Аналіз фінансового стану підприємства як фактор формування стратегії

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Економічний факультет Кафедра економіки підприємства КУРСОВА РОБОТА на тему: «Аналіз фінансового стану підприємства як фактор формування стратегії»

м. Львів — 2014 рік

Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні основи аналізу фінансового стану підприємства

1.1 Поняття фінансового стану підприємства та його показники

1.2 Фінансова стійкість підприємства, її типи та основні показники

1.3 Методи аналізу фінансового стану підприємства Розділ 2. Аналіз фінансового стану Бродівського ДЛГ

2.1 Економічний аналіз фінансового стану Бродівського держлісгоспу

2.2 Порівняльний аналіз планових і фактичних фінансових показників діяльності Бродівського ДЛГ

2.3 Факторний аналіз прибутку від реалізації продукції Бродівського ДЛГ Розділ 3. Шляхи вдосконалення ефективності аналізу фінансового стну господарюючих суб'єктів

Висновки Література

Вступ фінансовий стан аналіз прибуток Комплексний фінансовий аналіз підприємства з метою визначення факторів позитивної та негативної дії на кінцеві результати його діяльності - одна з найскладніших задач фінансового менеджменту. Це пояснюється тим, що на фінансовий стан впливають і зовнішні, і внутрішні фактори. До зовнішніх, зокрема, відносяться: політико-правові, технологічні, соціально-економічні, культурні, демографічні і ін. В свою чергу, від менеджерів фірми залежить вирішення таких питань як вибір товарного асортименту, партнерів в бізнесі, форми організації виробництва, напрямів фінансування, використання або розподілу прибутку і ін. Тісна взаємодія факторів зовнішнього і внутрішнього характеру в кінцевому підсумку відображається на фінансових результатах підприємства — доході, рентабельності продукції і капіталу, ліквідності балансу, платоспроможності тощо.

Загострення соціально-економічної кризи, в тому числі і в лісовому господарстві України, не змогло не позначитися на умовах функціонування і розвитку первинних ланок народного господарства, зокрема, Бродівського держлісгоспу. Оцінка ефективності його господарювання, комплексний аналіз факторів макроі мікросередовища в тому числі конкурентів, постачальників, покупців потребують спеціального дослідження ринку лісоматеріалів, попиту в межах України і за кордоном тощо.

Розділ 1. Теоретичні основи аналізу фінансового стану підприємства

1.1 Поняття фінансового стану підприємства та його показники Необхідною умовою функціонування підприємства в ринковій економіці є забезпечення здатності безперебійно виконувати свої фінансові зобов’язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками [38, С. 353]. Як підтверджує практика це можливо лише при суворому додержанні принципів комерційного розрахунку, головним серед яких є зіставлення витрат і результатів, одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Саме ця умова є визначальною для формування фінансового стану підприємства.

Як видно з опрацьованої літератури [2,10,11,23,34,40,42,43,53,61,64] більшість економістів, що досліджували теорію фінансового стану, вважають, що фінансовий стан — це комплексне поняття, яке характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства, а саме його фінансову конкурентоспроможність (платоспроможність, кредитоспроможність), виконання зобов’язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Дотримуються цієї точки зору автори робіт з дослідження теорії та практики визначення фінансового стану Г. Б. Поляк, І.А. Акодіс, Т.А. Краєва, В. Г. Артеменко, М. В. Беллендир, А. Д. Шеремет, Н. А. Русак, В. А Русак та інші. Аналогічною є позиція з цього питання В. А, Борисової, яка під фінансовим станом підприємства розуміє «забезпеченість суб'єкта господарювання власними та залученими засобами, можливість та ефективність їх використання в своєму обігу за існуючих економічних умов» [15, С. 63 — 68].

Іншої думки російські економісти, зокрема, В.М. Родіонова, яка зауважує, що наявність власних обігових коштів, їх збереження, співвідношення між власними та залученими обіговими коштами характеризують ступінь фінансової стійкості підприємства, його положення на фінансовому ринку, можливості додаткової мобілізації фінансових ресурсів за допомогою випуску цінних паперів та В.Г. Белоліпецький, який найважливішою характеристикою стану фірми визначає величину або наявність власних обігових коштів.

Не можемо не погодитися з думкою професора Д. С. Молякова, який, вдаючись до критики обох вище визначених концепцій, зауважує, що у першому визначенні фінансовий стан характеризується лише наявністю, розміщенням та використанням фінансових ресурсів підприємства, а у другому поняття фінансового стану підприємства та його стійкість визначаються лише наявністю обігових коштів, ефективністю його використання та мобілізацією фінансових ресурсів, отриманих від випуску цінних паперів, і забувається про не менш суттєві джерела фінансових ресурсів, що відіграють важливу роль у забезпеченні фінансової стійкості підприємства, таких, як валовий дохід, прибуток, амортизація. З погляду Д. С. Молякова «фінансовий стан не може характеризуватись лише наявність та використанням обігових коштів, рівною мірою — також наявністю та використанням тільки фінансових ресурсів… Фінансовий стан — це комплексне поняття, що відображає результат взаємодії всіх елементів фінансових та кредитних відносин, які виникають у підприємства в процесі його господарської та комерційної діяльності».

Поділяють позицію Д. С. Молякова українські економісти В. Г. Козак та Г. Я. Козак, які також вважають, що фінансовий стан підприємства характеризується як розміщенням і використанням засобів (активів), так і джерелами їх формування — власного капіталу й зобов’язань.

