Система фінансового права та її структурні елементи

Курсова робота Система фінансового права та її структурні елементи

Зміст Вступ Розділ 1. Структурні елементи системи фінансового права україни

1.1 Загальна та особлива частини фінансового права України

1.2 Структурні підрозділи та підгалузі, як складова системи фінансового права України Розділ 2. Загальна характеристика джерел фінансового права України

2.1 Характеристика нормативно-правових актів, які мають найвищу юридичну силу серед джерел

2.2 Джерела фінансового права другорядного значення Розділ 3. Розвиток системи і джерел фінансового права на сучасному етапі

Висновки Список використаних джерел фінансовий право нормативний акт

Вступ На сьогодні фінансове право України знаходиться в періоді активного становлення та розвитку. Це пов’язано, перш за все, зі зміною економічної ситуації в державі, розвитком економічних відносин ринкового типу. В умовах зламу адміністративно-командної системи управління економікою Україна починає будувати нову державу з ринковими відносинами, які в свою чергу не можуть регулюватися та будуватися на основі норм старих законів.

Із зміною економічної основи в Україні, утворенням нової суверенної держави, наданням широких повноважень органам місцевого самоврядування змінюється і фінансова система, а разом з нею великі зміни йдуть у фінансово-правовому регулюванні грошових відносин, що виникають у процесі фінансової діяльності.

Фінансове законодавство розгалужене, мобільне, слідкувати за його змінами важко, а знати його необхідно, оскільки різновидів відносин, що мають грошовий характер, багато, але виникають вони не з фінансової діяльності і регулюються нормами цивільного, адміністративного та господарського права. Для правильного вибору актів, норми яких регулюють грошові відносини, що виникають з фінансової діяльності, необхідно знати специфіку цих відносин і норм, що їх регулюють.

Усі правові норми, які включені в законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, поділяються на окремі галузі права. В основу поділу макросистеми правових норм, прийнятих на території держави її органами та органами місцевого самоврядування, покладено на матеріальний зміст відносин, які регулюються цими нормами.

Після відродження галузі фінансового права в системі права почали створювати і систему самого фінансового права. Однією з перших після професора Ю. А. Ровинського (який своїми працями і багаторічною практикою в банківсько-фінансовій системі довів, що фінансове право існує як самостійна галузь) виступила з глибокими науковими дослідженнями професор Р. Й. Халфіна. Вона пропонувала розділити фінансове право, як і цивільне, на дві частини — загальну і особливу. На сьогодні більшість вчених розділяють цю точку зору, тобто частину фінансово-правових норм відокремлюють у загальну частину, а інші норми відповідно до їх приналежності включають в особливу частину. Проте з цим погодитись досить важко. В основному мова йде не про галузь права, а про юридичну навчальну дисципліну.

У сучасних підручниках із фінансового права до загальної частини включають в основному не правові норми, а поняття, які виділяють фінансове право як самостійну галузь права: поняття фінансів, фінансової системи, бо вона є об'єктивною основою системи фінансового права, поняття, принципи і методи фінансової діяльності, поняття предмета і метода фінансового права, їх особливості; поняття, види і особливості фінансово-правових норм і фінансово-правових відносин; поняття і зміст науки фінансового права. Таким чином кожен, хто захоче опанувати одну з визнаних державою необхідною галуззю права, оволодіє понятійним апаратом і зможе застосувати на практиці норми фінансового права, які становлять систему особливої частини фінансового права.

Що ж до складу особливої частини фінансового права, то вона може вибудовуватись на підставі існуючої фінансової системи. У межах ланок фінансової системи і створюються підгалузі фінансового права, які розділені на фінансово-правові інститути.

Поширеність фінансових відносин та їх особлива значимість для життя держави і органів місцевого самоврядування обумовлюють різноманітність видів джерел фінансового права. Найпоширенішою юридичною формою відбиття фінансових відносин є нормативно-правові акти.

Актуальність розвитку системи і джерел фінансового права обумовлена насамперед зверненням юридичної практики, в основному законодавчої, насамперед до найбільш актуальних джерел даного предмету.

Мета та завдання курсової роботи — розкрити поняття системи і джерел фінансового права, шляхом дослідження нормативно-правових актів фінансового права України, та формулювання думки українських науковців стосовно структурних елементів фінансового права.

Об'єктом дослідження виступає безпосередньо система фінансового права та її структурні елементи, такі загальна та особлива частини, а також нормативно правові акти, які є регуляторами фінансових відносин між фізичними особами, юридичними особами та державою.

