Матеріали з фольклорної практики

Практична робота з теми:

Матеріали з фольклорної практики

Колядки та щедрівки

Добрий вечір тобі, пане Господарю!

Добрий вечір тобі, пане Господарю:

Радуйся!

Ой, радуйся, земле,

Син Божий народився.

Застеляйте столи, та все килимами:

Радуйся,

Ой, радуйся, земле,

Син Божий народився.

Та кладіть калачі з ярої пшениці:

Радуйся!

Ой, радуйся, земле,

Син Божий народився.

Бо прийдуть до тебе три празники

В гості: радуйся!

Ой, радуйся, земле,

Син Божий народився.

Ой перший же празник — то Різдво

Христове: радуйся!

Ой, радуйся, земле,

Син Божий народився.

А другий же празник — Василя

Святого: радуйся!

Ой, радуйся, земле,

Син Божий народився.

А третій же празник — Святе

Водохреще: радуйся!

Ой, радуйся, земле,

Син Божий народився.

А що перший празник зішел тобі

Втіху:радуйся!

Ой, радуйся, земле,

Син Божий народився.

А що другий празник зішле тобі

Щастя: радуйся!

Ой, радуйся, земле,

Син Божий народився.

А що третій празник зішле всім нам

Долю: радуйся!

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

Щедрик-ведрик

Щедрик-ведрик, дайте вареник,

Грудочку кашки, кільце ковбаски.

А як каші не дасте, м Візьму вола за ріжок,

Поведу на торжок,

Куплю собі пиріжок.

Дайте коляду,

Бо вам хату завалю.

Дайте книш,

Бо напущу вам в хату миш.

Дайте пиріг,

Бо потягну хату за ріг.

(Записано с. Козлин, рівненського р-ну зі слів Кажан В.Г.)

Весняні і русальні

Благослови, мати, Весну закликати!

Весну закликати, Зиму проводжати.

Ой була я на колодці,

Моргала на хлопців:

— Гаю, хлопці, гаю, Гарні брівоньки маю.

Гарні брівоньки маю, Я ними хлопців маню

… «Ой біжить, біжить мала дівонька,

А за єю та русалонька.

«Ти послухай мене, красна панночко,

Загадаю тобі три загадоньки,

Як угадаєш — до батька пущу,

Не угадаєш — до себе візьму:

Ой що росте без коріння,

А що біжить без повода,

А що цвіте да без цвіту?"

«Камінь росте без коріння,

Вода біжить без повода,

Папороть росте да без цвіту" .

Панночка загадочок не вгадала,

Русалочка панночку залоскотала…"

(Записано с. Гориньград, рівненського р-ну зі слів Марченко С.М.)

Купальські, жнивні

Ой на Івана, на Купала Вийшла Галина чистая паня.

На неї хлопці зглядаються, Привітатися стидаються.

Один Іван не стидався ;

Узяв за ручку і повитався.

Котився віночок з лану Аж під панськую браму.

З-під брами до стодоли, А з стодоли до комори.

А з комори на нивочку В щасливую годиночку.

— Ой вийди, паночку, вийди.

Або панночку вишли, Та ми будемо знати,

Кому віночок дати.

А наш пан молоденький, Під ним коник вороненький.

По Женчиків приглашає.

— Живо, женчики, живо, Буде горілка й пиво.

(Записано від К. Я. Ткач у c. Житин)

Весільні

Горіла Сосна і Явір

Весільна Горіла Сосна і Явір Сподобав мі ся Кавалір Горіла Сосна й Смерека Сподобав мі ся здалека Горіла Сосна й палала Під Нею Дівка стояла Під Нею Дівка стояла Русую Косу чесала Ой Коси-коси ви мої

Вірно служили ви мені

Більше служить не будете Під Білий Вельон підете Під Білий Вельон під Фату Більше я вас не заплету Під Білий Вельон з Китицями Більше не підеш Вулицями Під Білий Вельон під Вінок Більше не підеш у Танок Під Білий Вельон під Стужку Більше не підеш за Дружку Під Білий Вельон під Стяжку Тепер ти підеш за Свашку Ой там у Лузі Качата Будьте здорові Дівчата Ой там у Лузі Горобці

Будьте здорові всі Хлопці

(Записано с. Козлин, рівненського р-ну зі слів Кажан В. Г)

Замовляння

Спинити кровотечу

Іван Богослов, не однослов,

море потоптав, рожу посадив;рожа не прийнялась ?

