Теоретико-прикладні проблеми реалізації функції касаційного перегляду у справах щодо сплати податків та обов"язкових платежів (реферат)

Реферат на тему:

Теоретико-прикладні проблеми реалізації функції касаційного перегляду у справах щодо сплати податків та обов’язкових платежів Застосування законодавства з питань податків та інших обов’язкових платежів — важливий напрям у діяльності усієї системи правозастосовчих органів України. Особливе значення цій ділянці роботи приділяється в господарських судах, які, між іншим, мають у даній сфері чітко визначену і цілеспрямовану спеціалізацію. Реалізуючи функцію правосуддя господарський суд послідовно йде по шляху удосконалення як організацій­них, так і функціональних засад розв’язання правових спорів цієї категорії. Зокрема, безперервно відбувається процес «відшліфовування» організаційних внутрішньосистемних і зовнішніх зв’язків, приймаються важливі керівні роз’яснення та утверджується практика розгляду справ з урахуванням новітніх тенденцій розвитку процесуального права.

Специфіку нинішнього періоду значною мірою відображають такі важливі фактори загальнодержавного значення, як підготовка і прийняття нового Господарського про­цесуального кодексу та податкового кодифікованого акта, підготовка до початку засто­сування нових Цивільного та Господарського кодексів, а також реформаторські зміни у суміжних сферах суспільних відносин.

Центральною «статутною» функцією Вищого господарського суду України є функція касаційного перегляду судових рішень. На шляху її реалізації ВГСУ, опановуючи нову модель касації, послідовно нарощує організаційний та кадровий потенціал, виходячи із необхідності на належному рівні забезпечувати усіх суб'єктів господарського обороту високоякісними «послугами» у сфері правосуддя, насамперед, у забезпеченні права на швидкий та неупереджений розгляд правових спорів, права на судовий захист, права на доступ до правосуддя [4, с. 10- 5, с. 254−255].

Вищий господарський суд України є не тільки суто касаційною інстанцією. Здійсню­ючи перегляд судових рішень, він одночасно виконує значну організаційну функцію. Так, завершивши власну внутрішню структурну спеціалізацію, ВГСУ проводить актив­ну роботу з запровадження спеціалізації у апеляційних і місцевих судах. Це можна спостерігати при створенні в них спеціальних колегій з розгляду податкових справ, орієнтиром діяльності яких виступає відповідна Судова палата з розгляду справ, що виникають з податкових та інших відносин, пов’язана із державним регулюванням діяльності господарюючих суб'єктів як касаційна інстанція. Дана тенденція, підтримана з боку суддів, податкових та інших правоохоронних органів, конструктивно сприйма­ється всіма учасниками процесу.

У найближчій перспективі вбачається упорядкування усіх підрозділів відповідної спеціалізації в цілісний комплекс з узагальнення практики, ведення статистики та здійснення співпраці з питань методологічного забезпечення. Від збалансованості роботи зазначених підрозділів судової системи з певної спеціалізації значною мірою, як відомо, залежить розвиток правозастосовчої практики, включаючи мінімізацію наслідків неузгод­женості чинного законодавства.

Що ж стосується Вищого господарського суду України щодо поширення проявів «стрибкової касації» [2, с. 79- 5, с. 256], то, з одного боку, ВГСУ реалізував лінію на послідовне та методологічне роз’яснення нового порядку перегляду судових рішень вищою судовою інстанцією на чітке спрямування правозастосовчого процесу, а з іншого — утримував кількісний та якісний баланс у питаннях прийняття до провадження та розгляду справ, не допускаючи надмірного перевантаження верхнього рівня судової системи. У зв’язку з зазначеним не можна не згадати про невідкладну потребу щодо законодавчого закріп­лення правила про обов’язковість послідовності апеляційного та касаційного перегля­ду справ, на що неодноразово зверталась увага у юридичній літературі [2, с. 79- 4, с. 11] і на загально­державному рівні. Але проблема існує і потребує вирішення. Це вказує на актуальність і важливість проведення дослідження. Автор намагається роз­глянути актуальні питання, що виникають на практиці при розгляді судових спорів щодо сплати податків та обов’язкових платежів.

