Повне і командитне товариства

Вступ Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих в гл. 7 Господарського кодексу України, визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон встановлює, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення «основна ланка», з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого — від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також встановлює, що підприємство — це господарюючий суб'єкт. Суть визначення «господарюючий суб'єкт» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін «господарюючий» означає, що підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій — релігійних, об'єднань громадян тощо).

Актуальність теми полягає у тому, що вона є однією із важливих тем цивільного права. Господарські товариства, як юридичні особи, є результатом цивільно-правових відносин, а повне і командитне товариство-є особливим видом господарських товариств.

Мета і завдання роботи — розкрити суть повного і командитного товариств, дати повну характеристику, розкрити принципи діяльності кожного з них.

Об'єктом дослідження являються повне і командитне господарські товариства, що утворюються з метою одержання прибутку або для задоволення певних суспільних потреб та інтересів.

Предметом дослідження є поняття і ознаки повного і командитного товариств.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене й однією особою, якщо законом це прямо не заборонено (ч. 2 ст. 83 ЦК України).

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. До всіх товариств та установ застосовуються положення ЦК України та інші закони.

Підприємницькі товариства — це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками (ст. 84 ЦК України). Видами підприємницьких товариств є: господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне та командитне товариства) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькі товариства — це товариства, які здійснюють свою діяльність з метою задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості.

Отже господарські товариства — це організації, які створюються на основі об'єднання осіб та об'єднання майна. За статтею 1 Закону України «Про господарські товариства» до господарських товариств належать п’ять самостійних видів товариств: повне, командитне, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство. Їх загальною ознакою є статутний капітал, який поділений на частки між учасниками. Учасником вказаних товариств можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Між тим кожний вид товариства має свої особливі ознаки.

1. Поняття та ознаки господарських товариств як юридичних осіб Одним з найпоширеніших видів суб'єктів господарювання є господарські товариства. Їх правовий статус визначається положеннями Глави 8 ЦК «Господарські товариства», главою 9 ГК, та Законом України від 19 вересня 1991 року «Про господарські товариства» .

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК господарськими товариствами є підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

З наведеного визначення можна сформулювати наступні ознаки:

· Організаційна єдність.;

· Товариство створюється шляхом об'єднання майна засновників;

· Учасники товариства беруть участь в діяльності товариства;

· Наявність відокремленого майна;

· Товариство створюється з метою отримання прибутку.

Господарські товариства являють собою організоване в єдине ціле об'єднання декількох осіб для ведення господарської діяльності, виготовлення продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг, із метою отримання прибутку, тобто належать до господарських організацій корпоративного типу.

Важливою ознакою також є поєднання в них особистих і майнових сил учасників. Майно, внесене учасниками товариства як їхні вклади (паї), належать товариству на праві власності. У той же час частина майна може бути передана товариству його засновниками (учасниками) на праві користування. Наприклад: право користування землею та іншими природними ресурсами, будинками, устаткуванням.

Речі, що споживаються (гроші, сировина, паливо), мають передаватись учасниками товариству на праві власності, а щодо індивідуально визначених речей (земельні ділянки, будинки, споруди), можливе застосування як права власності, так і права користування, але правовий режим речей, що передаються товариству його засновниками, має бути чітко визначений у договорі - або ці речі передаються у власність, або у користування.

Участь у господарському товаристві є водночас обов’язком і правом його учасників. Майнова участь є обов’язковою, а особиста — правом, а в персональних товариствах (повному та командитному) — обов’язком.

Наступна ознака господарського товариства — наявність відокремленого майна. Відокремленість майна товариства від майна його засновників (учасників) і право власності на це майно дозволяє товариству самостійно вести господарську діяльність і відповідати за її результати.

Основна мета господарських товариств — отримання прибутку, це досягається шляхом промислу — систематичного виконання на професійній основі господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) не для власних, а для чужих потреб.

Господарські товариства є юридичними особами. Суб'єкти господарювання — юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи, тобто вони продовжують діяти як суб'єкти права.

Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації. Відповідно до ч. 1, ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», державною реєстрацією юридичних та фізичних осіб — підприємців є засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

В Україні облік юридичних осіб здійснюється в декількох реєстрах: Єдиному державному реєстрі, що створюється і ведеться спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації і Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, який ведеться Державним комітетом статистики України.

