Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства

Зміст

Вступ Розділ І. Загальна характеристика адміністративної відповідальності як соціально-правового явища

1.1 Поняття, ознаки, принципи та правове регулювання адміністративної відповідальності

1.2 Загальні правила і порядок притягнення до адміністративної відповідальності

Розділ ІІ. Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства

2.1 Іноземці та особи без громадянства як спеціальні суб'єкти адміністративної відповідальності

2.2 Види та зміст адміністративних стягнень, які застосовуються до іноземців та осіб без громадянства Розділ ІІІ. Правове регулювання адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства

3.1 Нормативно-правова база, яка визначає правовий статус, регулює перебування та адміністративну відповідальність іноземців та осіб без громадянства

3.2 Проблеми правового регулювання адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства Висновки Список використаної літератури

Вступ

Актуальність. Економічний розвиток України, становлення ринкових відносин, формування демократичної, соціальної, правової держави, зміна суспільних пріоритетів, зовнішньоекономічні тасоціальні зв’язки громадян України з громадянами інших держав, відкритість української економіки для іноземних інвестицій, зняття багатьох адміністративних заборон і обмежень на в'їзд іноземців в Україну та перебування їх в країні, розвиток ділових зв’язків і туризму — все це сприяло різкому збільшенню кількості іноземних громадян та осіб без громадянства, що приїжджають до нас і проживають у нашій країні тривалий час. У зв’язку з цим постає питання правового регулювання адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства, адже як миролюбних цілях. А отже, головним і актуальним завданням органів законодавчої влади є належним чином врегулювати питання адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства за скоєні ними правопорушення з метою забезпечення безпеки громадян України.

Мета даної роботи полягає у визначенні поняття адміністративної відповідальності та адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства, також в аналізі проблеми правового регулювання адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства в Україні

Об'єкт. Суспільні відносини, пов’язані з порушеннями іноземцями та особами без громадянства адміністративного законодавства України, правове регулювання притягнення їх до адміністративної відповідальності.

Предмет. Сутність та значення проблем правового регулювання адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

— охарактеризувати поняття адміністративної відповідальності;

— проаналізувати ознаки, принципи та правове регулювання адміністративної відповідальності;

— розглянути порядок притягнення до адміністративної відповідальності;

— охарактеризувати іноземців та осіб без громадянства як спеціальних суб'єктів адміністративної відповідальності;

— встановити особливості видів і підстав адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства;

— дослідити нормативно-правові акти, які регулюють адміністративну відповідальність іноземців та осіб без громадянства;

— визначити головні проблеми правового регулювання адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства.

Методи. Для досягнення поставленої мети і завдань дослідження в роботі використовувалися такі методи, як діалектичний, порівняльно-правовий, соціологічний та статистичний метод.

Стан наукової розробки. Проблему адміністративної відповідальності іноземних громадян та осіб без громадянства досліджували провідні вітчизняні теоретики права, вчені адміністративної та інших галузей права. Найбільш вагомий внесок в її розбудову внесли В.Б. Авер’янов, Ю. П. Битяк, М. С. Гончарук, Л. В. Коваль, С.Ф. Константінов, В. К. Колпаков, В.М. Манохін, Н. Р. Нижник, В.І. Олефір, В. Ф. Опришко,.В. О. Шамрай, В. К. Шкарупа та ряд інших вчених.

Структура. Дана курсова робота складається з двох розділів. У першому розділі надається загальна характеристика адміністративної відповідальності як соціально-правового явища, а саме поняття, ознаки, принципи, правове регулювання та підстави притягнення до адміністративної відповідальності.

Другий розділ розкриває сутність адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства, визначаючи іноземців та осіб без громадянства спеціальними суб'єктами адміністративної відповідальності, а також аналізується проблема правового регулювання адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства.

Розділ І. Загальна характеристика адміністративної відповідальності як соціально-правового явища

1.1 Поняття, ознаки, принципи та правове регулювання адміністративної відповідальності

Побудова в Україні демократичної, соціальної, правової держави вимагає якнайшвидшого реформування правової системи, запровадження надійних гарантій дотримання прав і свобод громадян, закріплених Конституцією України. Особлива увага приділяється проведенню реформи адміністративного права як права державного управління, владного впливу держави на різноманітні суспільні процеси, в тому числі адміністративно-деліктного права. Велике значення має запровадження, визначення змісту (заходів) адміністративної відповідальності та її реалізації.

