Світова валютна система: історія розвитку та сучасний стан

Вступ Розвиток міжнародних валютних відносин обумовлене зростанням продуктивних сил, створенням світового ринку, поглибленням міжнародного поділу праці, формуванням світової системи господарства, інтернаціоналізацією господарських зв’язків.

Міжнародні валютні відносини — сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти в світовому господарстві обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.

Світова валютна система склалася до середини XIX ст. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її принципів структурі світового господарства. Світова валютна система — це закріплена міжурядовими угодами форма організації валютних відносин.

При здійсненні аналізу світової валютної системи потрібно розглянути її структуру, вивчити її основні елементи, такі як: міжнародні засоби обігу і платежу, уніфіковані форми і правила міжнародних розрахунків, умови конвертованості валют, валютні ринки, міжнародні валютно-фінансові організації, режим валютних курсів і паритетів .

Таким чином, виходячи з основних вимог, що пред’являються до світової валютної системи, необхідно зазначити, що вона потребує постійного вдосконалення відповідно до змін зовнішньоекономічної політики провідних країн світу. Саме цими причинами викликана її постійне еволюція.

1 Поняття світової валютної системи та її основні елементи

Світова валютна система (СВС) — це глобальна форма організації валютних відносин у рамках світового господарства, закріплена багатосторонніми міждержавними угодами і регульована міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями. Основними її завданнями є сприяння міжнародному валютному співробітництву та зростання міжнародної торгівлі, стабілізація валютно-обмінних операцій, створення системи багатосторонніх розрахунків та усунення валютних перешкод у міжнародній торгівлі. Характер функціонування світової валютної системи та ступінь її стійкості залежать від відповідності цієї системи та відносин, що в ній складаються, реальним потребам світового господарства, розстановці сил і співвідношенню інтересів головних економічних суб'єктів світу. Головною функцією СВС є ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці, поглиблення міжнародної торгівлі та міжнародної інвестиційної діяльності.

Структуру світової валютної системи становлять: Міжнародні засоби обігу та платежу (золото, національні валюти, міжнародні або композітівні гроші і т.п.); Міжнародна валютна ліквідність — це здатність переміщення валютних ресурсів, що забезпечують гарантію своєчасної оплати зобов’язань в міжнародній сфері; узаконений режим валютних курсів і паритетів (валютний паритет — це законодавчо встановлене співвідношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу); Уніфіковані форми і правила міжнародних розрахунків; Умови конвертованості валют; Валютні ринки; Міжнародні валютно-фінансові організації.

МВС повинна відповідати таким головним вимогам: — забезпечувати міжнародний обмін; - мати певний запас міцності для стійкого функціонування бути достатньо еластичною; - забезпечувати збалансованість економічних інтересів суб'єктів усіх структурних рівнів .

Таким чином, виходячи з основних вимог, що пред’являються до світової валютної системи, необхідно зазначити, що вона потребує постійного вдосконалення відповідно до змін зовнішньоекономічної політики провідних країн світу. Конструктивні елементи світової валютної систем:

§ Резервні валюти і міжнародні рахункові валютні одиниці;

§ Умови взаємної конвертованості валют;

§ Уніфікований режим валютних паритетів;

§ Регламентація режимів валютних курсів;

§ Міждержавне регулювання валютних обмежень;

§ Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності;

§ Уніфікація використання міжнародних кредитних засобів обігу;

§ Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків;

§ Режим світових валютних ринків та ринків золота;

2 Історичні етапи розвитку світової валютної системи

Одна і та ж валютна система зі своїми стандартами не може існувати довго, так як її розвиток починає відставати від розвитку економіки. Результатом виникаючих протиріч стає криза. При кризі світової валютної системи порушується дія її структурних принципів, і різко загострюються валютні протиріччя, існуюча валютна система замінюється на нову. В історії валютних відносин було кілька валютних систем.

