Спадкування за законом в міжнародному приватному праві

Зміст

Вступ

1. Поняття «спадкування за законом»

2. Загальна характеристика спадкування за законом

2.1 Черговість спадкування

2.2 Порядок спадкування за законом

3. Спадкування за законом у різних правових системах Висновок Список використаної літератури

Вступ

Інститут спадкового права у міжнародному приватному праві, у сучасних правових системах — один з найскладніших та найцікавіших з наукової точки зору, в якому відбиваються різні аспекти життя суспільства. Його значення зумовлено ще й тим, що найбільш вірогідним об'єктом спадкування є право власності. Доля майна, яке залишитеся після смерті власника, — одна з проблем права, що з найдавніших часів і до сьогодні залишається у центрі уваги суспільства, держави і громадян.

Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитись своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті. Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів) сприяючи цим зміцненню сім'ї. До складу спадщини входять не тільки майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права. Спадкрємство здійснюється за законом та за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, якщо воно не змінено заповітом.

При спадкуванні за законом порядок та умови переходу прав та обов’язків спадкодавця вказані в самому законі. Спадкове майно ділиться в рівних частках між особами, зазначеними в законі, та у відповідності з встановленою черговістю. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що згідно ухилялись від виконання покладених на них в силу закону обов’язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

З прийняттям Конституції України відбулась переорієнтація суспільних відносин на охорону і захист прав громадян, побудову демократичної, правової держави, що зумовлює необхідність дослідження та аналізу на науковому рівні сучасного стану забезпечення прав суб'єктів спадкових правовідносин. Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України. Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України, а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про успадкування» від 24 червня 1983 року (із змінами внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року)" містить корінні роз’яснення щодо практики застосування окремих норм права спадкування за законом. Конституція України передбачає право приватної власності громадян. Важливим є також питання охорони інтересів спадкодавця, виконання його волі, якщо вона була заявлена у заповіті, оскільки останнім часом цьому питанню приділяється незначна увага.

Проблемам спадкового права приділено значну увагу у працях таких вчених як, Бірюкова І.А, Харитонова Є. О., О. В. Дзери,, Ю.О. Заіки, Т.П., Я. М. Шевченко, Шевчук Л. В., Фурса Є.І та С.Я. Спеціального системного дослідження цієї теми в Україні не проводилось, оскільки більшість досліджень присвячувались лише матеріальним аспектам спадкового права.

Мета дослідження — виявити особливості спадкування за закону в міжнародному приватному праві.

Задача дослідження — проаналізувати наукову літературу, міжнародно-правові акти, законодавство України та зарубіжних країн, виявити особливості спадкування за закону в міжнародному приватному праві.

Об'єктом дослідження є спадкові правовідносини, які виникають у процесі правомірної реалізації спадкових прав в нотаріальному процесі, а також у зв’язку з правопорушеннями, що розглядаються в цивільному процесі.

Предметом є спадкування за закону в міжнародному приватному праві.

1. ПОНЯТТЯ «СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ»

Після смерті громадянина його майнові права та обов’язки, а також деякі немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або до інших осіб називається спадкуванням. Умови та порядок спадкування регламентуються рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут — спадкове право.

Виходячи з вищесказаного, спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб. Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України. Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України, а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.

Конституція України передбачає право спадкування власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян.

Спадкодавцем визнається особа, після смерті якої здійснюється спадкове правонаступництво.

При спадкуванні за законом до спадкування закликаються особи, яких законодавець називає як спадкоємців. Тобто в цьому разі спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях Цивільного кодексу України. Таких осіб називають законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.

Не завжди особа, яка входить в коло спадкоємців за законом, чи особа, якій заповідано майно, буде закликатися до спадкування. Законом передбачені умови, за яких спадкоємець усувається від спадщини. Як зазначено в статті 1224 ЦК України, не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Виключенням для таких осіб є тільки те, що знаючи про це, спадкодавець все ж призначив їх своїми спадкоємцями за заповітом.

Спадкоємцями за законом не мають права стати :

1) батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;

2) батьки і неповнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов’язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку, а також за інших обставин зазначених у Ст. 1224 ЦКУ. Зазначені правила щодо усунення за певних умов спадкоємців від спадкування застосовуються і до права на заповідальний відказ. (Ст. 1237 ЦК України) Відповідно до статті 1254 ЦК України заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. [2, с.492−498]

Спадкове майно — це сукупність прав та обов’язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття застосовуються також і такі терміни, як «спадщина» або «спадкова _асса». Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно.

Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто. [3, с.489−491]

Спадкоємців другої та інших черг до спадкування в цьому разі не закликають. Коли спадкоємці першої черги відсутні або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування будуть закликані спадкоємці другої черги. Слід підкреслити, що правила про черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування можуть бути змінені нотаріально посвідченою угодою заінтересованих спадкоємців, укладеною після відкриття спадщини. Але така угода не може порушити прав спадкоємців, які не беруть у ній участі, а також спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку. [4,с. 395]

Крім того, за рішенням суду особа, яка за законом є спадкоємцем наступних черг, може одержати право на спадкування за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу або каліцтво був безпорадним. [5, с. 592]

У російському законодавстві, спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо громадянин помер, не залишивши заповіту, то спадкування в цьому випадку буде відбуватися згідно із законом і спадкоємцями стануть визначені законом особи. Якщо заповіт є, але в ньому заповідано не все майно померлого, то не заповіданою частина майна успадковується за законом. Успадковувати за законом можуть громадяни, які перебувають в живих на момент смерті спадкодавця, також зачаті за життя спадкодавця та народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємцями за законом є родичі спадкодавця, серед них розрізняються черги спадкоємців. В даний час російське законодавство визначає сім черг спадкоємців за законом: спадкоємці першої, другої, третьої, четвертої, п’ятої, шостої та сьомої черги.

Спочатку до спадкоємства закликаються спадкоємці першої черги і лише в тому випадку, якщо таких спадкоємців не виявилося, закликаються до спадкування спадкоємці наступних черг, слідуючи один за одним.

До числа спадкоємців за законом належать також непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. У тому випадку, якщо немає жодного спадкоємця першої, другої, третьої, четвертої, п’ятої, шостої або сьомої черги, непрацездатні утриманці успадковують самостійно як спадкоємців восьмий черги.

Всі спадкоємці черги, яка закликається до спадщини, успадковують у рівних частках, за винятком спадкоємців, які успадковують за правом представлення (вони успадковують між собою порівну частку померлого батька).

Спадкування за законом відбувається в наступних ситуаціях:

— громадянин помер, не залишивши заповіту;

Якщо за життя громадянин в установленому порядку склав заповіт, то в цьому випадку майно буде успадковуватися за заповітом і спадкоємцями стануть зазначені в ньому особи.

— заповіт визнано повністю або частково недійсним.

Якщо заповіт складено з порушенням закону, тобто недійсне, то цей випадок рівнозначний тому, що заповіт не залишено.

Якщо заповіт визнано частково недійсним, то за законом успадковується тільки та частина майна, щодо якої заповіт виявилася недійсною.

— спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини або не прийняли його;

— заповідана частина майна (тоді частина успадковується за законом);

У даному випадку спадкування відбувається і за заповітом, і за законом: заповідана частина майна успадковується за заповітом, не заповіданою — за законом.

— спадкоємець за заповітом помер раніше спадкодавця; громадянин, зазначений у заповіті, не має права успадковувати.

При розгляді справ у спорах про спадкування коло спадкоємців, порядок, строки прийняття спадщини та склад спадкового майна визначаються, виходячи з норм закону, що діяв на день відкриття спадщини. 6, с.18−20]

Таким чином, спадкування за законом має місце, якщо:

1. Спадкодавець не залишив заповіту чи заповіт визнано недійсним повністю або частково;

2. Спадкоємці за заповітом усунені від спадщини. Кого саме законодавець називає в числі спадкоємців за законом? Вирішуючи це питання, враховують такі обставини: кровна спорідненість, шлюбні відносини, сімейні зв’язки та членство у сім'ї. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування по черзі. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від неї. Наприклад, коли є спадкоємці першої черги — право на одержання спадщини виникає лише у цих осіб.

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ

2.1 Черговість спадкування за законом

спадкування закон черга парантела Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 Цивільного кодексу. [7]

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого боку, прирівнюються до родичів за походженням. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв’язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням — має право на спадкування як спадкоємець другої черги за законом.

Черговість:

— У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

— У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

— У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

— У четверту чергу право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

— У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані такі документи:

1. Довідка органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв’язку із втратою годувальника;

2. Копія рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні. Ці документи повинні містити дані про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця. Непрацездатність утриманця, пов’язана з віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність, пов’язана зі станом здоров’я — за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи. 10, c 345−346]

Згідно ст. 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. А також, згідно Цивільного кодексу України, черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині. 7]

Слід зауважити, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. 11, с.202−203]

Що стосується спадкування за законом усиновленими та усиновлювачами, то відповідно до ст. 1260 Цивільного кодексу України усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого, прирівнюються до родичів за походженням. При цьому необхідно знати, що усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Проте, якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв’язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням — має право на спадкування як спадкоємець другої черги. 7]

Черги спадкоємців за чинним законодавством Російської Федерації:

Спадкоємцями першої черги за законом є діти, дружина і батьки спадкодавця (ст. 1142 ЦК РФ). Традиційно більш істотну, ніж у країнах Західної Європи, близькість стосунків між дітьми і батьками відображає включення батьків до кола спадкоємців за законом першої черги, в той час як у більшості країн континентальної Європи батьки ставляться до спадкоємців другої черги (ст. 746 Цивільного кодексу Франції, ст. 1925 Німецького цивільного уложення). Це, безсумнівно, є однією з відмінних рис російського спадкового права. [12]

Онуки спадкодавця та їхні нащадки спадкують за правом представлення.

