Весільні обряди нашого села (Нижній Вербіж)

НАУКОВО-ПОШУКОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

Весільні обряди нашого села.

(Нижній Вербіж) Слід зазначити, що ті весільні обряди чи традиції різняться: майже в кожному селі є якісь більші чи менші різниці.

Коли вже хлопець і дівчина погодилися між собою і ніяких перешкод немає, щоб вони побралися, тоді вони заручаються: хлопець дає заручиновий перстень дівчині і вона тоді є вже його нареченою.

Потім хлопець висилає одного або двох старших людей (вони називаються сватами) і сам іде з ними до батьків молодої. Завдання сватів є розказати батькам молодої, чого вони прийшли. Коли батьки молодої годяться, сватів приймають, гостять, а при тім менше-більше договорюються, яке віно батьки можуть дати своїй дочці. Як уже домовилися і про згоду і про віно, тоді молода обдаровує їх рушниками.

Потім батьки молодої, якщо мало знають молодого, збираються і ідуть чи їдуть до батьків молодо­го на так звані обзорини. А після того батьки молодого й молодої їдуть до адвоката й роблять контракт, що вони дають своїм дітям.

Приготування до весілля. День перед вінчанням (шлюбом) молода з дружкою, а моло­дий з дружбою йшли по селі просити на весілля. У Михнівці був звичай мати тільки одного дружбу й одну дружку. На весілля просили родину й ближчих знайомих.

Молода з дружкою були зібрані майже так, як до шлюбу. Мали на голові вінки з барвінку, в які були вплетені квіти й колоски збіжжя. А як не було квітів зимою, то вплітали штучні квіти або тоненькі різнокольорові стяж­ки. Ззаду до вінка були причеплені довгі й ши­рокі різнокольорові стяжки, які сягали до колін.

Молода і дружка були вбрані майже подібно, з тою тільки різницею, що молода мала дещо більше стяжок на плечах і дещо грубший вінок на голові. Мали вишивані сорочки, на грудях коралі, а на шиї - понанизувані з дрібненьких і різнокольорових пацьорків нашийники чи намиста. Сорочки були з доморобленого тонень­кого полотна, яке називали повісм'яним полот­ном. Воно було тонке й дуже гарне, роблене окремо з дуже гарного прядива.

Спідниці з різних квітистих матеріялів до­сить широкого стилю. Спереду — вишита запастя й були заперізані різнокольоровою «крайкою». На ногах мали черевики. В холодний час або зимою молода і дружка зодягалися в «ґорсети» або «лейбики» без рукавів.

Молодий і дружба мали китичку і квітку з лівого боку на капелюсі чи шапці, сорочки, ви­шивані бойківським стилем. Зодягнені були у чемерки або в куповані куртки. На ногах мали черевики й портки, роблені зі свого полотна, або чоботи і райтки куповані. За поясом з лівої сто­рони була заложена хустка в різнокольоровими квітами.

Дружба мав палицю, закінчену гарною залізною сокиркою. Просити на весілля йшли день перед вінчанням — шлюбом. Молода з дружкою, а молодий з дружбою, але окремо.

Входили в хату, віталися: «Слава Ісусу Христу!» , — і молода перша: «Просили Вас тато й мати, і я вас прошу прийти на весілля». Дружка: «Просить Вас молода, і я вас прошу прийти на весілля» ,.

Молодий і дружба ходили просити день перед шлюбом, переважно вечером, і ходили зі співом. Коли входили в хату, віталися: «Слава Ісусу Христу!» , — й молодий перший: «Просили Вас тато й мати, і я вас прошу прийти на весіл­ля». Дружба: «Просить Вас молодий, і я вас про­шу прийти на весілля» .

Господарі дякують за запрошення і, якщо то родина або добрі приятелі молодого чи моло­дої, то ще й гостять.

Так само ввечері перед вінчанням до мо­лодої сходилися старші жінки, — так звані сваш­ки, і дівчата, які вили вінці і при тому співали різних весільних пісень — веселих і сумних — «ладкали» .

Б день вінчання як у молодої, так у моло­дого збиралися гості, але в молодої було тихо, без музики.

Там вбирали молоду й приготовлялися до приходу молодого з боярами. В молодого був рух: музики грали, гостилися й збирали боярів йти чи їхати до молодої, а звідтам — до церкви.

У селі був звичай, що кожний запрошений батько родини чи хтось зі старших брали курку чи когута під пахву й приходили на весілля. Тих курок здавали й десь за стодолою: різали та приготовляли кухаркам до варіння. Вже день перед вінчанням кухарки варили теляче або свиняче м’ясо, приготовляли, щоб було готове на відповідний час.

Музика складалася головно з скрипки, баса, бубна. Часом були дві скрипки. Весільні гості молодого на чолі з боярами збиралися з музикою і йшли чи їхали фірами (залежно від того, як далеко було) до молодої.

