Створення нових міст

ЗМІСТ

Вступ

1. Вибір території

2. Функціональне зонування території

3. Вулиці та площі населеного міста

4. Житлова забудова

5. Виробнича зона

6. Озеленення

7. Інженерне устаткування та обладнання

8. Розрахунки

8.1 Повторюваність вітрів

8.2 Чисельність населення

8.3 Житлова забудова

8.4 Виробнича забудова

8.5 Вертикальне планування

8.6 ТЕП проекту Перелік використаної літератури

ВСТУП

Міста створюються протягом століть. Внаслідок процесу творчої спадковості співавторами у цьому процесі стають люди різних часів і різних професій. Нові міста, а точніше, сузір'я нових міст створюються навколо нових центрів, а також навколо старих агломерацій, які реконструюються, тільки на основі районного планування.

Найважливішим у найближчий період завданням проектування залишається необхідність планувальними засобами забезпечити раціональне використання для будівництва міських земель, вартість яких буде зростати. Містобудування — це матеріальне втілення надбань суспільства, відображення рівня культури і добробуту населення. Воно об'єктивно віддзеркалює рівень матеріального і духовного розвитку.

Пріоритетними у даний час завданнями містобудівної науки можна вважати відродження національних традицій при плануванні та забудові міст, підвищення їх екологічних та естетичних якостей.

Функціональні якості міст є лише одним із проявів глибинних законів їх існування на сучасному рівні цивілізації. Тому будь-яке втручання ззовні в процеси місто утворення без осмислення їх глибинної суті може бути хибним.

Надалі можна очікувати наукового пошуку методів створення містобудівної форми з метою поліпшення її функціональних та естетичних якостей.

Нове професійне мислення, нова ідеологія в містобудівній сфері повинні бути адекватними сучасним і перспективним умовам суспільного розвитку.

1.Вибір території

Раціональному територіальному розвитку міст приділяється особлива увага як важливому засобу формування сприятливого міського середовища та ефективного використання природних ресурсів, забезпечення розвитку внутрішніх функціонально-планувальних зв’язків, що сприяють мінімізації середніх витрат часу населення на пересування від місць проживання до місць прикладення праці.

У процесі реконструкції існуючих та формування нових міст основними завданнями їх територіального розвитку є:

— вибір територій нового будівництва;

— визначення раціональних напрямів перспективного територіального розвитку;

— резервування територій.

Вибір територій для розвитку міст здійснюється на засадах встановлення економічних та господарських зв’язків у відповідних системах розселення та агломераціях у взаємодії з навколишніми поселеннями та господарськими комплексами приміських зон.

Територія, яка обирається для будівництва нового або розширення існуючого міста, визначається з урахуванням можливого перспективного розвитку його основних функціональних елементів і повинна мати:

— достатню площу для розміщення і розвитку усіх видів будівництва, а також резервні ділянки;

— природні дані щодо створення комфортних умов проживання та відпочинку населення, естетичного збагачення ландшафту міста;

— сприятливі інженерно-геологічні умови, які дозволяють здійснювати промислово-комунальне, житлове, громадське та зелене будівництво з мінімізацією витрат на інженерні споруди і підготовку території;

— близькість до джерел або магістральних комунікацій енерго — та водопостачання (особливо у випадках розвитку водоємних підприємств та виробництв);

— умови для компактного формування міського плану, доцільного взаєморозміщення основних функцій міста та умови для зручного підключення до мереж зовнішнього транспорту (залізничного, автомобільного, водного, повітряного).

З метою підвищення компактності міста і обмеження вилучення під забудову цінних сільськогосподарських земель у окремих випадках можливе використання під забудову (за відсутності вільних міських територій) ділянок, які вимагають наднормативних витрат та їх освоєння, за умов відповідного економічного обґрунтування заходів з інженерної підготовки, інженерного обладнання та оздоровлення територій та навколишнього середовища.

2. Функціональне зонування

Територіальна диференціація міста, або функціональне зонування території належить до основних засобів планувальної організації простору міста.