Варто звернути увагу на існування іноді досить обмеженого трактування фінансового стану як просто сукупності показників, які або відображають наявність, розміщення та використання ресурсів (саме так визначено поняття фінансового стану у Положенні про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації [2]), таке тлумачення поняття дають учені А.І. Ковальов, В. П. Привалов, М.І Баканов, А. Д. Шеремет [10, С.98−100]), або як сукупності показників, що показують його здатність погасити свої боргові зобов’язання (таке визначення дають Е. А Маркар’ян, Г. П. Герасименко).

В.О. Мец вважає, що фінансовий стан підприємства — це показник його фінансової конкурентоспроможності, тобто платоспроможності, кредитоспроможності, виконання зобов’язань перед державою та іншими підприємствами.

На нашу думку, фінансовий стан відбиває фінансову конкурентоспроможність, є її віддзеркаллям, але не є показником як таким. По-друге, кредитоспроможність включає в себе платоспроможність, тому вважаємо, що вище наведене визначення є дещо громіздким і потребує певного уточнення.

Більш чітко визначено співвідношення між поняттям фінансового стану та системою показників академіком Г. Б. Поляком, який вважає, що фінансовий стан лише характеризується сукупністю показників, але знов-таки відтворюють процес формування та використання фінансових ресурсів підприємства, тобто загалом Г. Б. Поляк є прибічником першої концепції визначення фінансового стану.

Необхідно звернути увагу на те, що у більшості визначень фінансового стану розуміється його статичний стан, тобто забезпеченість ресурсами або їх розміщення на певну дату. Дуже чітко відбито цю позицію у визначенні поняття фінансового стану Г. В. Савицькою, яка вважає, що «фінансовий стан — це економічна категорія, яка відображає стан капіталу в процесі його кругообігу та здатність суб'єкта господарювання до саморозвитку на фіксований момент часу».

Вважаємо, що поняття фінансового стану за своєю суттю є динамічним, поділяючи думки економістів В. В. Ковальова і О.Н. Волкової, які визначають, що фінансовий стан «…характеризує потенційну і фактичну можливість підприємства розрахуватись за поточними зобов’язаннями, а також його фінансову стійкість у довгостроковій перспективі» та Е.А. Уткіна, який зазначає, що «стійкий фінансовий стан фірми обов’язково передбачає її розвиток». Прибічнику концепції динамічності фінансового стану є також І.В. Дем’яненко, який зауважує, що в умовах ринку фінансовий стан підприємства розкриває не лише ступінь його життєдіяльності, а й потужність чинників розвитку, яка акумулюється в його стійкості (стабільності). На думку економіста І.В. Дем’яненко, «коли йдеться про характеристику стану певного процесу (в нашому випадку фінансово-господарського функціонування», необхідно брати до уваги ту обставину, що будь-який процес — це дія, рух, а рух не може бути статичним — він динамічний у суті свого прояву… Застосування терміну «стабільність» до характеристики фінансового стану підприємств є ознакою сталості (постійності) руху як динамічного процесу, що має певну швидкість, темп, вимір прояву у порівнянні розмірностей теперішнього стану з минулим. Використання терміну «стійкість» до динамічного процесу характеризує сталість його прояву в часі, тобто динамічну стійкість". І щоб остаточно переконати опонентів у динамізмі фінансового стану, І.В. Дем’яненко зазначає, що «ринковій економічній системі притаманна іманентність фінансової стабільності, що втілюється у такій її якості, як самозростання капіталу та генерація прибутку. Без прибутку ринкове… виробництво не існує, а генерація прибутку є індикатором його динамічної фінансової стійкості» [23, С.83−84].

Цікавою та неординарною є позиція з приводу визначення фінансового стану професора А.В. Чупіса, який відокремлює поняття фінансовий стан від поняття фінансове положення залежно від динамічності або статичності того чи іншого поняття. А.В. Чупіс визначає, що «…між поняттями „фінансовий стан“ та „фінансове положення“ підприємства існує певна різниця… У сфері психології фінансового управління… найчастіше цікавить рівень фінансового стану, зафіксований, з одного боку, певним моментом часу, а з іншого — відповідним цьому моментові набором значень показників, що відображають як найповніше потенціал підприємства, а також його можливість зробити той чи інший крок у відношенні інших суб'єктів відносин…». На думку А.В. Чупіса, «…поняття „фінансове положення“ підприємства… повинно характеризуватися системою параметрів або показників… У цілому показники дають узагальнюючу якісну характеристику положення підприємства на визначений момент часу та рівня його фінансових можливостей у цих умовах». Під «фінансовим положенням» підприємства, стверджує А, В. Чупіс, варто розуміти забезпеченість підприємства власними та залученими коштами, можливість та ефективність їх використання в своєму обігу за економічних умов, що склалися. «Аргументи, що приводяться на користь використання поняття „фінансове положення“ підприємства відносяться… до оцінки фіксованого стану підприємства. Фінансове положення — це певний рівень фінансового стану». Саме поняття «фінансове положення», на думку А.В. Чупіса, повинно бути формалізованим у вигляді показника або системи показників.