Якщо ж говорити про соціальне призначення адміністративної відповідальності, то тут можна виділити дві кардинальні проблеми. З одного боку, ця відповідальність як один із найважливіших методів державної діяльності має забезпечувати належне виконання завдань та функцій держави, надійну охорону відповідних суспільних відносин. З іншого — реалізація її заходів повинна ґрунтуватися на якнайсуворішому додержанні принципів гуманізму, соціальної справедливості, законності тощо.

Адміністративну відповідальність разом з відповідальністю кримінальною можна розглядати як універсальний засіб охорони суспільних відносин, які регулюються різними галузями права — конституційним, цивільним, трудовим, природноресурсовим, фінансовим, власне адміністративним. Іншими словами, законодавство про адміністративні проступки — це своєрідний збірник санкцій значної частини галузевих правових норм. Цим обумовлюється значення адміністративної відповідальності не тільки як адміністративно-правового інституту, але і як складової всієї правової системи держави[12, c.256].

Чинне законодавство України не дає визначення поняття адміністративної відповідальності і тому в теорії адміністративного права існує численна кількість точок зору стосовно цього соціально-правового явища.

У науці адміністративного права існує кілька думок щодо визначення адміністративної відповідальності. Так, Лук’янець Д.М. зазначає, що під адміністративною відповідальністю найчастіше розуміється застосування частини заходів адміністративного примусу, а саме — адміністративних стягнень[18,с.65]. Г. П. Бондаренко вважає, що адміністративна відповідальність — це форма реагування держави на правопорушення, яке виявляється в застосуванні уповноваженими державними органами, службовими особами, громадськістю до винної особи адміністративних санкцій у межах і порядку, встановлених законодавством; це обов’язок правопорушника звітувати за свою протиправну поведінку і зазнавати за неї несприятливих наслідків, передбачених санкцією правової норми [3, с. 34]. С. Т. Гончарук зазначає, що адміністративна відповідальність як різновид правової відповідальності - це специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, які скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед уповноваженими державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установленому законом порядку [6, с. 89].

У багатьох роботах, що певним чином стосуються питань адміністративної відповідальності, деякі автори (Л.В. Коваль [9, с. 107]) взагалі не наводять поняття адміністративної відповідальності, констатуючи той факт, що адміністративна відповідальність є різновидом юридичної, виділяючи тільки характерні ознаки цього виду відповідальності.

Аналіз точок зору з цього приводу дає змогу дійти висновку, що це поняття науковцями розглядається як один з інститутів адміністративного права, як форма забезпечення одного із заходів примусу (стягнення), як різновид юридичної (правової) відповідальності, як ефективний засіб запобігання правопорушень та забезпечення правопорядку, як певний стан суспільних відносин, який виникає внаслідок порушення законодавства.

Інститут адміністративної відповідальності є одним з важливих інститутів адміністративного права, який виступає важливим засобом охорони громадського порядку і якому притаманні всі ознаки юридичної відповідальності. За допомогою цього інституту здійснюється захист не тільки адміністративно-правових відносин, а й відносин врегульованих нормами фінансового, екологічного, трудового, митного, а в деяких випадках цивільного права та процесуальних галузей[6, c. 156].

Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки: 1) має зовнішній характер; 2) застосовується лише за вчинення правопорушення; 3) пов’язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; 4) визначена у нормах права; 5) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку; 6) притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами; 7) винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом[4, c.48].

Адміністративна відповідальність являє собою регламентовані нормами адміністративного права відносини між порушником адміністративно-правової норми та уповноваженим державним органом з приводу скоєного адміністративного правопорушення. Хоча сутність цих відносин і зводиться до обов’язку порушника перетерпіти обмеження, позбавлення або інші несприятливі наслідки, що визначені санкцією порушеної статті закону, але поняття «адміністративна відповідальність» не слід зводити до поняття «адміністративне стягнення», оскільки адміністративна відповідальність включає такі елементи, як державний осуд діяння і особи, яка його скоїла, і застосування до порушника заходів, визначених санкцією порушеної статті закону, тобто адміністративного стягнення. Адміністративна відповідальність наступає за скоєння адміністративного проступку. До неї притягують уповноважені органи виконавчо-розпорядчої влади (контролери, інспектори, начальники та ін.), в окремих випадках — суди. Її суб'єктами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Адміністративна відповідальність ґрунтується на ряді принципів, основними з яких є законність, відповідальність лише за вчинення протиправного діяння, відповідальність лише за наявності вини, невідворотності відповідальності, індивідуалізації відповідальності[1, c. 234].