Функціональне зонування міста — це розподіл території міста за характером використання, тобто за типом функціонального призначення тієї чи іншої території.

Функціональне зонування — одна з основних моделей територіальної організації міста.

Виділення функціональних зон дозволяє створити найкращі умови для основних форм життєдіяльності міського населення — праці, побуту, відпочинку. Лише промислова революція і концентрація виробництва визначили нові принципи зонування міст. Вперше вони були сформульовані у проекті індустріального міста Тоні Гарнь'є (1903 p.). Новизна планувальних ідей Гарнь'є полягала в тому, що він запропонував чітке розмежування функцій міста (житло, праця, відпочинок, навчання, рух) і як наслідок цього — організацію транспортного і пішохідного руху; планування житлових районів без замкнутих дворів, а, навпаки, з безперервними зеленими просторами та вільними від транзиту пішохідними шляхами і площами; зі школами на відкритих ділянках і багато численними спортивними майданчиками.

Основні функціональні зони

1) сельбищна зона — проектується із розрахунку 80−180 м²/люд, 50%- під житлову забудову.

Сельбищна територія складає приблизно половину усієї території міста. При цьому територія житлової забудови — брутто, тобто у червоних лініях, займає половину сельбищної території.

Територія житлової забудови — нетто, тобто без ділянок

обслуговуючих закладів, зелених насаджень, вулиць і доріг, займає

половину території житлової забудови брутто. Іншими словами, власне на житлову забудову припадає 12−13% землі у міських межах.

2) промислова зона — залежно від характеру виробництва територія промислової зони вимагає санітарно-захисних розривів — 50−3000 м, озеленених не менше ніж на 40%, 50% - технологічні площі і цехи; 35% - озеленення і резерв.

3) зона зовнішнього транспорту — до 10% території міста.

4) складська зона — проектується з розрахунку 3−5 м². на одного мешканця, причому під склади повинно використовуватись не менше 60% території.

5) лісопаркові зони відпочинку - проектуються із розрахунку 50−100−200 м²/люд, залежно від величини міста.

В умовах крупного сучасного міста чітка диференціація міських територій за типом функціонального використання часто викликає труднощі з огляду на тісне переплетіння різноманітних функцій.

Інтеграція міських функцій є однією з найбільш характерних ознак сучасного містобудівельного розвитку.

3. Вулиці та площі населеного міста

Вулично — дорожня мережа міста формується як цілісна система, взаємозв'язана з мережею транспортних магістралей району розселення.

Структура мережі визначається загальною планувальною структурою і розмірами міста, взаєморозташуванням його частин.

Завдання транспортної інфраструктури - взаємозв'язки між функціональними елементами міста (житлові райони, місця прикладення праці, центри різних категорій, місця відпочинку) з метою забезпечення раціонального функціонування цих елементів.

Основні вимоги до транспортної інфраструктури:

1. Раціональний розподіл об'ємів руху.

2. Поєднання швидкості пересування з комфортністю.

3. Здатність розвитку відповідно до розвитку усіх елементів міста.

4. Можливість вибору виду комунікації залежно від дальності пересування; характеру зв’язків та функційної організації території.

5. Інтенсифікації внутрішньо міських зв’язків при скороченні затрат часу на пересування.

Червоні лінії - (ширина вулиці в червоних лініях) — одна з головних характеристик вулиці. Встановлюється генеральним планом міста та уточнюється в проектах детального планування (ПДП).

Червоні лінії - умовні лінії, які обмежують територію або простір існуючих та проектованих вулиць і відділяють їх від інших територій міста (визначені у містобудівній документації).

Лінія забудови — зазвичай йде з відступом від червоних ліній. В окремих випадках вони можуть збігатися з червоними лініями (напр., історична забудова м. Львова).

4. Житлова забудова

Характер житлової забудови визначається розміри міста, природними умовами, демографічною структурою населення. Загальною тенденцією є ріст поверховості житлових будинків.

За поверховістю житлові будинки розподіляються на:

1) малоповерхові -1−2 поверхи;

2) середньої поверховості - 3 — 5 поверхів;

3) багатоповерхові - 6 — 10 поверхів;

4) підвищеної поверховості - 11 — 16 поверхів;

5) висотні - вище 16 поверхів.