у нарожденного, хрещеного раба Божого (ім'я) кров уйнялась!

В неділю рано Пречиста Діва плугом небо орала,

Небо орала, руту сіяла.

Рута не зійшла, щоб кров не йшла.

Йшов Ісус Христос через море,

Загнав собі дерево у ноги.

Став він дерево виймати Та й став кров замовляти:

" Кров не вода, рікою не біжить" .

Там на горі тури орали, красну рожу сіяли;

Красна рожа не зійшла; там стояла дівка;

Коло синього моря без ребра овечка стояла;

Край червоного моря червоний камінь лежить.

Де сонце заходить, там кров знімається;

Де сонце заходить, там кров запікається.

Іван Богослов, не однослов,

море потоптав, рожу посадив;рожа не прийнялась ?

у нарожденного, хрещеного раба Божого (ім'я) кров уйнялась!

В неділю рано Пречиста Діва плугом небо орала,

Небо орала, руту сіяла.

Рута не зійшла, щоб кров не йшла.

Йшов Ісус Христос через море,

Загнав собі дерево у ноги.

Став він дерево виймати Та й став кров замовляти:

" Кров не вода, рікою не біжить" .

Там на горі тури орали, красну рожу сіяли;

Красна рожа не зійшла; там стояла дівка;

Коло синього моря без ребра овечка стояла;

Край червоного моря червоний камінь лежить.

Де сонце заходить, там кров знімається;

Де сонце заходить, там кров запікається.

(Записано с. Гориньград, рівненського р-ну зі слів Марченко С. М)

Прислів'я, приказки

1. Були б пиріжки — будуть і дружки

2. Борода по коліна, а розуму, як у дитини

3. Бовть, мов козел у воду!

4. Бачить глаз, а зуб не дістане й раз

5. Батогом обуха не переб'є?

6. Батога з піску не сплете?

7. Буває, що й черенок блищить

8. Багато, хоч греблю гати!

9. Бачить так, як та сова вночі

10. Бережи, як ока в лобі

(Записано с. Гориньград, рівненського р-ну зі слів Марченко С. М)

Загадки

Вдень у небі гуляє, а ввечері на землю сідає. (Сонце)

Ходить полем з краю в край, ріже чорний коровай. (Трактор)

Маленький, чепурненький крізь землю пройшов, червону шапочку знайшов. (Гриб)

Летить птах через ліс, через дах — на полі сідає. (Літак)

Сам червоний, а чуб зелений. (Буряк)

Стукотить, грюкотить, мов сто коней біжить. (Поїзд)

По синьому морі золотий човник пливе. (Місяць)

(Записано від К. Я. Ткач у c. Житин)

Соціально-побутові пісні

ОЙ ЗАЦВІЛА РОЖА КРАЙ ВІКНА

Ой, зацвіла рожа край вікна… (2)

Ой, мала я мужа,

Ой, мужа я мала,

Ой, мала я мужа

Пияка.

Нічого не робить, тільки п'є, (2)

Як прийде додому,

Як додому прийде,

Як прийде додому,

Жінку б'є.

— Не бий мене, мужу, не карай, (2)

Бо покину діти,

Бо покину дрібні,

А сама пойду

За Дунай!

Ой, як я на лодку сідала, (2)

Правою ручкою,

А білим платочком,

А білим платочком

Махала.

— Ой, вернися, жінко, додому, (2)

Бо горшки не миті,

І миски побиті,

Горе ж мені жити

Самому!;

Ой, як я вернулась додому, (2)

І горшке побиті,

І миски не миті,

Ой, а діти плачуть,

Їсти хтять.

ПОСАДИЛА ОГІРОЧКИ

Посадила огірочки

Близько над водою,

Поливала огірочки

Дрібною сльозою.

