Макроекономічна нестабільність: цикли ділової активності, безробіття, інфляція

Реферат на тему:

Макроекономічна нестабільність:

цикли ділової активності, безробіття, інфляція ПЛАН.

1. Цикли ділової активності: фази циклу та причини коливань. Відхилення реального ВВП від потенційного рівня.

2. Безробіття: основні визначення та вимірювання.

2.1. Робоча сила. Особи поза робочою силою. Зайняті. Безробітні. Рівень безробіття.

2.2. Різновиди безробіття. Повна зайнятість. Природний рівень безробіт­тя. Концепція NAIRU.

2.3. Допомога по безробіттю і тенденція до підвищення його рівня безробіття. «Жорсткість» заробітної плати і безробіття.

2.4. Економічні та соціальні втрати від безробіття. Закон Оукена.

3. Інфляція.

3.1. Поняття інфляції. Інфляція попиту та інфляція витрат. Стагфляція.

3.2. Інфляція і процентні ставки. Ефект Фішера.

3.3. Інфляція та реальний доход. Очікувана і непередбачена інфляція. Помірна інфляція. Галопуюча інфляція. Гіперінфляція.

4. Взаємозв'язок інфляції та безробіття. Крива Філіпса.

1. Цикли ділової активності: фази циклу та причини коливань. Від­хилення реального ВВП від потенційного рівня В ідеальній економіці реальний ВВП зростав би швидкими, сталими темпами. Рівень цін, який визначається індексом споживчих цін чи дефля­тором ВВП, залишався б незмінним або ж зростав досить повільно. В результаті незначними були би інфляція та безробіття.

Проте досвід наочно свідчить про те, що економічні умови ніколи не залишаються сталими. Економічне піднесення прокладає шлях до спаду. У роки спаду ВВП, зайнятість та реальні доходи населення падають, прибутки зменшуються, люди втрачають роботу. Невдовзі знову починається пожвавлення, яке може бути настільки сильним, що породить новий бум. Цей етап характеризується достатньою кількістю робочих місць та підви­щенням життєвого рівня. Але за піднесенням настає новий спад економіки.

Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, процент­них ставок і зайнятості складають діловий цикл, який є характерною рисою ринкової економіки.

Отже, економічний цикл (цикл ділової активності) — це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

Причинами циклічності можуть бути:

• технічні нововведення (НТР), які впливають на інвестиції та споживчі витрати, а відповідно.

• на виробництво, зайнятість і рівень цін;

• політичні й випадкові події (наприклад, війни, «перебудова» в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);

• зміни в кредитно-грошовій політиці (коливання обсягів гро­шової маси);

• нестача національних інвестицій;

• зміни цін на нафту, газ та інші види сировини тощо.

В макроекономіці не існує цілісної теорії економічного циклу, і еконо­місти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах цикліч­ності. Але більшість із них вважають, що рівень сукупних витрат (Y=C+I+G+NX) безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. Чому саме зміни у рівні сукупних витрат спричиняють коливання економічної активності? Справа в тому, що в економіці, яка орієнтована головним чином на ринок, сектор фірм виробляє товари і надає послуги лише в тому випадку, коли їх можна вигідно продати, або, іншими словами, коли на них пред’явлено достатній сукупний попит. Якщо ж цей сукупний попит (або сукупні витрати) недостатній, то сектору фірм невигідно виробляти товари і послуги у вели­кому обсязі, і тому ВВП скорочується. При вищому рівні сукупних витрат сектор фірм, розширюючи обсяги виробництва, буде отримувати прибуток, і, таким чином, ВВП зростатиме.

Окремі економічні цикли суттєво різняться між собою за тривалістю та інтенсивністю (мал. 3.1), проте всі вони складаються з одних і тих самих фаз (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Фази економічних циклів.

При цьому циклічно змінюються обсяг випуску, рівні зайнятості, безро­біття, інфляції, процентної ставки, обсяг грошової маси і т.п. Проте основ­ними індикаторами фази циклу служать:

• рівень зайнятості,.

• рівень безробіття,.

• обсяг випуску, оскільки динаміка рівнів інфляції і процентної ставки може бути різною в залежності від факторів, які спричинили спад.

Фактичний реальний обсяг випуску коливається при цьому навколо по­тенційного рівня ВВП, під яким ми розуміємо обсяг виробництва за умови повної зайнятості ресурсів. Він опускається нижче цієї позначки під час спаду, потім поступово повертається до неї, а інколи навіть перевищує цей рівень під час чергового підйому економіки. Коливання фактичного обсягу ВВП навколо потенційного характеризується показником, який має назву «розрив ВВП» :

де Y — фактичний обсяг виробництва, — потенційний ВВП.

