Морально-етичні норми журналістики та їх порушення під час інформаційної війни в 2014 року

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ Пояснювальна записка до дипломної роботи Освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст».

на тему.

«Морально-етичні норми журналістики та їх порушення під час інформаційної війни в 2014 року».

Виконав: студент 1 курсу, групи, А спеціальності 7.3 030 101 «Журналістика».

Абрамов Є.В.

Керівник: кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики Гандзюк В.О.

Рецензент: кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури і фольклору Урсані Н.М.

Винниця, 2015 рік Анотація Абрамов Євген Валентинович. Морально-етичні норми журналістики та їх порушення під час інформаційної війни в 2014 року на матеріалах російських і українських ЗМІ. — Донецький Національний Університет, 2015 рік. — Рукопис на 48 аркушах.

Дипломна робота посвячена комплексному дослідження морально-етичних норм журналістики та їх порушень під час інформаційної війни в 2013 — 2014 роках під час віроломного захвата Крима Росією та подій на Сході України.

У дипломній роботі проаналізовані матеріали російських телеканалів, які грубо порушували морально-етичні норми (російський канал «Первый канал», російський канал «Россия 24», російський канал «5 канала») та особисті дослідження проведення інформаційної війни на сайтах російської служби Бі-Бі-Сі, та самопроголошеної Донецької Народної Республіки, «Крымская правда», «Севастопольская газета», «Независимая газета», радіо «Эхо».

Провівши дослідження, ми виконали мету та завдання дипломної роботи, показавши на прикладах порушення морально-етичних норм при проведенні інформаційної війни в 2014 року російськими ЗМІ при окупації Крима, та під час бойових дій на Сході України.

Ключові слова: професійні стандарти журналістики, морально-етичні норми, інформаційна війна, журналістська совість, інформаційна зброя.

Annotation.

Abramov Yevgen. The moral and ethical standards of journalism and their violation during the information war in 2014 on material of Russian and Ukrainian media. — Donetsk National University, In 2015. 48 manuscript pages.

Thesis consecrated comprehensive study of moral and ethical standards of journalism and their violations during the information war in 2013 — 2014 years in the treacherous capture of Crimea events Russia and Ukraine in the East.

In the thesis work the materials Russian television, which grossly violated ethical norms (Russian channel «First Channel», Russian channel «Russia 24» Russian TV «Channel 5») and personal study of information warfare at the sites of the Russian service of BBCCl, and self provozholoshennoyi Donetsk People’s Republic, «Crimean truth», «Sevastopolskaya newspaper», «Nezavisimaya Gazeta», radio «Echo.» .

After some investigation, we accomplished the goals and objectives of the thesis, showing the examples of violations of ethical norms in conducting an information war in 2014 when the Russian media occupation of Crimea, and during the fighting in the east of Ukraine.

Keywords: professional standards of journalism, ethical standards, information warfare, journalistic conscience, information weapons.

Аннотация Абрамов Евгений Валентинович. Морально-этические нормы журналистики и их нарушения при информационной войны в 2014 году на материалах российских и украинских СМИ. — Донецкий Национальный Университет, 2015. — Рукопись на 48 листах.

Дипломная работа посвящена комплексному исследования морально-этических норм журналистики и их нарушений при информационной войны в 2013 — 2014 годах во время вероломного захвата Крыма Россией и событий на Востоке Украины.

В дипломной работе проанализированы материалы российских телеканалов, которые грубо нарушали морально-этические нормы (российский канал «Первый канал», российский канал «Россия 24», российский канал «5 канала») и личные исследования проведения информационной войны на сайтах русской службы Би-Би-Си, и самопровозголошеной Донецкой Народной Республики, «Крымская правда», «Севастопольская газета», «Независимая газета», радио «Эхо».

Проведя исследования, мы выполнили цель и задачи дипломной работы, показав на примерах нарушения морально-этических норм при проведении информационной войны в 2014 году российскими СМИ при оккупации Крыма, и во время боевых действий на Востоке Украины.

Ключевые слова: профессиональные стандарты журналистики, морально-этические нормы, информационная война, журналистская совесть, информационное оружие.

ВСТУП Актуальність теми дослідження полягає в тому, що ЗМІ постають головною зброєю у веденні інформаційних війн. За допомогою медіа можна маніпулювати громадською думкою, впливати на прийняття важливих стратегічних рішень, змінювати кордони без застосування реальної зброї.

Сьогодні не так важливо мати численну армію, або надвелику територію, достатньо володіти низкою потужних засобів масової інформації.

У наш же час виникнення таких понять як «інформаційна війна», «медіа-агресія», «інформаційна безпека» свідчить не тільки про тісний зв’язок мас-медіа з конфліктними ситуаціями, а й про те, що у збройних конфліктах сучасності боротьба на інформаційному полі не менш важлива, ніж безпосередньо військові дії.

В останні рік Україна стала жертвою інформаційної війни, яку веде Росія. ЗМІ Росії зробили і роблять все можливе для повного дезорієнтування в ситуації та прихилення всіх фактів на свій бік. Для цього існує ціла низка засобів масової комунікації, які функціонують на різних рівнях. Для протистояння інформаційній агресії, необхідно докладно проаналізувати основні методи та стратегії, до яких вдаються російські медіа.

Об'єкт та предмет дослідження: морально-етичні норми журналістиці та аналіз російських ЗМІ як основної зброї інформаційної війни проти України.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та визначенні основних методів ведення інформаційної війни та демонстрація порушення етичних норм на прикладі «гібридної» війни на Донбасі в російських засобах масової інформації у 2014;2015 роках.

Дослідження передбачає розв’язання таких завдань:

· Прааналізувати проблематику професійної етики та моралі у вітчизняної журналістиці;

· Дослідити теоретико-методологічну базу поняття «інформаційної війни», виділити методи та стратегії ведення інформаційної війни;

· Дослідити російські ЗМІ в призмі інформаційної війни проти України;

· Методом контент-аналізу провести дослідження російських ЗМІ на вміст пропагандистської інформації в контексті інформаційної війни проти України;

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи досліджень: теоретичний — для визначення поняття «інформаційна війна» та її основних складових, та емпіричний — для дослідження основних методів та стратегій ведення інформаційної війни в засобах масової комунікації.

Наукова гіпотеза. Засоби масової інформації є основною складовою ведення інформаційної війни.

Наукова теоретична база складається з наукових робіт Г. Г. Почепцова, Т. О. Приступенко, Й. П. Мюллера, Б. Попельмана, А. З. Москаленко, С. П. Ростаргуева, О. Д. Кузнецова, Джерельна база складається з російського сайту «5 канал», російського сайту «РИА Новости», сайту російської служби «Бі-Бі-Сі», сайту радіо «Эхо».

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, загальним обсягом 48 аркушів.

У вступі визначено актуальність дослідження, поставлена мета та основні задачі, у межах об'єкта виокремлено предмет, поставлена наукова гіпотеза, подана коротка характеристика представлених розділів.

У першому розділі розглянуто етичні принципи і стандарти професійної журналістики, визначені основні ознаки та функції.

У другому розділі розглянута інформаційна війна як ефективний інструмент реалізації політики держави, на прикладі інформаційної війни в умовах «гібридної» війни на Донбасі.

Завершують дослідження висновки, у яких наведені основні результати роботи.

Практичне значення одержаних результатів проведення інформаційної війни можливо успішно використовувати в будь яких ресурсах масової комунікації.

Так наприклад інформаційна війна проти політичних репресій в Україні почалась с простого коментаря на сайті російської служби Бі-Бі-Сі, а точніше с простого запитання і відповіддю на нього.

Апробацією дипломної роботи є практичне використання знань інформаційної війни на сайті російської служби Бі-Бі-Сі та «Крымская правда», і на сайті «Севастопольская газета» та радіо «Эхо», а також на сайті «Независимая газета».

Де на практиці були показані навоки проведення інформаційної війни та повністю підтверджені результати проведеної дипломної роботи та нашу наукову гіпотезу.

РОЗДІЛ 1 Етичні принципи і стандарти професійної журналістики професійний етика інформаційний війна.

1.1 Моральні орієнтири в сучасному українському ЗМІ.

У науковій літературі щодо появи професійної моралі журналіста існують дві точки зору.

Згідно з однією точкою зору: професійна мораль молодша самої професії: виникла тоді, коли професія стала масовою, і журналісти усвідомили себе єдиною сутністю, та була заснована, десь в середині минулого століття.

Згідно з другою точкою зору, професійна мораль, чи не старше самої професії.

І.А. Кумилганова пише з цього приводу наступне:

«Історичний екскурс показує, що з моменту виникнення самої журналістики професійна мораль стала невід'ємним її компонентом.

То б то в процесі формування специфічних функцій друку в системі соціальних реалій, в процесі виділення журналістики в самостійну галузь трудової діяльності складалося і моральна свідомість працівника в цій галузі". 28].

Професія представляє журналісту право і обов’язок вершити від імені суспільства публічний моральний суд над явищами, що привертають суспільний інтерес.

Вибір теми і пошук адреси, визначення теми публікації та відбір фактів, оцінка поведінки героя і відбір фактів, навіть побудова матеріалу — в кожній з цих «технологічних» операцій обов’язково з’являється і ставлення журналіста до тих, про кого і для кого він пише.

Тобто моральні відносини вплетені у зміст його роботи, а сама вона від початку до кінця постає, як моральна за своїм характером діяльність.

От же журналістську мораль можна розглядати, як форму суспільної свідомості, і як об'єктивний стан особистості, і як реально громадське ставлення.

Мають рацію, подарую обидва дослідника, як не парадоксально на перший погляд.

Розвинуте суспільство знає дві форми організації діяльності:

аматорство і професіоналізм.

Журналістика народжувалась, як будь-яка діяльність, на початку, вона існувала, як любительська, а на далі вона переростала в професійну діяльність.

Любительська діяльність відзначена тим, що здійснюється людиною по особистій схильності, поза рамками будь-яких посадових обов’язків, без спеціальної підготовки, без жорсткої відповідальності за результат, на громадських початках.

А професійна діяльність формується в процесі суспільного розподілу праці на базі аматорської, однак не поглинає її - вони в наш час існують паралельно з любительською діяльністю.

Ставши для людини основним родом занять, професійна діяльність набуває нових рис та все більше наповнює його життя.

Професійна діяльність проникає в життя людини у вигляді виконання відповідних посадових обов’язків у рамках співпраці з іншими її учасниками, пов’язаних з відповідальністю за результат, вимагає спеціальної підготовки, словом перетворюється на професію. Таким чином, що професія завжди молодше діяльності, з якою вона створена. У журналістиці, теж була перша фаза її розвитку, і дуже довга, яка розтягнулася на тисячоліття.

Ще з давніх часів людина мала потребу в інформації.

Ще до виникнення писемності, людина обмінювалася новинами усно — біля кострів, на перехрестах, на базарних площах, на дорозі.

Глашатаї та скороходи ходили по селам сповіщаючи про народження дитини, військових походах, об одруженні та розлученнях, о смертях.

Гінці сповіщали про перемогу, або про поразку на війні.

Так у Давній Греції найважливішим суспільним каналом комунікації була «агора» — центральна площа, яка служила центром політичного та релігійного життя поліса, та служила місцем зборів.

Прообразом перших газет вважають рукописні новини.

Ще в Стародавньому Римі існувала розгалужена система розповсюдження новин, вона мала назву «acta», щодня рукописні аркуші новин вивішували на Форумі (форум — це центральна площа), в яких повідомлялось про політичне життя, про судові справи, про скандали, про страти, та про військові компанії.

Ці новинні зведення мали назву «Діяння Сенату», та «Щоденні громадські дощечки».

Цікаві дані, які говорять про те, що потреба в таких продуктах і подібної діяльності усвідомлювалася.

Як пише Плутарх: «Кажуть, що Цезар першим прийшов у думки розмовляти з друзями з приводу нагальних справ за допомогою листів, коли величина міста і виняткова зайнятість не дозволяли зустрічатися особисто». 47].

У Стародавньому Китаї правителями випускалися листки новин, які мали назву «дзибао» і поширювалися серед чиновників. В епоху династії Тан (618−908) листки новин стали виходити в друкованому вигляді.

А приблизно в 911 почав виходити «Цзінь бао» («Столичний вісник»).

Незабаром після винаходу друкарського верстата Іоганном Гуттенбергом у середині п’ятнадцятого століття, де застосувався набір форм з рухомих літер, новини по Європі почали поширюватися в друкарському вигляді, за допомогою друкарського верстата. Одним з перших прикладів друкованого зведення став італійський звіт про турнір, який був надрукований близько 1470 року.