Ростіть, ростіть, огірочки,

В чотири листочки!..

Не бачила миленького

Аж три вечорочки!

На четвертий побачила,

Як череду гнала,

Не сказала «добривечір»,

Бо мати стояла.

Летить орел сизокрилий

Та й, летючи, кряче:

«Перекажи дівчиноньці,

Що за мною плаче!

Нехай вона та й не плаче,

Бо я не журюся:

Нехай вона заміж іде,

А я оженюся!"

«Бодай тебе та й женила

Лихая година.

Ізв'язала мені руки

Малая дитина!"

(Записано від К. Я. Ткач у c. Житин)

Родинно-побутові

Пила, пила Невмириха на меду, Та пропила свою дочку молоду.

Нащо ж мати моя мене караєш, Що за того Шинкаренка оддаєш?

Наступила чорна хмара, темна нiч.

Ой не люблю Шинкаренка, пiду прiч.

Пiшла, пiшла Невмирiвна горою, А за нею Шинкаренко другою.

Як нажене Невмирiвну та не б`є,

А все гострими словами картає.

Чого, чого, Невмирiвно, пiшки йдеш?

Хiба в мене коней в стайнi немає?

Нащо ж менi твої конi воронi?

Ти багатий, не пiд мисленьки менi.

Пiшла, пiшла Невмирiвна пожарем, А за нею Шинкаренко сам конем.

Як нажене Невмирiвну, та не б`є,

А все гострими словами картає.

Чого, чого, Невмирiвно, боса йдеш?

Та хiба чобiт у мене не має?

Нащо менi будуть чоботи твої?

Ти багатий, не пiд мисленьки менi.

Ой дай менi, Шинкаренку, ножечка, Та й одрiзати бiлого рубечка.

Зав`язати свою бiлу нiженьку, Щоб ступити знову на дорiженьку.

Не врiзала Невмирiвна рубечка, Лиш порiзала щирого сердечка.

Бери ж мене, Шинкаренку, на коня, Тепер буду, Шинкаренку, вся твоя.

*****

Ой оддала мене мати Далеко од хати, Заказала менi мати Сiм год не бувати.

А я матерi не чула, У год прилинула.

По-над хатою лiтала, Матiр виглядала.

(Записано від К. Я. Ткач у c. Житин)

Пісні, балади

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси, Чия то дівчина розпустила коси?

Коси розпустила, гулять не ходила, Молодого хлопця навік полюбила.

Проводжала мати сина у солдати, Молоду невістку в поле жито жати.

Жала вона, жала, жала — не дожала

І до сходу сонця тополею стала…

Прийшов син до хати: — Здрастуй, рідна мати!

Де ж моя дружина, що не йде стрічати? ;

Не питайся, сину, про свою дружину, Бери топір в руки — рубай тополину.;

Як ударив вперше — вона й похилилась, Як ударив вдруге — вона й попросилась:

— Не рубай, коханий, бо я — твоя мила, На моєму листі спить твоя дитина.;

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?

Не спішіть, дівчата, розпускати коси.

(Записано с. Козлин, рівненського р-ну зі слів Кажан В. Г)

Казка

Як народилася Веселка

Колись земля була ще чорно-білою і сірою. Жили на ній чорні білуни. (Такі тоді були люди.) Ці люди були безрадісні. Вони жили без сміху і сліз, були зовсім спокійні, і нещасні.

У них були свої вчені, які займалися вивченням різних наук: економіки, права, фізики, математики. Навіть природодослідники були. І якось один учений, на ім'я Вишеслав, припустив, що світ може бути більш радісним. І він заявив на весь світ, що радість може принести колір. Звісно, тоді кольорів не було, і ніхто з людей не знав, що таке колір і навіщо він.

Довго мудрував Вишеслав і придумав виростити кольори в лабораторії.

Спочатку він взяв зернинку колоска. Поклав її трохи достигнути в баночці, перед цим тричі скупавши у росі. Учений думав, що колосок ріс на сонці: він має дати дуже гарний — якийсь теплий — колір.

