Інфекційні хвороби

РЕФЕРАТ

на тему:

Інфекційні хвороби

Чому одні хвороби називаються інфекційними, а інші ні? Чим вони відрізняються одна від одної? Що спільного між різними за характером і проявом інфекційними захворювання­ми? Наприклад, що спільного між правцем і дизентерією, кором і проказою, вітрянкою і вірусним гепатитом?

А спільне є. Причина кожного інфекційного захворювання — збудник, непомітний для ока мікроорганізм: паличка або вірус, стрептокок або вібріон… Таких збудників, що здатні «атакувати» людину, є безліч.

Наступна характерна ознака для всіх інфекцій-це так званий прихований, або інкубаційний період. Людина вже заражена, але зовні це ніяк не проявляється. Інфекція, як яйце в інкубаторі, по­ступово зріє. Іноді інкубаційний період буває невеликим — 1−2 дні. Але Іноді хвороба затаїлася і «сидить» у людині роками. Інкуба­ційний період закінчується тоді, коли хвороба починає проявля­тися через які-небудь зовнішні ознаки: підвищення температури, висипку, зміну кольору шкіри, болі, розлади травлення.

Епідеміологія — розділ медицини, що займається вивченням причин різних інфекцій, а також методів їхнього лікування і попе­редження. Епідеміологи намагаються розібратися з кожним за­хворюванням, знайти проти кожної інфекції діючі засоби. (Важ­ко уявити, що ще на початку XX століття людина в дитинстві пе­реносила по кілька інфекційних захворювань, деякі з яких були дуже серйозними.) Завдяки епідеміології виявилася ще одна спільна властивість інфекцій. Один раз перехворівши інфекцій­ним захворюванням, людина стає, як правило, несприйнятли­вою до неї. Ця несприйнятливість до інфекції отримала назву імунітет. Саме завдяки здатності організму набувати імунітет, стало можливе попередження інфекцій за допомогою щеплень.

Одні люди, зіштовхнувшись зі збудником хвороби, занеду­жують. Інші, що мають імунітет до цього захворювання, начебто і не помічають його. Але є ще і треті. Вони впускають збудника інфекції у свій організм, самі не хворіють, але щедро діляться інфекцією з оточенням. Таких людей називають носіями інфекції.

Отже, наявність збудника, інкубаційного періоду, можливість вироблення імунітету, а також можливість перенесення — ось ті ознаки, що відрізняють інфекції від інших захворювань і роб­лять їх схожими між собою.

Віспа

Ще нещодавно віспа була досить розповсюдженим захворюванням. На вулицях Європи нерідко траплялися спотво­рені хворобою обличчя, а в деяких місцях важко було знайти чисте обличчя з гладкою шкірою.

Серед інфекційних хвороб, яким людство століттями плати­ло данину своїми життями, віспа посідала одне з перших місць. У Європі в XVIII столітті щорічно гинуло від неї близько 440 тисяч людей. Ще більше залишалося на все життя знівеченими, а іноді й сліпими. Особливо велика була смертність від віспи серед маленьких дітей і бідняків.

Збудник натуральної віспи — вірус. Передається він від хво­рої людини до здорової через повітря (капілярним шляхом), при спілкуванні. Характерними ознаками захворювання є дуже ви­сока температура, болі в попереку і хрестці та «знаменита» віспяна висипка. Спочатку це просто рожеві плями, потім пухирці, на­повнені кров’ю. Пухирці утворюють виразку, наливаються, вміст їх стає гнійним. Коли висип підсихає і скоринки відпадають, на шкірі залишаються довічні рубці. Людина гине від отруєння ре­човиною, що виділяється у процесі життєдіяльності вірусу.

Сьогодні ми можемо ознайомитися з усіма жахами цієї хво­роби з письмових джерел. Сучасна медицина не дозволяє віспі проявитися знову, і все завдяки щепленню. У нашій країні віспа була ліквідована до 1937 року, а по всьому світі вона зникла до 1980 року, і дякувати за це людство повинно Едварду Дженнеру, англійському лікарю.

Цікаво, що спосіб попередження віспи Дженнер відкрив, коли ще ніхто не знав про збудника цієї хвороби. Допомогли йому спостережливість, працьовитість, багаторічна практика і ціле­спрямованість.