Принцип законності адміністративної відповідальності, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і у порядку, встановлених законодавством. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законодавством.

Принцип відповідальності лише за вчинення протиправного шкідливого діяння передбачає, що тільки діяння, вчинок людини може тягти застосування заходів адміністративного впливу. Адміністративним правопорушенням визнається тільки протиправне діяння (дія чи бездіяльність) особи, а не склад її думок або навіть висловлений намір вчинити правопорушення. Крім цього, адміністративна відповідальність настає не за будь-яке діяння, що завдає шкоди суспільним відносинам, а лише за те, яке передбачене в законодавстві як адміністративний проступок.

Принцип відповідальності лише за наявності вини означає, що адміністративній відповідальності підлягає тільки особа, винна у вчиненні правопорушення, тобто яка умисно або з необережності вчинила протиправне шкідливе діяння.

Невідворотність адміністративної відповідальності як принцип полягає в тому, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, повинна бути піддана адміністративному стягненню. Із цього принципу можливі деякі винятки. Маються на увазі випадки відповідальності за адміністративні правопорушення неповнолітніх та осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. До зазначених осіб за більшість проступків застосовуються не адміністративні стягнення, а інші заходи впливу.

Регулювання адміністративної відповідальності здійснюється багатьма нормативними актами різної юридичної сили, які в сукупності складають законодавство про адміністративні правопорушення. Це законодавство має завданням, відповідно до ст. 1 КпАП, охорону суспільного ладу, власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

В ст. 92 Конституції України передбачено, що діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України[17, c.23−24]. Систему законодавства про адміністративні правопорушення в наш час складають Кодекс України про адміністративні правопорушення і окремі законодавчі акти. З окремих питань рішення, за порушення яких передбачається адміністративна відповідальність, можуть приймати органи місцевого самоврядування.

Отже, можна сказати що адміністративна відповідальність є одним з інститутів адміністративного права, формою забезпечення одного із заходів примусу (стягнення), різновидом юридичної (правової) відповідальності, ефективним засобом запобігання правопорушень та забезпечення правопорядку, певним станом суспільних відносин, який виникає внаслідок порушення законодавства.

1.2 Загальні правила і порядок притягнення до адміністративної відповідальності

Побудова в Україні демократичної, соціальної, правової держави вимагає якнайшвидшого реформування правової системи, запровадження надійних гарантій дотримання прав і свобод громадян, закріплених Конституцією України. Особлива увага приділяється проведенню реформи адміністративного права як права державного управління, владного впливу держави на різноманітні суспільні процеси, в тому числі адміністративно-деліктного права. Велике значення має запровадження, визначення змісту (заходів) адміністративної відповідальності та її реалізації.

Якщо ж говорити про соціальне призначення адміністративної відповідальності, то тут можна виділити дві кардинальні проблеми. З одного боку, ця відповідальність як один із найважливіших методів державної діяльності має забезпечувати належне виконання завдань та функцій держави, надійну охорону відповідних суспільних відносин. З іншого — реалізація її заходів повинна ґрунтуватися на якнайсуворішому додержанні принципів гуманізму, соціальної справедливості, законності тощо.

Адміністративну відповідальність разом з відповідальністю кримінальною можна розглядати як універсальний засіб охорони суспільних відносин, які регулюються різними галузями права — конституційним, цивільним, трудовим, природноресурсовим, фінансовим, власне адміністративним. Іншими словами, законодавство про адміністративні проступки — це своєрідний збірник санкцій значної частини галузевих правових норм. Цим обумовлюється значення адміністративної відповідальності не тільки як адміністративно-правового інституту, але і як складової всієї правової системи держави[12, c.256].

Чинне законодавство України не дає визначення поняття адміністративної відповідальності і тому в теорії адміністративного права існує численна кількість точок зору стосовно цього соціально-правового явища.