У разі відсутності спадкоємців першої черги до спадкування на підставі ст. 1143 ЦК України призиваються повнорідні та неповнорідні брати і сестри спадкодавця, його дідусь і бабуся як з боку матері, так і з боку батька. Діти рідними та братів і сестер успадковують за правом представлення.

Відповідно до ст. 1144 ЦК України, якщо немає спадкоємців першої і другої черги, спадкоємцями третьої черги за законом є повнорідні та неповнорідні брати і сестри батьків спадкодавця (його дядька і тітки). По праву представлення в даному випадку успадковують двоюрідні брати і сестри.

Спадкоємцями четвертої черги за законом виступають родичі третього ступеня спорідненості - прадідуся і прабабусі спадкодавця; п’ятої черги — родичі четвертого ступеня спорідненості, тобто діти рідних племінників і племінниць спадкодавця (двоюрідні онуки та онучки) і рідні брати і сестри його дідусів і бабусь (двоюрідні дідуся і бабусі); як спадкоємців шостої черги — родичі п’ятого ступеня спорідненості, тобто діти двоюрідних онуків та онучок спадкодавця (двоюрідні правнуки та правнучки), діти його двоюрідних братів і сестер (двоюрідні племінники і племінниці) і діти його двоюрідних дідусів і бабусь (двоюрідні дядьки і тітки). У той же час за французьким законодавством в чергу спадкоємців за законом потрапляють родичі аж до шостого ступеня споріднення, а у німців кількість черг, призваних до спадкоємства, взагалі не обмежена. Якщо ж спадкоємці попередніх черг відсутні, до спадкування як спадкоємці сьомої черги призиваються пасинки, падчерки, вітчим і мачуха спадкодавця (ст. 1145 ЦК РФ).

Громадяни, пов’язані з спадкоємців за законом другої - сьомої черг, непрацездатні до дня відкриття спадщини, але не входять до кола спадкоємців тієї черги, яка закликається до спадкоємства, відповідно до ст. 1148 ЦК РФ успадковують за законом разом і нарівні з спадкоємцями цієї черги, якщо не менше року до смерті спадкодавця перебували на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом зі спадкодавцем чи ні.

До спадкоємців за законом належать громадяни, які не входили до кола спадкоємців першої - сьомої черг, але до дня відкриття спадщини були непрацездатними і не менше року до смерті спадкодавця перебували на його утриманні і проживали разом з ним.

При наявності інших спадкоємців за законом дані особи успадковують разом і нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства, у разі ж відсутності інших спадкоємців такі непрацездатні утриманці спадкодавця спадкують самостійно як спадкоємців восьмий черги.

Необхідно пам’ятати положення ст. 1141 ГК РФ про те, що спадкоємці кожної наступної черги спадкують, якщо немає спадкоємців попередніх черг, тобто якщо спадкоємці попередніх черг відсутні, або ніхто з них не має права успадковувати, або всі вони відсторонені від спадкування, або позбавлені спадщини, або ніхто з них не прийняв спадщини, або всі вони відмовилися від спадщини. Спадкоємці однієї черги спадкують, як правило, в рівних частках, за винятком спадкоємців, які успадковують за правом представлення. [13, с. 55]

Одним з найважчих питань спадкового права є умови закликання до спадкування непрацездатних утриманців спадкодавця та визначення їх частки. Відповідно до ст. 535 ГК РРФСР неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в т.ч. усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують незалежно від змісту заповіту не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом (обов'язкова частка). Причому при визначенні розміру обов’язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів домашньої обстановки та вжитку. Тому спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку, може бути вигідно, якщо його спадкові права у заповіті ущемлені, так як при визначенні розміру обов’язкової частки враховується вартість предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, тоді як при визначенні розміру законної частки у випадку, коли спадкоємець з спадкодавцем спільно не проживав, вартість даних предметів обліку не підлягає. Верховний Суд РФ таким чином дозволяв зазначену проблему: «При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині слід приймати всіх спадкоємців за законом, які були б покликані до спадкоємства … і виходити з вартості всього спадкового майна (як у заповіданої, так і в незаповіданою частини), включаючи предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, незалежно від того, проживав чи хто-небудь із спадкоємців разом зі спадкодавцем. Тому при визначенні розміру виділеної позивачеві обов’язкової частки у спадщині суду необхідно враховувати вартість майна, отриманого ним у порядку спадкування за законом (або по іншому заповітом цього ж спадкодавця), в тому числі і вартість майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку «. [14]

До непрацездатних традиційно відносять: жінок, які досягли 55 років, чоловіків — 60 років, інвалідів I, II, III груп, а також осіб, які не досягли 16 років, та учнів — 18 років. Деякі автори, враховуючи вкрай важке становище молоді в даний час, а також високий відсоток безробітних серед молодих, пропонують відносити до непрацездатних осіб, які не досягли 18 років, а учнів і старше 18 років — до закінчення навчання при очній формі навчання, але не більше ніж до 23 років.