У 1605 році в Страсбурзі була опублікована перша газета, яка мала назву «Furnemmen und gedenckwurdigen Historien».

Так з появою першої газети з’явилась «журналістика», а з нею і професійна мораль журналіста.

Професійна мораль — це сукупність моральних норм і цінностей, якими людина керується при виконанні своїх службових обов’язків.

Моральна регуляція поведінки журналіста здійснюється на рівні принципу і норми. Їх відмінність — у ступені конкретності. Моральний принцип має світоглядний характер, який є зв’язком к ідеалу з регулятором поведінки.

Моральна норма є орієнтиром поведінки журналіста на практиці.

Механізм появи моральних норм виглядає наступним чином:

· ситуація — оцінка — дія — результат.

Моральні норми можуть бути:

· обов’язковими (заборона плагіату),.

· допустимими (вимога перевіряти відомості менш категорично),.

· дискусійними (немає єдиної думки, наприклад, про допустимість суміщення деяких професій, або про користування диктофоном приховано від співрозмовника).

Норми професійної моралі володіють різним ступенем спільності.

Одні дають фахівцю мінімальну орієнтацію тільки в межах приватної ситуації: «при правці не спотворює сенс читацького листи», «перш ніж публікувати документ, отримай згоду власника».

Інші вимога носять загальний характер.

Такі приписи, що виходять за рамки приватної ситуації, називають принципами професійної моралі. Систему вимогу до журналіста деякі дослідники розглядають, як тривимірну піраміду.

На верхньому поверсі розміщуються такі категорії, як професійний обов’язок, відповідальність, совість, честь, гідність.

Другий поверх піраміди складає службово-етичні принципи, в яких відображені вже більш конкретні вимога до поведінки журналіста.

На третьому поверсі піраміди розміщуються регуляторі, які відносять заборони або спонукання, що регламентують всі аспекти поведінки журналіста в конкретних службових ситуаціях — власні професійно-моральні норми.

Професія журналіста цікава, але не варто також забувати, що вона так же саме і відповідальна: журналіст зобов’язаний дотримуватися певних моральних норм.

Моральними орієнтирами в сучасному українському ЗМІ, які гарантують свободу слова є Конституція України, «Етичний Кодекс Журналіста», Закони України, акти та постанови кабінету Міністрів, але самим головним орієнтиром є совість журналіста.

Конституція України є основним законом в державі, яка є основним правовим захисником свободи слова в Україні.

Так згідно статі 15 Конституції України цензура в Україні заборонена, ця стаття є фундаментом свободи слова на Україні.

Також згідно статі 34 кожен має право на свободу думки, що підкреслює демократичність та свободо-мислення в Україні.

Так як ні хто не має право заборонити писати, думати людині то що він захоче.

Од же тут треба розділяти «свободу слова» від нахабного втручання в приватне життя людини.

Так як є заборона втручатися в особисте життя людини та без дозволу людини копатися в його приватному житті.

Як спивав Володимир Висоцький: «Я не люблю, когда чужой читает мои письма, заглядывая мне через плечо».

Тому коли журналіст починає збирати інформацію він довжин пам’ятати, що згідно зі статей 31 Конституції України, кожна людина має право на захист телефонних розмов, листування та приватного життя, і ні хто не має право без дозволу самої людини втручатися в життя людини і розголошувати чужі таємниці. Також журналіст довжин бути мудрим, та не кожну свою думку та інформацію показувати, так як вона може оказатися не вірною. Тому кожну свою думку та інформацію треба спочатку перевіряти, а потім освящати.

Як говорив король репортажу Володимир Гіляровський: «Если вам сказали, что умер господин Иванов. То вы должны, вначале поехать на его похороны. Убедиться, что в гробу лежит господин Иванов и пощупать его за руку и убедиться, что она холодная».

Але не будемо забувати, що є людський фактор, як кажуть «все мы люди, все мы человеки», коли журналіст освідчує не правдиву інформацію, з’являється зразу питання: «Що робити?».

Перше що повинен зробити журналіст, це вибачитися, та написати спростування статті, в тій самій газеті, на тій самій сторінки, тім же самим шрифтом та на тому самому місці, де була опублікована ця стаття.

Другим правовим захисником «свободи слова» в Україні є Закон України «Про інформацію».

Закон України «Про інформацію» закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

Встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.

Третім правовим захисником є «Етичний Кодекс Журналіста».

В «Етичному Кодексі Журналіста» є такі слова:

«Бажаючи попередити зловживання правом на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також правом вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб зі сторони професійної спільноти журналістів».

Тобто він дає право журналісту, вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати будь яку інформацію при цьому не порушуючи професійну етику журналіста.

Четвертим захисником «свободи слова» є совість журналіста.

Совість журналіста показує йому, як правильно вчинити, вона направляє його і веде в надійному напрямку та правовому руслі.

Навіть коли закони держави порушувати «свободу слова», наша совість, совість журналіста говорить нам, яку інформацію висвітлювати та розповсюджувати, і як вчинити.

Совість журналіста є гарантом його щирості та гідності, яка показує йому шлях в його діяльності.

1.2 Етичній кодекс журналіста як ефективний засіб забезпечення свободи слова Етичний кодекс журналіста був прийнятий на Всеукраїнському з'їзді журналістів.

У багатьох з’явиться запитання: «За ніж, цей кодекс потрібен?».

На що зразу виникає відповідь: «Це кодекс честі, совісті та гідності журналіста».

В преамбулі етичного кодексу журналістики ми прочитаємо, що здійснення журналістської діяльності вимагає журналістів дотримання етичних норм і високого ступеню усвідомлення суспільної відповідальності за достовірність та якість поширювальної інформації.

Етичний кодекс журналіста є мораллю журналіста.

Мораллю, яка обмежує вседозволеність та показує журналіста, як людину, який можна довіряти. Журналіст не може добувати інформацію протизаконним засобом.

Як написано в преамбулі етичного кодексу:

«Етичний кодекс систематизує, упорядковує та закріплює єдину систему норм, правил та критеріїв моралі в журналісткою діяльності, покликану збалансувати право на свободу самовираження з правом людини на повагу до приватного життя, отримання якісної, безпечної та достовірної інформації». 24].

Етичний кодекс журналіста України визначає свободу слова одним із найважливіших надбань людства, та був написаний Керуючись Загальною декларацією прав людини, Європейською Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Конституцією та Законами України Етичний кодекс — це компас, який веде журналіста по його діяльності і помагає йому в його праці.

Вимоги етики знаходять втілення і стають правилами в тих ситуаціях, які регулярно виникають у відносини між журналістами і аудиторією, журналістом і джерелом інформації, журналістами і персонажем твору, журналістом і автором, журналістом і редактором, журналістом і з колективом редакції, журналістом і його колегами по роботі, журналістом і владою. Перші три види відносин пов’язані діями журналіста в соціальному середовищі, або професійною етикою; інше — з його поведінкою в професійному (журналістському) середовищі, або зі службовою етикою журналіста.

Збираючи факти, журналіст звертається до різних джерел інформації, к таким як:

· індивідуальному (людина),.

· колективному,.

· документальному.

Індивідуальним джерело інформації є людина.

Людина не зобов’язана повідомляти журналісту відомості про себе та про своїх товаришів. «Розговорити» людину, можливо переконанням, в деяких випадках можливо її мотивування.

Не можна залякувати співрозмовника, провокувати марнославство, заохочувати спроби за допомогою преси звести особисті рахунки. Якщо людина відмовляє у наданні відомостей для позитивних матеріалів, то не треба наполягати.

Умова успішного збору інформації є здатність відчувати настрій співрозмовника і швидко реагувати на зміни у ньому, вміння наполегливо і в той же час тактовно розвивати ледь помітну тему розмови, направити його в потрібне русло. Часто буває бажано розпочати з абстрактних фраз, жарти, дружній репліки, переключити увагу на інші об'єкти, викликати азарт, нарешті, дати виговоритися співрозмовникові та не перебивати…

В ході бесіди професійна етика журналіста проявляється в постановці питань, зауважень з приводу повідомлюваних відомостей співрозмовником, в оцінці їх за допомогою слів, жестів, міміки.

Правильна постановка питання та його доречність в кожній із ситуацій є один з головних ознак професійної зрілості журналіста. Велике значення має розташування запитань, тобто їх послідовність та сполучуваність. При розмові зі співрозмовником неприпустимо розмовляти заступницьким або, навпаки, запобігливим тон розмови, як і категоричність висловлювань. Людина цінує свій час, і недоречні, нерозумні запитання дратують його і каже йому про безвідповідальність журналіста.

Щоб уникнути цього, потрібна велика підготовча робота.

Часом співрозмовник дає ті чи інші подробиці, але попереджає при цьому — «не для друку».

Тобто співрозмовник дає дозвіл журналісту записати це на диктофон або у себе в блокнот, але не оприлюднювати цю інформацію.

Інтимні дані публікуються з письмової згоди людини про яку йде розмова, часто із заміною його імені. Рівень збору інформації, а потім і якості публікації суттєво знижується, якщо у журналіста немає спостережливості та інтересу до людини, здатності швидко та правильно оцінювати ситуацію. Помилками професійної етики є непоінформованість про предмет розмови, невміння слухати, постановка нетактовних запитань — це некритична оцінка своєї обізнаності про предмет розмови, невміння слухати, постановка нетактовних питань, тон голосу яким ведуть бесіду і так далі.

До колективних джерел інформації, використовуваним в ході формального і неформального спілкування, ставляться: збори, наради, конференції, засідання «круглих столів», товариські суди, прес-конференції, бесіди з групою людей. Цінність такого роду джерел зумовлена?? природою спілкування, що допомагає журналісту точніше зорієнтуватися в явищі, ситуації, проблеми, перевірити початкове спостереження або, скажімо, знайти важливу тему або цікаву людину.

Цікавий і дуже цінний розмову з людиною у присутності його товаришів.

Але збираючи інформацію в умовах розголосу, кореспондент повинен враховувати, що відомості можу бути далекі від істини у зв’язку з присутністю інших людей, міркуваннями престижного характеру, тиском формального чи неформального лідера, а також у зв’язку з різними «хворобами» колективу, коли виникають роз'єднаністю інтересів. Тому при подальшому використанні відомостей, отриманих з колективного джерела, важливо співвіднести їх з почерпнутими з інших джерел.

Досить часто журналіст вдається до документів, що становлять будь-які зафіксовані знання, які можуть бути використані для довідок, вивчення, доказів становлення істини.

Знайомство з ними слід починати з дозволу автора. Дозвіл треба відзначити в публікації, цитату виділити курсивом, дат розмежування між документом, його оцінкою і журналістським текстом. Також журналіст довжин пам’ятати, що в документі можуть бути спотворення і неточності. Де які журналісти для отримання інформації входять в контакт з людиною, будучи включеним в групу посадових осіб, однак кореспондент не повинен брати на себе права цих осіб, та давати ім свої рекомендації.

Метод «суміщення професій» викликає складності етичного порядку, а саме ризик завдати моральний чи матеріальний збиток людям або організації.

От же, треба дотримуватися певних вимог: кваліфікація журналістка повинна відповідати вимогам «тимчасової професії», від його короткочасного перебування на цій роботі не постраждає річ, не буде завдано шкоди всім тим, з ким журналіст спілкується.

Етичні питання виникають і в сфері відносин журналістів, так наприклад в редакційному колективі.

Входячи в редакційний колектив, журналіст стає його складовою частиною. Нормальні відносини журналіста з редакцією припускають, що журналіст зберігає редакційну таємницю, зберігає вірність своїй редакції, не виступає без її згоди в інших органах (навіть під псевдонімом), отримує від неї згоду на передрук своїх творів в інших органах і так далі.

Взаємодія влади та журналістики — дуже важливий сегмент суспільних відносин, і регулюватися воно повинно не тільки законодавством, а й мораллю, при чому з обох боків, як з боку влади, так і з боку журналістики.

В «Етичному Кодексі Журналіста України» є такі положення:

· Достовірність Журналіст повинен бути впевнений в тому, що інформація, яку він поширює і коментує, відповідає дійсності, недостовірні повідомлення є неприпустимими.

· Безсторонність Журналіст, висвітлюючи ті чи інші події, не повинен ставати на будь-чию сторону і зобов’язаний поширювати точні та достовірні матеріали, що відображають реальність, а не власні або чужі уявлення про неї. Журналіст має чітко відокремлювати будь-які припущення, коментарі та оцінки від фактів, у назві новин та повідомлень точно відображати їх зміст, а також уникати спотворення фактів і контексту. Редакційна обробка матеріалів не повинна фальсифікувати зміст. 24].

