Перемога людського розуму та цiнностi людської гiдностi у новелi Томаса Манна «Марiо i чарiвник»

Перемога людського розуму та цiнностi людської гiдностi у новелi Томаса Манна «Марiо i чарiвник» .

Характерними ознаками творчого стилю видатного письменника Томаса Манна була неквапнiсть розповiдi та дуже детальний опис власне процесу осягнення розумом дiйсностi, що сполучалися з аналiтичним пiдходом, елементами iронiї та емоцiйнiстю. Бачимо ми всi цi ознаки й у новелi «Марiо i чарiвник» .

Сюжет новели можна переказати кiлькома словами: подружжя з дiтьми приїздить на курорт у мiстечко Торре, де у них на очах Марiо вбиває гiпнотизера пiд час виступу. Але саме особливостi стилю Т. Манна дозволяють письменниковi зробити з такої майже незначної подiї складну картину передвоєнної доби в Європi.

Як завжди, дуже детально письменник змальовує саме мiстечко та подробицi, що на перший погляд не мають вiдношення до самого сюжету. Але це не так — Т. Манн створює моральний портрет того суспiльства, де вже на чистому небi вiдчуваються ознаки майбутньої грози, де панує брехня, лицемiрство та накопичується ненависть, i навiть дiти, що зазвичай легко знаходять мiж собою спiльну мову, враженi загальною хворобою. Письменник нiчого не згадує про засилля пропаганди й агiтацiї, яку потiм публiцисти неодноразово порiвнювали з масовим гiпнозом, але читачам не важко здогадатись, що саме через це «пляж був переповнений юними патрiотами». Не обов’язково вiдверто висловлювати якусь думку — достатньо до неї пiдвести, що Т. Манн робить з великою художньою майстернiстю.

Отже — нормальне буденне життя курортного мiстечка, в якому навiть «атмосферi не вистачало якоїсь чистоти, невимушеностi», i коли восьмирiчна дiвчинка голенькою пробiгає по пляжу, мiсцевi жителi ладнi подати до суду: «цю свободу було сприйнято, як виклик», але при цьому заможнiшим курортникам дозволено усе, наприклад, через їхнi примхи можуть виселити з готелю тих, хто не належить до знатi.

" Ми не уявляли собi, як низько впала моральнiсть у цiй прекраснiй країнi, якщо тут можливе, бiльше того — неуникне таке повернення до ханжества i манiрної чутливостi" , — каже письменник вустами героя новели, вiд iменi якого ведеться розповiдь.

На цьому тлi й вiдбувається катастрофа (саме так визначає характер подiї сам Т. Манн), бiльше того — її породжено цiєю атмосферою.

Так, вбивство гiпнотизера не сприймається як трагедiя, навпаки, ця катастрофа здається схожою на звiльнення вiд усього неприродного, вiд прихованого насильства над волею та душами людей, що далеко не один цей балаганний чарiвник насаджував у цьому колись райському мiсцi.

Чи можна дурити людей безкарно? Що буде, коли гiпноз закiнчить ся? Цi питання мимоволi виникають ще до розв’язки, передчуттям катастрофи просякнута уся розповiдь. те, що робить гiпнотизер на сценi, лише вiдвертiша форма задурення людей, що вiдбувається скрiзь. Здається, немає межi влади однiєї людини над iншою: навiть таке почуття, як кохання стає частиною вистави. Силою гiпнозу чарiвник змушує Марiо повiрити, що перед ним знаходиться його дiвчина, й на розвагу глядачам поцiлувати хлопця замiсть неї. Чи не за такою схемою почуття любовi до власного народу спотворювали за допомогою пропаганди до необхiдностi служiння найжорстокiшим режимам? Загiпнотизований Марiо вiрить, що перед ним — його кохана, а ошуканi люди вiрять, що роблять щось заради щастя свого народу…

Але коли вплив гiпнозу закiнчується, настає прозрiння.

Жодна людина не любить, коли її не лише дурять, а ще й виставля ють перед усiма на посмiховисько. Важко знайти бiльше приниження. Тому Марiо знаходить лише одну можливiсть вiдновити почуття власної гiдностi — вбити гiпнотизера.

До подiї на виставi ми дiзнаємось про цю людину небагато, вiдомо практично лише те, що вiн служить у Гранд-готелi, звiдки викинули нi за що родину вiдпочивальникiв, але на вiдмiну вiд iнших службовцiв, що визнають лише владу грошей i сили, поводить себе як нормальна людина i навiть потоваришував з восьмирiчною дiвчинкою, яка мимоволi стала причиною великого скандалу. Iнакше — ми знаємо лише те, що вiн не пiддався iншiй формi масового гiпнозу, що причарувала бiльшiсть мешканцiв Торре. Але цього достатньо, щоб зрозумiти: влада будь-якого гiпнозу обмежена, завжди знайдуться люди, що не схочуть миритися з облудою. Тому i вбивство бiльше схоже на героїчний вчинок, нiж на злочин. Гiднiсть i розум Марiо виявляються знову сильнiшим за гiпноз.

Вiн стає вбивцею — але й переможцем. Вбивство було для нього єдиним виходом. I не лише для нього — бувають злочини, якi припинити можна лише застосуванням сили. Для того, щоб припинити iнший, масовий гiпноз, теж потрiбне знищення устрою, що його здiйснював.

Ця думка не звучить вiдверто, але вгадати її не важко, як не важко зрозумiти думку про те, що вiд людей залежить, чи виявляться вони здатними покласти край знущанням i приниженням.

Письменник ненав’язливо стверджує - так, опiр можливий, гiднiсть i розум сильнiшi за будь-яку брехню та можливостi тих, що мають владу i схильнi нею зловживати. Не варто забувати про це.