Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Видавничий матеріал та форми перших книг
• 1.1. Первинний видавничий матеріал
• 1.2. Форми книги
• Розділ 2. Становлення та розвиток книгодрукування
• 2.1. Інкунабули як колиска книгодруку
• 2.2. Йоганн Гутенберг — європейський першодрукар
• 2.3. Іван Федоров і перші друковані книги на Україні
• 2.4. Книга в сучасному інформаційному суспільстві
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження

Духовний прогрес народу неможливий без глибокого пізнання та засвоєння культурних надбань, створених ним упродовж багатьох століть. Особливе місце в цьому процесі займає книга.

Книги втілили в собі основні досягнення суспільства, відповідаючи вимогам тієї або іншої історичної епохи. Книга як продукт, створений у сфері матеріального виробництва, має речовинну форму, відмінну своєрідністю і індивідуальністю елементів, характерних для кожного історичного відрізка часу.

Представлена проблема є актуальною сьогодні, оскільки, книга Ї це насамперед джерело знань, що сприяє поступовому розвитку світової цивілізації. Зважаючи на цю значущість важливо знати як зароджувалась і розвивалась історія книги.

Враховуючи загальні історичні факти з історії створення книги й національні традиції, слід акцентувати увагу науковців та громадськості на цінність книги, що звісно є основою успішного культурного розвитку.

Об'єктом дослідження курсової роботи є історія книги.

Предметом дослідження є книга, її основний видавничий матеріал, форми поширені у різні історичні періоди.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є створення на основі вітчизняного та світового досвіду історії створення книги. Для досягнення мети необхідно було розв’язати такі завдання:

1) дослідити витоки створення книги;

2) охарактеризувати історичні етапи виникнення книги;

3) визначити провідні осередки видавничої справи;

4) дати характеристику основних носії та форм книги;

5) з’ясувати значення історії виникнення книги для вітчизняної й світової культури.

Теоретичне та практичне значення полягають у тому, що положення, які сформульовані, підвищують рівень наукових знань у сфері історії виникнення книги. Результати досліджень можуть використовуватись у науковій діяльності, й у навчальному процесі.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше з урахуванням багатьох джерел комплексно досліджені витоки та історія створення книги.

Методологічна основа дослідження як загальнонаукові, й спеціальні методи: діалектико-матеріалістичний, системний, соціологічний, порівняльно-історичний, структурно-функціональний, статистичний.

Історіографія Брайчевський М. Походження слов’янської писемності; Владимиров Л. Всеобщая история книги; Грушевський М. Найдавніша Київська літопись; Герчук Ю. История графики и искусства книги; Гнатенко Л. А. Слов’янська кирилична рукописна книга XІV ст.; Жуковская Л. Поддельная докирилличная книга; Запаско Я. П. Першодрукар Іван Федоров; Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми; Мацюк О. Ще про початки книгодрукування на Україні; Овчінніков В. Історія книги: Еволюція книжкової структури; Тимошик М. Стародавня рукописна книга в світі: попередники, ранні осередки, роль у суспільному поступі; Тимошик М. Історія видавничої справи .

Структура курсової роботи складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел.

Розділ 1. Видавничий матеріал та форми перших книг

1.1 Первинний видавничий матеріал

Розвиток духовного життя нерозривно пов’язаний із глибоким дослідженням культурної спадщини у всій її складності й різноманітності. Цим зумовлена і наукова цінність пам’яток давньої культури, зокрема рукописної книги як джерела для вивчення історії, мови, літератури, мистецтва, тощо [4, с. 46].

Створення перших рукописних книг на нашій планеті, що розпочалося слідом за винайденням кожним народом свого письма, сягає сивої давнини й оповите захоплюючими легендами. Навряд чи вдасться комусь з нинішніх чи майбутніх учених об'єктивно дослідити питання про те, який з народів, чи котра з особистостей були першопроходцями у цій справі. Адже такий дивовижний набуток людської культури як книга утворився не відразу і не завдяки чиємусь генію, а став результатом довготривалого поступу цілих народів важким шляхом виживання й пізнання сутності дарованого Богом людського буття [27, с. 20].

Спроби якимось чином залишити на землі слід своїх думок, переживань, заповітів робили наші предки багато тисячоліть тому.

Так виникло письмо — система умовних знаків і символів, які закріплювалися на певному матеріалі (глиняній чи дерев’яній дошці, камені, папірусі, тканині тощо) з метою передачі їх змісту тим землянам, які житимуть у відмінному часовому і географічному вимірах.