Як один із активних учасників правозастосовчого процесу в державі, Вищий господарський суд України значну увагу приділяє відпрацюванню юридично виважених і ґрунтовних підходів до розв’язання, насамперед, найбільш спірних правових ситуацій. Так, у полі зору Судової палати з розгляду справ, що виникають з податкових та інших відносин, пов’язаних з державним регулюванням діяльності господарюючих суб'єктів, про­тягом 2002;2003 років виник цілий ряд проблем, що вимагали ефективного практич­ного вирішення та узгодження підходів у діяльності судів різних рівнів. Це, насамперед, питання правильного застосування господарського процесуального законодавства у випадках заявлення податковими органами позовів щодо визнання господарських договорів недійсними через невідповідності закону чи інтересам держави і суспільства (ст. 48, 49 Цивільного кодексу України) — спрямування судової практики на повне, всебічне і об'єктивне дослідження доказів у справах, пов’язаних з відшкодуванням ПДВ з державного бюджетуузгодження до прийняття відповідних законодавчих змін судової процедури продовження строку адміністративного арешту активів платника податківзупинення провадження у справах за наявності даних про порушення кримінальної справи, де об'єкт злочинного посягання прямо пов’язаний з предметом судового розглядуне­ухиль­­ного додержання принципу законності при розгляді спорів про визнання недійсними актів, прийнятих податковими органами в процесі здійснення ними своїх функцій та ін.

Відносно визнання за ініціативою податкових органів господарських договорів недійсними через невідповідності закону чи інтересам держави і суспільства (ст. 48, 49 Цивільного кодексу України) слід зазначити наступне. Практика звернення податкових інспекцій на підставі п. 11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» до господарських судів із позовами про визнання угод недійсними набула актив­ного розвитку починаючи з 1999 року, при цьому, з кожним наступним роком кількість спорів збільшувалась. Аналіз розгляду цієї категорії справ дозволив виявити цілий ряд тенденцій, зокрема, поширеними є випадки недостатньої переконливості позивачів при доведенні факту невідповідності оспорюваного договору конкретному законодавчому акту. Справи, пов’язані із застосуванням ст. 49 Цивільного кодексу України, потребують особливої уваги з погляду доказування того, що угоди укладалися для того, щоб свідомо суперечити інтересам держави та суспільства, при обов’язковій наявності прямого умислу обох контрагентів чи однієї із сторін. Під час розгляду цієї категорії справ відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу суди оцінюють всі докази в сукупності і лише тоді визначають достатність підстав для висновку про спрямованість дій суб'єкта господарювання на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) шляхом укладання протизаконної угоди.

Об'єктивні підстави для дії касаційної функції вищої судової інстанції в системі госпо­дарських судів склали обставини масового звернення господарюючих суб'єктів з позо­вами про відшкодування податку на додану вартість. Поряд з вимогами добросовісних платників податків існує значна кількість і недостатньо обґрунтованих звернень, у тому числі, пов’язаних з так званими безтоварними, псевдоекспортними операціями, з випад­ками експортного завищення цін з використанням «фіктивних фірм» або ж заниження вар­тості товарів при імпорті. А з огляду на те, що єдиною правовою підставою для від­­шко­дування податку на додану вартість є лише дані податкової декларації за звітний період (п. 7.7.3 ст. 7 Закону України «Про додаток на додану вартість»), останні пород­жують значні ускладнення.

Враховуючи зазначене, касаційна інстанція забезпечила спрямування судової практи­ки на повне, всебічне і об'єктивне дослідження доказів у даних справах і у п. 7.2. поста­нови Вищого господарського суду України «Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки» від 25 липня 2002 року звернула увагу на те, що при підготовці та розгляді справ, пов’язаних з відшкодуванням сум по­дат­ку на додану вартість з державного бюджету, судам слід виходити з того, що одна із сторін — прокурор — при порушенні перед господарським судом клопотання про витре­бування доказів у такій справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності, відповідно до частини 2 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, повинна докладно зазначити, який доказ вимагається, підстави, через які вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, що можуть підтвердити ці докази. Сторони мо­жуть заявити клопотання про витребування доказів, необхідних для вирішення спору, від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі. Що ж стосується доказів, то ними в даному випадку можуть бути: 1) матеріали перевірки, проведеної органами дер­жавної податкової служби- 2) укладені господарюючими суб'єктами цивільно-правові угоди, які мають значення для вирішення спору- 3) підтвердження банківської установи, органу Державного казначейства України надходження сум податку на додану вартість до бюджету.

Продовження строку адміністративного арешту активів платника податків за наяв­ності достатніх підстав вважати, що звільнення активів з-під адміністративного арешту може загрожувати їх зникненням або знищенням, склало нову категорію господарських справ. Їх специфіка пов’язана, насамперед, з тим, що процедура позовного провадження не повною мірою відповідає процесуальному змісту даного інституту.

