Сутність характеристики управління органами внутрішніх справ в особливих умовах. 
Оперативний штаб спеціальної операції

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЗАПОРІЗЬКІЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ КАФЕДРА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА ТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ СУТНІСТЬ ХАРАКТЕРИСТИКИ УПРАВЛІННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ В ОСОБЛИВИХ УМОВАХ. ОПЕРАТИВНИЙ ШТАБ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОПЕРАЦІЇ

Виконала: слухач факультету кримінальної міліції,

лейтенант міліції

Чертенкова А.М.

Перевірив: начальник кафедри, к.ю.н.,

доцент, полковник міліції

Поліщук В.Г.

Запоріжжя 2008

План

1. Сутність характеристики управління органами внутрішніх справ в особливих умовах

1.1 Загальне поняття управління та управління в особливих умовах

1.2 Сутність, поняття і класифікація управлінських рішень в діяльності органів внутрішніх справ

1.3 Цілепокладання та механізм управління ОВС в особливих умовах

1.4 Процес управління силами та засобами ОВС при проведенні спеціальних операцій

2. Оперативний штаб спеціальної операції

2.1 Штаб спеціальної операції, як орган управління силами та засобами у бойовій обстановці

2.2 Функції оперативного штабу (Г)УМВС, УМВСТ

2.3 Послідовність дій керівника штабу по керівництву силами та засобами у типових та особливих умовах

2.4 Вимоги до керівника штабу спеціальної операції

1. Сутність характеристики управління органами внутрішніх справ в особливих умовах

1.1 Загальне поняття управління та управління в особливих умовах

У науковій літературі існує значна кількість визначень управління. Найбільш загальне його поняття вироблене кібернетикою, суть якого полягає в тому, що процес управління є не що інше, як упорядкування системи. Процеси управління — це властивість, властива самокерованим системам. Кожна із самокерованих систем містить у собі дві підсистеми: керовану й керуючу.

Поряд з терміном «управління» вживається слово «керівництво». Ці поняття взаємозалежні, але не тотожні. Об'єктом же керівництва можуть бути тільки люди.

Категоріальний апарат науки управління складається з наступних вихідних понять: об'єкт управління, суб'єкт управління, управлінський процес, управлінська взаємодія, управлінські відносини, мета управління, функції управління, принципи управління, система управління, механізм управління, організація й ін.

Як об'єкт управління звичайно розглядаються «люди, організовані в колектив» (виробничий, військовий, міліцейський i т.п.). Але в більш широкому розумінні об'єкт управління — це те, на що спрямовано планомірний, організований, систематичний вплив суб'єкта управління. Об'єкт управління можна розглядати у двох аспектах: елементарно-структурному — як сукупність людей (персонал), виробничих, галузевих формувань, а також функціональному як діяльність, поведінка індивідів i конкретних груп людей. Таким чином, об'єктом управління можна вважати як певний колектив, так й яку-небудь організовану систему.

Своєрідність об'єктів управління для органів внутрішніх справ досить значною. По-перше, об'єктом управління є спеціально створювана для дії в особливих умовах організаційна структура, що ми визначили як оперативно-бойову організацію ОВС зі специфічним складом i специфічними (службово-бойовими) завданнями. Ця організація як об'єкт управління повинна бути вивчена особливо. По-друге, люди як суб'єкти управління при діях в екстремальних умовах зазнають стресові стани, фрустрацію, що вимагає специфічних методів впливу й особливих якостей. Відзначено, що «позитивні якості військовослужбовця в мирний час не збігаються з тими якостями, які вимагаються від нього під час війни. Це цілком справедливо й для особливих умов.

Суб'єктом управління, що здійснює управлінські функції, виступає керівник. У найпростішій керованій системі, такий, наприклад, як наряд, невеликий підрозділ, структурна одиниця, суб'єктом управління е керівник даного колективу. Але в більших системах ми маємо справу зі складними суб'єктами управління. У відносно великих підрозділах, структурних одиницях, крім самого керівника, створюється група людей, чиїми основними функціями є саме управлінські. Наприклад, у відділі, підрозділі, крім безпосереднього керівника (начальника, командира), є заступники. Крім заступників, є ще помічники, які самі не наділяються владними правами, але допомагають начальникові здійснювати функції управління. У ще більш складних системах створюються спеціальні органи управління. При цьому керуючі органи одночасно можуть бути керованими з боку вищих органів управління, становлячи ієрархічну систему суб'єктів управління. Такою складною системою є, наприклад, система органів внутрішніх справ України. У спрощеному схематичному виді вона виглядає так: МВС — ГУМВС, УМВС — міськрайоргани внутрішніх справ.

При діях в особливих умовах, крім постійних органів управління, утворюється нова система різного роду надзвичайних суб'єктів управління. Це оперативні штаби, кризові комітети, різного роду пункти управління, групи управління й т.п. В останні роки відзначається тенденція зробити хоча б частку з цих суб'єктів управління постійними. Постійну систему органів управління, розрахованих на дії в надзвичайній обстановці, через свою специфіку, Має Міністерство з надзвичайних ситуацій. У МВС України створені постійно діючі оперативні штаби, але в силу недостатнього фінансового й ресурсного забезпечення вони поки не мають у своєму розпорядженні штатні робочі апарати. Суб'єкти управління силами й засобами органів внутрішніх справ в осо6ливих умовах здійснюють управління у двох головних галузях своєї діяльності: управління в процесі організації, підготовки апаратів управління, підрозділів й особового складу, розробка типових оперативних планів i т.п., що здійснюється, в основному, у період, що передує особливим умовам, i управління силами й засобами органів внутрішніх справ i внутрішніх військ безпосередньо при проведенні спеціальних операцій, аварійно-рятувальних робіт, спеціальних бойових діях уже при настанні особливих умов. Звичайно, таку диференціацію управління не можна абсолютувати. З одного боку, у ході підготовки до дій в особливих умовах повинна створюватися обстановка, максимально наближена до екстремальної, з іншого боку — в особливих умовах не припиняється організаційна діяльність органів управління, виконання звичайних управлінських функцій поряд із «надзвичайними» управлінськими функціями осо6ливих умов. Разом з тим, в осо6ливих умовах різко зростає відповідальність за наслідки прийнятих рішень, обстановка оцінюється найчастіше по неповним або орієнтовним даним при гострому дефіциті часу. Керівник, що приймає рішення, заклопотаний створенням максимально безпечних умов для підлеглих, що вкрай важко зробити в надзвичайній обстановці, він може бути не впевнений у цей момент у безпеці власної родини, тягар відповідальності непомірною вагою лягає на його плечі. Найчастіше мережа зв’язку в такій обстановці виявляється порушеної, процес доведення рішень до виконавців і контролю за виконанням гранично ускладнений i пов’язаний з ризиком для життя. Крім того, сам пункт управління може перебувати під загрозою. Що стосується керівників нижчої ланки (старші груп бойового порядку, убрань, командири підрозділів), те вони, як правило, самі є під впливом стихії, що бушує, або вогнем збройних злочинців.

