Природні ресурси та корисні копалини Землі. 2. Види надзвичайних ситуацій та їх характеристика. 3. Перша допомога при ураження електричним струмом

Контрольна робота

з курсу «БЖД» .

1. Природні ресурси та корисні копалини Землі.

Природні ресурси — компоненти природи, які використовуються (актуальні) або можуть бути використані (потенційні) як засоби виробництва і предмети спо­живання. До природних ресурсів належать: сприятливі кліматичні умови (енергія Сонця, вітру, води), грунти, рослини, тварини, мінеральна сировина, води. При­родні ресурси поділяються на мінеральні, енергетичні, водні, земельні, біологічні (рослинні, тваринні), кліматичні, рекреаційні.

Планета Земля має великі водні, рослинні, мінеральні та інші ресурси. Але во­ни не безмежні. Потреби людини в сировині, паливі безперервно зростають. Про­мислові підприємства використовують воду, сировину, паливо, кисень повітря в зростаючих обсягах. Ступінь використання природних ресурсів визначається не стільки їх природними властивостями, скільки соціально-економічними потребами.

Розрізняють вичерпні і невичерпні природні ресурси.

Вичерпні ресурси в свою чергу поділяються на відновлювані та невідновлювані.

До відновлюваних природних ресурсів належать родючі грунти, рослинність і тваринний світ. Під час використання вони безперервно відновлюються самою природою, однак, їх природне відтворення (відновлення родючості грунтів, де­ревної й трав’яної маси, кількості тварин тощо) часто не збігається з темпами використання. Уявлення про невичерпність ресурсів цієї групи все частіше при­ходить у суперечність з дійсністю. Витрата відновлюваних ресурсів (вирубуван­ня лісу, вилов риби тощо) починає перевищувати розміри їх природного відтво­рення. Для того, щоб цього не було, треба: а) раціональніше видобувати і об­робляти природні ресурсиб) завчасно залучати в експлуатацію нові невиснажені ресурси і за рахунок цього послабити використання виснаженихв) штучно відновлювати ресурси, що можна робити набагато інтенсивніше, ніж це робить природаг) відшукувати штучні замінники.

До невідновлюваних ресурсів належить більша частина корисних ко­палин, їх використання призводить до поступового вичерпання запасів. Тому, щоб їх не втратити, треба розшукувати нові родовища та технічно правильно експлуа­тувати вже знайдені, тобто максимально вилучати цінні речовини з родовищ.

До невичерпних природних ресурсів належать водні та кліматичні. Водні ре­сурси — води, що використовуються як джерело водопостачання населення, про­мисловості та сільського господарства, а також як джерело енергії. Кліматичні ре­сурси — сонячна радіація — як джерело світла, тепла та енергії, енергії вітру. Ат­мосферні опади можна відносити до водних та кліматичних ресурсів. Використан­ня невичерпних природних ресурсів не призводить до загального зменшення їх за­пасів на Землі. Тільки забруднення вод та атмосфери може стати серйозною пе­решкодою подальшого розвитку виробництва, призвести до погіршення умов жит­тєдіяльності населення.

Мінеральні ресурси після завершення їх розвідки і видобутку, а також біологічні ресурси і навіть вода та повітря стають сировиною для різноманітних га­лузей господарства. Сировинні матеріали, які використовуються у виробництві, пе­ретворюються вже на економічні ресурси суспільства (інші економічні ресурсикапітал, трудові, інтелектуальні ресурси та можливості менеджменту). Зрештою, використані природні ресурси після певної технологічної обробки постають перед нами у вигляді знарядь та засобів праці і різноманітних матеріальних благ.

Розміщені природні ресурси (а відтак і сировинна база формування еко­номічних ресурсів) на Землі вкрай нерівномірно. Не тільки окремі країни, а й великі регіони різняться за рівнем забезпеченості певними ресурсами.

Але і в тому випадку, коли природних ресурсів у тій чи іншій країні мало, це не означає, що країна приречена на бідність, адже економічні ресурси кожної країни вимірюються не тільки кількістю наявної нафти, газу чи навіть родючих фунтів. Велике значення мають людські ресурси, працездатність населення, рівень його підготовки та майстерності, наявність науково-технічних ідей, досвід менедж­менту і, нарешті, наявність у країні капіталу. Як приклад можна назвати насамперед Японію, яка досягла блискучих економічних результатів, маючи вкрай обмежену природно-ресурсну базу.