2.1 Паризька валютна система: золотий стандарт

Перша світова валютна система стихійно сформувалася в XIX ст. у формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р., яке визнало золото єдиною формою світових грошей. Парижськая валютна система базувалася на наступних структурних принципах:

§ Забезпечувалася конвертованість кожної валюти в золото всередині країни і за її межами.

§ Співвідношення між валютами встановлювалося виходячи з золотого змісту.

Система золотого стандарту має наступні переваги: Стабільні валютні курси сприяють зниженню невизначеності та ризику і тим самим стимулюють зростання обсягів міжнародної торгівлі; Золотий стандарт автоматично вирівнює дефіцити і активи платіжних балансів. Головний недолік — країни, в яких діє золотий стандарт, повинні примиритися з внутрішньо-економічними процесами пристосування, які приймають такі неприємні форми, як безробіття і скорочення доходів з одного боку та інфляція — з іншого.

2.2 Генуезька валютна система

Друга світова валютна система була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутому на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р. Її основою стали золото і девізи — іноземні валюти. Після першої світової війни валютно-фінансовий центр змістився із Західної Європи в США (через значне зростання його валютно-економічного потенціалу та збільшення експорту капіталу). США стали головним торговим партнером більшості країн, а Нью-Йорк перетворився у світовий фінансовий центр. В 1924 відбувся перерозподіл офіційних золотих резервів: 46% золотих запасів капіталістичних країн зосередилися в США. Статус резервної валюти долар отримав лише після другої світової війни. результаті кризи Генуезька валютна система втратила відносну еластичність і стабільність. Світова валютна система була розчленована на валютні блоки — угруповання країн, залежних в економічному, валютному і фінансовому відносинах від очолює блок держави.

Основні валютні блоки: — Стерлінгового (з 1931 р.) — (країни Британської співдружності націй, Гонконг і деякі держави, економічно тісно пов’язаних з Великобританією, Єгипет, Ірак і т. д.); - Доларовий (з 1933 р.) — США, Канада, багато країн Центральної та Південної Америки, де панував американський капітал.

2.3 Бреттон-вудська система

Третя світова валютна система, була оформлена, на валютно-фінансовій конференції ООН проводилася в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р. Де були встановлені правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відносин, і прийнято рішення про створення міжнародних інститутів, покликаних регулювати міжнародні валютні відносини, — Міжнародного валютного фонду та Світового банку. Вжитими угодами (статут МВФ) вводився золото-девізні стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах — доларі США та фунті стерлінгів. Курсове співвідношення валют і їх конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених у доларах. Вперше в історії створені міжнародні валютно-кредитні організації - Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). МВФ надає кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою підтримки нестабільних валют, забезпечує валютне співробітництво країн. Під впливом США в рамках Бреттон-Вудської системи затвердився доларовий стандарт — світова валютна система, заснована на пануванні долара. Долар — єдина валюта, конвертована в золото, — став базою валютних паритетів, переважаючим засобом міжнародних розрахунків, валютою інтервенції і резервних активів. Таке положення долара зумовило економічний перевагу США і послабило їх конкурентів. Опорою доларової гегемонії служив також «доларовий голод» — гостра недостача доларів, що викликається дефіцитом платіжного балансу, особливо по розрахунках із США, і недоліком золото-валютних резервів.

Економічний, енергетичний, сировинний кризи 60-х дестабілізували Бреттон-вудську систему, зміна співвідношення сил на світовій арені підірвало її структурні принципи. З кінця 60-х років поступово ослабла економічна, фінансово-валютне, технологічна перевага США над конкурентами. Західна Європа і Японія, зміцнивши свій валютно-економічний потенціал, стали тіснити американського партнера. Криза американської валюти висловився в масовому продажі її за золото і стійкі валюти і в падінні курсу.

