Місце Верховного Суду України в судовій системі. 
Система та зміст його повноважень

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Національний юридичний університет України імені Ярослава Мудрого Полтавський юридичний інститут

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА з організації судових і правоохоронних органів на тему: «Місце Верховного Суду України в судовій системі. Система та зміст його повноважень»

Підготувала: студентка 1 курсу ПІ 13−06 групи Мороховець М.М.

Перевірив: Панасюк О. А.

м. Полтава — 2013 рік Вступ Відлік діяльності найвищого судового органу України — Найвищого суду УСРР почався з 11 березня 1923 року. Дуже непростою була історія діяльності як судових органів України взагалі, так і Верховного Суду України. В умовах політичного монополізму суди, як складова частина системи державних органів виконували такі функції і в такій формі, які законодавчо визначалися найвищими владними структурами системи влади. Проголошення України суверенною, правовою, демократичною державою, здійснення багатьох заходів у цьому напрямку суттєво змінили статус судів і суддів. У суспільстві все більше утверджується розуміння того, що рівень демократії визначається місцем суду у державі. Відповідно до Конституції України, держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини і громадянина, як того вимагає Основний Закон України, може тільки судова система, яка діятиме виключно на засадах, визначених Конституцією, а саме: законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, дотримання презумпції невинності та ін., в умовах незалежності і недоторканності суддів. Реформувати судову систему і судочинство — це далеко не проста і швидкоплинне в часі справа, тим більше, враховуючи ті проблеми, які тепер вирішуються у державі. Але орієнтири визначені в Конституції України. Проте і в цих умовах Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі загальних судів на основі чинного законодавства всією своєю діяльністю сприятиме тому, щоб у суспільстві панувало право, панував закон, панувала справедливість.

1. Місце Верховного Суду України в судовій системі України закріплено на конституційному рівні: «Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України» (п. 2 ст. 125 Конституції України) Зміст поняття «найвищий». Довідкова література тлумачить його як «вищий за всіх, у найвищому ступені»; у правовому ж сенсі щодо судової системи це означає — «вищий за всі інші суди». Зважаючи на викладене, значення терміна «найвищий» зумовлює найвищість Верховного Суду України за кількома ознаками.

Перша з них — найвищість в інстанційному розумінні, оскільки найвищий судовий орган не може бути підпорядкований жодному іншому судовому органу, а його рішення — підлягати перевірці іншими судовими інстанціями. Найвищий судовий орган є своєрідною «істиною в останній інстанції», оскільки, як правило, постановляє остаточне рішення у справі, коли сторони вже використали всі можливі способи захисту своїх прав.

Таке твердження випливає з аналізу норм ст. 125 Конституції, за змістом якої можна визначити складові судової системи. Так, у ч. 4 ст. 125 Основного Закону передбачено функціонування відповідно до закону місцевих та апеляційних судів. Згідно з ч. 3 зазначеної статті Конституції вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Усі ці суди — загальні та спеціалізовані — входять до системи судів загальної юрисдикції, очолює яку Верховний Суд України. Отже, Верховний Суд України як інстанція є найвищою у системі судів загальної юрисдикції, є вершиною судової ієрархії. У всіх правових системах країн континентальної правової сім'ї судова система організована за принципом ієрархії та включає суди першої інстанції, апеляційні суди і суд вищої (найвищої) інстанції, роль якого полягає у тому, щоб розглядати справи, як правило, у порядку апеляції або касації. Таким чином, організаційно місце верховного суду (найвищої інстанції) визначається як його фактичним знаходженням «над» усіма судами в країні, так і змістом його повноважень. Але це не означає, що Верховний Суд України може впливати на рішення нижчого суду в процесі здійснення правосуддя, а лише є підтвердженням того, що йому належить виключне право поставити останню «крапку» в правовому спорі.

Друга ознака найвищого статусу Верховного Суду України — остаточність прийнятих ним рішень. Так, відповідно до ст. 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) рішення й ухвали Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення і оскарженню не підлягають. Згідно з ч. 3 ст. 111 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає. Виходячи з положень статей 236—236, 341, 354, 389 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК), вироки й постанови щодо оскарження дій слідчого і прокурора на виконання приписів п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції можуть бути оскаржені у Верховному Суді України. Ухвали Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду в касаційному порядку кримінальних справ, оскарженню не підлягають, хоча чинний КПК надає можливість переглядати судові рішення, у тому числі і Верховного Суду України, в порядку виключного провадження (крім ухвал спільного засідання судових палат Верховного Суду України, уповноважених законом на розгляд кримінальних справ). Згідно з ч. 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 цього Кодексу. Отже, нормативне поєднання положень ст. 125 Конституції, ч. 1 ст. 47 Закону № 3018-III та відповідних приписів процесуального законодавства свідчить про остаточність судових рішень Верховного Суду України. Слід звернути увагу, що передбачена законодавцем можливість оскарження рішень Верховного Суду України в разі їх визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують її міжнародні зобов’язання, як підстава для провадження за винятковими обставинами згідно з приписами п. 2 ст. 237 КАС, швидше за все є винятком із загального правила (зважаючи на прогресивну спрямованість норм цього Кодексу) і не піддає сумніву остаточність рішень Суду. Виходячи з цього, остаточними рішення Верховного Суду України є в межах держави, зважаючи, зокрема, на положення Закону від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Третьою ознакою найвищого статусу Верховного Суду України є його повноваження зі здійснення правосуддя у визначених процесуальним за коном формах. Внесення змін до норм процесуального законодавства у червні 2001 р. стало черговим кроком до практичного утвердження Верховного Суду України як найвищого судового органу на виконання конституційних приписів щодо забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Четвертою і, на нашу думку, найбільш важливою ознакою найвищого статусу Верховного Суду України є виключність здійснюваних ним повноважень. Тобто повноваження, які він виконує, у цій країні має виконувати лише цей Суд. Це положення має як теоретичне, так і практичне обґрунтування. Аналіз судових систем різних країн свідчить, що більшість із них має три ланки організації загальних судів. Вони відповідають дворівневому адміністративно-територіальному поділу країни, коли на кожному його рівні створено свій суд, а очолює систему верховний суд.

