Правове становище акціонера в господарському товаристві

Зміст Вступ Розділ 1. Права та обов’язки акціонерів в господарському товаристві

1.1 Поняття корпоративних прав

1.2 Майнові та організаційні права і обов’язки

1.3 Припинення корпоративних прав Розділ 2. Повноваження акціонерів в управлінні господарським товариством

2.1 Повноваження акціонерів в управлінні акціонерним товариством

2.2 Повноваження акціонерів в управлінні іншими видами господарських товариств Висновок Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що важливим і необхідним є дослідження прав і обов’язків акціонерів господарських товариств, як сучасної форми господарювання, оскільки, найбільш поширеною організаційно-правовою формою підприємницької діяльності є господарські товариства, які являються основою ринкової економіки у більшості країн Європи.

Також актуальність цієї теми полягає в тому, що учасники господарських товариств беруть активну участь в управлінні товариством. Тобто, громадське товариство є засобом демократизації господарських відносин. Ефективна робота підприємства можлива лише тоді, коли функції господаря закріплені не за однією особою, а хоча б невеликою, але згуртованою групою людей, що асоціює інтереси всього колективу, в правовому в правовому відношенні опосередковує деякі найбільш складні сфери діяльності (фінанси, рух майна, оплата праці тощо).

Мета і завдання роботи — розкрити правове становище акціонера господарського товариства, дати повну характеристику прав і обов’язків учасника окремих господарських товариств.

Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом [1; ст.42]. Господарські товариства не існують самі по собі. Принцип незалежності їх існування означає лише, що вони не припиняються із зміною своїх членів. Але існувати саме по собі, без правового взаємозв'язку з своїми засновниками, членами господарське товариство не може. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 Господарського кодексу України, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються Господарським кодексом України та іншими законами.

Акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів — юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа. Будь-які обов’язки акціонерів, що суперечать закону, не можуть визначатися статутом або іншими документами акціонерного товариства.

Розділ 1. Права та обов’язки акціонерів в господарському товаристві

1.1 Поняття корпоративних прав

Незалежно від виду юридичної особи, між нею і її засновниками виникають правові відносини. Найбільш розвинуті вони у господарських товариствах. Ґрунтовних досліджень цієї актуальної проблеми в Україні немає. Але її вирішення надзвичайно важливе для регулювання, насамперед, економічних відносин, підприємництва.

Реалізуючи своє суб'єктивне право шляхом створення господарського товариства, засновник має намір діяти таким чином назовні, стосовно невизначеного кола третіх осіб, які не перебувають в правових відносинах безпосередньо з ним. Створення господарських товариств завжди відбувається на підставі статуту або засновницького договору [7; ст.4]. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Основною метою таких угод є реалізація суб'єктивних прав учасників угоди. Засновнику не було б жодного сенсу створювати господарське товариство, якщо б це не було шляхом реалізації його прав [11;]. Досягнення цієї мети опосередковується створенням спеціального суб'єкта — господарського товариства. Воно виникає лише тому, що інший суб'єкт (засновник) обрав відповідну організаційно-правову форму реалізації свого права. Суб'єктивне право засновника виражається у меті юридичної особи, для господарського товариства це є отримання прибутку. В зв’язку з тим, що господарське товариство створюється для реалізації прав засновника, воно завжди буде залежним від нього. Для позначення взаємозв'язку засновника і юридичної особи застосовується поняття корпоративного права. Законодавче його визначення міститься у п. 14.1.90. Податкового кодексу України: корпоративні права — права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами [4;]

Суб'єктами корпоративних прав є і засновники, і учасники господарських товариств. Корпоративне право пов’язане, але не визначається лише самим фактом заснування господарського товариства. Корпоративні права мають і особи, які безпосередньої участі в створенні юридичної особи не брали. Наприклад, серед акціонерів відкритого акціонерного товариства можуть бути особи, які заснували це товариство (підписали установчий договір, організували підписку на акції) і оплатили акції, а можуть бути також особи, які лише підписалися на акції та оплатили їх. Як перші, так і другі, набувають корпоративних прав. Отже, для визначення суб'єкта корпоративного права важливим є не стільки факт заснування ним юридичної особи, скільки участь у формуванні майна цієї юридичної особи. Така участь може полягати у внесенні внесків в статутний фонд, придбанні акцій, часток, належних учасникам господарських товариств, або ж безпосередньо самим товариствам. Внески, не пов’язані з формуванням статутного фонду не можуть породжувати корпоративних прав. Причина в тому, що внесення засновником майна в статутний фонд не породжує для юридичної особи обов’язку повертати цей внесок. Майно вноситься в статутний фонд безоплатно, засновник втрачає право на нього, ризикує його втратити у випадку неефективної діяльності юридичної особи, а отже, він повинен мати можливість впливу на подальшу «долю» цього майна. Правовим засобом забезпечення такої можливості є корпоративне право. Воно дає можливість реально впливати на діяльність юридичної особи в цілому, не лише в частині внесеного в статутний фонд майна. Втрачаючи право власності на майно, внесене в статутний фонд, особа набуває корпоративного права [21;]