Але при будь-яких умовах управління необхідно здійснювати в рамках конкретних систем управління, кожна з яких повинна бути заздалегідь раціонально організована. Від цього в основному залежить й успіх її роботи, i чіткість, i досягнення необхідного автоматизму при виконанні управлінських функцій. Значення організації управління не вичерпується тільки ефектом раціонально працюючої системи управління. Головне — це «поводження» керованої системи при досягненні кінцевих результатів.

Суб'єкт й об'єкт управління, вступаючи у взаємини із приводу організації всіх сторін діяльності організації (установи, підприємства, військового з'єднання, органа внутрішніх справ), становлять систему управління. При цьому між суб'єктом й об'єктом управління встановлюються прямі й зворотні зв’язки. Приклади прямого зв’язку — директива, наказ, розпорядження, а зворотної звіт, доповідь, інформація, повідомлення, рапорт.

1.2 Сутність, поняття і класифікація управлінських рішень в діяльності органів внутрішніх справ

Складність та різноманітність завдань, які виконують органи внутрішніх справ в процесі боротьби зі злочинністю та забезпеченням громадського порядку, обумовлює необхідність прийняття різних управлінських рішень. Вони мають свої властивості, зумовлені специфікою діяльності правоохоронних органів, тому управлінські рішення органів внутрішніх справ мають: — прийматися з урахуванням конкретної ситуації та поставлених цілей; - відповідати вимогам Основного закону, законодавчих актів, інструкцій та наказів Міністерства внутрішніх справ, не суперечити раніше прийнятим рішенням; - мати директивний i владний характер, прийматися в односторонньому порядку; - мають бути об'єктивними, обґрунтованими і своєчасними для виконання; - встановлювати обов’язковість належної поведінки для тих, кому вони адресовані (як для вузького, так і для широкого кола виконавців); - прийматися суб'єктом управління, згідно наданих йому функціональних обов’язків; - бути результатом лаконічної та послідовної роботи; - прийматися в установленому порядку відповідно до нормативних актів.

Виходячи з вищенаведеного, можна сформулювати поняття управлінських рішень органів внутрішніх справ.

Управлінські рішення органів внутрішніх справ — це акт директивно — владного характеру, підготовлений на основі аналізу та оцінки конкретної ситуації, прийнятий в установленому порядку в межах компетенції суб'єкта управління (начальника органу внутрішні справ), який містить постановку цілей i обґрунтування засобів їх здійснення щодо організації практичної діяльності суб'єктів та об'єктів управління. В цьому визначенні наведені всі суттєві властивості управлінських рішень. Вони визначають нові цілі, завдання i засоби їх здійснення, служать підставою організації практичної діяльності суб'єктів та об'єктів управління. Необхідність прийняття управлінських рішень обумовлена, насамперед, змінами обстановки, в якій діють органи внутрішніх справ, а також рішеннями вищого органу управління — Міністерство внутрішніх справ, а їх якість визначає кінцеві результати оперативно — службової діяльності.

Саме з розробки i видання управлінського рішення розпочинається практична діяльність правоохоронних органів. Процес підготовки i прийняття управлінських заходів включає перелік заходів: — отримання достовірної і повної інформації; - вироблення висновків при аналізі зібраної інформації; - конструювання управлінського рішення.

3 урахуванням особливостей управління органами внутрішніх справ доцільно перш за все поділити рішення на дві групи. До першої з них відносяться ті управлінські рішення, котрі пов’язані тільки з організацією роботи безпосередньо в апаратах органів внутрішніх справ (внутрішні). Вони можуть 6ути направлені на покращення планування, контролю, професійної підготовки кадрів та ін. Другу групу складають управлінські рішення, які забезпечують взаємодію органів внутрішніх справ з зовнішнім середовищем. Такі рішення (зовнішні) визначають основні напрямки правоохоронної діяльності. Наприклад, комплексні плани профілактики правопорушень приймаються не органами внутрішніх справ, а іншими суб'єктами, деякі з них є сумісними актами. Участь органів внутрішніх справ в прийнятті таких управлінських рішень з причин обмеженості повноважень відбувається тільки у підготовці спільних актів, запропонуванні пропозицій та інших формах роботи.

За масштабністю здійснюваних ними завдань всі управлінські рішення діляться на стратегічні (розраховані на тривалий час їх реалізації i охоплюючі комплексні або основні напрямки організації діяльності системи, наприклад, плани роботи оперативної наради органу внутрішніх справ) i оперативні управлінські рішення, які носять комплексний характер, є невідкладними для виконання (наприклад: плани організації охорони громадського порядку, квартальні плани ро6оти служб, різні види спеціальних планів; рішення по розподілу функціональних о6ов'язків між співробітниками). Оперативні рішення направлені на виконання невідкладних завдань повсякденного управління силами i засобами системи. Так, в органах внутрішніх справ в цю групу входять, наприклад, рішення, пов’язані з організацією розкриття конкретних злочинів.