Варто зазначити, що більшість економістів, такі, як Г. В. Савицька, О.В.Єфімова, В. В. Бочаров, А. Г. Грязнова, М. А. Федотова, Д. С. Моляков, Г. Д. Поляк, І.А. Акодіс, Т.А. Краєва, Н. А. Русак, В. А Русак, В. В. Ковальов, О. Н. Волкова, Ф.Б. Ріполь-Сарагосі, В. Г Артеменко, М. В. Беллендир та інші не бачать різниці між поняттями фінансовий стан та фінансове положення, оперуючи у більшості випадків обома цими поняттями в статичному їх значенні.

Чіткості у цьому питанні додає доктор економічних наук, професор І.А. Бланк, який вводить в понятійний апарат, що використовується при висвітленні проблем фінансового управління, поняття «фінансова позиція». «Фінансова позиція, — визначає І.А. Бланк, — це стан обсягу та структури активів, капіталу, а також основних фінансових ре6зультатів діяльності підприємства на певну дату. Фінансова позиція є предметом аналізу та оцінки з метою виявлення реального фінансового стану підприємства». Фінансовий стан — «це рівень збалансованості окремих структурних елементів активів та капіталу підприємства, а також рівень ефективності їх використання. Оптимізація фінансового стану є однією з основних умов успішного його розвитку в перспективі». Думка І.А. Бланка дещо співпадає з тлумаченням поняття фінансового положення, що наведене у Великому економічному словнику під редакцією А.М. Азріліяна, де визначено, що «фінансове положення — це активи організації, співставлені з їх джерелами (зобов'язаннями та власним капіталом)». Зауважимо, що у вищезгаданому словнику, з одного боку, відсутнє визначення фінансового стану, а з другого — з визначення фінансового положення незрозуміло: за який період, чи на яку дату здійснюється це співставлення.

У Фінансовому словнику за редакцією А. Г. Загороднього, Г. Л. Вознюк, Т. С. Смовженко дається більш широке тлумачення поняття фінансового стану, а саме: «фінансовий стан — це стан економічного суб'єкта, що характеризується наявністю у нього фінансових ресурсів, забезпеченістю коштами, необхідними для господарської діяльності, підтримання нормального режиму праці та життя, здійснення грошових розрахунків з іншими економічними суб'єктами».

Нам є близькою позиція економіста М. Я. Коробова, який стверджує, що «…фінансовий стан підприємства — це складна, інтегрована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінансовий стан підприємства можна визначити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. Таке трактування суті поняття „фінансовий стан“ дає змогу розуміти під ним характеристику діяльності підприємства, у якій знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі й роботи з управління фінансовими ресурсами». Звернемо увагу на те, що робота з управління фінансовими ресурсами у цьому визначення пригадується «у тому числі «, тобто хоча і згадується як досить важлива, але не є єдиною.

Розвиваючи концепцію М. Я. Коробова, сформулюємо свою думку щодо визначення сутності фінансового стану. На наш погляд, фінансовий стан — це економічна категорія, яка виступає складною, інтегрованою за багатьма показниками характеристикою діяльності підприємства у певному періоді, що відображає ступінь забезпеченості підприємства власними та залученими фінансовими ресурсами, ступінь їх співвідношення між собою та раціональності розміщення, забезпеченості власними обіговими коштами для здійснення ефективної господарської діяльності в майбутньому та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями.

Заслуговують на увагу декілька принципових моментів щодо вищезазначеного визначення сутності фінансового стану. По-перше, складність та інтегрованість самого поняття, по-друге — у визначенні чітко позначено динамізм економічної категорії, тобто це не комбінація показників на певну дату, а характеристика діяльності у визначеному періоді, по-третє, фінансовий стан відображає як забезпеченість ресурсами та їх структуру, якість інвестиційної політики підприємства, по-четверте, у визначенні відбито мету, задля якої здійснюється господарська діяльність будь-якого підприємства, — щодо здійснення ефективної господарської діяльності у майбутньому та своєчасного проведення грошових розрахунків за зобов’язаннями.

Ми вважаємо, що поняття фінансове положення є тотожнім поняттю фінансова позиція, повністю погоджуючись з тезою А.В. Чупіса, що фінансове положення є певним рівнем фінансового стану, зафіксованим на певний момент часу.

О.С. Філімоненков вважає, що «Фінансовий стан — це одна з найважливіших характеристик виробничо-фінансової діяльності підприємства».

В економічній літературі існують такі характеристики фінансового стану: задовільний та незадовільний, стійкий та нестійкий, добрий та поганий, надійний та ненадійний, фінансово-адекватний та фінансово-неадекватний тощо.

Характеристику фінансового стану як добрий та поганий, окрім В.М. Родіонової та М.О. Федотової, дає також В.М. Іваненко. На думку В.М. Іваненка, «успіх фінансової діяльності віддзеркалює добрий (міцний, стійкий, задовільний) фінансовий стан підприємства. Проте він може бути поганим, нестійким, незадовільним» [28, С.57−61]. Окрім цього, економіст виділяє три основні стадії погіршення фінансового стану: хиткий, скрутний, критичне погіршення фінансового стану, яке призводить до банкрутства.

«Кожне підприємство повинно прямувати до позитивного фінансового стану, тобто до створення достатнього обсягу фінансових ресурсів, що виступає гарантом своєчасності розрахунків з постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансової системи, подальшого економічного та соціального розвитку» — так твердить О. С Філімоненков.

Метою оцінки фінансового стану підприємства виступає пошук резервів збільшення його прибутковості, рентабельності та платоспроможності.