Предмет дослідження охоплює низку нормативно-правових актів, які регулюють функції, систему та побудову фінансових правовідносин. До них входить Конституція України, Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про Рахункову палату», Закон України «Про Національний банк України», праці науковців тощо.

Дослідження структурних елементів фінансового права України, таких як загальна та особлива частини, а також розгляд та аналіз основні джерел фінансового права України є основним завдання курсової роботи.

Вивчення джерел та системи фінансового права України відіграє важливу роль у розвитку особистості в цілому, а також держави загалом. Де б не працював випускник вищого навчального закладу, йому необхідні юридичні знання, а особливо в галузях права, пов’язаних з економікою, підприємницькою та фінансовою діяльність підприємств та організацій. До таких галузей права належить і наука фінансового права.

Розділ 1. Структурні елементи системи фінансового права України

1.1 Загальна та особлива частини фінансового права України Під системою фінансового права розуміють об'єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об'єднання і розміщення фінансово-правових норм в певному взаємозв'язку і послідовності що склалася об'єктивно як відображення реальних і потенційних суспільних відносин у фінансовій сфері.

Система фінансового права дозволяє з’ясувати — з яких підгалузей, інститутів та частин складається галузь фінансового права.

Така побудова системи фінансового права дозволяє науці фінансового права здійснювати дослідження загальних і спеціальних питань теорії цієї галузі права, а також розробку питань, пов’язаних із подальшим розвитком і вдосконаленням окремих фінансово-правових інститутів з урахуванням вимог практики; полегшує користування відповідним законодавством; сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства.

Структурними елементами системи є:

— фінансово-правові норми;

— фінансово-правові інститути;

— підгалузі фінансового права.

До загальної частини фінансового права входять фінансово-правові норми, що закріплюють:

1. загальні принципи, правові форми та методи публічної фінансової діяльності;

2. систему суб'єктів, що здійснюють публічну фінансову діяльність; їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи;

3. основні риси фінансово-правового становища інших суб'єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини;

4. зміст, форми і методи фінансового контролю та фінансової відповідальності.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-правових нормах Особливої частини. Загальна і Особлива частини фінансового права перебувають у нерозривному зв’язку, оскільки у своїй основі вони є відображенням цілого і його елементів. Положення Загальної частини застосовуються до усіх розділів Особливої частини. Особлива частина складається з розділів, підгалузей, які, у свою чергу, складаються з відповідних норм, що регулюють групу однорідних фінансових відносин. Фінансово-правовий інститут об'єднує правові норми, що регулюють більш вузьку й близьку за змістом групу фінансових відносин, ніж розділ чи підгалузь, до яких за ознакою однорідності регульованих відносин входить декілька фінансово-правових інститутів.

До особливої частини фінансового права входять розділи, що об'єднують фінансово-правові норми, які регулюють публічні правовідносини у сфері:

1. бюджетної системи;

2. податків, зборів та інших обов’язкових платежів;

3. державних та місцевих запозичань;

4. публічних позабюджетних цільових фондів;

5. державних та місцевих видатків;

6. банківської діяльності;

7. грошової емісії та грошового обігу;

8. валютного регулювання та контролю.

Загальна і особлива частини фінансового права є єдиним цілим. Положення загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої.

1.2 Структурні підрозділи та підгалузі, як складова системи фінансового права України Структурними елементами системи фінансового права України прийнято виділяти фінансово правові норми, фінансово-правові інститути та підгалузі фінансового права.

Фінансово-правові норми — загальнообов’язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі й забезпечені державним примусом. Вони визначають права та обов’язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов’язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Фінансові норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, щодо предмету їх дії.

Сутність юридичної природи фінансово-правової норми полягає в тому, що це писане, встановлене державою у суворо визначених порядку і формі та забезпечене заходами державного примусу, виражене у категоричній формі правило поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин стосовно мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, яке закріплює права та обов’язки їх учасників. Зміст фінансово-правових норм — забезпечення державою регулювання фінансових відносин.

Фiнансово-правовий iнститут є самостiйним структурним пiдроздiлом системи фiнансового права, який має свiй склад i спосiб зв’язку елементiв. До складу фiнансово-правового iнституту як елементи входять правовi норми. Фiнансово-правовий iнститут при цьому охоплює не будь-якi правовi норми, а тiльки тi з них, якi вiдповiдають певним вимогам.