Слід відзначити, що вищеназвані види рішень готуються на всіх рівнях системи органів внутрішніх справ: від МВС до міськрайорганів. При цьому частка установлюваних рішень в МВС, УВС, більша, ніж в міськрайорганах, де приймаються рішення переважно оперативного характеру.

З урахуванням часу дій управлінських рішень можна виділити на три групи:

— рішення, розраховані на певний період (наказ, план на рік, півроку i т.д.);

— рішення, строк дій котрих наперед не визначається (діють до того часу, поки його не відмінять, наприклад, інструкція);

— рішення, які припиняють свою дію по мірі виконання (приймаються у випадках, коли неможливо перед6ачити строк їх дії, план заходів по розслідуванню злочину).

Управління органами внутрішніх справ — безперервний процес прийняття управлінських рішень, більшість з яких потребує письмового оформлення i повинно відповідати певним вимогам. В залежності від мети прийняття рішення та інших обставин, воно може бути оформлено наказом, вказівкою, інструкцією, протоколом, висновком, листом, довідкою, рапортом, приписом, правилами.

Умовою ефективної управлінської діяльності i вимогою, що ставиться до рішення, виступає його своєчасність. Додержання даної вимоги передбачає обов’язкове обґрунтування доцільності кожного рішення з урахуванням реальних потреб, оцінки цілей i завдань, з’ясування очікуваних наслідків. Формальне відношення до цієї вимоги або ігнорування, призводить до дезорганізації управління. Отже, застосування начальником органу внутрішніх справ (суб'єктом управління) того чи іншого варіанту управлінського рішення багато в чому визначається управлінською метою, прагненням отримати той чи інший конкретний результат. У такій ситуації принципово важливим виявляється уміння орієнтуватися в умовах, що склалися, здатність розробляти i приймати обґрунтоване i ефективне рішення.

Таким чином, сутність управлінських рішень визначається постійним впливом на відповідні о6'екти в процесі управління органом внутрішніх справ для вирішення завдань, які стоять перед ними. При розро6ці управлінських рішень постійно оцінюється стан об'єкту впливу, виявляються проблемні ситуації, формулюються цілі i завдання, ведеться пошук шляхів їх вирішення, організується виконання наміченого; потім оцінюються досягнуті результати, виявляються нові проблеми. Безперервність цих дій свідчить про циклічність процесу управління органом внутрішніх справ, яка виявляється в суворо закономірному повторенні вищевикладених операцій. Поки існують управлінські відношення і управління взагалі, існують управлінські рішення. Чітке виконання всіх заходів щодо розгляду певної ситуації, отримання інформації, яка допоможе націлити на створення відповідного управлінського рішення, наявність матеріального i технічного забезпечення зможуть від6итися на якості та ефективності кінцевих результатів в процесі його реалізації. Отже, сутність управлінських рішень органів внутрішніх справ полягає у вирішенні практичних завдань управління, шляхом здійснення безперервних, взаємопов'язаних та послідовних заходів.

Класифікація управлінських рішень має важливе теоретичне та практичне значення. Мабуть ніхто не буде заперечувати, що від уміння обирати в конкретній ситуації оптимальне управлінське рішення залежить ефективність усієї адміністративної діяльньсті органів внутрішніх справ (далі - ОВС). Вибір тих або інших управлінських рішень в ОВС залежить від багатьох обставин, зокрема: напряму діяльності органу (підрозділу) чи окремої посадової особи; компетенції органу (підрозділу) чи окремої посадової особи; особливості об'єкта управлінської впливу; мети управлінських дій. Тому, працівники органів внутрішніх справ повинні орієнтуватися в існуючій системі управлінських рішень у процесі як зовнішньо-адміністративної, так i внутрішньо-організаційної діяльності.

Ми вважаємо, що доцільною є класифікація управлінських рішень в органах внутрішніх справ за такими критеріями: за юридичними наслідками — правові та не правові; за об'єктом впливу — зовнішні та внутрішні; за напрямами управлінського впливу — загальні та часткові; за цільовим призначенням — стратегічні та ситуаційні (тактичні); залежно від кількості суб'єктів, які приймають управлінські рішення — одноособові, колегіальні та колективні; за об'єктами, відносно яких приймаються управлінські рішення органів внутрішніх справ — індивідуальні та нормативні; за умовами (причинами) прийняття — ініціативні та директивні; за формою зовнішнього вираження — письмові, усні та конклюдентні; за тривалістю здійснення (реалізації) — розраховані на певний період часу, строк дії яких заздалегідь не встановлюється, та такі, що припиняють свою дію в міру їх виконання; за критерієм гласності - закриті та відкриті.

3авершуючи класифікацію управлінських рішень ОВС, необхідно зазначити i те, що недоліком будь-якої класифікації є її, як правило, лише пізнавальне, а не практичне значення.

1.3 Цілепокладання та механізм управління ОВС в особливих умовах

управлінський внутрішній справа оперативний штаб Система управління складається з наступних основних компонентів: механізм управління, структура управління й процес.

Тут необхідно відзначити, що компоненти системи управління (механізм, структура, процес) — поняття не тільки взаємозалежні, але й взаємопроникаючі. Так, В. И. Кнорринг справедливо відзначає, що «управління є процес, а система управління — механізм, що забезпечує цей процес». Що стосується структури управління, то й вона в самому загальному виді з’являється як сукупність керуючої (суб'єкт) i керованої (об'єкт) підсистем, між якими встановлюється прямий (від керуючої системи до керованого) i зворотній зв’язок (від керованої підсистеми до керуючій). Ця структура в додатку до конкретної системи знаходить своє вираження в організаційній системі управління.

Механізм соціального управління являє собою сукупність методів, прийомів, форм управління суспільством i його підсистемами, взаємозалежний вплив яких забезпечує найбільш ефективний розвиток усього суспільного організму. Це загальне формулювання. Стосовно до такої підсистеми соціального управління, як управління органами внутрішніх справ, зокрема управління ними в особливих умовах, у механізм управління включаються такі обов’язкові ланки, як загальні принципи, функції, мети й методи.

Загальні принципи управління це основні правила організації дій суб'єкта управління щодо об'єкта управління. Вони властиві всім компонентам системи управління на всіх етапах її розвитку.