2.4 Ямайська валютна система

Принципи четвертої валютної системи, були оформлені, у вигляді угоди країн — членів МВФ у Кінгстоні (січень 1976 р.). Був введений стандарт СДР замість золото-девізною стандарту; юридично завершена демонтарізація золота: скасовані його офіційна ціна, золоті паритети, припинено розмін доларів на золото; країнам надано право вибору будь-якого режиму валютного курсу; МВФ, що зберігся на уламках Бреттон-Вудської системи, покликаний підсилити міждержавне валютне регулювання.

Підсумки функціонування СДР свідчать про те, що вони не стали еталоном вартості (головним міжнародним резервним і платіжним засобом). Введення плаваючих замість фіксованих валютних курсів у більшості країн в березні 1973 р. не забезпечило їх стабільності, незважаючи на величезні витрати на валютну інтервенцію. Цей режим виявився нездатним забезпечити вирівнювання платіжних балансів, покінчити з раптовими переміщеннями «гарячих грошей», з валютною спекуляцією. Ямайська валютна реформа не забезпечила валютної стабілізації. Кредитні можливості МВФ, незважаючи на збільшення кредитів, залишилися скромними у порівнянні з величезними міжнародними фінансовими потоками і дефіцитом платіжних балансів.

2.5 Європейський економічний союз

З метою стимулювання процесу економічної інтеграції - 13 березня 1979 р. була створена Європейська валютна система (ЄВС). На сьогоднішній день ЄС нараховує 15 країн-учасниць з сумарним населенням в 370 мільйонів чоловік і ВНП складає 6 мільярдів ЕКЮ, що на 10% вище за аналогічний показника США і на 64% Японії. ЄВС базувалася на ЕКЮ — європейській валютній одиниці. Договір про Європейський союз підписаний 12 країнами ЄС у Маасстріхте (Нідерланди) у лютому 1992 р., ратифікований і набрав чинності з 1 листопада 1993 р. і передбачає поетапне формування валютно-економічного союзу.

Основні цілі створення валютного союзу і введення євро полягають в наступному:

§ Створення найбільшого світового економічного і фінансового центру, ключовим інструментом якого стає нова валюта євро.

§ Полегшення обмінів: нестабільність обмінних курсів усередині чинної європейської валютної системи призводить до важких наслідків для економік країн-учасниць, які змушені страхуватися від обмінних ризиків.

§ Створення зони економічної стабільності. Підприємства отримають впевненість при творі розрахунків, наслідком цього з’явиться наявність більш гострої конкуренції - що приведе до більш низьких% ставками, стабільності цін і забезпечення надійних робочих місць.

§ Узгодження економічних політик; Створення противаги впливу США, доларизації світової економіки; Посилення політичних позицій ЄС на світовій арені.

Терміни введення єдиної валюти були схвалені в Мадриді в грудні 1995 р. і було прийнято рішення про її назву («євро»). Попередні курси були оголошені в травні 1998 року глави держав і урядів 15 країн-учасниць, відштовхуючись від економічних показників, прийняли рішення про те, які з країн відповідають критеріям конвергенції для вступу у валютний союз. Остаточні курси стали відомі 1 січня 1999 розпочався процес введення єдиної валюти в країнах, що відповідають критеріям конвергенції: — були Установлюються що не підлягають перегляду курси валют країн-учасниць (взаємні і по відношенню до «євро»); - «євро» став повноправною валютою і офіційна «кошик» валют, за якою обчислюється ЕКЮ, припинила свою дію; - ЕКЮ — складова валюта, її підтримує кошик національних валют країн Співтовариства, причому частка кожного учасника заздрості від ваги країни в сукупному валовому продукті і взаємній торгівлі.

Квоти виглядають наступним чином: — була вироблена і почала застосовуватися єдина грошова політика з боку Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), до якої входять центральні банки країн-учасниць і Європейський центральний банк (його установа намічено на 1998 р.), країни-учасниці стали обчислювати розмір свого нового державного боргу в «євро»; - фінансові ринки також були переведені на «євро» .