У науці адміністративного права існує кілька думок щодо визначення адміністративної відповідальності. Так, Лук’янець Д. М. зазначає, що під адміністративною відповідальністю найчастіше розуміється застосування… частини заходів адміністративного примусу, а саме — адміністративних стягнень. Г. П. Бондаренко вважає, що адміністративна відповідальність — це форма реагування держави на правопорушення, яке виявляється в застосуванні уповноваженими державними органами, службовими особами, громадськістю до винної особи адміністративних санкцій у межах і порядку, встановлених законодавством; це обов’язок правопорушника звітувати за свою протиправну поведінку і зазнавати за неї несприятливих наслідків, передбачених санкцією правової норми [3, с. 34]. С. Т. Гончарук зазначає, що адміністративна відповідальність як різновид правової відповідальності - це специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, які скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед уповноваженими державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установленому законом порядку [6, с. 89].

У багатьох роботах, що певним чином стосуються питань адміністративної відповідальності, деякі автори (Л.В. Коваль [9, с. 107]) взагалі не наводять поняття адміністративної відповідальності, констатуючи той факт, що адміністративна відповідальність є різновидом юридичної, виділяючи тільки характерні ознаки цього виду відповідальності.

Аналіз точок зору з цього приводу дає змогу дійти висновку, що це поняття науковцями розглядається як один з інститутів адміністративного права, як форма забезпечення одного із заходів примусу (стягнення), як різновид юридичної (правової) відповідальності, як ефективний засіб запобігання правопорушень та забезпечення правопорядку, як певний стан суспільних відносин, який виникає внаслідок порушення законодавства.

Інститут адміністративної відповідальності є одним з важливих інститутів адміністративного права, який виступає важливим засобом охорони громадського порядку і якому притаманні всі ознаки юридичної відповідальності. За допомогою цього інституту здійснюється захист не тільки адміністративно-правових відносин, а й відносин врегульованих нормами фінансового, екологічного, трудового, митного, а в деяких випадках цивільного права та процесуальних галузей[6, c. 156].

Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки: 1) має зовнішній характер; 2) застосовується лише за вчинення правопорушення; 3) пов’язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; 4) визначена у нормах права; 5) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку; 6) притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами; 7) винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом[4, c.48].

Адміністративна відповідальність являє собою регламентовані нормами адміністративного права відносини між порушником адміністративно-правової норми та уповноваженим державним органом з приводу скоєного адміністративного правопорушення. Хоча сутність цих відносин і зводиться до обов’язку порушника перетерпіти обмеження, позбавлення або інші несприятливі наслідки, що визначені санкцією порушеної статті закону, але поняття «адміністративна відповідальність» не слід зводити до поняття «адміністративне стягнення», оскільки адміністративна відповідальність включає такі елементи, як державний осуд діяння і особи, яка його скоїла, і застосування до порушника заходів, визначених санкцією порушеної статті закону, тобто адміністративного стягнення. Адміністративна відповідальність наступає за скоєння адміністративного проступку. До неї притягують уповноважені органи виконавчо-розпорядчої влади (контролери, інспектори, начальники та ін.), в окремих випадках — суди. Її суб'єктами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Адміністративна відповідальність ґрунтується на ряді принципів, основними з яких є законність, відповідальність лише за вчинення протиправного діяння, відповідальність лише за наявності вини, невідворотності відповідальності, індивідуалізації відповідальності[1, c. 234].

Принцип законності адміністративної відповідальності, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і у порядку, встановлених законодавством. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законодавством.

Принцип відповідальності лише за вчинення протиправного шкідливого діяння передбачає, що тільки діяння, вчинок людини може тягти застосування заходів адміністративного впливу. Адміністративним правопорушенням визнається тільки протиправне діяння (дія чи бездіяльність) особи, а не склад її думок або навіть висловлений намір вчинити правопорушення. Крім цього, адміністративна відповідальність настає не за будь-яке діяння, що завдає шкоди суспільним відносинам, а лише за те, яке передбачене в законодавстві як адміністративний проступок.

Принцип відповідальності лише за наявності вини означає, що адміністративній відповідальності підлягає тільки особа, винна у вчиненні правопорушення, тобто яка умисно або з необережності вчинила протиправне шкідливе діяння.

Невідворотність адміністративної відповідальності як принцип полягає в тому, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, повинна бути піддана адміністративному стягненню. Із цього принципу можливі деякі винятки. Маються на увазі випадки відповідальності за адміністративні правопорушення неповнолітніх та осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. До зазначених осіб за більшість проступків застосовуються не адміністративні стягнення, а інші заходи впливу.