Таким чином, основним юридичним фактом, який породжує виникнення корпоративних правовідносин, є участь особи у формуванні майна підприємства. Щодо підприємств, створення яких не вимагає формування статутного фонду (наприклад, приватні підприємства, дочірні підприємства, підприємства об'єднань громадян) корпоративні правовідносини виникають з самого факту їх заснування. У подальшому, корпоративні права можуть бути відчужені засновниками іншим особам.

За змістом корпоративне право є комплексним і включає наступні елементи:

1) організаційні - право брати участь в управлінні, право голосу, право на отримання інформації про діяльність юридичної особи. Разом з правами є і організаційні обов’язки — виконувати рішення органів управління; не перешкоджати своїми ціями досягненню цілей товариства; не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію.

2) майнові - право на отримання частини прибутку від діяльності господарського товариства, право на отримання частини активів у разі його ліквідації [23;]. Майновими обов’язками, які є елементами корпоративного права є - обов’язок сплатити свій внесок, нести відповідальність за зобов’заннями товариства своїм майном, якщо це передбачено законом; вносити додаткові внески. Названі елементи майнового і організаційного характеру лише у сукупності становлять корпоративне право. Інакше кажучи, корпоративне право — це сукупність усіх прав та обов’язків, які має особа щодо конкретного господарського товариства. Відповідно до ст. 81 Закону України «Про господарські товариства» вкладники командитного товариства не мають права брати участі в управлінні справами такого товариства. Існує обмеження на право брати участь в управлінні акціонерним товариством для власників привілейованих акцій. У цих випадках корпоративне право не містить частини організаційних елементів. Вкладник командитного товариства несе обмежену відповідальність і має першочергове право перед іншими учасниками, що несуть повну відповідальність на повернення свого внеску; акціонер, який володіє привілейованими акціями має право отримувати дивіденди у фіксованому розмірі незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства. Отже, зменшення об'єму організаційних прав компенсується розширенням майнових прав.

У вітчизняній літературі склалася одностайна думка про те, що корпоративні правовідносин за своєю природою не є речовими. З цим важко не погодитися. Традиційно вважається, що між засновником і підприємством виникають зобов’язальні правовідносини. Підприємство, зокрема, зобов’язане здійснювати діяльність відповідно до установчих документів, передавати засновнику (іншій уповноваженій особі) обумовлені доходи, одержані від підприємницької діяльності. Цей висновок видається нам що найменше спірним. Вважаємо, що корпоративні правовідносини не є ні речовими, ні зобов’язальними.

Суть зобов’язання полягає у праві однієї особи (кредитора) вимагати від іншої особи (боржника) вчинення певної дії, або утримання від певних дій. Центральним моментом зобов’язання є право вимоги кредитора і обов’язок боржника її виконати. Отже зобов’язання може існувати лише як право відношення між щонайменше двома суб'єктами, які протистоять один одному у вигляді кредитора і боржника. З точки зору концепції корпоративних правовідносин як зобов’язальних — засновник є кредитором у корпоративних відносинах. Але у відносинах засновника і юридичної особи не лише засновник може бути кредитором. Так, товариство має право вимагати від засновників внесення внеску до статутного фонду у встановлений строк, оплати акцій у повному розмірі. В цих відносинах засновник є боржником, а не кредитором. Отже, якщо це і зобов’язальні правовідносини, то аж ніяк не односторонні. Підставами виникнення зобов’язань є відповідне волевиявлення (угода) суб'єктів права або заподіяння шкоди стосовно так званих позадоговірних зобов’язань. В момент створення юридичної особи, її, як такої, немає. Статус суб'єкта у неї виникає лише після завершення процедури державної реєстрації. Відповідно, не можна покласти зобов’язання на особу, якої не існує, оскільки брати на себе обов’язки, рівно як і набувати права можуть лише суб'єкти. Відносини засновника і підприємства не виникають як зобов’язальні. Причиною створення підприємства є не покладення на нього обов’язку сплачувати засновнику частину прибутку, а реалізація права засновника на підприємницьку діяльність [22;].

