Міжнародні розрахунки

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка Контрольна робота з дисципліни «Міжнародні розрахунки і валютні операції»

Полтава 2011

Зміст

1. Эвро у світовій валютній системі

2. Міжнародні розрахунки з використанням пластикових карток

3. Загальна характеристика міжнародного ринку акцій

1. Эвро у світовій валютній системі

Із започаткуванням ЄВС євро став важливою складовою міжнародної валютної системи. У цьому зв’язку розглянемо два аспекти його нового статусу: інституційні рамкові умови; міжнародне визнання.

Інституційні рамкові умови В рамках ЄВС слід розрізняти два типи валютного регулювання:

* щодо валют країн—не членів ЄС;

* щодо валют країн ЄС, які не стали членами ЄВС.

Згідно з Маастрихтським договором, формальні рішення стосовно режиму валютного курсу євро може ухвалювати Рада міністрів ЄС. Таке рішення було прийнято на користь режиму вільного плавання, тобто формування валютного курсу євро відповідно до співвідношення попиту і пропозиції на світових валютних ринках. Водночас Рада міністрів ЄС залишила за собою право загальної орієнтації поточної валютної політики відносно третіх країн, якщо при цьому не порушується першочергова мета ЄСЦБ щодо підтримання стабільності цін. У червні 1997 р. Рада ЄС доповнила це положення, наголосивши на тому, що проведення валютних інтервенцій на підтримку курсу євро на світових ринках можливе лише «за надзвичайних обставин», за наявності загрози «значних курсових коливань». Для інших країн ЄС, які не входять до валютного союзу, діє модифікований варіант механізму валютних курсів Європейської валютної системи, так званий ERM II. У межах ERM II ці країни здійснюють прив’язку курсів своїх валют до євро з урахуванням діапазону коливань ±15% (de-facto-floating), успадкованого від старого варіанта Європейської валютної системи. Якщо валюти цих країн виходять за межі діапазону, їхні центральні банки та ЄЦБ зобов’язані вжити захисних заходів, але за умови, що при цьому не порушується мета цінової стабільності.

Передумови перетворення евро на ключову валюту Ми проаналізували, якою мірою євро виконує функції ключової міжнародної валюти. Ми зазначали також, що за кількістю населення та розмірами ВВП країни ЄВС є порівнянними зі США. Розглянемо тепер, яким вимогам має відповідати євро, аби претендувати на роль, яку сьогодні відіграє долар США в міжнародній валютно-фінансовій системі. Як кваліфікаційну основу світового статусу валюти американський дослідник Ф. Бергстен висунув п’ять критеріїв до країни, шо випускає цю валюту:

* розмір та структура економіки;

* масштаби зовнішньої торгівлі та структура державних фінансів;

* структура ринку капіталів та характеристика його ліквідності;

* внутрішня стабільність валюти (цінова стабільність);

* форми застосування валютного контролю.

На підставі цих критеріїв проведемо емпіричне порівняння США як «батьківщини» долара та ЄВС як «батьківщини» євро.

Причини зовнішньої нестабільності євро (1999—2001 рр.)

Незважаючи на попередні прогнози щодо стабільності нової європейської валюти, євро через три роки з часу впровадження втратив понад 23,4% зовнішньої вартості відносно долара США. Подальше падіння курсу євро пов’язане зі зростанням інфляційних тенденцій та «втечею» капіталів від нестабільної валюти.

Назвемо кілька причин негативного розвитку обмінного курсу євро в 1999;2001 рр.:

* неузгодженість політичної ситуації за умов відсутності політичного союзу;

* брак довіри в біржових та фінансових колах до заяв керівників центральних європейських банківських установ щодо тимчасової нестабільності курсу євро, спричиненої, мовляв, його завищенням на самому початку;

* тривале економічне зростання у США на противагу спаду ділової активності в Європі;

* висока зайнятість у США на противагу ЄВС: рівень безробітних у США коливався у межах 4—5%, натомість у Європі — 10−12%;

* існування розриву в темпах зростання заробітної платні у США та ЄВС; динаміка зростання заробітної платні в ЄВС перевищує темпи зростання продуктивності праці;

* рівень прибутковості цінних паперів у США майже вдвоє перевищував відповідні показники європейського фондового ринку;

* Косівський конфлікт негативно відбився на довірі до євро; витрати, пов’язані з воєнними діями, збільшили дефіцит бюджетів країн ЄВС—членів НАТО.