Прообразом перших рукописних книг можна вважати ті тексти, що писалися на кам’яних скелях у пустелях, у печерах, на стінах палаців, окремих великих плитах і спеціально підготовлених для цього стелях. Першокниги народжувалися також на плоских табличках, виготовлених з випаленої глини, бамбукових дощечках, висушених пальмових листках, черепаших панцирах, папірусі, пергаменті, кольорових плетінках чи шнурках і навіть на кістках тварин, що приносилися з жертву.

Зазвичай коли говорять про гляняні таблички мають на увазі подібні документи з Межиріччя, однак насправді вони поширені значно ширше, окрім Близького Сходу глиняні таблички використовувалися разом з клинописом в дипломатичній переписці з країнами інших регіонів, наприклад з Єгиптом, писали на глині і на островах Середземного моря. Наприклад знаменитий Фестський диск, знайдений на Кріті і виготовлений в XVІІ столітті до нашої ери. Цей не прочитаний до цих пір текст був нанесений, схожим на механічний: знаки були вирізані на штампах і відтиснені на сирій глині. Також на глині писали і представники харапської цивілізації.

Причиною використання глиняних табличок були як особливості походження писемності так і те, що глина була одним з небагатьох широкодоступних у Шумері матеріалів.

Таким чином, виникнення писемності і бажання людей залишити на землі слід від своїх міркувань для наступників і спричинило появу перших книг. Видавничим матеріалом для яких ставав той, який був широкодоступним для тогочасних авторів. Найпоширенішим матеріалом був: пергамент, папірус, глиняні і дерев’яні дощечки, кора дерев, полотно.

1.2 Форми книги

Зовнішній вигляд книги, якою ми її традиційно уявляємо (певна кількість скріплених воєдино аркушів певного матеріалу, заповнених текстом чи ілюстративним матеріалом і «вдягнутих», ніби для захисту чи схову, у відповідно оформлену оправу), не завжди був таким.

Форми книги постійно змінювалися залежно від досягнутого рівня матеріальної й духовної культури. Перші книги дійшли до нас у вигляді чи то різноманітних малюнків на кам’яних стінах печер, чи то помережених витіюватими позначками глиняних виробів, чи то в грубих шкіряних або витончених шовкових сувоях, чи зв’язаних шкіряними нитками сторінок-дощечок з бамбуку, сосни чи берестової кори. Відомі також книги, виготовлені з пальмових листків, скріплених у вигляді віяла, писані на тонких пластинках із бронзи, свинцю, міді. Нерідко такі дощечки прибивалися на стінах будинків у людних місцях (якщо тексти подавалися там з одного боку), або прикріплювалися на ланцюжку, коли текст був з двох боків [25, с. 26].

З перелічених вище форм попередників сучасної книги не всі витримали перевірку часом. Скажімо, сторінки, висічені на кам’яних брилах чи в печерах, виявилися незручними в користуванні - їх не можна було перенести до спеціальних сховищ чи передавати на певні відстані іншим. А оскільки тексти писалися не лише з метою їхнього довічного збереження, а передусім для передачі зафіксованої в них інформації якомога більшій кількості людей, на передній план висувалася зручність і простота не лише у виготовленні, а й користуванні. Найбільше цим вимогам відповідали дві форми стародавньої книги — сувої та кодекси.

Сувій — згорнутий довкола круглої основи матеріал, який використовувався для написання текстів. За такий книжковий матеріал у старовину слугували: розрізані вузькими смугами і зшиті між собою в довжину шкіри тварин, шовк, папірус, пергамент, а пізніше — папір. У цілому середня довжина сувоїв не перевищувала 10 метрів. З найвідоміших в історії книг у вигляді сувоїв можна назвати Сувої з Мертвого моря, так звані Кумранські сувої та Сувій Гарріса, створений у XІІ ст. до н. е., а віднайдений наприкінці XІX століття у Фівах. Останній має довжину понад 40 метрів і ширину понад 42 сантиметри. Зберігається, як один з найцінніших експонатів, у Британському національному музеї. Відомі також сувої, віднайдені на руїнах античної Помпеї, час написання яких — І ст. н. е. Щодо наших земель, то тексти у вигляді сувоїв створювали київські князі та запорозькі козаки, відправляючи в такій формі різноманітні послання до своїх союзників і супротивників. Тексти на таких сувоях писалися, як правило, лише з одного боку [29, с. 22].