Після оголошення остаточних курсів вони залишаться незмінними до 28 лютого 2002 року, коли національні валюти припинять ходіння. На завершальному етапі з 2002 року почнеться випуск готівкових банкнот і монет євро. Вони будуть друкуватися Європейським Центральним Банком (ЄЦБ) і національними центральними банками наступних переваг: 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 євро.

Перспективи функціонування Євро. Введення «євро» перш за все, має проявитися в державах, що підтримують тісні економічні, торгові та фінансові відносини з ЄС (країни Центральної та Східної Європи, Росія, деякі середземноморські та африканські країни).

Основні інструменти політики ЄЦБ (Європейського центрального банку): тартетірованія; встановлення меж коливань основних процентних ставок, зокрема для їх зближення по всій зоні ЄВРО; операції на відкритому ринку; встановлення мінімальних резервних умов для банків.

Переваги введення євро:

§ Досягнення більшою мірою інтеграції в рамках Європейського Союзу;

§ Підвищення ефективності валютної системи і монетарної політики ЄС;

§ Досягнення більшої ефективності торгових угод між країнами європейського Союзу;

§ Можливий більш швидке економічне зростання;

§ Євро як єдина валюта полегшить процес порівнювання цін.

З точки зору компаній головна перевага євро — зникнення коливань обмінних курсів, що значно полегшить їм планування свого бізнесу та інвестицій. Це відкриє нові можливості для компаній і разом з тим надасть їх конкурентам більш легкий доступ на ринок. Євро, безсумнівно, виведе внутрішньо-європейські інтеграційні процеси на нові більш високі якісні та кількісні рівні.

3 Регулюючі органи та їх роль

Міжнародні фінансові інститути переслідують наступні цілі: — об'єднати зусилля світової спільноти з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки; - здійснювати міждержавне валютне та кредитно-фінансове регулювання; - спільно розробляти і координувати стратегію і тактику світової валютної і кредитно-фінансової політики.

Ступінь участі і впливу окремих країн у міжнародних фінансових інститутах визначається величиною їх внеску в капітал, тому що звичайно застосовується система «зважених голосів». Зміна співвідношення сил у всесвітньому господарстві, зокрема виникнення в 60-х роках трьох центрів (США, Західна Європа, Японія) на противагу післявоєнного амеріканоцентрізму. відбивається у діяльності міжнародних фінансових інститутів. Так, країни ЄС домоглися права вето по принципових питань, підсиливши свій вплив в МВФ. У діяльності цих інститутів виявляються дві тенденції взаємин трьох центрів — розбіжності і партнерство з глобальних проблем міжнародних фінансів промислово розвинених держав, країн, що розвиваються, Росії, СНД, країн Східної Європи.

3.1 Міжнародний Валютний Фонд

МВФ (International Monetary Fund. IMF) — міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами і надання їм фінансової допомоги при валютних утрудненнях, що викликаються дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання краткота середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Фонд — спеціалізована установа ООН — був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН (1 — 22 липня 1944 р.) в Бреттон-Вудсі (США, штат Нью-Гемпшир). Конференція прийняла Статті Угоди (Articles of Agreement) про МВФ, які виконують роль його статуту, а свою практичну діяльність Фонд розпочав з 1 березня 1947 р.

Роль МВФ у регулюванні міжнародних валютно-кредитних відносин. МВФ здійснює спостереження і контроль за дотриманням країнами-членами свого Статуту, який фіксує основні структурні принципи світової валютної системи.

§ МВФ наділений повноваженнями створювати безумовні ліквідні кошти шляхом випуску СДР, кіт. призначені для поповнення офіційних валютних резервів, погашення пасивного сальдо платіжного балансу, розрахунків країн з Фондом.

§ МВФ виступає як провідник прийнятої Заходом, з ініціативи США, установки на демонетизацію золота, ослаблення його ролі у світовій валютній системі.