Незважаючи на те, що різні автори не завжди одностайні відносно числа й змісту принципів управління (навести вичерпний перелік таких принципів навряд чи можливо), наука управління в цілому й наука управління органами внутрішніх справ виробила загальний підхід до цієї проблеми. Інша справа в такій галузі, як управління органами внутрішніх справ в особливих умовах. З одного боку, загальні принципи управління зберігають своє значення й в особливих умовах, але 3 іншого, через специфіку суб'єктів й особливо об'єктів управління, управління в особливих умовах потребує i специфічних принципів управління — принципів спеціальної тактики. Але саме на це питання у дослідників й авторів нормативно-правових актів загальний погляд поки не вироблений.

Наставляння по спеціальній тактиці, перераховуючи її принципи, називають їх «умовами успіху в спеціальній операції». Однак принципи (хоча вони, безумовно, забезпечують успіх) i умови (які сприяють застосуванню принципів на практиці) з наукової й практичної точок зору не е тотожними. Корнієнко М.В. відносить до тактичних прийомів масованість використання сил i засобів, комплексність їхнього застосування, активність, раптовість, маневр силами й засобами. Але це саме принципи, а не тактичні прийоми, тому що останні носять набагато більш конкретний характер.

Мета — наступна ланка системи управління. В основі будь-якої організаторської діяльності лежить цілепокладання, ціль. Саме націленість на досягнення якого-небудь конкретного результату й робить роботу працею, олюднює її. Тому всяка трудова діяльність окремої людини або маси людей характеризується метою, що вони переслідують. Саме ціль визначає зміст процесу управління й процесу виконання. Ціль — це не просто вибір дій, це фактор, що обумовлює сам зміст діяльності людини або цілої керуючої системи.

Найбільш прийнятним визначенням мети управління представляється наступне: ціль управління — це бажаний (необхідний) стан або рух об'єкта або системи управління, оскільки «вона враховує такі системні поняття, як стан, рух, об'єкт управління й система управління» .

А.М. Бандурка наводить конкретний приклад складної взаємодії суб'єктів й об'єктів управління при визначенні його цілей. У ст. 1 Закону України «Про міліції» записано, що завданням міліції е захист життя, здоров’я, прав i волі громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства й держави від протиправних зазіхань. Відповідно до цього положення міліція як інститут держави виступає в ролі суб'єкта управління, а громадяни, цивільне суспільство й державні установи — у ролі об'єктів. При прочитанні цієї статті складається враження, що захист основних цінностей громадян, суспільства й держави від протиправних зазіхань є винятковою метою міліції. Але варто звернутися до будь-якого кодексу законів i можна відразу визначити, що захист основних цінностей від протиправних зазіхань — це завдання різних установ й організацій суспільства й держави, а також окремих громадян.

Залежно від масштабу проблем i рівня управління мети можуть бути: глобальними, загальними й частками; стратегічними, оперативними i тактичними; кінцевими, проміжними й найближчими, i всі вони перебувають у залежності між собою. Так, приватні цілі не можна визначити без виявлення загальної мети на більше високому рівні управління.

Співвідношення цілей, завдань, ресурсів знаходить своє вираження при плануванні дій в особливих умовах. Загальний план у цьому випадку виступає в ролі проекту управлінського процесу. Аналогічним образом дане питання вирішується й у військовій стратегії. Приведемо структуру стратегічних планів союзників, які готувалися на певні періоди Другої світової війни об'єднаним англо-американським штабом: 1) загальна мета; 2) стратегічний задум подальшого ведення війни; 3) основні заходи щодо реалізації загального стратегічного задуму (тобто проміжні цілі); 4) конкретні операції (тобто завдання на шляху досягнення поставлених цілей); 5) наявність ресурсів для проведення основних заходів й окремих операцій (в цілях здійснення загального стратегічного задуму).

Така система планування цілком придатна й для органів внутрішніх справ на стратегічному (МВС) i оперативному (ГУМВС, УМВС) рівнях управління. Способами досягнення цілей управління е методи управління.

Структура управління включає: загальну структуру управління, конкретну систему органів управління, кадри управління й технічні засоби управління. Структура формується на основі двох базових управлінських структур — лінійної й функціональної. У систему органів управління входять органи управління загальної компетенції, міжгалузеві (функціональні), галузеві, територіальні органи управління первинними ланками керованої системи. Органи управління формуються з кадрів управління, що є найважливішим елементом управління й розташовують необхідними професійними знаннями, навичками й уміннями. Обов’язковий компонент структури управління технічні засоби управління, покликані забезпечити підвищення ефективності управлінської праці. У цей час це комп’ютерна техніка з відповідним програмним забезпеченням, засобу зв’язку, множна (копіювальна) i інша оргтехніка.

Крім лінійної й лінійно-функціональної структур, традиційно розглядають матричну структуру управління. Безліч^. матеріальних величин, за допомогою яких ми намагаємося вибрати оптимальний шлях, існує у своїх власних координатах, тому вони утворять матеріальні інваріанти виникаючих проблем, і, отже, в основу рішень лягають подання, що ведуть до о6числень матриць. Ці табличні (матричні) методи прийняття рішень досить добре застосовні в керуванні виробництвом, але поки ще мало застосовні в соціальному керуванні.

1.4 Процес управління силами та засобами ОВС при проведенні спеціальних операцій

Процес управління — діяльність суб'єкта (органів i кадрів) управління по впливі на об'єкт управління за допомогою певних методів для досягнення поставлених цілей. Зміст процесу управління визначається поставленими цілями i являє собою сукупність управлінських операцій, здійснюваних у певній послідовності. Розрізняють такі види змісту процесу управління: методологічне, функціональне й інформаційне.