Мінеральні ресурси — природні речовини мінерального походження, що ви­користовуються в господарстві як сировина або джерело енергії.

Мінеральні ресурси поділяються на: енергохімічні (вугілля, нафта, природний газ, уран, торій, горючі сланці, торф тощо) — рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів) (мал. 4) — нерудні металургійні (флю­си, вогнетриви) — гірничо-хімічні (апатити, нефеліни, кам’яна, калійна солі, сірка, сірчаний колчедан, барій, фосфорити) — технічні (алмаз, корунд, азбест, тальк, каолін, графіт, слюда) — будівельні (глина, гіпс, природний камінь) — гідротермальні (прісні та мінеральні природні підземні та поверхневі води). Мінеральних ресурсів налічується понад 200 видів.

Мінеральні ресурси — головне джерело матеріального виробництва суспільства. Так, основою енергетики нині є енергетичні, або паливні, ресурси: вугілля, наф­та, природний газ, сланці тощо. Особливо активно людство почало вико­ристовувати ці ресурси у другій половині XX ст.

Запаси мінерально-сировинних ресурсів, особливо тих, що знаходяться в над­рах землі, як уже зазначалося, не безмежні і практично невідновлювані. Прог­нози на перспективу про можливі запаси мінеральної сировини оцінюються фахівцями досить неоднозначне. Наприклад, для розвинутих країн і країн, що розвиваються, починаючи з 2000 року, запасів вугілля, залізної, марганцевої та хромової руд, фосфатної сировини та калійних солей при споживанні на сучас­ному рівні має вистачити ще на 100−300 років. Запасів поліметалічних руд, що містять нікель, кобальт, вольфрам, молібден, мідь, свинець, цинк, олово, а та­кож азбесту, самородної сірки залишається тільки на 30−60 років. Якщо враху­вати прогнозові запаси, то час повного вичерпання мінеральних ресурсів відсу­вається на більш тривалий термін.

Родовища корисних копалин, як і природні ресурси взагалі, розміщені до­сить нерівномірно. Так, США, Канада, Австралія. Китай, Росія володіють найбільшими запасами металевих корисних копалин. У країнах Близького та Середнього Сходу зосереджено понад ½ запасів нафти світу. В надрах країн, що розвиваються, знаходиться 90% кобальту, близько 90% олова, 75% бокситів. 60% міді. Багато країн має запаси світового значення одного або кількох видів корисних копалин.

Використання та переробка мінеральних ресурсів призводить до утворення відходів. Вони забруднюють навколишнє середовище, знижують цінність ще не використаних ресурсів.

Раціональне використання мінеральних ресурсів передбачає їх комплексне освоєння, застосування у виробництві енергота ресурсозберігаючих технологій, активне впровадження оборотного (або повторного) використання ресурсів. У багатьох економічно розвинутих країнах послідовно реалізується саме така політи­ка. Найглибшій утилізації (вторинному використанню) підлягають промислові та побутові відходи в Японії, країнах Західної Європи та США. Виробництво з ви­користанням повторних ресурсів чорних та кольорових металів, паперово-кар­тонних виробів, будівельних матеріалів, скла та інших дає значну економію мінеральних, біологічних ресурсів та енергії.

Водні ресурси складова частина невичерпних природних ресурсів. Це — во­ди суходолу (річок, озер, льодовиків, штучних водойм, боліт, підземних вод, ґрунтової вологи, снігового покрову), морів, океанів.

Вода — одна з найпоширеніших речовин у природі. На Світовий океан припа­дає 361 млн км2, або 71%, загальної площі поверхні Землі. Площа всіх внутрішніх водойм суходолу становить близько 3% площі земної кулі. Майже 10% суходолу вкрито льодовиками.