2. Судові повноваження Верховного Суду України реалізуються шляхом здійснення правосуддя верховний суд україна право Причому зміст правосудних повноважень цілком визначений місцем Верховного Суду України в судовій системі. Він:

а) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;

б) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Повноваження по забезпеченню дії принципу верховенства права у правозастосовній діяльності судів визначені на конституційному рівні. Конституція надає Верховному Суду України право на звернення до Конституційного Суду України задля вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 150 Конституції України).

Це повноваження Верховного Суду України випливає з наступного. Конституція проголошує визнання та дію в Україні принципу верховенства права. Зміст цього принципу полягає у визнанні людини найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Перелік прав і свобод людини, який не є вичерпним, закріплений Конституцією, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. При здійсненні судочинства суди вирішують справи на підставі Конституції України, міжнародних актів і міжнародних договорів, що є частиною національного законодавства, законів. У випадках невизначеності в питаннях відповідності закону, який підлягає застосуванню у конкретній справі, Конституції України суд за клопотаннями учасників судочинства або за своєю ініціативою призупиняє провадження по справі і звертається до Верховного Суду України — єдиної судової установи, яка є суб'єктом права на конституційне подання до Конституційного Суду України з вказаних питань. Рішення про звернення до Верховного Суду України щодо постановки такого питання може приймати суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Вивчивши зміст рішення, Верховний Суд України на пленарному засіданні вирішує питання про необхідність внесення конституційного подання.

Верховний Суд України є також суб'єктом права на конституційне подання щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Одночасно з Верховним Судом України суб'єктами цього права є також громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Однак у Верховного Суду України (як і в обмеженого кола суб'єктів, визначених в Законі «Про Конституційний Суд України») є певні переваги у більш стислих строках розгляду справи у порівнянні з громадянами та юридичними особами: строк провадження по справі не повинен перевищувати трьох місяців, а в разі визнання Конституційним Судом України вирішення питання невідкладним строк розгляду подання не повинен перевищувати одного місяця. Строк же розгляду конституційних звернень громадян та юридичних осіб не повинен перевищувати шести місяців.

Реалізуючи ці повноваження, Верховний Суд України звертався з конституційними поданнями до Конституційного Суду з таких, наприклад, питань: щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 і ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), з приводу чого Конституційним Судом було прийняте рішення; щодо відповідності Конституції (конституційної) положень деяких пунктів і частин статей 1, 8, 18,25, 30, 31, 32,33, 37, 38, 48 Закону України «Про Вищу раду юстиції», з приводу чого Конституційним Судом України також було прийняте рішення. Рішення про звернення Верховного Суду до Конституційного приймається Пленумом ВСУ.

Третій вид повноважень Верховного Суду України, що має певне політичне забарвлення, сформульовано в Законі таким чином: Верховний Суд України надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я.

Ці повноваження випливають з наступних положень. Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина Задля того, щоб він міг реалізовувати своє призначення, його конституційноправовий статус складається як з норм, що гарантують йому можливість реалізовувати свої конституційні повноваження, так і з норм, що передбачають можливу відповідальність глави держави.

До перших належать, зокрема, норми, закріплені у ст. 105 Конституції України, серед яких є користування правом недоторканності на час виконання своїх повноважень.

До других належать норми, закріплені у ч. 2 ст. 108 Конституції, які передбачають можливість дострокового припинення повноважень Президента України у разі «… 2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я, 3) усунення з поста в порядку імпічменту» .

Реальна влада глави держави залежить не стільки від обсягу належних йому конституційних повноважень, скільки від форми правління, характеру політичного режиму, співвідношення сил у державі в той чи інший проміжок часу, а дуже часто і від особистих властивостей особи, котра обіймає цю посаду. В умовах, коли кожен з носіїв влади — Президент і законодавчий орган — у значній мірі відокремлені один від одного, оскільки мають фіксований мандат всенародного обранця, можуть самостійно функціонувати протягом усього строку конституційних повноважень, пошук точок дотику між ними, компромісу, особливо коли вони є представниками різних політичних сил, може бути вельми складним. Тому не виключена можливість дострокового усунення Президента з посади, до того ж підстави для цього можуть бути як реальними, так і надуманими. Саме тому у ланцюгу послідовних ланок процедури імпічменту чи визнання неможливості виконання повноважень за станом здоров’я центральна ланка належить Верховному Суду України.