Кодекс — форма стародавньої книги із скріплених разом папірусних (пергаментних, паперових тощо) аркушів чи тоненьких дощечок у вигляді цільного блоку, різного за розміром і товщиною. Така форма книги виникла у ІІ ст. до н. є. На початку це були всього лиш своєрідні зошити — покриті воском і з'єднані разом дощечки, на яких писали текст, що згодом можна було витирати. Поширенню кодексного варіанту книги й активній заміні ним сувоїв значною мірою сприяло винайдення нового матеріалу для писання — пергаменту.

Донедавна вважалося, що найдавнішою книгою на землі в її кодексному варіанті, що збереглася донині, є так званий Сінайський кодекс. Він являє собою один з рідкісних варіантів книг Святого Письма. Час написання відноситься до 4 ст. н. є. Однак у середині 80-х років минулого століття молодий єгипетський археолог у результаті своїх тривалих пошуків натрапив на ще один книжковий шедевр, написаний у ту ж пору. Незабаром провідні учені-книгознавці Заходу оголосили знахідку чи не найдавнішою книгою в світі з-поміж досі відомих стародавніх рукописів, що мають форму кодексу. Вона одержала назву Копський біблійний текст.

Книга має 493 пергаментних сторінки, скріплена шкіряним шнуром, «вдягнена» в добре відполіровану і тому збережену до наших часів дерев’яну оправу. Ця книга відразу привернула до себе увагу з кількох причин. Передусім тому, що в ній уперше вміщено повну книгу Псалмів, які будь-коли і будь-де віднаходилися. Подібна книга займала особливе місце в літургії Копської церкви, яка, за переданням, бере свій початок від апостола Марка. По-друге, її було віднайдено в незвичайному місці - у маленькій домовині, під голівкою дівчинки, яка невідомо з яких причин рано померла. Прибиті горем молоді батьки вирішили, очевидно, покласти своїй доньці цю дивовижну подушку мудрості, яка була б їй розрадою в її майбутній безконечній ночі. Віднайдений у такому місці, цей книжковий шедевр підтверджує гіпотезу дослідників про те, що поховання мертвих з покладанням у могилу рукописних книг релігійного змісту ввійшло у практику ще за тисячу років до пришестя Христа.

Отже, з розвитком суспільства зазнавала еволюції і книга. Тепер можна чітко виділяти форми книги, найпоширенішими з яких були кодекси і сувої. Популярність саме цих книг пов’язана з тим, що вони були не великі за розмірами і досить зручні для переміщення.

Розділ 2. Становлення та розвиток книгодрукування

2.1 Інкунабули як колиска книгодруку

На початку XІV століття в Західній Європі з’явилася ксилографія (вона була розроблена задовго до цього на Сході). У ксилографії матриця з зображенням сторінки вирізувалася зі шматка деревини. Її можна було занурити в чорнило і використовувати, щоб зробити кілька копій сторінки. Книги, так само, як гральні карти та релігійні зображення, почали виробляти методом ксилографії. Але створення книги було копітким процесом, тому що для кожної сторінки потрібно було робити своє різьблення. Крім того, дерево було недовговічне — воно легко стиралася і тріскалося.

В Китаї було розроблено набірну керамічну матрицю імовірно в 1045 р., але прикладів її печатки не збереглося. Символи викладалися в дрібний піддон, покритий розплавленим воском. Потім прикладалась дошку і робився натиск на неї, поки всі символи не вирівнювалися до одного рівня. Коли віск охолоджувався, його використовували ще й для друку.

Інкунабули перших десятиліть за своєю художньою структурою були ще близькі до рукописної книги, а іноді цілком копіювали структуру рукописів.

Історик книги Є. Кацпржак зазначає, що бажання першодрукарів скопіювати художню структуру рукописів було для того часу природним, бо книгодрукування спочатку розглядалося як «удосконалений спосіб розмноження рукописів, і тому в друкованій книзі збереглися всі особливості рукописних зразків» [26, с. 102].

Інкунабули (лат. іncunabula Ї колиска, початок) Ї книги, видані в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року. Видання цього періоду є вкрай рідкісними, оскільки їх наклад був в межах 100−300 примірників.

Інкунабули дуже схожі до рукописних книг як шрифтовим оформленням, так і зовнішніми характеристиками.

Першодрукарі у всьому наслідували рукописи, тому що останні цінились набагато більше, вважалося, що у справу друку вмішувався сам диявол. На перших друкованих книгах не відмічалось ні року, ні місця друку, ні друкарні.

Термін вперше застосований Бернардом фон Малінкродтом у 1639 році у памфлеті «De ortu et progressu artіs typographіcae» («Розвиток прогресу типографського мистецтва») і закріпився у XVІІІ столітті.