· Об'єктивність Журналіст прагне відобразити всі аспекти тієї чи іншої події, спору чи конфлікту подаючи точку зору усіх учасників таких подій або інформуючи суспільство про відмову учасників надавати свої коментарі. 24].

· Неупередженість Журналіст має неупереджено та справедливо ставитися до учасників подій, які висвітлює. Він не повинен умисно вводити учасників таких подій в оману або викривляти їх погляди. 24].

Зловживання довірою, емоційним станом осіб, що не дозволяє їм адекватно оцінювати наслідки висловлювань, є неприпустимим. 24].

· Тактовність Журналіст має з повагою відноситися до культурних особливостей, релігійних переконань і приватного життя осіб у тих випадках, коли це не суперечить його обов’язкам. 24].

· Відповідальність Журналіст несе відповідальність перед суспільством за забезпечення права на знання правди, а також за зміст та якість інформації, поширюваної за власним підписом, за псевдонімом чи анонімно але з його відома та згоди. 24].

· Правдивість Журналіст повинен надавати споживачам інформації правдиве зображення дійсності, викладати факти, зберігаючи їх справжній сенс, не допускаючи неповноти та спотворень, розкриваючи причини, наслідки, контекст подій та найважливіші зв’язки для забезпечення суспільства достатньою кількістю матеріалу, що дає можливість сформувати точне і найбільш адекватне уявлення про сьогодення. 24].

· Повага до особистого життя Журналіст, висвітлюючи інформацію, зобов’язаний з повагою ставитися до приватного життя особи та не розповсюджувати без її згоди інформацію про стан її здоров’я, сімейне життя, сексуальну орієнтацію, дозвілля, релігійні переконання тощо. 24].

· Повага до презумпції невинуватості.

Журналіст зобов’язаний поважати презумпцію не винуватості та уникати висловлення своїх суджень при висвітленні інформації про вчинення правопорушення. Звинувачення підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні правопорушень до прийняття судового рішення є грубим порушенням професійної етики журналіста. 24].

· Незалежність У своїй професійній діяльності журналіст має бути незалежним від бізнесу та рекламодавців. Інтереси користувачів інформації та громадськості повинні мати пріоритет над особистими інтересами журналістів і засобів масової інформації. 24].

· Сумлінність Журналіст не може вдаватися до некоректних, протизаконних способів одержання інформації, фотографій і документів, в тому числі шляхом підкупу, залякування або введення людей в оману відносно своєї професії. 24].

· Компетентність Наклеп, образа, необґрунтовані звинувачення, підробка документів, умисне викривлення фактів і надання неправдивої інформації, умисне скорочення інформації з метою викривлення її змісту, плагіат та поширення прихованої реклами є неетичними. 24].

· Довіра Журналіст повинен постійно дотримуватися журналістських цінностей, приймати на себе відповідальність за висвітлення важливих подій і проблем, замовчування яких могло б негативно вплинути на суспільство. 24].

· Взаємовідносини між журналістами Статус журналіста є несумісним з зайняттям посад в органах виконавчої, законодавчої чи судової влади, а також керівних органах політичних партій. 24].

· Взаємовідносини журналістів з редакцією засобів масової інформації.

Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції по підготовці та публікації власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать його переконанням або пов’язані з порушенням норм професійної етики. 24].

· Дія Кодексу за предметом, колом осіб та в часі.

Дія Кодексу поширюється на всі види професійної діяльності журналіста та на іншу його діяльність, яка не повинна суперечити його професійними обов’язкам або підривати престиж професії. Дія цього Кодексу поширюється на відносини, що виникли після його прийняття. 24].

· Здійснення контролю за виконанням Кодексу Виконання Кодексу підтримують та контролюють Комісії з журналістської етики.

Право офіційного тлумачення принципів і норм журналістської етики, закріплених у Кодексі, а також розгляду скарг журналістів та громадян щодо порушення норм журналістської етики належить комісіям з журналістської етики. 24].

· Наслідки порушення положень цього Кодексу Порушення норм цього Кодексу піддаються громадському осуду, розглядаються на зборах редакційних колективів та комісіями з журналістської етики.

Всі ці положення показують мораль та совість журналіста, та як компас ведуть і допомагають в його праці.

Етичний кодекс журналіста України є надійним захисником свободи слова на Україні. 24].

1.3 Проблеми професійної етики та моралі у вітчизняній журналістиці.

З’ясувати походження професійної етики — це простежити взаємозв'язок моральних вимог з поділом суспільної праці і виникненням професії.

На ці питання, багато років тому звертали увагу Аристотель, потім Конт, Дюркгейм. Вони говорили про взаємозв'язок поділу суспільної праці з моральними принципами суспільства.

В перше матеріалістичне обґрунтування цих проблем дали Карл Маркс та Фрідріх Енгельс.

Виникнення перших професійно-етичних кодексів відноситься до періоду ремісничого поділу праці в умовах становлення середньовічних цехів у XI-XII століть. Саме тоді в перше констатують наявність у цехових статутах ряд моральних вимог стосовно професії, характеру праці, співучасникам по праці.

Професійна етика — це сукупність моральних норм, які визначають становлення людини до свого професійного обов’язку.

Моральні відносини людей в?? трудовій сфері регулює професійна етика. Суспільство може нормально функціонувати і розвиватися тільки в результаті безперервного процесу виробництва матеріальних і духовних цінностей. Змістом професійної етики є етичні та моральні кодекси, розпорядчі певний тип моральних відносин між людьми і способи обґрунтування даних кодексів.

Професійна етика вивчає:

· Відносини трудових колективів і кожного фахівця окремо;

· Моральні якості, особливості фахівця, які забезпечують найкраще виконання професійного боргу;

· Взаємини всередині професійних колективів, і ті специфічні моральні норми, властиві для даної професії;

· Особливості професійного виховання.

Виникає запитання:

Що таке професійний обов’язок журналіста?

Це вироблене співдружністю журналістів уявлення про зобов’язання перед суспільством, які журналісти сумлінно беруть на себе, погодившись з місцем і роллю своєї професії у житті.

Особистісне самовизначення професійного обов’язку породжує переконання в необхідності особисто брати участь у виконанні прийнятих спільністю зобов’язань («Якщо не я, то хто?»), а в підсумку веде до виникнення системи внутрішніх спонукань, стійких професійних установок.

Зміст професійного обов’язку сучасного журналіста описано зокрема в «Міжнародних принципах журналістської етики», прийнятих на IV консультаційної зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, що проходила в 1983 році в Празі.

Цей документ свідчить: «Найперше завдання журналіста — гарантувати людям отримання правдивої та достовірної інформації за допомогою правдивого відображення об'єктивної реальності».

Саме в такій гарантії укладена серцевина загальної формули професійного обов’язку. Слова «професійний обов’язок» і «завдання» нерідко виявляються поруч, звучать майже синонімічно. Однака це не синоніми. Завдання, який колектив або людина ставить перед собою, похідне професійного обов’язку, продукт взаємодії уявлення про професійний обов’язок з конкретними обставинами дійсності, продукт «автоматичного включення» приписів професійного обов’язку в ситуаціях, що представляють професійний інтерес.

Цей момент — назвемо «професійним довгом», який має референтний характер: якщо він проявиться в поведінці журналіста, значить, перед нами людина цілком зріла в професійно-моральному плані. І чим вище рівень зрілості, тим глибше, складніше, об'ємніше завдання, за вирішення яких береться такий професіонал, підкоряючись голосу совісті.

Основу змісту категорії «професійна відповідальність» становить реально існуюча залежність між результатом професійної діяльності і тими наслідками, які він може мати для суспільства, та для окремих людей. Будь-яка професійна діяльність, якщо вона має творчий характер, в тій чи іншій мірі приречена на непередбачуваність наслідків від її результату.

І кінцева мета, і поетапно проміжні завдання в процесі такої діяльності змістовно формується в умовах невизначеності.

Ось чому, при всій зацікавленості журналістської діяльності в досягненні успіху, рішення про дії він неминуче приймає з урахуванням ймовірності їх альтернативного результату. І такий тип прийняття рішень може бути визначений, як ризик.

Ймовірність результату діяльності, альтернативного журналістським намірам, дуже велика, особливо при зростаючій мірі свободи творчості.

Природний противагу цієї ймовірності - професійна відповідальність.

Про яви професійної відповідальності залежать не тільки від його «моральної згоди» бути відповідальним.

Потрібно ще й високий рівень громадянської зрілості, а також професіоналізму, щоб завчасно визначати, ніж життя може відповісти на наше слово.

Професійну відповідальність треба не тільки виховувати в собі, а й вчитися їй.

Бути професійно відповідальним — означає гарантувати суспільству якісне виконання свого професійного обов’язку і вміти знаходити можливості для цього в будь-яких обставин.

Ще одним із гарантом якісного виконання професійного довгу — є професійна совість.

Дана категорія позначає уявлення професійного свідомості, в яких зберігається колективна пам’ять професійної спільності про емоційних станах, пережитих людиною в ході роботи і утворюючим тим самим внутрішнє середовище процесу діяльності.

Тут проявляється особлива риса характеру, яка підштовхує журналіста на професійні дії, здатні викликати стан душевного спокою, внутрішнього комфорту.

І формування цієї риси характеру починається разом з процесом професійного становлення журналіста.

Професійна совість як чуйний індикатор поведінки журналіста, вимірює його професійні вчинки та підбурює журналіста до оптимальних рішень проблемних ситуацій.

Одних вона підштовхує на творчі подвиги, а іншим перешкоджає.

Зрозуміло, якщо у журналіста є професійна совість.

«Професійна гідність» і «професійна честь» теж відображають домінантний ряд уявлень професійної моральної свідомості, що визначає основу професійної позиції журналіста.

Коли кажуть: «справа честі журналіста -…», «справа честі лікаря — …», «справа честі педагога — …», «справа честі вченого — …» і так далі, то мають зважаючи необхідність поставити акцент на відповідності професії загальному моральному закону на головній підставі, тобто якості виконання професійного довгу.

Про фахівця, який високо несе свою професійну честь, незмінно складається стійке схвальне громадська думка.

Найчастіше вона приймає форму репутації - високої оцінки його професійно-морального вигляду.

Справа честі журналіста — так виконати свої професійні обов’язки, щоб масові інформаційні потоки товариства не засмічувалися псевдо цінностями і могли служити надійним інструментом, що допомагає людству зберігати стійкість в часі і просторі.

Всі вище описані професійно-етичні якості журналіста, є гідними орієнтирами на нелегкому шляху становлення професійної позиції журналіста.

РОЗДІЛ 2. Інформаційна війна як ефективний інструмент реалізації зовнішньої політики держави.

2.1 Історія розвитку та сутність інформаційної війни: світовий досвід Застосування інформаційно-психологічних прийомів за для відстоювання особистих інтересів, збереження власних ресурсів чи здобуття додаткових у протиборстві з протилежною стороною, відомі людству з біблейських часів.

В той же час, відомо, що великомасштабні інформаційні технології, які мають назву інформаційних воєн, мають столітню історію.

У найдавнішій книзі Біблії розповідається, як під час воєн регулярно вдавалися до залякування ворогів, що можна назвати прообразом, сучасної інформаційної війни.

Так в Біблії розповідається історія про Гедеона, коли Гедеон з трьома сотнями солдат розбив війська мідіянітян.

Воїни Гедеона засурмили в сурми і побили глеки, та стали кричати:

«Меч за Господа, та за Гедеона», це визвало переполох у мідіянітянськом таборі і Гедеон переміг ворога.

Також в Біблії розповідається історія, в який Давід переміг Голіата.

Голіят вийшов на поле брані та почав залякувати ізраїльську армію та визивати ізраїльських воїнів на бій.

Ізраїльські воїни були злякані, що тчуть не призвело їх до поразки.

Але Давід не злякався Галіата і вийшов з ним на бій, сказав йому: «Хто тобі дав право сварити військо Господнє». 67].

Та переміг Голіята, чим і здобув перемогу для Ізраїлю. 67].

Прикладів інформаційного впливу на моральну, духовну стійкість супротивника можна знайти чимало і у древньому Римі, і в епоху феодалізму (боротьба з «єрессю», за «істинну віру» і так далі), і в пізніші часи.

Так кардинал Решел'є використовував газету (пресу) для того щоб укріпитися у владі, а згодом щоб здолати своїх противників.

Особливого значення інформаційної війни набули у XX столітті, коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової комунікації, а поширювальна через них інформація стала масовою.

