Вражаючи фактори природних пожеж, характер їхніх проявів та наслідки
Швидкі низові пожежі характеризуються швидким просуванням крайки вогню, коли горять суха трава й опале листя. Вони частіше відбуваються навесні й переважно в трав’янистих лісах, звичайно не ушкоджують дорослі дерева, але часто створюють погрозу виникнення верхівкового. При стійких низових пожежах крайка просувається повільно, утвориться багато диму, що вказує на гетерогенний характер горіння… Читати ще >
Вражаючи фактори природних пожеж, характер їхніх проявів та наслідки (реферат, курсова, диплом, контрольна)
У поняття «природні пожежі» входять лісові пожежі, пожежі степових і хлібних масивів, торф’яні й підземні пожежі горючих копалин.
Лісові пожежі — це неконтрольоване горіння рослинності, що стихійно поширюється по лісовій території. Явище зовсім не рідке. Такі нещастя відбуваються, на жаль, щорічно й багато в чому залежать від людини. При сухій погоді й вітрі вони охоплюють значні простори. Від грозових розрядів і самозаймання торф’яної крихти відбувається мізерно мала кількість загорянь. В 90−97 випадках з 100 винуватцями виникнення пожежі виявляються люди, що не проявляють належної обережності при користуванні вогнем у місцях роботи й відпочинку. Частка пожеж від блискавок становить не більше 2% загальної кількості. В окремих районах Сибіру й Далекого Сходу у весняний період основною причиною виникнення пожеж є сільськогосподарські пали, які проводяться для знищення торішньої сухої трави й збагачення ґрунту зольними елементами. При поганому контролі вогонь часто йде в ліс. У районах лісозаготівель пожежі виникають головним чином навесні при очищенні лісосік вогневим способом — спалюванням порубочних залишків. У середині літа значне число пожеж виникає в місцях збору ягід і грибів.
Лісові пожежі класифікуються по характері загоряння, швидкості поширення й розміру площі, охопленої вогнем. Залежно від характеру загоряння й сполуки лісу пожежі підрозділяються на низові, верхівкові, ґрунтові (підземні). Майже всі пожежі на початку розвитку носять характер низових і, якщо створюються певні умови, переходять у верхівкові або ґрунтові.
Найважливішими характеристиками є швидкість поширення низових і верхівкових пожеж, глибина прогоряння підземних, тому вони підрозділяються на слабкі, середні й сильні. По швидкості поширення вогню низові і верхівкові підрозділяються на стійкі й швидкі.
Швидкість поширення слабкої низової пожежі не перевищує 1 м/хв, середнього — від 1 до 3 м/хв, сильного — понад 3 м/хв. Слабка верхова пожежа має швидкість до 3 м/хв, середній — до 100 м/хв, сильний — понад 100 м/мін. Слабким підземним уважається така пожежа, у якого глибина прогоряння не перевищує 25 див, середнім — від 25 до 50 див, сильним — більше 50 див.
Інтенсивність горіння залежить від стану запасу горючих матеріалів, ухилу місцевості, часу доби й, особливо, сили вітру. Тому при тому самому пожежі швидкість поширення вогню на лісовій території може сильно мінятися.
Швидкі низові пожежі характеризуються швидким просуванням крайки вогню, коли горять суха трава й опале листя. Вони частіше відбуваються навесні й переважно в трав’янистих лісах, звичайно не ушкоджують дорослі дерева, але часто створюють погрозу виникнення верхівкового. При стійких низових пожежах крайка просувається повільно, утвориться багато диму, що вказує на гетерогенний характер горіння. Вони типові для другої половини літа.
Великий збиток наносять верхівкові пожежі, коли горять крони дерев верхнього ярусу. Швидкі верхівкові пожежі бувають як у першої, так і в другій половині літа. Підземні пожежі є наслідком низових або верхівкових. Їх прийнято називати торф’яними.