Комплексним показником, що характеризує інтенсивність освоєння житлової території, є щільність населення, яка виражається числом мешканців на одиницю території (люд/га).

Нетто — враховує виключно житлову територію без будь-яких ділянок обслуговуючих закладів, доріг, вулиць, площ тощо.

Брутто — належить до території всього житлового кварталу (комплексу, мікрорайону) житлового району, сельбищної зони або всього міста.

Малоповерхова забудова

1 -2-поверховий будинок зі своєю земельною ділянкою близький до природи, простий у будівництві, проте через малу щільність населення при екстенсивній «будові малоповерхова забудова практично неприйнятна у містах через пере розхід території, видовжуються віддалі, росте протяжність комунікацій. Тільки радикальна інтенсифікація малоповерхової житлової забудови може виправдати її включення у міське середовище, дасть можливість скористатися всіма її перевагами.

Розвиток прийомів малоповерхової міської забудови характеризується тенденцією до збільшення її щільності.

Житлова забудова середньої поверховості

3−5-поверхові житлові будинки становлять значну частину забудови сучасних економічним. середніх і великих міст. 5-поверхове будівництво зараз є найбільш Разом з тим частина 5-поверхової забудови 50−60-х років характеризується низкою суттєвих недоліків: низька щільність, неорганізованість зовнішнього житлового простору, естетична неповноцінність, тому деколи необхідно ущільнювати таку забудову.

Актуальне містобудівельне завдання — розробка прийомів забудови середньої поверховості, що забезпечують високий ступінь інтенсивності освоєння території при збереженні достатньо близького контакту з землею.

Багатоповерхова забудова

Переважає у формуванні житлового середовища значних і найзначніших міст, її вирішальна перевага — мінімальний процент забудованої території при максимальній щільності населення і відповідно житлового фонду. Недоліки — ускладнена інсоляція території при протяжній конфігурації плану, обмежені можливості сонячної і вітрової орієнтації житла, недостатній зв’язок жителів із зовнішньою житловою зоною, труднощі у функціональній організації зовнішнього середовища.

Прагнення до максимальної щільності населення при одночасному мінімальному проценті забудови території спричинило архітектурно-містобудівельні фантазії, виникнення суперщільного житлового середовища, надвисокої і надпротяжної забудови (Ф.Л. Райт — утопічний «Іллінойс — одна миля «(будинок-голка)).

Частіше використовується поєднання житлової забудови різної поверховості. Переваги такої комбінованої забудови — достатньо висока щільність населення, різноманітність квартир, наближення до землі для значної їх частини, контрастні поєднання об'ємів і висот, вертикальних і горизонтальних форм, що сприяють архітектурній виразності житлового середовища міста.

Межа раціональної висоти житлового будинку визначається атмосферно — вологісними умовами, температурою і тиском. Окрім того, що житло на висоті більше 100 м екологічно неповноцінне і вимагає кондиціонування при ізоляції від зовнішнього середовища, надвисока забудова втрачає містобудівельний зміст через складності конструкцій і вертикальних комунікацій — як транспортних, так і інженерних.

Ефект підвищення щільності населення може мати практичне значення тільки при забудові до 25−30 поверхів, зводячи нанівець подальше нарощування висоти.

Деякі автори пропонують «мегаструктуру» — штучно ніби «множити» території, піднімаючи дороги і інженерні комунікації над землею у декілька ярусів. Житло з висячими садами і дороги ніби знаходяться на полицях гігантської етажерки між несучими опорами каркасу.

Мегаструктури 60-х років не мали, однак, відповідних технічних і економічних можливостей для їх реалізації.

Тобто загальною тенденцією розвитку житлової забудови є збільшення її різноманітності, що відповідає специфіці природних і містобудівельних умов, диференціації потреб населення, що зростає. Одночасно загальним завданням слід вважати підвищення інтенсивності освоєння житлових територій при дотриманні необхідного соціально-гігієнічного комфорту.