§ МВФ здійснює міждержавне регулювання режиму валютних курсів.

§ Важливим напрямком регулюючої діяльності МВФ є усунення валютних обмежень

§ МВФ бере участь у регулюванні міжнародних валютно-кредитних відносин шляхом надання кредитів країнам, а головне, в результаті виконання ним функції координатора міжнародного кредитування.

§ МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за макроекономічною політикою країн-учасниць і станом світової економіки.

За час свого існування МВФ перетворився на справді універсальну організацію, добився широкого визнання як головний наднаціонального органу регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн-позичальників. Одночасно він починає грати важливу роль у реалізації рішень «сімки» провідних держав Заходу, стає ключовою ланкою формування системи регулювання світової економіки, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик. Фонд зарекомендував себе активно функціонуючим світовим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний досвід.

3.2 Група Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку (МБРР)

Ця міждержавна інвестиційна група, що включає МБРР та три його філії - Міжнародну асоціацію розвитку (MAP), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) і Багатостороннє інвестиційно-гарантійне агентство (БІГА), перетворилася на найбільший світовий інвестиційний інститут. На групу МБРР постійно доводиться не менше половини загального річного обсягу засіб, що виділяються усіма міждержавними органами розвиваючих країн. Його основною метою стає збереження звільнилися держав у рамках світової системи господарства шляхом розвитку в них ринкових відносин. Світовий банк (так часто називають МБРР) як спеціалізований фінансовий інститут ООН покликаний найкращим чином сприяти виконанню стратегічного завдання; інтегрувати економіку всіх країн-членів з основними центрами світової системи господарства.

Міжнародна асоціація розвитку (MAP). МБРР за підтримки США як головного пайовика в I960 р. створив свою філію — MAP, яка має з ним спільні органи управління на чолі з президентом Банку. MAP покликана доповнювати діяльність МБРР та надавати найменш розвиненим країнам безвідсоткові кредити на термін 35−40 років при пільговому періоді 10 років. стягуючи комісію на покриття адміністративних витрат.

Міжнародна фінансова корпорація. МФК створено з метою стимулювання приватних інвестицій у промисловість молодих держав, створення і розширення там приватного сектора. МФК кредитує тільки високорентабельні підприємства в найбільш розвинених країнах, що розвиваються. Особливість МФК полягає в тому, що для інвестування її коштів у країни-члени не потрібно урядових гарантій, яких вимагають МБРР і MAP при наданні кредитів підприємствам.

Багатостороннє інвестиційно-гарантійне агентство (БІГА). БІГА — як третій філія МБРР, служить такої мети, як заохочувати інвестиції в акціонерний капітал і інші напрямки прямих капіталовкладень в країнах, що розвиваються за допомогою їх страхування від некомерційних ризиків.

3.3 Європейський Банк Реконструкції та Розвитку (ЄБРР)

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) — міжнародна організація, створена в1990 р. Головне завдання ЄБРР — сприяти переходу європейських постсоціалістичних країн до відкритої, орієнтованої на ринок економіки, а також розвитку приватної та підприємницької ініціативи. Основна мета ЄБРР — співпраця з інвесторами і кредиторами для надання в регіоні кредитів і гарантій, а також інвестування коштів в акціонерні капітали. ЄБРР не видає гарантій за експортними кредитами та не займається страхуванням.

3.4 Банк Міжнародних Розрахунків

Банк міжнародних розрахунків (Базель), був створений в 1930 р. на основі міжурядової угоди шести держав (Бельгії, Великобританії. Німеччини, Італії, Франції, Японії) і конвенції цих держав зі Швейцарією, на території якої функціонує Банк. На БМР покладені дві основні функції: — Сприяти співпраці між центральними банками, забезпечувати сприятливі умови для міжнародних фінансових операцій; - Діяти як довіреної особи або агента з проведення міжнародних розрахунків своїх членів. Основне джерело ресурсів БМР — короткострокові вклади (до трьох місяців) центральних банків в іноземній валюті або золоті.