Сплата частини прибутку (дивідендів) на користь засновника не може вважатися зобов’язанням підприємства. Засновник чи збори учасників самостійно визначають частину чистого прибутку підприємства, що підлягає розподілу між ними. Підприємство не може не виконати такого рішення, оскільки рішення засновника в даному випадку є рішенням органу юридичної особи. Господарське товариство не може саме по собі, поза діями засновника визначити сплачувати чи не сплачувати частину прибутку. Натомість, для зобов’язальних правовідносин характерним є наявність щонайменше двох суб'єктів, кожний з яких має самостійну волю та інтерес. Навіть якщо припустити, що з певних причин рішення засновника про сплату частини прибутку підприємства на його користь не виконується, наприклад, внаслідок бездіяльності або умислу директора, то засновник застосовує не цивільно-правові, а адміністративні способи захисту — призначає іншого директора. Те саме спостерігається і щодо акціонерів, які не мають можливості впливати на рішення загальних зборів про виплату дивідендів через незначну кількість належних їм акцій. Вони не мають права в судовому порядку вимагати виконання так званого зобов’язання по сплаті дивідендів, навіть якщо акціонерне товариство отримало прибуток. І лише в тому випадку, коли загальними зборами акціонерів було прийнято рішення про спрямування частини прибутку на виплату дивідендів, акціонер може вимагати їх стягнення примусово. В інших випадках ніхто не вправі примусити акціонерне товариство виплачувати дивіденди.

1.2 Майнові та організаційні права і обов’язки

Учасники господарських товариств мають наступні майнові обов’язки:

а) Внести внесок в статутний фонд у розмірі і порядку, передбаченому установчими документами. Щодо товариств з обмеженою відповідальністю передбачено, що до моменту державної реєстрації необхідно внести не менше 30% внеску в статутний фонд, а решта на протязі 1 року, якщо інше не передбачено установчими документами.

б) Вносити додаткові внески.

Майнові права:

а) Отримувати частину прибутку від діяльності юридичної особи (в акціонерних товариствах — дивіденд). Частина прибутку, що підлягає розподілу між учасниками визначається вищим органом управління.

б) Одержати частину майна, що залишилося у разі ліквідації після розрахунку з усіма кредиторами;

в) Вийти з товариства й отримати частину майна товариства, пропорційну внеску в статутний фонд;

г) Відступити свою частку (її частину) іншим учасниками цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам.

Будь-які обов’язки акціонерів, що суперечать закону, не можуть визначатися статутом або іншими документами акціонерного товариства.

Права акціонерів — власників простих акцій:

— участь в управлінні акціонерним товариством;

— отримання дивідендів;

— отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості;

— отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування.

Акціонери — власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.

Обсяг прав, які надаються акціонеру — власнику кожного класу привілейованих акцій визначається у статуті акціонерного товариства, зокрема щодо:

— розміру і черговості виплати дивідендів;

— ліквідаційної вартості і черговості виплат у разі ліквідації товариства;

— випадків та умов конвертації привілейованих акцій цього класу у привілейовані акції іншого класу, прості акції або інші цінні папери;

— порядку отримання інформації.

Одна привілейована акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання.

Акціонери — власники привілейованих акцій товариства мають право голосу тільки у випадках:

— припинення товариства, що передбачає конвертацію привілейованих акцій цього класу у привілейовані акції іншого класу, прості акції або інші цінні папери;

— внесення змін до статуту товариства, що передбачають обмеження прав акціонерів — власників цього класу привілейованих акцій;

— внесення змін до статуту товариства, що передбачають розміщення нового класу привілейованих акцій, власники яких матимуть перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства, або збільшення обсягу прав акціонерів — власників розміщених класів привілейованих акцій, які мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства.