З огляду на це, касаційна інстанція у п. 7.4. вищезазначеної постано­ви звернула увагу судів на те, що при зверненні податкового органу на підставі підпункту 9.3.3 пункту 9.3 статті 9 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з поданням про продовження строку адміністративного арешту активів платника податків до законодавчого врегулювання судової процедури розгляду зазначеного подання судочинство по такій категорії справ повинно здійснюватися відповідно до положень статті 129 Конституції України та Господарського процесуального кодексу України. При цьому, судам потрібно виходити з того, що згідно з приписом названої правової норми господарський суд повинен прийняти за результатами розгляду такого подання відповідне рішення протягом 48 годин від моменту його отримання.

Ознаки проблемності має і ситуація із застосуванням частини першої ст. 79 ГПК Укра­їни, а саме з вирішенням питання про зупинення провадження у справах за наявності даних про порушення кримінальної справи, де об'єкт злочинного посягання прямо пов’яза­ний з предметом судового розгляду. У даному випадку має місце «колізія» дії різних порядків судочинства і з огляду на специфіку кримінально-процесуального розслідування ВГСУ у п. 7.9 згаданої постанови рекомендує господарським судам зупиняти провад­ження у справах за наявності даних про порушення кримінальної справи, де об'єкт злочин­ного посягання пов’язаний з предметом судового розгляду. При цьому, поновлення такого розгляду можливе лише після закінчення провадження у відповідній кримінальній справі.

При застосуванні інституту зупинення провадження у справі важливо не тільки враховувати формальний чинник щодо факту наявності порушеної кримінальної справи, але також на підставі всебічного вивчення матеріалів справи з’ясувати, чи призначалась і проводилась відповідна судова експертиза, чи є в наявності зібрані відповідно до вимог кримінально-процесуального закону інші вагомі докази.

Неухильне дотримання принципу законності при розгляді спорів про визнання недій­сни­ми актів, прийнятих податковими органами в процесі здійснення ними своїх функцій, є важливим напрямом здійснення господарського судочинства [4]. Спрямовуючи судову практику, касаційна інстанція враховує усі фактори, що можуть впливати на законність цих актів, а саме: і динамічність законодавчих змін, і різні підходи у тлумаченні та за­­сто­­су­­ванні окремих податкових норм, і протиріччя «внутрі» системи підзаконних подат­кових актів, і термінологічну неузгодженість тощо.

Дотриманню режиму законності та правильному застосуванню чинного законодав­ства з питань податків та інших обов’язкових платежів сприяє прийнята 25 липня 2002 року постанова Вищого господарського суду України «Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки». Подальша реалізація та практичний розвиток її положень у судовій практиці, беручи до уваги динаміку суспільних та законодавчих змін, є негайною потребою часу.

Зазначена вище проблематика залишається актуальною та недостатньо опрацьованою як у практичному вимірі, так і на науковому рівні [1- 3, с. 165- 5- 7- 8]. Окремі положення вимагають негайного законодавчого оновлення, а інші - глибокого теоретичного осмислення. Напрацю­вання вагомого теоретико-прикладного фундаменту для діяльності касаційної інстанції в сфері господарського судочинства є завданням загальнодержав­ного рівня.

Література:

1. Гузь Л. Е. Апелляционное и кассационное производство. Теория, проблемы и прак­тика применения судами первой, апелляционной и кассационной инстанций. — Харьков: Издатель «Харьков юридический», 2003.

2. Москаленко В. Про проект Господарського процесуального кодексу України // Юридич­ний журнал. — 2002. — № 4. — С.79.

3. Полешко А. Розвиток системи перегляду судових рішень в Україні (з науково-практичної конференції) // Право України. — 2003. — № 3. — С.165.

4. Притика Д. М. Захист економічних прав та інтересів суб'єктів господарської діяльності та держави — функція господарських судів України // Право України. — 2003. — № 5. — С. 10.

5. Притика Д. М. Правові засади організації і діяльності органів господарської юрис­дикції та шляхи їх удосконалення. — К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2003.

6. Сірий М. Сис­тема перегляду судових рішень в Україні: погляд у майбутнє // Юридичний журнал. — 2003. — № 3. — С.112−119.

7. Шевчук П.І., Кривенко В. В. Апеляційне і касаційне оскарження судових рішень (коментар цивільного процесуального законодавства). — К.: Видавничій дім «Юридична книга», 2003.

8. Шевчук П.І., Кривенко В. В. Касаційне провадження в цивільних справах // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 1.