Дженнер був простим сільським лікарем, коли звернув увагу на те, що люди, які заразилися «коров'ячою віспою», не хворі­ють натуральною людською віспою. Справа в тому, що в деяких домашніх тварин (корів, свиней та ін.) спостерігається хвороба, дуже подібна з людською віспою: на шкірі з’являються гнійні пухирці, тварини непокояться. Доярки розповідали Дженнеру, що, як правило, усі вони перехворіли «коров'ячою віспою» і не бояться потім заразитися і натуральною. Лише іноді під час епі­демії деякі з них відчували невелике нездужання.

Багато років займався Дженнер вивченням цієї хвороби, перш ніж зважився провести дослід на людині. І от 14 травня 1796 року він прищепив восьмирічному хлопчику Джонові Фіппсу гній з руки жінки, що заразилася коров’ячою віспою.

Через кілька днів після невеликого нездужання хлопчик був цілком здоровий. Але чи став він несприйнятливий до натураль­ної віспи? Потрібний був інший дослід, дуже ризикований, коли на карту буде поставлено не тільки здоров’я, але і життя дитини.

Незабаром у цій місцевості спалахнула епідемія натуральної віспи. І Дженнер, узявши гній з пухирця хворого, заразив ним Джона Фіппса. Дитина не занедужала!

Не відразу метод віспощеплення був визнаний у світі. Особ­ливо обурювалися служителі церкви й імениті лікарі. Церковники вважали віспощеплення противним Богу, лікарі поставилися до нього скептично. У народі ж пройшли чутки, що в щеплених людей виростають роги та хвіст. І все-таки віспощеплення перемогло.

Помираючи в 1823 році на 74-му року життя, Дженнер знав, що його спосіб боротьби з віспою — благодіяння для всього людства. Надалі ж на честь цього простого сільського лікаря були вибиті пам’ятні медалі, у містах зводилися пам’ятники. Але нау­кове обґрунтування віспощеплення було тоді ще не відоме. За­лишалося чекати ще 58 років.

Холера

Це одна з п’яти особливо небезпечних інфекцій. Збудник її пристосовується до умов, що змінюються, і сьогодні поряд із класичною холерою поширена холера Ель-Тор.

Викликає холеру вібріон, а передається вона тільки від лю­дини до людини повітряно-краплинним шляхом і через заражені людиною харчові продукти. Холерний вібріон дуже живучий: у зовнішньому середовищі він зберігає здатність до зараження від 2 до 5 днів. Ще довше живе вібріон у відкритих водоймах зі стічними водами.

Головна задача вібріона-потрапити в рот людини. Людина, що піклується про своє здоров’я, буде їсти тільки чистими рука­ми, з чистого посуду, мити овочі та фрукти, пити кип’ячену воду. Вона ніколи не покладе, ні в тарілку, ні в рот підозрілу, погано оброблену їжу. І все-таки, припустимо, яблуко помили, але біля самого черешка затаївся вібріон. Проскочив він у рот, потрапив у шлунок. Тут йому дуже складно вціліти. Соляна кислота повин­на вбити непрошеного гостя. Якщо ж кислоти недостатньо, чи за частинками їжі кислота не знайде мікроб, йому вдається про­братися в тонкий кишечник. Там він і розгорнеться!

Вібріон почне розмножуватися і виділяти отрути — токсини. Тяжкість захворювання може бути різною. Але в будь-якому випадку бурчить живіт, з’являється біль навколо пупка, почина­ються постійна блювота і понос. Організм втрачає багато води, і людина «висихає» прямо на очах. Руки стають зморшкувати­ми, іноді їх називають «руки пралі». Страждають і серце, і нирки, і легені.

При холері дуже важливі карантинні заходи: ізоляція хворих, виявлення носіїв, постійна дезінфекція, боротьба з мухами — переносниками холери. Мухи, звичайно, як і всі істоти в при­роді, не зайві. Але тільки не на нашому столі, не в нашому туа­леті, не в нашій квартирі. Нашим будинкам від них тільки шкода!