Зареєструвавши організацію, держава засвідчує, що вона визнала цю організацію, а тому всі учасники цивільних відносин теж повинні визнати цю організацію. Факт державної реєстрації фіксується у спеціальних документах, що видаються реєстраційними органами (сертифікат, свідоцтво). Інформація про зареєстровану організацію включається до спеціального реєстру. Частина інформаційних ресурсів такого реєстру доступна для зацікавлених осіб [13, c. 84].

Господарське товариство може відкривати рахунки в банках, а також укладати договори та інші угоди лише після державної реєстрації. Угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством у порядку, визначеному законом та установчими документами.

Угоди, укладені засновниками до дня реєстрації товариства і в подальшому не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов’язання, виступати в суді від свого імені.

Зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов’язане у п’ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

Як і будь-яка організація, господарське товариство є суб'єктом права власності. Відповідно до ст. 115 ЦК України майно господарського товариства складається з:

· майна, переданого йому учасниками товариства у власність, як вклад до статутного капіталу;

· продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

· одержаних доходів;

· іншого майна, набутого на підставах не заборонених законом.

Закріплене за господарським товариством майно створює необхідну базу для його нормальної діяльності

Законом передбачена можливість створення господарського товариства однією особою. Це положення не поширюється на повні та командитні товариства. Учасниками господарського товариства можуть бути фізичні або юридичні особи, як резиденти, так і іноземні суб'єкти права.

Законодавство України встановлює обмеження щодо участі певних суб'єктів у господарських товариствах. Стаття 80 ГК передбачає, що учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Також відповідно до ст. 14 Закону України «Про банки та банківську діяльність» власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Цей же закон встановлює обмеження стосовно учасників товариства, зокрема ст. 14 ГК вказує, що учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Згідно з ЦК України учасники господарського товариства мають права та обов’язки у порядку, встановленому установчими документами товариства.

Види господарських товариств названі у ч. 1, ст. 80 ГК України, до господарських товариств належать:

· акціонерні товариства;

· товариства з обмеженою відповідальністю;

· товариства з додатковою відповідальністю;

· повні товариства;

· командитні товариства.

2. Повне товариство Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників, кожний учасник товариства має один голос.

Учасник повного товариства має право знайомитись з його документацією щодо ведення справ товариства, навіть якщо він не вповноважений на ведення справ від імені товариства Відмова від цього права чи його обмеження є нікчемною.

Учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно [11, с. 189].

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам товариства, інші учасники можуть вчиняти право чини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатись на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства. Встановлені різні можливості, які можуть використовувати учасники у веденні справ товариства. Традиційно, це ведення справ товариства будь-яким його учасником. Порядок ведення справ наступний:

· загальне ведення справ, що припускає узгодження думок всіх учасників при вирішенні всіх чи деяких питань;

· покладання функції прийняття рішень по всіх питаннях діяльності товариства, на одного або декількох учасників [14, с. 205].

У такому випадку інші учасники для укладання угод від імені товариства повинні одержати доручення від учасника чи учасників, яким установчим договором доручено ведення спільних справ. При цьому при укладенні угод контрагентам досить впевнитись, що вони мають справу з одним з учасників повного товариства.

Крім визначених форм ведення справ повного товариства установчим договором можуть бути передбачені інші форми ведення справ:

— спільно всіма учасниками повного товариства — що означає, що правом першого підпису на документах, які стосуються господарської діяльності повного товариства, володіють всі його учасники, причому документ набуває чинності тільки у випадку наявності згоди всіх інших учасників повного товариства;

— окремими учасниками — означає виникнення аналогії керування в повному товаристві з керуванням у більш традиційних акціонерних та товариствах з обмеженою відповідальністю, де керування здійснюється директором чи правлінням учасників, якому довірене ведення справ повного товариства, фактично стає виконавчим органом товариства. Інші учасники мають право виступати і діяти від імені повного товариства тільки при наявності в них доручення, виданого всіма учасниками повного товариства [6, c. 173].

Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але немає на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв’язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

Учасники, що не приймають участі у веденні справ товариства, мають право в судовому порядку вимагати припинення повноважень, наданих одному або декільком учасникам для ведення справ товариства, якщо останні припустили грубе порушення своїх обов’язків відносно товариства й не діють у його інтересах, не здатні до розумного ведення справ або при наявності інших серйозних підстав.

Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків не допускається.

Особливістю повного товариства є солідарна та необмежена відповідальність по зобов’язаннях повного товариства всіх учасників. Відповідальність у повному товаристві має як солідарний, так і субсидіарний характер.

Солідарність відповідальності учасників означає, що кредитор повного товариства має право за своїм розсудом вимагати виконання зобов’язання товариства в частині, що не охоплюється складеним капіталом товариства, як від усіх учасників спільно, так і від кожного з них окремо, при тому як цілком, так і в частині зобов’язання.

Субсидіарність відповідальності припускає право кредитора вимагати від учасників повного товариства виконання зобов’язань повного товариства тільки в частині, яка не покрита розміром складеного капіталу повного товариства.

Необмежена відповідальність учасників товариства, означає їх відповідальність усім своїм майном по зобов’язаннях товариства. Ця обставина пояснює те, що одна особа не може бути учасником більш ніж одного повного товариства [12, с. 288].

Відповідальність учасників повного товариства за його зобов’язаннями здійснюється ними солідарно усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення Якщо учасник, якому була пред’явлена вимога кредитора, не може задовольнити її в повному обсязі, то кредитор вправі звернутись із цією вимогою до будь-кого іншого з учасників повного товариства або до всіх разом. Солідарність зобов’язання зберігається до повного задоволення вимог кредитора товариства.

Учасник повного товариства, що вибув з нього, відповідає за зобов’язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишились, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства [6, c. 96].

Якщо одним учасником товариства солідарне зобов’язання виконане в повному обсязі, то інші учасники звільняються від зобов’язання перед кредитором повного товариства, але у них з’являється зобов’язання перед учасником, що виконав вимоги кредитора. Учасник товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутись з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3 місяці.

Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців. Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов’язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами.

Повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника товариства таким, що вибув із його складу, у разі:

· смерті учасника або оголошення його померлим — за відсутності спадкоємців;

· ліквідації юридичної особи — учасника товариства, в тому числі у зв’язку з визнанням її банкрутом;

· визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

· призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи — учасника товариства, зокрема у зв’язку з її неплатоспроможністю;

· звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства [14, с. 156].

Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов’язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.

При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. Правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами [7, c.182].

У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний в засновницькому договорі.

3. Командитне товариство Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Правовий статус повних учасників командитного товариства повністю відповідає статусу учасників повного товариства, із правами на керування та ведення. Також слід зазначити, що особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства, а також вкладником цього товариства [8, с. 186].

Управління діяльністю командитним товариством здійснюється повними учасниками. Повні учасники командитного товариства діють від імені товариства, за винятком випадків коли установчим договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно. Ведення справ спільно, означає представництво товариства в цивільному обороті, тобто здійснення юридично значимих дій У випадку загального ведення справ учасниками товариства для здійснення кожної дії в інтересах товариства необхідна згода всіх учасників товариства.

Якщо ведення справ доручається окремому учаснику товариства, йому видається доручення. Це доручення повинно бути видане учасниками, які доручають ведення справ товариства.

Доручення може бути видане не тільки повному учаснику, але і вкладнику, але це не означає, що вкладник здобуває право на ведення справ товариства.

Щодо вкладників, то вони не мають право брати участь в управлінні діяльністю товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю. Вкладник, незважаючи на наявність у нього доручення, повинен діяти за вказівками повних учасників, уповноважених вести справи товариства, не приймаючи ніяких самостійних рішень. У противному разі він втрачає статус вкладника, тому що не має права брати участь у підприємницькій діяльності товариства. Також вкладники позбавлені права втручання в процес прийняття комерційних та організаційних рішень у відносинах з третіми особами. Слід зазначити, що у випадку заподіяння збитків товариству з вини повних учасників, вкладники здобувають право вимагати від повних учасників відшкодування завданих їм збитків.

Вкладники командитного товариства зобов’язані зробити вклад до складеного капіталу. Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь у командитному товаристві. Якщо бажання викупити частку виявили декілька вкладників, то ця частка розподіляється між ними відповідно до їх часток у складеному капіталі товариства [12, c. 147].