У юридичнiй лiтературi правомірно зазначено, що першою умовою, яка перетворює неорганiзовану сукупнiсть в окрему систему (або пiдсистему), є те, що норми, якi її становлять, належать до однорiдного предметного середовища, вiдображають i дiють на однi i тi ж вiдносини. Така умова обов’язкова i у вирiшеннi питання про включення або невключення правових норм до складу певного iнституту фiнансового права, до складу якого можуть входити лише однопредметнi, тобто однорiднi правовi норми. Причому, як видається, про однорiднiсть норм, якi становлять змiст iнституту фiнансового права, можна говорити як у широкому, так i у вузькому розумiннi. [18]

Серед піжгалузей фінансового права виділяють бюджетне та податкове право.

Бюджет є центральною ланкою фінансової системи держави, а фінанси, в свою чергу, це система грошових відносин, у процесі яких утворюються і використовуються централізовані грошові фонди, потрібні для виконання завдань і функцій держави або органу місцевого самоврядування. Тому сукупність правових норм, що регулюють відносини в сфері бюджету, і становлять бюджетне право, яке є основним розділом фінансового права.

Предмет бюджетного права становлять відносини України та органів місцевого самоврядування в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України і відповідних місцевих представницьких та виконавських органів. Відносини, що регулюються бюджетним правом, виникають у зв’язку зі створенням, розподілом і використанням централізованих фондів грошових коштів, які надходять у розпорядження держави та органів місцевого самоврядування на кожній території.

Для здійснення владних повноважень представницькі органи держави чи окремих адміністративно-територіальних одиниць повинні мати в своєму розпорядженні грошовий фонд — бюджет. Право на самостійний бюджет є основним матеріальним правом, з якого випливають інші права — право на надходження до бюджету визначених законодавством доходів і фінансування заходів, пов’язаних з їх функціонуванням.

Податкове право є підгалуззю фінансового права України, тобто сукупністю фінансово-правових норм, які регулюють суспільні відносини що виникають у зв’язку із встановленням, збиранням, зміною чи відміною податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів різного рівня та цільових фондів грошових коштів, які забезпечуються примусовою силою державного апарату.

Предметом податкового права є податкові відносини, що виникають між державою і платниками податків та інших обов’язкових платежів (юридичними і фізичними особами) на яких покладено податковими законами обов’язок сплачувати ці податки і платежі. [17]

Норми податкового права містяться в Конституції України та податкових законах, так як податки, збори та інші обов’язкові платежі встановлюються, змінюються чи скасовуються тільки податковими законами.

Отже, бюджетне право України як підгалузь фінансового права — це сукупність правових норм, що регулюють бюджетний устрій, структуру й порядок розподілу доходів і видатків бюджетної системи, повноваження держави і органів місцевого самоврядування в галузі бюджетів і бюджетний процес. А податкове право регулює відносини між державою та платником податків, між якими виникають відносини у зв’язку із встановленням, зміною чи припиненням податкових правовідносин.

Розділ 2. Загальна характеристика джерел фінансвого права України

2.1 Характеристика нормативно-правових актів, які мають найвищу юридичну силу серед джерел Поняття «джерело права» у формальному значенні вперше ввів в науковий оборот вчений Тіт Лівій, який визначав джерело права, як вихідні від держави або такі, що визнаються зовнішні, офіційно-документальні способи вираження змісту права, які надають їм юридично загальообов’язкового значення.

Також джерела права розуміють у декількох значеннях: матеріальному, ідеологічному та формальному (юридичному).

Джерела права в матеріальному значенні - це соціальні, економічні, політичні та інші умови, які утворюють чи об'єктивно обумовлюють виникнення правових норм.

Джерела права в ідеологічному розумінні - це правова та політична свідомість суб'єктів правотворчості, ідеї, концепції, теорії, вкладені в основу правових норм.

Джерела права в формальному (юридичному) значенні - це зовнішню форма виразу і закріплення правових норм, тобто спосіб виразу міри охоронюваного державою права.

Джерела фінансового права в юридичному значенні - це конкретні форми його вираження, тобто правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять норми фінансового права. Джерела фінансового права, як і джерела інших галузей права, мають такі властивості:

* формальну визначеність;

* загальнообов’язковість, яка забезпечується можливістю державного примусу;

* законність, що полягає у наявності юридичної сили джерела фінансового права.

Будь-яке джерело фінансового права може бути видане в межах компетенції державного органу чи органу місцевого самоврядування; відповідати актам органів вищого рівня і бути належним чином оприлюдненим.

Як і в будь-якій галузі права основним джерелом є Конституція України, що вміщує принципові положення, на яких будується і галузь фінансового права. Конституційні норми як основне джерело фінансового права можна поділити на дві групи: норми, які безпосередньо регулюють фінансові відносини, і норми, що є базою розгалуженого фінансового законодавства.