Відповідно до ч.2 ст. 38 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Верховний Суд України:

1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;

2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом;

3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я;

4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

3. Відповідно до ст. 39 до складу Верховного Суду України входять сорок вісім суддів, з числа яких обираються Голова Верховного Суду України, Перший заступник Голови Верховного Суду України та чотири заступники Голови Верховного Суду України У складі Верховного Суду України діють:

— Судова палата у цивільних справах;

— Судова палата у кримінальних справах;

— Судова палата у господарських справах;

— Судова палата в адміністративних справах;

До складу судової палати входять судді відповідної спеціалізованої юрисдикції (цивільної, кримінальної, господарської, адміністративної).

Судові палати Верховного Суду України:

1) здійснюють судочинство у справах у порядку, встановленому процесуальним законом;

2) аналізують судову статистику та вивчають судову практику;

3) здійснюють інші повноваження, передбачені законом. Персональний склад судових палат визначається Пленумом Верховного Суду України за пропозицією суддів Верховного Суду України.

Судову палату Верховного Суду України очолює заступник Голови Верховного Суду України, який одночасно є секретарем судової палати. Секретар судової палати:

1) організовує роботу відповідної судової палати та головує на її засіданнях;

2) організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення і узагальнення судової практики у справах, розглянутих судовою палатою;

3) інформує Пленум Верховного Суду України про діяльність судової палати;

4) здійснює інші передбачені законом повноваження.

Секретар судової палати має заступника, який виконує доручення секретаря судової палати щодо організації діяльності судової палати, а також виконує обов’язки секретаря судової палати у разі його відсутності. Заступник секретаря судової палати обирається на посаду строком на п’ять років та звільняється з посади Пленумом Верховного Суду України за пропозицією суддів Верховного Суду України. Рішення про обрання заступника секретаря судової палати та про його звільнення приймається більшістю голосів від загального складу Пленуму Верховного Суду України шляхом таємного голосування.

У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та ЗУ «Про судоустрій та статус суддів». Склад і порядок діяльності Пленуму Верховного Суду України визначаються цим Законом.

Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом, повноваження якого визначаються Конституцією України та цим Законом. До складу Пленуму Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України.

Пленум Верховного Суду України:

1) обирає на посади та звільняє з посад Голову Верховного Суду України, Першого заступника Голови Верховного Суду України, заступників Голови Верховного Суду України у порядку, встановленому цим Законом;

2) призначає на посаду з числа суддів Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України та звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного Суду України;

3) заслуховує інформацію Голови Верховного Суду України, Першого заступника Голови Верховного Суду України, заступників Голови Верховного Суду України про їх діяльність;

4) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судової системи та діяльності Верховного Суду України;

5) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України;

6) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я;

7) затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України;

8) розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

При Верховному Суді України утворюється Науково-консультативна рада, статус якої визначається та ЗУ «Про судоустрій та статус суддів». Верховний Суд України має офіційний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань.

4. Відповідно до ст. 40 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» суддя Верховного Суду України

1) бере участь у розгляді справи в порядку, встановленому процесуальним законом;

2) бере участь у розгляді питань, що виносяться на засідання Пленуму Верховного Суду України;

3) аналізує судову практику, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства та його застосування;

4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Відповідно до ст. 40 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» голова Верховного Суду України:

1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями;

2) визначає адміністративні повноваження Першого заступника Голови Верховного Суду України, заступників Голови Верховного Суду України;

3) скликає Пленум Верховного Суду України; вносить на розгляд Пленуму подання щодо призначення на посаду секретаря Пленуму; виносить на розгляд Пленуму питання та головує на його засіданнях;

4) видає на підставі акта про обрання на посаду судді Верховного Суду України або звільнення судді з посади відповідний наказ;

5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у Верховному Суді України в десятиденний строк з дня їх утворення;

6) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

7) інформує Пленум Верховного Суду України про діяльність Верховного Суду України;

8) здійснює інші повноваження, визначені законом. Голова Верховного Суду України за посадою входить до складу Вищої ради юстиції.

У разі відсутності Голови Верховного Суду України його адміністративні повноваження здійснює Перший заступник Голови Верховного Суду України, а за відсутності Першого заступника Голови Верховного Суду України — один із заступників Голови Верховного Суду України за його визначенням.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. -1996. № 30.

2. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010 р. № 2453-VI.

3. Теліпко В. Е. Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар/ В. Е. Теліпко// Центр учбової літератури. — Київ. — 2011.

4. Сердюк В. В. Верховний Суд України і реформування системи правосуддя: організаційно-правовий аспект// Вісник Верховного Суду України. — 2010. — № 6.

5. Сердюк В. В. Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції// Вісник Академії адвокатури України. — 2010. — № 2.