Карибська криза

Кафедра истории.

Викладач Земцов Б.Н.

Реферат з історії студента групи ІУ 4−22.

Єфімова Олексія на тему:

«Карибський кризис».

Москва 1997 г.

План.

1. Передумови до кризису.

2. Куба — СРСР — США.

3. Хай буде паритет.

4. Початок кризиса.

5. Хрущов — Кеннеди.

6. Закінчення кризиса.

7. Примечания.

8.

Список литературы

.

Мабуть, ніколи ще світ не стояв таким близьким до початку ядерної війни, як під час Карибського кризи 1962 року. 27 жовтня 1962 року став днем, куди «ядерний цибулю» був натягнуть вкрай і тятива готова була зірватися. Найяскравішим доказом цього є розповідь членів американської адміністрації він на той час Макнамари, Банди і Соренсена на конференції 1987 року у Кембриджі, присвяченій Карибського кризи. Ці високопосадовці розповіли наказ Джона Кеннеді всім членам сімей працівників Білого вдома залишити Вашингтон чи, по крайнього заходу, перебувати біля телефону чекаючи звістки про пуск ракет. Обидві столиці було охоплено ядерної лихоманкою, що погрожувало, перетворитися на обмін ядерними ударами.

Але як розповідати про Карибському кризу, потрібно повернутися до деяких подій епохи «холодної громадянської війни». Інакше не можна зрозуміти його джерела та особливо психологічний фон, у якому розгортався конфлікт, зрозуміти, як могла Хрущов наважитися народити ракети з ядерними боєголовками на Кубу як і міг зважитися вивезти їх звідти назад. Карибська епопея була, загалом, досить логічним результатом розвитку радянсько-американських взаємин у період відлиги. Подібно спалах блискавки, вона показала всю безглуздість попереднього термоядерного змагання, всю небезпека старої політики і беззаперечно зазначила необхідність корінного повороту у взаєминах двох ядерних гигантов.

Усього протягом трьох років доти на Кубі було встановлено революційна влада на чолі з Фіделем Кастро Рус. І хоча американська адміністрація мало симпатизувала попередника — диктатору Батисте, тим щонайменше, вона зустріла у багнети перемогу кубинських революціонерів. Можливо, американців насторожило вимога нової влади залишити їх військову базу Гуантанамо і навіть спроби блокувати її. Можливо американське керівництво занадто прислухалася до кубинським емігрантам, які створили на Флориді сильне антикастровское лобі. Можливо, виступи Фіделя Кастро, який з початку домагався ліквідації американського засилля на острове…

Важко сказати, що стало причиною. Але, однак, Вашингтон на наступного дня перемоги Кастро обійняв шлях активної конфронтації з його правительством.

У 1960 року американці припинили закупівлі кубинського цукру й тим самим поставили країну в грань економічної катастрофи, а 2 січня 1961 Сполучені Штати повністю припинили дипломатичних відносин з Кубой.

На той час Фідель Кастро ні ні комуністом, ні марксистом. І самі американці своїй помилковій політикою штовхнули його за шлях зближення Росії з Радянський Союз. Йому треба було підтримка — економічна, політична, допомогу зброєю, і знайшла це у Москве.

Вже у лютому 1960 року Мікоян побував на Кубі. І на травні цього року були встановлено дипломатичних відносин між Кубою і СССР.

Тим часом США продовжували ескалацію своїй помилковій політики. У квітні 1961 року американці підтримали десантну операцію кубинських емігрантів проти Куби. Для її південному березі у районі Плая-Ларга і Плая-Хирон в бухті Кочінос відбулася жорстка битва між військами Фіделя Кастро і десантниками. Бої йшли 72 години. У кінцевому підсумку, десант цей був розгромлено, в полон потрапила значної частини емігрантів. Кубинці захопили дуже багато зброї, у якому стояла американська марка. Ніхто був сумнівів, що ця акція повністю підтримана американської администрацией.

Роберт Кеннеді спогадах про Карибському кризу — «13 днів» — зазначає, що Джона Кеннеді так важко коливався, підтримувати чи намічену перед ним антикастровскую операцію. А Хрущов своїх мемуарах свідчить, що Кеннеді визнав хибність свого рішення. Проте, поразка в затоці Свиней до придела загострило антикубинские настрої Америке.