Невпинний розвиток історичних міст веде до того, що центральні райони використовуються для будівництва нових споруд, навіть незважаючи на існуючі нормативні обмеження. Як свідчить містобудівна практика, охоронні правила досі не стали надійним захистом через різні оцінки значення архітектурних пам’яток і надто суб'єктивні оцінки якості нової архітектури та композиційної гармонії історичного середовища, яке перетворюється.

5. Виробнича зона

Виробничі території у населених містах займають звичайно близько ЗО % території, а деколи і більше половини. Територію для будівництва виробничих підприємств вибирають одночасно з територією для житла працівників. При виборі ділянок для виробничого будівництва необхідно враховувати природно — кліматичні, а також фізико-технічні і санітарно — гігієнічні вимоги до розміщення і планування території.

Природно — кліматичні умови — це відомості про клімат, ґрунти і рослинність, рельєф, заболоченість, затоплюваність, наявність ярів та ін. Необхідно також враховувати напрям і швидкість переважаючих вітрів з тією мстою, щоб вітри підносили шкідливі виділення від житлових районів.

До фізико-геологічних умов відносять відомості про територію ділянки, а також її геологічну характеристику. Сприятливим вважають рельєф з ухилами 0,3−5%, найбільш сприятливі ділянки — з ухилом близько 1%.

Санітарно — гігієнічні вимоги мають на мсті нейтралізацію промислових забруднень як на самій, так і за межами території підприємства. Для цього необхідно дотримувати санітарні розриви між джерелами шкідливості і сельбищною територією або іншим промисловим підприємством та передбачати санітарно — захисні зони.

Санітарний розрив — це віддаль від джерела шкідливих викидів у атмосферу до границь іншого підприємства чи іншої зони міста, наприклад, сельбищної території.

Санітарно — захисна зона - територія між кордоном промислового вузла і межею іншої зони міста.

Виробничий район — група підприємств, яку намічено сформувати протягом 25−30 років згідно з генеральним планом міста.

Виробничий вузол — група підприємств, що будуються практично одночасно протягом 3−8 років, що створює умови для розвинутого кооперування підприємств і одночасного будівництва спільних об'єктів.

На території виробничого району можуть розміщуватися один або декілька виробничих вузлів, при цьому декілька вузлів можуть формувати виробничий район загалом або один вузол може займати територію всього району.

Перехід до формування вузлів дозволяє (порівняно з відокремленим розміщенням підприємств) досягти зменшення:

1) території - на 9 — 10%;

2) довжини залізничних колій — на 18 — 20%;

3) автошляхів — на 9 — 11%;

4) інженерних мереж — на 10−15%;

5) числа окремих будинків і споруд — на 25%.

Планування промислових районів, розташованих на певній відстані від сельбищної зони, менше пов’язані зі структурою міста. їхній зв’язок формується тільки транспортними магістралями. Промислові райони, що безпосередньо прилягають до кордонів сельбищної зони, включаються в систему міських магістралей. їхня структура повинна вирішуватися з врахуванням планування і забудови прилеглих до них районів міста.

Архітектурно-планувальна структура виробничих територій, що розташовані в місті, визначається просторовою структурою і характеристикою навколишніх районів і формується в тісному взаємозв'язку з ними.

6. Озеленіння

Санітарно-гігієнічна роль зелених насаджень пов’язана із завданням:

1) зниження несприятливого впливу довкілля на людину:

— зниження впливу природних чинників і сильних вітрів, перегріву, надлишкової сухості або вологості;

— захисту від забруднення атмосфери і водойм;

— захист від шуму;

— захист від вітрів та снігових заносів відкритих просторів і доріг.

2) охорона природного комплексу у міських умовах:

— укріплення берегів водойм і схилів ярів від руйнування;

— протидія зсувним явищам, зсуванню ґрунтів;

— закріплення пісків, освоєння порушених територій.

Естетична роль зелених насаджень пов’язана зі збагаченням архітектурного образу міста, покращанням ландшафту відкритих міських просторів і приміської зони.