Регулювання адміністративної відповідальності здійснюється багатьма нормативними актами різної юридичної сили, які в сукупності складають законодавство про адміністративні правопорушення. Це законодавство має завданням, відповідно до ст. 1 КпАП, охорону суспільного ладу, власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

В ст. 92 Конституції України передбачено, що діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України[17, c.23−24]. Систему законодавства про адміністративні правопорушення в наш час складають Кодекс України про адміністративні правопорушення і окремі законодавчі акти. З окремих питань рішення, за порушення яких передбачається адміністративна відповідальність, можуть приймати органи місцевого самоврядування.

Отже, можна сказати що адміністративна відповідальність є одним з інститутів адміністративного права, формою забезпечення одного із заходів примусу (стягнення), різновидом юридичної (правової) відповідальності, ефективним засобом запобігання правопорушень та забезпечення правопорядку, певним станом суспільних відносин, який виникає внаслідок порушення законодавства.

Розділ ІІ. Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства

2.1 Іноземці та особи без громадянства як спеціальні суб'єкти адміністративної відповідальності

Розмаїття відносин державного управління зумовлює і значну кількість різновидів суб'єктів, які є учасниками адміністративно-правових відносин взагалі й відносин адміністративної відповідальності зокрема. У зв’язку з цим виділяють загальний і спеціальний суб'єкти адміністративного правопорушення[2, c.57].

Загальним суб'єктом адміністративного проступку (правопорушення) вважається осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку.

Щодо спеціального суб'єкта, то ним є особа, яка може бути визнана суб'єктом конкретного адміністративного правопорушення, а відтак притягнута до адміністративної відповідальності за наявності у неї, крім ознак загального суб'єкта, певних додаткових ознак.

Такі особливості адміністративної відповідальності стосуються іноземців та осіб без громадянства. Відповідно до ст. 16 КпАП іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України, а питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які відповідно до чинних законів та міжнародних договорів України користуються імунітетом щодо адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом[10, c. 13].

Принципові положення щодо адміністративної відповідальності іноземців і осіб без громадянства встановлені Конституцією України. Саме вона поширює на іноземців, що на законних підставах перебувають в Україні, права, свободи і обов’язки, передбачені для її громадян, за винятками, встановленими самою Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Конституція України чітко розмежувала поняття «іноземець» та «особа без громадянства», відносячи до перших лише іноземних громадян [ст. 26, 1]. Відповідно до конституційних положень у законах України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» [ст.1] та «Про громадянство України» [ст.1] дається нормативне визначення іноземців та осіб без громадянства: іноземець — особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців» від 22 вересня 2011 року поняття «іноземець» охоплює дві категорії осіб. Ст. 1 цього закону визначає, що іноземцями в Україні визнаються іноземні громадяни, особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства, які не належать до громадянства будь-якої держави[21, c.2]. У ч.1, ст. 26 Конституції України закріплено те, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України[17, c.8].

Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначаються основні засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства. Ця стаття встановлює те, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов’язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Особливістю статусу іноземців та осіб без громадянства є те, що з одного боку, їм забезпечують фактичні та юридичні передумови для реалізації прав і свобод, а з іншого — встановлюють певні обмеження, що повністю відповідають нормам міжнародного права[16, c. 98].

За останні роки серед загальної кількості адміністративних правопорушень, їх, вчинених іноземцями та особами без громадянства на території України займає значний відсоток. Зокрема, часто вчиняються такі адміністративні правопорушення як порушення правил перебування в Україні, недотримання порядку реєстрації, проживання за недійсними документами, недотримання порядку пересування і вибору місця проживання.

Головними чинниками, що сприяють вчиненню правопорушень серед іноземців в Україні є:

1) слабка взаємодія органів внутрішніх справ з адміністрацією підприємств, організацій, що приймають на роботу іноземних громадян;

2) незадовільне знання іноземними громадянами й особами без громадянства основ законодавства України;

3) недостатня правова роз’яснювальна робота серед іноземних громадян і осіб без громадянства в місцях їхнього компактного проживання і роботи;

4) помилки в адміністративно-юрисдикційній діяльності і безкарність за багато проступків;

5) різке ослаблення соціального контролю;

6) неефективність ранньої профілактики та інші чинники[15, c.115].