Сказ

Видатний французький хімік Луї Пастер народив­ся в 1822 році. У місті Арбуа, де жила сім'я Пастерів, заражений сказом вовк покусав 8 людей. Дев’ятирічний Луї побачив, як після цього коваль став припікати розпеченим залізом рани одного з потерпілих. Але вжиті ковалем заходи не допомогли, через кілька днів потерпілий помер. Цей випадок приголомшив хлопчика і за­лишився в пам’яті на все життя.

Відтоді, як відбулася ця подія, пройшло ще 50 років. У цей час професор Пастер був на піку слави. Він врятував від банк­рутства французьких виноробів, відкривши причину скисання вина. Він уберіг від краху шовкопрядильну промисловість Франції, знайшовши бактерію, що заражала шовковичного чер­в'яка. Спираючись на власний досвід, знаменитий хімік дійшов до висновку, що всі заразні хвороби викликаються бактеріями. І він почав наступ на інфекції. Спочатку він зайнявся сибірською виразкою-від цієї хвороби щорічно вмирали тисячі корів і овець. Пастер зумів одержати ослабленого збудника хвороби і з його допомогою прищепити здорових тварин. Цей спосіб виправдав себе. За це досягнення французький уряд нагородив Пастера великою стрічкою ордена Почесного Легіону, а французька Ака­демія наук присвоїла йому звання академіка.

Але головний бій був ще попереду. Усе життя перед очима вченого стояли побачені в дитинстві картини загибелі людей від сказу.

Пастер вивчав випадки укусів людей зараженими сказом тва­ринами. Він знав, що досить невеликого укусу, навіть слини хво­рої тварини, що потрапила в ранку чи очі, і людину вже ніщо не зможе врятувати. Навіть у випадках, коли здавалося, що все обійшлося, хвороба давала про себе знати. У потерпілих зали­шалося неприємне печіння і сверблячка в місці укусу. Спочатку тільки це нагадувало про зустріч із твариною. Ранка могла навіть зарубцюватися, але через якийсь час зовсім зненацька почина­лися безпричинна тривога, безсоння, похмурість, яку змінюва­ла дратівливість. Людина переставала пити воду та приймати рідку їжу, тому що її мучили судороги глотки. Надалі водобоязнь виявлялася ще яскравіше: одне тільки слово «вода» ставало при­чиною судорог із затримкою дихання. Потім приступи судорог починали виникати від подуву повітря, яскравого світла, шуму, дотику. Спостерігалося посилене слиновиділення, галюцинації, часто хворий впадав у лють. Через пару днів починалися малі паралічі, і, нарешті, змучена людина вмирала при повній свідо­мості від паралічу серця і дихання. Жахлива картина.

Довго шукав Пастер збудника сказу і прийшов до висновку, що «бактерія занадто мала». Він не помилився. Через багато років змогли побачити вірус сказу-він виявився в багато разів менший за відомі тоді бактерії.

Але Пастер все одно продовжував дослідження і з сушеного мозку загиблих від сказу тварин одержав вакцину. Цю вакцину вводили собакам, у мозок яких була введена витяжка від хворих на сказ. 12 днів тривали ін'єкції вакциною Пастера-піддослідні собаки залишилися здорові!

І от одного разу до паризької лабораторії Пастера приїхала вбита горем мати з 9-літнім сином, якого покусав скажений со­бака. Вона благала врятувати сина. Ризик був великий. На лю­дях препарат ще не випробувався. Пастер наважився. 6 червня 1885 року було зроблене перше щеплення проти сказу людині. Ін'єкції тривали 2 тижні. Хлопчик не занедужав! Це була повна перемога над страшною інфекцією.

Дифтерія

Ще наприкінці позаминулого століття встановлен­ня діагнозу «дифтерія» було рівнозначно винесенню смертель­ного вироку.

Маленька бацила у вигляді палички потрапляє в слизову носа, зіва чи гортані. Тому і розрізняють дифтерію зіва, носа і гортані. Найчастіше зустрічається ураження зіва. Хвороба починається, як звичайна ангіна: дуже висока температура, сильно болить горло. На мигдалинах завжди бувають характерні дифтерійні плівки. При дифтерії гортані може виникнути справжній круп, коли з’являється хриплість голосу, потім гавкаючий кашель, потім звуження просвіту гортані-задуха. Якщо хворого не вивести зі стану крупу, він може загинути.

