Основні риси держави і права перехідного типу

Зміст:

Вступ

1. Особливості держави і права перехідного типу

1.1 Поняття держави перехідного типу

1.2 Перехідний стан держави, права і самого суспільства

2. Основні завдання держави перехідного типу

2.1 Теоретичний аспект типології держав Висновки Список джерел

ВСТУП перехідний держава право В юридичній літератури поряд з розглядом проблем, що стосуються традиційних типів держав і правових систем, певна увага приділяється також проблемам держави і права перехідного типу. Термінологічно ці держави та правові системи позначаються по-різному, а саме як «перехідні держави та правові системи», «перехідні стану держав і правових систем» і т.п., але суть питання від цього не міняється. Вони були і залишаються державно-правовими системами, що знаходяться «на переході» від однієї держави і права до іншого: від рабовласницького до феодального, від феодального до капіталістичного, від капіталістичного до соціалістичного і, навпаки, від соціалістичного до буржуазного, капіталістичному. Перехідні стану держави і права не є чимось незвичайним, а тим більше винятковим для якогось регіону або ж окремо взятої країни станом. Це явище-загальне для всіх держав і правових систем, об'єктивно існує в усіх країнах і регіонах світу. Воно має місце протягом всієї історії розвитку держави і права. Перехідний стан державно-правової системи знаходиться в період розвитку держави і права між двома різними типами держави і права. При цьому не має принципового значення та обставин, що типологія держав і правових систем можуть проводитися не тільки на формаційної основі (на основі критеріїв, «прив'язаних» до суспільно — економічної формації), а й на цивілізаційній основі (на основі критеріїв, нерозривно пов’язаних з цивілізацією). Різниця при цьому полягає лише в тому, що в останньому випадку замість «традиційних», які стали свого роду класичними у світовій літературі рабовласницького, феодального і інших типів держави і права фігуруватимуть інші їх типи [Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм.с.341]. Перехідний стан держави і права як об'єктивно існуюче явище зберігається в будь-якому випадку, незалежно від нього як типу держави і права й саме їх перехідний стан розуміються або як вони називаються.

Зрозуміло, не буде великого гріха, а тим більше помилки сказати, що держава і права, а разом з ними суспільство, політична система і окремі соціально-політичні інститути находяться у перехідному стані завжди, маючи на увазі їх постійне функціонування і розвитку, що супроводжуються неприривним їх «переливанням» з однієї якості в інше, постійним переходом їх з одного якісного стану в інший. Однак, відповідно складеному в науковій літературі поданням, під перехідним типом (видом, станом) держави і права мається на увазі все ж таки не процес їх розвитку взагалі або їх постійний «перехідний» стан як таке, а лише певний, між типовий стан, що виникає у держави і права при переході від одного типу до іншого. Що ж до криз, часто провокують перехідний стан держави і права, то вони поділяються автором «з історичної точки зору» на дві категорії: кризи, що виникають у період зростання централізації держав і правових систем, коли ще молода держава «самостверджується, зміцнює свою владу і сама є ареною жорстокої боротьби за завоювання влади», і кризи, «що відбуваються в період децентралізації», зрілих, давно сформованих держав [Ориу М. Основи публічного права с. 723.]. Вивчення причин та історії хвороб держави і права, так само як і що вражають їх кризи і має дуже важливе значення не тільки в теоретичному, але і в практичному плані. Вона допомагає тільки глибше і різнобічно зрозуміти сутність і зміст перехідного стану тієї чи іншої держави і права, але і встановити правильний діагноз їх кризових захворювань, а разом з тим і визначити найбільш оптимальні шляхи і засоби виходу з положення.

Предметом роботи є перехідний стан держави, як деякий нестійкий, проміжний стан, який виникає у всіх державах без винятку на певних етапах розвитку.

Актуальність даної роботи полягає у необхідності вивчення історичних типів держав, з метою оцінити типи держав з сучасної точки зору. Під історичним типом держави розуміються взяті в єдності найбільш суттєві (типові) його риси і ознаки, пов’язані з однією і тією ж суспільно — економічної формації, до одного й того ж економічного базису. Перехідна державність була відома ще в попередні епохи, проте лише XX століття дало її численні зразки.

Об'єктом дослідження є держави, які знаходяться під переходом з одного якісного стану в інший.

Предметом даного дослідження є держава і права перехідного типу.

Досягнення поставленої мети забезпечується реалізацією наступних задач:

— вивчення і узагальнення наукових матеріалів і розробок, що є по темі дослідження;

— аналіз стану держави і самого суспільства;

— вивчення історичних типів держав.

Мета роботи полягає в тому, щоб якнайповнішим чином показати всі основні риси держави і права перехідного типу, його проблеми, виявлення загальних закономірностей розвитку держави у перехідний період.

Структура справжньої атестаційної роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох глав, висновку і списку літератури.

1. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ПЕРЕХІДНОГО ТИПУ

1.1 Поняття держави перехідного типу Перехідний стан держави і права — це завжди дуже складне, внутрішнє суперечливе нерідко дуже хворобливий стан держави, права і самого суспільства пов’язане з критичною переоцінкою свого минулого і з болісним вибором свого (в черговий раз в історії «єдино правильного шляху» розвитку) найближчий і віддаленого майбутнього. Знання справжніх причин і умов, що викликали кризовий стан держави, правової системи та суспільства, має доданих обставин важливе, принципове значення. З цього приводу ще в середині XIX століття відомий російський історик Т. Н. Грановський писав, що його увагу завжди прикривали до себе так звані перехідні стану суспільства, перехідні епохи в історії людства [Грановський Т.Н. Лекції з історії середньовіччя с. 315.]