Коли ми говоримо про відставання ВВП — це обсяг продукції,.

який економіка втрачає через неповне використання свого виробничого по­.

тенціалу.

Значно рідше зустрічається ситуація перевищення фактичним ВВП по­.

тенційного свого рівня Це стає можливим найчастіше в екстремаль­.

них ситуаціях, коли в процес виробництва залучаються додаткові зміни.

робітників, капітальне обладнання використовується понад встановлені нор­.

мативи, понаднормова праця і праця за сумісництвом стають звичайним.

явищем. Проте тривалий час перевищення фактичного ВВП над потенційно.

можливим зберігатися не може.

Обсяги виробництва і зайнятості найсильніше реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, які виробляють засоби виробництва і спо­живчі товари тривалого вжитку. В галузях, які випускають споживчі товари короткострокового використання, коливання зайнятості і випуску є значно меншими.

2. Безробіття: основні визначення та вимірювання Другою серйозною макроекономічною проблемою є безробіття. Поняття «повна зайнятість» досить складне у плані визначення. На перший погляд, його можна було б трактувати в тому розумінні, що всі 100% робочої сили мають роботу. Проте це не так. Певний рівень безробіття вважається нор­мальним і цілком виправданим.

2.1. Робоча сила. Особи поза робочою силою. Зайняті. Безробітні. Рівень безробіття У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 р. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії (мал.3.2):

1) зайняті - це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робо­чий день;

2) безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважа­ється безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:

• «без роботи» ;

• «робить активні спроби знайти роботу» ;

• «готова відразу ж стати до роботи» .

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу;

3) особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення — це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізова­них установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо) — до цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили, — дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Таким чином, Населення = Робоча сила + Особи поза робочою силою Робоча сила = Зайняті + Безробітні.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чи­сельності робочої сили. Позначається буквою и і вимірюється у відсотках:

Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше:

2.2. Різновиди безробіття. Повна зайнятість. Природний рівень безробіття. Концепція NAIRU.

Економісти розрізняють три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням). Цей різновид безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією праці та попитом на робочу силу. Така невідповідність виникає у зв’язку з техно­логічними змінами у процесі виробництва, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися до цього. Структурна незбалансованість між видами діяльності виникає, коли, наприклад, одні сектори економіки розширюються, а в інших скорочуються обсяги виробництва (скажімо, попит на працю набірника в друкарні різко скоротився у зв’язку з переходом до комп’ютерного набору інформаціїмеханізація та автоматизація виробничих процесів витісняє некваліфіковану і малоосвічену робочу силу). Структурне безро­біття теж вважається неминучіш.

Різниця між фрикційним і структурним безробіттям не дуже виразна. Суттєва відмінність полягає в тому, що «фрикційні» безробітні мають нави­чки, які вони можуть продати, а «структурні» безробітні не можуть відразу отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а інколи і зміни місця проживання. Структурне безробіття характеризується більшою три­валістю, а тому вважається серйознішою проблемою у порівнянні з без­робіттям фрикційним.

До циклічного безробіття призводить спад виробництва, тобто та фаза економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйо­му воно відсутнє.

Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Еко;

номісти розглядають фрикційне та структурне безробіття як абсолютно неминучеотже, «повна зайнятість» не означає стопроцентну зайнятість ро­бочої сили.

Іншими словами, рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Цей показник назива­ють також природним рівнем безробіттявін відповідає потенційному ВВП. Ця концепція в 1968 р. вперше була запропонована Мілтоном Фрід-маном і незалежно від нього була розроблена Едмундом Фелпсом із Ко­лумбійського університету. Слово «природний» тут означає, що фрикційне та структурне безробіття є неминучим тоді як циклічне безробіття можна побороти за допомогою засобів макроекономічної політики.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття.

Ряд економістів вважають неприйнятним використання терміна «при­родний» стосовно безробіття, спричиненого структурними зрушеннями. Ось чому в макроекономічній літературі використовують як синонім ще й інший термін — NAIRU (Non-Accelerating Inflation Rate of Unemployment), котрий зосереджує увагу на тому, що рівень природного безробіття відповідає станові макроекономічної рівйоваги, при якому фактична інфляція дорівнює очікуваній.

