Авторитаризм: за і против

Державний университет.

Юридичний факультет.

Эссе.

По дисципліни: Теорія держави й права.

Тема: Авторитаризм: за і против.

Виконала: студентка 1 курса.

Форма навчання: дневная.

Проверил:

Санкт-Петербург.

У словниках термін «авторитаризм» окреслюється політичний режим[1], встановлений чи нав’язаний такий формою влади, яка сконцентрована до рук однієї людини щодо одного її органі знижує роль інших, передусім представницьких її институтов.

Моральної природою авторитарного режиму є нав’язувана згори единообразная ідеологія, переважна духовну і культурну самостійність особи і плюралізм думок, безроздільно панівна над суспільством, і правом. Ця ідеологія з'єднується силою держави, гарантується його репресивними органами і намагається уніфікувати і контролювати навіть мислення та смаки громадян. Авторитарне держава активно і аж вторгається не яка належить сферу внутрішньої, духовного життя личности.

Відмітними ознаками політичних систем авторитарного типу є: ліквідація чи істотне обмеження демократичних правий і свобод громадян, влада формується і контролюється народом[2]; заборона низки чи всіх опозиційних політичних і громадських організацій; обмеження виборності органів державної влади перетворення парламенту у другорядний інститут; зрощування правлячої партії державним апаратом; обмеженість повноважень і формальна діяльність місцевих органів влади й самоврядування; заборона опозиційної преси; використання терористичних методів боротьби з противниками режима.

Порівнюючи демократичні й авторитарні політичні системи ми розуміємо, що у своїй суті вони противоположны[3]. У авторитарних системах: V правляча група не має легальної легітимністю стосовно масам; V останні не беруть участь у формуванні правлячої групи; V маси не втручається у формулювання основних напрямів політики; V правляча група здійснює своєю владою практично без контролем із боку широких соціальних груп, і верств, влада формується і контролюється народом; V управління надмірно централізовано, ініціатива з місць заборонена, якби то ми не отримано дозвіл з єдиного центру; V в зовнішній політиці характерні агресивні імперські установки; V особистість не користується конституційними правами і свободами, навіть якщо які й проголошуються на папері, особистість позбавлена також гарантій безпеки під взаєминах із владою, тобто. проголошується повний пріоритет інтересів над личностными.

Відповідно, усе це означає, що у політичних системах авторитарного типу участь мас у житті носить вкрай обмежений характер. У основі легітимності авторитарної влади перебувають або традиція, або харизма правителів. Також до недоліків політичної системи авторитарного типу можна віднести повну залежність політики від позиції для глави держави чи групи вищих керівників, відсутність у громадян можливостей запобігання політичних авантюр або сваволі, обмеженість інститутів артикуляції, політичного висловлювання громадських интересов.

Проте, вважаю, що з цьому дати добро тільки негативну оцінку авторитарним політичним системам все-таки неможливо. Авторитарна політична система має і свої переваги, що особливо відчутні в екстремальних ситуаціях. Чимало учених, як і торік, і у теперішньому дуже позитивно оцінювали і оцінюють даний тип організації роботи влади. Так, приміром, Д. Кортес бачив у авторитарному політичному порядку, що забезпечує святість покори, умова згуртованості нації, держави і. Про. Шпленгер також вважав, що авторитаризм виховує дисципліну й встановлює у суспільстві необхідну иерархию[4].

Також, по-моєму, великим плюсом і те, що авторитарна влада має порівняно високої здатністю забезпечувати політичну стабільність та суспільний лад; мобілізувати громадські ресурси на рішення певних завдань; долати опір політичних противників. Усе це робить її досить ефективним засобом проведення радикальних громадських реформ. До того ж більшу частину свого історії людство розвивалося саме у рамках що така політичних систем. Авторитаризм з’явився формою організації роботи влади, адекватної доиндустриальному суспільству. У багатьох країн Азії, Африки та Латинській Америки нині також встановлено авторитарні політичні режими. Їх існування виправдовується необхідністю національного звільнення і відродження. Авторитарні правителі тут домагаються свого визнання населенням не лише силою, але й допомогою харизматичного способу легітимації. І слід визнати, що авторитарна влада справді наділена порівняно високої здатністю забезпечувати суспільний лад, здійснювати швидку реорганізацію громадських структур, зосереджувати зусилля і діяти ресурси на рішенні життєво важливих проблем.

Проте, у сучасних умовах інших країн «чистий» авторитаризм, не спирається активне масову підтримку і пояснюються деякі демократичні інститути, навряд чи може бути інструментом прогресивного реформування нашого суспільства та здатний перетворитися на кримінальний диктаторський режим особистої влади, що може бути є разрушительным.

Використана литература:

1. Мельник В. А. Политология/4-е вид., перераб. і доп. — Мн.: Выш.шк., 2002.

— 523 стор. Мінськ 2002 2. Політологія Енциклопедичний словник 1993 р./ общ. ред. і сост.: Ю.И.

Аверьянов. — М.: Вид-во Моск. Коммерч. ун-ту 1993;431 стор. 3. Соловйов А.І. Політологія: Політична теорія, політичні технологии.

М.: Аспект Пресс, 2001. — 559 стор. 4. Велика радянська енциклопедія. (У 30 томах). Гол. ред.: А. М. Прохоров.

Вид. 3-тє. Т. 1 — М., «радянська енциклопедія», 1969 — 608 с.

———————————- [1] Політологія Енциклопедичний словник 1993 р./ общ.ред. і сост.: Ю.І. Аверьянов. — М.: Вид-во Моск. Коммерч. ун-та 1993; стр. 15 [2] Велика радянська енциклопедія. (У 30 томах). Гл.ред.: А. М. Прохоров. Вид. 3-тє. Т. 1 — М., «радянська енциклопедія», 1969 — стор. 166 [3] Мельник В. А. Политология/4-е вид., перераб. і доп. — Мн.: Выш.шк., 2002. -Мінськ 2002 стр. 164 [4] Соловйов А.І. Політологія: Політична теорія, політичні технології. М.:Аспект Пресс, 2001. — стр.249.