Існує наступна класифікація найбільш типових видів процесів управління:

а) лінійний тип процесу управління (характеризується строгою послідовністю здійснення його етапів i використається тоді, коли е повна й достатня визначеність щодо мети впливу, ситуації й т.д.);

б) коректуємий тип процесу управління (характеризується необхідністю додаткового коректування кожного з етапів процесу управління після проходження наступного етапу);

в) розгалужений тип процесу управління (полягає в методологічному поділі робіт із частин на певних етапах);

г) ситуаційний тип процесу управління (виходить із повної ясності мети впливу, але неможливості оцінити ситуацію й сформувати проблему. У цьому випадку рішення розробляється на основі мети й найбільш загальної оцінки ситуації, i вже на основі рішення уточнюється ситуація.

Організація процесу управління будується на основі його проектування, що складається у визначенні учасників процесу управління й порядку їхньої взаємодії, послідовності етапів процесу управління, порядку взаємодії ланок управління, установленні послідовності необхідних процедур оформлення робіт i необхідного часу для виконання робіт на певних етапах.

З метою проектування процесу управління організацією застосовується методологія аналізу й синтезу, що включає етапи:

1) з’ясування завдання й визначення мети функціонування системи;

2) визначення підсистеми завдань, рішення яких забезпечує досягнення мети;

3) визначення підсистеми заходів щодо виконання кожного завдання;

4) визначення технології цих заходів;

5) визначення факторів зовнішнього й внутрішнього середовища, що впливають на функціонування системи й виконання поставлених завдань;

6) визначення необхідних видів ресурсів;

7) визначення кількості i якості наявних ресурсів;

8) визначення порядку виконання заходів з обліком технологічних i ресурсних обмежень;

9) визначення мінімальної кількості ресурсів, необхідних для виконання робіт у строк, або характеру зміни режиму використання ресурсів;

10) доповідь керівникові варіантів рішення й твердження одного 3 варіантів;

11) оформлення рішення й розробка плану, твердження їх;

12) підготовка виконавців, одержання додаткових ресурсів.

Як бачимо, процес управління являє собою складну сукупність інших процесів (розробки управлінського рішення, планування, організації діяльності й комунікацій, стимулювання учасників процесу, організації контролю й т.д.), які проходять у певній послідовності етапів, відповідно до певних процедур, i здійснюється певними методами, тобто за певною технологією. Термін «технологія» тлумачиться як сукупність способів (методів) переробки матеріалів або напівфабрикатів i процесів, що супроводжують ці роботи.

Техніка управління являє собою знаряддя й засоби праці, призначені для виконання інформаційних перетворень у процесі управління. Це матеріальні носії інформації й засобу оснащення процесів інформаційних перетворень, різна організаційна техніка, а також устаткування, службові й підсобні приміщення, пересувні пункти управління й т.п.

Виділяють наступні форми використання техніки в апараті управління: централізована, при якій управлінська техніка зосереджує в одному місці й обслуговує весь апарат управління; децентралізована, коли вся наявна управлінська техніка розподіляється по структурних підрозділах апарата управління; змішана, при якій частина техніки експлуатується централізовано, а частина — окремими підрозділами або працівниками управління.

У цей час насичення технічними засобами управління армій i поліцій закордонних держав досягло дуже високого рівня. У той же час кількісний й якісний ріст технічних засобів набагато ускладнює організацію управління силами й засобами, підготовку й ведення операцій у цілому. Звідси незмірно зростає роль кадрів, що вміють мистецьки володіти технікою.

По досвіду локальних війн i дій поліції закордонних країн в осо6ливих умовах, скороченню строків планування операцій сприяє широке впровадження графічного способу при обробці штабних документів. Плани операції розро6ляються штабами переважно графічним способом, на що йде менше часу, чим при складанні текстуального плану. У цьому змісті особливо показовий досвід поліції ФРН, що найбільше повно використовує графічні документи. Наставляння, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ України в особливих умовах, також вимагають широкого впровадження графічних документів у процес підготовки до дій (типові оперативні плани) i управління силами й засобами в особливих умовах. Тим більший подив викликає несерйозне відношення до предмета військової топографії, вивчення якої в цей час повністю віднесено до самостійної підготовки, без виділення аудиторного часу в системі служ6ової підготовки.

Як позитивний фактор можна відзначити досить високе (на тлі незадовільного фінансового забезпечення органів внутрішніх справ у цілому) насичення органів i підрозділів комп’ютерною й розмножувальною технікою, що відбулася з моменту проголошення незалежності України.

2. Оперативний штаб спеціальної операції

2.1 Штаб спеціальної операції, як орган управління силами та засобами у бойовій обстановці

Історично сформованим оперативним органом управління військами (силами) у бойовій обстановці й керівництва їхнім навчанням є штаб. Найважливішими завданнями штабів є: підтримка високої бойової готовності військ (сил) i органів управління, збір, вивчення, відпрацьовування й оцінка дані обстановки; підготовка вихідних даних, оперативно-тактичних розрахунків i пропозицій, необхідних для прийняття командиром рішення, планування бойових дій i своєчасне доведення завдань до військ (сил); організація всебічної підготовки й забезпечення бойових дій; організація взаємодії й здійснення заходів щодо його підтримки в ході операції (бою); забезпечення надійної зв’язку з підлеглими підрозділами й вищестоящим штабом; організація пунктів управління i їхньої чіткої роботи, своєчасне подання повідомлень у вищестоящий штаб i систематичне інформування про обстановку взаємодіючих штабів i сусідів i т.д. Крім того, штаб організує оперативну й бойову підготовку.

Основна діяльність штабів органів внутрішніх справ i внутрішніх військ спрямована на рішення повсякденних завдань, тобто штаб — орган управління (точніше, структурний підрозділ органа управління), створений відповідно до повсякденної-оперативної організації органів внутрішніх справ.

Органом управління силами й засобами в спеціальних операціях є оперативний штаб. Він призначений для керівництва органами й підрозділами внутрішніх справ в особливих умовах, тобто є елементом оперативно-бойової організації.