До першої групи входять статті Конституції України, норми яких встановлюють повноваження Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Кабінету Міністрів України в галузі фінансів.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція — акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99, 100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов’язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави. [1]

Статті Конституції України віднесла до конституційного обов’язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, і щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Ст. 85 Конституції України, встановлюючи повноваження Верховної Ради України в галузі фінансів, закріпила за нею затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього: контроль за виконанням Державного бюджету України. Прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Ч. 2 ст. 92 Конституції України вміщує перелік відносин у державі, порядок регулювання яких встановлюється виключно законами, що приймаються Верховною Радою України. До них належать майже всі види фінансових відносин, а саме: Державний бюджет України і бюджетна система України; податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Ст. 98 ввела новий контрольний орган — Рахункову палату, яка здійснює від імені Верховної Ради України контроль за використанням коштів Державного бюджету.

У ст. 99 визначається грошова одиниця України — гривня. Важливими актами охорони норм Конституції - основного джерела фінансового права є рішення Конституційного осуду України, що приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів Конституції України, якими регулюються фінансові відносини. Рішення Конституційного Суду є остаточними. Вони мають підвищену юридичну силу і переглянуті можуть бути тільки Конституційним Судом. [1]

Особливу роль серед джерел фінансового права відіграє Бюджетний кодекс України, що почав діяти з 1 січня 2002 р. Усе фінансове законодавство мобільне, а особливо бюджетне і податкове, що утруднює користування ним. Тому прийняття кодексів з фінансових питань вітають як практики, так і науковці. Після ухвалення Бюджетного кодексу, який вирішує кардинальні питання бюджетних відносин, Кабінет Міністрів України повинен привести у відповідність до Бюджетного кодексу всі свої нормативно-правові акти, які не відповідають його нормам, тобто йде планомірний процес вдосконалення бюджетного законодавства. [2]

Цим кодексом визначається склад бюджетного законодавства, структура бюджетної системи України, її принципи, складові частини бюджету, учасники та стадії бюджетного процесу, інформація про місцеві та Державний бюджет України, міжбюджетні відносини, а також контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Так як в систему фінансового права входить податкове право, то одним із джерел є податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Ним виокремлюються види податків і обов’язкових платежів, що включають до бюджету. [3]

Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується Законів України «Про Державний бюджет України», «Про банки і банківську діяльність». У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України «Про Рахункову палату України», «Про Національний банк України» тощо.

Важливе місце серед джерел банківського права посідають закони, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести Закони України «Про господарські товариства» тощо.

Закон України «Про Національний банк України» надав право НБУ видавати нормативно-правові акти у формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень і правил, які затверджуються постановами Правління НБУ (ст. 56).

Виділяючи Закони України, якими регулюється фінансове право, важливе місце посідає Закон України Про Державний бюджет на поточний рік, прийняття якого складається с чотирьох етапів. Перший характеризується складанням попереднього проекту бюджету. На другому етапі бюджет розглядається Верховною Радою України та затверджується. На цьому етапі також можуть вноситись пропозиції щодо змін та доповнень, бюджет проходить перше, друге та третє читання. Третій етап — виконання Державного бюджету, складання плану-розпису доходів і видатків. Заключний етап — четвертий покладає на себе складання Кабінетом Міністрів України звітності про виконання даного бюджету. Після цих етапів звіт повинен бути обов’язково затверджений.

Виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

2.2 Джерела фінансового права другорядного значення Широкі повноваження Президента України в усіх сферах життєдіяльності країни примушують його приймати Укази для регулювання відносин в усіх сферах державного і громадського життя. Президент України має конституційне право накладати вето на прийняті Верховною Радою України закони із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України; скасовувати дію актів Кабінету Міністрів України та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Кабінет Міністрів України за статтею 113 Конституції України визначається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, який і своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України. Акти Кабінету Міністрів України є правоутворюючими і сфері фінансових відносин.

Постанови, як правило, є нормативно-правовими актами які відображують повноваження Кабінету Міністрів України в галузі фінансової сфери. Під час складання проекту Кабінет Міністрів видає акти, які визначають порядок підготовки проекту бюджету, проекту Бюджетної резолюції Верховної Ради України.

Серед актів, що регулюють фінансові відносини суттєве місце посідають акти виконавчих органів щодо керівництва фінансами: Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації, Державного казначейства, Фінансової інспекції, Національного банку України. Це положення, інструкції, методичні вказівки.

