Інвестиції, їх види, фактори й вплив на економіку

УКООПСПІЛКА Коледж економіки і права Вінницького кооперативного інституту Курсова робота на тему

Інвестиції, їх види, фактори й вплив на економіку

ЗМІСТ

інвестиція політика економічний ВСТУП РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ІНВЕСТИЦІЙ

1.1 Економічна сутність інвестицій

1.2 Класифікація інвестицій

1.3 Фактори інвестиційної політики та їх ранжування РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1 Сучасний стан інвестиційної політики в Україні

2.2 Проблеми та перспективи інвестиційної діяльності в Україні

РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ

ПОЛІТИКИ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро — і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Економічна ситуація, яка склалась зараз в Україні, дуже складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність[5].

Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.

Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах використовують широкий спектр методів її стимулювання:

— прискорена амортизація;

— раціональна податкова система;

— тема;

— кредити та регулювання банківських процентних ставок;

— заохочення лізингу[9].

В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ІНВЕСТИЦІЙ

1.1 Економічна сутність інвестицій

Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки України в цілому. Економічна діяльність підприємств значною мірою характеризується обсягом і формами здійснюваних інвестицій.

Термін «інвестиції» походить від латинського «invest», що означає укладати". Але досить часто це слово трактують як вкладення коштів в основний капітал з метою отримання прибутку. Проте в Законі України .Про інвестиційну діяльність" від 18.0991 р. дається визначення Інвестиції як грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладається в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту.

Щоб визначитися, з цим питанням, звернемося до його економічної сутності. Сутність — це комплекс необхідних, глибинних зв’язків і відносин, які визначають основні риси, особливості і тенденції розвитку певної матеріальної системи. Сутність розкриває лише глибинні, сталі, внутрішньо необхідні, причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищам і процесами.

В більш широкому трактуванні інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, повернути втрати від інфляції в майбутньому.

Отже, інвестиції тісно пов’язані зі збільшенням капітал. Проте, щоб досягти цього, необхідно спочатку вкласти гроші й причому найчастіше люди відмовляються від якихось благ, від споживання, щоб зберегти певну суму, яку вони потім хотіли б інвестувати. Тобто маємо ще одне економічне явище — збереження капіталу.

В реальному житті люди прагнуть розмістити частину свого доходу у зберігання та інвестиції. «Замість того, щоб вживати хліб зараз, вони можуть побажати побудувати нові машини, з тим щоб сприяти розширенню виробництва хліба для споживання в майбутньому. Коротше кажучи, ми повинні визнати, що кінцева мета людей передбачає інвестування або капіталоутворення, а не лише поточне споживання» , — таке трактування сутності інвестицій за Самуельсоном.

В будь-якому розвиненому суспільстві люди повинні використовувати частину виробничих можливостей для капіталоутворення, а не для споживання. Тому економічна сутність інвестування полягає не у споживанні, а у виробництві. При цьому чистий національний продукт включатиме всі споживчі товари і послуги, а також суму чистих інвестицій, які являють собою загальний обсяг інвестицій, зменшений на суму амортизаційних відрахувань.

Розрахунок чистих інвестицій можна розглянути на прикладі визначення змін в населенні: якщо підрахувати тільки показники народжуваності, не віднімаючи при цьому показники, що характеризують смертність, ми одержимо перебільшене уявлення про чисті зміни в кількості населення. Ті ж самі міркування відносяться і до суми вартості обладнання і будівель: чистий приріст завжди вираховується як народжуваність (новий капітал) за вирахуванням смертності (знос капіталу).

Розглянемо кілька прикладів процесу накопичення капіталу. В ньому значна роль належить засобам праці — будівлям, обладнанню, приріст яких прямо пропорційний приросту капіталу.

Якщо чисті інвестиції дорівнюватимуть нулю, запаси капіталу не будуть збільшуватись. Засоби праці оновлюватимуться відповідно до ступеня зносу, тобто вартість їх покращання буде дорівнювати сумі амортизаційних відрахувань. Економічне зростання в такому випадку не спостерігається.

Якщо не тільки змінити зношені засоби праці, а й додати до них нові, збільшити запаси товарів, розміри капіталу зростуть, тому що підвищиться величина чистих інвестицій. При цьому спостерігається економічний підйом, забезпечується розширене відтворення виробничого показника.

Тому, вивчаючи динаміку показника чистих інвестицій, можна дістати уявлення про характер економічного розвитку суспільства.

Якщо приріст капіталу відбувається за рахунок не лише грошових вкладень, а й майнових та інтелектуальних, їх можна вважати інвестиціями.

Інвестиції залежать від динамічних елементів зростання економічної системи, а також від елементів, які знаходяться за межами політики, державних податків і витрат, законодавчих заходів і т.д.

Ця крайня нестійкість рівня інвестицій являє собою важливий момент, який необхідно підкреслити. Наша індустріальна система може створити багато речей, але вона не може гарантувати, що величина інвестицій буде такою, яка необхідна, щоб забезпечити повну зайнятість, не викликаючи інфляцію і безробіття. Що стосується сил, які породжують процес витрачання коштів, то тут немає регулятора, якщо не провадиться обережна і продумана політика у фіскальній області (податки й державні витрати) і в кредитно-грошовій діяльності (діяльність центрального банку).