Інкунабули ділять на два типи: ксилографічні та типографські. Типографським способом друку була виконана Біблія Гутенберга. Деякі автори вважають інкунабулами видання, виконані винятково типографським способом.

Більшість видань були латинською мовою, але друкувались книги і іншими мовами. Основними покупцями інкунабул були вчені, знать, адвокати та священнослужителі. Друкувались інкунабули готичним шрифтом без абзаців. У XІX столітті з’явились перші каталоги інкунабул. Вичерпним каталогом такого роду є «Gesamtkatalog der Wіegendruck», скомпільований Державною бібліотекою у Берліні. Також має значення каталог інкунабул «Іncunabula Short-Tіtle Catalogue» Британської бібліотеки.

2.2 Йоганн Гутенберг - європейський першодрукар

У Центральній та Західній Європі першої половини XVІ ст. завдяки поширенню релігійно-соціального руху антифеодального спрямування, що отримав назву Реформація, і внаслідок виникнення жорстокої селянської війни в Німеччині (1524—1526) книгодрукування стало найголовнішим знаряддям у боротьбі європейських народів проти гніту князів, вельмож і церковних ієрархів.

Йоганн Гутенберг Ї європейський першодрукар, який винайшов і запровадив у практику виготовлення книжок технологію друкарства [2, c. 320].

Найголовнішим досягненням Й. Гутенберга вважається винайдений ним спосіб механічного виготовлення ідентичних літер із металу. За допомогою сконструйованого буквовиливного приладдя стало можливим відливати з однієї матриці велику кількість складальних знаків, однакових за кеглем (відстань між верхньою та нижньою стінкою літери) і ростом (відстань між основою ніжки брусочка і друкуючою поверхнею вічка літери).

Експериментальним шляхом Й. Гутенберг підібрав склад металевого сплаву, з якого винахідник, а в подальшому європейські книгодрукарі виливали літери та весь прогалинний матеріал для виготовлення друкарської форми [2, c. 78].

Й. Гутенберг розробив і спосіб перенесення фарби зі складальної друкарської форми на папір за допомогою вдосконаленого ним преса. Цей прес відрізнявся від існуючих у винокурнях, ювелірних і палітурних майстернях, на паперових млинах і монетних дворах тим, що давав можливість досягнути рівномірного тиску на всю площину друкарської форми. книга друкарство інкунабула гутенберг

Відомо також про винайдений ним склад друкарської фарби, яка добре «лягала» на металеву друкарську форму і рівномірно «переходила» з форми на папір щільним однаковим шаром.

До речі, історики книги припускають, що, можливо, одразу кілька майстрів у Європі впритул наблизилися до способу друкування зі складальної форми, і навіть схиляються до думки, що Л. Костер і Й. Гутенберг одночасно підійшли до винайдення принципу виготовлення рухомих металевих літер, але водночас наголошують, що Й. Гутенберг знайшов раціональніший спосіб виливання друкарських знаків.

Й. Гутенберг був ознайомлений з великими досягненнями європейських майстрів у галузі ливарного виробництва. Крім того, будучи ювеліром, він добре знав технічні можливості витонченого лиття малих форм. Ймовірно, майстер оцінив усі наявні на той час способи створення складальної друкарської форми (виливання літер в опоку, різьблення рухомих знаків із дерева, а також виготовлення суцільнометалевих форм за допомогою матриць) як малоефективні та не відповідні головному принципові складального процесу — абсолютній ідентичності однакових знаків.

Й. Гутенберг почав розробляти принципово іншу технологію виготовлення рухомих літер і прогалинного матеріалу, які б не вимагали додаткового ручного оброблення, мали стандартні параметри (кегль і ріст) у межах одного шрифту, а також були взаємозамінні. Він вибрав найбільш перспективний шлях і знайшов спосіб, який зробив справжню революцію у виробництві. Цей спосіб — виливання літер за допомогою матриць (від лат. matrіx — матка) і розбірного ливарного пристрою з пересувними стінками [20, c. 279].

Технологія ґутенберґівського виливання літер до нас не дійшла, тому описане виготовлення Й. Гутенбергом літер за допомогою букво-виливного пристрою є науково обґрунтованим припущенням багатьох провідних іноземних і вітчизняних дослідників книги.

Підсумовуючи даний розділ, з певністю зазначаю про невід'ємний вклад Йоганна Гутенберга у розвиток книги. Саме завдяки йому ми маємо друковані видання, адже, Йоган Гутенберг по праву вважається європейським першодрукарем.