Для цих актів характерно те, що вони приймаються органами, що наділяються спеціальною компетенцією, та повинні повністю відповідати Конституції України, законам і указам Президента України та вміщувати конкретні приписи юридичним і фізичним особам в галузі фінансів.

Інструкції, правила, положення затверджуються відповідним суб'єктом правотворчості І встановлюють порядок застосування правил, закладених у законах. У зв’язку з тим, що ці акти вмішують правові норми, їх слід розглядати як невід'ємну складову частину тих нормативно-правових актів, які були прийняті законодавцем. Але, на жаль, доволі часто приписи актів, які затверджуються органами державного управління, мають норми, які значно відрізняються від норм закону.

До нормативно-правових актів, які регулюють і фінансові відносини, належать акти державних цільових фондів: наприклад, постановою Правління Пенсійного фонду від 19 грудня 2003 р. № 21−1 затверджено «Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України». Ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» .

Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ — Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються.

Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади — міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду). [13]

Значне місце серед джерел фінансового права посідають Укази Президента України з фінансових питань. Наприклад, Указ Президента України «Про укріплення фінансової дисципліни і недопущення правопорушень у бюджетній сфері» від 25 грудня 2001 р. № 1251/2001. Велике значення мають Укази Президента України, якими затверджуються акти, що визначають правовий статус фінансових установ. Наприклад, Указ Президента України «Про Положення про Державну казначейську службу України» від 29 листопада 2011 р. № 1078/2011 та інші.

Виключно законами України (ч. 1 ст. 92 Конституції України) встановлюються:

Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки І збори;

засади створення І функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України;

порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;

порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи Указ Президента України «Про укріплення фінансової дисципліни і недопущення правопорушень у бюджетній сфері» від 25 грудня 2001 р. № 251/2001. Велике значення мають Укази Президента України, якими затверджуються акти, що визначають правовий статус фінансових установ.

Ці закони, які регулюють майже всі види фінансових відносин, мають найбільшу юридичну силу серед інших правових актів. Верховенство фінансового закону означає його нормативну орієнтацію і обов’язковість для інших фінансових актів, можливість «їх відміни, зміни, визначення недійсними. Як правило, закон відзначається стабільним характером і тривалим існуванням. Але закони, які регулюють фінансові відносини в умовах перехідного до ринку періоду, не можуть існувати довго. Виражаючи у концентрованому вигляді економічні Й соціальні інтереси, фінансові закони змінюються дуже часто. Оскільки закон посідає провідне місце в правовій системі, його зміна викликає зміну інших правових актів.

Розділ 3. Розвиток системи і джерел фінансового права на сучасному етапі

Фінансова система є основою для створення певної фінансової політики держави. Саме на ній ґрунтується співробітництво об'єктів фінансової системи всередині країни та зовнішнє співробітництво. Враховуючи, що від оптимального функціонування фінансової системи залежить забезпечення фінансовими ресурсами різних сфер суспільного життя, особливого значення набуває вивчення фінансової політики України в умовах зростання ролі держави з управління фінансами та дослідження зв’язку між елементами фінансової системи. Таким чином, дослідження особливостей фінансової політики, є запорукою розробки нових напрямків та вдосконалення вже прийнятих.

Фінансова система є найважливішою ознакою незалежності держави. Тому вивчення витоків становлення і розвитку національних фінансів є особливо актуальним у період розвитку в економіці та суспільстві.

Фінансова система — це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян. [15]

Фінансова система України пройшла досить складний шлях розвитку впродовж становлення незалежності держави. Отже, до основних факторів, які визначали розвиток фінансової системи в 1991 — 2006 роках можна віднести:

1. Перехід до ринкових механізмів в економіці держави;

2. Зменшення бюджетного фінансування і перехід до комерційного фінансування реконструкції економіки;

3. Запровадження масштабної приватизації і пов`язані з нею:

* розміщення приватизаційних цінних паперів;

* запровадження практики фінансування дефіциту державного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.

Важливою особливістю цього періоду є те, що вдалося сформувати в державі систему органів по регулюванню ринків фінансових послуг:

— Національний банк України (створений у 1991 році);

— Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (1995р.)

— Структурний підрозділ Міністерства фінансів по нагляду за ринком страхових послуг (створений у 1999 році, як окремий орган та реорганізований у підрозділ Міністерства фінансів України у 2000 році).