Оцінка фінансового стану підприємства повинна здійснюватись за допомогою вирахування системи економічних показників, які характеризують господарсько-фінансовий стан господарюючих суб'єктів.

Багато вчених мають свою класифікацію показників, які характеризують фінансовий стан підприємства. Найбільш повно їх значення розкриває вчений-економіст О.С. Філімоненков. Основними показниками, які характеризують фінансовий стан підприємства, є:

1. Прибутковість (рентабельність) роботи підприємства.

2. Оптимальний розподіл прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків і обов’язкових відрахувань.

3. Наявність власних фінансових ресурсів (основних і оборотних коштів), які забезпечують нормальний процес виробництва та реалізації продукції.

4. Наявність власних джерел формування оборотних активів в обсязі, достатньому для їх покриття.

5. Платоспроможність підприємства.

6. Ліквідність.

Якщо підприємство досягає у вказаних напрямках необхідних оптимальних параметрів, його фінансовий стан стійкий.

Прибутковість — доходність, окупність вкладених затрат і використаного майна, кінцевий результат діяльності підприємства. Вона характеризується кількістю отриманого прибутку на одиницю відповідних складових процесу виробництва або сукупних затрат підприємства.

Сума отриманого прибутку — показник, який найбільш повно характеризує результативність роботи підприємства, рівень його доходності.

Прибуток, хоч і є результатом діяльності підприємства, не характеризує рівня ефективності роботи, вкладених затрат, використаного майна. Тому в практиці господарювання для більш повної оцінки ефективності роботи підприємства, вкладених затрат, використання майна застосовується відносний показник — рентабельність.

Рентабельністьце відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства.

У практиці господарювання обраховуються такі показники рентабельності рентабельність продукції рентабельність виробництва рентабельність продажу рентабельність виробничих фондів рентабельність вкладень (капіталу) у виробництво та ін.

Рентабельність продукції (всієї або окремих її видів), а також виробництва в цілому можна розрахувати за формулою

(1.1)

де Р — рівень рентабельності продукції, %; П — прибуток від реалізації продукції (всієї або окремих видів), грн.; С — собівартість проданої продукції (всієї або окремих видів), грн.

Показник рентабельності реалізованої продукції дає уяву про те, скільки прибутку отримує підприємство на одну гривню витрат, вкладених для отримання цього прибутку.

Рентабельність реалізованої продукції (продажу) — це відношення прибутку до виручки (обороту) від реалізації продукції. розрахувати її можна за формулою

(1.2)

де В — виручка від продажу продукції, грн.

Показник рентабельності продажу означає, скільки отримано прибутку на одну гривню реалізованої продукції в оцінці за цінами продажу. Його збільшення свідчить про зниження витрат на виробництво та продаж продукції, або про підвищення цін на продані товари, роботи, послуги.

Рентабельність виробничих фондів — це відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів. Розраховується вона за формулою

(1.3)

де С_ОВФ, С_МОЗ — середньорічна вартість основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів (нормованих) відповідно, грн.

Показник рентабельності фондів означає, скільки прибутку отримано на одиницю вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів. Його збільшення вказує або на збільшення балансового прибутку, або на зниження вартості матеріальних оборотних активів.

Для характеристики ефективності використання фінансових ресурсів розраховується показник рентабельності вкладень усіх коштів у виробництво, власних вкладень, вкладень в акції інших підприємств.

Рентабельність вкладень у підприємство в загальному вигляді визначається по вартості всього майна, яке є в розпорядженні підприємства, шляхом ділення загального прибутку на середньорічну величину загального підсумку балансу. Розрахунок цього показника можна здійснити за формулою

(1.4)

де П — загальний прибуток, грн.; ПБ — підсумок балансу, грн.

Розрахований показник рентабельності вкладень відображає рівень ефективності використання всіх вкладень підприємства у виробництво і показує, скільки копійок прибутку «заробила» кожна гривня фінансових вкладень.

Рентабельність власних вкладень визначається відношенням чистого прибутку до середньорічної суми власних коштів, розрахованої по балансу (без інвестицій і незавершеного будівництва).

Рентабельність довгострокових фінансових вкладень (вкладень в акції та інші цінні папери, вкладень у вигляді участі на паях в інших підприємствах) підприємств визначається відношенням суми доходів від цінних паперів і участі на паях в інших підприємствах до загального обсягу довгострокових фінансових вкладень.

Розрахунок вищевказаних показників рентабельності, їх аналіз дозволяє курівникам господарюючих суб'єктів і підприємцям орієнтуватися в економічному рівні вирішення відповідних питань, ведення господарства та прийняття необхідних заходів щодо поліпшення господарювання.

Найважливішим показником фінансового стану підприємства є його забезпеченість власними оборотними коштами та ефективність їх використання.

О.С. Філімоненков вважає, що «Кожне підприємство для забезпечення нормального процесу виробництва повинно мати відповідну кількість оборотних активів. Розмір цих активів на певному підприємстві пов’язаний як із обсягом виробництва, так і зі швидкістю їх обігу. Розширення обсягів виробництва потребує і збільшення обігових коштів. Прискорення ж оборотності обігових активів, навпаки, приводить до зниження їх кількості, необхідної для забезпечення нормального процесу виробництва. В останньому випадку підвищується ефективність використання оборотних активів, які вкладаються у виробництво».

Тому аналіз забезпеченості підприємства власними оборотними коштами і ефективності їх використання має суттєве значення для оцінки фінансового стану підприємства.