До кожного весілля треба було мати когось, що вмів усім провадити. Такого аранжера називали старостою, і він був за все відповідальний.

Коли прийшли чи приїхали на подвір'я молодої, то там стрінула їх несподіванка, бо перед ними замкнули двері й не хотіли їх впустити в хату. І тут якраз староста мусив уживати всіх своїх філософій, щоб переконати, чого вони сюди приїхали.

Коли вже домовилися, що відчинили їм двері й молодий зі своїми боярами увійшли в хату молодої, там молодого знову стрінула несподіванка.

Молода вже була готова до шлюбу й сиділа за головним столом. Але біля неї сидів хтось з молодших братів або молодий хлопець з родини, який не хотів пустити молодого за стіл до молодої.

І знову староста мусів уживати свого вміння, щоб і тут переконати молодика, що це місце належить молодому й він повинен його звільнити, очевидно — за викуп. Староста домовляється з молодиком — п’ять, десять чи п’ятнадцять, а коли приходить до згоди, молодий дає гроші хлопцеві й той звільняє місце, а молодий сідає біля молодої.

В той час саджають за столи всіх гостей молодого, а свашки співають і музика грає весь час.

Коли погостилися, виходять з-за столу й збираються до відходу, а староста три рази про­сить батьків Благословення. Батьки відповідають: «хай вас Бог Благословить». Свашки весь час співають відповідних до цього моменту пісень. Молоді клякають перед батьками, й батьки їх благословляють в їхню дорогу до шлюбу.

Потім дружба своєю сокиркою хрестить одвірки хати й держить посередині одвірка, а молодий з молодою виходять попід ту сокирку на подвір'я, На подвір'ї збираються на чолі з музи­кою, а в тім часі дружба обсіває кругом молодих і бояр збіжжям — переважно вівсом.

Потім відходили, а якщо до церкви було далеко, то сідали на фіри на чолі з музикою й від'їжджали до шлюбу, По шлюбі всі приходили чи приїжджали до хати молодої. На почесному місці саджали за стіл молодих і всіх гостей, що прийшли з молодими від шлюбу.

Столи були застелені білими обрусами, а на них наставляно хліба, мисок. Перед кожним була ложка, а також чарка до горілки. Давали зупу — курячу або на костях, добре заправлену перцем і часником, варене теляче і куряче м’ясо, а також голубці й вареники, росіл і свинину.

Музика грала весь час, За столи саджали все свіжих гостей, які ще не їли.

Свашки співали пісні, які відносилися пе­реважно до молодої і називалися «ладканням». Свашки — як молодої, так молодого — хором співали таких пісень, що молода мусіла плакати, бо в піснях згадувалося, що вона прощається зі своєю матусенькою, батьком і родиною, зі своїми подругами і т.д.

Коли вже досить набавилися, гості молодо­го, бояри збиралися до відходу. Прощаючись з батьками й гостями молодої, забирали молоду й відходили чи від'їжджали до молодого.

В хаті молодого знову церемонії: свашки зі своїми піснями «ладканням» і серцещипательні слова в цих піснях, звернені до молодої, що в свекрухи так їй не буде, як коло рідної мами і т.д., а це в молодої знову витискало сльози з очей. В часі тих церемоній саджали за столи мо­лодих і гостей, а музика весь час грала.

На такі весілля часто приходила молодь — хлопці й дівчата, — хоч прошені не були, щоби потанцювати. Коли закінчено гостину й повихо­дили з-за столів, то перші пішли танцювати мо­лоді, а потім танцювали всі. Музика грала, а гості співали й танцювали.

В тім часі свашки приготовляли молоду до «пов'язання». Коли дружба закликав до уваги, все затихло. Приходить після шлюбу друга й остання найголовніша частина весільних обрядів: пов’я­зання молодої.

Свашки ставили посеред хати крісло або стілець, молода сідала, а при тому свашки весь час співали — «ладкали». Молодій розплітали ко­си, розчісували волосся і закручували на голові, більше до задньої частини, робили чубок і на­кривали хустиною. Колись давніше в Михнівці жінки мусіли носити «чипець», але за моєї пам’яті цього вже не було.

По тій церемонії музики знову почали грати. Першенство до танцю мали молоді, а опісля всі.

В домі молодої збиралися гості на чолі з музикою і йшли чи їхали до молодого. То називали «прийданами». Але чи вони везли зі собою це придане молоді, чи так йшли — то я цього не пам’ятаю. Коли прийдани прийшли до молодого, то знову починалася гостина. Саджали за столи, давали їсти й пити, По гостині, якщо то було літо, то грали дві музики — одна в хаті, а друга в стодолі чи на подвір'ї.

Так бавилися аж до ранку. В міжчасі молоді залишали все й непомітно виходили і йшли спати до комори. На тому весілля офіційно закінчено.

Використана література:

1. 1.Історія мого села. Нижній Вербіж. — Коломия, 1999.

2. 2.Українознавство. — В 3-х т. — К., 1994;96.