Типологія трудової поведінки

В. Верховій розрізняє такі форми трудової поведінки: цільові, інноваційні, адаптивні, церемонійно-субординаційні, характерологічні, деструктивні.

Серед цільових форм трудової поведінки вирізняються:

• 1) функціональна поведінка, яка безпосередньо стосується виконання конкретних трудових функцій на робочому місці. Функціональна поведінка або функціональне ядро трудової поведінки формується технологічним, економічним, організаційно-управлінським і соціальним стандартами, що об'єктивно задані. У цьому контексті трудова поведінка є передумовою поєднання якостей особистості з умовами і засобами їх реалізації;
• 2) економічна поведінка, що спрямована на досягнення певного рівня добробуту та якості життя.

Мотивами і визначниками економічної поведінки є економіка, культура й мислення людини. Регуляторами економічної поведінки людини є суспільні й економічні норми, які задаються її переконаннями, ідеалами та цінностями і зумовлюються реальними економічними відносинами.

Орієнтація на результат завжди прямо чи опосередковано співвідноситься з кількістю і якістю затрат людських ресурсів. Процес праці як процес використання індивідуальних ресурсів (енергетичних, інтелектуальних, вольових) передбачає також наявність певної форми компенсації (грошової, натуральної, соціальної). Саме очікування майбутньої компенсації є одною з передумов заглиблення людини у процес праці, воно формує мотивацію праці і заінтересованість у ній, сподівання чогось досягти.

Отже, професійні задатки працівника починають діяти лише у разі реальної необхідності й можливості їх використання для досягнення життєво важливих цілей.

Вивчення індивідуальної економічної поведінки має свою історію. Класичним зразком її аналізу є теорія праксіології (від грец. Праліс — дія) австрійського економіста Людвіга фон Мізеса. Він стверджував, що економіка є частиною праксіології як більш універсальної науки.

Центральною проблемою в економічній соціології є вибір моделі економічної поведінки, яка визначається особистими якостями людини й умовами, в яких вона живе і працює.

В умовах ринкової економіки людина вимушена робити вибір моделі за такими формулами економічної поведінки:

• * «максимум доходів ціною максимуму праці», що характеризується максимізацією зусиль, витрат, надій, але водночас певним ризиком і можливістю збитків;
• * «гарантований дохід ціною мінімуму праці», або «мінімум доходу за мінімуму праці». Така поведінка зазвичай виключає інновації, мінімізує рівень ризику, проте жорстко лімітує гарантовану величину доходу;
• * «максимум доходу ціною мінімуму праці». Можлива, але дуже небезпечна поведінка, бо може спровокувати індивіда на незаконний, навіть злочинний шлях.

Від статусу індивіда, освіти, досвіду, виховання, особистих схильностей, типу економічної культури, системи домінуючих цінностей, зв’язків, знайомств тощо залежить вибір моделі поведінки.

Нижче наведені моделі економічної поведінки людини.

Організаційна чи адміністративна поведінка здійснюється в процесі організаційно-управлінської взаємодії. Регулювання цієї поведінки означає формування позитивної мотивації членів організації через виявлення та підкріплення (схвалення, винагороду) функціональних і бажаних видів поведінки.

Суб'єктами організаційної поведінки є окремі працівники, соціальні групи, успішність функціональної діяльності яких залежить від їхнього статусу, авторитету, рівня влади, ступеня ідентифікації з цілями організації.

Стратифікаційна поведінка забезпечує досягнення професійних, кваліфікаційних і адміністративних статусів. Типовою формою стратифікаційної поведінки є професійна кар'єра — свідомо визначений працівником шлях професійного чи посадового просування, в результаті реалізації якого з’являється бажаний статус.

Вихідною основою професійної кар'єри є суспільно визнана і засвоєна індивідом шкала престижності професій, видів діяльності, яким відповідають певні соціальні здобутки і професійні прагнення. Вони формують на певних етапах соціалізації особистість працівника, його життєвий досвід.