Основні причини скоєння правопорушень іноземцями — це зміни в соціально-економічному і геополітичному положенні України. Нині на ефективності профілактичної діяльності органів внутрішніх справ помітно позначається стан охорони зовнішніх рубежів республік колишнього СРСР і прозорість кордонів між ними. Так, наприклад, Азербайджан встановив фактично вільний і багато в чому неконтрольований візовий режим на кордоні з Іраном і Туреччиною. Це рішення дозволяє громадянам Ірану і Туреччини вільно переміщатися по всій території країн СНД, причому не завжди з миролюбними цілями. Багато в чому подібну ситуацію можна спостерігати й у інших республіках колишнього СРСР (Молдова, Таджикистан, Казахстан). Тому стає дедалі важче (а іноді і неможливо) забезпечувати контроль за режимом перебування і пересування іноземних громадян і осіб без громадянства по території України, оскільки в'їзд у нашу країну через території республік СНД майже не обмежується. Видача в'їзних віз країнами СНД із МЗС України не узгоджується. Причому постійно зростає кількість фірм і організацій, що користуються правом запрошувати іноземців. Наприклад, нині існує майже 50 туристичних фірм лише в Києві, що мають право давати підтвердження на видачу туристичних віз, вони не відповідають за розміщення, перебування і своєчасний виїзд іноземних туристів[16, c. 97].

Крім цього, відсутність механізму превентивного попередження адміністративних правопорушень з боку іноземців, а також відсутність єдиної системи обліку і контролю за використанням іноземної робочої сили, несприятливо позначається на дотриманні паспортно-візового режиму в нашій країні.

Звичайно, кількісно адміністративні правопорушення, пов’язані з іноземцями, на криміногенну обстановку впливають, але й у відсотковому співвідношенні в загальній структурі правопорушень вони — величина незначна. Ці тенденції, а також подальше спрощення в'їзду-виїзду уможливлюють припущення, що на території України правопорушень з боку іноземців найближчим часом не зменшиться.

До числа причин, що породжують вчинення адміністративних проступків, як вважає Є.В. Додін, не варто включати тимчасові труднощі: тяжкий перехід до ринку, падіння виробництва, невідповідність існуючого законодавства основним правам людини, ослаблення діяльності правоохоронних органів тощо[7, c. 45].

Характеризуючи адміністративні правопорушення, скоєні іноземцями в нашій країні, варто виокремити такі особливості:

1) адміністративна відповідальність іноземців за скоєння спеціальних адміністративних правопорушень, регламентується загальноукраїнським законодавством;

2) за порушення правил перебування на території України до іноземців можуть бути застосовані спеціальні санкції, такі, як видворення за межі України, повернення до колишнього місця проживання, скорочення терміну перебування. Ці санкції можуть застосовуватися лише до іноземців;

3) питання процесуального оформлення притягнення іноземців до адміністративної відповідальності у справах про правопорушення спеціального складу є прерогативою, як правило, органів внутрішніх справ[5, c.13].

Отже, іноземці та особи без громадянства визначаються спеціальними суб'єктами адміністративної відповідальності. Вони перебуваючи на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.

2.2 Види та зміст адміністративних стягнень, які застосовуються до іноземців та осіб без громадянства

адміністративний відповідальність іноземець громадянство Згідно з Конституцією України іноземці та особи без громадянства підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах із громадянами України. Практичний збіг у багатьох випадках правосуб'єктності іноземців у справах про адміністративні проступки загального виду уможливлює нам говорити про те, що дослідження адміністративної відповідальності іноземців у цих випадках має проводитися аналогічно дослідженню адміністративної відповідальності громадян України, розгляду якого присвячена значна кількість робіт видатних вчених — адміністративістів. Так, у випадках здійснення іноземцями правопорушень загального виду необхідно керуватися загальними положеннями адміністративного законодавства, вирішуючи питання їхньої відповідальності.

Поряд з тим законодавство передбачає адміністративно-правові заборони, порушниками яких можуть бути лише іноземці. У цьому випадку їм надається роль спеціального суб'єкта адміністративної відповідальності. Так, іноземці не можуть нести адміністративну відповідальність за низку проступків (за порушення правил військового обліку, паспортних правил, а також за ті проступки, суб'єктами яких можуть бути лише посадові особи)[15, c. 1].

Проступки, допущені іноземцями, — це за своєю природою і характером — адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління і за вчинення яких передбачена адміністративна відповідальність.

Основним видом стягнення, яке застосовується до іноземців та осіб без громадянства є видворення за межі України. Ст. 24 КУпАП встановлює, що законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок. Відповідно до цієї статті для застосування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного видворення необхідним є: а) наявність законів, які передбачають саме адміністративне видворення; б) вчинення адміністративного проступку, який грубо порушує правопорядок.