Створенню Європейського валютного союзу передував багатоетапний процес інтеграції в економічній, фінансовій та грошовій сферах, який було започатковано в Європі ще в перші повоєнні роки. Його результатом стали передача центральними банками країн—членів валютного союзу повноважень Європейському центральному банкові щодо розробки й проведення єдиної монетарної політики та скасування 12 національних валют на користь спільної європейської грошової одиниці — євро.

Хоча у короткоі середньостроковому плані євро становитиме значне випробування для Європи з огляду на культурні Й мовні розбіжності європейських країн, відмінності в економічних структурах, соціальній і фінансовій системах, у довгостроковій перспективі очікувані прибутки від застосування спільної валюти залежатимуть від можливостей Європи зберегти і примножити власну економічну потугу відносно США, а також нових економічних центрів, які виникають навколо Китаю.

2. Міжнародні розрахунки з використанням пластикових карток Розрахунки з участю фізичних осіб, на відміну від міжгосподарських розрахунків, які переважно виконуються в безготівковій формі, до останнього часу здійснюються в Україні переважно готівкою. Традиційні інструменти безготівкових розрахунків (чеки, платіжні доручення) у цій сфері майже не застосовуються, що можна пояснити малими обсягами трансакцій окремих платників та низьким рівнем розвитку банківських послуг у країні. Проте зумовлені трансформаційними процесами в економіці надмірне розбухання готівкового обороту, значна його тінізація та істотне підвищення розміру трансакцій найзаможнішого прошарку населення викликали гостру потребу в запровадженні безготівкових інструментів у цю сферу.

Першими на цю потребу відгукнулися комерційні банки, які почали випускати на український ринок платіжні картки міжнародних компаній Europay ma Visa. Станом на 1 січня 2001 р. таких карт випущено біля 911 тис., що майже в 2,3 раза більше, ніж було на початку 2000 р. Щоб надати цьому процесу більшої динамічності і керованості, НБУ та Уряд України прийняли рішення створити національну систему масових електронних платежів (НСМЕП) .

Створення НСМЕП є значно складнішим, трудота капіталомісткішим завданням, ніж створення СЕП. Адже учасниками цієї системи потенційно можуть бути:

— мільйони фізичних осіб;

— величезна кількість торговельних та інших організацій, що надають послуги населенню;

— банки, які обслуговують власників пластикових карток, торговельні та інші організації;

— структури, які забезпечують передавання електронної інформації, здійснюють розрахунки між банками, надають технічну та технологічну підтримку електронним системам зв’язку тощо. Їх потрібно забезпечити відповідними технічними інструментами (картками), програмно-технічними комплексами (терміналами, банкоматами), лініями зв’язку, засобами захисту, контролю, технічного і технологічного супроводження тощо. Для цього потрібні великі капіталовкладення, які не можуть забезпечити окремі банки чи їх об'єднання.

Водночас в Україні є чимало передумов, що сприятимуть успішному розв’язанню цього завдання в оптимальні строки і з мінімальними витратами. Передусім це можливість реалізувати новітній світовий досвід у цій сфері; по-друге, НСМЕП створюється на державній основі при безпосередній участі Національного банку України, що дасть можливість широко використати мережу і досвід функціонування СЕП та фінансову підтримку НБУ; по-третє, оскільки попит на послуги НСМЕП поки що незначний і розвиватиметься поступово, в НБУ та комерційних банків є достатньо часу, щоб розробити комплексний проект системи і розпочати поступову його реалізацію, уникаючи помилок і витрат на їх виправлення. Тому є підстави сподіватися, що Україна створить власну НСМЕП на такому ж високому рівні, як і СЕП, хоч і не так швидко, як останню.

Ключову роль у переведенні масових платежів на безготівкову основу відіграють пластикові картки. Самі по собі вони не є грішми і не здійснюють обігу. Вони лише є підтвердженням того, що їхні власники мають на своїх рахунках певну суму грошей, яку можуть привести в рух з допомогою карток і погасити свої зобов’язання. Тому емісія карток не збільшує загальної маси грошей в обігу. Проте вона може прискорити їх обіг, збільшити залучення готівки в банківський оборот, підвищити рівень грошово-кредитної мультиплікації, що може спричинити збільшення пропозиції грошей та інфляційні процеси.