Вперше проблема перехідної держави стала актуальною в дослідженні становлення радянської соціалістичної держави з 1917 по 1939 роки. Потім ці питання було гостро поставлено в науці після другої світової війни, в кінці 40-початку 50-х років, у зв’язку з досвідом революційного переходу ряду средньорозвинутих країн Центральної та Південно-Східної Європи, а також слаборозвинених країн Східної і Південно-Східної Азії до тоталітарного соціалізму у формі так званої народної демократії. Нарешті, проблематика перехідної держави активно обговорювалося в науці в 60−80-х років, коли в умовах розпаду колоніальної системи для певної групи країн, що звільнилися від колоніальної залежності, дослідниками-марксистами були запропоновані терміни: «Держава соціалістичної орієнтації» і «держава капіталістичної орієнтації». Як відомо, кожна держава, будучи історичною категорією і певним типом соціально-політичних явищ, інститутів і установ, існує і функціонує в рамках певних суспільно-економічних формацій. Разом з тим у його розвитку, так само як у розвитку всього людського суспільства, як у минулому, так і в сьогоденні зустрічаються перехідні періоди від однієї суспільно-економічної формації до іншої.

Крім того, розглядаючи перехідний період у розвитку держави, нерідко виникає питання: чи все в перехідній державі є перехідним? У цьому випадку неможливо, на наш погляд, наділяти якостями перехідності такі явища, як мова, релігія, мораль і т.д.

Перехідний стан сучасного суспільства, а разом з ним держави і права, безсумнівно, значною мірою відрізняється від їх перехідного стану в більш ранні століття. У вітчизняній літературі у зв’язку з цим абсолютно справедливо зазначалося, «сучасні перехідні процеси мають цілий ряд характеристик, що істотно відрізняють їх від антологічних соціальних зрушень в минулі століття історії людства». Серед цих особливих характеристик вказується, зокрема, на це, що: а) перехідні явища процеси в даний час мають не локальний, як це було раніше, а глобальний характер; б) для переходу на нову ступінь еволюції в силу особливостей розвитку сучасного суспільства вже недостатньо тільки в політичних і соціально-економічних змін, а необхідно враховувати і «нову модель взаємодії людини і природи», приймати до уваги «не тільки соціальні, а й ноосферні зміни»; в) загрози, подстерігающіє сучасне суспільство в переломну епоху, «створюють об'єктивні передумови як для об'єднавчого процесу в політичній, економічної, екологічній та інших суспільних сферах, так і для вироблення нових етичних норм». В даний час потрібно «універсальні моральні імперативи», здатні полегшити існування людини в епоху болісної ломки цінності, орієнтирів, світовідчутті; г) у перехідний період на тимчасовому етапі розвитку суспільства незмірно зростає, в порівнянні з минулим сьогодні можливості активного втручання людини в хід переоброзових процесів [ Мощелков Е. Н. Перехідні процеси с. 4−5]. Поряд з названими особливостями перехідного стану сучасного суспільства, а разом з ним держава і право у вітчизняній і зарубіжній літературі вказуються також і інші особливості. Зараз ж акцентуємо увагу на загальних рисах та ознаках, а також на умовах виникнення і розвитку держави і права перехідного типу незалежно від тимчасових або будь-яких інших факторів їх існування і функціонування. Що об'єднує державу і правові системи перехідного типу скажімо, XX ст., коли одні з них у XVII-XIX ст. представляли особливій державі та правові системи перехідні від феодалізму до капіталізму, а інші в ХХ ст. офіційно-проголосили в якості своєї основної мети перехід від соціалізму до капіталізму? Відповідаючи на дані і їм подібні питання, слід звернути увагу насамперед не на їх конкретну, матеріалізуючи в їх повсякденному житті соціально-класову сутність, їх специфічні, обумовлені строго визначеними історичними рамками і умовами життя зміст і призначення, а на їх загальні, Властиві їм як однорідним, одно порядкові явищ і понять ознаки і риси. Поза сумнівом, держави і право перехідного типу володіють всіма тими ж ознаками і рисами, які властиві будь-якому держави і права. Однак, на відміну від держав і правових систем «класичних» типів (рабовласницький, феодальний і тому подібне), вони мають також і своїми особливостями.

Державність є складним комплексом елементів, структур, інститутів публічної влади, зумовлених самобутністю соціально-економічних, політичних, духовно-моральних умов життя конкретного народу або об'єднання народів на певному етапі розвитку суспільства. Державність — це властивість, якість, стан суспільства. Це той лад суспільних відносин, що впливає не тільки на державну владу, а й на інші суспільні інститути. Державність трактується не тільки як сукупність різних процесів, але і як історичний процес, що охоплює значний проміжок часу, протягом якого здійснюється життєдіяльність суспільства. Центральною ланкою державності є держава, визначаючи характер всіх політичних відносин в суспільстві. Держава — явище історично розвивається, що проходить у своєму розвитку чергуються, протилежні щодо один одного фази. Процес глобалізації, з одного боку, і національні особливості, з іншого, породили нові погляди на сучасну державу, на виникнення нетипових державних форм, різного роду державних і наддержавних утворень. Залежно від конкретно-історичних умов тієї чи іншої країни форми, темпи, засоби впливу революції чи інших їм подібних соціальних явищ на державну і суспільно-політичне життя, рано як і зумовлені цим впливом темпи становлення нової держави і права далеко не однакові. У юридичній літературі цілком обґрунтовано у зв’язку з цим вказується, вчасності, на те, що в боротьбі з феодальними порядками буржуазія як політично висхідний клас добивалася найбільших успіхів в тих випадках, коли вона «діяла в союзі з народом, спираючись на революційні виступи трудящих мас». У цих країнах, де антифеодальні настрої селянства і плебейських низів міського населення мали безпосередній вплив на політичну позицію буржуазії, принципи буржуазної державності і права реалізовувалися найбільш повним чином. Типовим прикладом у цьому випадку може служити Франція. У тих же країнах, де революції були недостатньо глибокими, а їхні лідери, схильні до компромісу з феодальними силами, не прагнули до радикального скороченню середньовічних державних і правових інституцій, становлення нових, буржуазно-демократичних порядків, а разом з ними і перехідний стан держави і права більш тривалий період часу. Одним з підтверджень цьому може служити Англія.