Із загальних запасів води на Землі (1386 км3) 96,5% припадає на води Світо­вого океану. Об'єм підземних вод становить понад 23 400 тис. км3, в льодовиках міститься 24 064 тис. км3, в озерах — 176 тис. км9, в болотах — 11,5 тис. км3, в річках — 2,12 тис. км3. Але прісної води тільки 2,5% усієї води на Землі, до то­го ж понад 2/3 її законсервовано в льодовиках та сніжниках. Використовується ж тільки 0,0002% загальних запасів прісних вод. У багатьох районах великі річки та озера знаходяться на порівняно мало освоєних територіях. Наприклад, Амазон­ка, річки Росії та Канади, що впадають в Північний Льодовитий океан.

Проблема нестачі води в густозаселених регіонах Землі пов’язана також із знач­ним забрудненням вод річок та озер в результаті господарської діяльності. Брудна вода стає непридатною для пиття, використання в побуті, зрошення сільськогоспо­дарських земель та використання в промисловості. Процес забруднення вод особли­во інтенсивно розвивається в останні 20−30 років. До цього проблеми, пов’язані з за­брудненням вод, мали локальний характер. Можна сказати, що на очах одного по­коління виникла одна з найбільших проблем людства — проблема води, яка охоп­лює і ц комплексне використання та охорону.

Один з найбільших споживачів води — сільське господарство. Так, на вирощування 1 т цукрових буряків витрачається 130−160 м3 води, 1 т пшениці - 800−1200, 1 т бавовни-сирцю — 4000−5000, рису — 5000−7000 м3. Багато води споживає промисловість. На виробництво 1 т бавовняної тканини витрачається близько 250 м³ води, 1 т аміаку — близько 1000 м³. До найбільших споживачів води належать також теплові електростанції.

Земельні ресурси — землі, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях національної економікивид відновлюваних природних ресурсів, що характеризуються територією, якістю грунтів, кліматом, рельєфом, гідроло­гічним режимом, рослинністю тощо. Земельні ресурси — основа розміщення госпо­дарських об'єктів, головний засіб виробництва в сільському, лісовому та інших гос­подарствах, де використовується і відіграє роль родючість грунтів. Земельний фонд становить 133,9 млн км", або 26,3% загальної площі планети Земля. Сільськогоспо­дарськими землями (включаючи ріллю, луки, пасовища, сади, плантації) зайнято близько 35%, лісами та чагарниками — понад 30%, населеними пунктами, про­мисловістю та транспортом — 3% земельного фонду світу. У світі нині розорано і об­робляється 10,8% загальної площі земельних ресурсів, зайнято луками та пасови­щами 23,2%, загальна площа сільськогосподарських угідь становить 34% (мал. 7). Тенденція зростання кількості населення і зниження землезабезпеченості за­гострюють необхідність розширення загальної площі сільськогосподарських зе­мель. За останнє десятиліття їх площа зросла в світі на 360 млн гектарів.

Відтворення ґрунтового покриву відбувається дуже повільно, зі швидкістю 0,2−2 см за 100 років, тобто на утворення мінімально необхідного для землероб­ства шару грунту потужністю 18 см потрібно 1000 років. Головна і найбільш серйозна проблема — опустелення земель через вирубування лісів, знищення природного покриву, розорювання, неправильну експлуатацію, надмірне випасання худоби, а також внаслідок промислового забруднення грунтів і водойм, що негативно позначається на рослинному покриві. За даними 00Н, понад 40% земної поверхні стали пустелями або перебувають під загрозою опустелення.

Сучасний розподіл земельних ресурсів по найбільших регіонах світу має та кий вигляд. Площа земельного фонду країн Західної і Центральної Європи (без країн колишнього СРСР) становить 473 млн гектарів, з яких 147 млн гектарів (близько 30%) зайняті ріллею і плантаціями. В цілому, незважаючи на високу густоту населення, земельні ресурси цієї території використовуються до­сить ефективно, чому сприяє найнижча серед усіх частин світу частка неродючих та незручних земель, в основному сприятливий для сільського господарства клімат та рельєф. Частка сільськогосподарських земель становить 48% загального земельного фонду.

Структура земельного фонду Азії (без країн колишнього СРСР) значноч мірою визначається наявністю посушливих або перезволожених територій, як займають майже 60% території Азії, до того ж на гірський рельєф припадає близко 50% її площі. Площа земельного фонду Азії - 2 679 млн гектарів, яких 456 млн гектарів припадає на ріллю та плантації. Гострий дефіцит земель них ресурсів відчувається в країнах з найбільшою густотою населення (Сінгапур Японія, Індія, Китай, Бангладеш, Республіка Корея).