Перебувають на утриманні спадкодавця є непрацездатні особи, які перебували на повному утриманні спадкодавця або одержували від них таку допомогу, яка була для них основним і постійним джерелом засобів до існування.

Звідси випливає висновок про те, що необов’язково повне утримання непрацездатного. Останній міг мати й інші, менш значні в порівнянні з допомогою спадкодавця, засоби матеріального забезпечення. При цьому не має значення сам по собі факт роздільного проживання утриманця і спадкодавця. Головне — встановити, що допомога останнього була постійною і була основним джерелом існування непрацездатного. 15, с. 213]

Непрацездатні утриманці не відносяться до певної черги спадкоємців за законом. Вони успадковують разом і нарівні із законними спадкоємцями будь-якій черзі з семи передбачених черг, покликаної до спадкоємства, проте вони не набувають статусу спадкоємців цієї черги. Діє лише певний порядок покликання їх до спадкоємства, нерівнозначних встановлення черговості спадкування. Не випадково в законі йдеться про спадкування утриманцями нарівні зі спадкоємцями будь-якій черзі. 16, с. 467]

Непрацездатні утриманці першої групи успадковують разом і нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. Перевага, визнане за ними законом і пояснюване їх статусом, полягає в тому, що, не будучи спадкоємцями цієї черги, вони успадковують разом і нарівні з вхідними в неї спадкоємцями, хоча і відносяться до більш далекій черги. Іншими словами, ці особи успадковують поза своєї черги, тобто позачергово.

Друга група представлена непрацездатними утриманцями, які не є спадкоємцями, названими в ст. ст. 1142 — 1145 ЦК. Покликання їх до спадкоємства можливо при наявності не тільки загальних умов — непрацездатності та стану на утриманні, — але також і додаткової умови — спільного проживання з померлими не менше року до його смерті (п. 2 ст. 1148 ЦК). Умовою наслідування тут є не тільки стан на утриманні спадкодавця не менше року, але і спільне проживання з ним протягом цього ж періоду. Гіпотеза даної норми передбачає дві умови: утримання та спільне проживання; вимога «не менше одного року до смерті» в рівній мірі відносяться до кожного з них. Якщо, наприклад, утриманець, який проживав окремо, якийсь час у зв’язку з хворобою спадкодавця жив у нього, здійснюючи догляд за ним, його не можна визнати спадкоємцем на підставах, зазначених у п. 2 ст. 1148 ЦК, зважаючи на відсутність одного з необхідних умов — спільного проживання зі спадкодавцем протягом не менше одного року до його смерті. [17, с.325−326]

Непрацездатні утриманці, які не входять до кола спадкоємців, перерахованих у ст. ст. 1142 — 1145 ЦК, які проживали спільно зі спадкодавцем не менше року до його смерті, успадковують самостійно у восьмий черги, якщо відсутні інші спадкоємці за законом будь-який з семи черг (п. 3 ст. 1148 ЦК). Як видно, зазначені громадяни закликаються до спадкування за тих же умов, що й інші утриманці другої групи. Однак специфіка успадкування цими особами полягає в тому, що вони успадковують за відсутності інших законних спадкоємців самостійно, тобто не ділять спадщину з іншими спадкоємцями через їх відсутність.

Цивільний кодекс РФ істотно розширив коло спадкоємців за законом, включивши в нього не тільки родичів аж до п’ятого ступеня споріднення, але і пасинків і падчерок, вітчима і мачуху. Крім того, успадковують за законом, як і колись, пережив чоловік, усиновителі й усиновлені, непрацездатні утриманці спадкодавця. У встановленні восьми черг спадкоємців за законом, а також проголошення завещательной свободи знайшло вираз прагнення законодавця звести до мінімуму випадки переходу майна як відумерлої в порядку спадкування у власність Російської Федерації. 18, с.356−357]

Отже, спадкування за законом здійснюється почергово, при цьому кожна наступна черга таких спадкоємців одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, передбачених законом.

2.2 Порядок спадкування за законом

Спадкування за законом має місце в усіх випадках, коли і оскільки воно не змінено заповітом. При спадкуванні за законом майно померлого переходить до осіб, зазначених у законі. Законом встановлюється також і порядок переходу майна померлого до цих осіб.

Спадкоємці за законом поділяються на дві черги.

До складу спадкоємців першої черги входять такі особи:

1. Діти. Після смерті матері діти у всіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти не завжди закликаються до спадкування.

Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за законом, якщо між батьком і дитиною є правовий зв’язок, зокрема:

— коли діти народилися від батьків, що перебували в зареєстрованому шлюбі;

— якщо походження дітей від даних батьків, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини в державні органи запису актів громадського стану;

— коли походження дитини від даного батька встановлено в судовому порядку;

— якщо діти народилися до 8 липня 1944 p. від батьків, що не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте даний громадянин був записаний їх батьком у книгах запису актів громадянського стану.

