Правовий статус органів, які контролюють справляння податків і зборів (реферат)

Реферат на тему:

Правовий статус органів, які контролюють справляння податків і зборів Питання правового статусу суб'єктів податкових правовідносин, зокрема тих, які контролюють справляння податків і зборів, неодноразово досліджувалися в працях як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців фінансово-правової галузі. Серед них можна виділити дослідження Н.І. Хімічевої, С.Г. Пепеляєва, М. П. Кучерявенька, Д.В. Винниць­ко­го [1]. Метою нашого розгляду є дослідження статусу органів, які контролюють справ­лян­ня акцизних зборів згідно з податковим законодавством України, їх місце в системі суб'єктів податкових правовідносин.

Проблема визначення статусу органів, які контролюють справляння податків та збо­рів, невід'ємно пов’язана з двома концептуальними положеннями. По-перше, які платежі відносяться до системи надходжень, контроль за якими делегується державою відповідним органам. По-друге, які механізми делегування повноважень закріплюються при цьому, який набір прав та обов’язків складає їх правовий статус. На жаль, чинне законодавство України дуже суперечливо розкриває ці проблеми і використовує декілька понять, які складно та неоднозначно співвідносяться одне з одним. Так, Закон України «Про держав­ну податкову службу в Україні» [1] використовує поняття «податкові органи», Бюджет­ний кодекс України [2] - термін «органи стягнення», Закон України «Про порядок пога­шення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фон­дами» [3] - поняття «контролюючі органи», «органи стягнення», «податкові органи» .

Такий різноманітний підхід, на нашу думку, лише ускладнює регулювання їх статусу повноважень. Здається, що і розробники законодавчих актів погано розу­міють цю проблему. Наприклад, складно знайти яку-небудь логіку в виділенні таких органів згідноз Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників подат­ків перед бюджетами і державними цільовим фондами». Так, відповідно до п. 1.15 ст. 1 цього Закону, до складу податкових органів входять органи державної податкової служби та митні органи, тоді як у п. 2.1. ст. 2 до складу контролюючих органів окремо віднесені мит­ні органи (п.п. 2.1.1) та податкові органи (п.п. 2.1.4). Більше того, до складу контро­люю­чих органів, фактично, віднесені «державні органи, які в межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повно­тою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) і погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу» (п. 1.12 ст. 1 Закону). Мабуть, у цьому випадку до контролюючих органів повинні бути віднесені всі органи, які контролюють надходження обов’язкових платежів згідно зі ст.ст. 14, 15 Закону України «Про систему оподатку­вання». Але тоді до їх складу доцільно включити і органи МВС, які контролюють справ­ляння податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів тощо. І взагалі незрозуміло, як до органів, уповноважених здійснювати заходи з погашен­ня податкового боргу, віднесені державні виконавці (п.п. 2.3.1), коли до складу контро­люючих органів їх не віднесено. Подібні протиріччя притаманні як і іншим законодавчим актам у галузі оподаткування, так і окремим нормам таких актів, які кореспондуються один з одним.

Систему органів, які контролюють надходження коштів у централізовані фонди, скла­дають державні органи або органи місцевого самоврядування, які у межах своєї компе­тен­ції забезпечують формування дохідних частин централізованих публічних фондів у від­платній (мито, державне мито, плата за торговий патент тощо) або в безоплатній (по­датки, збори та інші обов’язкові платежі) формі у встановлені терміни та розміри.

При цьому ми торкаємось іншої проблеми, яка передбачає розмежування компетенції подібних владних органів у галузі оподаткування, закріплення їх правового статусу в такій формі, щоб окремі права та обов’язки не дублювалися у різних органів. Саме так мож­на створити раціонально функціонуючу систему взаємодоповнюючих органів, які контролюють справляння податків та зборів. До системи органів, які здійснюють мобілі­зацію коштів у централізовані фонди, на нашу думку, необхідно віднести:

1. Податкові органи.

2. Митні органи.

3. Органи Пенсійного фонду України.

4. Органи Фонду соціального страхування.

5. Органи Міністерства Внутрішніх Справ.

6. Судові органи.

7. Органи, які здійснюють реєстрацію актів цивільного стану.

8. Органи Державного казначейства.

9. Органи місцевого самоврядування.