У випадку, коли податковий тиск занадто високий, доходи громадян суттєво зменшуються. Високі суми податків будуть означати пониження їх реального чистого доходу, а це, в свою чергу, вказує на скорочення їх споживацьких витрат. Скорочення споживання призводить до пониження чистого національного продукту і зайнятості, що негативно вплине на інвестиційну діяльність. Так, високий податковий тиск в Україні є одним з факторів несприятливого інвестиційного клімату. Необхідно розширювати систему пільг, спрямованих на стимулювання вкладень у виробництво. Ця система включає в себе:

— систему прискореної амортизації;

— систему пільг, яка звільняє від оподаткування або понижує податкові суми.

В Україні інвестиційна діяльність стимулюється, хоч і не в достатньому обсязі. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до основних фондів групи 3 може застосовуватись прискорена амортизація. Суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій у корпоративні права, імітовані таким платником податку, не включають до складу валових доходів. Інвестиції у формі основних засобів, отримані для формування цілісного майнового комплексу, не оподатковуються ПДВ. Відповідно до Закону № 93 передбачено звільнення від сплати мита майна, що ввозиться в Україну в якості внеску іноземного інвестора в уставний капітал юридичних осіб: що мають статус підприємств з іноземними інвестиціями.

Уряд, встановлюючи завищені норми амортизації, надає можливість підприємствам відображати в бухгалтерських рахунках частину прибутку у вигляді вартості витрачених коштів виробництва.

Пільги для прискореної амортизації основних засобів застосовуються в усіх розвинених країнах. Так, у Франції можна в перший рік служби списати до 50% вартості обладнання. В Японії прискорена амортизація застосовувалась вже в 50-х рр. З 1981 р. в США діє податковий кредит на дослідницькі інвестиції.

Зниження величини податку на прибуток через завищення норм амортизації веде до збільшення чистих прибутків, зростання капіталовкладень. Зменшуючи податкові ставки на прибуток, держава може створити додаткові стимули для інвестицій.

Капітальні вкладення як економічна категорія — це система грошових відносин, пов’язаних з рухом вартості авансованої у довгостроковому порядку в основні фонди від моменту виділення коштів до моменту їх відшкодування.

В Україні на капітальні вкладення припадає близько 85% усіх інвестицій. Проблема в тому, що основні фонди фізично й морально зношені, а зростаюча інфляція знецінила власні кошти підприємств, накопичені за рахунок амортизаційних відрахувань. Тому на сьогоднішній день вони не можуть бути джерелом придбання та оновлення основних засобів підприємств.

Різні групи економістів неоднаково трактують поняття амортизації одні - як процес перенесення вартості основній фондів на продукт, що виробляється; інші — як нагромадження грошових сум в результаті реалізації цього продукту, і вже потім — використання цих коштів на відтворення основних фондів.

Теоретично величина амортизаційних відрахувань дорівнює сумі балансової вартості основних фондів між початком і кінцем їх строку служби.

На сучасному етапі амортизаційні відрахування не забезпечують повного відновлення основних фондів. Інфляція впливає на їх балансову вартість. Так ціна придбаних 5 років тому основних засобів набагато менша у порівнянні з їх справедливою вартістю на сьогоднішній день. Фонди, введені минулими капітальними вкладеннями, не можна порівняти з нинішніми, ні фізично, ні економічно. Фізично — тому, що для їх ремонту можуть знадобитись запчастини, яких зараз не виробляють. Економічно — бо їхня балансова оцінка в грошовому вираженні не відображає реального стану справ, реальної їх вартості на сьогоднішній день. Відповідно, амортизаційні відрахування за минулі роки неспроможні забезпечити належний ремонт чи відновлення основних фондів зараз.

Якщо врахувати вищесказане, то, вкладаючи кошти в основні засоби за рахунок амортизаційних фондів, ми не матимемо збільшення чистих інвестицій. А звідси — і економічного зростання країни. Тому амортизація як джерело формування капітальних вкладень не виправдовує своє призначення. Відтворювальний процес потребує інвестиційної підтримки зовнішніх вкладників.

Одним зі специфічних механізмів, що дозволяють врахувати інфляційні процеси, є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким передбачена індексація балансової вартості основних виробничих фондів.

Коефіцієнт індексації розраховується за формулою: К = (І —10): 100,

де І — індекс, інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Оскільки індекс інфляції відображає інфляційні процеси на ринку споживчих товарів і послуг але не відповідає індексу цін на певні основні фонди, індексація не може забезпечити відповідність їх балансової вартості справедливій вартості.

Економічна сутність формули полягає в тому, що індексація основних фондів проводиться з деяким «відставанням» від темпів інфляційних процесів. Єдина перевага — у праві підприємства зменшити об'єкт оподаткування на суму додатково нарахованої амортизації[4].

1.2 Класифікація інвестицій Класифікаційні ознаки поділу інвестицій

Інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку).

Той, хто має капітал і вкладає його у ту або іншу комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням. У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто підприємства й окремі власники капіталу.

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), розрізняють внутрішні та зовнішні інвестиції.

Внутрішні інвестиції - - це вкладення капіталу (грошей) однієї країни в підприємства цієї самої країни.

Зовнішні інвестиції — це вкладення в підприємства іноземного капіталу. Усі внутрішні та зовнішні інвестиції можуть бути приватними або державними. У свою чергу, зовнішні інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Прямі — це вкладення капіталу за кордоном. їх величина дорівнює не менш як 10% вартості того чи іншого проекту.