2.3. Допомога по безробіттю і тенденція до підвищення рівня безробіття. «Жорсткість» заробітної плати і безробіття Основними причинами існування стійкого рівня безробіття є:

1) виплата допомоги по безробіттю;

2) «жорсткість» заробітної плати.

Встановлення і виплата допомог по безробіттю підвищують природний його рівень, оскільки полегшують долю безробітних.

При визначенні ймовірності того, чи стануть працівники безробітними, і якщо так, то чи довго вони ними лишатимуться, вчені розраховують ко­ефіцієнт заміни. Він визначається співвідношенням доходу людини за умови, що вона безробітна, і доходу (після сплати податків), коли ця ж людина працює:

Допомога по безробіттю сприяє підвищенню його природного рівня, тому що:

• виплата допомоги по безробіттю дає людині можливість довше підшу-ковувати собі роботу. Коли суми такої допомоги досить великі, без­робітний не поспішатиме з пошуками роботи, оскільки не дуже скрут­ним за таких умов буде його життя. Чим більший коефіцієнт заміни, тим менш нагальна потреба шукати роботу;

• аби одержувати допомогу по безробіттю, людям слід належати до «робочої сили», тобто шукати роботу, навіть якщо вони насправді не.

хочуть працювати. Тоді їх врахову­ють як безробітних. Якби допомо­ги по безробіттю не було, то окре­мих людей не зараховували б у складі робочої сили, і тоді «вимі­рюваний» рівень безробіття був би нижчий.

Незважаючи на те, що виплати допомоги по безробіттю підви­щують його природний рівень, ска­совувати такі виплати не можна. Якщо ми хочемо, аби" «трудові ресурси в економіці ефективно пе­рерозподілялися, людям треба дати певний час для пошуків роботи. Було б недоцільно змушувати кваліфікованого робітника, щойно він втратив роботу, ставати до нової, некваліфікованої, бо він не може дозволити собі бути безробітним і втрача­ти час на пошуки роботи. Отже, навіть з погляду економічної ефективності, зводити виплати допомоги по безробіттю до нуля — не ідеальне рішення.

Ще одним фактором, який впливає на рівень безробіття, є так звана «жорсткість» заробітної плати, тобто її нездатність до гнучкої зміни.

Механізм впливу мінімальної заробітної плати на зайнятість і безробіття зображено на мал. 3.3. Спочатку уявімо, що мінімальної заробітної плати не існує. Рівні зайнятості та безробіття визначаються попитом і пропозицією. Рівноважне значення заробітної палати, при якому зайнято N0 осіб, дорівнює Wn (точка Е, що відповідає природному рівневі безробіття). Нехай потім вводиться мінімальна заробітна плата WMlfr Мінімум перебуває на рівні, який перевищує величину заробітної плати, за умови, коли ринок праці у стані рівноваги. За такого рівня заробітної плати попит на працю становить лише N1 і така ж кількість працівників зайнята. Але за такого рівня міні­мальної заробітної плати бажає працювати N2 осіб. Таким чином, мінімаль­на заробітна плата підвищує безробіття на (N^NJ осіб. Вона також скоро­чує зайнятість на (Ng-NJ працівників.

" Застигання" ринку праці в нерівноважному стані пов’язане із:

1) законодавчим встановленням мінімуму заробітної плати;

2) фіксацією рівня заробітної плати в колективних договорах з проф­спілками;

3) «стимулюючою заробітною платою», яка встановлюється і підтриму­ється фірмами для залучення кваліфікованої робочої сили, скорочення плинності кадрів та підвищення рівня продуктивності праці.

Рівень безробіття дуже відрізняється, залежно від груп населення за віком і професійним досвідом. Зокрема, рівень безробіття серед молоді'.

набагато вищий, ніж в інших вікових групах. Тенденція до зростання при­родного рівня безробіття в довгостроковому періоді пов’язана із:

• збільшенням частки молоді в складі робочої сили;

• збільшенням частки жінок у складі робочої сили;

• прискоренням структурних зрушень в економіці;

• підвищенням рівня життя і намаганням «почекати» на гарні робочі місця.

2.4. Економічні та соціальні втрати від безробіття. Закон Оукена Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головна «ціна» безробіття — невипущена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенціальне виробництво втрачається безповоротно. Безробіття на дає змоги суспільству постійно рухатися вгору по кривій своїх потенційних можливостей. Цю втрачену продукцію ми визначили в попередньому параграфі як розрив ВВП. Чим більший рівень безробіття, тим значнішим буде відставання ВВП.