Акціонери мають переважне право при додатковій емісії акцій [7;]. Переважним правом акціонерів визнається:

— право акціонера — власника простих акцій придбати розміщувані товариством прості акції пропорційно частці належних йому простих акцій у загальній кількості простих акцій;

— право акціонера — власника привілейованих акцій придбати розміщувані товариством привілейовані акції цього або іншого класу, якщо акції такого класу надають їх власникам перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства, пропорційно частці належних акціонеру привілейованих акцій певного класу у загальній кількості привілейованих акцій цього класу. Переважне право надається акціонеру — власнику простих акцій у процесі приватного розміщення обов’язково, в порядку, встановленому законодавством. Переважне право надається акціонеру — власнику привілейованих акцій, якщо це передбачено статутом акціонерного товариства.

Посадові особи органів акціонерного товариства та інші особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах, не мають права вимагати від акціонера — працівника товариства надання відомостей про те, як він голосував чи як має намір голосувати на загальних зборах, або про відчуження акціонером — працівником товариства своїх акцій чи намір їх відчуження, чи вимагати передачі довіреності на участь у загальних зборах.

У разі порушення вимог цієї статті посадова особа товариства притягається до адміністративної і майнової відповідальності, звільняється із займаної посади, а трудовий (цивільно-правовий) договір з нею розривається відповідно до закону.

Акціонери зобов’язані:

— дотримуватися статуту, інших внутрішніх документів акціонерного товариства;

— виконувати рішення загальних зборів, інших органів товариства;

— виконувати свої зобов’язання перед товариством, у тому числі пов’язані з майновою участю;

— оплачувати акції у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені статутом акціонерного товариства;

— не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов’язки, у тому числі обов’язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання [9;].

Законодавством не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства. У Рішенні Конституційного Суду України N 18-рп/2004 від (v018p710−04) 1 грудня 2004 року у справі N 1−10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1618−15) (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначено, що «акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом» .

Отже, суди у вирішенні спорів за позовами акціонерів про захист прав акціонерного товариства, в тому числі про визнання недійсними угод, укладених товариством, повинні досліджувати, чи уповноважений акціонер на представництво інтересів акціонерного товариства. Відсутність такого уповноваження може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

1.3 Припинення корпоративних прав

Існує декілька підстав припинення корпоративних правовідносин:

1) вихід з товариства. Учасник вправі у будь-який час вийти з товариства. При цьому йому виплачується частина майна товариства, пропорційна його частці в статутному фонді. Крім того, сплачується частина прибутку, одержана товариством в даному році до моменту виходу з товариства.

2) відступлення частки в статутному фонді господарського товариства. (ст.ст. 53, 65, 69, 77 Закону України «Про господарські товариства») [7;].

Відступлення частки (її частини) — це узагальнююче поняття, що охоплює усі випадки її відчуження на користь інших осіб. Воно відбувається на підставі певного цивільно-правового договору: дарування, міни, купівлі-продажу тощо.

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» відступлення частки в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю можливе за наявності певних передумов:

а) згоди решти учасників товариства на відступлення частки одному чи кільком учасника цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам.

б) відмови інших учасників від переважного права на придбання частки у разі її відчуження на користь третіх осіб;

в) відсутності заборони в установчих документах на відступлення частки на користь осіб, які не є учасниками товариства (третіх осіб). Якщо установчі документи містять таку заборону, то відчуження частки можливе лише після внесення змін до установчих документів, які цю заборону скасовують.

г) повного внесення вкладу учасником, який відступає частку, якщо вона відчужується третім особам, тобто не учасникам товариства. Неповністю оплачена частка може бути відчужена лише на користь учасників товариства.

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про господарські товариства», учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Відповідно до ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» всі учасники мають таке право пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Отже, повідомляти про відступлення частки потрібно кожного учасника, а не саме товариство. Якщо придбати частку бажає один учасник, то вона повинна бути продана йому. Якщо декілька — кожному з учасників у погодженому між ними розмірі, або пропорційно належним їм часткам в статутному фонді товариства. Передача учасником повного чи командитного товариства своєї частки іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. Особливістю відступлення частки у цих видах господарських товариства є також і те, що для відступлення частки закон не вимагає її внесення в повному розмірі. Характерною ознакою відступлення частки в статутному фонді є наявність договору між учасником, який відступає частку і особою, яка її придбаває. На підставі одностороннього акту (заяви) відступлення не відбувається. Особа, на користь якої відступлено частку стає правонаступником всіх прав та обов’язків попереднього учасника, які він мав у відношенні до товариства з моменту укладення договору. З цього ж моменту особа, яка придбала частку, має право брати участь в голосуванні. Правонаступництво відбувається лише щодо прав та обов’язків, що витікають з установчого договору.