У світовій практиці вже існує багато видів пластикових карток, які різняться характером емітента (банки, небанківські структури), характером власника (приватна особа, корпорація), функціональним призначенням (кредитна картка, дебетна картка), технологією використання (картки з магнітною смугою, картка з мікросхемою або смарт-картка), за ступенем пільг для користувачів («стандартні», «золоті», «платинові»). Для організації НСМЕП в Україні найбільший інтерес викликає класифікація банківських пластикових карток за їх функціональним призначенням та технологією використання.

Одним із функціональних призначень банківських пластикових карток є здійснення за їх допомогою платежів, завдяки чому всі їх можна назвати платіжними. Проте деякі з них мають ще й інше призначення — забезпечувати кредитування власника картки. Тому цю групу карток прийнято називати кредитними, а всі інші — дебетовими.

Кредитними називаються картки, видача яких супроводжується відкриттям їх власником кредитних ліній, за рахунок і в межах яких здійснюються платежі чи видача готівки за допомогою цих карток. Тому власникам їх відкриваються окремі позичкові рахунки, які функціонують незалежно від інших їхніх рахунків (поточних чи ощадних). При видачі кредитних карток банки-емітенти уважно вивчають кредитоспроможність своїх клієнтів і тільки після цього визначають, чи можливо реалізувати кредитну картку конкретному клієнту і якого розміру ліміт кредитної лінії йому встановити. Тому такі картки реалізуються звичайно найбільш надійним клієнтам, які мають високу кредитоспроможність. Через такі обставини та високі кредитні ризики цей вид карток у банківській практиці України використовується вкрай обмежено.

За кредитними картками їх власники можуть здійснювати платежі за товари та послуги (будь-які чи тільки певного виду), одержувати готівку в банківських установах чи в банкоматах, одержувати певні пільги від банків-емітентів (страхування життя, скидки при бронюванні авіаквитків, оплаті місць у готелях, телефонних розмов тощо), використовувати як засіб самоідентифікації та ін.

Умови надання кредиту та порядок здійснення платежів за кредитними картками визначають банки-емітенти. Вони можуть помітно різнитися залежно від окремих емітентів. Так, за одними з карток наданий платіжний кредит повинен бути погашений протягом місяця, а за іншими здійснені платежі протягом 25 днів взагалі не вважаються кредитом і за ними не стягується процент. Одні емітенти можуть вимагати підтвердження наданого кредиту, інші — ні. За одними картками разові платежі можуть обмежуватися певними сумами, а за другими — ні, а тільки загальним лімітом кредитної лінії, за третіми може допускатися навіть перевищення цього ліміту. Конкурентна боротьба між банками за клієнтуру примушує їх постійно вдосконалювати кредитні картки, робити їх дедалі привабливішими для клієнтів.

Дебетними називаються пластикові картки, за допомогою яких платежі здійснюються списанням коштів безпосередньо з поточного рахунку власника картки, а не за рахунок наданого кредиту.

Тому за своїм призначенням це суто платіжні картки. Проте й вони не виключають користування їхнім власником у деяких випадках кредитом, а саме:

— якщо він має поточний рахунок з овердрафтом, то в межах ліміту овердрафту клієнт користується для платежів за карткою банківською позичкою. У цьому разі дебетна картка мало чим відрізняється від кредитної;

— між моментом оформлення за карткою купівлі товару чи послуги в торговельній структурі і списанням коштів з поточного рахунку власника може проходити певний період часу, протягом якого покупець користується придбаним товаром, отже, одержує кредит. Проте це скоріше технічний кредит, зумовлений технологічними особливостями даної картки, а не її природою. На перших порах, коли процес обміну інформацією між учасниками був тривалим, цей кредит відіграв значну стимулюючу роль у швидкому поширенні дебетних карток.

Платіжна дебетна картка досить зручна і проста у користуванні: її можна швидко оформити, за нею майже немає обмежень при одержанні готівки з поточного рахунку, нею можна вносити готівку на рахунок, сума платежів за цією карткою не обмежується лімітом кредитної лінії. Проте вони обмежуються сумою залишку коштів на поточному рахунку вкладника, включаючи право на овердрафт.