Законом, який необхідно використовувати для застосування ст. 24 КУпАП, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що містить ст. 30 «Примусове видворення іноземців та осіб без громадянства». Ця стаття визначає, що іноземець та особа без громадянства підлягають затриманню і адміністративному видворенню у примусовому порядку, коли вони ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або коли є обґрунтовані підстави вважати, що вони ухилятимуться від виїзду. З наведеного тексту випливає, що адміністративне видворення може застосовуватися лише у двох випадках: а) якщо відповідні особи ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення; б) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду[21, c.28].

Рішення про видворення може прийматися органом внутрішніх справ, органом охорони державного кордону стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну, або Службою безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п’яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення[4, c. 98].

Рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або СБУ про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду. Оскарження зупиняє виконання рішення про видворення, крім випадків, коли необхідність негайного видворення зумовлена інтересами безпеки України чи охорони громадського порядку.

З моменту оголошення рішення про видворення з України іноземцям та особам без громадянства надається право негайно повідомити про це адвоката, дипломатичного представника своєї країни чи іншу особу (на свій розсуд). На прохання дипломатичного представника відповідної держави виконання прийнятого рішення про видворення може бути відстрочено, але не більш як на 10 днів починаючи з моменту оголошення рішення.

За санкцією прокурора підлягають затриманню органами внутрішніх справ та органами охорони державного кордону і адміністративному видворенню у примусовому порядку іноземці та особи без громадянства, які ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення, або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що вони ухилятимуться від виїзду.

Іноземці та особи без громадянства, які підлягають адміністративному видворенню, або юридичні та фізичні особи, які приймають цих іноземців та осіб без громадянства чи влаштовують їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування і сприяють в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування, відшкодовують витрати, пов’язані з адміністративним видворенням і утриманням на період адміністративного затримання, як у національній валюті України, так і в іноземній валюті за курсом Нацбанку України на день проведення розрахунків.

Облік витрат ведуть органи внутрішніх справ, органи охорони державного кордону, про що у двох примірниках складається акт за встановленою МВС України або Адміністрацією Держприкордонслужби України формою.

Якщо під час затримання іноземця та особи без громадянства, які підлягають адміністративному видворенню, у них виявлено готівку, вона використовується за актом для забезпечення виконання рішення про видворення згідно з кошторисом витрат.

У разі відсутності в іноземця та особи без громадянства коштів, необхідних для відшкодування витрат, пов’язаних з їх видворенням, та встановлення факту їх в'їзду в Україну без запрошення юридичних чи фізичних осіб фінансування витрат здійснюється за рахунок коштів, передбачених на цю мету в державному бюджеті, у порядку, встановленому МВС України та Адміністрацією Держприкордонслужби України за погодженням з Міністерства фінансів України.

Іноземець та особа без громадянства зобов’язані покинути територію України після прийняття рішення про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі України в його паспортному документі анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні. Іноземцю та особі без громадянства може надаватися строк до 5 днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення.

Статтею 24 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства встановлюється скорочення терміну тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, а саме: іноземцю та особі без громадянства, які порушують законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено визначений йому термін перебування в Україні. Такий термін може бути також скорочено, якщо в іноземця та особи без громадянства уже немає підстав для їх подальшого перебування в Україні. Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства в Україні приймається органами внутрішніх справ, Держприкордонслужби України.

Одним з видів стягнень, які застосовуються до іноземців та осіб без громадянства є накладення штрафів, розмір яких визначений у КУпАП. Відповідно до нових змін за порушення правил перебування в Україні іноземцями та особами без громадянства, передбаченого статтею 203 КУпАП тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510−850 гривень), а за незаконне перевезення іноземців та осіб без громадянства територією України передбаченого ст. 206−1 КУпАП тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700−3400 гривень).

У ст. 204 КУпАП встановлюється санкція за порушення порядку працевлаштування, прийняття на навчання, надання житла, реєстрації іноземців та осіб без громадянства та оформлення для них документів, а саме накладення штрафу від ста до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

За невжиття заходів до забезпечення своєчасної реєстрації іноземців і осіб без громадянства ст. 205 КУпАП встановлює попередження або накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Порушення порядку надання іноземцям та особам без громадянства житла, транспортних засобів та сприяння їх незаконній реєстрації, оформленню документів на проживання чи навчання, а також надання інших послуг на порушення встановлених правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і правил транзитного проїзду їх через територію України, якщо ці дії безпосередньо не пов’язані з незаконним переправлення осіб через державний кордон України, згідно з ст. 206 КУпАП тягнуть за собою накладення штрафу від трьохсот до п’ятсот неоподаткованих мінімумів громадян.

