Внутрішній поділ країн

Щоб підвищити ефективність управління власною територією, будь-які держави, окрім карликових, здійснюють власний поділ на окремі частини — внутрішні адміністративно-територіальні одиниці: області, штати, провінції, краї, департаменти, губернії, райони, регіони, волості тощо. На їх основі створюються і діють місцеві органи державної влади та управління.

Адміністративно-територіальний устрій будь-якої держави зумовлений як самою його організаційно-соціальною природою, так і традиціями історичного розвитку країни, завданням і метою органів влади. Останнє уможливлює зміну (реформу) адміністративно-територіального устрою, з урахуванням інтересів певних політичних сил, що перебувають при владі, або з метою досягнення оптимальної організації і функціонування політичного та господарського механізму держави. Відповідно до статті 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь (Додаток В).

Структура, принципи, логіка, ієрархія адміністративно-територіального устрою слугують основою організації відповідних структур державної влади. На найнижчому ієрархічному щаблі, тобто найближче до людей, є органи місцевого самоврядування. Вони вирішують проблеми повсякденного життя громади та питання забезпечення населення водою, світлом, теплом, утилізації відходів, підтримують у належному стані внутрішні комунікації тощо[9, 10, 11].

На вищому ієрархічному рівні діють територіальні органи державної влади. Вони доволі жорстко підпорядковані центральним інститутам держави або ж, за складної ієрархічної структури, відповідним органам вищої за рангом адміністративно-територіальної одиниці. Їхні функції є набагато складніші.

Принципи внутрішнього територіального поділу федеративних та унітарних держав різняться. У перших кожен із суб'єктів федерації має не лише власну систему органів влади, а й систему права, у тому числі, як правило, власну конституцію. Унітарні держави позбавлені внутрішнього політико-територіального поділу. Їхній адміністративно-територіальний поділ уніфікований, діє єдина система права, існує чітка ієрархічна система централізованої влади. Для невеликої або середньої за розмірами держави така система є найбільш ефективною. У більшості країн світу виділяється від 2 до 4 рівнів ієрархії адміністративно-територіальних одиниць. У Європі, а також у багатьох інших країнах світу зразковою вважається чотирирівнева, французька, система (департамент, округ, кантон, комуна).

У багатьох унітарних країнах виокремлюють міста та території особливого статусу. До таких територій, наприклад, належать Нахічеванська АР в Азербайджані, АР Крим в Україні, автономні області Валле-д'Аоста, Трентіно, Венеція-Джулія, Сардинія в Італії, Абхазія, Аджарія та Південна Осетія в Грузії. У багатьох країнах виділені столичні округи чи регіони, в яких зосереджуються всі центральні органи влади, сфокусовані всі внутрішньодержавні адміністративно-управлінські зв’язки. Особливу роль в усіх державах відіграє столиця, яка є не лише головним містом, адміністративно-політичним центром, а й своєрідним символом держави і нації.

Значення столиці в житті будь-якої країни дуже велике й у багатьох випадках постійно зростає. У переважній більшості держав столиця є не лише зосередженням органів державної влади та державного управління, судових, військово-стратегічних та інших установ, а й основним економічним центром країни. Іноді ці функції навіть гіпертрофовані. Так, більше половини промислової продукції такої великої країни, як Аргентина, виробляється у Великому Буенос-Айресі.

Столиця держави переважно виконує і найбільше функцій, тому від інших міст держави вона відрізняється великою притягальною силою, що вабить громадян, можливостями якнайповніше себе реалізувати. Звичайно, найважливішою функцією столиці є управління політичною діяльністю країни, як внутрішньою, так і зовнішньою. Для її виконання столиця має бути забезпечена найкращою інфраструктурою транспорту та зв’язку.

Історія становлення столиці - це історія утвердження державності. Кожна столиця має власну історію. За походженням у світі можна виділити такі групи столиць: родові, історичні міста, ситуативні столиці, штучні столиці, політичні столиці.

Висновок до Розділу 2

Територія України розташована у Східній Європі. За площею наша країна є найбільшою державою Європи, за чисельністю населення вона посідає п’яте місце.

Основними просторовими характеристиками території держави є її розміри, конфігурація території та географічне положення. Всі ці особливості мають неабиякий вплив на значимість держави на політичній карті світу. Чим більша територія, тим значніші ресурсні можливості для розвитку країни. Україна має величезний природно-ресурсний потенціал для економічного розвитку і перетворення в економічно найпотужнішу державу Європи.

У виникненні, становленні і подальшій долі будь-якої країни на політичній карті світу визначальну роль відіграють такі чинники: географічне положення, територія, кордони, адміністративно-територіальний поділ. Значення цих чинників з розвитком людства може суттєво трансформуватися, але ніколи вони не перейдуть до розряду другорядних. Особливу роль відіграє географічне положення.

Територія держави складає необхідну й у більшості випадків достатню матеріальну операційну базу для самого її виникнення, існування та розвитку. У дослідженні кордонів держав найбільше значення має їхня класифікація та визначення функцій, які вони виконують.

З метою підвищення ефективності управління власною територією будь-яка держава, за винятком хіба що карликових, здійснює її поділ на окремі частини. Так виникають внутрішні адміністративно-територіальні одиниці (області, штати, провінції, краї, департаменти, губернії, райони, регіони, волості тощо). На їх основі створюються й діють органи державної влади та управління на місцях.