3.5 Міжнародний Банк Економічного Співробітництва

МБЕС заснований країнами-членами Ради Економічної Взаємодопомоги 22 жовтня 1963 для здійснення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях, сприяння економічному співробітництву країн — членів РЕВ з іншими державами, виконання їх взаємних зобов’язань за товарні поставки, зміцнення планової і розрахункової дисципліни. Основним видом діяльності МЗЕЗ є здійснення підтримки та регулювання зовнішньоекономічних валютно-фінансових і кредитних відносин між країнами — учасницями.

3.6 Регіональні Банки Розвитку

Регіональні валютно-кредитні і фінансові організації західноєвропейської інтеграції представляють собою складову частину її інституційної структури. Вони мають на меті зміцнення інтеграції та створення економічного і валютного союзу (ЄС) відповідно до Маастрихтським договором 1993 р., проведення узгодженої політики по відношенню до розвиваючих країн, асоційованими з ЕС. До основних регіональних організацій ЄС відноситься:

§ Європейський інвестиційний банк (ЄІБ, Люксембург), надає кредити країнам, що розвиваються. Мета ЄІБ — розвиток відсталих регіонів країн ЄС, реконструкція підприємств, створення спільних господарських об'єктів, розвиток пріоритетних галузей;

§ Європейський фонд розвитку (ЕФР, 1958 р.) проводить колектив ною політику ЄС по відношенню до країн, що розвиваються, координує двосторонні програми офіційної допомоги для розвитку цих країн;

§ Європейський фонд орієнтації і гарантування сільського господарства (1969 р.) сприяє створенню спільного аграрного ринку («Зелена Європа»);

§ Європейський фонд регіонального розвитку (ЕФРР, 1975 р.) предоставлять кредити за рахунок коштів спільного бюджету ЄС з метою вирівнювання регіональних диспропорцій в країнах-членах ЄС;

§ Європейський валютний інститут (еви, Франкфурт-на-Майні. 1994 р.) замінив Європейський фонд валютного співробітництва, створений в 1973р. — це наднаціональний орган у составі керуючих 12 центральних банків, котрі проводять здійснення складових координацій грошової і кредитної політики цих банків, для сприяння становленню системи європейських центральних банків і переходу до єдиної валюти.

4 Вільно плаваючі і фіксовані валютні курси, відмінності між ними

Як масштаби, так і стійкість дефіциту або активу платіжного балансу, а також характер заходів, що робилися країною для подолання незбалансованості, залежать від застосовуваної системи валютних курсів. Існує два полярно протилежних варіанти систем валютних курсів:

§ Система гнучких або плаваючих валютних курсів, при якій курси обміну національних валют один на одного визначаються попитом і пропозицією;

§ Система жорстко фіксованих валютних курсів, при якій змін валютних курсів у результаті коливання попиту та пропозиції перешкоджають державне втручання у функціонування ринків іноземних валют або інші механізми.

Вільно плаваючі валютні курси визначаються безперешкодної грою попиту і пропозиції, і володіє безперечною гідністю: вони автоматично коригуються таким чином, що в кінцевому рахунку, зникають дефіцити й активи платіжних балансів. Вільне коливання валютних курсів, реагуючи на зрушення в попиті і пропозиції іноземної валюти, автоматично коригує дефіцити і активи платіжних балансів.

Фіксовані валютні курси. Використання цієї системи зменшує ризик і невизначеність, пов’язані з міжнародною торгівлею і фінансами, застосування фіксованих валютних курсів призводить до розширення обсягів взаємовигідної торгівлі і фінансових операцій. Їх основна проблема — уряд (яке оголошує національну валюту прирівняної за вартістю до декількох одиницях іноземної валюти) не декретується стабільність у відношенні попиту та пропозиції іноземної валюти. Т. к. попит і пропозиція з часом змінюються, держава для стабілізації валютного курсу повинна прямо або побічно втручатися в функціонування валютного ринку.