У системі органів, які здійснюють мобілізацію коштів у формі податкових платежів, головне місце займають податкові органи. Власне, це і є їх основним повноваженням, бо саме з цією метою і створена така спеціалізована структура. Важливою ознакою податко­вого органу є його представницький характер, коли, з одного боку, він представляє держ­аву як власника податкових коштів, а з іншого — діє відповідно до своєї компетенції. Податкові органи діють від імені держави і є носіями відповідних повноважень державно-владного характеру.

Державна податкова служба України створена як єдина система керування і контро­лю за дотриманням податкового законодавства, за правильністю числення, повнотою і своєчасністю внесення у відповідний бюджет податків і інших обов’язкових платежів, установлених законодавством. Таким чином, державна податкова служба України — це єдина централізована система органів, яка входить у систему центральних органів дер­жав­ного керування і здійснює контроль за правильністю начислення, повнотою і своєчас­ністю сплати податків і інших неподаткових платежів і незалежна у своїй діяльності від інших державних органів.

Податкові органи для виконання завдань мають відповідні обов’язки і права. Однак надані їм права в деяких випадках виступають одночасно і їх обов’язками. Для держав­ного органу всі права, що випливають з його завдань і функцій, не є права у самому кла­сич­ному розумінні, тобто такі, які орган може використовувати чи не використовувати винятково на власний розсуд, а виступають як служіння державі, тобто, у широкому розумінні - виконання обов’язків перед нею. Усі права й обов’язки, що формують повнова­ження податкових органів, розподіляються на дві групи. Група, що кореспондується з правами й обов’язками платників, та група прав і обов’язків, які реалізуються при взаємо­дії з іншими суб'єктами податкових правовідносин. Важливу роль при цьому має відігра­вати закріплення вичерпного переліку прав і обов’язків податкового органу, який сфор­мує обмеження в застосуванні податковим органом протиправних дій щодо платників податків.

До системи органів державної податкової служби відносяться: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопо­ру­шеннями — податкова міліція. Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків і інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше райони), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції й у їхньому складі відповідні підрозділи податкової міліції.

У Державній податковій адміністрації України і державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі створюються коле­гії. Колегії є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.

Структура Державної податкової адміністрації України затверджується Кабінетом Міністрів України. Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає і звільняє з посади Президент України по представленню Прем'єр-міністра України. Державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах у містах, міжрайонні й об'єднані державні податкові інспекції очолюють начальники, що призначаються на посаду і звільняються з посади Головою Державної податкової адміністрації України по представленню голів відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Начальники керувань податкової міліції призна­чаються Головою Державної податкової адміністрації України.

Державна податкова адміністрація України є вищою ланкою в системі органів дер­жавної податкової служби України. Податкові інспекції як самостійні організаційно-відокремлені органи в системі органів державної податкової служби насамперед висту­пають структурними підрозділами Державної податкової адміністрації України, знахо­дячись у відносинах підпорядкування і діють у межах, установлених законом процедур.

Поряд з Державною митною службою, підрозділами по боротьбі з економічними зло­чинами Міністерства внутрішніх справ податкова міліція є частиною сил, які забезпе­чують економічну безпеку України. Податкова міліція являє собою спеціалізований правоохоронний державний орган виконавчої влади, що забезпечує законність і право­порядок у сфері податкових правовідносин, що діє в складі органів державної податкової служби. Податкова міліція — це воєнізований, контролюючий, оперативно-розшуковий і одночасно правоохоронний орган.

Податкову міліцію очолює начальник податкової міліції - Перший заступник Голови Державної податкової адміністрації України. Податкову міліцію в державних податко­вих адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі очолюють начальники керувань податкової міліції - перші заступники голів відповідних державних податкових адміністрацій.

Діяльність митних органів в Україні регулюється рядом нормативних актів, до яких відноситься Митний кодекс України, Закон України від 25 червня 1991 року «Про митну спра­ву в Україні», Указ Президента України від 20 січня 1995 року «Про державний мит­­ний комітет України» тощо. До системи митних органів відносяться Державний митний комітет України, територіальні митні органи, митниці та інші митні установи. Терито­ріаль­­ні митні органи здійснюють безпосереднє керівництво митними керуваннями, роз­ташованими на відповідній території. Митні органи здійснюють мобілізацію коштів у централізовані фонди держави, які сплачують при перетинанні митного кордону, стя­гують податок на додану вартість та акцизний збір, мито, митні збори.