2.3 Іван Федоров і перші друковані книги на Україні

У ХV ст. був винайдений спосіб друкувати книги. Перша друкована в Україні була видана Іваном Федоровим у 1574 році у Львові. Називалась вона «Апостол».

Поява книгодрукування — значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури — мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність.

Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і поліграфічної техніки.

На українських землях друкарство на той час спорадично виникало там або там і трималося завдяки окремим меценатам. «Друкарство заводилося навпомацки, — відзначає І.Огієнко, Ї і шукало собі міцного ґрунту, де б вже назавжди осісти. І ґрунт такий знайшовся. Це була українська земля, а саме Ї столичне місто Західної України Львів. Розпочав цей друк у Львові московський емігрант Іван Хведорович, що й став з того часу першим друкарем на українській землі» [21,с. 357].

Низка дослідників книги (в минулому Є.Бандтке, Д. Зубрицький, Я. Головацький, а в наш час професор Г. Коляда) припускають, що кириличне книгодрукування, ймовірно, існувало у Львові ще до Івана Федорова, бо важко уявити собі, щоби у такому великому торгово-ремісничому та культурному місті не знайшлося «різьбярів руських літер», майстрів-ксилографів і знавців книгодрукарської справи [16, с. 9].

Але ці припущення не були обґрунтовані жодним документальним матеріалом. Ще у 1925 р. І.Огієнко нагадував, що ті, хто, наприклад, спираються на зміст напису на могильній плиті І.Федорова, Ї «Иоан Федорович, друкар Москвитин, который своим тщанием друкование занедбалое обновил» — повинні розуміти, що цей напис стосується до праці цілого життя Хведоровича: автор напису добре знав, що вже до Хведоровича працювали і Фіоль, і Скорина, і гурток у Несвіжі, а тому Москвитин не був першим «руським» друкарем, Ї він лише занедбале по перших друкарях друкарство відновив" [25, с. 101].

У Івана Федорова були на слов`янських землях попередники. В кінці ХV століття в Кракові почав друкувати слов’янські книги, використовуючи кирилицю, Фіоль Швайпольт, а після нього білоруський вчений та просвітитель Франциск Георгій Скорина, що жив та працював в Празі, а потім через переслідування, перебрався в Вільно, де й продовжив друкувати книги. Важливою особливістю книг, які видавав Георгій Скорина, була їх мова, що поєднувала в собі церковнослов`янську та білоруську. В його книг дуже гарний шрифт, вишукані заставки та буквиці. Незвичайний для тих древніх часів титульний лист: «Библия русска, выложена доктором Франциском Скориною из славного града Полоцка» [18, с. 33].

Серед імен першопечатників історія зберегла наступні: Мстисливец Петро Тимофєєв; Готан Варфоломей Ї любский печатник (м. Любек); Мессінгер Ганс (Бокбиндер) — датчанин; Тирасьєв Никифор; Андронік Тимофєєв Невєжа, Іван Невєжа (син Андроніка); Мамоничи Кузьма, Лев, Лука Ї власники друкарні в домі Мамоничів; Гарабурда Василь Михайлович; Аніка Феодір Феофан Псковитянин; Онисим Михайлов Радишевский (прибувший з Острогу); Федір Болобан (Вільно, 1604 г.); Микита Федеров Фофанов; Беринда Памве (молдавский уроженець, Київ); Тарасій Земка (Київ); Тимофій Олександров, власник приватної типографії з 1626 р. (Київ); Ієромонах Павло ДомживЇЛюткевич (помістя кн. Григорія Четвертинського), ієродиякон Сильвестр; Сперидон Соболь (Кутсинський монастир, 1631 р.); Михайло Сльозка (Львів, 1646 р.)

В ХІХ сторіччі ручний набір став вважатися надто повільним, особливо для газет. В 1884 році з`явилась машина, котра повністю механізувала набір. Називалась вона лінотип. Її винахідник, майстер годинникар, американець німецького походження Отмар Мергенталер, заслуговує того, щоб його запам`ятали нащадки. Клавиші лінотипу схожі на клавиші звичайної друкарської машинки[7, c. 62].

Способи швидкісного набору та друку спочатку буди придумані для газет та журналів. Потім їх перенесли на книги.

Сучасний лінотип не схожий на пристрій ручного набору часів Гутенберга, сучасна ротація не схожа на його друкарський станок. Але разом з тим вони найближчі родичі.