2.2 Функції оперативного штабу (Г)УМВС, УМВСТ

Оперативний штаб має робочий апарат, до функцій якого ставляться:

1) збір, обробка, оцінка інформації, підготовка проектів управлінських рішень й інформації керівництву МВС, оперативного штабу й державних інстанцій;

2) контроль за розгортанням сил i засобів ГУМВС, УМВС, УМВСТ, а також зведених загонів органів i підрозділів внутрішніх справ, навчальних закладів, внутрішніх військ;

3) доведення наказів i вказівок керівництва МВС, Оперативного штабу до виконавців, контроль за їх своєчасним й ефективним виконанням;

4) розробка тимчасових форм обліку й звітності ГУМВС, УМВС, УМВСТ із урахуванням специфіки відповідних регіонів i характеру подій;

5) підготовка графіка чергувань керівництва, робочого апарата, відповідального чергового оперативного штабу;

6) збір відомостей про матеріально-технічне забезпечення, медичне обслуговування особового складу органів внутрішніх справ i внутрішніх військ, залучених до проведення операцій.

До складу Оперативного штабу входять керівники й відповідальні працівники всіх служб i підрозділів Міністерства внутрішніх справ України. Основними функціями Оперативного штабу МВС є:

а) постійне спостереження за оперативною обстановкою в країні або окремих її регіонах;

б) розробка необхідних пропозицій i мер реагування, підготовка відповідних управлінських рішень, розпоряджень й інформаційних документів;

в) прийняття рішень про використання наявних сил i засобів, визначення й постановка їм завдань, тилове забезпечення й т.д.;

г) координація дій структурних підрозділів МВС, забезпечення взаємодії зі Службою безпеки, Генеральної прокуратурою, Міністерством з питань надзвичайних ситуацій i по справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерством оборони, Державним комітетом з охороні кордону, Державним митним комітетом, іншими міністерствам й органами центральної виконавчої влади.

Надалі МВС України було видано кілька документів, що уточнюють завдання й функції оперативних штабів. Так, 27 квітня 2001 р. затверджене нове Положення про оперативний штаб. Це Положення відтворювало основні вимоги Положення про Оперативний штаб 1995 р. i розвивало їх. 3окрема, були докладно визначені функціональні обов’язки керівника Оперативного штабу i його заступників, його членів, керівництва й членів робочого апарата. 7 грудня 2002 року затверджене діюче нині Положення, що змінило склад керівництва Оперативного штабу. Крім того, у новій редакції викладені основні завдання оперативного штабу.

Як указувалося, до складу Оперативного штабу МВС України входять представники всіх служб i підрозділів апарата міністерства. Це зроблено з метою оперативної координації загальних зусиль для досягнення єдиної мети. На перший погляд, настільки численний склад органа управління зро6ить його слабо-керованим. Але звичайно немає потреби збирати Оперативний штаб у повному складі: головне — залучити зацікавлені служби до вироблення рішення й скоординувати їхньої дії для виконання поставлених завдань.

Якщо при прийнятті рішень стратегічного характеру наявність численного органа управління ще якось можна пояснити, то при веденні конкретних спеціальних операцій зайве число людей на командному пункті може тільки зашкодити справі. Тим часом діючі керівні документи передбачають кілька видів оперативних штабів, що розгортають у ГУМВС, УМВС, УМВСТ при виникненні надзвичайних ситуацій:

а) постійно діючий оперативний шта6;

б) оперативний штаб при запровадженні в дію оперативних планів «Сирена» й «Грім» ;

в) оперативний штаб при запровадженні в дію оперативного плану «Хвиля» ;

г) оперативний штаб при запровадженні в дію оперативного плану «Сполох» .

Розглянемо склад перших трьох оперативних штабів, оскільки в останньому випадку («Сполох») провідна роль належить, як правило, Службі безпеки України, а не органам внутрішніх справ.

Постійно діючий оперативний штаб включає практично все керівництво відповідного управління, включаючи начальників всіх самостійних служб, ректорів навчальних закладів, командирів частин внутрішніх військ, що дислокуються на підвідомчій УМВС території. Це приблизно 15−20 чоловік. Створюється робоча група 4−5 чоловік.

Оперативні плани «Сирена» й «Грім» передбачають створення оперативного штабу приблизно такого ж складу з робочою групою з 5 чоловік:

1) старшого оперуповноваженого штабу ГУМВС, УМВС, УМВСТ;

2) старшого оперуповноваженого управління карного розшуку;

3) старшого інспектора управління (відділу) ДАІ;

4) старшого оперуповноваженого управління (відділу) виконання покарань (після виділення системи виконання покарань у самостійний департамент питання про організації взаємодії в спеціальних операціях вимагає нормативно-правового врегулювання);

5) начальника оперативного відділення (заступника начальника штабу) військової частини внутрішніх військ, залученого до операції.

Таким чином, прийняття рішень колегією з 15−20 чоловік повинна забезпечити робоча група з 4−5 чоловік.

Оперативним планом «Хвиля» передбачений той же склад оперативного штабу, але його роботу забезпечують:

а) організаційно-аналітична група чисельністю 10−12 чоловік, формована із працівників штабу, підрозділів кримінальної міліції й міліції громадської безпеки;

б) військово-оперативна група (для забезпечення управління військами);

в) група зв’язку — до 8 фахівців підрозділів зв’язку органів внутрішніх справ i внутрішніх військ;

г) група тилового забезпечення — 12−15 чоловік з особового складу технічних, господарських, медичних підрозділів органів внутрішніх справ i тилових служб частин внутрішніх військ.