3) виключення учасників з господарських товариств. Учасники господарських товариств мають не лише права, а й обов’язки. Основні з них визначені у ст. 11 Закону України «Про господарські товариства». Виключення учасників є формою відповідальності учасника перед товариством за невиконання обов’язків, передбачених установчими документами або законом. На відміну від виходу з товариства, виключення завжди має примусовий характер і не залежить від бажання учасника. Виключення з товариства можливе лише за наявності підстав, визначених законом та установчими документами. Так, відповідно до ст. 64 Закону України «Про господарські товариства» учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі одностайно прийнятого рішення зборів учасників товариства. Виключення учасника з товариства призводить до тих самих наслідків, які настають при виході - виділення частки. Виключення з товариства є засобом примусового впливу на учасника і тому повинно здійснюватися у чіткій відповідності з вимогами закону та установчих документів. Розгляд питання про виключення учасника відноситься до компетенції вищого органу товариства (зборів учасників). Виконавчі та ревізійні органи не мають права приймати рішення про виключення учасника. Рішення про виключення оформляється протоколом зборів учасників. При цьому слід враховувати загальні вимоги до рішень зборів. По-перше, збори вважаються правомочними, якщо на них присутні учасники, які в сукупності володіють кількістю голосів, обумовленою в законі або установчих документах. Так, відповідно до ст. 60 Закону України «Про господарські товарства» збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, які потребують одностайності, — всі учасники. В зв’язку з цим, для виключення учасника товариства з обмеженою відповідальністю необхідна і його присутність на зборах. В іншому випадку, рішення зборів може бути визнане недійсним в зв’язку з порушенням порядку його прийняття. Закон робить неможливим виключення учасника «заочно». Присутність учасника, якого виключають, на зборах є однією з гарантій його прав, оскільки в такому випадку він має можливість захиститися. Рішення про виключення учасника приймається одноголосно. Учасник, якого виключають участі у голосуванні не бере і частка його не враховується при визначенні результатів голосування. Рішення вважається прийнятим лише тоді, коли всі учасники проголосували за виключення. Саме через це неможливо виключити декількох учасників одночасно (один рішенням). Рішення про виключення учасника з товариства вступає в силу з моменту прийняття.

Законом встановлено складний процесуальний порядок виключення учасників. Прийняти таке рішення можливо лише за наступних умов: а) наявність підстав для виключення, передбачених законом або установчими документами; б) повідомлення учасників про скликання зборів з включення питання про виключення до порядку денного; в) присутність на зборах всіх учасників, в тому числі того, якого виключають; г) одностайність учасників при прийнятті рішення про виключення.

4) смерть (ліквідація) учасника. Відповідно до ст. 55 закону, при реорганізації юридичної особи, учасника товариства або у зв’язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

Участь у товаристві є добровільною, тому спадкоємець повинен виявити своє бажання вступити у товариство або відмовитися від вступу. Таке рішення спадкоємця бажано оформляти у письмовій формі, оскільки лише вона забезпечує належний рівень фіксації волевиявлення. Питання про прийняття у товариство спадкоємця вирішуються вищим органом — зборами учасників. Збори повинні бути скликані у встановленому законом та установчими документами порядку. Вважаємо, що для участі в них потрібно запрошувати також спадкоємців. Останні участі в голосуванні не беруть. Питання про прийняття спадкоємця вирішується більшістю голосів. Частка, яка належала померлому учаснику не повинна враховуватися при визначені кворуму та прийнятті рішень. Ст. 69 закону встановлює правові наслідки смерті (реорганізації) учасника повного товариства, які практично не відрізняються від тих самих наслідків у товаристві з обмеженою відповідальністю. Особливістю є те, що правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами [7;].