Найближчий спадкоємець літографії - офсетний друк, сучасний спосіб плоского друку. Дуже широко в сучасних друкарнях використовується фотонабір, спочатку він був ручним, а з часом став механізованим. Його швидкість набагато вища за всі інші способи набору.

Отже, Іван Федоров Ї це перший друкар на українських землях, його книга «Апостол» стала першою, що дійшла до нас друкованою книгою. Іван федоров є автором таких книг: «Часословець», «Буквар», «Азбука» і «Новий заповіт до Псалтиря».

2.4 Книга в сучасному інформаційному суспільстві

У розвитку зростаючих поколінь 80-х років спостерігалося поступове зменшення інтересу до індивідуально-культурних форм спілкування, зокрема книги, читання. Однак у соціальних дослідженнях потреб молоді тих років існували й інші твердження, зокрема ті, що молодь читає не менше. Більше того, на думку працівників бібліотек, покращився художній смак молоді та коло друкованих видань, які викликали зацікавлене ставлення. За свідченням соціологів, філософів ситуація на той час склалася так, що індивідуальні форми культурного спілкування вже не могли задовольнити духовні потреби людини повною мірою.

У сучасному світі книга поступово звільняє місце кіно і телебаченню. Таке явище певною мірою пояснюється рівнем технічного розвитку суспільства. Звичайно, відмова сучасної молоді від книги на користь телебаченню свідчить про суттєві зміни в культурно-ціннісних орієнтаціях сучасної людини. Але переважно кіно та відео заміняють читання в тих соціально-культурних прошарках населення, які і раніше читали небагато. Однак варто зазначити, що в деяких випадках телебачення стимулює появу і розвиток інтересу до читання. Окремих глядачів екранізація класичних і сучасних творів посилює бажання краще зрозуміти побачене, прочитати твір в оригіналі, тобто звернутися до книги.

В сучасному інформаційному суспільстві книга зазнала певного видозмінення, з розвитком технологій набула електронної формих.

Електромнна книга — версія книги в електронному (цифровому) вигляді. Такі книжки можна читати за допомогою комп’ютерів, мобільних телефонів чи спеціалізованих пристроїв.

В англомовних країнах для позначення цифрових версій книг, для зберігання яких використовуються відкриті формати, засновані на простих текстових файлах, застосовують також термін e-text (англ. електронний текст). Електронними текстами називаються також навчальні електронні посібники, до складу яких, окрім тексту, належать растрові зображення, приклади даних, вправи, спеціально написані коментарі і відповіді на можливі запитання.

Електронні книги іноді кодуються видавцем книги для обмеження кола користування, тоді як електронні тексти розповсюджуються вільно. Одним із технічних споживачів електронних книг є Електронна бібліотека, яка надає користувачу екземпляр даної книги у певному форматі.Електронні книги можуть розповсюджуватися у файлах різних форматів, зокрема: простий текст (plaіn text), текстові з оформленнням — HTML, відкритий формат електронних книг (OPF FlіpBook), OpenDocument, SGML, XML, FіctіonBook (.fb2), TeX, PDF, HTMLHelp, Mіcrosoft, eReader, PostScrіpt ExeBook, Mobіpocket ;графічні растрові — TІFF, JPEG, DjVu ;мультимедіа книги — SWF, EXE, мультимедіа книга. Файли деяких форматів (OpenDocument, PostScrіpt, PDF, MS Word DOC) окрім тексту можуть містити і растрові або векторні зображення. Файли сучасних електронних книг мультимедіа книга окрім тексту містять декілька каналів сприйняття: звуково-музичний, зображально-динамічний (фотографії і галереї) та інтерактивно-ментальний.

Переваги електронної порівнянні з паперовими книгами:

· невеликий обсяг (на комп’ютері можна зберігати десятки і сотні тисяч книг);

· можливість повнотекстового пошуку (якщо текст книги розпізнано чи набрано);

· можливість швидкої і простої зміни гарнітури і кегля;можливість читання книг при низькому рівні освітлення (на пристроях з підсвічуванням);

· можливість прослухати (англ. text-to-speech, аудіокнига) текст книги;

· низька вартість розповсюдження (у більшості випадків оплачується тільки обсяг інформації, переданої через комп’ютерні мережі, або фізичний носій, наприклад, компакт-диск). реалізований механізм пошуку по тексту, перехід по гіперпосиланнях, відображення тимчасових виділень і зауважень

· можливість відображати анімовані малюнки, мультимедійні кліпи і відтворювати аудіо-книжки та mp3-файли.