У Конгресі й у пресі лунали заклики про прямому вторгненні на Кубу. Кубинські керівники здійснили низку великих військових заходів у разі нового нападу. Одночасно почалося швидке розвиток кубино-советских відносин. Цьому сприяли важливі зміни самісінькому Кубі. Кастро був обраний Першим секретарем Національного керівництва Об'єднаних революційних організацій. Радянський союз прийняв рішення надавати економічну допомогу Кубі, насамперед закупівлями кубинського сахара.

В серпні 1962 року підписано угоду про поставки зброї для Куби. Куба готувалася до самозахисту у разі нового вторгнення контрреволюції чи прямий військової акції тих чи інших держав Центральної Америки, нарешті, інтервенції Сполучених Штатов.

Забігаючи наперед, розповім про надзвичайно вельми цікавому діалозі, який стався на конференції, присвяченій Карибського кризи у грудні 1989 року у Москві, між членом Політбюро Компартії Куби Рискетом і колишнім міністром США Макнамарою. Рискет сказав, що кубинське керівництво було абсолютно впевнено в неминучості нової інтервенції проти Куби, що у тій чи іншій формі буде США. Цим пояснювалися невтомні турботи Фіделя Кастро як про створення міцної армії, але її озброєнні, а й навчанні народного ополчення. Макнамара зі свого боку урочисто запевнив, що в адміністрації Джона Кеннеді ніколи було планів нападу на Кубу. Щоправда, Кеннеді дуже турбувала можливість розгортання Фіделем Кастро партизанських рухів у Центральній Азії та Південної Америки.

Це були з наочних прикладів повного нерозуміння цілей інший боку. Рискет заявив також, що хоча кубинці були у перемозі в разі вторгнення з їхньої острів агресорів, тим щонайменше, вони розраховували на допомогу Радянського Союзу. Але кубинське керівництво будь-коли ставило питання про розміщення на острові ракет з ядерними боєголовками. Воно добре розуміло ризик для кубинського народу, пов’язані з таким размещением.

Ідея і ініціатива розміщення ракет виходила від самої Хрущова. У одному з листів Хрущова до Фіделю Кастро Хрущов відверто і розповідав у тому, як у його свідомість запалу думка про ракети на Кубі. Сталося це у Болгарії, судячи з усього в Варні. Хрущов і тодішній міністр оборони СРСР Малиновський прогулювались березі моря. І ось Малиновський сказав Хрущову, показуючи убік моря: в інший боці, у Туреччині, перебуває американська ракетно-ядерна база. Пущені з цієї бази ракети можуть у протягом шести-семи хвилин знищити найбільші центри України та, розташовані Півдні країни, включаючи Київ, Харків, Чернігів, Краснодар, а про Севастополі - важливою военноморської базі Радянського Союза.

Хрущов запитав тоді в Малиновського: чому Радянський Союз перед немає права зробити це, що робить Америка? Чому не можна, наприклад, розмістити наші ракети на Кубі? Америка оточила СРСР своїми базами зусебіч і тримаючи його в кліщах. Тим більше що радянські ракети і атомні бомби розташовані лише з на території СРСР. Виходить подвійне нерівність. Нерівність кількості і термінів доставки.

Так задумав і обговорив цю операцію спочатку з Малиновським, та був — з ширшим групою керівників держави і, нарешті, фактично отримав згоду Президії ЦК КПСС.

Найбільш незрозумілим було — чи можливо секретним чином розмістити ракетні установки на кубі і навести в стан бойової готовності? Острів невеличкий, проглядається зусебіч американської розвідувальної авіацією і при цьому насичений американської агентурою. Неясно було, чи згодиться кубинське керівництво з радянським пропозицією. Аби вирішити обох питань на Кубу була делегація, у якому входили маршал Бірюзов, майбутній посол на Кубі Алексєєв й інших радянських військових і розширення політичних керівників. Вони розраховували, що важке пояснення з Фіделем Кастро. Проте реакція кубинських керівників перевершила очікування Хрущева.

Кастро поставив запитання до обговорення всього кубинського керівництва, і було винесено одностайне рішення — можу погодитися з розміщенням ракет з ядерну зброю. У цьому головний мотив для кубинців була оборона Куби. А зміцнення оборонної мощі всього соціалістичного лагеря.