5) звернення стягнення на частку учасника в статутному фонді господарського товариства. За загальним правилом, сформульованим у ст. 57, 73 Закону України «Про господарські товариства» звернення стягнення на частку учасника в товаристві за його власними зобов’язаннями не допускається. Але цього правила є винятки. Відповідно до ч.2 ст. 57 (стосується товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю) при недостатності майна учасника для покриття його боргів кредитори вправі вимагати виділення частки учасника-боржника у порядку, передбаченому ст. 55 Закону України «Про господарські товариства». Остання стаття встановлює порядок вступу або відмови від вступу в товариство правонаступників (спадкоємців) учасника. Оскільки учасник, частка якого виділяється для наступного звернення стягнення є живий, вартість частки визначається станом на день звернення кредиторів в товариство з вимогою про виділення частки. Звернення стягнення на частку учасника можливе лише після її виділення. Строк, протягом якого товариство повинно здійснити виділення, законом не встановлений. Виділення частки можливе як грошима так і в натурі на розсуд товариства. Право вимагати виділення частки для звернення стягнення мають лише кредитори. Вимоги до боржника-учасника повинні підтверджуватися відповідними документами (рішення суду, виконавчі написи нотаріусів, вимоги визнані боржником). Виділення частки здійснюється лише в тому випаду, коли іншого майна учасника недостатньо для покриття боргів перед кредиторами. Тому збори учасників вправі відмовити кредитору у виділенні частки боржника-учасника посилаючись на те, що в нього є інше майно, на яке може бути звернуто стягнення. Лише державний виконавець може зобов’язати товариство виділити частку. Якщо вона виділяється в грошовій формі, то гроші повинні зараховуватися в депозит суду і вже потім сплачуватися кредитору. Якщо в натурі, то здійснюється реалізація частки в порядку передбаченому законом України «Про виконавче провадження». Вважаємо, що товариство не має підстав для сплати вартості виділеної частки безпосередньо кредитору, який заявив таку вимогу, оскільки можуть бути порушені права учасника або інших його кредиторів [15;].

Закон не передбачає можливості виділення частини частки. Тому частка виділяється в цілому, незалежно від її вартості та розміру боргу. Особа, частку якої виділено для звернення стягнення втрачає статус учасника з моменту виділення частки. До виділення частки з метою звернення на неї стягнення застосовуються правила ст. 55, яка передбачає, необхідність зменшення статутного фонду на суму виділеної частки. Відповідно до ч.2 ст. 73 Закону України «Про господарські товариства» (застосовується до повних товариств, командитних товариств) при недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов’язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення долі учасника-боржника. Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства [16;].

Таким чином, на відміну від товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю права кредиторів учасників повних і командитних товариств включають ширше коло можливостей. Крім права на виділення частки учасника-боржника, вони мають право вимагати ліквідації товариства.

Сама по собі вимога кредиторів про ліквідацію товариства не є достатньою підставою для її здійснення. Підстави ліквідації передбачені законом. Умовно вони поділяються на ліквідацію за рішенням зборів учасників (добровільну) і ліквідацію за рішенням інших компетентних органів (примусова ліквідація). Добровільна ліквідація поза рішенням зборів учасників неможлива, навіть у тому випадку, коли на цьому наполягають кредитори. Очевидно, мова може йти лише про примусову ліквідацію. Остання можлива лише за рішенням суду і з підстав, встановлених законом. Підстави примусової ліквідації визначені ст. 19 Закону України «Про господарські товариства"[7;].

акціонер обмежений відповідальність корпоративний

Розділ 2. Повноваження акціонерів в управлінні господарським товариством

2.1 Повноваження акціонерів в управлінні акціонерним товариством

Загальні положення щодо управління господарським товариством містить ст. 89 ГК, згідно з якою управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи, та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках — учасники товариства [2;]. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (наглядової ради) — голова і члени цієї ради. Обмеження щодо поєднання однією особою зазначених посад встановлюються законом. Посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конституцією України та законом несумісною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким перебування на відповідних посадах заборонено рішенням суду. Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерного товариства [7;]. Акціонерне товариство зобов’язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори), які проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. Усі інші загальні збори, крім річних, вважаються позачерговими. У загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники. На загальних зборах за запрошенням особи, яка скликає загальні збори, також можуть бути присутні представник аудитора товариства та посадові особи товариства незалежно від володіння ними акціями цього товариства, представник органу, який відповідно до статуту представляє права та інтереси трудового колективу. Перелік акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах, складається в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України. Письмове повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядок денний надсилається акціонерам персонально особою, яка скликає загальні збори, у спосіб, передбачений статутом акціонерного товариства, у строк не пізніше ніж за 30 днів до дати їх проведення. Повідомлення розсилає особа, яка скликає загальні збори, або особа, яка веде облік прав власності на акції товариства у разі скликання загальних зборів акціонерами. Згідно зі ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства [6;].