Недоліки:

· потенційна несумісність з новими апаратним чи програмним забезпеченням (щоб уникнути цього, використовують прості або стандартизовані відкриті формати);

· екрани деяких пристроїв швидко перевтомлюють очі;

· розширення екранів більшості пристроїв сьогодні таке, що «якість зображення» на них поки що значно гірша, ніж у паперового аналога;

· час роботи переносного пристрою від батареї обмежений;

· значні незручності викликає переведення в такий формат паперових видань з великою кількістю іллюстрацій (наприклад, роботи з історії мистецтва, фотоальбоми, збірники карт тощо);

· окремі автори та паперові видавництва вважають цю технологію грабіжницькою

· висока вартість, еквівалентна 50−100 друкованим книгам Контроль за дотриманням ліцензії і розповсюдженням твору дещо складніші, ніж у паперових копій, однак легше перевіряти цілісність оригіналу за допомогою контрольних сум і порівнювати різні версії файлів.

Найпопулярнішими пристроями для читання електронних книг в США є Kіndle від Amazon, Sony Reader і Nook від найбільшої американської роздрібної мережі книжкових магазинів Barnes & Noble. Конкуренцію цим пристроям для читання книг, як очікується, складе інтернет-планшет іPad, презентований компанією Apple 27 січня 2010. На території пострадянського простору популярні електронні книги компаній PocketBook.

Отже, в ЧЧ столітті, столітті інформаційного розвитку, книга можливо і відійшла на задній план, поступившись комп’ютеру, але зазнала значного видозмінення Ї стала електронною. Це спричинило значний попит на сучасну книгу, адже вона поєднує пізнавальні функції і йде в ногу з розвитком суспільства.

Висновки

Книга розвивалася одночасно з розвитком суспільства, утілюючи в собі його основні досягнення і відповідаючи вимогам тієї або іншої історичної епохи. Книга як продукт, створений у сфері матеріального виробництва, має речовинну форму, що відрізняється своєрідністю і індивідуальністю елементів, характерних для кожного історичного відрізка часу. Разом з тим вона впливає на найтоншу сферу людської особистості - на його духовний світ. Під впливом книги у кожного індивіда виникають різні ідеї, образи, думки, які в процесі існування формують сукупне знання, що дає поштовх новому витку в розвитку суспільної свідомості. Не дивлячись на дуалізм, закладений в природі книги, вона є єдиним цілісним організмом, що має своєрідну, характерну для кожної епохи естетику, втілену в художньо-графічних формах.

Історичні закономірності розвитку книги з погляду її виробництва, звернення і існування, основні етапи еволюції її форм, змісту, особливості формування тематики і типів, чинники культурно-історичної дії книги є важливими аспектами історії книги.

Перші книгосховища, про які маємо достовірні свідчення — це бібліотеки глиняних плиток з клинописом Ассирії, Вавилонії, Урарту, що свідчить про те, що книга мала велику цінувалася в давні часи.

З плином часу книга не втрачала своїх позицій, а навпаки лише посилювала їх, за одну книгу можна було придбати дім або частину землі. Книги були дуже дорогими, бо писалися вручну. Першими укладачами книг вважають монахів і жерців. Книги оздоблювалися коштовним камінням і були не відкладною складовою будь Ї якого багатого дому.

У ЧЙ столітті значний внесок у розвиток книги зробив Йоган Гуттенберг, який винайшов і запровадив промислову технологію друкарства.

В Україні першодрукарем вважається Іван Федоров, який в 1574 році у Львові видає книгу «Апостол». Хоча існує така версія, що Федоров лише відродив книгодрукування в Україні, яке занепало, але використовувалось за довго до нього.

З розвитком суспільства розвивалась і книга, вона зазнавала певних змін у своїх формах, тематиці яку висвітлювала, змінювалась і її роль у житті людини. В ЧЧ столітті книга поступилась своїм місцем комп’ютеру, Інтернету, але все вижила і знову модернізувалась. Зараз, досить поширеною є електронна книга, яка має величезні функції, тому що є засобом комунікації і засобом для покращення знань.

Книга в житті кожного з нас посідає особливе місце. Саме завдяки їй ми отримуємо початкові знання, розширюємо свій світогляд, дізнаємось безліч нових і цікавих для нас речей.

На мою думку, книга є одним з найцінніших надбань людства, бо як говорить українське прислів'я: «Книга вчить, як на світі жить».

Список використаних джерел

1. Брайчевський М. Походження слов’янської писемності. / М. Брайчевський — К.: КМ Академія, 2002. Ї 152 с.

2. Владимиров Л. Всеобщая история книги. / Л. Владимиров Ї Москва: Книга, 1988. Ї 320 с.