Також ми пам’ятаємо радіо Бі-бі-сі, яке стало мостом співпраці між Радянським Союзом та Великобританією, а в році «холодної війни» вело інформаційну війну проти Радянського Союзу. Також слід відзначити, що в інформаційна війні і сам інформаційний простір, і засоби впливу на нього (як технічні, так і суто інформаційні, геополітичні, політичні, соціально-економічні, ідеологічні, релігійні доктрини) є ресурсом. Проблематику інформаційних війн розроблено у працях Г. Почепцова, Б. Кормича, Я. Вариводи, А. Чернова, С. Сьоміна, І.Ніколаєва, В. Бехтєрєва й інших.

Вони накопили достатньо великий практичний досвід у цих справах. Ці відомі фахівці із застосування інформаційної зброї та методів ведення інформаційних воєн описали у багатьох дослідженнях.

Давайте разом спробуємо відповісти на запитання: Що ж таке інформаційна війна?

За визначенням гуру у галузі комунікацій Георгія Почепцова:

Інформаційна війна — це будь-які дії, спрямовані на нейтралізацію противника або опонента в інформаційному просторі. 50].

Інформаційна війна може мати політичні, економічні культурні, ідеологічні, соціальні та інші аспекти і напрями дій.

Ефективність цього виду зброї можна проілюструвати дивовижним фактом ядерного роззброєння України (інформаційне зомбування «на добровільне роззброєння» тут було одним з ключових чинників) чи, скажімо, «трастовим психозом». 50].

Нинішнє пресування свідомості українців ідеями меншовартості, страху і безперспективності нагадує пропагандистську кампанію з метою зниження вартості підприємства перед його дешевою приватизацію.

Хоч термін «інформаційна війна» новий, проте її елементи у вигляді психологічних операцій із використанням інформації мають давню історію.

Так у Першій Світовій війні, а згодом і Другій світової війні, були показані серйозні можливості пропагандистського впливу на масову свідомість людей, а також почали виробляти успішну технологію такого впливу.

Піонерами в інформаційному супроводі воєнних кампаній були країни Антанти, які поставили нові технології на «офіційну» основу.

Спеціалізовані пропагандистськи підрозділи були створені у Великій Британії та США. Діяли вони таємно, залучаючи до співпраці рекламні компанії, і в основному виготовляли листівки та поширювали потрібну інформацію у пресі. Нині інформаційне забезпечення — складова, без якої не розпочинають бойові дії. Нерідко інформаційна перевага доповнює власне військову, яка теж, як правило, зумовлена інформаційними чинниками.

У підготовці та веденні бойових дій держави-агресори використовують широкий набір інформаційного забезпечення, супроводу та прикриття операцій — як в інформаційно-технічній, так і в гуманітарній сферах, починаючи від радіоелектронної розвідки, дезорганізації систем управління супротивника до використання інформаційної, навіть рекламної підтримки.

Сучасні війни ведуться перш за все в інформаційній сфері, яка випереджає і безперервно супроводжує так званий «прямий контакт» протиборчих сторін.

Якщо торкнутися цього питання на міждержавному рівні, то ми побачимо, що спецслужби країн ведуть свої інформаційні війни в ЗМІ.

Інформаційна війна також йде між корпораціями, для того що б захватити «долю ринку».

Виходячи зі змісту та ролі інформації у сучасному світі, американський дослідник М. Маклюен виводить цікаву тезу, що звучить так:

«Істинно тотальна війна — це війна за допомогою інформації». 50].

Остання війна в Іраку стартувала за довго до перших бомбардувань і десантів.

Підготовку вторгнення американська коаліція розпочала з потужної.

PR — компанія, поширення інформації про порушення прав людини в Іраку, виробництво «злочинним режимом» зброї масового знищення (що, як з’ясувалося потім, не відповідало дійсності), агресивні наміри Хуїсейна. Треба пам’ятати, що в Іраку дійсно були порушені права людини та свобода слова, тому інформаційна війна була обснованою і мала під собою основу неспотворених фактів.

Георгій Почепцов визначає інформаційні війни, як «інформаційні технології, що впливають на інформаційні системи, маючи на меті введення в оману, виведення з ладу, або десинхронізацію процесів управління суспільством та його складовими, передусім військовими». 49].

«Інформаційне проникнення» — складова інформаційної війни, яку ведуть, як правило, на території противника, проти громадян іншої країни, у чужому інформаційному просторі.

Від так обирають і конкретні засоби комунікаційні впливу відповідно до структури, стану ЗМІ, інших чинників конкретного регіону.

Наймасштабнішою і класичною інформаційною війною була «холодна війна».

Вона сконцентрувала величезні фінансові й інтелектуальні можливості двох наддержав США та СРСР.

Полем їх нього протиборства фактично став увесь світ. Не вступаючи у пряме воєнне протистояння підтримуючи офіційні стосунки, співпрацюючи в різних сферах технологічній (космос), гуманітарній, спортивній, дипломатичній то що Радянський Союз і Сполучені Штати вели безкомпромісну боротьбу за вплив у різних регіонах в інформаційному просторі.

Ареною протистояння ставали різні країни, регіони планети.

Показовою є Чилі, де Радянський Союз намагався створити своєрідний форпост для проникнення на континент. США перегнали СРСР саме завдяки інформаційним технологіям, операціям, які спричинили повалення влади соціалістів.

Чилійський досвід згодом став темою дисертації американця чилійського походження Фреда Ленді «„Психологічна війна“ і таємні операції проти ЗМІ в Чилі 1970;1973 рр.». 50].

«Холодна війна» тривала на всіх рівнях, із використанням усіх доступних каналів впливу і проникнення, включаючи офіційні і неформальні можливості та стосунки. Ця війна засвідчила потужну комунікаційну здатність не лише традиційних, а й опосередкованих засобів комунікації.

Такими, приміром, стали західна музика, речі і навіть гроші.

СРСР намагався протистояти цьому: штучно підтримували курс рубля, обмежували поїздки за кордон і так далі. 50].

Це давало мало результатів.

Поразки Радянський Союз зазнав і на міжнародній арені, де завдяки більшим економічним та інформаційним можливостям США здобули перевагу дії радянського режиму в світі оцінювали в американській редакції.

Не витримавши тягаря протистояння, в СРСР зрештою вирішили піти іншим шляхом вказаним США. Ведення інформаційної війни ніколи не буває випадковим або відособленим (і може навіть не бути порушенням закону), мається на увазі погоджена діяльність по використанню інформації, як зброї для ведення бойових дій, будь те на реальному полі брані, або у військовій, економічній, політичній або соціальній сферах.

Театр інформаційних бойових дій протирається від секретного кабінету до домашнього персонального комп’ютера і ведеться на різних фронтах. Електронне поле бою представлене постійно зростаючим арсеналом електронних озброєнь, переважно засекречених. Атаки інфраструктури наносять удари по життєво важливих елементах. Подібні дії можуть бути, почати геополітичними або економічними супротивниками, опозицією, або терористичними групами.

У цього випадку, збір розвідувальної інформації, також виходить на нові рубежі. Конфіденційність усе більш уразлива в міру появи можливості доступу до постійно зростаючих обсягів інформації в постійно мінливому складному світі.

Важливі персони в такий спосіб можуть стати об'єктом шантажу або злісного наклепу. Небезпеки, що підстерігають окремих громадян, їх права та свободи, не менше.

Як би там не було, термін «інформаційна війна» зобов’язаний своїм походженням військовим і позначає жорстоку і небезпечну діяльність, зв’язану з реальними, кровопролитними і руйнівними сутичками в інформаційному просторі.

Військові експерти, що сформулювали доктрину інформаційної війни, чітко уявляють собі окремі її грані: це штабна війна, електронна війна, психологічні операції і так далі.

Наступне визначення вийшло зі стін кабінету Директори інформаційних військ Міністерства оборони:

«Інформаційна війна складається з дій, що починаються для досягнення інформаційної переваги в забезпеченні національної військової стратегії шляхом впливу на інформацію й інформаційні системи супротивника з одночасним зміцненням і захистом нашої власної інформації й інформаційних систем.

Інформаційна війна являє собою всеосяжну, цілісну стратегію, покликану віддати належне значимості і цінності інформації в питаннях командування, керування і виконання наказів збройними силами і реалізації національної політики.

Інформаційна війна націлена на всі можливості і фактори уразливості, що неминуче виникають при зростаючій залежності від інформації у всіляких конфліктах.

Об'єктом уваги стають інформаційні системи (включаючи відповідні лінії передач, що обробляють дані, центри і людські фактори цих систем), а також інформаційні технології, використовувані в системах озброєнь.

Інформаційна війна має наступні й оборонні складові, але починається з цільового проектування і розробки своєї.

«Архітектури командування, керування, комунікацій, комп’ютерів і розвідки», що забезпечує особам, що приймають рішення, відчутну інформаційну перевагу у всіляких конфліктах". 50].

Багато ведучих стратегів думають, що протистояння армій, що гинуть на полях генеральних боїв, дуже незабаром займе своє місце на смітнику історії поруч зі шпорами й арбалетами. Вища форма перемоги тепер полягає в тому, щоб вигравати без крові.

Таким чином, під погрозою інформаційної війни розуміється намір визначених сил скористатися разючими можливостями, схованими в інформації, щоб вести «безконтактну» війну, у якій кількість жертв (у прямому значенні слова) зведено до мінімуму.

«Ми наближаємося до такої ступені розвитку, коли вже ніхто не є солдатом, але усі є учасниками бойових дій, — сказав один з керівників Пентагона. — Задача тепер складається не в знищенні живої сили, але в підриві цілей, поглядів і світогляду населення, у руйнуванні соціуму». 50].

Цивільна інформаційна війна може бути розв’язана терористами, наркотичними картелями, підпільними торговцями зброї. Прикладом може служити «інформаційна війна», яку постійно ведуть терористи проти Ізраїлю.

Великомасштабне інформаційне протистояння між суспільними групами, владою і опозицією, або державами має на меті змінити розміщення сил у суспільстві.

Оскільки така війна зв’язана з питаннями інформації і комунікацій, те якщо дивитися в корінь, це є війна за знання — за те, кому відомі відповіді на питання: що, коли, де і чому і наскільки надійними вважає окремо узяте суспільство або армія свої знання про себе і своїх супротивників.

У 1976 році вперше був застосовано термін «інформаційна війна».

Із 1994 року у США проводять офіційні наукові конференції з проблем інформаційних війн за участю провідних представників військово-політичного керівництва держави.

Із цією метою там був створений центр інформаційної стратегії і політики, завданням, якого є вивчення можливостей використання інформаційних технологій у військових конфліктах ХХІ сторіччя.

Нині посади офіцерів, які займаються питанням інформаційного протиборства, введено в армії, на флоті та у військово-повітряних силах США.

У липні 1995 року Національний університет оборони у Вашингтоні здійснив випуск першої групи спеціалістів у галузі інформаційної війни.

Наприкінці 1998 року Об'єднаний комітет начальників штабів збройних сил США ухвалив документ «Доктрина проведення інформаційних операцій» (Joint document of information operation).

Це і є концепція інформаційної війни. До її елементів американські фахівці зараховують: здобування розвідувальної інформації, дезінформування, психологічні операції, фізичне руйнування інформаційних ресурсів супротивника (у тому числі з використанням електромагнітного впливу), напади (фізичні, електронні) на його інформаційну структуру, зараження комп’ютерними вірусами його обчислювальних мереж, проникнення до інформаційних мереж тощо, а також відповідні заходи протидії, захисту власних інформаційних ресурсів.

Тим самим, ризик дезорганізації суспільства через штучно створений інформаційно-організаційний керований хаос, через надлишок чи дефіцит інформації, дезінформацію, підвищення рівня загальної керованості великих соціальних груп — у межах досяжного.

Концепт інформаційної війни виходить за межі традиційної військової парадигми. Безумовно, феномен інформаційної війни є дуже складним. Спостерігається і певна диверсифікація згаданого соціального явища. Він немов тінь, риси якої постійно змінюються.

Інформаційна війна — цілісна стратегія, обумовлена все зростаючою значимістю і цінністю інформації в питаннях командування, керування, політики, економіки і громадського життя.

Невблаганний час і швидкоплинні події спонукують серйозно помізкувати над поставленим над цим питанням: безпеці інформаційних систем загрожують не тільки і не стільки неповнолітні хакери і незадоволені співробітники старого режиму.

Поява цього терміна означає, що має бути зштовхнутися з менш проробленої, але безсумнівно більш серйозною погрозою з боку зовнішніх і внутрішніх ворожих сил.

Але як що це війна, то і воювати треба професійно, а для цього потрібно обучати людей, які будуть якісно проводити інформаційну війну.