1.2 Перехідний стан держави, права і суспільства Перехідний стан держави, права і суспільства містить у собі кілька можливих варіантів подальшої еволюції соціальної та державно-правової матерії, альтернативу розвитку держави, права і суспільства з того чи іншого шляху.

Наприклад, сучасний перехідний стан України та інших країн містить в собі альтернативу їх розвитку в напрямку творення суспільства, держави і права за зразком і подобою або раннього (дикого) капіталізму, або пізнього («монополістичного») капіталізму, чи соціал-демократизму. Разом з тим вона надає можновладцям, що визначає долі цих країн і народів на даному історичному відрізку часу, можливість вироблення свого власного бачення шляху розвитку держави, права і суспільства з урахуванням історичних та інших традицій своєї країни, рівня розвитку економіки і культури суспільства, можливостей побуту народу, нації чи домінуючих етнічних груп. Наявність реальної альтернативи в перехідний період, можливість справжнього вибору шляху розвитку держави і права визначається багатьма об'єктивними факторами. Серед них: економічні можливості держави та суспільства, співвідношення протиборчих сил, інтелектуальні можливості новоявлених вождів і політичних лідерів, характер ідеологічних установок можновладців і опозиції, їх здатність до компромісів, а також до вироблення спільної концепції розвитку перехідної держави і права, до проведення основних її положень у життя, рівень їхньої політичної гнучкості і ступінь їх ідеологічної зашореності та інше. Ці та інші їм подібні фактори діють в основному на повсякденному політичному, а точніше-політико-прагматичному рівні [Макаров О. В. Соотношение права и государства с. 246]. Однак поряд з ними є і друга роду фактори, які проявляються на більш високому, філософсько-історичному, інтелектуальному рівні. Суть їх полягає в тому, що при визначенні шляху розвитку держави і права в перехідний період, при виробленні його концепції за основу беруться не тільки діючі на історично обмеженому відрізку часу і просторі фактори, короткострокові вигоди та інтереси, а й філософські погляди, що стосуються всього історичного процесу розвитку держави і суспільства, а також подання інтелектуальної еліти цієї країни про те, який шлях розвитку держави і суспільства слід прогресивним, а якийсь регресивним. При цьому світоглядному поході «плюс» змінився на «мінус», і навпаки. Те, що прокламовано як прогресивне, стало представлятися як регресивним, а те, що офіційно уявлялося регресивним, стало наполегливо видаватися за прогресивне. Зрозуміло, і в цьому випадку елемент політичного цинізму і кон’юнктури мав місце. Однак стосується, перш за все, інтелектуальної еліти суспільства, що володіє впливом на процесі вибору шляху розвитку суспільства і держави, а також засобами впливу на саму владу. Неминучу значимість при цьому відводиться різного розуміння історичного процесу та соціально-політичного прогресу. Прямолінійне, «хронологічний» розуміння історичного процесу та соціально-політичного, згідно з яким світ, безперервно розвиваючись по висхідному шляху -«історичної» спирала ,[Гегель Г. В.Ф. Лекції з філософії історії. с. 118−126] послідовно рухається від однієї, менш досконалою і прогресивної стадії свого розвитку до іншої, більш сучасною і прогресивною, від рабовласницької суспільно-економічної формації, в рамках якої виникає і розвивається рабовласницьке держави і право, до комуністичної суспільно-економічної формації, в межах якої функціонує вища за своїм типом соціалістична держава і право, — з неминучістю приводить до висновку про те, що соціалістичний шлях розвитку країн являється більш досконалим і прогресивним, ніж капіталістичний шлях розвитку. Будь-яке інше уявлення про історичні та соціально-політичні процесі логічно призводить до зовсім іншого висновку.

Так, наприклад, взяла за основу своїх міркувань у процесі вибору шляху розвитку держави і суспільства перехідного типу «хронометричні» уявлення про історичну процесі та соціально-політичному прогресі, згідно з яким вся світова історія, а разом з нею і світовий прогрес розвиваються не по прямій, точніше-спіралеподібної висхідній лінії, а циклічно, неминуче дійдемо висновку про те, що в усьому світі, так само як і в окремо взятій країні, немає заздалегідь визначених прогресивних чи регресивних стадій розвитку держави і суспільства.