Відомий дослідник в царині макроекономіки Артур Оукен математично виразив зв’язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП. Цей зв’язок відомий нині як закон Оукена.

Відомі дві формули зазначеного взаємозв'язку:

1) Коли потрібно з’ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користу­ються формулою:

Y — Y*.

— _ = -0-(и-и*-,.

де Y — фактичний обсяг виробництваУ* - потенційний ВВПи — фактичний рівень безробіттяй' - природний рівень безробіття- (и-и') — циклічне безробіття- (З — коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (він показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційно можливий на 13%).

Коефіцієнт /? найчастіше має значення в межах від 2 до 2,5. Це дає змогу зробити такий висновок: якщо циклічне безробіття в економіці становить 1%, то відставання фактичного обсягу виробництва від потенційно можливого дорівнюватиме 2-н2,5%.

2) Можна визначати також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою. Тоді варто скористатися іншою формулою:

де Y1 — фактичний обсяг виробництва в поточному роціYg — фактичний обсяг виробництва у попередньому роціи1 — фактичний рівень безробіття в поточному роціид — фактичний рівень безробіття у попередньому році. Ця формула свідчить, що:

а) коли рівень безробіття не зміниться у порівнянні з попереднім (u^Ug), то темп зростання реального ВВП дорівнюватиме 3%. Цей показник називають темпом зростання потенційного ВВП, а його значення обумовле­но приростом населення, нагромадженням капіталу та науково-технічним проґресом;

б) при збільшенні рівня безробіття на 1% у порівнянні з попереднім роком (и^Пд^іУо), реальний ВВП скоротиться на 2%.

Закон Оукена розкриває істотний зв’язок між ринком продукту і рин­ком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використо­вуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи насе­лення зменшуються.

Проте циклічне безробіття — це не лише економічне лихо, це також і велика соціальна катастрофа. Депресія призводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, а також до громадського і політичного безладдя.

Недавні дослідження американських вчених показали, що безробіття призводить до погіршення і фізичного, і психологічного стану — підвищує­ться рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств. Психологічні тести показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга.

3. Інфляція ^.

Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, що розвиваються. Вона не обійшла й республіки колишнього Радянського Союзу (в тому числі й Україну), які стали на шлях створення ринкових економічних відносин.

3.1. Поняття інфляції. Інфляція попиту та інфляція витрат. Стагфляція.

Інфляція означає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%:

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:

д — відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому періодах.

" Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. В Україні періоди дезінфляції траплялися в 1995;1996 pp., коли високі темпи інфляції, що вимірювалася чотиризначними числами, були зменшені завдяки застосуванню активної стабілізаційної політики.

В економіці немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає під впливом багатьох факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші - пропозиція. Тому й розрізняють два типи інфляції:

• інфляція попиту,.

• інфляція пропозиції.

Одним з головних потрясінь для інфляції може стати якась зміна (скажімо, зміни у споживчих та інвестиційних витратах, урядових видатках, чистому експорті), що призводить до зміни сукупного попиту, і обсяг виробництва виходить за межі потенційного. Інфляція попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись зрівноважити пропозицію і попит, зростають.

Інфляція попиту була притаманна нашій економіці на початку 90-х років, коли радянський уряд фінансував свій бюджетний дефіцит, скориставшись друкарським верстатом, коли величезні черги людей збиралися в магазинах з метою позбутися зайвих грошей і придбати якомога більшу кількість то­варів «про запас» .

Основи інфляції попиту з’ясували ще класичні економісти, які корис­тувалися ними для пояснення динаміки цін в історичному аспекті. Проте у другій половині XX ст. інфляційний процес змінився: ціни зростають повільно в роки спаду і швидше — в роки піднесення. Сучасну інфляцію від просто інфляції попиту відрізняє те, що ціни починають зростати ще до досягнення повної зайнятості, бо витрати на працю, капітал і матеріали мають здатність збільшуватися навіть у недовантаженій економіці. Це явище відоме як інфляція витрат, або інфляція пропозиції.

Інфляція, що виникає через зростання витрат у періоди високого без­робіття і неповного використання виробничих ресурсів, називається інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.