Забезпеченість підприємства власними оборотними активами визначається порівнянням їх фактичної наявності, яка розраховується по балансу на відповідну звітну дату, зі встановленим нормативом (плановою потребою). При перевищенні фактичної наявності над встановленим нормативом на підприємстві утворюється надлишок власних оборотних активів, а, навпаки, — нестача. Наявність як надлишку, так і недостачі оборотних активів негативно впливає на фінансову діяльність підприємства, стійкість його фінансового стану. Тому чітка організація оборотних активів, дотримання відповідності фактичної їх наявності до встановленого нормативу буде сприяти зміцненню фінансового стану підприємства.

«Найважливішим показником фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої, — визначає О.С. Філімоненков, — полягає в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми зобов’язаннями (пасивами) за допомогою майна (активів), які є на балансі, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити свої борги — заборгованості перед постачальниками, перед банком за повернення кредитів перед бюджетом і позабюджетними централізованими фондами по сплаті податків та платежів, перед робітниками по виплаті заробітної плати та ін».

До активів підприємства відносяться виробничі запаси, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти тощо. Ці активи називаються ліквідними через те, що їх можна відносно швидко продати (стягти), і за отримані грошові кошти погасити наявні боргові зобов’язання.

Ліквідність суб'єкта господарювання визначається відношенням вартості ліквідного майна, тобто активів, які можуть бути використані для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованості. По суті, ліквідність суб'єкта господарювання — це ліквідність його балансу. Ліквідність же балансу підприємства — це зв’язок можливості продажу його активів з одночасною оплатою пасивів.

Ліквідність балансу підприємства визначається рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань.

При цьому до активів, які беруть участь у розрахунках, включаються грошові кошти і цінні папери, дебіторська заборгованість, матеріальні запаси цінностей і незавершене виробництво, основні фонди, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення й устаткування. Не включаються до активів заборгованість засновників по їх вкладах до основного фонду, збитки.

До складу пасивів, які беруть участь у розрахунках, включаються кредиторська заборгованість, короткострокові і довгострокові кредити та позичені кошти, джерела формування власних оборотних активів, цільове фінансування та цільові надходження, резерви майбутніх витрат та платежів, а також інші пасиви.

При цьому «Найбільш ліквідні активи — грошові кошти та цінні папери підприємства, — вважає О. С, Філімоненков, — повинні бути більші або дорівнювати найбільш терміновим зобов’язанням (кредиторській заборгованості). Активи, що швидко реалізуються — дебіторська заборгованість та інші активи, — повинні бути більшими або дорівнювати короткостроковим пасивам (короткостроковим кредитам і позиченим коштам). Активи, що повільно реалізовуються — запаси та втрати, за винятком витрат майбутніх періодів, — повинні бути більшими або дорівнювати довгостроковим пасивам (довгостроковим кредитам та позиченим коштам). Активи, що важко реалізовуються — нематеріальні активи, основні фонди, незавершені капітальні вкладення й устаткування, — повинні бути меншими або дорівнювати сталим пасивам (джерелам власних коштів)».

«При виконанні зазначених вище умов баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним. У випадку, якщо одна або декілька з вказаних умов не виконуються, ліквідність балансу в більшій або меншій мірі відрізняється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх залишком в іншій групі у вартісному виразі».

В залежності від того, якими платіжними засобами підприємство має можливість погасити свої зобов’язання, розраховують декілька показників ліквідності (платоспроможності).

О.С. Філімоненков вважає, що найважливішим показником платоспроможності (ліквідності) є коефіцієнт покриття. Він показує рівень покриття активами підприємства своїх зобов’язань. Визначається коефіцієнт покриття відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов’язань

(1.5)

де К_П — коефіцієнт покриття; ПА — поточні активи; ПЗ — поточні зобов’язання.

Нормативне значення коефіцієнта більше 1.

У цьому випадку підприємство може своєчасно погасити свої зобов’язання. При значенні коефіцієнта менше одиниці - підприємство має неліквідний баланс.

Крім коефіцієнта покриття, для оцінки рівня ліквідності розраховують коефіцієнти швидкої та абсолютної ліквідності.

О.С. Філімоненков твердить, що коефіцієнт швидкої ліквідності (К_ШЛ) — розраховується діленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реалізовуються (грошових коштів і дебіторської заборгованості), на поточні зобов’язання

(1.6)

де ГК — грошові кошти; ДЗ — дебіторська заборгованість.

Середнє значення коефіцієнта швидкої ліквідності знаходиться у межах 0,5−0,6.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризується рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов’язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов’язань. Для розрахунку коефіцієнта абсолютної ліквідності (К_АЛ) можна використовувати таку формулу

(1.7)

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності більше 0,2 є достатнім, щоб підприємство своєчасно розраховувалось по своїх боргах з кредиторами. Зниження рівня коефіцієнта означає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства.

При значенні коефіцієнта абсолютної ліквідності менше 0,2, а коефіцієнта покриття менше 0,5 підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна.

Надзвичайно важливим показником фінансового стану підприємства є його платоспроможність, значення якої О.С. Філімоненков визначає так: «Платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов’язань протягом року».

Часом платоспроможність помилково ототожнюють з наявністю грошових коштів на рахунках в установах банків і в касі підприємства. Проте, наявність грошових коштів в установах банків і в касі характеризує не платоспроможність, а поточну готовність (можливість) підприємства розрахуватись по виникаючих зобов’язаннях.