Портфельні — закордонні інвестиції розміром до 10% вартості капітального проекту, що здійснюється за їх допомогою.

За видами активів, що входять у інвестиційний портфель, інвестиції поділяються на фінансові, реальні та інтелектуальні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємством або державою.

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки з метою оновлення існуючих і створення нових благ. Такі інвестиції забезпечують одержання набагато більшого прибутку. Реальні інвестиції дістали ще назву виробничих або капітальних вкладень.

За функціональною спрямованістю розрізняють валові і чисті капіталовкладення.

Валові капітальні вкладення — це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури.

Чисті капітальні вкладення — витрати лише на розширене їх відтворення. Величину чистих капіталовкладень розраховують у такий спосіб: із загального обсягу капіталовкладень вилучаються амортизаційні відрахування, що використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

Згідно з існуючими на підприємствах системами планування та обліку до складу вартості капітальних вкладень входять:

1) вартість будівельно-монтажних робіт;

2) вартість придбання всіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю;

3) вартість усіх інших капітальних робіт та витрат:

— вартість придбання та обробітку земельних ділянок;

— вартість робіт з глибокого буріння нафти;

— вартість придбаних патентів, ліцензій тощо.

Залежно від специфіки виробництва капітальні витрати мають різну відтворювальну та елементно-технологічну структуру.

Елементно-технологічна структура — це виражене у відсотках співвідношення між різними елементами (напрямками вкладення) капіталовкладень.

Відтворювальна структура являє собою співвідношення довгострокових витрат на просте та розширене відтворення основних фондів і витрат лише на розширене їх відтворення: на нове будівництво, розширення діючих підприємств, технічне переозброєння та реконструкцію. Іншими словами, відтворювальна структура капіталовкладень — це співвідношення між валовими та чистими капіталовкладеннями.

Більш докладно економічну природу інвестицій проясняє класифікація, в основу якої закладені різні ознаки (табл. 1).

У якості таких надалі використовуються:

— види інвестицій;

— об'єкти вкладення засобів;

— характер участі в інвестуванні;

— регіональна ознака:

— період інвестування;

— форми власності;

— форми участі інвестора;

— ступінь ризику;

— форми відтворення.

Табл. 1. Класифікація інвестицій підприємства Класифікація інвестицій Види інвестицій прийнято поділяти на:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме і нерухоме майно;

— майнові права, пов’язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого (ноу-хау);

— права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права;

— інші цінності.

У відношенні об'єктів вкладення засобів інвестиції розуміють як:

— реальні інвестиції, або вкладення засобів у матеріальні (будівлі, споруди, устаткування тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, ноу-хау, науково-технічні і проектно-конструкторські роботи у вигляді документації, програмного забезпечення тощо) активи;

— фінансові інвестиції, або вкладення засобів у різноманітні фінансові інструменти — цінні папери, депозити, цільові банківські вклади.

За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на такі види:

— прямі, що припускають особисту участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладенні засобів;

— непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії), які акумулюють і розміщують, на свій розсуд, фінансові засоби найбільш ефективним способом. Такі посередники беруть участь у керуванні об'єктами інвестування, а одержувані прибутки розподіляють серед клієнтів. Вкладення в цінні папери, керовані як єдине ціле, прийнято також називати портфельними.

У територіальному аспекті розглядаються інвестиції:

— внутрішні, або вкладення суб'єктів господарської діяльності держави;

— іноземні — вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій;

— закордонні — вкладення засобів в об'єкти інвестування за межами території цієї країни (придбання цінних паперів закордонних компаній, майна тощо).

За періодом інвестування прийнято виділяти інвестиції:

— короткострокові, як правило, тривалістю не більше року (короткострокові депозитні внески, ощадні сертифікати);

— середньострокові (до 3 років);

— довгострокові, тривалістю понад один рік.

За формами власності інвестиції поділяють на:

— приватні засоби громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

— державні, що фінансуються за рахунок бюджетних засобів різних рівнів, державними підприємствами та установами.

Форми участі інвестора припускають:

— часткову участь у створюваних підприємствах або придбання частини в діючих підприємствах (пайова участь у товаристві з обмеженою відповідальністю);

— створення підприємств, що цілком належать інвестору, або придбання у власність чинних підприємств повністю;

— придбання рухомого або нерухомого майна шляхом прямого одержання або у формі акцій, облігацій, інших цінних паперів;

— придбання концесій на використання природних ресурсів, прав користування землею, інших майнових прав.

За ступенем ризику інвестиції поділяють на такі види:

— безризикові;

— ризикові.

1.3 Фактори інвестиційної політики та їх ранжування Будь-які інвестиції пов’язані з інвестиційною діяльністю підприємства, що являє собою процес обґрунтування і реалізацію найбільш ефективних форм вкладень капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства.

Для здійснення інвестиційної діяльності підприємства виробляють інвестиційну політику. Ця політика є частиною стратегії розвитку підприємства і загальної політики керування прибутком. Вона полягає у виборі і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу з метою розширення обсягу операційної діяльності і формування інвестиційного прибутку.

Для реалізації інвестиційної політики підприємствами розробляється інвестиційна програма, що являє собою сукупність реальних інвестиційних проектів, згрупованих по галузевим, регіональним і привабливими для інвестицій (інвестиційна привабливість) ознаками. Програма являє собою єдиний об'єкт керування і розробляється в залежності від різних факторів, що можуть впливати на уподобання інвестору.