Тоді він узяв апельсин. Великий, круглий, солодкий — Вишеславу здавалося, що від цього всього теж віє якимсь теплом. Потримавши зернинку на сонці, вчений залив її апельсиновим соком. Потім Вишеслав вирішив покласти зернинку у стиглі трави — аби вона набралася трав’яних соків — учений думав, що трави при їх пухнастості і пахучості, мають гарні властивості.

Затим учений направився до моря. Він опускав зернинку у воду — аби вона і водну міцну стихію увібрала в себе. Тоді Вишеслав вирішив помістити зернинку у надра землі, аби вона далі розвивалася, як і будь-яке інше сім'я.

Учений попросив друзів стояти чергувати біля місця, де мала прорости зернинка.

Усі люди переживали: і чим же проросте це сім'я?

Поливати і доглядати те місце збиралися тисячі охочих.

Аж якось на світанку сталося те, чого чекали — зернинка проросла. Але не просто проросла. Поки втомлені люди спали, над усією землею стала осяйна різнобарвна дуга. Але найголовніше — все довкола стало кольоровим.

Люди не впізнали світ того ранку. Усе було таким кольоровим! Вони ще не знали, що то колір. Сам Вишеслав був здивований — він чекав чогось іншого. Не такого великого і красивого.

З тих пір життя на землі перемінилося. Люди стали добрішими. Разом з кольорами з’явилися емоції. А Вишеслав, звісно, увійшов в історію.

(Записано с. Козлин, рівненського р-ну зі слів Кажан В. Г)

Легенди, перекази

КОЗАЦЬКЕ ЖИТЛО Січ — ото в запорожців кріпость. Коло неї були окопи, вали, а всередині дзвіниця була така, що в неї й гармати ставлялися… А жили вони скрізь по степах кущами, в землянках, або по-їхньому, бурдюгах: так чоловік по п’ятнадцять, двадцать, а то й менш.

У Січі - так там жили все по куренях, по скільки там сот чоловік. Та й курені були великі. Ставлялись курінь до куреня причілком, а в них були стовпи й сволоки. А в бурдюзі так просто все було: одні двері та одне віконце, — маленьке та таке, як тарілочка, кругле, — а то й зовсім без вікна.

Оце викопа козак яму, обставить її чим там попало, обліпить, обмаже, поставить піч хліб пекти, зробить кабицю страву варити та й живе. Димарів тоді не було. Зимою як розпалить камінь, так він аж горить — уже холодно не буде.

Де в яких землянках було і вбранство: по стінах висіла зброя всяка, а на покуті стояли образи, — усі розмальовані, під золотом. Попід стінами ставляли лавки, ослончики, щоб було де сісти.

Землянок запорожці ніколи не замикали. Як їдуть куди або йдуть, то так і кидають їх: ніхто нічого не зачепить. У них так, що хто хочеш, той заходь у землянку. Як хочеш їсти, розводь вогонь, бери казан, вари страву, яка там зоставлена, їж, пий, спочивай — заборони не було. А приїде хазяїн, так ще й рад гостеві, бо то тільки й родини йому на широкому степу. Він йому рад, він його і привітає.

Тепер увійдеш у хату, так вона красить кутками, а не красить пирогами, а тоді було не так: усякого нагодують. Хазяїн їде куди, так ще й зоставляє страву для прохожого. Хто хоч, заходь. Та й заходять, було. Наїдяться, нап’ються на дурничку та зроблять хрест, поставлять його серед землянки — це значить, що були гості й дякують господареві.

ТРИ БРАТИ — ЗАСНОВНИКИ КИЄВА Поляни ж жили в ті часи окремо і володарювали родами своїми… І були три брати: один на ймення Кий, а другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їх — Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, через що і прозвана вона Хоривицею. І збудували вони городок в честь свого старшого брата, й нарекли його Києвом. А навколо города був ліс і пуща велика, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими й тямущими, і називалися вони полянами, від них в Києві є поляни й до сьогодення.