Вважається, що наявність грошових коштів у підприємств на рахунках у банках повинна відповідати різниці між поточною кредиторською і дебіторською заборгованістю.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів, сплаті платежів до бюджету, позабюджетних фондів та інші у зв’язку з перевищенням зобов’язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність або неспроможність.

Підприємство визначається неплатоспроможним на підставі виявлення незадовільної структури балансу.

Вчений-економіст вважає, що «незадовільна структура балансу — це такий стан майна і зобов’язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов’язань перед кредиторами в зв’язку з недостатнім рівнем ліквідності майна».

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, О.С. Філімоненков вважає такі: коефіцієнт автономії (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт фінансового левериджу; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (платоспроможності) та ін.

Коефіцієнт автономії - показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Розраховується коефіцієнт автономії (К_АВТ) за такою формулою

(1.8)

де ВК — власний капітал; ВМ — вартість майна.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії складає більше 0,5. Ця величина показника дозволяє припустити, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов’язань. Отже, чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності - показник, який характеризує відношення власних і позичкових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позичкових коштів привернуло підприємство в розрахунку на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Визначення коефіцієнта фінансової стабільності можна здійснювати за формулою

(1.9)

де К_ФС — коефіцієнт фінансової стабільності; ПК — позикові кошти.

Нормальним (нормативним) вважається стан, коли коефіцієнт більший одиниці. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел.

«Коефіцієнт фінансового левериджу — показник, який характеризує відношення довгострокових зобов’язань і джерел власних коштів підприємства, тобто він показує, скільки довгострокових зобов’язань приходиться на одиницю джерел власних коштів» — таке визначення дає О.С. Філімоненков. Розрахунок коефіцієнта фінансового левериджу (К_ФЛ) можна провести за формулою

(1.10)

де ДЗ — довгострокові зобов’язання.

Нормативним вважається такий стан, коли коефіцієнт менший 1. У цьому випадку фінансовий стан підприємства відносно нормальний.

За визначенням О.С. Філімоненкова «Коефіцієнт забезпеченості власними засобами» — показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів підприємства, тобто він показує, скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства приходиться на одиницю цих активів. Розраховується цей коефіцієнт по даних балансу підприємства за відповідний звітний період таким чином: від підсумку по розділу 1 пасиву балансу віднімається підсумок по розділу 1 активу балансу і отримана різниця ділиться на суму підсумку розділу 2 активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних і прирівняних до них джерел формування оборотних засобів ділиться на фактичну вартість оборотних засобів, які є на підприємстві

(1.11)

де К_ЗВК — коефіцієнт забезпеченості власними коштами; П₁ — сума підсумку по розділу 1 пасиву балансу; А_1, А₂ — сума підсумків активу балансу відповідно по розділах 1 і 2.

Нормальним вважається такий стан, коли коефіцієнт перевищує 0,1. Це означає, що оборотні активи, які є у підприємства, покриваються власними і прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості буде означати, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження вкаже на нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

О.С. Філімоненков вважає, що коефіцієнт покриття (платоспроможності) — показник, який характеризує рівень достатності оборотних коштів (поточних активів) підприємства для погашення своїх поточних зобов’язань протягом року. Визначається він відношенням усіх поточних активів (за винятком витрат майбутніх періодів) до поточних зобов’язань підприємства. Для розрахунку коефіцієнта покриття (платоспроможності) (К_П) можна використовувати таку формулу

(1.12)

де ПА — поточні активи; В_МП — сума витрат майбутніх періодів; ПЗ — поточні зобов’язання.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів приходиться на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань. Нормативне значення коефіцієнта більше 1. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж поточні зобов’язання. В такому випадку у підприємства добрий фінансовий стан, і воно може своєчасно погасити свої платіжні зобов’язання.

М.В. Гридчіна вводить характеристику безпечності фінансового стану. У якості критерію надійності економіст пропонує прийняти стійке перевищення надходження коштів над витрачаннями (позитивний грошовий потік). Значні коливання цього перевищення або перевищення витрат коштів над надходженням визначають, на думку М.В. Гридчіної, нестійкий фінансовий стан.

О.В. Нусінова для характеристики фінансового стану оперує поняттям фінансова адекватність та фінансова неадекватність, вважаючи за доцільне використання терміну фінансової неадекватності як останнього ступеня фінансової неплатоспроможності. Щоб розрізнити ступінь фінансової неадекватності, автор концепції пропонує ввести терміни загальної та поточної фінансової неадекватності залежно від того, яка сума короткострокових зобов’язань розглядається до погашення (поточні платежі або минулі борги, погашення яких є обов’язковим) [45, С.69−75].

Отже, фінансовий стан визначає результативність діяльності та спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Для доброго та стійкого фінансового стану підприємства фірма повинна враховувати різні фактори, які впливають на її діяльність.

Теорію фінансового стану підприємства вивчали багато вчених-економістів, але єдиної думки суті цього поняття немає. Ми приймаємо визначення, що «Фінансовий стан підприємства — це показник його фінансової конкурентоспроможності, тобто платоспроможності, кредитоспроможності, виконання зобов’язань перед державою та іншими підприємствами», підтримуючи думку вченого В. О. Меца.