Інвестиційна привабливість — узагальнююча характеристика переваг і недоліків окремих об'єктів інвестування з позицій конкретного інвестора за формованими ним критеріями.

Виділення ведучої ланки (ранжирування факторів) припускає постановку цілей і встановлення способів досягнення цієї мети. При цьому завжди виділяється основна (ведуча) ланка, застосовуючи методи факторного аналізу і структуризації проблеми.

Факторний аналіз — це процедура встановлення сили впливу факторів на чи функцію результативну ознаку (корисний ефект інвестицій, елементи сукупних витрат, продуктивності праці і т.д.) з метою ранжирування факторів для розробки плану організаційно-технічних заходів щодо поліпшення функції.

Застосування методів факторного аналізу вимагає великої підготовчої роботи і трудомістких по встановленню моделей розрахунків.

Ранжирування факторів інвестиційної політики — метод порівняння оцінки різних факторів по ступені чи впливу за іншими критеріями. Метод передбачає складання рядів, у яких різні фактори розглядаються в міру зростання чи убування їхньої значимості без кількісної оцінки.

Ранжирування факторів здійснюється по показнику їхньої еластичності. Фактору з найбільшим коефіцієнтом еластичності привласнюється перший ранг, і він є найважливішим.

З урахуванням необхідності подолання подальшого спаду виробництва й обмеженості фінансових можливостей держави інвестиційну політику передбачається здійснювати за наступними принципами:

— послідовна децентралізація інвестиційного процесу шляхом розвитку різноманітних форм власності, підвищення ролі внутрішніх (власних) джерел нагромаджень підприємств для фінансування їхніх інвестиційних проектів;

— державна підтримка підприємств за рахунок централізованих інвестицій;

— розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень і державне фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення строго відповідно до федеральних цільових програм і винятково на конкурентній основі;

— посилення державного контролю за цільовою витратою засобів федерального бюджету;

— удосконалювання нормативної бази з метою залучення іноземних інвестицій;

— значне розширення практики спільного державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів.

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1 Сучасний стан інвестиційної діяльності в Україні

В період існування жорсткої централізованої системи управління економікою вкладення засобів до нових основних або оборотних фондів, на виконання проектних робіт, в науково-технічну сферу мало форму планованих вкладень. Це виражалося в створенні планових передумов і проектуванні. Розвиток ринкової економіки надає новий характер інвестиційній діяльності. Розвиток різних форм власності, рівних умов господарювання створює нові умови для інвестування й регулювання цього процесу.

Для нормального розвитку економіки, для забезпечення відтворювання необхідний постійний приплив засобів. Кількісне зростання інвестицій, їх напрям в різні сфери господарювання залежать від правильної інвестиційної політики. Вкладення засобів в наукомісткі, високотехнологічні програми впливає не тільки на виробництво товарів, їх споживацькі властивості, але і на умови праці, що кінець кінцем не може не відображатися на розвитку всього суспільства в цілому. Інвестиції, вкладені в цю сферу, дають уявлення про якісний рівень інвестицій. Якісний рівень і кількісне зростання інвестицій, їх співвідношення дають уявлення про проведення державою інвестиційної політики, її метою є пошук оптимального регулювання інвестиційної діяльності, національних і іноземних інвесторів. Практично з моменту перебудови господарського механізму Україна намагалася привернути іноземні інвестиції.

Проте цим прогнозам не судилося збутися. Всього на 01.10.2003 рівень прямих інвестицій до України склав 6212,9 млн. дол., хоча необхідний обсяг інвестицій для реформування економіки України складає більше 40 млрд. дол. За 2002 рік об'єм прямих інвестицій до України склав 728 млн. дол., аза період з 01.01.2003 по 01.10.2003 — 683,9 млн. дол.

В порівнянні з іншими державами об'єм інвестування в економіку України є незначним. Наприклад, приплив іноземних інвестицій до Чехії більший в 11 разів, а в такі країни, як Словаччина, Польща, Португалія — в 5−6 разів ніж до України.

Політична нестабільність, часта зміна законодавства, загроза інфляції, високий рівень злочинності і корупції, низька прибутковість від інвестицій, бюрократизація держапарату, великий тягар оподаткування, замало інформації про об'єкти інвестування визначають дуже низький рейтинг України в зарубіжних організаціях, які займаються порівняльним аналізом умов інвестування і рівня ризику про всі країни світу. Ці чинники примушують іноземних інвесторів проводити обережну і очікувальну політику у сфері інвестиційної співпраці з Україною. Всі чинники, які враховує інвестор, коли оцінює сприятливість умов в приймаючій країні для вкладення капіталу, характеризують інвестиційний клімат. На сьогодні на Україні він несприятливий. Це значить, що Україна поки що не готова до жорсткої конкурентної боротьби за інвестиції на світових ринках капіталу, що безпосереднім чином позначиться на структурі ПП і розвитку економіки в цілому.

Інвестиції - найважливіший чинник економічного зростання, що забезпечує збільшення певної частини щорічного реального продукту країни. Однак у перехідний до ринку період найбільшої деградації в Україні зазнала саме інвестиційна діяльність. І нині стан цієї сфери є досить складним унаслідок зниження ділової активності більшості суб'єктів господарювання, остаточного погіршення інвестиційного клімату та можливостей бюджетів усіх рівнів. Вищезазначене стримує структурну перебудову та перешкоджає розв’язанню нагальних соціально-економічних проблем у суспільстві.