Лікарі кінця XIX і початку XX століття намагалися допомогти хворим, вони застосовували примітивний спосіб: відсмоктували плівку з гортані через трубку. Це рідко допомагало хворим, зате лікарі найчастіше заражалися самі й гинули від цієї ж хвороби.

Небезпека палички полягає в тому, що її токсини (отрути) впливають на серце і нервову систему. Щеплення, що роблять малятам до року, потім у дитячих садках і школах, здатні надійно захистити дітей від дифтерії. І якщо навіть зараження відбудеть­ся, що буває вкрай рідко із щепленими дітьми, то захворювання буде перенесено подібно до неважкої ангіни. Не щеплені діти, занедужуючи, ризикують загинути. А якщо лікарі зуміють збе­регти їм життя, то можливі дуже серйозні ускладнення, такі як паралічі й хвороби серця.

Кір. Краснуха

Це так звані дитячі хвороби. Правда, хворіти ними можуть і дорослі, але рідко. Дорослі хворіють звичайно важче, і в них частіше бувають ускладнення.

І кір, і краснуха викликаються вірусом. Для них характерна висипка, і хоча батьки часто плутають ці два захворювання, між ними немає більше нічого спільного.

Після контакту з хворим кір проявляється швидше. І почи­нається він як сильна застуда: болить голова, з носа тече, болить горло, очі червоні, температура дуже висока. Краснуха «розгойдується» довше — 2−3 тижні. І поводиться як несерйозна застуда: ледь-ледь нежить, ледь-ледь підвищена темпера­тура. Тому перше, що зауважують при краснусі, — висипання. Воно з’являється майже відразу при прояві хвороби і за кілька годин «охоплює» все тіло, особливо яскравим може бути ивоті й внутрішньому боці рук. Висип — маленькі червоні пухирці, наповнені рідиною. Побачивши таку висипку, лікарі звичайно починають обмацувати в хворого область внизу по­тилиці. «Ага, лімфатичні вузли збільшені. Краснуха». Висип, як правило, спостерігається протягом 3−5 днів (а іноді тільки одну ніч) і зникає.

Кір набирає силу поступово, довгий час «прикидаючись» за­студою. У хворих навіть сильний кашель з’являється. А з внутрі­шнього боку щік, на слизовій, начебто манна каша чи висівки приклеїлися. Це для лікаря безсумнівна ознака кору — «плями Філатова». Корева висипка-дуже «дисциплінована» — спочатку з’являється лише на обличчі та шиї, на 2-й день — на тулубі, руках і стегнах. На 3-й день обсипає гомілки і стопи, а на обличчі висип блідне.

Цяточки висипки можуть зливатися одна з одною, тоді на тілі з’являються складної форми фігури.

Кір хоча і вивчене захворювання, але дотепер підносить сюр­призи. Щорічно кором занедужує близько 3 млн. чоловік. Особ­ливо важко хворіють африканці, як правило, 5% із усіх хворих помирає.

Проти кору існує вакцина. Іноді досить одного введення цієї вакцини, Щоб у дитини виробилася несприйнятливість до кору. Для того, щоб це перевірити, у дітей беруть кров і визначають наявність спеціальних тілець, відповідальних за імунітет (не­сприйнятливість). Якщо телець мало — щеплення повторюють.

Від краснухи щеплень не роблять. Хвороба вважається не дуже небезпечною. По-справжньому вона загрожує тільки вагіт­ним жінкам. Якщо в кров матері потрапить збудник хвороби, то ненароджена дитина одержує (через кров же) цей вірус. Надалі в дитини виникають різні каліцтва. Тому вагітним жінкам потрібно уникати контакту з хворими на краснуху.

Епідемічний паротит

Ось ця хвороба має дуже влучну народну назву — свинка! Хоча, якщо бути чесним, у неї цілих три назви. По-пер­ше, найбільш звичне — свинка. По-друге" старе, «бабусине» — завушниця. І, нарешті, найрозумніше, медичне — паротит. Це захворювання викликає вірус, і від нього також можна убезпечи­ти себе щепленням.