Вкладники командитного товариства мають право:

— одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства, в порядку встановленому засновницьким договором;

— діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності;

— переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку або її частину в складеному капіталі товариства;

— вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

— ознайомлюватись з річним звітом та балансами товариства;

— після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад;

— передати свою частку у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.

Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.

Якщо вкладник командитного товариства вчиняє право чин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин. Якщо схвалення командитного товариства не буде, то вкладник відповідає перед третіми особами за вчинений право чин усім своїм майном, на яке було звернено стягнення.

Вкладник, який не вніс передбаченого засновницьким договором вкладу, несе відповідальність перед товариством у порядку встановленому засновницьким договором.

4. Порівняльна характеристика повних і командитних товариств В законодавчому полі України повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Для створення повного товариства передбачені певні вимоги до його учасників: високий рівень довіри до усіх учасників з боку інших, схильність ризикувати своїм майном не лише в розмірі вкладу, нести повний ризик відшкодування збитків і втрат, які можуть нанести одні учасники товариства іншим. Практично необмежена відповідальність є важливим чинником того, що в Україні повні товариства не набули широкого розвитку. Відповідальність учасників за борги повного товариства насамперед проявляється в тому, що якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у частині, якої не вистачає, несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до чинного законодавства України може бути звернено стягнення. Причому учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства[10, c. 145].

У повному товаристві є особливості відносин власності. Так, існує специфіка уступки учасниками повного товариства своїх корпоративних прав. Наприклад, якщо передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам тягне за собою перехід усієї сукупності його прав та обов’язків, то вона може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.

Як товариство, що поєднує риси товариства з обмеженою відповідальністю і повного товариства, використовується так зване командитне товариство (КТ). Командитним визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, що здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Учасниками можуть виступати громадяни і юридичні особи (підприємства). Важливим моментом є те, що якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Як і повне, командитне товариство створюється на основі установчого договору, який має включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. В установчому договорі щодо вкладників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів [12, c.70].

Оскільки командитне товариство являє собою переплетіння ТОВ та ПТ, то й права його вкладників мають певну специфіку. Так, вкладники командитного товариства мають право діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним, вимагати першочергового повернення вкладу (учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства, вимагати надання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складання.

Відповідно обов’язки вкладників командитного товариства мають особливі риси. Згідно з нормативною базою вкладники командитного товариства мають робити внески і додаткові внески у розмірі, способами і в порядку, передбаченими установчим договором. Специфіка управління командитним товариством насамперед полягає в тому, що його здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю.

Характерною рисою як повних, так і командитних товариств є те, що вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу в товариство, перед третіми особами в такому самому порядку, як і інші вкладники.

повне командитне товариство юридичний Висновки Проаналізувавши і порівнявши повне і командитне товариства вважаємо, що на даному етапі розвитку України було б корисно перейняти досвід високорозвинених країн, законодавство і практика яких уже досить давно і вельми успішно вирішує більшість питань, пов’язаних з організацією і функціонуванням підприємств.

Хочеться звернути увагу вітчизняних підприємців на виключну важливість юридично грамотного оформлення установчих документів при створенні нових господарських товариств, адже від того, наскільки точно в них буде виражена воля сторін залежить стабільність і подальший розвиток підприємств. Вдосконалення правового регулювання діяльності господарських товариств пов’язане і з врегулюванням діяльності всіх суб'єктів підприємницької діяльності. На цю проблему також слід звернути увагу законодавцям, особливо в частині реєстрації товариств. Можна навести багато прикладів, коли недосконалістю нашого законодавства користуються недобросовісні бізнесмени. Проте вказані проблеми існують не лише в Україні.

Отже, зважуючи на важливість чіткого юридичного врегулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, вважаю за необхідне, з врахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду, створити такі закони, які з одного боку сприяли б вільному розвиткові економічних відносин, а з іншого — були б перешкодою для недобросовісних бізнесменів та інших «любителів легкої наживи». Господарські товариства мають право повноцінно вести свою діяльність та розвиватися, і перебувати під захистом закону, — так само, як людина має право жити [9, c.119].

Одним із найважливіших видів цивільних правовідносин є відносини, які виникають під час діяльності господарських товариств, ці відносини спрямовані на задоволення потреб учасників товариства.