Західний світ, писав незабаром після Другої світової війни широко відомий англійський історик А. Тойнбі, «став дуже стурбований власним майбутнім, і наше занепокоєння є природна реакція на загрозливу ситуацію, в якій ми опинилися. А ситуація дійсно загрозлива» погляд історичного пейзажу в світлі відомих йому даних, за словами автора, показав, що «на цей момент історія повторювалася близько двадцяти разів, відтворюючи суспільство такого виду, до якого належить наш Західний світ» і що, ймовірним винятком нашого власного суспільства, «всі представники цього виду товариств, званих цивілізаціями, вже мертві або перебувають у стадій вмирання». Більш того, при детальному розгляді цих мертвих або вмираючих цивілізацій, порівнюючи їх між собою, «ми находимо вказівки на повторювану схему процесу їх надлому, занепаду та розпаду» [Тойнбі А. Цивілізація перед судом Історії с. 39].

Ніщо «не може перешкодити» західному світові, підсумовує вчений, послідувати даному історичному прецеденту, «здійснивши соціальне самогубство» [Тойнбі А. Цивілізація перед судом Історії с. 40] .Єдиним шляхом порятунку сучасної західної цивілізації є, на думку А. Тойнбі, з'єднання її кращих, прогресивних рис з аналогічними рисами східній цивілізації і створення на цій основі єдиного, здатного відповідати на виклик історії світового уряду і держави.

«Що нам потрібно робити, щоб спастися?» — Запитував автор і тут же відповідав: У сфері політики -«встановити конституційну кооперативну систему світового уряду»; в галузі економіки — знайти працюючи компроміси «між вільним підприємництвом і соціалізмом»; в області духовної - «повернути світські структури на релігійній підставі» [Тойнбі Ф. Указ.соч. с. 40]

Сьогодні в західному світі, констатував А. Тойнбі, роблять всі зусилля, щоб знайти шляхи до досягнення всіх трьох цілей. Але це-дуже амбіційне підприємство, яке вимагатиме «важкої праці і величезної мужності, перш ніж нам вдасться помітити хоч якесь просування до мети» [Тойнбі А. Цивілізація перед судом Історії. с. 39]

Перехідний стан держави, права і самого суспільства, на базі якого вони виникають і розвиваються, неминуче пов’язано з різкою зміною характеру та масштабів традиційних економічних зв’язків, тимчасовим розладом економіки, ослабленням матеріальної основи держави і правової системи, різким падінням рівня життя значної частини населення Це свого роду сумна закономірність, властива всім перехідним етапам, яка особливо яскраво проявилася в останнє десятиліття, в період «розгорнутого будівництва» ринкових відносин у сучасних країнах, на шляху їх «зворотного переходу» від соціалізму до «народного», або «олігархічної», капіталізму.

Відзначаючи цю обставину, деякі автори цілком справедливо показувала на те, що такого роду експерименти нерідко приводять до громадянських воєн та інших негативних соціальних наслідків. У таких умовах уряди низьких країн часто «виявляються неспроможними зупинити галопуючу інфляцію і нейтралізувати негативне наслідки, породжені тривалої економічної невизначеністю». Для перехідного типу держави і права властиво тимчасове ослаблення їх соціальних і політичних засад у сил, що відбувається в країні переоцінки соціально-політичних цінностей серед значної частини населення, неминучих при цьому її коливань між старою і новою державною владою та політичною елітою, через що виникає нерідко при цьому соціальної напруги, суспільного страху, хаосу.

Французький письменник-романтик Ф. Шатобріан не без гіркоти відзначав також помітне падіння в таких перехідних і, як правило, досить невизначених умовах суспільних звичаїв, втрати віри в людську доброту, гуманність і справедливість.

Революції, констатував він, змітаючи зі свого шляху не тільки старий світ, а й руйнується моральність [Шатобріан Ф. Замогильні записи. с. 579]. Що стало б з родом людським, міркував автор, якщо б люди завжди «вправлялися у виправдання звичаїв, гідних засуджень, якщо б вони силкувалися надихнути нас огидними прикладами, намагалися видати за успіхи століття, за воцаріння свободи, за глибину генія діяння натур низьких і жорстоких? Не сміючи ратувати за зло під власним ім'ям, люди вдаються до виверти». Остерігайтеся, попереджував він «прийняти за цю тварюку за духа тьми, це ангел світла!» Будь-яке каліцтво при цьому, є красивим, всякий ганьба — почесним, будь-яка мерзенність-височина, всякий порок — гідним захопленням. У результаті «ми повернулися до цього матеріального язичницького суспільства, де будь-збочення мало свій вівтар» [Шатобріан Ф. Замогильні записи с.579]. Подібний стан суспільства зробила в перехідний період негативний вплив не лише численну рать можновладців, а й на саме на інші держави. В даний час ми маємо, з жалем констатував автор, «саме зріле і передову державу», виявляє, однак, всі ознаки перехідної стагнації і занепаду, «як смертельно хвора людина стурбований тим, що чекає його в могилі, так вимираючий народ турбується про свою прийдешньої долі. Звідси змінюють один одного політичні єресі» [Шатобріан Ф. Замогильні записи с.579].

На основі своїх спостережень відзначали, що в перехідний період «все минуще, віра і моральність відкинуті або розуміються кожним по-своєму». У речах, менш піднесених, спостерігається «нездатність переконати і витиснути: серце б'ється слави від сили одну годину, книга старіє через день, письменники вбивають себе в надії привернути увагу, але марно — ніхто не почує навіть їх останнього подиху» [Шатобріан Ф. Замогильні записи с.579].