Щоб проводити інформаційну війну требо бути дотепним та гнучкої людиною, яка може найти вихід в самих складних ситуаціях, а також требо пам’ятати, що проводити інформаційну війну треба опиратися на факти, для того щоб не попасти в халепу, тому що люба інформація, яка ведеться в ЗМІ, буде перевірена і ваша брехня відкриється і вже це використають не проти вашого ворога, а проти вас і вас зруйнують.

Як це було коли по російськім ЗМІ передали в новинах, що в Україні готують виготовлення ядерної зброї, та назвали місця де знаходяться ці воєнні частини, які тримають стратегічне зброю, а коли приїхали міжнародні спостерігачі, то оказалося, що це російські воєнні часті де трималися російські архіви.

Ясно, що це була спланована операція СБУ, ну що зробиш інформаційна війна, і як кажуть: «на війні, як на війні».

Також треба бути аматором і не боятися робити щось нове, що може перевернути світ і дати вам одержати перемогу.

Мартін Лібіка з Університету національної оборони висловився так:

«Спроби повною мірою усвідомити всі грані поняття інформаційної війни нагадують зусилля сліпих, що намагаються зрозуміти природу слона: той, хто обмацує його ногу, називає її деревом; той, хто обмацує хвіст, називає його канатом і так далі.

Чи можна так одержати вірне представлення?

Можливо, слон — те і ні, а є тільки дерева і канати.

Одні готові підвести під це поняття занадто багато, інші трактують якийсь один аспект інформаційної війни як поняття в цілому…"[49].

Ця думка свідчить про те, що остаточне формулювання «інформаційної війни» поки не викристалізувалося, але процес йде.

2.2 Види, методи, засоби ведення та наслідки інформаційного протиборства Термін «інформаційна війна» сьогодні використовується досить широко, однак однозначного визначення цього поняття поки немає. Інформаційна війна сьогодні трактується як :

· Комплексне спільне застосування сил і засобів інформаційної та збройної боротьби;

· Комунікативна технологія впливу на інформацію та інформаційні системи супротивника при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем;

· Комунікативні технології впливу на масову свідомість;

· Протиборство між державами в інформаційному просторі з метою завдати шкоди інформаційним системам, процесам і ресурсам (інформаційно-технічна війна), підриву політичної та соціальної систем, а також масованої психологічної обробки особового складу військ і населення з метою дестабілізувати суспільство і державу (інформаційно-психологічна війна).

Є й інші визначення, які, по суті, повторюють наведені.

Водночас існує думка, що «невійськові війни», до яких належить і «інформаційна війна», не можуть бути предметом науки про війну.

Проте думка ця досить спірна.

До того ж термін «інформаційна війна» використовується в даний час настільки широко і так глибоко проник в наукову, журналістську, та й побутову лексику, що змінити що-небудь в його використанні не представляється можливим.

Тому особливого значення набуває експлікація поняття «інформаційна війна» згідно новому об'єкту і нових умов.

Наведені вище визначення свідчать про те, що термін «інформаційна війна» використовується у двох смислових варіантах: гуманітарному та технічному.

У гуманітарному сенсі «інформаційна війна» розуміється як ті чи інші методи трансформації інформаційного простору.

У цьому випадку мова йде про атаки на структури породження інформації, про нав’язування моделі світу, яка покликана забезпечити бажані типи поведінки.

У технічному — як цілеспрямовані дії, вжиті для досягнення інформаційної переваги шляхом нанесення шкоди інформації, інформаційним процесам та інформаційним системам противника при одночасному захисті власної інформації, інформаційних процесів та інформаційних систем.

Зрозуміло, що об'єктами поразки в «інформаційних війнах» будуть, в першому випадку, психіка і свідомість людини, у другому — інформаційна інфраструктура.

Таким чином, одним терміном — інформаційна війна — позначаються процеси, засоби і методи реалізації яких кардинально різняться: комп’ютерний вірус не може вплинути на здоров’я людини, а стан суспільної свідомості та панівна в суспільстві картина світу не впливає на роботу інформаційно-телекомунікаційних систем.

У той же час поняття «інформаційна війна» неможливо експлікувати без уточнення понять, які входять до його складу і, в першу чергу, без з’ясування суті поняття «війна».

Одним з найбільш поширених визначень цього поняття наведене В.Ф.Піліпенком в своєму словнику: «Війна — соціальне явище, що являє собою одну з форм вирішення протиріч між державами, народами, націями, класами і соціальними групами засобами збройного насильства». 50].

Звичайно війна це вже не протиріччя, а протиборство і головною відмінною рисою її є не застосування засобів збройного насильства (навряд чи до них можна віднести психотропні засоби, саботаж, дезінформацію. «Несмертельна зброя», а можливість повного або часткового фізичного знищення інфраструктури протиборчої сторони, включаючи її базового елементу — людини.

Тобто, війна є протиборство двох соціальних систем, в ході якого допускається фізичне знищення елементів структури протиборчих систем, включаючи людину.

Виходячи з цього війною слід називати тільки ті соціальні явища, в яких виконуються обидві умови:

· обидві сторони знаходяться в стані активної протидії (тобто протиборства);

· в ході цього протиборства можуть фізично знищуватися елементи інфраструктури кожної зі сторін.

Іншими словами явище це носить симетричний характер.

Цим війна відрізняється від терористичного акту.

Незважаючи на те, що терор, так само як і війна, допускає (передбачає) можливість фізичного знищення елементів системи супротивної сторони, терор — явище асиметричне: одна з протиборчих сторін перебуває у стані війни, інша — в стані миру.

При цьому для ідентифікації соціального явища в якості війни цілі, засоби, методи її ведення не мають ніякого значення. Що стосується засобів і методів ведення війни в традиційному розумінні і війни інформаційної, принципів, на яких заснована, то вони абсолютно різні.

Інформаційної зброї, як такої, взагалі не існує.

Все, що називається фахівцями інформаційним зброєю (засоби масової інформації, електронні засоби, лінгвістичні засоби), є насправді певним типом інформаційних зв’язків елементів соціальної структури або засобами їх регулювання, які можуть призвести, як до конструктивних, так і до деструктивних наслідків на об'єкта впливу.

Оскільки така війна зв’язана з питаннями інформації і комунікацій, те якщо дивитися в корінь, це є війна за знання — за те, кому відомі відповіді на питання: що, коли, де і чому і наскільки надійними вважає окремо узяте суспільство або армія свої знання про себе і своїх супротивників.

Мета інформаційної війни — послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. 50].

Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна — складова частина ідеологічної боротьби.

Вони не призводять безпосередньо до кровопролития, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою.

І це породжує небезпечну безпечність у ставленні у ставленні до них.

Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком спів міри, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.

Головне завдання інформаційних воєн полягає у маніпулюванні людскими масами.

Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у:

· внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

· дезорієнтації та дезінформації мас;

· послабленні певних переконань, устоїв;

· залякування свого народу образом ворога;

· залякуванні супротивника своєю могутністю. 50].

Нарешті, останнє, але не менш важливе завдання: забезпечення ринку збуту для своєї економіки.

У цьому випадку інформаційна війна є складовою частиною конкурентної боротьби.

Система — мета інформаційної війни, може включати будь-який елемент у епістемології супротивника.

Епістемологія містить у собі організацію, структуру, методи і вірогідність знань.

На стратегічному рівні ціль кампанії інформаційної війни — вплинути на рішення супротивника або конкурента, і як наслідок, на його поводження таким чином, щоб він не знав, що на нього впливали.

Навіть тоді, коли цієї мети важко досягти, вона все-таки залишається кінцевою метою кампанії на стратегічному рівні.

Успішна, хоча і незавершена інформаційна кампанія, проведена на стратегічному рівні, приведе до рішень супротивника (а отже і його дій), що будуть суперечити його намірам чи заважати їхньому виконанню.

Успішна інформаційна кампанія, проведена на оперативному рівні, буде підтримувати стратегічні цілі, впливаючи на можливість ворога приймати рішення оперативно та ефективно.

Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно.

В інформаційній війні метою є гармонізація дій на оперативному рівні з діями на стратегічному рівні, щоб об'єднані, вони змушували супротивника приймати рішення, які приводили б до дій, що допомагали досягати суб'єктові власних цілей і заважали б супротивнику домагатися виконання своїх.

Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Сюди відноситься і Інтернет — але це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефону, банківську та безліч інших мереж, що керуються комп’ютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.

Тому в інформаційній війні виграє той, хто зуміє забезпечити більш ефективний захист свого простору від вторгнення неадекватної і неправдивої інформації.

Багато країн світу так і роблять — створюють у себе системи захисту від інформаційної агресії. На концептуальному рівні можна сказати, що держави прагнуть придбати інформацію, що забезпечує виконання їх цілей.

Знання про інформацію, якою володіє противник, є засобом, що дозволяє підсилити вашу могутність і знизити могутність вашого ворога.

Інформаційна війна — це будь-яка атака проти інформаційної функції, незалежно від застосовуваних засобів. 50].

Інформаційна війна — це будь-яка дія захисту наших власних інформаційних функцій, незалежно від застосовуваних засобів. 50].

Інформаційну війну можна використовувати, як засіб для проведення стратегічної атаки або протидії. Тим не менш, сучасні засоби виконання інформаційних функцій зробили інформацію вразливою до прямого доступу і маніпуляції нею.

Сучасні технології дозволяють противнику змінити або створити інформацію без попереднього отримання фактів і їх інтерпретації.

Ось короткий список характеристик сучасних інформаційних систем, що призводить до появи подібної уразливості: концентроване зберігання інформації, швидкість доступу, великі можливості інформаційних систем виконувати свої функції автономно.

Існує три основні цілі інформаційної війни:

· контролювати інформаційний простір, використовуючи його у власних цілях його, захищаючи при цьому військові інформаційні функції від ворожих дій (контрінформацію) .

· використовувати контроль за інформацією для ведення інформаційних атак на ворога.

· підвищити загальну ефективність збройних сил за допомогою повсюдного використання військових інформаційних функцій. 50].

Отже, за визначенням Н.І. Панаріна:

Інформаційна війна — це «комплексне спільне застосування сил і засобів інформаційної та збройної боротьби». 59].

А за визначенням Д. А. Швець:

«Інформаційна війна — це комунікативна технологія впливу на інформацію та інформаційні системи супротивника з метою досягнення інформаційної переваги в інтересах національної стратегії, при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем». [59].

В інформаційній війні можна виділити три основних етапи:

· Визначення цілей (навіщо вона потрібна і що необхідно отримати в результаті);

· Визначення стратегії, яка має враховувати чотири базових компоненти комунікаційної технології: підготовку повідомлення, визначення каналу комунікації та цільової аудиторії, на яку орієнтовано повідомлення, вибір комунікатора;

· Складання плану тактичних заходів.

В даний час інформаційні війни виходять на авансцену можливих варіантів домінування в інформаційній сфері.

При цьому необхідно розрізняти два напрямки ведення інформаційних воєн: безпосередньо інформаційне та психологічне.

У першому випадку об'єктом впливу стають комп’ютери та інформаційні системи, у другому — масова свідомість.

Відповідно, залежно від цього вибираються способи впливу.

У ході інформаційної війни необхідно планувати власні ресурси і ресурси противника з урахуванням таких факторів:

· Розподіл кампанії в часі і просторі.

· Наявність відповідної матеріально-технічної бази.

· Можливість залучення висококваліфікованих фахівців.

· Наявність відповідної фінансової бази.

На сучасному етапі розвитку цивілізації інформація відіграє ключову роль у функціонуванні суспільних і державних інститутів і в житті кожної конкретної людини.

На наших очах процес інформатизації розвивається настільки стрімко і найчастіше непередбачене, що ми лише тільки на самому початку шляху усвідомлення його соціальних, суспільних, політичних, економічних, військових і інших можливих наслідків.

Глобальна інформатизація веде до створення єдиного світового інформаційного простору, у рамках якого провадиться нагромадження, обробка, збереження й обмін інформацією між суб'єктами цього простору — людьми, організаціями, державами.

Цілком зрозуміло й очевидно, що можливості швидкого обміну політичною, економічною, науково-технічною, спеціальною й іншою інформацією, застосування нових інформаційних технологій у всіх сферах громадського життя і, особливо, у виробництві і управлінні є безсумнівним благом для людства.

Але подібно тому, як швидкий промисловий ріст створив погрозу екології землі, а успіхи ядерної фізики породили небезпека ядерної війни, так і інформатизація може стати джерелом ряду серйозних проблем планетарного масштабу.

Однак необхідна сьогодні ступінь інформатизації може бути досягнута лише в суспільстві з високим науково-технічним і промисловим потенціалом і достатнім культурно-освітнім рівнем різних шарів населення окремих країн.

У світовий інформаційний простір зможуть увійти тільки найбільш розвинуті і відповідно підготовлені країни.