До виключної компетенції загальних зборів належить:

1) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства;

2) внесення змін до статуту товариства;

3) прийняття рішення про анулювання викуплених акцій;

4) прийняття рішення про зміну типу товариства;

5) прийняття рішення про розміщення акцій;

6) прийняття рішення про збільшення статутного капіталу товариства;

7) прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства;

8) прийняття рішення про дроблення або консолідацію акцій;

9) затвердження положень про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію (ревізора) товариства, а також внесення змін до них;

10) затвердження інших внутрішніх документів товариства, якщо це передбачено статутом товариства;

11) затвердження річного звіту товариства;

12) розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом;

13) прийняття рішення про викуп товариством розміщених ним акцій, крім випадків обов’язкового викупу акцій, визначених ст. 68 Закону України «Про акціонерні товариства» ;

14) прийняття рішення про форму існування акцій;

15) затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом;

16) прийняття рішень з питань порядку проведення загальних зборів;

17) обрання членів наглядової ради, затвердження умов цивільно-правових договорів, трудових договорів (контрактів), що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів (контрактів) з членами наглядової ради;

18) прийняття рішення про припинення повноважень членів наглядової ради, за винятком випадків, встановлених Законом України «Про акціонерні товариства» ;

19) обрання членів ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень;

20) затвердження висновків ревізійної комісії (ревізора);

21) обрання членів лічильної комісії, прийняття рішення про припинення їх повноважень;

22) прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства;

23) прийняття рішення про виділ та припинення товариства, крім випадку, передбаченого ч. 4 ст. 84 Закону України «Про акціонерні товариства», про ліквідацію товариства, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу;

24) прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора);

25) затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління товариства;

26) обрання комісії з припинення акціонерного товариства;

27) вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із статутом товариства.

Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані іншим органам товариства.

Наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

В акціонерних товариствах із кількістю акціонерів — власників простих акцій 10 і більше створення наглядової ради є обов’язковим. У товаристві з кількістю акціонерів — власників простих акцій 9 і менше у разі відсутності наглядової ради її повноваження здійснюються загальними зборами.

До компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених Законом, статутом, а також переданих на вирішення наглядової ради загальними зборами.

До виключної компетенції наглядової ради належать:

1) затвердження в межах своєї компетенції положень, якими регулюються питання, пов’язані з діяльністю товариства;

2) підготовка порядку денного загальних зборів, прийняття рішення про дату їх проведення та про включення пропозицій до порядку денного, крім скликання акціонерами позачергових загальних зборів;

3) прийняття рішення про проведення чергових або позачергових загальних зборів відповідно до статуту товариства та у випадках, встановлених Законом України «Про акціонерні товариства» [6;];

4) прийняття рішення про продаж раніше викуплених товариством акцій;

5) прийняття рішення про розміщення товариством інших цінних паперів, крім акцій;

6) прийняття рішення про викуп розміщених товариством інших, крім акцій, цінних паперів;

7) затвердження ринкової вартості майна у випадках, передбачених Законом;

8) обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу;

9) затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди;

10) прийняття рішення про відсторонення голови або члена виконавчого органу від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови виконавчого органу;

11) обрання та припинення повноважень голови і членів інших органів товариства;

12) обрання реєстраційної комісії, за винятком випадків, встановлених цим законом;

13) обрання аудитора товариства та визначення умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг. У разі, якщо наглядова рада відсутня це питання належить до компетенції виконавчого органу, якщо інше не встановлено статутом;

14) визначення дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядку та строків виплати дивідендів у межах граничного строку, визначеного частиною другою ст. 30 Закону;

15) визначення дати складення переліку акціонерів, які мають бути повідомлені про проведення загальних зборів відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону та мають право на участь у загальних зборах відповідно до ст. 33 Закону;

16) вирішення питань про участь товариства у промислово-фінансових групах та інших об'єднаннях, про заснування інших юридичних осіб;

17) вирішення питань, віднесених до компетенції наглядової ради розділом XVI Закону України «Про акціонерні товариства», у разі злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення товариства;

18) прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених ч. 1 ст. 68 Закону;

19) визначення ймовірності визнання товариства неплатоспроможним унаслідок прийняття ним на себе зобов’язань або їх виконання, у тому числі внаслідок виплати дивідендів або викупу акцій;

20) прийняття рішення про обрання оцінювача майна товариства та затвердження умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг;

21) прийняття рішення про обрання (заміну) реєстратора власників іменних цінних паперів товариства або депозитарії цінних паперів та затвердження умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг;

22) надсилання пропозиції акціонерам про придбання належних їм простих акцій особою (особами, що діють спільно), яка придбала контрольний пакет акцій, відповідно до ст. 65 Закону України «Про акціонерні товариства» ;

23) вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради згідно із статутом акціонерного товариства, в тому числі прийняття рішення про переведення випуску акцій документарної форми існування у бездокументарну форму існування.

Питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів, за винятком випадків, встановлених Законом. Виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.

До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов’язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор)[12;].

Для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства загальні збори можуть обирати ревізійну комісію (ревізора).В акціонерних товариствах з кількістю акціонерів — власників простих акцій товариства до 100 осіб може запроваджуватися посада ревізора (або обиратися ревізійна комісія), а в товариствах із кількістю акціонерів — власників простих акцій товариства більш як 100 осіб може обиратися лише ревізійна комісія [14;].

2.2 Повноваження акціонерів в управлінні іншими видами господарських товариств

Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів. Кожний учасник повного товариства незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною[3;ст.121].

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому ЦК для повного товариства.

Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.

Особливості управління товариством з обмеженою відповідальністю встановлені ст. 145 ЦК [3;]. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган — колегіальний (дирекція, очолювана генеральним директором) або одноособовий (директор), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються ЦК, іншим законом і статутом товариства.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

3) створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7) виключення учасника із товариства;

8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства. Черговість та порядок скликання загальних зборів встановлюються статутом товариства і законом[13;]. Так, згідно із Законом «Про господарські товариства» загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія (ревізор), що утворюється зборами учасників товариства [14;].

Висновок

Отже, засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи. Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Корпоративні права є специфічним об'єктом права власності [16;]. На зовні корпоративне право може бути виражене в інших об'єктах — наприклад, акціях. Остання лише виражає корпоративне право, належне власнику цього цінного паперу стосовно до акціонерного товариства, яке здійснило їх емісію. Замість акцій акціонеру може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість придбаних акцій, який не є цінним папером. Якщо акціонеру замість акцій видали сертифікат на певну кількість акцій, то чи означає це, що він не є власником акцій. Вважаю, що незалежно від того, як саме засвідчується придбання акцій (сертифікатом акцій, чи акціями), особа, що придбала акції є їх власником. Навіть у тих випадках, коли акції були видані, але втрачені, є можливість їх поновити. І це тому, що акція лише засвідчує корпоративні права. Не видача акції є підставою виникнення корпоративних відносин між акціонером і акціонерним товариством. Підставою є придбання акції. Особа купує акції не заради них самих, а заради тих прав, які з ними пов’язуються. Засвідчення цих прав акцією пов’язано із специфікою самого акціонерного товариства, як форми об'єднання капіталів. Необхідність виразу корпоративних прав в акціях зумовлена потребами їх обігу на ринку капіталів, що надає власнику акцій можливість відносно просто здійснювати їх відчуження. Акціонер володіє правами, вираженими у акції і без фактичного володіння нею, якщо придбав її на законних підставах. Стосовно акцій на пред’явника діє лише презумпція правомірності володіння. Але й вона може бути спростована в загальному порядку. Таким чином, право власності акціонера на акції буде існувати і в тому випадку, коли акція, як об'єктивно виражений цінний папір відсутня. В тих випадках, коли мова йде не про акціонерні товариства, корпоративне право закріплюється безпосередньо в установчих документах господарського товариства. Зазначення засновників є обов’язковим для установчих документів господарських товариств [7;].

Загальні положення щодо управління господарським товариством містить ст. 89 ГК, згідно з якою управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи, та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках — учасники товариства [2;]. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (наглядової ради) — голова і члени цієї ради. Обмеження щодо поєднання однією особою зазначених посад встановлюються законом. Посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конституцією України та законом несумісною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким перебування на відповідних посадах заборонено рішенням суду.