5 Поняття євровалют Національні валюти, що виконували функції світових грошей, поступово перетворилися в тій частині, яка зверталася на світовому ринку, в так звані «євровалюти» .

Євровалюта (eurocurrency) — це грошові одиниці, що вийшли з під контролю національних урядових органів, вільно переміщаються по світу і мають цілий ряд податкових та інших переваг у порівнянні з тими національними валютами, з яких утворилися євровалюти. Дана валюта, перекладена на рахунки іноземних банків і використовується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну-імітента цієї валюти. Хоча євровалюти функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць.

Приставка «євро» не говорить про те, що ці ринки обмежуються Європою, а свідчить про вихід національних валют з-під контролю національних валютних органів. Долари США на рахунках у банках Великобританії, Франції, Щвейдцаріі та інших країн, називають (євродолари); Японські єни депоновані в Німеччині, називають (євроєни); Валюти європейських країн, депоновані в інших європейських країнах: — Німецькі марки — евромаркі, Швейцарські франки — еврофранкі, Фунти стерлінгів на рахунках у банках США, Голландії і т.д. — Еврофунти; Голландські гульдени — еврогульдени і т.д.

Позичальниками на євровалюти виступають перш за все транснаціональні корпорації (ТНК) і держави, що мають дефіцит платіжного балансу, а кредиторами — група великих і середніх комерційних банків (близько 500), розташованих в основних європейських фінансових центрах (Лондон, Париж, Люксембург та ін) і що здійснюють міжнародні кредитні операції в іноземних валютах (євровалюти).

Висновок МВС виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економічних відносин, або навпаки, обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів.

Послідовно існували і змінювали один одного три світові валютні системи. Перша з них — система «золотого стандарту» — грунтувалася на золоті, за яким законодавчо закріплювалася роль головної форми грошей. Основу другої, Бреттон-Вудської валютної системи, складали тверді обмінні курси валют країн-учасниць по відношенню до курсу провідної валюти (кот. фіксувався до золота), коливання допускалися в інтервалах + / - 1. Третя, Ямайська валютна система заснована на плаваючих обмінних курсах і є багатовалютний стандартом, при цьому країна може вибирати фіксований, плаваючий або змішаний режим валютного курсу. Основними цілями підстави ЄВС є створення зони стабільних валютних курсів у Європі, відсутність якої утруднювало як співпраця країн-членів Європейського співтовариства в області виконання спільних програм, так і у взаємних торговельних відносинах, а також зближення економічних і фінансових політик країн-учасниць.

Її виникнення і подальша еволюція відображають об'єктивний розвиток процесів інтернаціоналізації капіталу, що вимагають адекватних умов у міжнародній грошовій сфері. Основними конструктивними елементами МВС є світовий грошовий товар і міжнародна ліквідність, валютний курс, валютні ринки, міжнародні валютно-фінансові організації і міждержавні домовленості.

Перелік літератури

1. Международный менеджмент. Учебное пособие/ Под редакцией проф. С. Э. Пивоварова. — СПб.: Питер, 2002. - 445 с.

2. Яхно Т. П., Лапшина І.А. Міжнародний менеджмент: навчальний

3. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник/Научный редактор В. В. Круглов. — М: Инфра-М, 1998. — 369 с.

4. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2007.

5. Евро — валюта «Соединенных Штатов Европы» / М. Погорелый // Ревизор 1996 № 9

6. Рушайло П. «Валюта без прошлого» Коммерсантъ-Деньги, Москва, № 11 от 21/04/2001.

7. Толковый словарь экономических терминов «Это — бизнес». — Киев, «Альтерпрес», 1996. — 472 с.

8. Международные экономические отношения: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 2004.

9. Бункина М. К. Валютный рынок. — М.: АО «ДИС», 2004. .