З внесенням законодавства про статус іноземців та осіб без громадянства, було збільшено кількість підстав через які громадянин іншої країни може бути депортований. Це відбудеться, наприклад, якщо іноземець, який прибув для навчання або роботи, в призначений термін не з’явився в університет або до місця роботи. Санкції за незаконне переправлення іноземців через державний кордон України також посилені. Якщо раніше за подібні діяння передбачалося покарання у вигляді позбавлення волі на термін від 2 до 5 років, то тепер — від 3 до 8 років.

Отже, аналізуючи вище наведений матеріал можна визначити, що адміністративна відповідальність за правопорушення цих осіб характеризується рядом особливостей, що визначає їх спеціальними суб'єктами адміністративної відповідальності. Адміністративно-процесуальне законодавство у певних випадках встановлює особливий порядок адміністративної відповідальності іноземців.

Розділ ІІІ. Правове регулювання адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства

3.1 Нормативно-правова база, яка визначає правовий статус, регулює перебування та адміністративну відповідальність іноземців та осіб без громадянства

Основним джерелом де закріплюється та на якому ґрунтуються всі нормативно-правові акти, які визначають правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні є Конституція України.

Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплено у ст. 26 Конституції: іноземці та особи без тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Щодо адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства то ці норми встановлені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 16 КпАП іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України, а питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які відповідно до чинних законів та міжнародних договорів України користуються імунітетом щодо адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

За порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року — є головним нормативно-правовим закріпленням прав та обов’язків іноземних громадян, а також санкцій за порушення цими особами встановленого законодавства та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

Ст. 1 цього закону визначає, що іноземцями в Україні визнаються іноземні громадяни, особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства, які не належать до громадянства будь-якої держави. Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначаються основні засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства. Ця стаття встановлює те, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Розділ третій цього закону визначає відповідальність за адміністративні та інші правопорушення іноземців та осіб без громадянства. Отже, згідно з цим законом іноземцям та особам без громадянства може бути скорочений строку тимчасового перебування на території України, прийняте рішення про примусове повернення іноземців та осіб в країну походження або третю країну, а також про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України, іноземним громадянам, які отримали повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що втратили або позбавлені статусу біженця або додаткового захисту і не використали права на оскарження таких рішень, а також особи, які отримали повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою без громадянства, може бути надана можливість добровільного повернення в країну походження або в третю країну.

Цей закон передбачає можливість реторсії — обмежувальних заходів, що застосовуються Україною щодо громадян іншої держави у відповідь на несправедливі, недружні (але правомірні під кутом зору міжнародного права) дії цієї держави стосовно громадян України: «Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято».

Перебування, в'їзд та виїзд іноземців та осіб без громадянства також регулюється постановами Кабінету Міністрів України та наказами Президента України. Одним з нормативно-правових актів, який регулює в'їзд, перебування та відповідальність іноземців та осіб без громадянства є «Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України». Цим нормативно-правовим актом встановлюється та регулюється процедура продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, строк перебування іноземних громадян на території України та інше.

Наказом Президента України від 23 серпня 2011 року «Про затвердження Порядку розгляду звернень щодо продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства» визначається процедуру приймання та розгляду звернень щодо продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, порядок оформлення продовження терміну перебування, продовження терміну перебування в Україні окремим категоріям іноземців чи осіб без громадянства, порядок здійснення обліку іноземців та осіб без громадянства, які звернулися за продовженням терміну свого перебування в Україні. Цей Порядок розроблено відповідно до вимог Законів України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Указу Президента України від 15.06.2001 «Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання».

Важливим нормативно-правовим актом, який законодавчо закріплює візовий режим в'їзду та виїзду іноземців та осіб без громадянства є «Правила оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію» затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. «Про затвердження Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію».. Ці Правила регулюють процедуру оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, зберігання та надсилання бланків візових етикеток до уповноважених органів, знищення бланків візових етикеток, а також оформлення документа, що дає право на перетинання державного кордону в межах місцевого прикордонного руху.