Держави, що не мають таких передумов усебічного розвитку, усе далі відсуваються на узбіччя соціального і технічного прогресу і стають як би «вічними маргіналами цивілізації».

Уже тепер подібна нерівномірність загрожує протистоянням розвинутих країн і іншого світу, погрозою нестабільністю та виникнення нових сутичок і конфліктів.

Єдиний світовий інформаційний простір неминуче вимагає уніфікації інформаційних і телекомунікаційних технологій усіх країн — суб'єктів інформаційного співтовариства.

Це дає можливість могутнім індустріальним державам, насамперед, таким як США і Японія, значно підсилювати свою політичну, економічну і військову перевагу за рахунок лідерства в інформатизації й у принципі здійснювати глобальний інформаційний контроль над світовим співтовариством і фактично нав’язувати свої правила гри в реальному житті.

Зрозуміло також, що перспектива такої залежності і можливість утрати самобутньої самостійності викликають серйозне занепокоєння інших держав, суспільних інститутів і окремих громадян. Все це напряму відноситься і до України.

Не менше сьогодні повинна тривожити інформаційно-культурна й інформаційно-ідеологічна експансія лідерів Заходу, здійснювана по світових телекомунікаційних мережах (наприклад, Internet) і через засоби масової інформації.

В сучасних умовах інформатизація стає одним з найважливіших факторів суспільного розвитку, при цьому електронізація все більше набуває форм активної боротьби, яку зараз називають інформаційною, оскільки в ній широко використовуються спеціальні сили та засоби з метою впливу на інформаційне середовище протидіючої сторони, а також захист свого інформаційного середовища в інтересах досягнення поставленої мети.

Досвід останніх збройних конфліктів показав, що у еру стрімкого розвитку складних електронних систем, на полі бою все більше і ефективніше проводяться психологічні операції з застосуванням найсучасніших інформаційних технологій, які спроможні не тільки надійно захищати своє інформаційне поле, але й маніпулювати інформацією противника, тобто без пострілів і жертв ведеться дуже ефективна інформаційно-психологічна діяльність або інформаційна війна.

Метою інформаційної війни є оволодіння свідомістю населення та особового складу збройних сил країни об'єкта впливу, тобто підготовка основи для досягнення конкретних політичних, економічних та військових цілей. 50].

Слід відрізняти війну інформаційної ери від інформаційної війни.

Війна інформаційної ери використовує інформаційні технології для успішного проведення бойових операцій, в той час як інформаційна війна розглядає інформацію, як окремий об'єкт або, як потенційну зброю та вигідну ціль.

Інформаційну війну можна розглядати, як якісно новий вид бойових дій, яка є активною протидією в інформаційному просторі.

Інформаційна війна одне з нових концептуальних понять, яке відкриває широкі можливості у досягненні своїх цілей.

Безсумнівно, інформаційна війна має на увазі високий рівень технічного оснащення і відповідної професійної майстерності користувачів, їх спеціальної фахової підготовки, що стане значним потенціалом у реформуванні інформаційної системи управління та контролю.

Останнім часом тема інформаційної війни стала дуже популярною і привертає до себе увагу.

Перш за все це обумовлено тим, що знання про інформацію противника є засобом, який в змозі підвищити нашу міць та принизити міць ворога, протистояти їй, а також захистити наші цінності, нашу інформацію.

Таким чином, можна стверджувати, що інформаційна війна це атака інформаційної функції, незалежно від засобів, які застосовуються.

З воєнної точки зору, теорія інформаційної війни повинна враховувати політичні, технічні, правові та інші практичні елементи. Воєнний аспект загальнодержавної концепції інформаційної війни, базуючись на них, визначає потенційні напрямки використання інформаційних технологій у військовій галузі, розподіл завдань та обов’язків у ході практичної реалізації положень воєнної доктрини.

Ще з біблейських часів людина розвивала в себе вміння отримувати необхідну інформацію.

Так для того щоб увійти в землю обітовану Мойсей послав вивідувачів, щоб вони дізнались про Иерехон. 67].

Це показує, що інформація — це цінний стратегічний продукт, який можливо використати с потужній силою.

Використовуючи потрібну інформацію у потрібний час, ми можемо визначити реальну вартість кожної ситуації, її позитивні та негативні сторони, форми впливу на неї.

Відсутність інформації, навпаки, значно ускладнює розуміння ситуації, а, відповідно, і прийняття необхідних рішень на політичному, економічному та військовому рівнях.

Таким чином, здатність оперативно отримувати, або спростувати інформацію розглядати, як найвищий рівень воєнно-стратегічного потенціалу.

Інформаційна війна впливає на політичні, економічні та воєнні цілі.

Інформаційна війна здатна завдати шкоди економіці, підриваючи міжнародну довіру до певної національної грошової одиниці.

На стратегічному рівні інформаційна війна здатна змусити противника втратити віру у власні системи управління інформацією, ускладнити процес її обробітки та використання.

На оперативному рівні інформаційної війни, входження у ворожі системи управління даними може створити тимчасові затримки в роботі, що негативно впливає на процес прийняття рішень.

На тактичному рівні інформаційна війна здатна контролювати системи з метою підтримання власної безпеки, що збільшує можливості успішної діяльності.

Останнім часом в різних засобах масової комунікації з’являється дуже багато інформації про нові і цікаві необмежені можливості у галузі комп’ютерних технологій.

Комп’ютер стає звичним предметом в кожній родині без будь якого вікового обмеження.

Міжнародні правові відносини, що стосуються питань інформаційних технологій, зараз ставляться на найвищій рівень, так президент США Барак Обама внідряє програму, ціль якої, щоб розповсюдити Інтернет, в самих труднодоступних містах світу, для того що б люди могли спілкуватися та отримувати необхідну інформацію.

Поряд із зростанням цінності інформації виникає необхідність нових підходів до її використання. Особливість інформаційної війни полягає в тому, що вона має багато аспектів.

Для об'єктивної оцінки треба враховувати усі складові частини, такі, як збір, обробка та передача інформації.

Разом вони визначають пріоритети діяльності у виборі стратегії та тактиці інформаційної війни.

2.3 Особливості пропагандистських технологій російських мас-медіа під час війни з тероризмом на Сході України Засоби масової інформації завжди виконували декілька функцій: інформативну, просвітницьку та розважальну.

Сьогодні, в еру розвинутих інформаційних технологій, ЗМІ стали рушійною силою поширення своїх інтересів, засобом пропаганди та маніпуляції, та, зрештою, найважливішою зброєю ведення інформаційної війни.

Інформаційна війна Росії проти України є тому яскравим прикладом.

Скориставшись нестабільною ситуацією, російські медіа не просто протягом всього часу передавали хибну та образливу інформацію про події, вони спровокували територіальне втручання в Крим та на Схід країни, також постійно підтримували та продовжують створювати напружену ситуацію в цих регіонах.

Для того, щоб зрозуміти чому російські ЗМІ забули про такі слова, як «незалежність», «соціальна відповідальність», «об'єктивність», «чесність» та всі інші загальні риси, які повинні бути притаманні журналісту, варто розуміти зовнішню та внутрішню політику Росії, яка є імперською.

Але не всі російські ЗМІ підтримали агресію Росії в Україні.

Російське агентство міжнародної інформації «РИА Новости» — одне з найбільших інформаційних агентств Росії.

Має широку кореспондентську мережу на території Російської Федерації, СНД та більш ніж у 40 країнах світу.

Рис. 1 Аудиторія «РИА Новости».

Аудиторія «РИА Новости» — найбільша серед інших інтернет-видань та складає 3, 2 мільйонів передплатників в соціальних мережах. 79].

Інформаційна агенція в грудні 2013 опинилася в складному становищі, так як її намагалися ліквідувати та замінити новою міжнародною агенцією «Россия сегодня» за підписаним указом В. Путіна.

Комісію по ліквідації мав очолити майбутній генеральний директор «Россия сегодня» Дмитрий Киселёв.

Фактично прес-службам та відомства Міністерства оборони України змушені займатися одним — спростовувати брехню російських ЗМІ, опубліковану з посиланням на «джерела».

«Поширена інформація не відповідає дійсності і є провокацією», — в черговий раз заявили в Міноборони, реагуючи на публікацію.

До кожної новини про Україну додається невеликий «бекграунд» під назвою «Как на Украине произошла смена власти», який коротко описує події, які сталися:

«Политический кризис разразился на Украине в конце ноября 2013 года, когда кабинет министров объявил о приостановке евроинтграции страны.

Массовые протесты, названные «евромайданом», прошли по всей Украине и в январе вылились в столкновение вооруженных радикалов с органами правопорядка.

Результатом уличных схваток в ходе, которых оппозиция неоднократно применяла огнестрельное оружие и «коктейли Молотова», стали десятки человеческих жертв…".

Лише з цієї зноски можна оцінити настрій поданої інформації в даній інформаційній агенції.

Заміщення фактів, відверте прийняття однієї сторони риси, які належать до більшості ЗМІ Російської Федерації.

Свобода слова в Росії - право, що гарантується Конституцією Російської Федерації вільно шукати, одержувати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким законним способом. 74].

Також Конституція Росії зазначає, що «не допускаються пропаганда чи агітація, які викликають соціальну, расову, національну чи релігійну ненависть і ворожнечу…».

Це означає, що провладні медіа порушують найголовніший закон країни.

Згідно кодексу, наклеп — це «поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають його репутацію». 74].

Образа — «приниження честі та гідності іншої особи, виражене в непристойній формі».

Навіть Інтернет — простір, в якому свідомі росіяни могли ділитися та отримувати інформації, зазнав обмежень на законодавчому рівні.

З 14 по 27 квітня 2014 року був зроблений повний аналіз випусків новин на російських каналах.

Були проаналізовані вечірні новини трьох федеральних телеканалів з найбільшим обхватом: Первый, Россия — 1, НТВ.

Термін дослідження — всього два тижні, тому ми утримаємося від серйозних висновків.

Єдине, що можна відзначити деяке зниження рівня пропаганди, можливо, пов’язане з тим, що певна точка зору щодо подій на Україні, які все ще залишаються основною темою в новинних випусках, вже була сформована, тепер її треба тільки підтримувати.

Також трохи «охолола» тема приєднання Криму, на якій так зручно було грати на патріотичних почуттях громадян.

В останні два тижні головними новинами залишаються події на південному сході України.

Багато репортажів складалися з інтерв'ю, прямої мови, цитат, посилань на інші інформагентства.

За минулі два тижні двічі був зафіксований нульовий відсоток пропаганди на каналах Первый і НТВ.

Середній рівень пропаганди за два тижні по всіх каналах склав 43%. Найвищий середній показник по підсумковим (недільним) випускам новин і раніше в каналу Россия — 1 — 79%.

Рис. 2 Відсоток пропаганди на «Першому».

Рис. 3 Відсоток пропаганди на «Росія-1».

Діаграми показують, що рівень пропаганди під час новинного випуску досягає 89% на телеканалі «Россия-1». «Первый» у свою чергу скоротив рівень недостовірної інформації, проте відсоток все ще високий.

Рис. 4 Середній відсоток пропаганди.

Середній відсоток по трьом каналам («Первый», «Россия-1» та «НТВ») склав 43%. Що є на порядок нижчим, ніж під час подій в Криму, який складав 83%.

Проаналізувавши новинні випуски, було виявлені такі прийоми пропаганди:

Лінгвіпропаганда — «вулиці в крові», але загинуло в тій час дві людини.

У наявності перебільшення масштабів трагедії; використання різних засобів художньої виразності мови і тропів для спотворення інформації та емоційного впливу на аудиторію.

Навішування ярликів — захопивши будівлю постійно називають «бандерівцями», «радикалами», «екстремістами», «євромайданівцами», «бойовиками» для того, щоб згодом при використанні методу переносу (або асоціації), аудиторія сама «добудовувала» зв’язок «майдан-бойовики».

При цьому офіційна заява, що «майданівці» беруть на себе відповідальність за події, згадано в сюжеті не було.

Метод використовується для спрощення сприйняття категорій. Приміром, досить створити в суспільній свідомості образ такого собі «радикала» з притаманними йому характеристиками, щоб далі «топити» будь-якого супротивника, називаючи його радикалом.

Метод маніпуляції допомагати аудиторії мислити великими розмитими категоріями, не намагаючись виділити особливі характеристики об'єкта самому.

Є, по суті, узагальненням і поділом різноманіття на малу кількість чітко описаних груп — «консерватор», «ліберал», «опозиціонер».

Логічна помилка — це помилка, допущена в логічних міркуваннях.

Всякий аргумент, який її містить, не можна вважати вірним, хоча і деяким людям з різних причин такі аргументи здаються переконливими, чим з успіхом користуються їх опоненти, полегшуючи завдання аргументації власної точки зору.