Основні функції оперативного шта6у аналогічні функціям штабів, викладеним вище. Аналіз діючих положень i наставлянь дозволяє конкретизувати їх. Головними напрямками діяльності (функціями) оперативного штабу в період підготовки до дій в особливих умовах є:

1) забезпечення високої оперативної й бойової готовності сил i засобів, залучених до дій в особливих умовах;

2) організація оперативно-тактичної підготовки керівного, оперативно-начальницького складу органів внутрішніх справ, апаратів управління, тактичної, бойової, морально-психологічної підготовки всього особового складу;

3) організація й проведення оперативно-тактичних і командно-штабних навчань, оперативних тренувань, практичних занять із особистим складом штабу, зведених й оперативно-військових загонів, груп бойового порядку;

4) організація роботи системи управління силами й засобами в особливих умовах;

5) корегування (уточнення) типових оперативних планів;

6) приведення в готовність системи оповіщення й з6ору особового складу по встановлених сигналах;

7) підготовка до інструктажу особового складу органів, підрозділів внутрішніх справ, з'єднань, частин внутрішніх військ, вищих навчальних закладів МВС України, що залучаються до виконання завдань, про складну о6становку, про загальних цілях операції й конкретних завдань;

8) організація матеріально-технічного забезпечення й медичного обслуговування сил i засобів, призначених для дій в особливих умовах;

9) збір, узагальнення й оцінка даних про стан оперативної обстановки, прогнозування й розробка конкретних сценаріїв її розвитку;

10) інформування органів виконавчої влади про розвиток ситуації;

11) організація оперативно-розшукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ в особливих умовах;

12) постановка завдань органам внутрішніх справ, контроль i надання допомоги.

2.3 Послідовність дій керівника штабу по керівництву силами та засобами у типових та особливих умовах

Для ухвалення рішення керівникові й оперативному штабу необхідно знати: положення й характер дій, склад, місця укриття, розташування, озброєння, наміри, а якщо можливо — національну й соціальну приналежність, особисті якості злочинців, організаторів масових безладів, їхній морально-психологічний стан i т.п.

Після оцінки всіх даних про супротивника (злочинця) приймається рішення на проведення операції, визначаються нові завдання по оперативно-розшуковому забезпеченню й розвідці. Варто враховувати, що злочинці, організатори масових безладів завжди прагнуть сховати свої наміри, місця вкриття й т.п., а тому нео6хідно навчитися аналізувати ситуацію за уривчастим даними й робити правильні висновки.

Свої сили й засоби вивчаються керівником й оперативним штабом за наступними показниками: положення. склад, озброєння й екіпірування, наявність i стан бойової, спеціальної, транспортної техніки, спеціальних засобів, матеріальна забезпеченість, морально-психологічний стан i рівень тактичної, бойової підготовки, наявність поранених i хворих. Частина цих відомостей для зручності вивчення й оцінки оформляється у формі таблиці «Розрахунок сил i засобів». Одночасно встановлюється кількісне i якісне співвідношення своїх сил i засобів із силами й засобами супротивника (при операціях по припиненню масових 6езладів, по ліквідації диверсійно-розвідувальних груп, великих анти терористичних операціях i т.п.); визначається, як вони впливають (з урахуванням положення) на виконання поставленого завдання, яку перегрупування варто провести (або створити нове угруповання).

Додані сили й засоби (сусіди) вивчаються по тими ж параметрам, що й свої сили й засоби. Основна увага акцентується при цьому на їхньому положенні й очікуваних строках прибуття в райони зосередження. При проведенні операції на території декількох регіонів вивчаються сили й засо6и сусідніх органів внутрішніх справ, з якими встановлюється тісна взаємодія. Так, при проведенні операції «Сирена» украй важливої е інформація про сили й засоби постів, заслонів, рубежів блокування суміжних районів, час заняття цих постів i рубежів, час настання повної бойової готовності.

Місцевість керівникові й оперативному штабу необхідно знати, для чого досконально вивчити її характер i тип рельєфу, природні й штучні перешкоди, наявність i стан доріг, пішохідних стежок, прохідність місцевості, умови для маскування, спостереження, орієнтування, ведення вогню й т.п. Ті або інші елементи місцевості мають різне значення залежно від характеру операції. Якщо стан доріг має велике значення для будь-якої операції, пов’язаної зі здійсненням маневру силами й засобами, то наявність потайливих підходів до укриття злочинця, що маскують властивості рельєфу й місцевих предметів, існування перешкод для дії пошукових груп виступають на перший план в операціях типу «Сирена» й «Грім» _ В операціях по припиненню масових безладів визначальне значення має наявність таких деталей місцевості, як пандуси, клумб із високим огородженнями, круті пішохідні сходи й т.п., які можуть бути на перешкоді для застосування бронетехніки в голові колони розосередження або визначати можливі напрямки дій груп бойового порядку.

Гідрометеорологічні умови, пора року, доби вивчаються з погляду їхнього впливу на швидкість здійснення маршів, вибору оптимального часу для проведення операції, умов для застосування спеціальних хімічних засобів. В останньому випадку мають значення температура й вологість повітря, наявність опадів i напрямок вітру. Від їхніх параметрів залежить тактика застосування спеціальних хімічних засобів. Дані про радіаційну, хімічну, бактеріологічну обстановку здобувають першорядне значення при діях по ліквідації наслідків аварій, катастроф й ін. Вони необхідні для визначення припустимого часу роботи вбрань міліції у вогнищі або в зоні зараження, організації роботи з дегазації, дезактивації місцевості, техніки, спорядження й т.п.

Вивчення соціально-економічного стану регіону, настроїв населення має особливе значення для прогнозування можливих надзвичайних ситуацій. Так, розвинена промислова й транспортна інфраструктура регіону припускає можливість аварій i катастроф.

2.4 Вимоги до керівника штабу спеціальної операції

Реакція людини на осо6ливо складні й незвичні умови, зовсім незнайому їй обстановку така, що або вона опановує ситуацію й надходить свідомо, або обстановка опановує її, i тоді вона починає діяти імпульсивно. Щоб перебороти негативні наслідки, варто дотримуватися таких рекомендацій:

1) повсякденні умови роботи (навчання) повинні обов’язково містити в собі окремі, най6ільш типові елементи екстремальних ситуацій. Їх необхідно відтворювати й програвати в ході практичних занять, тренувань, навчань, а також у ході штабних ігор на картах (ділових ігор);

2) екстремальна ситуація, як правило, знижує ефективність впливу керівника на людей, якщо він апелює тільки до їхньої свідомості, культурі, інтелектуальним якостям. Успіху можна досягти у випадку швидкого й 6езпосереднього впливу на емоційно-вольову сферу, що спонукує людину до дій (або гальмуючу їх), використовуючи прийоми вселяння;