Сучасний фінансовий ринок в Україні ще недостатньо розвинутий. Разом з тим, він уже досяг того рівня розвитку, коли використання його можливостей може в значній мірі сприяти вирішенню ключових економічних проблем. [18]

Проте на сучасному етапі становлення українська фінансова система має ряд проблем, що перешкоджають та гальмують її розвиток.

Низький ступінь капіталізація є основною проблемою фінансового ринку України. Недостатній рівень капіталізації банків України свідчить про їхню низьку конкурентноздатність з іноземними банками, число яких на українському фінансовому ринку поступово збільшується.

Набагато більше структурних і інституційних проблем існує в діяльності небанківських фінансових посередників і в функціонуванні фондового ринку. Найбільш розвинуті - страхові компанії, займають 7% від всього ринку фінансових послуг та 89% від небанківського ринку фінансових посередників.

Відсутність системного вирішення проблеми реєстрації, регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ протягом 1995;2006р. створює реальну загрозу повторення «фінансових пірамід», прикладом чого можуть слугувати випадки згубної діяльності деяких кредитних спілок.

Найскладніші проблеми України пов’язані із розвитком фінансового ринку. Українська фондова біржа має досить обмежені обороти. Нині більш-менш активно проводяться операції з державними цінними паперами. Дуже важливо створити насичений ринок, адже саме він може відіграти роль пускового механізму для всебічного розвитку фінансової системи України.

Для підвищення дієвості прогресивних змін, у системі необхідно терміново впроваджувати всі інші елементи фінансової і стабілізаційної політики, пріоритетними напрямками такої політики мають бути: оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади; розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо; заохочення комерційного кредитування суб'єктів господарської діяльності; заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки; цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку. [16]

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.

Серед сучасних тенденцій розвитку системи права можна назвати процес поступового нагромадження нормативного матеріалу та розподіл його за структурними блоками (інститутами, галузями). Наявна тенденція до уніфікації зазначених блоків дає підстави для підвищення ефективності правового регулювання. При цьому зазначений процес тягне за собою утворення нових інститутів (банківське, податкове право). У свою чергу тенденції вдосконалення законодавства пов’язують зі створенням нових комплексних галузей законодавства (зокрема, банківського законодавства, приватизаційного, податкового тощо), що є значним чинником впливу на реальне розв’язання економічних та соціальних питань. У зв’язку з удосконаленням законодавства, яке тягне за собою зменшення розриву між чинним правом та зміненими суспільними відносинами, система законодавства наближається до власного ідеалу — системи права, від чого все чіткішою стає відповідність останньої системи системі суспільних відносин.

Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.

Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи. У 2001 р. в Україні був прийнятий Бюджетний кодекс України — перше кодифіковане джерело підгалузі фінансового права. Опрацьовується проект Податкового кодексу України. [2]

Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів України «Про Державний бюджет України», «Про банки і банківську Діяльність». У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України «Про Рахункову палату України», «Про Національний банк України» тощо.

Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток, який дає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.

Система законодавства складається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіційних актах та систематизації цих актів і має складну структуру. Частіше під системою законодавства мають на увазі сукупність нормативно-правових актів, в яких об'єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Збіг між системою права і системою законодавства в межах від окремої норми до права в цілому не є абсолютним. В цих межах вони існують самостійно, оскільки мають свою специфіку та власні тенденції розвитку.

На теперішній час як практикуючи юристи, так і науковці дедалі все частіше піднімають питання щодо необхідності законодавчого введення так званої «фінансової відповідальності». Діюче законодавство містить неодноразові приклади, коли на юридичних осіб покладаються грошові санкції за порушення тих чи інших норм, а саме: податкових, бюджетних, митних, в сфері касової дисципліна і т.п. Трансформація системи фінансово-правового регулювання та інтенсивний розвиток фінансового законодавства в Україні зумовили формування значного законодавчого масиву, в якому закріплено підстави відповідальності, санкції за порушення фінансово-правових норм і визначено процесуальний порядок застосування цих санкцій. Формування зазначеного нормативного масиву відбувалося за різними напрямами. По-перше, як на рівні законів, так і підзаконних нормативних актів. По-друге, ці норми отримували різне галузеве закріплення: було встановлено кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків, нецільове використання бюджетних коштів; до Кодексу про адміністративні правопорушення було включено окремі статті, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення фінансового законодавства; в Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» закріплено фінансові санкції за порушення валютного законодавства.