Що ж до можливості секретним чином розмістити зброю. Те радянська комісія, до якої належали авторитетні військові спеціалісти, дійшла позитивному висновку. Ця помилка дуже дороге обійшлася Хрущову. Покладаючись на висновок комісії, він разом з іншими радянськими керівниками прийняв рішення про розміщення ракет на Кубі. Звісно, важко покладати всю відповідальність за подібне некомпетентне висновок на комісію. До кожного розсудливого політика чи радника у Москві очевидно, що приховати наближення багатьох десятків радянських кораблів, а тим більш транспортування та встановлення ракет на маленький острів неможливо. Проте, Хрущов із притаманними йому захопленістю і схильністю до ризику почало цю операцию.

Які цілі ставив Хрущов? Сам він давав — наполегливо й ще — одне, і лише одна, пояснення: зміцнення обороноздатності Куби, гарантії її захисту від вторгнення — непрямого чи прямого — Сполучених Штатів Америки. Натяк на пояснення пролунав ще до його розміщення ракет на Кубе.

Так було в одному із виступів, 9 липня 1960 року, Хрущов заявив, що США треба говорити, що зараз вона перебувають негаразд далеке від Радянського Союзу, як раніше. Він зазначив, що Радянський Союз разі потреби може допомогти кубинцям дати відсічі збройних силах контрреволюції нашими ракетами. А дні Хрущов заявив, що «доктрина Монро» вже мертва.

Щоправда протягом наступного, 1961 року Хрущов неодноразово заявляв про тому, що Радянський Союз перед і це не матиме військової бази на Кубі. Одночасно двічі направляв президенту Кеннеді протести проти втручання у справи Кубы.

У своїх спогадах Хрущов вкотре підтверджує, що ідея розміщення ракет на Кубі дійшла нього під час відвідин до Болгарії у травні 1962 року. Він вважає, що американці не можуть змиряться з режимом Кастро. Вони боялися, чому ми сподівалися, що соціалістична Куба стане прикладом інших латиноамериканських країн. Тому були готові на крайні заходи. Цим, за словами Хрущова, було продиктоване його прийняти рішення розмістити ракети, щоб запобігти нападові на Кубу.

Він розумів, що, передусім, необхідно переговорити з Кастро, пояснити нашу стратегію й одержати згоду кубинського уряду. Хрущов думав так: коли ми встигнемо встановити ракети, американці двічі подумають, як застосувати свої військові методи. Він розумів, що Америка може знищити що з ракетних установок, проте, навіть якщо зберегтися десяток ракет, цього достатньо удару у відповідь. Таким шляхом, на його думку. Можна поставити Америку у важкі умови, бо під загрозою залишаться важливі ділові і промислові центри США. Хрущов згадує у мемуарах, які центри він мав на оці тримати під прицілом. Це Нью-Йорк, Чикаго, інші промислові міста; стосовно Вашингтона, про ньому й годі й говорити, оскільки це маленьке село. «Америка, мабуть, ніколи було такий реальної загрози бути зруйнованої, як у цей момент», — помічає Хрущов 2.

Отже, Хрущов протягом Карибського кризи так і безпосередньо після нього, соціальній та своїх мемуарах наполягає, що єдиною метою розміщення ракет на Кубі була її захист від американського вторгнення. Про це ж неодноразово заявляв під час січневій конференції по Карибського кризи у Москві син Хрущова Сергій Никитич.

Я дозволю собі засумнівається у тому поясненні. Розміщення ракет на Кубі переслідувало, по меншою мірою, мету. Про одну їх наполегливо говорив Хрущов — захист Куби. Щоправда таке твердження може піддаватись сумніву, оскільки самі кубинці про подібної форми захисту не просили. Навпаки, вони мали впевненість, що вони дають розміщення ракет над свої інтереси, а зміцнення оборони СРСР та інших соціалістичних країн. Для кубинців, як і всіх інших, було зрозуміло, створення ракетно-ядерній бази на острові, розташованому лише у дев’яноста миль від США, багаторазово збільшує ризик американського вторжения.

Здається, що, йдучи за показ такої ризик, Хрущов одночасно переслідував іншу мету. Як-от — змінити стратегічний баланс сил між СРСР і США. Дати Сполучених Штатів відчути, що відчували радянські люди протягом «холодної громадянської війни», будучи оточеними, зусебіч американськими базами, продемонструвати радянську могутність і вплив створити умови для, а то й військового, то політичного паритету. Звісно, Хрущов і на гадці не мав завдати ядерного удару по Сполучених Штатів. А у тому, що це абсолютно не відповідало цілям політиків, його характеру, він чудово розумів, що ударом США зуміють зруйнувати Радянський Союз перед і знищити понад половину його населения.