Деякі ж, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником, бо нібито тоді біля Києва був перевіз з тієї сторони Дніпра, тому й говорили: «На перевіз на Київ». Проте, коли б Кий був перевізником, то не ходив би до Царгорода. А втім, цей Кий княжив у роді своєму і ходив він до царя — не знаємо лишень до котрого, але знаємо, що великі почесті, як оповідають, віддав йому той цар, при якому він приходив. Коли ж Кий повертався, прибув на Дунай, і уподобав місце, і збудував малий городок, і хотів осісти в ньому з родом своїм, та не дали йому навколишні мешканці. Отож і донині називають придунайці те городище Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ, тут і скончався. І брати його Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут померли.

БОГАТИРІ

Запорожці богатирі були — земля не держала!

У нього, у того запорожця, сім пудів голова! А вуса в нього такі, що як візьме було він їх у руки та як розправить одного туди, а другого сюди, то і в двері не влізе, хоч би ті двері були такі, що через них і тройка коней з возом проскочила б.

Запорожці дванадцятьма мовами вміли говорити, із води могли сухими виходити. Коли треба, вміли на людей і сон насилати, й туман напускати, вміли й у річки переливатися. Вони мали в себе такі дзеркала, що, дивлячись у них, за тисячу верст бачили, що воно в світі робиться. Оце як іти куди в похід, то той, хто там у них був за старшого, — чи ватажок який, чи сам кошовий, — візьме в руки дзеркало, подивиться в нього та й каже:

— Туди не йдім, бо там ляхи йдуть; і туди не йдім, бо там турки або татари заходять. А сюди йдім, бо тут аж нічогісенько немає…

БОРОТЬБА З ОРДИНЦЯМИ Колись були великі набіги.

Оце що по степу могили, — тут було все стоять верхові козаки і виглядають орду. Як тільки побачать здалеку куряву або звір біжить звідки, — ото вже й знай, що орда недалеко. Козаки тоді й дають знати в слободи або кошовому.

Вночі, було, припаде козак до землі та й слухає. Як стугонить земля, то ото суне орда. Тоді запорожці розкладають на могилах вогнища, а самі - на коней та й скачуть до свого стану. Поки добіжать, то кошовий уже й на коні грає, уже й літаври гудуть.

Як козаків велика сила, то орду, було, не пустять у слободу, а стрічають її в степу. Де зустрінуть, там її й виколять.

ЧУДОДІЙНА КРИНИЦЯ Жив один дід із бабою — старі-старі.

От пішов раз дід у степ на полювання. Ходив-ходив і нічого не вбив. Аж дивиться: криниця! Він узяв, напився води, а тоді ще й умився — і став молодий! Тоді він зараз же й додому. А баба його насилу впізнала.

Дід і послав бабу, щоб теж умилася та помолоділа. А баба зраділа! Аж побігла!

Побігла — й нема. Дід ждав-ждав, а баби все нема та й нема. Пішов він тоді до криниці її відшукувати. Прийшов до криниці - нема, тільки щось за дівчинка тут цяцьками грається.

А то ж і була його баба. Як прийшла вона до криниці та як допалась умиватися, то вмивалась, аж поки дитиною не стала.

(Записано с. Гориньград, рівненського р-ну зі слів Марченко С. М)

Анекдоти

Бичачі вигадки

Пасовище. На ньому бик і корова. Спека, робити нічого, бика млості бьють.

Нарешті вигадує.

— Слушай, корова, — каже, — видишь вот тот дуб?

— Ну вижу, а че?

— Делать то все-равно нечего, давай так: ти подойдешь к дубу, упрешься него рогами, а я разгонюсь і в тебя ка-ак запердолю!..

— Хм… Ну давай.

На підішла корова до дуба, уперлася рогами, потім озиртається назад (попід ноги) і бачить: на неї стрімголов несеться здоровенний бицюра. Корова, сама до себе:

Ого — нет. Я че дурная — такой бичара! — і в останню мить відходить від дуба, а бик з розгону врізається головою в дуб, непритомніє і валиться на землю…

Але поволі оклигує, — бачить повз нього їжачок сіпотить. Питає бика:

— О бик, а ти че ето здесь лежишь?