При такому «розташуванні умов», приходить до висновку автор природно, що люди «не бачать іншого засобу зворушити, окрім як живописати сцени страти і торжество пороку». Вони забувають, що справжні «сльози — ті, що рятує прекрасне поезія, ті, де захоплення змішано з болем» [Шатобріан Ф. Указ.соч. с. 582]

Перебуваючи в сум’ятті у перехідний період, багато хто з колишніх, вельми свідомих членів суспільства шукають собі душевної втіхи і заспокоєння у вірі в загробне життя, віддаються в безлічі своєму нездійсненних ілюзій, впадають у спробах виходу з життєвого глухого кута в усі можливі пороки.

При цьому вони найчастіше зовсім не помічають, як образно живописав ще Шатобріан, що «ми оточені монархами», які лише уявляють себе монархами, міністрами, які вважають себе міністрами, депутатами, які беруть свої промови всерйоз, хозяївами, які, володіючи станом вранці, вважають, що будуть володіти ним і ввечері. «Приватні інтереси, честолюбні помисли приховують від черні серйозність моменту. Як би не здавалися важливі нагальні хлопати, вони не більш ніж пульсація над безодню — суєті на поверхні вод не зменшити їх глибини. Невідмовляючись від дрібних нікчемних лотерей, рід людський грає по крупному: королі ще не випустили карти з рук, але гру вони ведуть від імені народів» [Шатобріан Ф. Указ.соч. с. 582] Перехідний тип держави і права крім названих особливостей відрізняється, як правило, домінуванням у системі поділу державної влади виконавчо-розпорядливість влади. Обумовлюється це як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Серед об'єктивних чинників виділяються перш за все природа і характер виконавчо-розпорядчого «або просто виконавчої» влади, а саме, її мобільність, оперативність, дієвість, здатність до швидкої концентрації та ефективного використання матеріальних, духовних, фінансових та інших коштів.

Серед суб'єктивних факторів важливе значення мають економічні, політичні й інші інтереси окремих груп, людей або конкретних осіб, що надають вирішальний вплив на виконавчу владу, а також професійні та особисті якості людей-безпосередніх носіїв виконавчої влади.

2. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВИ ПЕРЕХІДНОГО ТИПУ

2.1 Теоретичний аспект типології держав Перехідний період у розвитку будь-якої країни — це особливий етап еволюції не тільки держави і права, а й самого суспільства, на базі якого вони виникають і розвиваються, а також економіки, політичного і соціального життя, ідеології. Процес переходу від одного типу держави і права до іншого вже в силу цього є досить складним, багатогранним і досить суперечливим процесом, що відбувається у сфері як державно-правової, так і суспільно-політичного життя.

Перебуваючи центрі даного процесу і чинячи на нього, як правило, величезний вплив, держава в даний період вирішує дві взаємозв'язані між собою і доповнюють один одного комплексні завдання або, точніше, групи завдань. Одна з них пов’язана з реорганізацією самого державного механізму-зміною його сутності, змісту, форм організації, методів діяльності, структури. Інша ж група завдань стосується зміни суспільства, реформування економіки, встановлення нових орієнтирів у внутрішній і зовнішній політиці, формування нової офіційної ідеології.

У прямій залежності від характеру і видів, які стоять у перехідний період перед державою завдань знаходяться і основні напрями його діяльності.

Природно, що економічний і соціально-політичний зміст завдань та основних напрямів діяльності окремої держави обумовлюється цілим рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів. Величезне значення серед них має тимчасовий, точніше, історичний фактор.

Суть його полягає в тому, що, незважаючи на загальну назву «перехідний стан» і багато загальні признаки і риси, властиві будь-якому перехідному типу держави і права, конкретне їх утримання.

Цілком зрозуміло в зв’язку з цим, що на сучасному етапі розвитку міжнародної спільноти основні напрямки діяльності і завдання, які вирішуються, наприклад, державою перехідного типу в країнах Африки, Азії чи Латинської Америки, будуть значно відрізнятися від основних напрямків діяльності і завдань, Розв’язуваних такого ж типу державами в країнах Східної та Центральної Європи.

Аналогічно йде справа і з державами, які існували в різні історичні епохи. «Технологія» та форми їх переходу з одного «типового» стану в інший, безсумнівно, виявлялися як зовні схожі, одно порядкові феномени, а конкретний зміст основних напрямів їх діяльності та розв’язуваних ними завдань було далеко не однаковим. Отже, при вивченні держави перехідного типу, а також основних напрямів його діяльності і розв’язуваних їм завдань вельми важливо виходити не тільки і навіть не стільки з них общеродових ознак і рис, властивих кожній державі економічних, соціально-політичних та інших особливостей.

Загальна концепція держави перехідного типу, його общеродові ознаки і риси визначають лише загальні орієнтири та напрямки дослідження даної тематики, дозволяють виявити загальні закономірності виникнення і розвитку «перехідних» держав, досліджувати кожний перехідний стан держави на тлі інших аналогічних йому держав. Що ж стосується сутності і змісту кожної конкретної «перехідної» держави, основних напрямів його діяльності і розв’язуваних їм завдань, то вони визначаються в кожному випадку, виходячи з особливостей конкретного суспільства, економічного і технологічного рівня його розвитку.

На питання про основні напрямки діяльності та характер завдань, розв’язуваних даними державами на сучасному етапі, ні в юридичній, ні в іншій науковій літературі немає однозначної відповіді. Це обумовлено різними підходами до визначення місця і ролі держави в перехідний період, а також різними політичними і ідеологічними переконаннями. Західні автори виділяють чотири підходи і погляди.