Таким чином, інфляція витрат пов’язана із скороченням сукупної про­позиції внаслідок дії несприятливих зовнішніх шоків — підвищенням цін на сировину, матеріали, підвищенням номінальної заробітної плати тощо, які сприяють зростанню витрат виробництва, падінню обсягів випуску і зайня­тості, зростанню безробіття. Цей тип інфляції призводить до стагфляціїситуації в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат створює так звану інфля­ційну спіраль.

3.2. Інфляція і процентні ставки. Ефект Фішера Припустімо, що Ви поклали свої заощадження на банківський рахунок під 6% річних. Наступного року Ви знімаєте свої заощадження разом із сумою нарахованих процентів. Чи стали Ви на 6% багатшими у порівнянні з тим періодом, коли вкладали свої кошти в банк минулого року?

Відповідь на це запитання залежить від того, що розуміти під словом «багатший». Дійсно, грошей Ви тепер матимете на 6% більше. Але як змінилися ціни на товари та послуги за рік, що минув? Коли вони зросли, скажімо, на 4%, то кількість товарів і послуг, які Ви зможете тепер придбати, зросла лише на 2%. А коли б рівень інфляції склав 10%, то Ваша купівельна спроможність насправді скоротилася б на 4%.

> Економісти називають банківський процент номінальною процентною ставкою, а збільшення Вашої купівельної спроможності - реальною процентною ставкою. Якщо номінальну процентну ставку позначити через і, реальну процентну ставкуа інфляціюто залежність між цими трьома змінними може бути записана як:

Тобто реальна процентна ставка є різницею між номінальною процентною ставкою та рівнем інфляції.

Перегрупувавши члени' цього рівняння відносно реальної процентної ставки, побачимо, що номінальна процентна ставка є сумою реальної процентної ставки і рівня інфляції:

Рівняння, записане у такому вигляді, має назву рівняння Фішера. Воно вказує на те, що номінальна процентна ставка може змінюватися під впливом двох причин: внаслідок зміни реальної процентної ставки або ж внаслідок зміни рівня інфляції.

У відповідності з рівнянням Фішера, збільшення рівня інфляції на 1% призводить до підвищення номінальної процентної ставки на 1%. Це співвідношення між рівнем інфляції і номінальною процентною ставкою має назву ефекту Фішера.

Коли позичальник і кредитор обумовлюють номінальну процентну ставку, вони не знають, яким насправді буде рівень інфляції. Тому розрізняють два види реальної процентної ставки:

• реальна процентна ставка, яку позичальник і кредитор очікують на момент укладання угоди, називається ex ante реальною процентною ставкою;

• фактична реальна Ііроцентна ставка називається ex post реальною процентною ставкощ.

Кредитори і позичальники не можуть також із цілковитою впевненістю передбачити майбутній рівень інфляції, проте вони мають якісь сподівання. Позначимо через п фактичний рівень інфляції у майбутньому, а через я" ;

очікуваний рівень інфляції. Тоді реальна процентна ставка ex ante буде ви­.

значатися як, а реальна процентна ставка ex post дорівнюватиме.

Дві реальні процентні ставки будуть рівними між собою за умови, коли.

фактичний рівень інфляції дорівнюватиме очікуваному.

Як модифікується ефект Фішера, враховуючи відмінності між очікуваним і фактичним рівнем інфляції? Очевидно, що номінальна процентна ставка не може коригуватися на основі фактичного рівня інфляції, оскільки на момент запровадження цієї ставки він ще не відомий. Вона може змінюватися лише в залежності від'очікуваного рівня інфляції Звідси, ефект Фішера точніше можна передати в такому вигляді:

3.3. Інфляція та реальний доход. Очікувана і непередбачена інфляція. Помірна інфляція. Галопуюча інфляція. Гіперінфляція.

Інфляція впливає на економіку через:

• перерозподіл доходу і багатства між різними групами людей;

• спотворення відносних цін та обсягів виробництва різних товарів.

В той же час потрібно відзначити, що вплив інфляції на рівень реальних доходів та обсяги виробництва суперечливий і залежить від того, якою є інфляція — очікуваною чи непередбаченою.

Непередбачена інфляція перерозподіляє багатство між різними група­ми людей. Вона звичайно сприяє боржникам, групам людей і спекулянтам. Водночас вона шкодить кредиторам, групам з фіксованими доходами, влас­никам заощаджень. Непередбачене зниження темпів інфляції дає проти­лежний ефект. Усупереч стереотипам, статистика показує, що бідні сім'ї часто мають вигоду від інфляції за рахунок заможних сімей.

Окрім перерозподілу доходів, інфляція впливає на загальний обсяг ви­робництва.