Воднораз на нинішньому етапі розвитку світового господарства однією з найактуальніших проблем для країн з ринковою економікою та країн, що розвиваються, є залучення та ефективне використання іноземних інвестицій. Успішне вирішення цього завдання залежить від вдалої державної політики у сфері регулювання іноземного інвестування. Це пояснюється провідним впливом держави на внутрішньогосподарчі та внутрішньополітичні процеси.

Державне регулювання іноземного інвестування є одним із видів соціального управління та врегульованою нормами права виконавчою й розпорядчою діяльністю відповідних органів державної влади щодо ефективного залучення та раціонального використання іноземних інвестицій з метою економічного зростання та підвищення рівня життя народу. Провідне місце у процесі регулювання іноземного інвестування належить економіці, на яку покладено завдання проведення державної політики щодо іноземного інвестування.

За ринкових умов роль держави полягає у створенні необхідних гарантій, інституцій, певних умов, механізмів розвитку й передачі частки повноважень на місця шляхом реформування як усієї системи влади, так і її структури та функцій.

Тому на сьогодні особливо важливою є необхідність удосконалення державної інвестиційної політики, побудова ефективної системи регулювання інвестиційної діяльності, спрямованої на довготривалу перспективу.

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні визначається законами «Про інвестиційну діяльність» (1991 p.), «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.). «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996 р.), «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991 р.), «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (1992 p.), «Про підприємництво» (1991 р.), «Про господарські товариства» (1991 р.) тощо. Крім того, діють низка указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, які формують політику державного регулювання інвестиційної діяльності в нашій країні.

Загалом державне регулювання у сфері інвестування здійснюється з урахуванням економічних чинників, що вміщують елементи формування джерел інвестицій; методичне забезпечення державного регулювання інвестицій; формування джерел інвестицій; стимулювання залучення інвестиційних ресурсів і формування умов здійснення інвестування.

Водночас реалізація процесу державного регулювання у сфері інвестування ґрунтується на правовому, організаційному та інформаційному забезпеченні й моніторингу.

Інформаційне забезпечення і моніторинг відбивають стан капіталу галузей економіки, залучення інвестицій і здійснення інвестиційної діяльності, стан інвестиційного потенціалу, а також діяльність суб'єктів та об'єктів інвестування.

Організаційне забезпечення полягає у формуванні державних органів регулювання в інвестиційній сфері. Воно також містить у собі організацію і технологію розробки та реалізації державних програм інвестування й забезпечення страхування інвестицій.

Успіх інвестиційної політики визначають певні правові та організаційно-технічні заходи. Зокрема на середньо та довготермінову перспективу, на наш погляд, необхідно забезпечити:

— захист прав власності;

— дисципліну виконання контрактів;

— підвищення дієвості інститутів державної влади;

— сприяння малому бізнесу;

— доступність кредитних ресурсів;

— розвиток банківської системи і фондового ринку;

— власність на землю і функціонування іпотеки.

У свою чергу, заходи на короткотермінову перспективу передбачають :

— політичну стабільність у державі;

— стабільність податків;

— низький рівень інфляції;

— ведення бухгалтерського обліку за міжнародними стандартами; -свободу входження на ринок.

Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має враховувати класифікацію галузей промисловості залежно від наявності потенційних джерел фінансування. Вирізняють декілька таких груп:

— галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними капіталовкладеннями;

— виробничі об'єкти переважно приватного капіталу;

— галузі, які на певному етапі потребують кредитних субсидій;

— пріоритетні галузі для залучення і використання іноземних інвестицій;

— виробництва, у фінансуванні яких участь іноземних інвесторів має певні обмеження;

— галузі, які закриті для іноземного інвестування, що пов’язано з національною безпекою, збереженням національного багатства.

При визначенні напрямів державного інвестування переваги варто надавати інвестиціям у галузі, які є вагомими для забезпечення життєздатності економіки й одночасно мало привабливими для приватних інвесторів, і такі, що забезпечують створення ринкової інфраструктури.

Одним із важливих аспектів розвитку національної економіки є сприяння залученню інвестицій у реальний сектор. Тут важливим є:

— зближення рівнів прибутковості виробничого, торговельного та фінансового капіталів;

— удосконалення процесів ціноутворення на високоякісну продукцію, особливо широкого вжитку;

— удосконалення митно-тарифних важелів регулювання експортно-імпортних операцій.

Дієвим інструментом активізації інвестиційних процесів в ринкових умовах економіки є державна амортизаційна політика, яка має забезпечити надійне внутрішнє джерело фінансування капітальних вкладень. Саме за рахунок амортизації у розвинених країнах формується до 70−80% інвестицій.

Амортизація впливає на процеси, що перебувають на стику фінансово-бюджетних (податкових) та інвестиційних інтересів. І якщо перші з них мають переважно короткотерміновий характер, то інвестиційна діяльність — середньо і довготерміновий, а сама амортизаційна політика формується завдяки своєрідному компромісу зазначених аспектів державного регулювання економіки. Підвищення норм амортизації і збільшення суми відрахувань розширює фінансові можливості підприємств і підсилює їхню інвестиційну активність.

Амортизаційна політика держави має передбачати застосування таких методів амортизаційних списань і норм, які дають змогу в короткі терміни відшкодувати раніше здійснені інвестиції.