Перший: Держава-це «все що охоплює» і «усюди проникаючий» феномен. Таке трактування держави перехідного типу асоціюється з тоталітарною державою і, природно, не має ніякої перспективи.

Другий: Перехідна держава, будучи «тотальною корумпованою державою, покликане виражати волю і захищати волю і захищати інтереси правлячої корумпованою еліти. Численні приклади існування держави демонструють країни «третього світу» і частково нові, перехідні від соціалізму до капіталізму держави.

Третій:У перехідний період розвитку суспільства формується і функціонує ліберальна держава, основні напрямки діяльності якого і завдання зводяться виключно до «забезпечення суспільства лише всім самим необхідним».

Цей період на заході є найпоширенішим і в політико-ідеологічному плані вважається одним з найперспективніших при переході від планової, централізованої економіки до ринкової, децентралізованої економіки, від соціалізму до капіталізму.

За допомогою ідей лібералізму в даний час стали активно виправдовувати, часом руйнівно позначаються на економічній, соціальній та державної структурах відносини, а й стимулювати виникнення нових, антологічних за своїм характером суспільних відносин.

Основним цільовим призначенням держави і «предметом законодавства», освічував І. Бентам, «повинно бути суспільне благо»: «Загальна користь повинна бути основою всякого міркування в галузі законодавства». Вся проблема, однак, полягає в тому, пояснював автор, щоб визначити, в чому полягає благо даного суспільства", і ціле мистецтво полягає в тому, щоб «знайти кошти для здійснення цього блага» [Бентам І. Принципи законодавства, с.556]

Будучи виражений «у загальній і невизначеній формі», продовжував І. Бентам, принцип користі чи загального блага всього суспільства дуже рідко оскаржується, бо на нього дивляться як «на деякого роду загальне місце моралі і політики». Але це одностайна згода-лише позорна. З цим принципом не завжди пов’язують однакові ідеї. Йому завжди надають одне і те ж значення. Він не служить джерелом певної системи міркування-послідовною і єдино образною [Бентам І. Принципи законодавства, с.557]

Для того, щоб принцип користі і суспільного блага, робив висновок мислитель, придбав ту силу, яку він повинен мати, іншими словами, щоб зробити з нього основу загальної теорії, треба виконати три умови. І нарешті, «знайти метод моральної арифметики, за допомогою якої можна було б прийти до одноманітним результатам» [Бентам І. Указ.тв. с. 556 ]

Ці ж умови поряд з багатьма іншими потрібно виконати також, щоб спільне завдання захисту принципу користі і загального блага, що стоїть перед державою, що розглядаються у всій його багатогранної діяльності ідей, стала більш предметної і відчутної.

Четвертий підхід до визначення місця і ролі держави в перехідний період: Замість який йде з політичної арени соціалістичного, а точніше псевдосоціалістичний, держави створюється і функціонує соціал-демократична держава.

Дана теорія нерозривно пов’язана з такими спорідненими їй теоріями, як доктрина «держави загального благоденства», «соціальної держави», концепція «народного капіталізму» і ряд інших їй подібних історій. Як виявляється досвід ряду високорозвинених у промисловому відношенні країн, де ці теорії, за твердженням їх прихильників і послідовників, успішно пройшли апробацію їх прихильників і послідовників, успішно пройшли апробацію, вони опинилися в основі своїй не чим іншим, як чисто пропагандистськими, політичними доктринами. Основний їхній зміст зводилося до обґрунтування переваги та правомірності існування капіталістичної держави в порівнянні з усіма іншими державами. У цьому сенсі всі ці доктрини нічим не відрізняються від колишньої радянської доктрини «загальнонародної держави».

У рамках цих моделей держава перш за все здійснює всю ту діяльність, яка пов’язана з переходом від централізованої планової економіки до децентралізованої ринкової економіки, зі створенням різних форм власності та умов для «добросовісної» конкуренції. Але разом з тим воно не залишається байдужим до різноманітних процесів, які відбуваються не тільки в економічній, а й у всіх інших сферах життя суспільства. Спиридонов Л. И. Теория государства и права. с. 347]

Органічне поєднання рішення реформаторських завдань і здійснення відповідних напрямів діяльності держави з традиційними для будь-якої держави завданнями і напрямами діяльності має принципове значення.

Ключовим критерієм оцінки корисності і прогресивної всякого роду реформістських (еволюційних) і революційних перетворень, здійснюваних державою в перехідний період, є благотворний вплив їх на подальший розвиток економіки, науки, культури, створення і вдосконалення нових технологій, посилення гарантій прав і свобод громадян, підвищення їх матеріального і духовного добробуту.

Якщо ж цього не відбувається в процесі проведених революційних перетворень та реформ, то для суспільства вони, незалежно від того, з якими благами цілями та намірами проводяться, втрачають будь-який сенс. Більш того, якщо вони погіршують становище в країні, ведуть до падіння промислового і сільськогосподарського виробництва, знижують життєвий рівень населення, руйнують вікові звичаї і традиції, дезорганізують суспільство і саму державу, ставлять їх в економічну, фінансову та іншу залежність від інших держав, то їх не можна вважати корисними для даного суспільства і держави навіть в тому випадку, якщо такого роду реформи проводяться під гаслами демократичного, прогресивного і їм подібного перетворення або створення ідеального державного і суспільного ладу в майбутньому.