Оскільки в Африці величезні території належать до аридних, земельні ресурси материка мають низький потенціал. Площа земельного фонду тут становить 2 965 млн гектарів і тільки 183 млн гектарів зайнято ріллею та плантаціями.

Площа земельного фонду Північної Америки становить 2 139 млн гектарів, з яких 273 млн гектарів займають рілля та плантації. Більша частина земельного фонду материка припадає на СІ11А та південь Канади: близько 70 площі оброблюваних земель і 65% пасовищ в Північній Америці знаходиться н території 48 компактно розташованих штатів СП1А. Значні території у високих широтах (Канадський Арктичний архіпелаг, Гренландія) не входять до складу продуктивних земель.

На Південну Америку припадає 13,5% світового земельного фонду. Площа земельного фонду Південної Америки становить 1 754 млн гектарів, з яких 139 млн гектарів припадає на ріллю та пасовища.

Площа земельного фонду Австралії та Океанії становить 843 млн гектарів. З них обробляються 48 млн гектарів (близько б % площі земельного фонду). Пасовища займають досить значну територію — 460 млн гектарів (понад 54% площі земельного фонду). Незважаючи на переважно рівнинний рельєф Ав­стралії і значну теплозабезпеченість, земельні ресурси цього материка мають у Цілому незначний потенціал продуктивності через нестачу вологи.

Кліматичні ресурси — невичерпні природні ресурси, що включають сонячну енергію, вологу та енергію вітру. Кліматичні ресурси не споживаються безпосередньо в матеріальній та нематеріальній діяльності людей, не знищуються в процесі використання, але можуть погіршуватись (забруднюватись) або покра­щуватись (за умов цілеспрямованої діяльності).

Ресурси Світового океану загалом поділяються на біологічні, мінеральні, енергетичні. Це ресурси, що вже видобуваються або можуть бути добуті з води узбережної частини, дна та надр океанів та морів.

Біологічні ресурси океанів — риби, кити, молюски (кальмари, мідії то­що), ракоподібні (краби, креветки, кріль тощо), деякі види водоростей, що вико­ристовуються для виробництва продуктів харчування і одержання цінних речовин для різних галузей промисловості, сільського господарства, медицини. Вони нале­жать до відновлюваних ресурсів. Загальна маса живих організмів Світового океану оцінюється приблизно 35 млрд тонн. Обсяги поповнення рибних запасів, видобуток яких становить від 4/5 до 9/10 всього морського промислу, досягає 200 млн тонн щорічно. Основними районами вилову риби в світі є шельфові ділянки, що займа­ють 7−8% площі Світового океану і забезпечують 90% обсягів вилову, а також центральна частина Тихого океану (прибережні води островів Океанії), Північна Ат­лантика. Найбільші рибопромислові країни світу — Японія, Росія, Китай, США, Чилі, Норвегія, Індія, Республіка Корея, Данія, Таїланд, Індонезія, Великобри­танія. Дедалі більшого розвитку набуває штучне розведення на фермах та морських плантаціях деяких видів молюсків, водоростей, що дістало назву марикультури.

Мінеральні ресурси океанів представлені нафтою, газом, групою твер­дих корисних копалин. Перспективними для видобутку нафти та газу є ІЗ млн км2 шельфової зони Світового океану. Геологічні запаси нафти оцінюються в 0,3 трлн тонн, газу — в 140 трлн м3. Світовий видобуток нафти з шельфу становить ¼ загальних обсягів, газу — 1/10. Найбільш інтен­сивно видобуток ведеться в Перській, Мекси­канській затоках, затоці Маракайбо, Пів­нічному (мал. 8) і Каспійському морях. Під­водний видобуток кам’яного вугілля на шель­фі проводять Великобританія, Японія, Нова Зеландія, Канада, Австралія. В перспективі зростатиме видобуток залізних руд, міді, нікелю, олова, титану, сірки, фосфоритів, будівельних матеріалів та інших з дна океанів та морів. Підраховано, що води Світового океану містять понад 60 хімічних елементів. З морської води видобувають багато кухонної солі (1/3 солі, що споживається людьми), магнію, брому, калію. Зростає використання опрісненої морської води (Кувейт, Казахстан, Японія, Туркменістан, Азербайджан).