1.2 Фінансова стійкість підприємства, її типи та основні показники Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість.

Варто зазначити, що більшість економістів ототожнюють поняття фінансовий стан та фінансова стійкість, але фінансова стійкість у цьому випадку розуміється ними як стійкий, або позитивний фінансовий стан. М. Я. Коробов зауважує «якщо параметри діяльності підприємства і розміщення його фінансових ресурсів відповідають критеріям позитивної характеристики фінансового стану, говорять про фінансову стійкість підприємства. У системі об'єктів фінансово-економічного аналізу саме їй належить провідна роль».

Великий економічний словник під редакцією А.М. Азріліяна дає визначення фінансової стійкості підприємства як стабільності фінансового положення, що знаходить вплив у збалансованості фінансів, достатній ліквідності активів, наявності необхідних резервів.

В.М. Родіоновою та М. О. Федотовою визначено, що «фінансова стійкість відображає такий стан фінансових ресурсів, за якого підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також витрати з його розширення та оновлення. Найвищою формою фінансової стійкості підприємства, — зауважують В.М. Родіонова та М. О. Федотова, — є його здатність розвиватися в умовах мінливого внутрішнього та зовнішнього середовища». Автори роблять висновок, що «фінансова стійкість — це комплексне поняття і є таким станом ресурсів підприємства, їх розподілу та використання, що забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку та капіталу за збереження платоспроможності та кредитоспроможності за умови допустимого рівня ризику». «За доброго фінансового стану підприємство стійко платоспроможне, за поганого — періодично або постійно неплатоспроможне».

Економіст О. С. Стоянова визначає фінансову стійкість як збіг чотирьох сприятливих характеристик фінансово-господарського положення підприємства: високої платоспроможності, високої ліквідності балансу, високої кредитоспроможності, високої рентабельності.

Щодо визначення сутності фінансової стійкості, ми поділяємо думку Г. В. Савицької, яка зазначає, що фінансова стійкість підприємства — це здатність підприємства функціонувати та розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів та пасивів у мінливому внутрішньому та зовнішньому середовищі, яка гарантує його постійну платоспроможність та інвестиційну привабливість у межах допустимого рівня ризику [53, С.78−79]. Водночас ми не погоджуємося із трактуванням фінансової стійкості деякими економістами, які розглядають її як оптимальне співвідношення між власним та залученим капіталом. Характеристика фінансової стійкості не буде повною, якщо ми не розглядатимемо, куди вкладено залучені кошти, яка структура вкладень з позиції довгострокової перспективи тощо. Ми поділяємо думки більшості економістів, які вважають, що фінансова стійкість є віддзеркаллям задовільного фінансового стану підприємства, тобто поняття фінансова стійкість та добрий фінансовий стан тотожні.

Більшість економістів, серед яких Г. В. Савицька, А. Д. Шеремет, Р.С. Сайфулін, В. В. Ковальов, В.М. Іваненко, В. В. Журавльов, Н. Т. Савруков, Б.В. Приткін, В. Г. Артеменко, М. В. Беллендир, Г. Б. Поляк, І.А. Акодіс, Т.А. Краєва та інші, визначають 4 типи фінансової стійкості підприємства:

· абсолютна стійкість фінансового стану;

· нормальна стійкість фінансового стану;

· нестійкий (передкризовий) фінансовий стан;

· кризовий фінансовий стан — при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства.

Ми вважаємо, що у якості критерію оцінки фінансової стійкості підприємства необхідно використовувати комплекс показників, які якнайповніше розкриватимуть фінансовий стан підприємств, діяльність яких аналізується.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства — забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов’язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

Під сутністю «фінансової стійкості» підприємства, — О.С. Філімоненков розуміє, — забезпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування.

«Фінансова стійкість — це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов’язань, тобто підприємство є платоспроможним. Або, фінансова стійкість підприємства — це такий його стан, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позичених джерел коштів для їх формування» [59, С.304−305].

К.В. Ізмайлова стверджує, що «фінансова стійкість» характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання. Цей ступінь незалежності можна оцінювати за різними критеріями:

· рівнем покриття матеріальних обігових коштів (запасів) стабільними джерелами фінансування;

· платоспроможністю підприємства (його потенціальною спроможністю покрити термінові зобов’язання мобільними активами);

· часткою власних або стабільних джерел у сукупних джерелах фінансування.

Наведеним критеріям відповідає сукупність абсолютних і відносних показників фінансової стійкості (див. додаток 1), де враховано нормативні вимоги щодо характеристики фінансового стану підприємств в Україні.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства використовується система абсолютних та відносних показників. Найбільш узагальнюючими абсолютними показниками фінансової стійкості є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і затрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів і витрат.

К.В. Ізмайлова аналізує фінансову стійкість за критерієм стабільності джерел покриття запасів. Вартість запасів (З) порівнюється з послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування: власні обігові кошти (ВОК); власні обігові кошти і довгострокові кредити та позики (ВОК+К^Д); власні обігові кошти, довгота короткострокові кредити і позики (ВОК+К^Д+К^К). Згідно з цим сума власних обігових коштів визначається як різниця між власним капіталом (ВК) та вартістю необоротних активів (НА), на покриття якої насамперед спрямовується власний капітал, тобто

ВОК= ВК-НА. (1.13)

Наявність власних обігових коштів, тобто додатне значення ВОК — мінімальна умова фінансової стійкості.