Згідно з статтею 529 ЦК України до числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Діти, зачаті або народжені в шлюбі, визнаному недійсним, мають такі самі спадкові права, що й діти, народжені в дійсному шлюбі.

Спадкоємцями за законом нарівні з дітьми померлого визнаються усиновлені.

Пасинки чи падчерки не є спадкоємцями після вітчима та мачухи, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення або факт утримання. Однак у цьому разі вони одержать спадщину не як пасинки та падчерки, а відповідно як усиновлені чи утриманці.

2. Дружина померлого. Як дружина спадкувати може лише особа, яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спадщини. Проте жінка визнається спадкоємцем після смерті чоловіка, а чоловік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від того, чи проживали вони разом, чи подавали вони одне одному матеріальну допомогу, а також незалежно від характеру особистих стосунків між ними: важливо, щоб у момент відкриття спадщини вони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Коли ж на момент відкриття спадщини шлюб було у встановленому законом порядку розірвано, то колишня дружина не має права на спадщину.

3. Батьки померлого. Мати завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей. Батько ж є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих умов, за яких і діти визнаються спадкоємцями після смерті свого батька, тобто коли між ними існує правовий зв’язок.

Спадкоємцями є також усиновителі померлого. Вітчим та мачуха не є спадкоємцями після смерті пасинка або падчерки, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення чи факт утримання. Однак у цих випадках вони будуть спадкувати вже як усиновителі або утриманці.

4. Онуки та правнуки померлого. Онуки та правнуки спадкодавця належать до першої черги спадкоємців, але вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття. 21, с. 221−222]

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

1. Брати та сестри померлого. Спадкоємцями визнаються як повнорідні, так і неповнорідні брати та сестри (такі, що мають спільних матір та батька, і такі, що мають спільну матір і різних батьків або спільного батька й різних матерів). Зведені брати та сестри померлого спадкоємцями не визнаються.

2. Дід та баба померлого. Як зазначено в статті 530 ЦК України, спадкоємцями є дід і баба як з боку матері, так і з боку батька.

Особливе місце серед спадкоємців за законом займають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, що закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно.

Відповідно до законодавства Російської Федерації спадкоємці закликаються до спадщини у порядку черговості. У цілому система черговості спадкування за законом, запропонована ЦК, є складною та багатоступінчастою. Відповідно до чинного цивільного законодавства існує вісім черг спадщини. Питання про черги спадкоємців серйозно ускладнений тим, що відбувається з'єднання всіх груп спадкоємців і одночасно використовується право подання — перехід частки спадкоємця за законом, який помер до відкриття спадщини або одночасно з спадкодавцем, до відповідних нащадкам спадкоємця (ст. 1146 ЦК). Це право низхідного родича вступати (заступати) на місце свого батька або іншої висхідного померлого. Так як особа успадковує не за власним правом, а по праву іншого спадкоємця, то воно успадковує нарівні з спадкоємцями, що складаються в тій ступеня споріднення з спадкодавцем, в якій перебував раніше померлий батько або висхідний родич спадкоємця (succedereincaputpraedefunctiparentis). Тому, в силу самого характеру права подання, воно не може бути застосовано до спадкоємства по висхідній ascendentes. Так, наприклад, спадкоємці кожної наступної черги спадкують, якщо немає спадкоємців попередніх черг, тобто якщо спадкоємці попередніх черг відсутні, або ніхто з них не має права успадковувати, або всі вони відсторонені від спадкування, або позбавлені спадщини, або ніхто з них не прийняв спадщини, або всі вони відмовилися від спадщини. У межах однієї черги спадкоємці успадковують у рівних частках, за винятком спадкоємців, які успадковують за правом представлення. Частка спадкоємця за законом, який помер до відкриття спадщини або одночасно з спадкодавцем, переходить по праву представлення до його відповідним нащадкам у випадках, передбачених нормами про спадкоємців відповідних черг, і ділиться між ними порівну. При цьому не спадкують за правом представлення нащадки спадкоємця за законом, позбавленого спадкодавцем спадщини. Також не спадкують за правом представлення нащадки спадкоємця, який помер до відкриття спадщини або одночасно з спадкодавцем і який не мав би права успадковувати.

Таким чином, спадкоємцями за законом визначаються не тільки найближчі родичі померлого. Спадкоємцями за законом можуть бути і сторонні особи за умови їх непрацездатності та знаходження на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Непрацездатність особи встановлюється залежно від віку і стану здоров’я.

3. СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ У РІЗНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМАХ

Спадкування за законом у всіх названих країнах відбувається за умови, якщо немає заповіту або він визнаний недійсним, або особи, що названі в ньому як спадкоємці, відмовляються від спадщини. Закон встановлює перелік осіб, до яких переходить майно померлого у таких випадках. До них насамперед належать найближчі родичі спадкодавця, однак коло таких осіб і порядок закликання їх до спадкування в зазначених країнах неоднаковий. 25, с. 388]

Німецьке законодавство встановлює систему парантел. Парантелою є група кровних родичів, утворена спільним пращуром і його низхідними. Спадкоємці розподіляються за парантелами таким чином:

перша парантела — усі низхідні спадкодавця (діти, внуки, правнуки чоловічої та жіночої статі);

друга парантела — батьки спадкодавця та їхні низхідні (до неї входять батьки, рідні брати й сестри, діти й племінники, онуки та внучаті племінники і т.д.);

третя парантела — дід і бабуся спадкодавця (по батьківській і материнській лініях) та їх низхідні (це всі родичі прямої лінії споріднення, рідні дядьки й тітки та їх низхідні);

четверта парантела — прадіди й прабабусі спадкодавця (по батьківській і материнській лініях) та їхні низхідні (фактично це всі родичі прямої лінії споріднення, двоюрідні діди й бабусі та їхні низхідні);

п’ята і наступні парантели — прапрадіди й прапрабабусі спадкодавця та їхні низхідні. і т.д. Кількість парантел законом не обмежується, тобто до спадкування можуть закликатися будь-які родичі, у тому числі й значно віддалених ступенів. За відсутності спадкоємців за законом майно переходить до держави.

Представники кожної з парантел закликаються до спадкування лише у випадку, якщо немає родичів попередньої парантели. Представники четвертої та наступних парантел успадковують, якщо більш близьких родичів та іншого з подружжя немає в живих.

Разом з родичами першої, другої та третьої парантел спадкують чоловік або дружина, які пережили спадкодавця. Якщо немає родичів першої, другої чи третьої парантел, то все майно успадковує чоловік чи дружина померлого. Той з подружжя, який пережив спадкодавця й закликається до спадкування разом з першою парантелою, одержує ¼, а з другою або з третьою — ½ частину майна.

Усередині першої парантели майно поділяється порівну між дітьми спадкодавця. Інші низхідні родичі (внуки, правнуки) успадковують за правом представлення: внуки у рівних долях успадковують частку, яка належала б їхньому батькові (матері) у випадку, якби він був живий і т.д.

У разі закликання до спадщини представників другої парантели майно ділиться порівну між батьками спадкодавця; якщо одного з них немає в живих, то його частка переходить до низхідних родичів за правом представлення, а якщо таких немає, — до іншого з батьків.

У третій і наступних парантелах діють аналогічні принципи — висхідні родичі мають перевагу перед низхідними й відсторонюють їх від спадкування. Майно ділиться порівну між батьківською й материнською лініями (правило «тріщини»); у разі відсутності родичів в одній лінії все майно поділяється серед родичів іншої лінії; низхідні родичі успадковують у порядку представлення.

Згідно з законом спадкоємці можуть бути позбавлені права спадкувати в разі вчинення ними замаху на життя спадкодавця чи навмисного спричинення його смерті, заподіяння шкоди здоров’ю, примушенні його до складання заповіту.

У Франції класифікація спадкоємців за законом і послідовність їх закликання до спадкування здійснюється за системою розрядів (ordres). Ця система об'єднує кровних родичів у групи залежно від їхньої передбачуваної близькості до спадкодавця. ФЦК передбачає п’ять розрядів спадкоємців за законом:

перший розряд — діти та інші прямі низхідні родичі спадкодавця (онуки, правнуки і т.д., які спадкують за правом представлення);

другий розряд — батьки спадкодавця, а також його брати і сестри та їхні низхідні родичі до 12 ступеня включно, які спадкують за правом представлення;

третій розряд — дід, бабуся та прямі висхідні родичі більш дальніх ступенів спорідненості;

четвертий розряд — інші (крім рідних братів і сестер) родичі бокової лінії до шостого ступеня споріднення (двоюрідні брати і сестри, дядьки, тітки і т.д. до троюрідних братів і сестер включно).

Наявність хоча б одного з родичів попереднього розряду усуває від спадкування родичів усіх наступних розрядів. 28, с.567−568]

ФЦК розрізняє п’ять ліній родства: низхідну, висхідну по батькові та висхідну по матері, бокову по лінії батька та бокову по лінії матері. У кожній лінії більш близькі родичі усувають від спадкування більш далеких родичів, за винятком випадків, коли більш віддалені спадкують за правом представлення. Так, онуки спадкодавця одержують за правом представлення таку частку спадщини, яка належала б їх батькові (тобто синові спадкодавця), якби він не помер раніше самого спадкодавця. Успадковують у такому порядку тільки прямі низхідні спадкодавця та низхідні його братів і сестер.

Спадкоємці другого, третього і четвертого розряду по материнській і батьківській лініях закликаються до спадкування окремо. Якщо в другому розряді бокових родичів немає, то висхідні другого і третього об'єднуються в один розряд.