Господарські товариства є юридичною особою, яка засновується на умовах засновницького договору, і діє на умовах установчих документів. Господарські товариства являють собою організоване в єдине ціле об'єднання декількох осіб для ведення господарської діяльності, виготовлення продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг, з метою отримання прибутку, тобто належать до господарських організацій корпоративного типу.

Участь у господарському товаристві є водночас обов’язком і правом його учасників. Майнова участь є обов’язковою, а особиста — правом, а в персональних товариствах (повному та командитному) — обов’язком.

Законодавець особливе місце в класифікації господарських товариств надає повному і командитному товариствам.

Повним товариством згідно зі ст. 66 Закону України «Про господарські товариства» визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору (статуту цей вид товариства не має). Крім загальних вимог щодо змісту установчих документів господарських товариств, установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму участі у справах товариства. Такі вимоги випливають з особливого характеру товариства, зокрема з ведення його справ, яке здійснюється за загальною згодою всіх учасників.

Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов’язані надавати решті учасників на їхню вимогу повну інформацію про дії, виконувані від імені та в інтересах товариства.

Учасник повного товариства має право передати свою частку або її частину іншим учасникам товариства або третім особам тільки за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі до останньої переходять всі права та обов’язки, що належали учасникові, який вибув.

Оскільки всі учасники повного товариства займаються спільною підприємницькою діяльністю, вони не мають права від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення цієї вимоги, учасник товариства зобов’язаний компенсувати збитки, заподіяні товариству.

Командитне товариство можна кваліфікувати як товариство змішаного типу, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (повні товариші), є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників або командитистів).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше повних товаришів, вони несуть солідарну відповідальність щодо боргів товариства.

Правовий статус командитного товариства визначається нормами статей 67−74 Закону України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених у спеціальних статтях (статті 78- 83) Закону України «Про господарські товариства», безпосередньо присвячених командитним товариствам.

Зокрема, установчий договір про командитне товариство, крім відомостей, які містить установчий договір про повне товариство, має відображати участь вкладників у такому товаристві, а саме: стосовно вкладників вказується тільки сукупний розмір їхніх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Отже, можна сказати, що в законодавстві України наявна чітка характеристика повного і командитного товариств. Проте, на рівні всіх позитивних законодавчо закріплених ознак, міститься й ряд питань, які потребують доопрацювання.

На даному етапі розвитку Україна обрала правильний курс для становлення і вдосконалення економіки зокрема і законодавства в цілому.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України: Науково — практичний коментар / за ред. Харитонова Є.О. — Видання третє - Х.: ТОВ «Одіссей», 2011;

2. Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / О. І. Харитонова, Є.О. Харитонов, В. М. Коссак; За ред. Харитонової - Х.: Одіссей, 2011;

3. Закон України «Про господарські товариства» Електронний ресурс: [Режим доступу] - http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1576−12;

4. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» Електронний ресурс: [Режим доступу] -http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/755−15;

5. Виноградська А. Основи підприємництва: Навчальний посібник — К.: Кондор, 2009;

6. Вінник О. М. — Господарське право: Курс лекцій — К.: Атака, 2008;

7. Гайворонський В. М, Жушман В. П. — Господарське право України: Підрузчник. — Харків: Право, 2009;

8. Донець Л. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Любов Донець, Надія Романенко, М-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. — К.: Центр навчальної літератури, 2006;

9. Жук Л. А, Жук І.А, Неживець О. М. — Господарське право: Навчальний посібник — К.: Кондор, 2009;

10. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. — К.: Академія, 2010;

11. Небава М.І. Теорія корпоративного управлінняЕлектронний ресурс: [Режим доступу]- http://posibnyky.vntu.edu.ua/korp_upr/236.htm;

12. Цигилик І. І. Основи підприємництва: Навч. посіб./ І. І. Цигилик, Т. М. Паневник, З. М. Криховецька Мін-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки Галицька академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2005;

13. Шваб Л. Основи підприємництва: Навч. посібник/ Людмила Іллівна Шваб,. — К.: Каравела, 2010;

14. Шевченко Я. М. — Цивільне право України: Академічний курс: Том I Загальна частина — К.: Концерн «Видавничий Дім Ін Юре», 2008;

15. Щербина В. С. — Господарське право: Підручник. — 3-тє вид. — К.: Юрінком Інтер, 2011;