Однак і дотепер науковці і практики мають протилежні погляди з цього питання: від визнання фінансово-правової відповідальності окремим видом юридичної відповідальності до повного заперечення наявності цього виду юридичної відповідальності. На думку Кучерявенка М. П., відповідальність за порушення фінансового законодавства слід розглядати як комплексну категорію, яка включає відносно відокремлені блоки, залежно від інституційної належності фінансово-правових норм, що порушуються під час вчинення протиправного діяння в сфері фінансової діяльності держави. Такими блоками, зокрема, є: відповідальність за порушення бюджетного законодавства, передбачена главою 18 Бюджетного кодексу України; відповідальність за порушення податкового законодавства (до прийняття Податкового кодексу механізм реалізації відповідальності за податкові правопорушення закріплено в Законі України «Про порядок погашення зобов' язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законі України «Про державну податкову службу в Україні», Кодексі України про адміністративні правопорушення та інших нормативних актах.

Як окремі елементи можна розглядати відповідальність за порушення правил здійснення розрахункових операцій із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, передбачену Законом «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», відповідальність за порушення встановленого порядку обігу готівки відповідно до Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», відповідальність за порушення валютного законодавства, встановлену Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також іншими актами валютного законодавства.

Конституційний Суд України в Рішенні від 30 травня 2001 року № 7-рп /2001 у справі № 1−22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) відзначив, що вказаною нормою Конституції безпосередньо не встановлено види юридичної відповідальності.

Таким чином, логічним є припущення, що перелік видів юридичної відповідальності включає також і інші види, які безпосередньо не вказано в Конституції.

Висновки Фінансове право можна характеризувати з різних позицій. З одного боку, це самостійна галузь права із визначеним предметом та методами правового регулювання, з іншого — це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження і становлять джерело фінансового права.

Від системи фінансового права, як галузі права, слід відрізняти систему фінансового законодавства. Система законодавства складається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіційних актах та систематизації цих актів і має складну структуру. Частіше під системою законодавства мають на увазі сукупність нормативно-правових актів, в яких об'єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Збіг між системою права і системою законодавства в межах від окремої норми до права в цілому не є абсолютним. В цих межах вони існують самостійно, оскільки мають свою специфіку та власні тенденції розвитку.

Галузь фінансового права — це відносно замкнена частина системи права, що включає сукупність норм, які регулюють суспільні відносини, котрі виникають у сфері правового режиму руху державних грошових коштів.

Галузь фінансового права «утворюється» за допомогою фінансово-правових норм опосередковано, тобто спочатку інститут, потім — підгалузь і як результат — галузь. Виникнення будь-якого інституту або галузі права зумовлено специфікою регулюючих або суспільних відносин. І хоча фінансове право розглядається як галузь права, але процес формування відбувається через становлення та розвиток його складових інститутів.

Для того, щоб норми права могли виконувати своє завдання регуляторів суспільних відносин, вони повинні бути відомими їх учасникам і виражені зовні від імені держави. Таким чином, джерела фінансового права в формальному розумінні - це зовнішня форма вираження права, це спосіб об'єктивування державної волі.

Джерела фінансового права — це конкретні форми його вираження, тобто правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади і органів місцевого самоуправління, що містять норми фінансового права.

Фінансове право, з цієї точки зору, — це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження.

Сукупність нормативних актів, що містять норми фінансового права, прийнято визначати як фінансове законодавство.

Фінансове законодавство характеризується системністю, яку йому надають правила ієрархії норм, що містяться в правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим.

Систематизація законодавства — це діяльність по упорядкуванню і вдосконаленню нормативно-правових актів, зведенню їх до єдиної, внутрішньо узгодженої системи.

Система фінансового права, побудована на підставі об'єктивно існуючих фінансових відносин і досягнень загальної теорії права, дає можливість глибокого вивчення та правильного застосування фінансово-правових норм.

Правовий матеріал Особливої частини фінансового права об'ємний і складний. Він має особливе значення як для держави, так і для органів місцевого самоврядування. Тому є загальновизнаним, що Особлива частина галузі права поділяється на підрозділи.

Зокрема, розділ «Правове регулювання державного і місцевих бюджетів і централізованих цільових позабюджетних фондів» необхідно поділити на два Інститути: «Бюджетне право» і «Правовий режим централізованих позабюджетних цільових фондів». Крім того, інститут «Бюджетне право» завжди розділявся на два субінститути: «Бюджетний устрій» і «Бюджетний Процес» за умовним поділом бюджетно-правових норм на матеріальні І процесуальні.