Суттєво впливають на іноземне інвестування процеси приватизації. На сьогодні і у найближчій перспективі ключовим чинником щодо залучення великого іноземного капіталу в економіку України с його участь у приватизації насамперед стратегічних об'єктів.

З одного боку, існує пряма залежність між реалізацією приватизаційних програм і обсягами іноземного інвестування (близько 50% іноземних інвестицій забезпечили саме іноземні інвестори завдяки участі у приватизації українських підприємств). З іншого боку, об'єкти, що пропонуються для приватизації за участю іноземних інвесторів, є для останніх малопривабливими. Основні причини цього такі:

— слабка правова база, що істотно ускладнює здійснення будь-якого реального контролю зовнішнього власника над підприємством, де він не має контрольного пакета акцій;

— зовнішні власники придбали великі частки власності лише в найгірших підприємствах, оскільки процес приватизації контролювали інсайдери (працівники та керівництво певних підприємств);

— у третині приватизованих підприємств держава дотепер зберігає за собою надто великі пакети акцій (до 30%);

— держава й далі втручається у розвиток важливих галузей (наприклад, енергетики);

— інсайдери залишаються основними власниками багатьох середніх та більшості великих підприємств.

За переконанням іноземних експертів, для ефективної участі стратегічних інвесторів в українській приватизації треба відмовитися від ручного управління економікою, збільшити роль саморегульованих організацій, а також прийняти зрозуміле й довгострокове приватизаційне законодавство, в якому буде прописано якомога більше процедур.

Іншим, не менш важливим, механізмом регулювання інвестиційної діяльності є реформування земельних відносин. З 1 січня 2002 року набрав чинності новий Земельний кодекс України, який створює передусім сприятливі умови для вигідного використання свого земельного наділу, сприяє подальшому розвитку аграрних реформ. Здійснюючи функції державного управління, держава, в особі своїх компетентних органів, встановлює певні правила і норми, які стосуються організації використання як усіх земельних ресурсів країни, гак і окремих їхніх часток.

Коли буде дозволено здійснювати купівлю-продаж земельних ділянок, необхідно, керуючись відповідною нормативно-правовою базою, зробити все для того, щоб ринок сільськогосподарських земель дав би державі додаткові значні фінансові ресурси, нерезиденту — впевненість у серйозності намірів з боку української сторони, резиденту — додаткові статутні ресурси при створенні підприємств та потужний засіб стимулювання банків у довгостроковому інвестуванні (завдяки розробці механізму застави землі).

У сфері кредитної політики важливим завданням є створення сприятливих умов для активізації довготермінового кредитування реального сектора економіки. Це можливо завдяки: здійсненню заходів щодо збільшення обсягів кредитування комерційними банками реальної економіки; пом’якшення відсоткової політики; переорієнтації кредитних ресурсів банківської системи на довготермінове кредитування; пільговому оподаткуванню прибутку комерційних банків від операцій довготермінового кредитування; створенню спеціальних інвестиційних банків із забезпеченням пільгових умов кредитування інвестиційних програм.

Новою проблемою для України є забезпечення державного контролю за ціноутворенням щодо співвідношення внутрішніх і світових цін. Це пов’язано з об'єктивною необхідністю адаптації українського ринку до зовнішніх умов, бо простежується ситуація, коли ціни на деяку промислову та сільськогосподарську продукцію перевищують світові, тоді як середня заробітна плата є набагато нижчою. Сировина й матеріали за цінами також поступаються рівню цін на зовнішньому ринку. Це потребує контролю з боку державних органів ціноутворення за зростанням витрат виробництва (у разі зміни цін) та динамікою співвідношення з цінами світового ринку. Особливе значення має систематичний контроль за рівнем цін на продукцію базових галузей (гірничорудної, металургійної, хімічної).

Для запобігання не контрольованого зростання цін їхнє державне регулювання має здійснюватися переважно через економічні важелі, податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну й митну політики, а також із застосуванням механізму встановлення цін на продукцію підприємств монополістів.

Важливим напрямком має бути подальше розширення сфери вільного ціноутворення, що потребує демонополізації економіки та створення реальних умов для розвитку конкуренції.

Потребує швидкого розвитку ринок облігацій внутрішньої державної позики. Головним питанням при цьому є запровадження ефективного механізму його регулювання. Потрібні передусім законодавчі обмеження на прибутковість відповідних запозичень, їхній рівень не може перевищувати середню процентну ставку за кредитами комерційних банків, що надаються суб?єктам господарювання. Така форма практикується у багатьох країнах і сприяє переорієнтації фінансових ресурсів у сферу виробництва.

Для створення ефективної системи залучення іноземних інвестицій необхідна реалізація певних організаційних заходів зі створення єдиної цілісної системи державного управління інвестиційними процесами, яка б приваблювала відповідні структури для роботи з іноземними інвестиціями, узгоджувала діяльність із міжнародними організаціями, проводила експертизи найважливіших проектів і їхній конкурсний відбір. Такою структурою може бути спеціалізована державна компанія України з іноземних інвестицій. У структурі такої системи доцільно створити інформаційно-аналітичний банк даних з питань іноземного інвестування, який міститиме інформацію про підприємства та проекти, що потребують інвестицій, про інвесторів, спонсорів, міжнародні тендери.