Дебетні картки теж бувають кількох видів. Залежно від спрямованості операцій, що здійснюються такою карткою, виділяють:

— картки для операцій з готівкою, за допомогою яких власники можуть отримати готівку зі своїх рахунків безпосередньо в банку або через автоматичні пристрої (банкомати), мережа яких може охоплювати всю країну та інші держави. Такі картки відкривають власнику доступ до свого поточного рахунку на засадах самообслуговування будь-де і в будь-який час, тому що банкомати працюють без вихідних і цілодобово;

— картки для оплати товарів (послуг) через термінали в торговельних залах. Наявність терміналу та мережі електронного зв’язку дає можливість продавцеві товару швидко ідентифікувати платника, а останньому — негайно переказати гроші з його рахунку на рахунок торговельної організації. Ці картки технологічно спроможні істотно витіснити готівку зі сфери масових платежів. Все залежатиме від сфери розвитку мережі терміналів (має бути 100-відсоткове охоплення структур, які продають населенню товари та послуги) та високого рівня довіри до банків — організаторів цих платежів;

— чекові гарантійні картки, що використовуються для ідентифікації чекодавця і гарантування платежу за чеком. Гарантування забезпечується наявними на поточному рахунку власника картки коштами та правом на кредит, наданим йому банком у разі недостатності для оплати чека власних коштів. Ці картки широко застосовуються у країнах з розвинутим чековим обігом. Як зазначалося вище (3.3), в Україні чековий обіг не розвинутий і немає підстав очікувати його широкого розвитку у майбутньому. Тому цей вид дебетної картки навряд чи знайде широке застосування в нашій країні.

За технологією використання виділяються два види карток:

— картки з магнітною лінією;

— картки з мікросхемою (смарт-картки).

Ці картки різняться способом запису інформації, необхідної для здійснення платежу, та обсягом її накопичення. З магнітною смугою та з мікросхемою можуть бути як кредитні, так і дебетні картки.

Картки з магнітною смугою характеризуються тим, що інформація, необхідна для використання її в банкоматах та в електронних платіжних терміналах, записана на магнітній смузі, розміщеній на звороті картки. Важливим елементом цієї інформації є персональний ідентифікаційний номер (PIN). Цей номер (код) має бути відомий власнику картки, і він його вводить у банкомат чи термінал за допомогою спеціальної клавіатури. Коли картка вводиться у зчитувальний пристрій банкомату чи терміналу, набраний код порівнюється з PIN-кодом на магнітній смузі і, якщо вони збігаються, відкривається доступ до комунікаційної мережі для передавання команд щодо виконання платежу: власник набирає суму платежу, яка передається до банку, що веде його рахунок, з якого вона списується та переводиться на рахунок продавця товарів чи послуг або видається готівкою (з банкомата).

Картки з магнітною смугою мають той недолік, що не несуть у собі інформації про зміну залишку коштів на рахунку платника після кожної трансакції. Тому при кожній операції потрібно звертатися до банку за цією інформацією, що затримує саму трансакцію і здорожує весь процес платежу. Цієї вади позбавлена смарт-картка.

Смарт-картка характеризується тим, що замість магнітної смуги в неї вмонтована мікросхема, яка, власне, є мікропроцесором, здатним самостійно обробляти і запам’ятовувати зміну інформації, зокрема визначати вільний залишок коштів на поточному рахунку чи залишок ліміту кредитної лінії на позичковому рахунку платника. Поява смарт-картки відкрила можливість для створення «електронного гаманця», за допомогою якого платник може автономно здійснювати всі свої платежі в безготівковій формі, не звертаючись кожного разу до банку — емітента картки за підтвердженням його платоспроможності.

Смарт-картка має й інші переваги. У неї значно ширші функціональні можливості, оскільки мікросхема спроможна утримувати набагато більший обсяг інформації, оперативно її обробляти і поновлювати. Вона значно надійніша, ніж картка з магнітною смугою.

Зважаючи на очевидні переваги смарт-картки, Україна повинна орієнтуватися, приступаючи до розбудови власної НСМЕП, відразу на широке запровадження смарт-карток. «Перестрибнувши» вже пройдені в західній практиці етапи розвитку масових електронних платежів, Україна відразу вийде на рівень найновіших технологій у цій сфері, що сприятиме прискоренню цих платежів, їх здешевленню, посиленню захищеності, підвищенню авторитету банків тощо.

Оскільки розвиток масових електронних платежів потребує значних інвестицій, постає питання, чи окупляться ці затрати. Це залежить від тієї вигоди, яку одержать їх учасники — фізичні особи, торговельні організації, окремі банки та банківська система в цілому, оскільки левову частину цих витрат візьме на себе кожний із них.