На погляд, у Хрущова було зовсім інше замислили: домогтися нових умов переговорів із Сполучені Штати, створити змога досягнення рівноправного компромісу. Він просто хотів у такий спосіб отримати те, до чому прагнув протягом 1960;1962 років: визнання НДР, закріплення нового статусу Західного Берліна, повоєнних кордонів, і навіть серйозні зміни у радянсько-американських відносинах з урахуванням розрядки і обмеження гонки вооружений.

Хрущов розмірковував як і, як американці міркували щодо Радянського Союзу. Відомо, що протягом всієї повоєнної періоду й тепер чимало американців вірять, що із колишнім Радянським Союзом (і тепер з Росією) можна вести тільки з позиції сили, що росіяни іншої мови не розуміють. І це думав Хрущов про американців. Він вважає, що вони такі й занадто впевнених у собі. З ними неможливо розмовляти рівних, не продемонструвавши доти своєї економічної потужності. Обидві мети — захист Куби і журналістам зміну стратегічного балансу, — мабуть зливалися в його свідомості воєдино: треба насправді показати Америці, що ситуація у стосунки з СРСР та її союзниками змінилася корінним образом.

Чому така очевидно мені таке тлумачення мотивів Хрущова? Нагадаю вкотре: психологічним поштовхом поява самої ідеї розміщення ракет на Кубі послужила прогулянка берегом у Чорному морі і нагадування про американських ракети у Туреччині. Потім саме такий мотив став останнім акордом під час досягнення компромісу між Хрущовим і Кеннеді. І ще: Хрущов прагнув за будь-яку ціну домогтися установки ракет навіть тоді, як вони знайшли. Це прагнення виглядає ірраціонально, якщо виключити, що він сподівався продемонструвати радянську міць шляхом установки ракет, націлених на Сполучені Штаты.

Нарешті таємність. Секретність була надзвичайно небезпечна для кубинців. Вони краще Хрущова розуміли психологію американських керівників й суспільного думки країни. Вони ясно віддавали усвідомлювали, який вибух обурення викликає саме таємне розміщення ракет. Для американського свідомості будь-який, навіть найбільш лиховісний вирок представляється прийнятним, коли він робиться у відкритих кордонів та передбачених міжнародних норм формах… Навіть коли йдеться про несправедливому соглашении.

З кінця липня, і незалежності до середини вересня Радянський Союз перед направив на Кубу приблизно 100 м кораблів. Велика частина їх цього разу перевозила озброєння. По американським підрахунками сюди було доставлене 42 ракетно-баллистических установки середнього радіуса дії - МРБМ; 12 ракетно-баллистических установок проміжного типу, 42 бомбардировщика-истребителя типу Іл-28, 144 зенітні установки типу «земля-повітря»; ракети інших типів, збройні ракетами патрульні суду. З іншого боку, — то це вже з’ясувалося недавно, — на Кубу було переміщено приблизно 40 тисяч радянських солдатів та офицеров.

Звісно, ці пересування було неможливо залишитися непоміченими для американців. Надії зберегти всі у секреті, таємно, до установки ракет, виявилися грубим прорахунком радників Хрущова та її самого. 16 жовтня американці отримали достовірні дані про розміщення радянських установок на Кубі. Ці дані доставив розвідувальний літак У-2. Але вже раніше американська розвідка отримала інформацію з своїх агентів на Кубі про пересуваннях по острову радянських ракет, супроводжуваних радянськими солдатами і офіцерами, переодягнутими у кубинську військову форму чи цивільні костюми. Того ж день всі дані повідомили президенту Кеннеди.

Цими днями на плечі глав двох десятків країн ліг важкий тягар відповідальності. Особливо наочне уявлення про Хрущова про його психологічної еволюції під час Карибського кризи дає його листування з Кеннеді. Ми, як поступово змінювався тон хрущовських листів. Якщо спочатку він був що викликають, навіть агресивним, то кінцю дедалі більше брала гору почуття гігантську відповідальність за долі свого і всього людства, прагнення за будь-яку ціну запобігти ядерну катастрофу. Цікаво відзначити, що листів Хрущова відрізняються значно більше особистим характером, ніж послання Кеннеді. Це тим, що сам диктував листи. Щоправда, потім вони піддавалися редагування, але так чином, щоб зберегти як основні думки, а й настрій, стиль, основні мовні звороти, яким він дуже дорожил.