Енергетичні ресурси океану — це принци­пово доступна механічна та теплова енергія його вод. Поки що з енергетичних ресурсів Світового океану найбільше використо­вується енергія припливів і відпливів, яка оцінюється вченими в 1 млрд кВт. Перші припливно-відпливні електростанції буди споруджені у Франції (гирло річки Ране) та в Росії (Кисла губа в Мурманській області). Хвильові електростанції діють в Японії, Великобританії, Австралії, Індії, Норвегії. В перспективі передбачається ви­користання термальної енергії океанських вод.

Рекреаційні ресурси — це сукупність природних, природно-технічних, соціаль­но-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності. Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності. Природні рекреаційні ресурси — це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти. Соціально-економічні рекреаційні ресурси — культурні об'єкти, пам’ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Рекреаційні ресурси океанів та морів характеризуються значною різноманіт­ністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Атлан­тичному океані - Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Аф­рики, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів, півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст та міських агло­мерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америкив Тихому океані - Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст та міських агломерацій узбережжя Північної та Південної Америкив Індійському океані - острів Шрі-Ланка, район прибережних міських агломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. Нині поширення набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне по­лювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на яхтах, катамаранах.

Загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До ос­новних видів рекреаційних ресурсів належать: 1) узбережжя теплих морів- 2) бе­реги річок, озер та водосховищ- 3) лісові та лучні масиви- 4) передгір'я та гірські країни- 5) міста — столичні та історичні центри- 6) міста-курорти або курортні місцевості- 7) релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані по­за межами населених пунктів- 8) давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає еко­логічний стан території - чистота або забрудненість вод, повітря, грунтів, порядок або безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Нині до найгостріших екологічних проблем багатьох держав світу треба віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, вод морів і океанів, розповсюдження СНІДу, тероризм, наркоманію, а також осередки десятків великих та малих вій­ськових конфліктів, що не припиняються.

2. Види надзвичайних ситуацій

та їх характеристика Оскільки номенклатура небезпек (надзвичайних ситуацій), які можуть мати місце в процесі життєдіяльності людини нараховує понад 150 назв, то виникла необхідність у створенні їх класифікації. На сьогодні чіткого поділу небезпек за відповідними ознаками ще не існує, тому в загальному їх класифікують:

• а сферою (джерелом) походження: природна, техногенна, соціальна та ін;

• а часом проявлення: імпульсні, кумулятивні;

• а локалізацією: пов’язані з космосом, атом-, гідро-, літосферою;

• а наслідками: захворювання, травми, смертельні випадки, аварії, пожежі;

• а збитками: соціальні, екологічні, технічні та ін.;

• а сферою прояву: побутова, виробнича, спортивна тощо.

Небезпека — це негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне джерело шкоди. Якщо мова йде про небезпеку для людини, то це яви­ща, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров’ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєді­яльність людей.

Кожна людина відчуває небезпеку інтуїтивно і розуміє значення її по-своєму. Згідно з висновками експертів ООН, більшість людей пов’язують відчуття небезпеки з буденними проблемами і повсякчасними клопота­ми, а не ґрунтують його на побоюванні глобальних катастроф чи міжна­родних конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров’я, дов­кілля — основні проблеми безпечного самопочуття людини. Відчуття небезпеки має також глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від:

а) рівня соціального і духовного розвитку особистості;

б) ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впли­вають на світосприйняття громадянина.

При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу «все впливає на все», тобто джерелом небезпеки може бути все живе і нежи­ве, а підлягати небезпеці також може все живе і неживе.

Джерелами природні процеси та явища, (носіями) елементи техногенного середовища, небезпек є людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.

Небезпеки існують у просторі і часі і реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, а виник­нувши, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об'єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страж­дають більше, а інші менше, є властивості самих об'єктів.

Наприклад, куля, що вилетіла з дула, небезпечна для будь-якого живого чи неживого об'єкта, який знаходиться на траєкторії її польоту. Водночас, якщо людина чи тварина в такому разі може загинути, скло буде розбито, то в цегляній стіні це спричинить лише неве­лику вибоїну, а зіткнувшись з бронею, куля розплющиться, не завдавши такій перепоні шкоди.

Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативних наслідків існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та тих чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негатив­ного впливу на людину.

Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації - за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву, структурою, характером впливу на людину тощо. Найбільш вда­лою класифікацією небезпек життєдіяльності людства за джерелами по­ходження, на нашу думку, є така, згідно з якою всі небезпеки поділяють­ся на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Перші три вказують на те, що небезпеки за своїм похо­дженням належать до трьох елементів життєвого середовища, яке ото­чує людину — природного, техногенного (матеріально-культурного) та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природ­но-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Така класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.98 р. № 1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на:

• С техногенного,.

• С природного,.

• С соціаль­но-політичного та.

• С воєнного характеру.

Крім того, з такою класифікацією добре узгоджується класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003−74.

Природні джерела небезпеки — це природні об'єкти, явища при­роди та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астерої­ди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки бактерії, віруси, хвороби тварин та рослин).

Техногенні джерела небезпеки — це передусім небезпеки,! пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймаль­но-транспортного обладнання, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів ви­промінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного). Джере­лами техногенних небезпек є відповідні об'єкти, що породжують як наведені в цьому абзаці небезпеки, так і багато інших, які, можливо, інколи не зовсім правильно було б називати техноген­ними, але до них ми відносимо всі небезпеки, пов’язані з впли­вом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища. Та­кою небезпекою, наприклад, можна вважати і виведену людьми породу собак — бультер'єр, яка небезпечна не лише для чужих людей, а навіть для свого господаря. До техногенних небезпек слід також віднести виведені у військових лабораторіях бактерії, а також організми, створені методами генної інженерії.

До соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викли­кані низьким духовним та культурним рівнем: * бродяжництво, * проституція, * п’янство, * алкоголізм, * злочинність тощо. Джере­лами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному грунті.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціо­нальному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні кон­флікти, війни.

І все ж більшість джерел небезпек мають комбінований характер. Ось лише невелика їх частка:

• природно-техногенні небезпеки — смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості грунтів, виникнення пустель та інші явища, по­роджені людською діяльністю;

• природно-соціальні небезпеки — химерні етноси, наркоманія, епі­демії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші;

• соціально-техногенні небезпеки — професійна захворюваність, про­фесійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викли­кані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворю­вання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Коли говорять про такі джерела небезпеки, як професійна захворюваність, профе­сійній травматизм тощо, то мають на увазі не захворювання однієї особи, конкретний вид Хвороби, травму чи нещасний випадок, а явище в певній галузі, регіоні, країні, яке призводить до — зменшення продуктивного потенціалу суспільства, соціальної напруже­ності, підвищення загальної захворюваності населення, а інколи і до соціальних конфліктів, які вже у свою чергу є носіями різного роду небезпечних та шкідливих факторів.

Слід чітко усвідомлювати, що наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов’язково повинна бути причинена якась шкода чи пошкодження. Існування джерела небез­пеки свідчить передусім про існування або ж можливість утворення конкретної небезпечної ситуації, при якій буде причинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров’ю, смерті або іншої шкоди приводить конкретний вражаючий фактор.

Під вражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого се­редовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і систе­мам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори можуть бути * фізичні, в тому числі * енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електро­магнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що руха­ються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо), * хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впли­вають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, при­зводять до руйнації об'єктів життєвого середовища), * біологічні (тва­рини, рослини, мікроорганізми), * соціальні (збуджений натовп лю­дей) та * психофізіологічні. Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (на­приклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі та небезпечні.

Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життє­вого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захво­рювання.

Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого сере­довища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.

Хоча поділ вражаючих факторів на небезпечні та шкідливі досить Умовний, бо інколи неможливо віднести який-небудь фактор до тієї чи іншої групи, він ефективно використовується в охороні праці для орга­нізації розслідування та обліку нещасних випадків та професійних захворювань, налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників, профілактику травматизму та захворюва­ності на виробництві.

Небезпечні та шкідливі фактори дуже часто бувають прихованими, неявними або ж такими, які важко виявити чи розпізнати. Це стосується будь-яких небезпечних та шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, які породжують їх.