— А че нам, бикам, — на*бемся и лежим…

З життя конів

Жив був собі кінь. Звали його Довгі яйця. Тож пасеться він, нікого не чіпає… як повз нього пробігає їжачок і питає коня:

— Коню, а ти чого то тут стоїш — там така кобилка! — Велика піхва зветься…

— Де?!

На пояснив їжак, як до тієї кобили дістатись, і кінь пострибав… Несеться крізь ліс, через чагарники, хащі, через трісця, обриває десь собі свою гордість, але ніц не помічає - летить, врешті прибігає:

Кобила (спогорда): — Я кобила Велика піхва! А ти ж хто?

(гордо) — А я Кінь!.. (і тут він заглядає собі попід ноги, і, уже ніяково) просто кінь.

Одкровення

Вирішили Чебурашка і крокодил Гена пихнути шмалі. На купили собі коробок, але Гена каже:

— Чебурашка, давай не будемо зразу смалити — я спочатку піду помиюся.

Пішов. Чебурашка сидить-сидить, чекає-чекає, набридло йому чекати. Думає я зараз собі маленький косячок заб’ю, пихну. На пихнув, сидить, якраз вставило, тут Гена з ванної кричить:

— Чебурашка, принеси мені рушника, бо я забув.

Чебурашка, думає: «І-х-х. Шо? Хто? А! Що він хоче? Рушник. А я ж прийду, він зразу все вичислить,. так треба швидко,. ні, спочатку причешусь, так рушник — швидко дати і назад. Значить так, заходимо, даємо і назад…» Заходить, дає:

— Чебурашка, ти навіщо

Село і німці

Жили у селі двоє сусідів — Петро і Микола. Прийшла війна, зайшли у село німці. Петро пішов у ліс, партизанити, а Микола у селі лишився.

Тож приходять німці до Миколи, кажуть, як скажеш, де партизани ховаються, дамо корову і лантух картоплі. Подумав Петро, подумав, — і Петра, звичайно, шкода, і… А…

(Записано с. Гориньград, рівненського р-ну зі слів Марченко С. М)

Історичні пісні

Єднаймось, брати-українці,

Не час на роздори, не час, Бо нам ще Великдень настане,

І доля всміхнеться до нас.

Від Чорного моря до синіх Карпат ;

Одна нероздільна родина.

Без панства, без рабства, насильства і зрад ;

Одна самостійна Вкраїна.

Почують ще гори і доли

І блескот гарматний і спів, А жовто-блакитні прапори Замаять наш Київ і Львів.

Тоді усміхнеться Вкраїна,

І вільне козацтво, і Січ

І знову та слава засяє,

Засяє на цілий світ.

(Записано від К. Я. Ткач у c. Житин)

Стрілецькі, повстанські

В Горах Грім гуде

В Горах Грім гуде, хоч Зима паде, Землю зорали гармати.

Гримить війна, дуднить Луна,

Дрижать зранені Карпати. (2)

Хто живий, вставай, боронити Край, Вкритий вогнем і мерцями, Не буде Тобі сумно в Боротьбі,

Між Січовими Стрільцями. (2)

Лютий кат прийшов проливати кров, Взяти Народ Наш в неволю,

І море сліз у Край приніс,

Розбій і смерть, і недолю. (2)

Та вступився кат із Верхів Карпат, Втік, наче вовк, манівцями, Або тут і впав як у Бій попав

Із Січовими Стрільцями. (2)

Хто ж то там іде і Перед веде?

Диво! Це Наші Дівчата:

Личко як Мак, кругом Козак,

Душа Стрілецька Завзята. (2)

Не цілуйте Їх, на війні це гріх, Краще вберіть Їх Вінками, Слава цим Дочкам, Щирим Козачкам

Між Січовими Стрільцями!* (2)

Завтра вранці - в останній бій Слова: Олександр Василюк Музика: Олександр Василюк Повстанська пісня Завтра вранці - в останній бій,

Рукопашний, — нема набоїв…

Йде в атаку повстанський рій.

Я прикрию тебе собою.