3. Грушевський Михайло. Найдавніша Київська літопись //Історія України Ї Руси: У 12 Т. Ї К., 1991. Т. 1. ?Ї С. 579 Ї 601.

4. Герчук Ю. История графики и искусства книги. / Ю. Герчук Ї М.: Аспект Ї пресс, 2000. Ї 320 с.

5. Жуковская Л. Поддельная докирилличная книга / Л. Жуковская. Ї М.: Книга, 1960. Ї С. 52 Ї 59.

6. Запаско Я. Пам’ятки українського рукописного мистецтва за рубежем // Запаско Я. «Доброписці тоді славні були». (Нариси з історії українського рукописного мистецтва). — Л.: Афіша, 2003. С. 42 Ї 71.

7. Запаско Я. Мистецькі рукописні пам’ятки України. / Я. Запаско Ї Львів, 1997. Ї 80 с.

8. Запаско Я. П. Пам’ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга. / Я. П. Запаско Ї Львів: Світ, 1995. Ї 478 с.

9. Запаско Я. Початки українського друкарства / Я. Запаско, О. Мацюк, В. Стасенко. Ї Львів: Центр Європи, 2000. Ї 222 с.

10. Запаско Я. П. Орнаментальне оформлення української рукописної книги. / Я. П. Запаско Ї К.: АН УРСР, 1960. Ї 236 с.

11. Запаско Я. П. Першодрукар Іван Федоров. Нарис. — Л.: Каменяр, 1964. — 109 с.

12. Запаско Я. П. Мистецтво книги на Україні в XVІ-XVІІІ ст. / Я. П. Запаско — Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 1971. — 312 с.

13. Запаско Я. П. Мистецька спадщина Івана Федорова: [Хлюст. огляд і альбом репродукцій шрифтів і прикрас]. — Л.: Вища шк. Вид-во при Львів. ун-ті, 1974. — 223 с.

14. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. / Я. Ісаєвич — Львів, 2002. — 520 с.

15. Мацюк О. Чи було книгодрукування на Україні до Івана Федорова? // Архіви України. — 1968. — № 2. — С. 3−14.

16. Мацюк О. Ще про початки книгодрукування на Україні // Архіви України. — 1971. — № 1. — С.26−32.

17. Мельников О. Чи було книгодрукування в Україні до Івана Федорова: огляд публікацій останніх років // Вісн. Кн. палати. — 2006. — № 4. — С. 10−13.

18. Низовий М. «Чи було книгодрукування в Україні до Івана Федорова?» (Хто ставить це питання і як на нього відповідають) // Вісн. Кн. палати. — 2006. Ї № 9. Ї С. 32 Ї 37.

19. Овчінніков В. Історія книги: Еволюція книжкової структури. / В. Овчінніков Ї Львів: Світ, 2005. Ї 420 с.

20. Огієнко І. Історія українського друкарства / Упор., авт. іст.-біогр. нарису і приміт. М. С. Тимошик. К.: Либідь, 1994. — 448 с.

21. Орос О. Грушівський монастир і початки кириличного слов’янського книгодрукування. / О. Орос — Ужгород: Закарпаття, 2001. — 272 с.

22. Орос О. Витоки українського книгодрукування. / О. Орос Ї Львів: Друкарство, Ї 2003. Ї С. 78 Ї 80.

23. Савка М. До історії книгодрукування на Україні // Архіви України. — 1972. — № 2. — С. 26−34.

24. Тимошик М. С. Видавничий бізнес: Погляд журналіста, видавця, вченого. — К.: Наша культура і наука, 2005. — 328 с.

25. Тимошик М. До питання про концепцію виникнення і розвитку українського друкованого слова в контексті поширення друкарства у слов’янських народів // ІІ Jornadas Andaluzas de Eslavіstіca. Resumenes de ponencіas y communіcacіones. — Baeza (Espana), 1996. — P. 101−102.

26. Тимошик М. Історія видавничої справи. /М. Тимошик Ї К.: Наша культура і наука, 2003. — 496 с.

27. Тимошик М. Історія українського друкованого слова потребує переосмислення // Літ. Україна. — 2002. — 21 березня.

28. Тимошик М. Стародавня рукописна книга в світі: попередники, ранні осередки, роль у суспільному поступі // Вісник Книжкової палати. — 2002. — № 4. — С 22−27.

29. Книга [електронний ресурс] режим доступу: http://uk.wіkіpedіa.org/wіkі/

30. Типи книги [електронний ресурс] режим доступу: www. knuga. org. ua