В.В.

Додаток 5

Начальнику ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві ____________

Уповноваженої особи ТОВ «РА «КРАПІ» Скрипник Вікторія Вікторівна ЗАЯВА В провадженні Дніпровського РУЮ у м. Києві знаходилося виконавче провадження по стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «РА «Експерт Групп» (надалі ТОВ «РА «Експерт Групп» та/або Боржник) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РА «Крані» суми заборгованості у розмірі 71 483,11 гривні. Виконавче провадження було відкрите 09 лютого 2011 року на підставі заяви та наказу № 40/111 від 17 грудня 2010, виданого Господарським судом м. Києва.

Державним виконавцем були проведенні всі дії за законодавством та винесено постаново про повернення _________________________

Працівниками та уповноваженими особами ТОВ «РА «Краш» встановлено фактичне місцезнаходження боржника — ТОВ «РА «Експерт Групп»: м. Київ, Печерський район, вул. Басейна, буд. 9 Г, оф. 24. Це підтверджується витягами із загальнодоступних джерел засобів масової інформації, зокрема із офіційного веб-сайту боржника.

Згідно із ст. 115 ГПК України рішення господарського суду є обов’язковими на всій території України і виконується у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» .

Відповідно до п. 6 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення господарського суду підлягає виконанню державною виконавчою службою.

За ст. 116 ГПК, п. 1.3. Інструкції про проведення виконавчих дій (затв. наказом Мінюсту № 74/5 від 15.12.99р.) виконавчим документом, згідно якого здійснюється примусове виконання рішення суду, є наказ, що видається на підставі рішення господарського суду.

У зв’язку із вищезазначеним прошу закінчити та передати виконавче провадження від 09 лютого 2011 року відкрите на підставі наказу № 40/111 від 17 грудня 2010 року, виданого Господарським судом м. Києва про стягнення боргу з ТОВ «РА Експерт Групп» на користь ТОВ «РА «Краш» до відома та до виконання Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, п. 6 ст.3, ст.ст. 4, 5, 7, 11−1, 18, 18−1, 21, 24 Закону України «Про виконавче провадження», ;

ПРОШУ:

1. Прийняти до виконання наказ Господарського суду м. Києва № 40/111, про примусове виконання рішення Господарського суду від 17 грудня 2010 року по справі ТОВ «РА Експерт Групп» на користь ТОВ «РА «Краш» та винести постанову про відкриття виконавчого провадження.