Приспів:

Моя мила, не плач, не плач:

Наша карта не є ще бита!

Ще побачимо ми Космач,

Помандруємо ще по світу! *

Завтра другом буде багнет — **

Проти смерті повстане сила:

Не врятує орду кулемет ;

Лють московську прийме могила!

Приспів.

Завтра нас порятує ліс,

Рідне поле і рідні гори.

Ще послужить нам вірний кріс,

Захистять смерекові бори.

(Записано від К. Я. Ткач у c. Житин)

Антирежимні

А вже років двісті (три голоси) Слова: Анатоль Свидницький (?)

Музика: народна Обробка слів, переклад: народна Обробка мелодії: Василь Триліс Спасительна: світ не по Правді - Доля, А вже років двісті, як козак у неволі,

По-над Дніпром ходить, викликає долю:

— Гей, вийди, доле, із води, Визволь мене, серденько, із біди!

— Не вийду, козаче, не вийду, соколю, Не вийду, серденько, бо й сама у неволі,

Гей, у неволі, у ярмі,

Під московським караулом у тюрмі.

У ярмі, в кайданах од часів Богдана ;

Від нього самого у неволю оддана.

Гей, ти, Богдане, гетьмане, Занапастив Україну і мене!

Вставаймо, браття-українці!

Слова: Вадим Крищенко Музика: Павло Мрежук Хай білий світ і нас побачить, Узнає, скільки нас тут є.

Не треба більше смутком й плачем Засіювать життя своє.

Ми кращої достойні долі,

Бо волю в серці берегли.

Хай хвилі злості та сваволі

Не б’ють об наші береги.

Приспів:

Вставаймо, браття-українці,

Здіймаймося на повен зріст.

Вставаймо всі, не поодинці,

Щоб завиднілося ускрізь.

Вставаймо, браття-українці,

З'єднавши помисли свої,

Ми в рідній хаті - не чужинці,

Ми в рідній хаті - хазяї.

Хіба в нас вичахла відвага, Святий вогонь в душі погас?

Під майвом пращурського стяга Нехай Господь єднає нас.

І хай світліють наші лиця, Відчувши віри передзвін.

Вставаймо, браття-українці,

Вже час вставати із колін.

Приспів.

Бог, Україна, Свобода!

(Перемога) Слова: Хрест Музика: Хрест На небо дивлячись благаєм, Щоб були сили у душі,

Щоб розірвати ті кайдани,

" На нашій не своїй землі" …

Ми зброю свою освятили, Нас бій залізом гартував,

І опівночі вовчим виєм, Нас дух той у степи скликав…

(нас дух до помсти той скликав…)

Приспів:

Порве кайдани гнів народу, Постане Воля на Землі;

Та й заспіває перемога:

Бог, Україна, Свобода!

" Борітеся — поборите" ,

Нам сила Волю принесе,

І нова вільна і соборна, Міцна Держава постане!..

Підкріпем слово люте чином,

І не страшний нам тяжкий гніт,

" Бо плач не дав Свободи ще нікому, а хто борець — той здобуває Світ!"

Приспів.

В поклін Христу упадуть люди;

На рало обернуть списи;

Молітесь люде — все то буде, Отож єднаймося, брати!

(гартуйте до бою штики!)

Приспів.

(Записано с. Козлин, рівненського р-ну зі слів Кажан В.Г.)

Колискові, забавлянки

А-а, кицю

А-а, кицю, Пішла киця по водицю Та й упала у криницю, Пішов котик витягати, Не знав, за що кицю брати.

Узяв кицю за хвостицю Та й ударив об стовпицю:

— Ото тобі, кицю, Не лізь у криницю, А будь, кицю, весела, Поїдем до села Хліб-сіль купувати, Малих діток годувати.

А-а-а-а! А-а-а-а!

Потягусі, потягусі

Потягусі, потягусі,

На Галю ростусі.

Щоб Галочка росла, Росла-виростала, Щоб Галочка своїй мамці

Скоріш в поміч стала.

У поміч стала, Діток колихала Й хату доглядала.