Сонячне випромінювання, яке необхідне для існування майже всіх живих організмів на Землі, витому числі людини, може бути причиною захворювань шкіри. Приваблива дитяча іграшка може виділити шкідливі речовини, а пасажир, який мирно куняє в кріслі салону літака, може виявитися терористом. У кожному з цих випадків, як і в усіх інших, коли джерело небезпеки є більш очевидним, наприклад, вибухівка, зброя, автомобіль, діючий вулкан, будинок, що руйнується, ми говоримо про наявність джере­ла небезпеки, але це ще не завжди означає наявність небезпечної ситуації, тобто події, при якій створюється реальна можливість прояву небезпеки або небезпека прояв­ляється. .

Взаємозв'язок між джерелом небезпеки, небезпечною ситуацією (не­безпекою) та небезпечним фактором показано в табл. 1.

Таблиця 1.

Джерела небезпеки, небезпечні ситуації (небезпеки) та вражаючі фактори.

Необхідно мати на увазі, що поділ на джерело небезпеки, небезпеч­ну ситуацію та небезпечний фактор проводиться залежно від завдання, яке ставиться, передусім, від рівня системи «людина — життєве середо­вище», яка розглядається.

Наведемо приклад: якщо для однієї конкретної особи або групи людей вражаючим Фактором є осколки від вибуху бомбипадіння бомб (бомбардування) є небезпечною ситуацією, а літак, з якого здійснюється бомбардування, — джерелом небезпеки, то для рівня країни чи регіону, в якому ведуться бойові дії, небезпечним фактором є бомбипоява літаків, що несуть бомби, — це небезпечна ситуаціяа джерелом небезпеки є війна.

Слід також знати, що одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вража­ючі фактори. У свою чергу, вражаючі фактори можуть спричиняти утво­рення нових небезпечних ситуацій чи навіть джерел небезпек.

Приклад. Газова плита на кухні становить загрозу отруєння, пожежі та вибуху. Отже, вона може розглядатися як джерело небезпеки. Коли ж через якісь обставини будуть залишені відкритими конфорки, і газ, що заповнив приміщення, вибухне, з’явля­ються інші джерела небезпеки та інші небезпечні фактори, а саме: елементи будівлі, що руйнується, полум’я, чадний газ тощо.

Сучасне життєве середовище, навіть побутове, не кажучи вже про виробниче, містить багато джерел небезпек. Це і електрична мережа та електроапаратура, система водопостачання, медикаментиотруйні та пожежонебезпечні речовини, балкони, що знаходяться на висоті, мис­ливська чи інша зброя тощо. Для того, щоб виникла реальна небезпеч­на ситуація, необхідна, причина або умова, своєрідний «пусковий ме­ханізм», при якому потенційна небезпека переходить у реальну. Логіч­ним процесом розвитку небезпеки, реалізації потенційної загрози є і тріада «джерело небезпеки — причина (умова) — небезпечна ситуація».

Небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій об­ласті, яка отримала назву небезпечна зона. На рис. 1 наведено графічні варіанти взаємного розташування зони перебування людини та небез­печної зони.

Рис. 1. Графічні варіанти взаємного розташування небезпечної зони І, зони перебування людини 2 та засобів захисту 3.

Варіант І ілюструє найбільш небезпечну ситуацію, коли людина, яка не має засобів захисту або не використовує їх, знаходитеся у не­безпечній зоні. При варіанті II небезпека існує лише у місці сумі­щення зон 1 та 2. Оскільки людина в такому місці знаходиться, як правило, короткочасно (спостереження, огляд, невеликий ремонт тощо), то під небезпечним впливом вона може опинитись лише в цей період. У варіанті ІІІ небезпека виникає тільки у випадку порушення засобів захисту 3. Повну безпеку, точніше, прийнятний рівень ймовірності прояву небезпеки, гарантує лише варіант IV, наприклад, дистанційне керування технологічним процесом.

Отже, найбільш небезпечна ситуація для людини виникає за таких умов:

> небезпека реально існує;

> людина знаходиться в зоні дії небезпеки;

> людина не має достатніх засобів захисту, не використовує їх або ці засоби неефективні.

3. Перша допомога при ураження електричним струмом Організм зазнає впливу від шкідливе електричної, або піддаючи впливу розрядів атмосферної електрики (удар блискавки), або при випадковому зіткненні з електричним струмом.