Економісти вважають, що немає прямого зв’язку між цінами та обсягом виробництва. Збільшення сукупного попиту збільшує і ціни, і обсяг вироб­ництва. Проте потрясіння в пропозиції, переміщуючи вгору криву сукупної пропозиції, підвищать ціни і зменшать обсяг виробництва. Ми приходимо до висновку, що інфляція може поєднуватися як з вищим, так і з нижчим рівнем обсягу виробництва.

Очікувана інфляція. Припустімо, що всі ціни зростають щороку на 5%, і всі реальні процентні ставки саме такі, якими вони були б, якби ціни залишалися стабільними. Чи хтось турбуватиметься такою інфляцією? Відповідь: ні. Інфляція, яка е збалансованою (такою, що не змінює відносні ціни) і передбаченою, не впливає на загальний обсяг виробництва чи перероз­поділ доходів. Наш доход зростатиме на 5%. Проте цей вид інфляції є рідкісним.

Набагато частіше зустрічається незбалансована інфляція — така, що впли­ває на відносні ціни, затрати і податки. Навіть тоді, коли незбалансована інфляція передбачена, ціни не встигають пристосуватися до інфляційних тенденцій. Проте в цьому випадку, враховуючи майбутні зміни у рівні цін, люди мають можливість скориґувати свої номінальні доходи, тим самим зменшуючи неґативні наслідки інфляції. Існує три категорії інфляції:

• помірна,.

• галопуюча,.

• гіперінфляція.

Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін: щорічний рівень інфляції вимірюється однозначним числом. Коли ціни відносно стабільні, то люди довіряють грошам і охоче нагромаджують їх, підписують довго­строкові контракти у номінальних цінах, люди не витрачають часу і коштів, намагаючись розмістити своє багатство в «реальних» активах, оскільки впев­нені, що рівень цін не дуже збільшиться порівняно з тим, що існує сьогодні.

Галопуюча інфляція — це інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними числами (50 або 300% за рік). Коли помірна інфляція перероджується у галопуючу, виникають економічні спотворення. Гроші втра­чають свою вартість, фінансові ринки звужуються, населення нагромаджує товари, купує нерухомість і ніколи не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками. Люди намагаються вкласти свої гроші за кордоном, що призводить до скорочення внутрішніх інвестицій.

Гіперінфляція — це третій вид інфляції: ціни зростають на тисячі, мільйо­ни чи навіть мільярди процентів на рік. Гіперінфляція, як. правило, пов’язана з нерозумною державною політикою, руйнівно впливає на обсяг національно­го виробництва і зайнятість, може підірвати фінансову систему і прискори­ти крах.

4. Взаємозв'язок інфляції та безробіття. Крива Філіпса.

Основними завданнями еконо-«-мічної політики є досягнення низь­кого рівня безробіття та низького рівня інфляції.

В короткостроковому періоді між рівнями інфляції та рівнями оез-робіття існує обернена залежність, яка має назву кривої Філіпса (мал. 3.4).

Крива Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів:

• очікуваної інфляції;

• циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня безробіття від його природного значення;

• шокових змін пропозиції.

Три зазначені фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:

Інфляція=Очікувана інфляція -/3-Циклгчне безробіття+Шоки пропозиції,.

де — параметр, який показує, наскільки сильно реаґує інфляція на ди­наміку циклічного безробіттяцей коефіцієнт завжди більший від нуля.

Зазначте, що перед показником циклічного безробіття стоїть знак «мінус»: при високому рівні безробіття спостерігається тенденція до зменшення темпів інфляції.

Таким чином, у короткостроковому періоді економічна політика, спря­мована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорен­ня інфляції. Треба вибрати між:

1) політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими тем­пами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття, і.

2) політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Дорпбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. — К.: Основи, 1996. — Розд. 14, 15.

2. Маккоппелл Кэмпбелл Р., Брю Стэпли Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2-х т. — М.: Республика, 1992. — Т. 1. — Гл. 10.

3. Мэпкыо Н. Грегори. Макроэкономика. — М.: Изд-во МГУ, 1994.

4. СаксД., ЛарречФ. Макроэкономика. Глобальный подход. — М.: Дело, 1996. — Гл. 15. (Пер. с англ.).

5. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995. — Розд. 13−15.

6. Фишер С., Дорпбуш Р., Шмалепзи Р. Экономика. — М.: Дело, 1993. — Гл. 23, 32, 33.