Низхідні родичі однакового ступеня споріднення успадковують у рівних частках. Якщо спадкове майно ділиться між батьківською та материнською лініями (правило «тріщини»), усередині кожної з них усі спадкоємці також одержують рівні частки.

Якщо до спадкування закликаються батьки та брати і сестри спадкодавця, то кожний з батьків одержує ¼ майна, інше — брати і сестри в рівних частках (теж діє правило «тріщини»).

Усі висхідні родичі (батьки, дід, бабуся, прадід, прабабуся) та бокові родичі по батьківській і материнській лінії спадкують за правилом «тріщини».

Інший з подружжя, який пережив спадкодавця (чоловік або дружина померлого), не віднесений до окремого розряду, але успадковує перед родичами четвертого розряду, усуваючи їх від спадщини. Його інтереси забезпечуються також наданням йому узуфрукту чи довічної ренти.

Чоловік чи дружина спадкодавця одержують відповідне майно чи права на нього, якщо не були розлучені зі спадкодавцем за його життя й не перебували в сепарації, залежно від того, які ще родичі закликаються до спадкування. Якщо родичів першого, другого й третього розрядів немає, то чоловік (дружина) померлого одержує майно у власність. Якщо закликаються до спадкування родичі першого розряду, то він (вона) одержує право на узуфрукт ¼ частини спадкового майна, якщо родичі інших розрядів — узуфрукт на ½ майна, якщо є спадкоємці тільки однієї з ліній (батьківської чи материнської) — чоловік (дружина) одержує узуфрукт на ½ майна та право власності на батьківську чи материнську долю (кого немає).

Закон передбачає позбавлення права на спадщину осіб, які є спадкоємцями за законом, однак засуджені за вбивство чи замах на вбивство спадкодавця, які висунули проти спадкодавця свідомо неправдиве звинувачення у вбивстві, повнолітні спадкоємці, які знали про вбивство спадкодавця, однак не повідомили про це правосуддю (за винятком близьких родичів убивці та його дружини (чоловіка).

Якщо немає спадкоємців за законом (і немає заповіту), майно, яке залишилося від спадкодавця, як відумерле переходить у власність держави.

Спадкове право в країнах англо-американської правової системи відрізняється від розглянутих вище країн, оскільки привілейоване місце серед спадкоємців за законом відведене дружині чи чоловікові, які пережили іншого (спадкодавця).

В Англії, той з подружжя, що пережив іншого — спадкодавця, є основним спадкоємцем. Розмір його частки в спадковому майні залежить від того, чи є у спадкодавця низхідні, батьки, а також брати і сестри та їх низхідні.

Насамперед він має виключне право на одержання у власність будинку, саду, гаража, меблів та інших предметів домашнього вжитку. Якщо є низхідні родичі, то він має право на одержання фіксованої грошової суми, розмір якої встановлюється лорд-канцлером, а також право на довічне користування половиною майна спадкодавця, вільного від боргів. Інша половина майна переходить до низхідних — дітей або онуків (за правом представлення).

Якщо низхідних родичів немає, але є батьки або брати і сестри, то дружина (чоловік) спадкодавця має право на одержання фіксованої грошової суми в більшому розмірі, а також права власності на половину іншого спадкового майна. Другу половину майна у такому разі одержать батьки на праві власності, а якщо їх немає в живих — брати і сестри спадкодавця на засадах довірчої власності.

Якщо немає нікого з названих родичів спадкодавця (низхідних, батьків, рідних братів і сестер), то все майно передається на праві власності іншому з подружжя, тобто тому, який залишився в живих.

Якщо немає чоловіка чи дружини, які пережили іншого з подружжя (спадкодавця), то до спадкування закликаються родичі в такому порядку:

низхідні родичі (діти, внуки, правнуки і т.д.);

батьки;

повнорідні брати і сестри;

неповнорідні брати і сестри;

діди і бабусі по лінії матері й по лінії батька;

повнорідні дядьки і тітки;

неповнорідні дядьки і тітки.

Батьки спадкодавця та інші повнолітні низхідні родичі одержують майно у власність, усі інші, у тому числі неповнолітні низхідні, — на засадах довірчої власності, що утворюється на основі закону (statutory trust), в якій вони виступають вигодонабувачами (бенефіціаріями).

Перелік спадкоємців за законом, встановлений на випадок спадкування майна особи, яка не залишила заповіту, у США визначається законодавством штатів. Більшість штатів перейняли англійську систему: тому з подружжя, який пережив іншого, надається перевага перед іншими спадкоємцями за законом і закріплюються черги спадкоємців. Деякі штати затвердили для себе подібну до німецької систему парантел (Флорида, Міссурі, Пенсільванія, Іллінойс).

Спадкоємцями за законом у США є той з подружжя, що пережив спадкодавця (його дружина, чоловік), діти й інші низхідні, які спадкують за правом представлення, а також кровні родичі небіжчика: батьки, рідні брати і сестри, інші родичі, які неоднаково визначаються законодавством окремих штатів по чергах чи розрядах. Коло спадкоємців за законом у більшості штатів не обмежується яким-небудь ступенем споріднення.