Фізичні особи одержують такі вигоди від застосування пластикових карток у масових платежах:

— позбавляються ризиків, пов’язаних з втратою, крадіжкою, пошкодженням готівки і водночас збережуть майже всі переваги платежів готівкою (негайність, простота платежу);

— поліпшаться умови для планування і контролю сімейних бюджетів, для оперативної капіталізації частини доходів, оскільки за залишками коштів на рахунках, що перевищують суми, призначені для поточних електронних платежів, нараховуються проценти;

— підвищується престиж власника картки у суспільстві, що має позитивне значення для працевлаштування, для професійного зростання тощо.

Водночас застосування пластикових карток має для клієнтів і негативні наслідки:

— зростають витрати, пов’язані зі здійсненням таких платежів (оплата картки, сплата вступного внеску, сплата процента за кредит, обов’язковий депозит на рахунку для платежів по картці тощо);

— обмеженість мережі магазинів, підприємств сфери послуг, які готові приймати платежі на основі електронних платіжних карток, стримує застосування останніх і зумовлює широке користування готівкою.

Вказані недоліки в умовах тривалої економічної кризи можуть переважити позитивні наслідки запровадження пластикових карток та істотно загальмувати весь процес їх розвитку.

Продавці (торговельні організації) мають такі вигоди від застосування пластикових карток:

— зростають обсяги реалізації завдяки залученню більшої кількості і з більшою платоспроможністю покупців;

— скорочуються витрати на інкасацію та конвертацію виручки;

— скорочуються витрати на підтримання безпеки магазинів і підвищується її рівень;

— зростає якість, технологічність обслуговування покупців та рейтинг торговельної організації.

Негативні наслідки застосування карток для продавців полягають у необхідності істотних початкових витрат на придбання відповідного обладнання та навчання кадрів з користування досить складною системою пристроїв. Надалі зростуть і поточні витрати з обслуговування терміналів та пристроїв. Для переважної більшості українських «торговельних точок», які залишаються малопотужними, такі витрати не під силу профінансувати.

Для окремих банків застосування пластикових карток у масових платежах має такі вигоди:

— збільшується залучення коштів, зростають кредитні ресурси банків і можливості збільшувати їх доходи;

— зростають доходи банків, оскільки за всі операції з картками вони стягують плату;

— зростає імідж банків, підвищується конкурентоспроможність тих із них, які застосовують електронні засоби платежів.

Проте перехід на карткові платежі вимагає від банків також значних первинних витрат на технічне і програмне забезпечення, підготовку кадрів, лінії зв’язку тощо.

Для банківської системи в цілому широке застосування пластикових карток у сфері масових платежів має такі вигоди:

— зросте залучення грошових коштів у внутрішньобанківський оборот, посилиться керованість грошового обороту в цілому, підвищиться роль банківської системи в розвитку економіки;

— знизиться частка готівки в грошовій масі, скоротяться витрати на її друкування і забезпечення обігу (касові витрати);

— з'явиться додатковий стимул для переведення банківської справи на сучасні електронні технології, що сприятиме зростанню попиту на новітню комп’ютерну техніку, програмне забезпечення, системи зв’язку, висококваліфіковані кадри і дасть тим самим поштовх до розвитку вітчизняного виробництва та зайнятості.

Проте для отримання вказаних вигід потрібно здійснити значні капіталовкладення у створення інфраструктури системи. Кризовий стан бюджету навряд чи дасть можливість державі виділити необхідні для цього інвестиції. Тим більше, що інвестиції потрібні не тільки для внутрішньота міжбанківських заходів (процесингові центри, програмне забезпечення, банкомати тощо), а й на реконструкцію суміжних сфер (торгівлі, сфери послуг, зв’язку, виробництва комп’ютерної техніки та ін.). З іншого боку, низький рівень життя населення та зумовлений ним недостатній платоспроможний попит, а також низький рівень довіри до банківської системи не додають оптимізму щодо достатності попиту на пластикові картки населення України, щоб затрати на створення системи окупилися в близькій перспективі*6. Завдання створення НСМЕП ускладнюється ще й тим, що на український ринок активно проникають міжнародні карткові компанії (Visa, Europay та ін.), які створюють потужну конкуренцію національній системі.

Розробники НСМЕП підрахували, що система досягне своїх цілей, а отже окупиться, якщо 30—40% готівкового обороту буде замінено безготівковим, буде емітовано близько 10 млн пластикових карток, установлено близько 100 тис. платіжних терміналів та банкоматів.