3) реальна небезпека й неясність екстремальної обстановки викликає високу напруженість психічного й фізичного стану людини (це має свої плюси й мінуси). Можливі, з одного боку, активізація всіх духовних i фізичних сил, а з іншого 6оку — негативні емоції: непевність, пасивність, страх, навіть паніка (особливо на початку ситуації а6о коли настає край людських можливостей). Вплив надпотужних подразників іноді веде до розвитку різких й істотних (патологічних) змін у психіці й поводженні, i потрі6ен висновок (дублювання) цього виконавця або керівника із ситуації. Таким чином, необхідність призначення заступників керівника операції й командирів всіх груп 6ойового порядку виправдана не тільки небезпекою фізичного висновку з ладу, але й можливістю психологічного зриву;

4) велике значення в екстремальних ситуаціях має колективний характер діяльності. Дух колективізму, «почуття ліктя» допомагають співробітникам переборювати психологічні й фізичні навантаження: діє «колективний розум» (колективна постановка мети, ухвалення рішення, вибір засобів до досягнення мети й т.п.) i колективна воля; в екстремальній ситуації значно зростає юридична відповідальність за своєчасність i правильність дій, тобто за практичне, а не на словах, виконання свого високого морального, службового й громадського обов’язку. Все це викликає в непідготовлених співробітників i керівників так званий «страх помилки», що гальмує діяльність;

5) психологи вважають, що в екстремальній ситуації особистість i колектив проявляють себе найбільше повно i яскраво. Умілі або недотепні дії в подібних умовах окремого співробітника, групи, колективу й керівника треба розглядати як саму строгу, об'єктивну перевірку й оцінку їхньої справжньої готовності (професійної, психологічної й фізичної);

6) велике значення в особливо складній ситуації здобувають спонукальні мотиви дій, які можуть активізувати або гальмувати соціально корисну діяльність людини, оголюючи при цьому його сутність, істинність його почуттів, інтересів i переконань. Осо6ливий, домінуючий зміст знаходить i ціль дій (віддалена й, головним чином, найближча). Будучи значної i ясної, вона визначає методи й засоби її досягнення;

7) в екстремальній ситуації зростає роль особистого приклада; підсилюється вплив на психіку такого потужного подразника, як вчасно й вірно сказане слово; максимальної уваги вимагає той, хто вперше виявився в критичній ситуації.

Ці вимоги багаторазово збільшують психологічне навантаження на керівника. Оперативний штаб, до складу якого входять представники органів державної влади, прокуратури, інших правоохоронних органів i зацікавлених відомств, покликаний забезпечити прийняття важких рішень.

Як бачимо, керівник операції й оперативний штаб є суб'єктами управління органами внутрішніх справ 6 особливих умовах. Організація й завдання оперативних штабів передбачаються відомчими нормативними актами, але поки ще не регулюються законом (як, наприклад, у Російській Федерації). Питання організації оперативних штабів, їхніх робітників груп, штатних штабних підрозділів мають потребу в подальшій теоретичній розробці й узагальненні практики їхньої діяльності в особливих умовах.

Використана література

1. Ануфриев Н. И., Шестопалова Л. Ф., Свислоцкий Г. А., Теличкин А. А.: Деятельность гражданской полиции ООН на территории 6ывшей Югославии. (Организационно-управленческие и социально-психологические аспекты).- К.: Преса України, 1999. 192 с.

2. Болтунов М. Е. «Альфа» принимает бой. — М.: Вече, 2000. 384 с.

3. Болтунов М. Е. Короли диверсий. История диверсионных служб России. — М.: Вече, 2001. 352 с.

4. Братель О. Г. Надзвичайні ситуації в історичному аспекті Вісник Університету внутрішніх справ. — 2000. № 210. с. 72−76.

5. Василега О. П. Вопросы оперативно-розыскного обеспечения действий органов внутренних дел в Особых условиях. Совершенствование управления органами внутренних дел в особых условиях.- М.: Академия МВД СССР, 1991. с. 57−62.

6. Виноградов О. В. Административно-предупредительные меры, применяемые в условиях чрезвычайного положения: Автореф. дис.канд. юрид. наук.- СПб., 1999. 24 с.

7. Загоруйко И. Ю. Внутренние войска и охрана общественного порядка в условиях внутригосударственных конфликтов: Автореф. дис. канд. юрид. наук.- СПб, 1999.-22 с.

8. Крылов Б. С. Полиция США: Основные черты организации и деятельности.- М.: НИ и РИО ВШ МВД СССР, 1972. 78 с.

9. Аналітичний обзор стану та вдосконалення організації проведення спеціальних операцій службами та підрозділами органів внутрішніх справ України в сучасних умовах.- К.: НАВС України, — 2000. 56 с.

10. Вепрев В. А. Оперативный штаб как основной орган управления силами и средствами при предупреждении и пресечении массовых беспорядков // Совершенствование деятельности органов внутренних дел и внутренних войск по предупреждению и пресечению массовых беспорядков. М.: Академия МВД СССР, 1993. с. 274−276.

11. Дубко Ю. В. Оперативна (штабна) гра i дослідницькі навчання як метод розробки управлінських рішень // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць Донецького інституту внутрішніх справ.- Донецьк, 2002. N23. С 145−152.

12. Емельянов Б. М. Организация деятельности штабов МВД, УВД охраны общественного порядка и безопасности при проведении массовых мероприятий: Лекция.- М.: Академия МВД СССР, 1990. 34 с.

13. Жижко А. А. О принципах управлениями органами внутренних дел в особых условиях // Совершенствование управления органами внутренних дел в осо6ых условиях.- М.: Академия МВД СССР, 1991.= с. 19−26.

14. Лаптий В. А. Орган оперативного управления силами и средствами // Бюллетень МВД Украины по обмену опытом работы органов внутренних дел. 1994. -N2115. с. 35−37.

15. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР.- 1991. N24. Ст. 20; 1992. N236. Ст.526; 1993. N211.

16. Про Прикордонні війська України: Закон України від 4 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1992. N22. Ст. 7; 1996. N237. Ст. 167.