Переважна більшість штатів дотримуються такої моделі спадкування за законом: інший з подружжя одержує 1/3 майна спадкодавця[5] на праві власності або володіння й користування; діти отримують 2/3 частки його майна. Частка чоловіка (дружини), що пережив, зростає до ½ майна, якщо в спадкодавця є тільки одна дитина чи її низхідні.

За законами багатьох штатів чоловік (дружина) у будь-якому разі мають, поряд з цим, право на одержання фіксованої суми (право на так звані «перші долари»), яка складає в різних штатах від 2 тис. до 100 тис. доларів або на отримання рівноцінного персонального майна. Розмір цієї суми може зростати, якщо немає низхідних родичів — спадкоємців.

У випадку, якщо низхідних родичів немає, спадкують батьки та рідні брати і сестри, а той з подружжя, що пережив, одержує ½ частину майна, яке залишилося. Якщо немає ні низхідних родичів, ні батьків спадкодавця, то все майно переходить у власність (або у володіння чи користування) дружини (чоловіка).

Якщо спадкодавець був неодруженим (в т.ч. розлученим чи вдівцем), то все його майно переходить до його родичів — спадкоємців за законом. Насамперед це його низхідні (діти, а також онуки і правнуки), батьки, інші висхідні й родичі бокової лінії. Неповнолітні висхідні та родичі бокової лінії одержують майно на засадах довірчої власності, у якій виступають бенефіціаріями. Порядок закликання до спадкування й розмір спадкових часток цих осіб по-різному визначається законами окремих штатів.

Закони деяких штатів включають до кола осіб, до яких може відійти майно спадкодавця, так званих «крайніх спадкоємців», якими є родичі чоловіка (дружини) спадкодавця.

За законодавством Англії та США майно спадкодавця, який не залишив спадкоємців, розглядається як відумерле й переходить до держави без будь-яких обтяжень.

ВИСНОВОК

Підсумовуючи курсову роботу ми можемо зробити наступні висновки.

Інститут спадкового права в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов’язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спадкування — це один зі способів набуття майнових прав, що зближує його із зобов’язальним правом. Тому інститут спадкового права в сучасних правових системах і в системі цивільного права нашої країни — один із найважливіших.

Значення цього інституту зумовлено також тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку й обсязі, з найдавніших часів (римського приватного права) до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їхніх інтересів. Усі питання, пов’язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням цих прав, вирішується державними нотаріальними конторами. І лише якщо між зацікавленими особами виникає спір внаслідок переходу майна померлого до його спадкоємців, відповідні питання розглядаються і вирішуються судом.

Установлюючи колізійні норми внутрішнього спадкового права, кожна держава самостійно визначає межі дії власних законів і законів інших країн до спадкових відносин, виходячи з власних пріоритетів і прагнень певним чином гарантувати перехід прав і обов’язків померлого до його нащадків чи держави. Тому будь-яку колізійну норму, що стосується міжнародного спадкування, можна визнати такою, яка певним чином забезпечує взаємодію різних систем права щодо спадкових відносин, допускаючи чи ні дію іноземного спадкового права на своїй території. Як видається, такий допуск іноземного права може мати місце лише тоді, коли іноземні норми відповідатимуть цілям і характеру норм власної правової системи для забезпечення відповідного переходу прав і обов’язків у процесі міжнародного спадкування і для забезпечення недоторканності належним чином придбаних спадкових прав.

Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, що колізія у міжнародному спадкуванні виникає у вигляді протиріччя між системами права в цілому і нормами права, зокрема, що стосуються міжнародного спадкування в різних країнах через їхню здатність до взаємодії. Тому колізію в міжнародному спадкуванні слід визначити як таку правову ситуацію, в якій відносини по спадкуванню пов’язані з двома чи більше національними системами права, що шляхом взаємодії здатні їх регулювати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Заіка Ю. О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні: Монографія / МВС України НАВСУ.- К., 2004. 279 с.

2. Харитонов Є.О., Саниахметова Н. А. Гражданское право Украины: Учебник. Издание второе.- Х.: ООО «Одиссей», 2005. 960 с.

3. Цивільне право України: Навч. Посіб. — К.: Знання, 2005. — 583 с.

4. Фурса Є. Основні терміни спадкового права // Підприємництво, господарство і право. — 2003. -№ 3. С. 40−43. 17. Фурса С. Я, Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія та практика. Навчальний посібник. — К: Атіка, 2002 — 496 с.

5. Цивільне право України: Академічний курс: Підручн.: У 2 томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Ін Юре, 2009. 620 с.

6. Данилов Е. П. Успадкування. Нотаріат. Похорон: Коментар законодавства. Довідкові матеріали. Адвокатська і судова практика. Зразки документів. 2-е доповнене видання. — М.: Право і Закон, 2001. — 18−20 с.

7. Цивільний кодекс України: Офіц. видання. — К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. — 72 с.