Особливу увагу слід приділити інформаційному забезпеченню щодо залучення іноземних інвестицій. Необхідно видавати інформаційні бюлетені й рекламну літературу стосовно проблем іноземного інвестування, створити комп’ютерну мережу для обміну інформацією, систему статистичної інформації.

Як доводить світова практика, система залучення інвестицій має бути орієнтована на:

— систематичне проведення моніторингу й аналізу основних показників інвестиційної діяльності;

— визначення пріоритетних напрямів інвестування, якісну розробку проектів та експертну оцінку об'єктів інвестування;

— визначення можливих джерел інвестування і оцінку їхньої ефективності, проведення рекламних кампаній;

— побудову механізму залучення інвестицій через проведення гнучкої податкової політики, перетворення амортизаційних відрахувань у інвестиційне джерело, створення конкурентного ринкового середовища, формування та розвиток грошового і фондового ринків, сприяння інвестиційній спрямованості процесу приватизації, створення системи гарантій захисту прав іноземних інвесторів;

— створення системи державного нагляду, застосування державного контролю, створення відповідного інфраструктурного забезпечення.

Перехід України до нової форми економічних відносин, що ґрунтується на ринкових методах, зумовлює необхідність вирішення нових завдань, пов’язаних з економічним розвитком регіонів та економіки країни. Пряма підтримка державою рівня та інтенсивності інвестиційних процесів в економіці є вирішальною умовою структурної перебудови. Саме вона приносить конкретні результати у вигляді досягнення й підтримки стабільних темпів економічного зростання в країні.

Інвестиції є (в образному значенні) як би ворота науково-технічного прогресу. Науковий потенціал країни, який раніше відрізнявся світовим рівнем досягнень в різних галузях фундаментальної науки і техніки, з відновленням інвестиційної активності одержить нове дихання.

2.2 Проблеми та перспективи інвестиційної діяльності в Україні

Як відомо, інвестиціями називають вкладення грошових коштів у відтворення капіталу (його підтримка та збільшення). Інвестиції реалізуються шляхом прямих витрат коштів, кредитування, купівлі цінних паперів.

Економічна криза в нашій країні супроводжується скороченням інвестиційної активності. Зменшення капіталовкладень відбувається вищими темпами, ніж спад виробництва. Більшу частину інвестиційних ресурсів нашої країни становлять власні кошти підприємств — 75,2% їх загального обсягу, 24,8% здійснюється за рахунок централізованих капіталовкладень.

В Україні чинники, які впливають на процес інвестування, перебувають у такому стані, що не можуть сприяти розвиткові цього процесу. Однак світовий досвід свідчить, що вихід з кризи неможливий без збільшення обсягу інвестицій. Отже, активізацію інвестиційної діяльності гальмує економічна криза, а вихід з кризи без істотного збільшення капіталовкладень неможливий.

Однак з проведенням грошової реформи в Україні з’явився фактор стабілізації економіки, який слід закріпити і зміцнити проведенням реальних, а не декларативних реформ. Йдеться про подолання інфляції. Як відомо, високі темпи інфляції роблять абсолютно неефективним нагромадження фінансових ресурсів, спрямованих на здійснення довгострокових проектів. Зниження інфляції дає можливість нормалізувати фінансовий стан підприємств, стимулювати збільшення виробництва.

На загальний стан економіки значно впливає податкове законодавство, яке в Україні має низку недоліків. Тому в майбутньому слід передбачити зниження податкового тиску на виробництво, диференціювання податкових ставок залежно від пріоритетності сфер виробництва, застосування податкових пільг (канікули) при оподаткуванні прибутку, що використовується для розвитку виробництва.

На витрати та прибуток підприємств істотно впливають і норми амортизації. Впровадження на підприємствах прискореної амортизації дало б їм змогу в найближчій перспективі збільшити прибуток, а відтак і відрахування на інвестиції.

У всьому світі фінансування капіталовкладень значною мірою здійснюється у вигляді кредитних ресурсів. Однак внаслідок недосконалості нашої банківської системи та загального стану економіки інвестиційні кредити нині майже не надаються. Банківська система України не має можливості достатньою мірою кредитувати власного виробника. Відбувається процес скорочення кредитної діяльності комерційних банків при нарощуванні прострочених платежів підприємств. Одна з причин такого стану — відсутність системи страхування ризиків кредитної діяльності та банківських депозитів.

За наявності системи страхування можна значно збільшити і таке джерело інвестування, як заощадження населення. В Україні населення зберігає свої заощадження у вільно конвертованій валюті. Незважаючи на досить низький рівень поточного споживання, за деякими оцінками, сума цих заощаджень досягає 10 млрд. дол. США. Якщо створити відповідні умови, ці кошти працювали б на розвиток економіки. Слід також розробити механізм залучення в економіку та легалізації «тіньового» капіталу, кошти та ресурси якого, за оцінками Уряду, дорівнюють офіційним.

Одним із джерел внутрішнього фінансування є посилення контролю за зовнішньоекономічними операціями, що забезпечить повернення експортного виторгу.

Особливе значення в умовах скорочення внутрішнього інвестування має міжнародна допомога нашій країні. Вона надається у формі кредитів та капіталовкладень. Іноземні кредити для нашої економіки досягли значного розміру, однак використовуються переважно на поточне споживання. Часто Україна одержує «зв'язані» кредити, надання яких передбачає використання цих коштів на купівлю товарів у країни-кредитора.