Оцінюючи роль державного, а також характер та наслідки економічних і соціально-політичних перетворень в перехідний період, західні дослідники констатували, що «перші спроби ліберальної трансформації провалилися» і що в країн виникла така ситуація, при якій «неможливо ні рух вперед по шляху до демократії, ні повернення назад-по дорозі до автократії».

У академічних і почасти в політичних колах країн, що знаходяться в перехідному стані, застосовувати до ролі держави і права в цих умовах стала розроблятися концепція якоїсь ідеальної моделі, або «ідеального типу переходу до демократії» [Харитонова О. Г. Генезис демократії. с. 36−69]

За задумом її авторів, вона повинна поєднувати в собі на різних стадіях її реалізації одночасно риси лібералізму, і соціал-демократизму, та інших їм подібних історій.

Всього виділяють чотири стадії реалізації даної моделі: 1) лібералізація політичного життя, що передбачає інституціоналізацію громадянських свобод, контролюючих «часткове відкриття»; 2) демонтаж застарілих інститутів — складових частин колишньої політичної системи; 3) демократизація суспільно-політичному житті країни; 4) прийняття заходів до «ре соціалізації» громадян, тобто до позитивного сприйняття нових цінностей та новостворюваної політичної системи [Харитонова О. Г. Генезис демократії. с. 36−69]

Дана модель орієнтована в основному на політичну сферу суспільства, на перехід її з одного, автократичного стану в інший, демократичний. Однак вона може застосовуватися і в інших сферах.

Природно, як і будь-яка модель, вона являться не більше ніж моделлю. Реальне життя набагато багатше і різноманітніше, тим більше в перехідний період, ніж її концептуального зображують або ж за допомогою різних схем і моделей відображають.

Набагато складніше і різноманітніше завдання, розв’язувані державою в даний період, і його діяльність, що здійснюється на даному етапі.

Незалежно, наприклад, від того, яка з цих концепцій і моделей взята можновладцями в перехідний період на озброєння, держава на цьому етапі змушена не тільки займатися перетворювальної діяльністю і вирішувати відповідні завдання, але і приділяти підвищену увагу охоронну функцію, запобігаючи самого себе, економіку та суспільство від розпаду.

Як вірно підмічає в науковій літературі, держава навіть у звичайних умовах «постійно знаходиться у деякому логічному полі між двома небезпеками» .

Одна з них-можливість перетворитися в «жорстку абстракцію абсолютну, провідну уніфікацію, що ігнорують різноманітність». Така держава має шанси загинути в результаті придушення живих сил суспільства, позбавлення його життєво важливих творчих ресурсів, руйнування механізмів діалогу як джерела ефективних рішень. Інша небезпека полягає в тому, що «нескінченна різноманітність елементів держави і тим самим дезорганізуючи і в кінцевому рахунку руйнуючи його» [Ільїн В.В., Архіезер А.С. с. 282]

Подібна небезпека руйнування держави і розпаду суспільства в перехідний період багаторазово зростає. Бо саме в цей період «розброду і хитань» в суспільстві і державі, як ніколи раніше, посилюються відцентрові сили, зростає націоналізм і екстремізм, бурхливо розвиваються дезінтеграційні процеси.

Особливі завдання стоять в перехідний період перед державою і в інших відносинах, а саме у зв’язку з необхідністю створення нової монетарної і фінансової системи, забезпеченням правової системи, встановленням і підтриманням у нових умовах торгових, кредитних і інших відносин з навколишнім (зовнішнім) світом.

Перед державою в перехідний період поряд зі звичайними, періодично виникають у сфері внутрішньої та зовнішньої політики проблемами стоять також і специфічні проблеми. На нього покладаються завдання не тільки забезпечення динамізму в проведенні економічних і соціально-політичних реформ і підтримки стабільності всередині суспільства і держави, але і збереження їх повної самостійності у всіх сферах життя і забезпечення їх зовнішньої незалежності.

Розмаїття типів держав, що мали місце в історії людства та існують нині, вимагає певної упорядкованості, класифікації за загальними й особливими ознаками. Основою класифікації є поділ держав за типами, тобто сукупністю найбільш суттєвих ознак. Сучасна наука має два підходи до типології держав: цивілізаційний і формаційний.

Поняття «цивілізація» має різні й часто навіть протилежні значення, а саме — це синонім культури, рівня та ступеня розвитку матеріального й духовного світу, це також епоха занепаду культури та ін. Використовувати різні тлумачення цивілізації, можна виділити такі типи держав: а) східні, західні, мішані; б) стародавні, середньовічні, сучасні; в) селянські, промислові та науково — технічні; г) індустріальні й постіндустріальні; д) локальні, особливі, сучасні та ін.

Відповідно до цивілізаційного підходу сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісних орієнтацій; розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи. Влада такого підходу полягають у тому, що в ньому не виділяється розуміння головного змісту держави, а саме те, ким належить політична влада. [http://www.history.org.ua/JournALL/xix/8/23.pdf]

Формаційний підхід засновано на суті й соціальній належності-влади, тож він дає чіткіше уявлення про сутність й соціальній належності влади, то він дає чіткіше уявлення про сутність держави та послідовність зміни історичних типів держав у процесі їх розвитку.