Діяльність органів Пенсійного фонду в Україні регулюється Положенням про Пенсій­ний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року, Законом України від 26 червня 1997 року «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» тощо. Контроль за точним та своєчасним і повним нарахуванням, перераху­ванням і надходженням збору здійснюється органами Пенсійного фонду України відповід­но до Закону України від 21 травня 1999 року «Про здійснення контролю за сплатою збору на обов’язкове державне пенсійне страхування і збору на обов’язкове соціальне страхування» .

Органи Пенсійного фонду України як органи, які здійснюють мобілізацію коштів у цент­ра­лі­зовані фонди держави, також здійснюють контроль за повним і своєчасним над­ходженням у Пенсійний фонд України збору на обов’язкове державне пенсійне страху­вання. Це забезпечується обліком платників, визначенням ставок збору для різних груп платників та визначенням боргу і пені за несвоєчасну сплату збору.

Органи Фонду соціального страхування здійснюють мобілізацію коштів у централі­зовані фонди держави, контроль за надходженням страхових внесків від осіб, які є обов’язковими страховиками. Дана функція забезпечується обліком обов’язкових і добро­вільних страховиківвизначенням ставок страхового внеску для різних груп платників, що є диференційованимдією системи звітності платників з даного платежу. Сплата страхового внеску в даний Фонд може бути як обов’язковою, так і добровільною.

При розгляді органів судової влади як органів, які здійснюють мобілізацію коштів у централізовані фонди держави, насамперед йдеться про стягування судами плати за здій­снення юридично значущих дій в інтересах платників і видачу їм відповідних документів. Платою за такі дії і виступає державне мито. Особливості справляння державного мита регулюються Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993. Державне мито сплачується за місцем розгляду й оформлення документів і зара­ховується в бюджет місцевого самоврядування, крім мита, стягнутого з позовних заяв, що подаються в господарський суд.

Органи, які здійснюють реєстрацію актів цивільного стану, також здійснюють мобілі­зацію коштів у централізовані фонди, коли стягують плату (державне мито) за здійснення юридично значущих дій в інтересах платників і видачу їм відповідних документів. Дер­жав­не мито в цьому випадку стягується за здійснення певних актів громадянського стану: реєстрація шлюбу, реєстрація розірвання шлюбу, реєстрація зміни прізвища, ім'я та по батькові, реєстрація повторної зміни прізвища, ім'я і по батькові, не пов’язаного з реєст­ра­цією шлюбу, за видачу свідчення в зв’язку зі зміною, доповненням, виправленням і відновленням записів про реєстрацію цивільного стану, за видачу повторних свідчень про реєстрацію актів громадянського стану.

Органи, які реєструють транспортні засоби (органи Державтоінспекції), забезпечують мобілізацію коштів у централізовані фонди при сплаті податку з власників транспортних засобів відповідно до Закону України «Про податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів». При цьому платники податку зобов’язані пред’яв­ляти органам, які здійснюють реєстрацію чи перереєстрацію, технічний огляд транспорт­них засобів, квитанції чи платіжні доручення на сплату податку як за попередній, так і за поточний період.

Органи місцевого самоврядування стягують плату за державну реєстрацію і пере­реєст­ра­цію суб'єктів підприємницької діяльності. Для державної реєстрації суб'єкта під­приємницької діяльності останній надає в орган державної реєстрації пакет доку­ментів, серед яких в обов’язковому порядку повинний бути документ, що засвідчує вне­сення плати за державну реєстрацію. Кошти, що отримуються від плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, зараховуються в розмірах 70% - у місцеві бюджети за місцем знаходження суб'єкта- 30% - у державний бюджет.

Література:

1. Налоговое право: Учебное пособие / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М.: ИД ФБК Пресс, 2000; Кучерявенко Н. П. Налоговое право. — Харьков: Легас, 2001; Винницкий Д. В. Субъекты налогового права. — М.: Норма, 2000; Финансовое право: Учебник / Химичева Н. И. — М.: БЕК, 1995.

2. Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 15. — Ст. 84.

3. Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 37−38. — Ст. 189.

4. Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.