Озеленені території міста формують єдину систему, проектуються у взаємозв'язку з лісами, що оточують місто, парками і відкритими просторами сільськогосподарського використання.

До системи входять також озеленені санітарно-захисні зони підприємств, транспорту.

У сформованих містах значну роль грає історично сформована система озеленених територій.

У значних і найбільших містах — більш щільна забудова компенсується підвищеною нормою міських зелених насаджень.

При формуванні системи озеленених територій вирішують завдання:

- рівномірного розміщення їх у границях сельбищної території;

— ефективного озеленення виробничих зон міста.

7. Інженерне устаткування та обладнання

місто населений житловий забудова На нових територіях, що освоюються під житлову забудову, обов’язкове вертикальне планування території і організація відводу поверхневих вод.

Освоєння «незручних» для будівництва земель — заболочених, порізаних ярами та інших вимагає складних інженерних робітземляних, гідротехнічних, зрошувальних.

Загальні заходи з інженерної підготовки міських територій розробляються на стадії вирішення генерального плану міста у вигляді схем.

Окремі задачі вирішують на основі цих схем при складанні проекту ПДП житлових районів.

Вертикальним плануванням території називають заходи з організації поверхні цієї території з метою пристосування рельєфу місцевості до вимог міського будівництва.

Поверхневий водовідвід здійснюється водостічною системою з усіх міських територій.

Відкрита водостічна система — лотки, кювети, канали.

Закрита водостічна система — міська водостічна мережа або дощова каналізація, яка складається із системи підземних колекторів, які прокладаються під вулицями міста, а при необхідності і на інших територіях (парки, сквери, мікрорайони).

Відкрита система водовідводу застосовується у приміській зоні, в селищах, у зонах відпочинку, а також на територіях міських зелених насаджень, і її слід розглядати як перший етап організації поверхневого водовідводу у містах, що підлягає заміні на закриту.

Водостоки утворюють міську водостічну мережу, що перехоплює і транспортує поверхневі води з басейнів стоку. Межі загальних басейнів стоку проходять по водорозділах і ділять всю територію міста, залежно від рельєфу і вертикального планування, на визначене число басейнів. У кожному загальному басейні проектують головний колектор, який має випускати зібрані води.

Траса головного колектора проходить по понижених місцях (тальвегах) від віддалених точок басейну до місць випуску, до неї через оглядові криниці (колодязі) приєднано водостоки решти вулиць.

Глибина закладання — на 0,3−0,5 м нижче глибини промерзання.

Діаметри водостоків збільшуються від меж басейну до місць випуску.

Інженерне обладнання

Види сучасного інженерного обладнання: водогін, каналізація, газопостачання, централізоване теплопостачання, гаряче водопостачання, електрика, телефон, радіомережа, кабельне телебачення.

При розробці ПДП і забудови мікрорайонів необхідно заздалегідь визначити схему і місця прокладання трас інженерних мереж, які вимагають ретельного узгодження з розташуванням споруд, основних внутрішньо квартальних проїздів та інших елементів благоустрою.

20% від вартості будинку йде на обладнання його системи опалення вентиляції, водо -, газо-, і електропостачання.

Видатки на експлуатацію цих систем становлять 60% усіх видатків на експлуатацію будинків.

Проектування і будівництво інженерних мереж на території мікрорайону повинно вестись комплексно — в тісному узгодженні архітектурно-будівельної частини з інженерною підготовкою території, благоустроєм, озелененням тощо.

Прокладання підземних інженерних мереж на території житлового комплексу у наш час ведеться наступними способами:

1-роздільний, коли кожна з мереж розташовується у ґрунті індивідуально, паралельно до споруд у визначеному місці профілю вулиці або проїзду.

2-змішаний, при якому декілька трубопроводів (наприклад, водогін, теплопровід, каналізація тощо) прокладаються комплексно у одній загальній траншеї.

3-в колекторі, коли у спеціальному прохідному або напівпровідному колекторі прокладаються водопровідні, теплові, а у деяких випадках і газові мережі спільно з кабельними мережами.