У багатовіковій історії людства існувало, змінюючи один одного, велика кількість різноманітних типів держав, та й зараз їх чимало. У зв’язку з цим важливе значення має проблема їх наукової класифікації. Така класифікація, яка відображає логіку історичного розвитку держав, що дозволяє об'єднати їх у групи на основі певних критеріїв, називається типологією. Хропонюк В. Н. Теория государства и права. с 564]

ВИСНОВКИ Перехідність — багатосторонній, складний процес, який передбачає широкого комплексного вивчення. Комплексний підхід зумовлює ускладнення аналізу і вимагає залучення понятійного апарату та методології не лише теорії держави і права, але й суміжних наук (зокрема, політології, соціології).Перехідний період характеризується високим ступенем нестабільності, різноспрямованості. Нерідко виникають ситуації «зворотного переходу». У такий обстановці набуває особливої значущості проблема розуміння властивостей і механізму переходу від одного якісного стану держави і права до іншого. Значення даної наукової проблеми багаторазового зростає і внаслідок її органічного зв’язку з цілим комплексом надзвичайно важливих аспектів практичної діяльності державних органів у перехідний період. Зокрема, дослідження питання перехідного періоду може мати і вузькопрактичне значення в юридичній техніці.

В перехідний період держави і права при виробленні його концепції за основу беруться не тільки діючі на історично обмеженому відрізку часу і просторі фактори, короткострокові вигоди та інтереси, а й філософські фактори, погляди, що стосуються всього історичного процесу розвитку держави і суспільства, а також подання інтелектуальної еліти цієї країни про те, який шлях розвитку держави і суспільства слід прогресивним, а якийсь регресивним. Вивчення даної теми також дає можливість зробити висновки про переваги та недоліки кожного з типів держави. В основі теоретичного аспекту держави загального добробуту лежать висновки соціології. Головний зміст полягає в таких тезах:

1) сучасна демократична держава втратила класовий характер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Держава використовує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та імпорту й таким чином впливає на приватний сектор, пристосовуючи його для загального добробуту;

2) держава, реалізуючи функцію соціальних послуг (матеріальна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної плати й пенсій, поліпшення житлових умов, охорона здоров’я, освіта), забезпечує більш високий рівень життя населення всієї країни;

3) поступове відмирання репресивно-каральної функції держави.

З цього висновок такий, що розвиток мішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивної каральної функції держави перетворює її з класово — антагоністичної на державу загального добробуту.

Дана тема обумовлюється також відсутністю достатньо глибокого її аналізу в юридичній літературі. Політологія та соціологія розглядають зазначену проблему в достатній мірі, приділяючи при цьому увагу власним предметам дослідження: політичної і соціальної систем. Проте велике значення в сучасних умовах має системний аналіз дослідження, так як він дозволить виявити причини перехідного періоду в їх сукупності і сформувати політологічну, соціологічну, правову модель подальшого розвитку держави, завершити перехідний період.

Таким чином, сучасне суспільство є свідком реального процесу розпаду, появи, зміни типів і політичних курсів держав. У зв’язку з цим, виникає необхідність показати наявність великого, різноманітного досвіду сучасного державного розвитку, який не завжди пояснюється широким набором академічних понять. Крім того, даний досвід вимагає розробки нових теоретичних моделей, які показують весь процес державного розвитку: поняття перехідного держави, особливості його змісту і форми, співвідношення явищ перехідності в суспільстві і державі.

Список літератури

1. Абдуллаев М. И., Комаров С. А., Проблемы теории государства и права, СПб: 2003. с 576;

2. Бандурко О. Та ін. Право і держава — теоретичний аспект Право України, 1995 № 11-е. 3−7.;

3. Бентам І. Принципи законодавства 1998 с. 556.;

4. Грановський Т. Н. Лекції з історії середньовіччя 1995, с. 315.;

5. Керимов Д. А, Журавлев М. М., Казаков В. Н. и др. Теория государства и права. Под ред. Россолова М. М. — 2-е изд., М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004, с 735;

6. Комаров С. А. Общая теория государства и права 1997;

7. Лассаль Ф. О сущности конституции 2006 с. 46.;

8. Мощелков Е. Н. Перехідні процеси 2000. с. 4−5.;

9. Макаров О. В. Соотношение права и государства 2000 с.246;

10. Ожеван М. А.: Наша культура і наука, 2007, с. 317−328.;

11. Гегель Г. В.Ф. Лекції з філософії історії. с. 118−126.;

12. Рижков М. М. Теорія держави та права 2008;

13. Ориу М. Основи публічного права 1999 с. 723.;

14. Общая теория права и государства, ред.: В. В. Лазарева, 2006, с. 420;

15. Основи конституційного права України: Підручник. За редакцією В.В.Копєйчикова 2001 с.237;

16. Спиридонов Л. И. Теория государства и права 1995 с.765;

17. Тойнбі А. Цивілізація перед судом Історії.2001 с. 39;

18. Теория государства и права. Учебник под ред. С. С. Алексеева 1998 с.752;

19. Теория государства и права, ред.: В. К. Бабаева, 2004.c. 354;

20. Теория государства и права. Под ред. Матузова Н. И., Малько В. М., Юрист, 2002 с.457;

21. Теория государства и права, ред.: Н. И. Мазутова., А. Р. Малько 2007 с.455;

22. Теория государства и права: Підручник/ під ред. В. М. Корельського і

В.Д.Перевалова 1999 с.93;

23. Фаткуллін Ф. Н. Основные учения о праве и государстве: Учебное пособие 1997 с.250;

24. Хропонюк В. Н. Теория государства и права 2005 с.89;

25. Шатобріан Ф. Замогильні записи 1995 с. 579.;

26. http://www.history.org.ua/JournALL/xix/8/23.pdf