(Записано с. Козлин, рівненського р-ну зі слів Кажан В.Г.)

Лічилки, дражнили, мирилки

Котилася торба

З великого горба, А в тій торбі

Хліб, паляниця, Кому доведеться ;

Той буде жмуриться.

Вийшов зайчик погулять ;

Раз, два, три, чотири, п’ять,

Як нам бути, що зробити ;

Треба зайчика зловити.

Будем знову рахувать:

Раз, два, три, чотири, п’ять.

Мир — миром,

Пироги з сиром,

Варенички в маслі,

Ми дружечки красні.

Поцілуймося!

Брехач-клепач, трюкач, пустий квач

(Записано с. Гориньград, рівненського р-ну зі слів Марченко С.М.)

Актуалізовані тексти різних фольклорних жанрів

народний колядка фольклорний жанр Тексти дум.

Терпкими соками суворої і величної історії, волелюбністю народного серця і незміренною любов’ю до рідної, навпіл засіяної зерном і кров’ю землі вирощена українська дума. Не в затишку біля домашнього вогнища, а на сплюндрованих вогнем і мечем поселеннях, не під дзвін золотої бджоли, а під гадючий посвист петлі татарського ординця і зловісний блиск турецького ятагана народжувався наш героїчний епос. Народжувався він там, де жив, страждав і боровся український народ: на велелюдних, розколиханих тяжкими звістками майданах і в орлиних гніздах Запорозької Січі, в турецькій неволі і в кривавих січах проти чужоземних людоловів і поневолювачів. Тому ми й крізь віки вчуваємо в українській думі кипучу пристрасть наших предків, разючий свист козацьких шабель, брязкіт невільницьких кайданів і ясу перемог.

Історія нашого народу-трудівника склалася так, що він на протязі довгих століть мусив тримати в одній руці серпа, а в другій — зброю. Ніколи наш народ — народ великої душі і доброго серця — не косував і не зазіхав на чула краї. А на його землю в гонитві за зиском і чорноземом сунули і татарські ординці, і турецькі яничари, і німецькі ландскнехти, і шведські владолюбці, і польські магнати. Тут, на обездолених займищах і кресах, вони шукали ситого життя і слави, тут вони мріяли навіки залишити своє коріння й насіння, а залишили свою зганьблену зброю і могили.

Епосу

Рідна земля! Нема в світі нічого дорожчого за неї для нашого серця. Вона ще над колискою немовляти погойдує сонячний промінь і лагідну колисанку матері, вона підводить своїм гірким і солодким хлібом дитину на ноги і входить в її очі та душу своєю безмірною красою, вона дарує своїм дітям велич людини і, скільки може, захищає тебе в лиху годину і сама потребує твого самовідданого захисту.

Рідна земля! Вона уся оповита нашою любов’ю, звіку напоєна кров’ю своїх синів і возвеличена духом людини в найкращих її творах. Згадаймо, як бринить вона у безсмертному «Слові о полку Ігоревім», — і ми відчуємо, як вона озивається в думах.

Нічого нема гіршого для людини, як неволя. А турецька неволя-каторга своєю сумною славою стала відома па весь світ. Досить заглянути в літописи і свідоцтва минулих віків, щоб збагнути увесь жах і муки невольників на турецьких галерах, щоб почути брязкіт скупаних в людській крові кайданів, щоб побачити, як горде людське чоло, на якому окреслюється мужність і розум, навік пропалює розпечене залізо. Але й на кривавих невольничих торговицях, на які з'їжджалися покупці рабів із трьох материків, і на турецькій каторзі невольники не забувають своєї рідної землі. І ця любов особливо зворушливо озивається в невольницьких плачах-думах, де майже кожен, характерний лише для думи, рядок підкреслює різницю між своїм добрим і чужим лихим краєм, що виплодив людоловів:

До костей козацькеє тіло молодецькеє оббивали,

Кров християнську неповинно проливали.

То як стали бідні невольники на собі кров забачати,

Стали турка клясти-проклинати:

«Ой ти, турок проклятий, віро бусурмлянська,

Розлуко християнська!