При комплексному індустріальному будівництві найбільш доцільним є прокладання інженерних комунікацій по технічних підпіллях або пристінних каналах будинків з напівпрохідними каналами між ними. З’являється можливість прокладати канали у будь-яку пору року.

У напівпрохідних каналах передбачається природна вентиляція встановлення приладів автоматичного контролю і сигналізації про можливі пошкодження.

Система водопостачання - це комплекс споруд і мережі трубопроводів, призначений для підбору води із джерел, поліпшення якості і подавання її споживачам. Основні елементи водопостачання — водозабір, станція водопідготовки, насосні станції, водоводи, магістральна та розподільна мережі.

Система каналізації — це комплекс споруд і мережі трубопроводів для відведення і випуску у водні об'єкти або передачі на повторне використання побутових, виробничих, і поверхневих стічних вод.

Система енергопостачання - це комплекс устаткування та пристроїв, що формується у межах трьох незалежних систем енергоносіїв — електрична енергія, теплова енергія те природний газ. Кожна з цих систем складається з інженерних споруд та мереж, розрахованих на виробництво, транспортування, розподіл та використання енергоносіїв.

8. Розрахунки

8.1 Троянда вітрів

таблиця 8.1 Пануючі вітри

8.2 Чисельність населення

А = 340 чоловікмістообразуюче населення зайняте на містостворюючих підприємствах;

Б =15% - обслуговуюча населення зайняте в обслуговуванні життєдіяльності населеного міста;

В =52% - несамодіяльна група-діти дошкільного та шкільного віку, пенсіонери, інваліди та працездатні особи зайняті у домашньому господарстві.

Чисельність мешканців населеного пункту

8.3 Житлова забудова

8.3.1. Площа житлової території в зоні одноповерхової забудови з присадибними ділянками

S ж= 800*74+960*74=130 240м²

8.3.2. Кількість сімей проживаючих в селі Петрівске з урахуванням 4 чол. в сім'ї:

1030/4=258 сімей В 194 одноповерхових будинки з присадибною ділянкою ми заселяємо 776 чол., тобто 194 сімґї

В 8 восьмиквартиних будинки проживають по 4 чол. в кожній квартирі, тобто 258−194=64 сімей таблиця 8.3 ТЕП житлової забудови

8.4 Виробнича забудова

Згідно з завданням в виробничій зоні розташовується ферма для кролів та консервний цех.

таблиця 8.4 Експлікація промислової зони

таблиця 8.4.1 ТЕП промислової зони

8.5 Вертикальне планування

I Вираховую абсолютні відмітки на кутах будівлі

Кут 1= Н1=104,00 м Кут 3=НЗ=105,85 м Кут2 = Н2= 105,92 м Кут4=Н4=105,93 м

II Знаходжу похил місцевості

І = L/d = 1 / 200 =0.0025

III Знаходжу проектні відмітки Нпр¹ =104,00−0,1= 103,90 м Нпр² = 105,90- 0,01*12=105,78 м Нпр³=105,78 — 0,01*10=105,68 м Нпр⁴=106,68+0,01*12=105,80 м

Перевірка Нпр¹=105,80+0,01*10=105,90 м

IV Знаходжу Нч. п= Нмах+ 0,45=105,90+0,45=106,35 м

V Вираховую висоту цоколя на кутах будівлі

Н1= 106,35- 103,90=2,45 м Нз=106,35−105,68=0.67 м Н2= 106,35−105,78=0,57 м H₄=106,35−105,80=0,55 м

Таблиця 8.5 ТЕП фрагменту генплану

8.6 ТЕП проекту

Таблиця 8.6 ТЕП проекту

Таблиця 8.6.1 Баланс території

Перелік використаної літератури

1. Т. Ф. Панченко «Містобудування» Укрархбудінформ Київ -2006р

2 В. В. Дідик, А. П. Павлів «Планування міст» М. «Львівська політехніка», 2003 р.

3 В. Проскуров «Архітектура українського театру» М. «Львівська політехніка», 2001 р.

4 Лінда С. М., Дончак І. О. М. «Пристосування житлового середовища для потреб людей „, М.“ Львівська політехніка», 2002р