Необхідно чітко знати фінансово-правові норми, їх специфіку, фінансові правовідносини, фінансовий контроль. Без таких знань неможливо засвоїти конкретні фінансово-правові інститути. Тому фінансове право як учбова дисципліна поділена на дві частини: Загальну та Особливу. До Загальної частини входять положення, що характеризують фінансове право в цілому. В Особливій частині курсу фінансового права вивчається фінансове право як галузь права. Норми, що належать до Особливої частини фінансового права, як учбової дисципліни, складають розділи, що включають у себе відповідні фінансово-правові інститути. Фінансово-правовий інститут об'єднує більш вузьку і близьку за змістом групу фінансових відносин, ніж розділ.

Фінансове право складається із правових норм, які включаються в акти різної правової форми (закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів тощо) з фінансових питань, а в сукупності вони утворюють фінансове законодавство.

Система фінансового законодавства — ієрархічна сукупність законів і нормативно-правових актів Із фінансових питань.

Після Конституції України вертикальна система фінансового законодавства включає закони України з фінансових питань. В першу чергу, до них належать ті, які згідно з п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України встановлюють Державний бюджет України; бюджетну систему України; систему оподаткування; податки і збори; принципи створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти; статус іноземних валют на території України; порядок утворення та погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

До фінансового законодавства входить велика кількість підзаконних актів: нормативні Укази Президента України з фінансових питань, накази і Інструкції Міністерства фінансів України, Державної фіскальної служби, Державної фінансової інспекції України. Усі нормативно-правові акти в галузі фінансів приймаються на основі законів і в розвиток їх приписів.

До фінансового законодавства належать і нормативно-правові акти, видані органами місцевого самоврядування. Багато з них застарілі, бо були прийняті в перші роки існування суверенної держави, вони вимагають детального перегляду й оновлення.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К.: Преса України, 2013. — 80 с.

2. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР) — 2003 — 50−51 — ст. 572.

3. Податковий кодекс України: Відомості Верховної Ради України (ВВР) — 2011 — № 13−14, № 15−16, № 17, ст. 112.

4. Про Державний бюджет України на 2014 рік: Закон України № 776-VII від 24.02.2014// Відомості Верховної Ради України. -, № 9, ст. 93.-[Електронний ресурс]. -Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/719−18

5. Про банки і банківську діяльність: Закон України N 2740-III (2740−14) від 20.09.2001 // Відомості Верховної Ради України, № 5−6, ст. 30.-[Електронний ресурс]. -Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/679−14

6. Про Рахункову палату: Закон України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 43, ст. 212.

7. Про Національний банку України: Закон України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 29, ст. 238.-[Електронний ресурс]. -Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/679−14

8. Про господарські товариства: Закон України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 49, ст. 682. [Електронний ресурс]. -Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1576−12

9. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон Укрїни від 16.04.1991 № 959-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 29. — Ст.377. [Електронний ресурс]. -Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/959−12

10. Положення про Державну фінансову інспекцію України: Указ Президента України від 23.04.2011 № 499/2011. — [Електронний ресурс]. -Режим доступу:

http://document.ua/pro-polozhennja-pro-derzhavnu-finansovu-inspekciyu-ukrayini-doc54096.html

11. Про Міністерство доходів і зборів України: Указ Президента України від 18.03.2013 № 141/2013 // Журнал «Вісник Міністерства доходів і зборів України». — 22.03.2013. — № 12.

12. Про Положення про Державну казначейську службу України: Указ Президента України від 29.11.2011 № 1078−2011 — [Електронний ресурс] .;

13. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні: затверджено Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637.

14. Положення про єдиний казначейський рахунок, затверджене Наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 № 122.

15. Воронова Л. К. В 75Фінансове право України:. Підручник. — К.: Прецедент; Моя книга, 2006. — 448 с.

16. Дмитренко Е. С. Фінансове право України. Особлива частина: Навчальний посібник. — К.: Алерта; КТН, 2007. — 613 с.

17. Кучерявенко М. П. Податкове право України-підручник / М. П. Кучерявенко. — Х.: Право, 2012. — 528 с.

18. Орлюк О. П. Фінансове право. Академічний курс: підручник / О. П. Орлюк. — К.: Юрінком Інтер, 2010. — 808 с.

19. Кротюк В. Л. Національний банк — центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз. К.: Ін Юре, 2000. — 248 с.

20. Кучерявенко М. П. Податкові процедури: правова природа і класифікація: монографія / М. П. Кучерявенко. — К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. 460 с.

21. Фінансове право України: Навч. Посібник / [Л. К. Воронова, М. П. Кучерявенко, Н. Ю. Пришва]- К.: Правова єдність, 2009. 395 с.