Загальноприйнятою формулою визначення власних обігових коштів (інші назви цього показника — робочий капітал, капітал, що функціонує) є різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов’язаннями, або різниця між сумою власного капіталу і довгострокових зобов’язань та необоротними активами. Отже, власні обігові кошти є частиною обігових коштів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов’язань. При цьому останні прирівнюються до власних коштів, хоча вони не є такими.

Для визначення типу фінансової стійкості розмір власних обігових коштів, — вважає К.В. Ізмайлова, — розраховують як різницю між власним капіталом і необоротними активами.

К.В. Ізмайлова виділяє можливі чотири типи фінансової стійкості, відповідно до забезпеченості запасів згаданими варіантами фінансування [29, С. 84].

1. Абсолютна стійкість фінансового стану, коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і затрати. При цьому наявність власних джерел формування оборотних активів визначається по балансу підприємства як різниця між сумою джерел власних та прирівняних до них коштів і вартістю основних фондів та інших необоротних активів. Платоспроможність підприємства гарантована при З<�ВОК [59, С.305; 29, С. 84].

2. Нормальний стійкий фінансовий стан, коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгостроковими позиченими джерелами. Платоспроможність гарантована при З<�ВОК+К^Д [59, С.305; 29, С. 84].

3. Нестійкий фінансовий стан, коли запаси і затрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик. Для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики. Платоспроможність порушена, але є можливість її відновити: З<�ВОК+К^Д+К^К [59, С.305; 29, С. 84].

4. Кризовий фінансовий стан, коли запаси і витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство знаходиться на межі банкрутства: З>ВОК+К^Д+К^К [59, С.305; 29, С. 84].

М.Я. Коробов вважає, що «фінансова стійкість підприємства» формується насамперед під впливом рентабельності його діяльності. Якщо підприємство збиткове або малорентабельне, якщо величина його балансового прибутку падає, не виконуються планові накреслення з цього найважливішого якісного показника, говорити про задовільний фінансовий стан, фінансову стійкість підприємства не доводиться навіть при збереженні якийсь час спроможності розрахуватися за своїми фінансовими зобов’язаннями. Враховуючи роль, яку відіграє прибуток в економіці будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності, у короткотерміновій, а тим більше — у довготерміновій перспективі ця спроможність не може бути підтримана і буде втрачена, якщо фінансові ресурси підприємства не будуть достатньою мірою поповнюватися за рахунок прибутку.

Прибуток та рентабельність, за трактуванням М. Я. Коробова, — основні критерії оцінки будь-якої сторони діяльності суб'єктів підприємництва. Однак самі по собі вони не можуть забезпечити фінансової стійкості підприємства.

Фінансово-господарська діяльність підприємства забезпечується наявними фінансовими ресурсами (капіталом) — як власними, так і позиковими. Їх розмір і стан розміщення в активи характеризується бухгалтерським балансом, який являє собою основне джерело аналізу фінансового стану. Валюта балансу відповідає на запитання про розмір фінансових ресурсів, якими володіє підприємство на звітну дату, а динаміка цього показника характеризує процес нарощування (зменшення) фінансового потенціалу підприємства. Ознакою фінансової стійкості будь-якого суб'єкта господарювання є постійне зростання валюти його балансу, тобто загальної суми його фінансових ресурсів.

Якщо має місце зменшення загальної суми фінансових ресурсів підприємства (валюти балансу), треба проаналізувати, за рахунок яких факторів це відбулося. Коробов М. Я. визначає, що серед причин цього зменшення найважливіші такі:

- збитки від реалізації продукції і від позареалізаційних операцій;

- ліквідація недоамортизованих об'єктів основних засобів і нематеріальних активів;

- нестачі, крадіжки, псування товарно-матеріальних цінностей у разі невіднесення їх на винних;

- витрати за рахунок прибутку на матеріальне заохочення працюючих, на виплату дивідендів, на соціальні заходи у розмірах, які перевищують новостворені відповідні цільові фонди;

- зменшення суми короткотермінових і довготермінових кредитів комерційних банків, інших позикових ресурсів.

Перші чотири з перерахованих факторів є результатом тих чи інших недоліків в діяльності підприємства, тобто завжди несуть негативне забарвлення. Що стосується скорочення суми кредитів та інших позичок, то при аналізі цього фактора слід з’ясувати, чи таке зменшення викликане об'єктивним станом фінансових ресурсів, чи воно було результатом зниження довіри до підприємства з боку кредиторів (банків та ін.).

Досить важливого значення для роботи підприємств в умовах ринкової економіки набуває їх фінансова незалежність від зовнішніх позичкових джерел. Запас джерел власних коштів означає запас фінансової стійкості підприємства при тій умові, що його власні кошти перевищують позичкові.

«Стійкість фінансового стану підприємства оцінюється по відношенню власних і позичкових коштів, по темпах накопичення власних коштів у результаті поточної фінансової діяльності, достатніх забезпеченнях матеріальних оборотних активів власними джерелами» — О.С. Філімоненков [59, С. 305].

Фінансова стійкість підприємства характеризується системою фінансових коефіцієнтів, які розраховуються як відношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Порівняння цих коефіцієнтів з базисними величинами (середньогалузевими, показниками більш міцних у фінансовому відношенні підприємств, оптимально розрахованими) дає можливість встановити рівень фінансової стійкості підприємства, яке аналізується.