Анонімний авторитет — давно доведено, що одним з найефективніших методів впливу є звернення до авторитету.

Ім'я авторитету не повідомляється.

При цьому може здійснюватися цитування документів, оцінок експертів, свідків звітів та інших матеріалів, які необхідні для більшої впевненості.

Приклади: «Вчені на підставі багаторічних досліджень встановили…», «Джерело з найближчого президентського оточення, який побажав залишитися невідомим, повідомляє…».

Посилання на неіснуючий авторитет надають їй солідність і вагу в очах обивателів.

Ad nauseam (нав'язування): повторення однієї ідеї веде до того, що аудиторія починає її сприймати на віру, а не аналізувати. Дослівно, ця фраза з латинської перекладається як «до нудоти», означає вищу ступінь нав’язування ідеї. Цей прийом передбачає нескінченне повторення однієї і тієї ж ідеї. Така ідея, особливо, якщо вона сформульована у вигляді простого слогана, після багаторазового повторення починає сприйматися масами як істина. Активно використовується в тих країнах, де свобода слова обмежена.

Свідоцтва — це цитати, покликані підтримати, або спростувати дану програму, політику, дії і тому подобне. У даній техніці важлива репутація особи, яка свідчить — часто це вчений, експерт, шанована у суспільстві людина.

Свідоцтво підтверджує істинність пропагандистського повідомлення.

Це робиться для того, щоб аудиторія прийняла пропагандистську думку і навіть більше того, вирішила, що вона — її власна.

Дезінформація — введення в оману шляхом надання неповної інформації або повної, але вже не потрібної інформації, спотворення контексту, спотворення частини інформації, щоб підштовхнути аудиторію до дій, потрібних маніпулятору.

Таким чином, пропаганда в новинних випусках продовжується великим дозуванням. Для цього використовуються різні прийоми, які ще більше підсилюють вплив пропаганди на масову свідомість.

Взяти тільки російські фільми та серіали, які активно транслюють російські телеканали. Вони не тільки про героїзм російської міліції та про доблесну російську армію.

У нових серіалах простежується лінія приниження українців.

Навіть у комедійних серіалах звучать фрази: «Іди звідси, я з тобою не буду говорити, тому що ти гірше бандерівця».

Або коли показують дуже негативного героя, він обов’язково з прізвищем «Петренко» або «Іваненко».

Тому Україні потрібно випускати свої передачі і транслювати в тому числі на російські регіони, де живе багато українців. Щоб знищити образ негативного героя.

На жаль, це факт, що на Україні мало громадських суспільств, які допомагають іноземним журналістам приїжджати до України і своїми очами бачити події на Україні, а потім ці події освящати в пресі.

Тому більшість іноземних ЗМІ більше користуються інформацією котру їм постачають російські ЗМІ.

Це один з тих факторів, який Україна програє у Росії, і Росія цім дуже уміло питалась використовувати в своїх цілях.

Або українське ЗМІ зуміло доказати іноземним ЗМІ, що Росія дає однобоку, імперську інформацію, та представила іноземним ЗМІ факти, які повністю розбивають російські догми.

Україна завжди вела грамотну, збалансовану та ефективну інформаційну політику. Також, як приклад я можу привести інформаційну війну у 2008 році, коли за п’ять-шість днів була зупинна війна в Грузії.

Також було зупинено захоплення Криму і пів України.

А також були визволені з полону торговельні українські судна з екіпажами в порту Поті.

Хоча російські ЗМІ відхрещувалися від того, що були захоплені у полон російськими військовими українські судна, але завдяки українським журналістам російські телеканали були змушені сказати правду.

Також завдяки інформаційної війни було зупинено кровопролиття на Євромайдані у Києві в 2014 році, та зупинено терор, який готовився екс-президентом України Віктором Януковичем і його оточенням, та були зупинені політичні репресії на Україні, та звільнені політв'язні.

2.4 Порушення морально-етичних норм російськими ЗМІ в умовах «гібридної» війни на Донбасі.

Масова агресія російських ЗМІ на події в Донбасі, розгорнулась по всім каналам російського телебачення, тільки окремі російські канали говорили про події на Донбасі с обох точок зору, наприклад російська служба Бі-Бі-Сі, «Независмая газета» та інші, а вже ж ЗМІ які показували всі точки зору підвергалися та досі підвергаються критиці з сторони влади та підтримуючих владу ЗМІ.

Вже в серпні місяці йшла повна агітація на ввід російських військових на Донбас для захисту мірного населення, ці події схожі с подіями, які розгортались у Грузії, коли Росія ввела своїх військових на територію Абхазії та Південної Осетії.

Тобто російське ЗМІ проводило агресивну пропаганду для того щоб ввести війська на Україну.

Національну гвардію виставляли, як недолюдків та катів.

Так на каналі самопровозголошенної Донецької Народної Республіці (ДНР) був показаний сюжет в якому розповідали про те що, «бійці» ДНР знайшли страшну знахідку після того, як українська армія залишила село.

Міжнародним спостерігачам показали трупи мірних мешканців, які були звірські вбити, до того як дівчат вбили над ними знущалися та катували. В цих жахливих злочинах обвинуватили національну гвардію України.

В другому сюжеті ДНР обвинуватило українських службовців, що вони не пустили батьків забрати тіла своїх загиблих синів, хоча вони прекрасно знали, що сіх батьків ждало при їх приїзду в ДНР.

Також на телеканалі ДНР образливо казали об Україні, так наприклад в липні місяці на каналі ДНР розповсюджувалась така інформація: «Россия наша сестра, а не Украина», «Россия наша мать родная, а Украина хуже мачехи».

Також на російських каналах йшло відокремлення Донбасу від України.

Телебачення ДНР показує «ополченців» ДНР в світі «ангелів-спасителів», які рятують Донбас від загарбників. Показує їх, як гуманних людей, але при цьому забувають показувати, як вони катують мирних мешканців, які не підтримують ДНР, та українських військових полонених в підвалах контррозвідки ДНР.

Постійно відчувається схвалення режиму Путіна та його дій, інформація згідно якої Захід підтримує Росію.

На прикладі наступного уривку з новини під заголовком:

«Лавров призывает ОБСЕ и США воздействовать на Киев» можна оцінити настрій всього інформаційного потоку щодо України та дій російського уряду:[83].

«Лавров подчеркнул, что карательная операция на юго-востоке Украины ввергает страну в братоубийственный конфликт. 83].

Министр призвал США употребить всё своё влияние, чтобы принудить опекаемый ими киевский режим, объявивший войну собственному народу, немедленно прекратить боевые действия в юго-восточных регионах, отвести войска и освободить участников протестных выступлений", — говориться в сообщении дипломатического ведомства". 83].

«В министерстве напомнили, что все последние дни по просьбе руководства ОБСЕ и глав ряда государств Европы российская сторона предприняла энергичные шаги по содействию освобождения задержанных на юго-востоке Украины военных специалистов из некоторых европейских стран. 83].

По указанию президента России Владимира Владимировича Путина его спецпредставитель Владимир Лукин выехал в регион для участия в переговорах об их освобождении. 83].

В результате такой конструктивной посреднической деятельности в субботу представители сил самообороны Славянска передали европейских военных специалистов Владимиру Лукину, который доставил их в Донецк". 83].

Читаючи новини подібного характеру щодня та в необмежених кількостях, звичайно можна повірити в те, що російська влада здійснює все можливе для налагодження ситуації в братерській країні, що світова спільнота повністю її підтримує, а Київ все ще залишається безпомічним та нездатним врегулювати конфлікт в своїй країні.

Також приходе на думку, що треба допомогти Україні навести порядок, але для цього треба ввести російські війська.

ВИСНОВКИ В дипломної роботі ми з’ясували що інформаційна війна має давню історію.

Хоча сам термін «інформаційна війна» достатньо новий, який увійшов як термін в обіходь 1976 році, але він має давні корні.

Перші признаки «інформаційної війни» ми знаходимо в Біблії.

А в Першу світову війну в перше стали використовувати пропаганду в виді листівок країни Антанти.

Згодом сю тактику стали здійснювати в Другий світовій війні, але при цьому вже стали використовувати радіо та кіно.

Також ми з’ясували, що збір інформації є одним із найголовнішим завданням, для того, щоб проводити інформаційні війни.

Також ми з’ясували, що мета інформаційної війни — це порушити обмін інформацією в таборі противника, та послабити моральні і матеріальні сили супротивника та посилити власні, а також маніпулювання масами.

На прикладі «гібридної» війни на Донбасі ми з’ясували та доказали порушення моральних норм російських та донецької народної республіки ЗМІ.

Які при проведені інформаційної війни грубо порушують етичні норми журналіста. Необґрунтовано обвинувачуя Україну у злочинах, які вона не коли не здійснювала.

Також в російській пресі та в пресі так званої Донецької Народної Республіки не одноразово звучали груби виразі в адресу української влади, яку вони називали «Киевской хунтой», «неполноценным правительством».

Простих українців називають «бандерівцями», «хохлами», «злочинцями».

А українських військових та національну гвардію називають: «нациками», «укропами», «кровавыми палачами».

Здійсняючи на практиці інформаційну війну на сайтах радіо «Эхо», російської служби Бі-бі-сі ми з’ясували, що всі видання, які суперечать політиці Кремля та так званої Донецької Народної Республіці принижуються та підвергаються гонінням з сторони правоохоронців Росії та ДНР, та порушують моральні та етичні норми журналістиці при проведенні інформаційної війни.

Також ми з’ясували що для того щоб національні ЗМІ краще виконували свою суспільну місію, необхідно вдосконалювати їхню структуру, та створити потужне ядро загально українських видань та студій, які б визначили інформаційне обличчя нашої країни.

Також ми з’ясували, що засоби масової інформації є основною складовою проведення інформаційної війни, що повністю підтверджує нашу наукову гіпотезу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Авраамов Д. С. Профессиональная этика журналиста / Д. С. Авраамов. М.: Мысль, 1991. — 158 с.

2. Аристотель. Сочинения: и 4 т. / Аристотель. — М.: Мысль, 1993. — С. 3—79.

3. Блюм Р. Етика засобів масової інформації: проблематика та практика / Р. Блюм // Сучасне та майбутнє в плюралістичному суспільстві / за ред. Л. З. Москаленка та ін. — К.: Центр вільної преси, 1999. — С. 82—87.

4. Всемирный доклад ЮНЕСКО по коммуникации и информации 1999—2000 гг. — М., 2000. — С. 39.

5. Глібовицький Є. Київська газета «Сегодня» шукає собі господаря / Є. Глібовицький // TCH, «1+1». — 2001. — 18 трав.

6. Головатий С. Радіо Вільна Європа / С. Головатий // Радіо Свобода. — 2001. — 9 січ.).

7. Гонгадзе Г. Куди пливе «Титанік» української журналістики? / Г. Гонгадзе // Українська правда. — К.: Брама.

8. Гонгадзе став жертвою міжкланової боротьби // Українська правда. — 2000. — № 8 — К.: Брама.

9. Гюго В. Отверженные: роман: в 2 т. / В. Гюго; пер. с фр.; предисл. М. Толмачева. — Минск, 1989. — Т. 1.

10. Декларация обязанностей и прав журналистов // Франция: общие сведения о праве по вопросам печати. — 1995. — № 37. — Рос.-фр. — Сер. Информационные и учебные материалы.

11. Дживелегов А. К. Возрождение / А. К. Дживелегов. — М.; Л., 1924.

12. Ещенко Т. День народження Гонгадзе / Т. Ещенко // День. — 2001. — 30 трав.

13. Животко А. Історія української преси / А. Животко. — Мюнхен, 1989—1990.

14. Законодавство // Голос України. — 1997. — 14 лист.

15. Законодавство України: Про пресу України: Інформація і свобода слова. — К.: Молодь, 1997.

16. Здоровега В. Й. Вступ до журналістики / В. Й. Здоровега. —JІ, 1995.

17. Здоровега В. Й. Преса і влада / В. Й. Здоровега // Укр. періодика: історія і сучасність: тези дон. і новідомл. Всеукр. наук.-теорет. конф. 9—10 груд. 1993 р. — Л., 1993. — С. 8—13.

18. Здоровега В. Й. Українська періодика у сучасному національному просторі /В.Й. Здоровега // Укр. періодика: історія і сучасність: доп. та повідомл. Третьої всеукр. наук.-тсорет. конф. 22—23 груд. 1996 р. — Л., 1995. — С. 11—18.

19. Історія зарубіжної літератури / М. С. Шаповалова, Г. Л. Рубанова, В. Л. Моторний. — JI.: Вища шк. Вид-во при Львів, ун-ті, 1982.