Ось, наприклад, що він писав 26 жовтня, невдовзі після відомого виступи Джона Кеннеді щодо блокады:

«Наша мета була й залишається допомогти Кубі, і ніхто може заперечувати гуманність наших спонукань, вкладених у те що Куба могла мирно жити й бурхливо розвиватися оскільки хоче її народ… Вас турбує Куба, Ви кажете, що вона з відривом від берегів Сполучених Штатів 90 миль морем, тоді як Туреччина поруч із нами, наші годинникові проходжуються, один іншим поглядає. Ви ж, вважаєте. Можете вимагати безпеку для своєї країни й видалення того зброї, яке Ви називаєте наступальним, а й за нами цього права й не визнаєте? Ви ж розмістили ракети руйнівного зброї, які Ви називаєте наступальним, буквально під боком ми. І який узгоджується тоді визнання наших рівних можливостей у воєнному сенсі можливостей із подібними нерівними відносинами між нашими державами? Це неможливо узгодити» 1.

Це те лист, яку вразило Джона Кенеді та його радників. Річ у тім, що однієї і того самого дня отримано два листи. У першому виражалося згоду Хрущова вивезти ракети із Куби, якщо США приймуть зобов’язання про ненапад її у. Під другому листі утримувалося ще додаткове вимога — вивести аналогічні американські кошти з Турции.

До цього часу йдуть великі суперечки щодо того, як і і той ж день були спрямовані два різних листи. Здається, пояснення цьому досить проста. Хрущов отримав додаткову інформацію з радянських представників, які у США, у тому, що домогтися більших поступок від Сполучених Штатів Америки. І преуспел!

Особливо яскраво передає почуття Хрущова його листа від 28 жовтня 1962 года.

«Я ставлюся з більше розуміння до Вашої тривозі і тривозі Сполучених Штатів Америки у зв’язку з тим, що зброю, яке Ви називаєте наступальним, є грізним зброєю. І ми розуміємо, що за оружие.

Щоб скоріш завершити небезпечний світу конфлікт, щоб дати впевненість всім народам. Які Прагнуть світу, щоб заспокоїти народ Америки, який, переконаний, як і хоче світу, як цього хочуть народи Радянського Союзу, наш уряд на додаток до раніше даним вказівкам про припинення подальших робіт на будмайданчиках розміщувати зброї віддало нове розпорядження про демонтажі зброї, яке Ви називаєте наступальним. Упаковці його й повернення Радянський Союз".

«Ми повинні зараз бути обережні не робити таких кроків, які принесуть користь обороні держав, втягнутих у конфлікт, а лише можуть викликати і навіть з’явитися провокацією для фатального кроку. Тому ми повинні виявити тверезість, розумність і утриматися від таких кроків… Ми впевнені у цьому, що переможе розум, війна нічого очікувати розпочато, і буде забезпечений світ образу і безпеку народам» 3.

Нам, мабуть, закінчення Карибського кризи була більш вигідним, ніж для американців. Ми домоглися виведення ракет з Туреччини, налякали американців і це підтвердили стратегічний паритет між двома великими державами. Щоправда, особисто для Хрущова цю кризу не зробив користь. Він показав його помилки, необдуманість стратегічно важливих рішень, політичну недалекоглядність. Саме Хрущов штовхнув світ до ядерної війні, але що його заслуга, що він уберіг його. Він піддавався критиці, як із боку братніх партій, і із боку однопартійців за «капитулистское» рішення, а тепер ми чітко розуміємо, що він мав рацію. Тоді світ врятувало обоюдостороннее небажання війни, і певне прогресивність що стоять тоді в влади «нових» політиків. Страх перед ядерної війною виявився сильніше власних бажань як однієї, так їм інший стороны.

Вважаю, що Карибський криза для людства настільки ж гірким, але корисним уроком, як Хіросіма і Нагасакі. Тоді загинули десятки тисяч, та той побачив увесь жах ядерної війни, та його загибель врятувала у майбутньому миллионы.

Примечания:

*1 Хрущов Спогади. Обрані уривки. З. 182.

*2 Кеннеді 13 днів. Свідчення про кубинському кризу. З. 121−122.

*3 Кеннеді 13 днів. Свідчення про кубинському кризу. З. 129, 135.

1) Хрущов М. С. «Воспоминания».

2) Кеннеді «13 днів. Свідчення про кубинському кризу.» Париж, 1969 г.

3) Роберт Мак-Уоррен «Куба — шлях до незалежності», Вашингтон 1982 г.

4) Васильєв В.М. «Карибський криза», Москва 1991 г.