Українська економіка потребує саме капіталів для будівництва нових, реконструкції та модернізації діючих підприємств. Така іноземна допомога незначна і становить менш як 40 доларів на душу населення. Це значно менше, ніж в інших країнах з перехідною економікою. На жаль, зарубіжні аналітики розглядають нашу державу як регіон з майже 100% ризиком для інвестицій.

РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ Модернізація та інтенсивний розвиток пріоритетних галузей виробництва у США зумовили потребу активізації міжгалузевого переливання капіталу, відносне збільшення промислового капіталу у грошовій формі. Але всередині 70-х і на початку 80-х років, коли спостерігався зазначений процес, цього не відбулося насамперед через відсутність необхідних обсягів капіталу. У таких умовах залучення іноземного капіталу у США сприяло подоланню подальших негативних факторів розвитку економіки. Порівняно із законодавством інших розвинених країн законодавство США щодо іноземних інвестицій вважається м’яким. На приплив іноземного капіталу у 80-ті роки істотно вплинули результати перебудови системи загальноекономічного регулювання: відсутність обмежень на розмір експорту-імпорту; уведення нової податково-амортизаційної політики; зменшення прямого втручання держави у проблеми приватного бізнесу та створення сприятливих умов для функціонування останнього тільки методами економічного регулювання системи господарювання.

Процес лібералізації американської економіки привернув увагу іноземних інвесторів високою ефективністю вкладання капіталу. Виняткову роль у залученні іноземних інвестицій у США відіграло підвищення ставок за позикою. Причиною припливу капіталу може бути також девальвація валюти. Так, унаслідок девальвації американського долара, швейцарського франка та японської ієни іноземним компаніям стало вигідніше перенести виробництво у США.

З огляду на те що США залишилися великим експортером капіталу, уряд цієї країни вдався до певних обмежувальних заходів щодо його вивезення і створив систему заохочувальних важелів для використання капіталу переважно у вітчизняній економіці. У 90-х роках було схвалено закон, який надавав можливість банкам створювати міжнародні банківські відділення та здійснювати міжнародні операції з території США на тих самих умовах, що й їх філії за кордоном. Унаслідок цього США отримали додаткові джерела нагромадження капіталу. Високі рівні ставок за позикою разом з низькими показниками інфляції та сприятливими прогнозами підвищення цін зумовили значний приплив іноземних інвестицій в американську економіку. Скасування податків на дивіденди, що сплачуються іноземними власниками цінних паперів, сприяло розповсюдженню акцій серед іноземців. Згідно із законом про оподаткування у США гарантується відсутність будь-якої дискримінації, що зумовило створення більшістю іноземних інвесторів філій у цій країні.

Система заходів федерального уряду доповнюється спеціальними програмами із залучення іноземного капіталу урядами штатів. Ці програми передбачають різні системи пільгового кредитування та страхування іноземних інвестицій, надання земельних ділянок для будівництва промислових підприємств тощо. Для іноземних інвесторів відкрито доступ до результатів науково-дослідних розробок, що здійснюються місцевими університетами; надається інформація про наявність і обсяги сировини, енергетичних і водних ресурсів, стан транспортних сполучень тощо. Умови надання пільг передбачають розміщення підприємств у певній місцевості, що пов’язано з потребою пропорційного розвитку галузей економіки в межах того чи іншого штату.

Великий інтерес становить англійська система залучення іноземних інвестицій. Великобританія є лідером у Європі з імпорту капіталу. Сьогодні у країні функціонують дочірні компанії майже всіх 100 найбільших американських корпорацій, філій провідних європейських транснаціональних корпорацій, а також японські заводи з виробництва електронних товарів.

Великобританія практично захопила значну частку інвестицій, що надходять у Європу як із Заходу, так і зі Сходу. Тут сконцентровано понад 40% усіх американських активів у країнах ЄС. Не менше половини японських вкладень в Європі так само припадає на Великобританію. Цьому найбільше сприяли такі фактори:

— ефективна структурна перебудова і поліпшення внутрішньоекономічної ситуації у країні;

— бажання іноземних фірм зайняти нові ринки збуту для своїх товарів; зменшення транспортних витрат; висока норма прибутку за рахунок порівняно низьких витрат на робочу силу.

У 70-ті роки Великобританія переживала труднощі в економіці у зв’язку з дефіцитом сировини, інфляцією, валютними потрясіннями. Тому іноземні інвестори не виявляли значної активності щодо вкладання своїх капіталів в економіку Великобританії. Економічний курс консервативного уряду змінив ситуацію на краще. Суть цього курсу полягала в посиленні ринкових тенденцій в економіці, переході від кейнсіанської теорії управління економікою до монетаризму. У 1979 р. було скасовано валютні та інші обмеження на діяльність приватних фірм, і це значною мірою сприяло руху капіталу. Політика «відчинених дверей» надала іноземним банкам практично вільний доступ на внутрішній ринок капіталу, і тепер понад 500 іноземних банків мають у Лондоні свої відділення.

На інтенсивність процесу залучення іноземних інвестицій впливає також існуюча у Великобританії система оподаткування. Відчутним інвестиційним стимулом є відсутність податків на капіталовкладення в обладнання, а також їх зниження на 79% на інвестиції в будівництво споруд.

У Великобританії існує система державної конкурсної допомоги для найважливіших інвестиційних проектів, вартість яких щонайменше 0,5 млн. фунтів стерлінгів. Максимальний розмір допомоги може становити половину вартості проекту.