Явища, що виникають від зіткнення з електричним струмом, залежать від ряду умов, серед яких головну роль грають властивості електричного струму і функціональний стан самого організму. Властивості електричного струму визначаються характером струму (постійний чи перемінний), напругою і частотою його, напрямком, тривалістю дії. Постійний струм діє швидше, ніж пепременный, але перемінний небезпечніше постійного при відносно невеликій його напрузі і низкою частоті, тому що опір тканин перемінному струму слабкіше, ніж постійному. Збільшення частоти періодів зменшує шкідлива дія струму. Високочастотні струми не небезпечні і застосовуються в лікувальних цілях.

Сила струму виражається у відношенні напруги струму до тому, опору, що роблять при цьому тканини. При тому самому напрузі вона тим більше, чим менше опір тканин. Шкідливий вплив струму буде значно великим при впливі на вологу шкіру, тоді як суха шкіра чинить більший опір електричному струму. В опорі електричному струму істотну роль грає величина поверхні тканини, що стикається з електродами.

Істотне значення має те, через які органи проходить струм, що можна установити, з'єднуючи думкою місця входу і виходу струму. Особливо небезпечне проходження струму через серце, головний мозок, тому що це може викликати зупинку серця і подиху. Узагалі при будь-який электротравме мається поразка серця. У важких випадках розвивається картина, що нагадує кардиошок: частий м’який пульс, низьке ПЕКЛО, потерпілий блідий, наляканий, відзначається задишка, нерідко спостерігаються судороги, зупинка подиху.

Ступінь порушень, викликуваних електричним струмом, залежить від тривалості дії струму. Відомо, що струм навіть високої напруги і великої сили не є смертельним ести діє менш 0,1секунди. Чутливість до електричного струму різна в різних видів тварин і дажюе індивідів одного виду. Функціональний стан організму, його нервової системи грає в цьому відношенні значну роль: чим більше збудлива нервова система, тим різкіше її реакція при пропущенні струму. Електричний струм великої сили діє і безпосередньо на тканину. У місцях входу і виходу струму (найчастіше на руках і ногах) спостерігаються важкі электроожоги аж до обвуглювання. У більш легких випадках маються так називані мітки струму — округлі плями від 1 до 6 див у діаметрі, темні усередині і синюваті по периферії. На відміну від термічних опіків волосся не обпалені.

Загальна дія електричного струму на організм (у залежності від сили) виявляється головним болем, нудотою, нерідко частішанням серцевого ритму і подиху, підвищенням ПЕКЛО і наступним деяким його падінням, паралічем м’язів, набряком і водянкою.

Дія сильного струму (100ма і вище) унаслідок порушення нервової системи спочатку викликає підвищення ПЕКЛО і задишку. Потім настає гальмування ЦНС, що супроводжується значним зниженням ПЕКЛО, ослабленням і навіть тимчасовою зупинкою подиху, потьмаренням свідомості, іноді його втратою. Такий стан може проявитися у виді «мнимої смерті». При наданні своєчасної допомоги нерідко удається відновити життєві функції. При електрошку можуть наступити судороги, параліч подиху і повна зупинка тривалості серця.

НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА.

Насамперед потерпілого звільняють від контакту з електрострумом (якщо це не зроблено раніше). Виключають джерело електроживлення, а якщо це неможливо, те скидають обірваний провід дерев’яним сухим ціпком.

Якщо оказывающий допомогу одягнений у гумові чоботи і рукавички, то можна відтягнути потерпілого від електропроводу.

При зупинці подиху проводять искуственное подих, уводять серцеві і серцево-судинні засоби (0.1% розчин адреналіну — 1 мол, кординамин — 2 мол, 10% розчин кофеїну — 1 мол підшкірно), засоби, що стимулюють подих (1% розчин лобелина — 1 мол внутрівенно чи повільно внутремышечно).

Накладають стерильну пов’язку на электроожеговую рань.

Штучне дихання не припиняють протягом тривалого часу. При зупинці серця — непрямий масаж серця, внутрісерцеве введення розчину адреналіну і 10 мол 10% розчину хлориду кальцію.

Госпіталізація. Транспортування лежачи на носилках в опікове чи хірургічне відділення.