3. Загальна характеристика міжнародного ринку акцій Одну з визначальних рис сьогоднішньої фінансової сфери становить посилений розвиток міжнародного ринку акцій. Провідна його тенденція — сегментованість на національні ринки за одночасної інтеграції їх у функціонально цілісну систему міжнародного ринку. Чітка спеціалізація цих ринків по країнах спостерігається доти, доки країни зберігають валютну автономію. Але коли національна валюта замінюється регіональною — як це відбулося, наприклад, у країнах зони євро — емітенти та інвестори переводять свої операції з акціями на міжнародний рівень. Результатом даного процесу стає розвиток саме міжнародного ринку акцій. Приватизаційні процеси, посилення лібералізації руху капіталів приводять до аналогічних наслідків.

У даному розділі ми розглянемо три сегменти міжнародного ринку акцій — іноземні акції, євроакції та депозитарні розписки, покажемо основні відмінності між цими сегментами, а також проаналізуємо фактори, шо визначають розвиток міжнародного ринку акцій. Крім того, ми з’ясуємо особливості функціонування і характер розвитку провідних ринків міжнародних акцій — європейського ринку та ринку США.

Акції — фінансові активи, які засвідчують майнові права на частку власного капіталу компанії-емітента.

Акції є обіговими цінними паперами, які не мають кінцевого строку обігу. Для емітента акції становлять джерело довгострокового фінансування. Фінансові вкладення в акції здійснюються з метою отримання додаткового доходу у вигляді суми дивіденду і зростання вкладеного в акції капіталу за рахунок підвищення їхньої ринкової ціни.

Якщо корпорація прагне здійснити емісію своїх акцій поза межами національного ринку з наступним обігом цих цінних паперів на фінансових ринках інших країн, то емісія відбувається на міжнародному ринку акцій. Доступ до зовнішніх джерел фінансування дає корпорації змогу залучати необхідний капітал на більш вигідних умовах. Причому залучення додаткового капіталу відбувається набагато легше й успішніше тоді, коли акції корпорації отримують котирування на фондовій біржі.

Міжнародний ринок акцій охоплює три типи фінансових інструментів:

* іноземні акції;

* євроакції;

* депозитарні розписки.

Усі ці інструменти є титулами власності, які підтверджують участь інвестора в капіталі компанії. Відмінності між ними пов’язані з різними механізмами розміщення і торгівлі акціями.

Провідну роль на міжнародному ринку акцій відіграють розвинуті країни, національні фондові ринки яких належать до так званих зрілих ринків (mature markets)*. Це США, Японія, країни ЄС, Австралія, Канада та ін. Найбільшими національними ринками акцій є ринки США та Японії, за ними йде ринок Великої Британії. Два з цих ринків — Великої Британії і США — являють собою провідні міжнародні ринки акцій та пов’язаних з ними цінних паперів. США є найбільшим ринком депозитарних розписок, а в Лондоні зосереджена більш пряма торгівля іноземними акціями.

Еволюція міжнародного ринку акцій Розміри міжнародного ринку акцій порівняно з ринком міжнародних облігацій досить скромні. Так, обсяг нових випусків міжнародних акцій у 1999 р. становив лише 17,6% нових емісій міжнародних боргових цінних паперів**. З одного боку, це пов’язано зі специфікою акцій як фінансового інструменту. Зокрема, акції є більш ризикованим фінансовим активом, ніж облігації. Тому міжнародні інвестори, особливо інституційні, традиційно віддають перевагу купівлі боргових зобов’язань, а не акцій. Порівняно обмежений попит на міжнародні акції спричиняє і порівняно обмежену їх пропозицію. Разом з тим структура Зрілі ринки — це фондові ринки, яким притаманні високий рівень капіталізації, консолідована торговельна система з високою часткою організованої біржової торгівлі, розвинута система організаційного і правового забезпечення торгівлі акціями тощо. Розраховано за: International banking and financial market developments / BIS Quarterly Review. February 2000; March 2001. P.2S.

міжнародних позичальників така, шо не всі вони мають можливість залучати необхідне фінансування через розширення акціонерного капіталу. Скажімо, міжнародні організації, національні уряди, органи місцевої влади тощо за своїм статусом позбавлені цієї можливості. Привілей залучення фінансування через ринок акцій належить виключно акціонерним компаніям фінансового і нефінансового секторів економіки.