Інноваційна поведінка пов’язана з перетворювальною діяльністю, прийняттям нестандартних рішень, які змінюють соціальні відносини на різних рівнях організації, руйнують усталені стереотипи поведінки. Це дискомфортна поведінка, у ній багато ризику, непередбаченості, невизначеності, відповідальності. Суб'єкти інноваційної поведінки соціально активні, ініціативні.

Адаптивно-пристосовницька поведінка проявляється в пристосуванні працівника до нової ролі, статусу, робочого місця, виробничих умов, соціального середовища. Її різновидами є конформна поведінка, яка базується на вимушеному або безпринципному догідництві, і конвенційна поведінка, якій притаманний рівний розподіл прав і відповідальності, сфер впливу, взаємні компроміси.

Церемонійно-субординаційна поведінка пов’язана з реалізацією службового, професійного і посадового етикету, виконанням процедур організаційної, ділової та адміністративної взаємодії. Вона базується на субординації, відносинах підпорядкування, підтримуванні авторитету влади.

Характерологічна поведінка є зовнішнім виявом особистісних якостей індивіда. Особистість може тиснути на інших своїм вольовим темпераментом, демонструючи певні якості і, щоб не порушувати оптимальні форми комунікації, інші індивіди змушені якось пристосовуватися до них.

Несумісність характерологічної поведінки двох чи більше осіб може стати причиною конфлікту. Різновидом характерологічної поведінки є немотивована поведінка. Вона може виникнути під впливом сильних емоцій. Кожна людина має свою межу емоційно-вольової стійкості і тому здатна поводити себе немотивовано. Відтак, багато залежить від рівня культури суб'єкта, уміння стримувати свої емоції.

Деструктивна поведінка — це вихід працівника за межі норм і правил трудового процесу, посадових інструкцій. Різновидами деструктивної поведінки є:

• * протиправна поведінка, тобто порушення трудового, адміністративного чи кримінального права;
• * дисфункціональна поведінка, яка пояснюється професійною некомпетенцією;
• * індивідуально-цільова поведінка спрямована на реалізацію особистих інтересів на шкоду колективним;
• * девіантна поведінка, пов’язана з асоціальними звичками і схильностями особи тощо.

Нині ефективною, соціально бажаною є трудова поведінка, якій притаманна творча ініціатива та відповідальність дій. Саме така трудова поведінка може привести до успіху в умовах формування ринкової економіки.

Творча ініціатива — це добровільне й активне прагнення людини до певної діяльності, застосування більш досконалих методів роботи, новітніх технологій, знань з метою досягнення високих результатів.

Ініціативною є високо усвідомлена поведінка, з чітко визначеною метою, зумовлена переважно внутрішньою мотивацією, а не зовні заданими вимогами. В такій поведінці особистість виявляє найбільш характерні для неї якості - цілеспрямованість, наполегливість, критичність.

Поведінка людини визначається взаємодією зовнішніх і внутрішніх сил. Соціологія праці вивчає ті детермінанти, які включають певним чином працівника у життєдіяльність трудової організації, суспільства і є механізмами регулювання його трудової поведінки.

Отже, поведінка людини у трудовій діяльності має складну структуру. З одного боку, людина підпорядковує свої дії дописам і нормам професійного середовища, а з іншого — вона як активний і відносно самостійний агент вибирає альтернативні напрямки поведінки. Трудова поведінка людини свідчить про те, як вона розуміє соціальне оточення, як визначає своє місце в суспільному виробництві, що вважає найбільш значущим для реалізації професійного потенціалу. Трудові вчинки людина здійснює, усвідомлюючи і порівнюючи соціокультурні й нормативні компоненти трудового середовища із власними інтересами, потребам та професійними можливостями. Іншими словами, людина мотивує власну трудову поведінку, «перепускаючи» зовнішні чинник через свою свідомість.