20. Кант. Из «Лекций по этике» (1780— 1782)/И. Кант// Этическая мысль: пауч.-публицист, чтения. — М.: Политиздат, 1985. — С. 299—333.

21. Капустин А. «Бархатная цензура». Украинские журналисты продолжают бороться за право свободно осуществлять свой профессиональный долг / Л. Капустин // Независимая газета. — 2000. — 19 мая.

22. Карлсон М. Солідарність у Європі: формування послідовної політики трансформації та інтеграції / М. Карлсон // Економічний часопис. — 1997. — № 6—7.

23. Карпачова Н. Право на інформацію: свобода слова, думки, вільного вираження поглядів: щорічна доповідь Уповноваженого з прав людини / Н. Карпачова // Голос України. — 2001. — 10 груд.

24. Кодекс професійної етики українського журналіста // Журналіст України. — 1997. — № 5—6.

25. Конституція України: офіційний текст [прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р.: станом на 1 січня 2006 р.]. — К.: Мін-во Юстиції України, 2006. — 124 с.

26. Кузнецова ОД. Гарантировать журналисту особую социальную защиту О. Д. Кузнецова // Журналистика в 1995 году: тез. науч.-практ. конф.: в 5 ч. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. — Ч. 3. — С. 10—12.

27. Кузнецова О. Д. До проекту Кодексу етики журналіста України / О. Д. Кузнецова // Укр. журналістика: історія і сучасність: вісн. Львів, ун-ту. — 1997. — С. 21—25. — Сер. Журналістика.

28. Кузнецова ОД. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень: монографія /О.Д. Кузнецова. — Л.: Світ, 1998.

29. Кузнецова ОД. Основи масової комунікації: навч. посіб. / О. Д. Кузнецова. — Л.: РВВ Львів, ун-ту, 1996. — 170 с.

30. Кузнецова ОД. Правові гарантії незалежності преси / О. Д. Кузнецова // Українська періодика: історія і сучасність: Четверта всеукр. наук.-теорет. конф., 19—20 груд. 1997 р. — Л., 1997. —С. 142—145.

31. Кузнецова ОД. Правові й етичні норми журналістики: тексти лекцій / О. Д. Кузнецова. — Л.: РВВ Львів, ун-ту, 1993.

32. Кульчицький О. Основи філософії і філософських наук / О. Кульчицький. — Мюнхен; Львів, 1997.

33. Лазутина Г. В. Технология и методика журналистского творчества: метод, указания / Г. В. Лазутина. — М.: Изд-во МГУ, 1988.

34. Малахов В. А. Етика: курс лекцій / В. Л. Малахов. — 2-гс вид., нерсробл. і допоїш. — К.: Либідь, 2000.

35. Милль Дж.-Ст. О свободе / Дж.-Ст. Милль. — Лейпциг, 1861.

36. Мильтон Дж. О свободе печати / Дж. Мильтон. — М., 1907.

37. Москаленко А. З. Вступ до журналістики / А. З. Москаленко. — К.: Школяр, 1997. — 297 с.

38. Москаленко А. З. Два кити / А. З. Москаленко. — К., 1997. — 36 с.

39. Москаленко А. З. Етика журналіста: між боротьбою за тираж і об'єктивною інформацією / А. З. Москаленко // Матеріали наук.-практ. конф. «Українська журналістика — 97» / за заг. ред. А. З. Москаленка. — К.: Центр вільної преси, 1997.

40. Москаленко A.3. Журналістика в умовах гласності / А. З. Москаленко. К., 1997.

41. Москаленко А. З. Комунікативна політологія / А. З. Москаленко. — К" 1997. — 60 с.

42. Москаленко А. З. Теорія журналістики: підручник / А. З. Москаленко. К.: Експрес — об’ява, 1998. — 334 с.

43. Мюллер Й. П. Що таке етика мас-медіа? / Й. П. Мюллер // Сучасне та майбутнє в плюралістичному суспільстві / за ред. Л. З. Москаленка та ін. — К. Центр вільної преси. 1999. — С. 77—82.

44. Науковий коментар Кримінального кодексу України / проф. М. Й. Коржанський. — К.: Атіка: Академія: Ельга-Н, 2001.

45. Орепдарчук Г. Гуманістичні виміри істини / Г. Орендарчук // Гуманізм і духовність у контексті культури. — Дрогобич, 1996. — Кн. 1.

46. Opuy М. Основы публичного права / М. Ориу. — М., 1929.

47. Плутарх, Сравнительные жизнеописания в двух томах, М.: Издательство «Наука», Издание второе, исправленное и дополненное, Перевод С. П. Маркиша, обработка перевода для настоящего переиздания С. С. Аверинцева, примечания М. Л. Гаспарова., 1994. [Електронний ресурс] / Плутарх. — Режим доступу: http://ancientrome.ru/antlitr/plutarch/index-sgo.htm.

48. Поппельман Б. Независимая журналистика и самоконтроль / Б. Поппельман // Право радио и телевидения в России: на пути к новой организации электронной преем. — Гамбург; СПб.: Невское время, 1994.

49. Почепцов Г. Г., Информация и дезинформация, К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. — 256 с.

50. Почепцов Г. Г., Информационные войны, Серия: Образовательная библиотека. Издательство: Рефл-бук, 2001 г. 576 стр.

51. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом па 1 січня 2001 р. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

52. Прайс М. Телевидение, телекоммуникации и переходный период: прано, общество и национальная идентичность / М. Прайс.— М., 2000.

53. Приступепко Т. О. Державна підтримка преси: порятунок чи пастка? / Т. О. Приступепко // Журналіст України. — 1997. — № 5—6. — С. 12—14.

54. Приступепко Т. О. Деякі аспекти етичної діяльності вітчизняних журналістів під час виборчих баталій / Т. О. Приступенко // Публіцистика і політика: зб. наук, праць / за ред. проф. В.І. Шкляра. — К., 2001. — Вип. 2.

55. Приступепко Т. О. Правові засади функціонування сучасних засобів масової комунікації України: монографія / Т. О. Приступенко; за ред. В. В. Різу на; Київ. нац. ун-т імені Т. Г. Шевченка — К., 2000.

56. Приступенко Т. О. Свобода преси в Україні / Т. О. Приступенко // Журналіст України. — 1994. — № 1—2. — С. 12—14.

57. Приступенко Т. О. Тенденції розвитку свободи преси в Україні / Т. О. Приступенко // Вісн. Київ, ун-ту. — К., 1993. — С. 31—42. — Сер. Журналістика.

58. Про інформацію: закон України: офіційний текст [за станом на 11 травня 2004 року]. — К.: Парламентське вид-во, 2006. — 24 с.

59. Расторгуев С. П. Информационная война. — М.: Радіо й связь, 1998.

60. Різун В. В. Роль ЗМК в демократичному суспільстві / В.В. Різун// Публіцистика і політика: зб. наук, праць / за ред. проф. В.І. Шкляра. — К., 2001. — Вил. 2.

61. Робеспьер М. Речь о свободе печати / М. Робеспьер. — М., 1806.

62. Сиберт Ф. С. Четыре теории прессы / Ф. С. Сиберт, У. Шрамм, Т. Питерсон. — М., 1998.

63. Словарь по этике / под ред. И. С. Кона. — 4-е изд. — М.: Политиздат, 1981.

64. Слоун В. Краще мати пресу без уряду, аніж уряд без преси / В. Слоун День. — 2001. — 15 трав.

65. Станиславский К. С. Избранное / К. С. Станиславский; состав. Ю. С. Калашников, В. Н. Прокофьев. — М.: Всерос театр, о-во, 1982.

66. Стенхольм О. Защита общества от злоупотребления свободой печати / О. Стенхольм // Междунар. жизнь. — 1993. — № 10.

67. Толмачев М. Предисловие к роману Виктора Гюго «Отверженные» / М. Толмачев // Гюго В. Отверженные: роман: в 2 т. / В. Гюго. — Минск, 1989. Т. 1.

68. Українська Біблія. Переказ Огієнко 1962 р., Українське Біблейське Товариство, 2007 р.

69. Україна: інформація і свобода слова: зб. законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців / у поряд. A.M. Затворний. — К.: Молодь, 1997.

70. Українське законодавство: Засоби масової інформації. — К., 1999.

71. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме / М. Хайдеггер // Проблема человека в западной философии. — М., 1988.

72. Шкляр В.І. Преса керована і преса керуюча / В.І. Шкляр // Українська періодика: історія і сучасність: тези доп. і повідомл. Всеукр. иаук.-теорст. копф. 9—10 груд. 1993 р. — JL, 1993. —С 13—17.

73. Шкляр В.І. Соціальна норма і престиж преси / В.І. Шкляр // Укр. періодика: історія і сучасність / за ред. М. М. Романюка. — Л., 1997. — С. 25—28.

74. Юшкявичус Г. Предисловие /Г. Юшкявичус//Законодательство Российской Федерации о СМИ. — М.: Гардарика, 1996.

Промова Актуальність теми дослідження полягає в тому, що ЗМІ постають головною зброєю у веденні інформаційних війн.

За допомогою медіа можна маніпулювати громадською думкою, впливати на прийняття важливих стратегічних рішень, змінювати кордони без застосування реальної зброї.

Сьогодні не так важливо мати численну армію або надвелику територію, достатньо володіти низкою потужних засобів масової інформації.

Засоби масової інформації завжди виконували декілька функцій: інформативну, просвітницьку та розважальну.

Сьогодні, в еру розвинутих інформаційних технологій, ЗМІ стали рушійною силою поширення своїх інтересів, засобом пропаганди та маніпуляції, та, зрештою, найважливішою зброєю ведення інформаційної війни.

Інформаційна війна Росії проти України є тому яскравим прикладом.

Скориставшись нестабільною ситуацією, російські медіа не просто протягом всього часу передавали хибну та образливу інформацію про події, вони спровокували територіальне втручання в Крим та на Схід країни, та постійно підтримували та продовжують створювати напружену ситуацію в цих регіонах.

Таким чином, в ході проробленої роботи були отримані відповіді на поставленні завдання:

Маніпулятивний арсенал ЗМІ досить широкий: навмисне спотворення реального стану речей шляхом замовчування одних фактів і випинання інших, публікація помилкових повідомлень, пробудження в аудиторії негативних емоцій за допомогою візуальних засобів або словесних образів і так далі.

Всі ці прийоми розрізняються за силою впливу і змістом, але їх об'єднує одне: всі вони спрямовані на створення певного емоційного настрою і психологічних установок у аудиторії.

Таким чином, ЗМІ стають основною зброєю в інформаційній війні.

Сьогодні головні битви інформаційної війни йдуть на українсько-російському фронті.

У ролі атакуючої сторони виступає телебачення, преса та інтернет-ресурси сусіда, які всіма силами намагаються довести обґрунтованість введення російських військових угрупувань в Крим та на Схід.

У російської пропаганди три категорії споживачів — внутрішня аудиторія, Україна і весь інший світ.

Цілі Кремля всередині - домогтися лояльності росіян і змусити повірити в образи зовнішніх ворогів.

В Україні - дезінформувати недосвідчених споживачів новин і посіяти паніку, особливо на Півдні та Сході.

На Заході - дискредитувати українську революцію і нову владу.

Усереднена позиція більшості російських телевізійних ЗМІ: в Україні або, точніше, «на Україні» — бардак, засилля націоналістів.

І лише Кремль, направивши своїх солдатів на півострів і підтримуючи самопризначений уряд автономії, сприяє збереженню хоч якоїсь стабільності і рятує російськомовне населення від тих сил, які глава РФ Володимир Путін назвав «оранжевой чумою».

Методом контент-аналізу було проведено перевірку новин різних засобів масової інформації на наявність пропаганди.

Згідно з яким російські інформаційні агенції, інтернет-видання та телеканали вдаються до маніпуляції масовою свідомістю, використовуючи звичні заходи.

Аналіз довів, що медіа Російської Федерації приймають активну участь в інформаційній війні проти України.

Головними методами до яких вдаються ЗМІ: викривлення фактів, замовчування, дезінформація та інших.

Російські ЗМІ таки як російська служба Бі-Бі-Сі, «Независимая газета», радіо «Эхо», «РИА Новости» розповідали про ситуацію на Україні зі всіх точок зору підверглися критиці з сторони російської влади та ЗМІ, які підтримували агресію на Україні.

В своєї роботі матеріали я черпав з сайтів самопровозголошенної Донецкой Народной Республики, «5 канал», «Россия 24», «1-канал», «РИА Новости», «Крымская правда», «Севастопольская газета».

.ur.