З іншого боку, таке відставання міжнародного ринку акцій пояснюється повільним його розвитком упродовж 60—70-х років і, певною мірою, у 80-ті роки XX ст. Головна причина цього — недосконалість інституційного механізму ринку і складність координації дій з первинного і вторинного розміщення акцій на тогочасних міжнародних ринках. Але невеликий обсяг капіталів, який залучався через міжнародний ринок акцій у ці роки, був зумовлений ще кількома причинами. По-перше, тривалий час у багатьох країнах діяли обмеження на рух капіталів, у тому числі Й на вивіз вітчизняних цінних паперів. А в разі залучення фінансування з міжнародних ринків національні уряди віддавали перевагу боргу над фінансуванням через участь в акціонерному капіталі, оскільки не бажали, щоб іноземні групи контролювали великі сегменти національної економіки. Друга причина полягає у відсутності справді міжнародного вторинного ринку, на якому можна було б вільно перепродавати акції. Не було відповідних систем клірингу між країнами-емітентами і країнами-інвестора-ми, що перешкоджало як введенню в лістинг оригінальних акцій, так і торгівлі ними на іноземних ринках. Міжнародні акції перебували в обігу на ринках тих небагатьох країн, де це було дозволено. Зрештою, ще одна причина пов’язана з трансферним ризиком — небезпекою запровадження урядом заходів валютного контролю, які перешкоджають своєчасному виконанню зобов’язань в іноземній валюті. Навіть у тому випадку, коли компанії вдавалося розмістити свої акції за кордоном, спостерігалося повернення акцій на національні ринки, оскільки інвестори побоювалися втрат від раптового введення обмежень на вивіз капіталу країною, де розташована компанія-емітент. Усе це зумовило пошук механізмів інтернаціоналізації цього ринку цінних паперів. Таким механізмом стали міжнародні депозитарні розписки, які полегшили корпораціям вихід зі своїми акціями на фондові ринки інших країн. міжнародний валютний євро розрахунок акція Після лібералізації національних фінансових ринків у 80-ті роки міжнародний ринок акцій почав розвиватися більш інтенсивно — зросла конкуренція між національними фондовими ринками за залучення до лістингу іноземних акцій, розпочалася інтеграція національних ринків акцій. Але це не було прямим наслідком зростання транскордонної торгівлі іноземними акціями чи збільшення обсягів євроемісій. Основна причина — консолідація інституцій ринку, зміна технологій торгівлі та збільшення часу торгівлі цінними паперами, розвиток технологічної взаємодії національних фондових ринків розвинутих країн, які дали змогу здійснювати перехресний лістинг акцій корпорацій на закордонних ринках. Як наслідок, концепція «внутрішній ринок», котра тривалий час орієнтувала підприємців на ринки певної країни, значною мірою втратила своє значення. Фінансова криза 1987 р. призвела до різкого скорочення пропозиції міжнародних акцій, у тому числі й акцій, розміщуваних через депозитарні розписки. Лише з 90-х років XX ст. розвиток ринку міжнародних акцій почав набирати високих темпів. І нині випуски міжнародних акцій швидко зростають. Тільки останнім часом вони збільшилися майже у 2 рази — зі 120 млрд дол. США в 1997 р. до 214 млрд дол. у 1999 р.

Особливостями сучасного розвитку міжнародного ринку акцій є:

* постійне зростання випусків міжнародних акцій, що пояснюється як приватизацією компаній державного сектора в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, так і розвитком процесу злиттів і поглинань у розвинутих країнах. Протягом 1983—1999 р. приватизація, здійснювана через емісію акцій, сприяла майже 11-разовому зростанню загальної капіталізації світових фондових ринків — з 3,4 трлн дол. до 35,0 трлн дол. США;

* міжкраїнний рух корпоративного акціонерного капіталу відбувається переважно через механізм депозитарних розписок, а не у формі іноземних акцій чи євроакцій;

* переважання прямої купівлі цінних паперів на зовнішніх фондових ринках над інвестуванням у іноземні акції на власному національному ринку;

* інтеграція боргового та акціонерного сегментів міжнародного ринку цінних паперів: з появою єврооблігацій, які конвертуються в акції, зростає взаємозв'язок ринків єврооблігацій і міжнародних акцій;

* посилення інтеграції найбільших національних ринків акцій, яке виявляється у взаємодії та консолідації їхніх торговельних і розрахунково-клірингових систем і, як наслідок, зростанні між країн них потоків капіталу.