Епідемічний паротит-запалення привушних слинних залоз. Вірус поширюється зі слиною хворого при кашлі, чханні чи по­цілунку. Після зараження хвороба проявляється тільки через 2- З тижні: підвищується температура і болісно роздувається час­тина обличчя і шиї нижче вух. Обличчя стає круглим, яку поро­сяти. Хоча іноді уражається слинна залоза з одного боку. Тоді свинка виходить кривою, їсти при паротиті - справжня мука.

Боляче відкривати рот, боляче жувати, боляче ковтати. Тому їдять хворі одну рідку-рідку кашу.

Збільшення залоз продовжується 5−10 днів, а потім поступо­во пухлина зовсім сходить. У підлітків більше 12 років і дорослих хвороба може викликати серйозне ускладнення — орхіт (запа­лення яєчок). Це ускладнення може призвести до безплідності.

Якщо не слухати лікаря, стрибати по квартирі й не пити лисів, можна одержати інше ускладнення-ураження органа слуху, що спричиняє повну глухоту.

Виходить, що паротит-не дуже важка хвороба, але усклад­нення її дуже серйозні. Тому краще зробити щеплення і забути про цю недугу.

Вітряна віспа

Страшну хворобу-віспу — людство перемогло, але подолати вітряну віспу поки не вдається. Ця хвороба не нале­жить до розряду важких захворювань. Вітряною її, напевно, на­зивають тому, що вона поширюється настільки швидко, начебто вітром розноситься. За два дні до того, як хвороба проявиться «у всій красі», людина, що занедужала, уже виділяє хворобо­творний вірус. Нічого не підозрюючи, оточення продовжує спілку­ватися із зараженим, люди самі стають носіями вірусу і так само, «по ланцюжку», заражають усіх навколо. Напевно, цим також по­яснюється і стрімкість поширення хвороби.

Чому «вітряна"-начебто б зрозуміло. А чому віспа? Тому що це захворювання викликає появу на шкірі й слизових висипки, що потім перетворюється на пухирці. Ці пухирці дуже нагадують ті, що виникають при натуральній віспі. Але при натуральній віспі вміст пухирців гнійний і кров’янистий, а при вітряній-це ясно-жовта плазма крові. При цьому організм не дуже страждає від отрут вірусу. Чим більше пухирців, тим важче переносить організм хворобу. «Щасливчики» залишаються тільки із десятком пухирців, але деякі діти бувають буквально всипані ними від голови до ніг. Пухирці дуже сверблять. Роздирати їх не можна. По-перше, у ранку неминуче потраплять мікроби. По-друге, на місці здертого пухирця утвориться невеликий круглий шрам. Щоб зменши­ти сверблячку, підсушити пухирці й убити мікроби, що можуть знаходитися на шкірі, пухирці сильно змазують зеленкою. Оскі­льки особливого лікування вітряна віспа не передбачає і дітям дозволяють гуляти, то під час епідемії навколо можна побачити безліч дитячих облич, прикрашених зеленкою. Це не означає, звичайно, що хворим дітям можна гуляти зі здоровими, їхня спільна прогулянка, контакти категорично забороняються.

Проти цієї хвороби немає щеплення. Практично всі люди пе­реносять у дитинстві це захворювання. І хоча воно не вважаєть­ся важким, не слід забувати, що це все-таки хвороба і що хворо­му потрібен належний режим. Легке захворювання — вітряна віспа-небезпечне своїми ускладненнями.

Скарлатина

Це захворювання можуть викликати 46 видів стреп­тококових бактерій. Багато людей носять деякі з цих видів стреп­тококів у горлі й носі, проте не хворіють, але при цьому самі є переносниками захворювання, тобто заражають навколишніх. Відбувається це при кашлі або чханні.

Прихований період при скарлатині, як правило, триває 7 днів. Потім розгортається хвороба, що нагадує ангіну: дуже висока температура, сильно болить горло. Можуть бути блювота, силь­на слабість. На другий день з’являється висипка: дрібні яскра­во-червоні цятки. Ніколи не буває висипки навколо рота і носа, цей білий трикутник відразу впадає в око. Приблизно тиждень хворий почуває себе дуже погано. Потім температура знижуєть­ся до нормальної, і висип починає бліднути. А на 2-й тиждень хвороби з’являється пластинчасте лущення, особливо помітне на долонях і підошвах.

У наші дні скарлатина дуже часто проходить у такій легкій формі, що в дитини може всього лише на декілька днів підви­щитися температура. тільки коли починається лущення доло­ньок, усі здогадуються, що мали справу зі скарлатиною. Незва­жаючи на те, що скарлатина втратила свою небезпечність, ставитися до неї треба дуже серйозно. Це захворювання «любить» давати ускладнення: як правило, страждають серце та нирки.

Коклюш

Хвороба передається від однієї людини до іншої через кашель. Від зараження до прояву перших ознак хвороби проходить до 2 тижнів. Спочатку це просто нездужання з неве­ликими нежиттю і кашлем. Поступово кашель підсилюється, діти стають дратівливими й примхливими. Наприкінці другого тиж­ня кашель починає поєднуватися зі спазмами. Дитина робить глибокий свистячий вдих, потім йде серія судорожних кашлевих поштовхів. Число таких циклів під час приступу може дохо­дити до 15. Іноді наприкінці приступу буває блювота. Під час приступу дитина збуджена, може метатися, обличчя синюшне, вени шиї розширені, випирають. Язик висувається із рота. Здається, приступ кашлю готовий вивернути дитину навиворіт. І таких приступів на добу може бути від 5 до 50!

Так проходить 3−4 тижні, потім приступи стають рідшими, і нарешті зникають. Хоча «звичайний» кашель може триматися до півроку.

Збудником коклюшу є коротка паличка із закругленими кінця­ми. Щоб уберегти дітей від її поганого впливу, починаючи з три­місячного віку їм роблять щеплення.

Грип

Ця хвороба викликається вірусом. Вона уражає но­соглотку, бронхи й легені. З усіх заразних хвороб грип, мабуть, швидше за всі передається від однієї людини до іншої. Існує багато різних видів вірусу грипу. Деякі з них викликають тільки легке нездужання, але інші можуть призвести до важкої хворо­би. Вірус грипу постійно видозмінюється, і ті ліки, що допомог­ли при минулій хворобі грипом, цього разу можуть давати не­значний ефект. Грип небезпечний своїми наслідками, він дає ускладнення не тільки на серцево-судинну систему, нирки, але і на головний мозок.

Заразність грипу так велика, а вірус так широко розповсюд­жений, що одночасно можуть занедужати мільйони людей. Коли інфекція захоплює тільки міста чи області, говорять про епідемію. Якщо ж хвороба скоряє цілі країни і континенти-це вже панде­мія. У своїй історії людство пережило не одну пандемію грипу.

Основні види вірусу одержали назву, А і В. Медики, що вив­чають інфекційні захворювання, навчилися передбачати, де, коли і який саме грип дасть спалах. Вони можуть навіть досить точно передбачити, скільки людей занедужає.

Захворювання розвивається дуже швидко (іноді протягом 2- З годин). Температура може підвищитися до 40 °C і вище. У м’я­зах і суглобах виникають сильні болі. Нежить невеликий, зате кашель і біль у горлі можуть бути сильними. Дуже велика млявість і слабість, навіть найбільш рухливу дитину кладуть у ліжко. Го­лова «розколюється», на світло боляче дивитися.

Як правило, грип у дітей проходить без особливих усклад­нень. Але щоб не ризикувати, треба пам’ятати наступне: ніколи не вставайте з ліжка завчасноусі ліки, призначені лікарем, слід пити стільки, скільки призначив лікар. Не кидати лікування, коли стало трішечки легше. Потрібно пити якнайбільше рідини, щоб з організму виводилися отрути. Частіше провітрювати приміщен­ня і мити підлогу.

І завжди потрібно пам’ятати: у загартованої дитини, яка любить фізкультуру і спорт, менше шансів підхопити грип. А якщо таке і трапляється, хвороба буде протікати значно легше, ніж у малорухомого ледаря і ласуна, для якого найсмачніший вітамін — цукерка.