Конкурентоспроможність національної економіки

УКООПСПІЛКА Полтавський університет споживчої кооперації України

Конкурентоспроможность національної економіки

Виконала:

студентка групи БС -32

Якименко Галина Полтава 2009

Зміст

Вступ

1.Конкурентоспроможності національної економіки: основні підходи та методики

2.Міжнародна конкурентоспроможності країни Висновок Використана література

Вступ

У сучасній світовій економічній системі значно посилилась дія тих факторів, які ведуть до інтенсифікації міжнародної конкуренції та глобалізації виробництва. Протягом останніх років значні розбіжності, які існували між країнами до середини XX ст., почали поступово зменшуватися. Основними причинами вважають: посилення подібності інфраструктури; поширення сучасних технологій, каналів розподілу, принципів маркетингу як довгострокової тенденції; збільшення кількості продуктів та торговельних найменувань, доступних у різних частинах світу, що є прикладом збільшення подібності потреб у споживачів у різних країнах. Великі мережі роздрібної торгівлі, телереклама, кредитні картки — ось деякі приклади феноменів, які швидко стали універсальними.

1.Конкурентоспроможності національної економіки: основні підходи та методики

Конкурентоспроможність національної економіки — це вирішальний критерій її розвитку. Його слід враховувати при вирішенні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків і рівня відкритості економіки. Головне завдання, яке повинна виконати держава щодо своїх товаровиробників і споживачів — якнайшвидше створити передумови для конкурентного середовища. Без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не можна забезпечити ефективний вихід на міжнародну арену.

Економічна наука вважається наукою про рідкісність ресурсів. Споживачі конкурують за якісний та дешевий товар, а виробники — за споживачів, які здатні оплатити високі ціни, або за ресурси. В цьому розумінні економічна наука може також вважатися наукою про конкуренцію.

Конкуренція може бути визначена як ситуація, в якій дві чи більше сторін вступають у конфлікт через те, що їхні цілі повністю або частково взаємови-ключають одна одну. Одна з форм конкуренції — коли цілі суб'єктів подібні, але взаємовиключні (тобто коли обидві сторони намагаються продати чи придбати однаковий продукт). Однак конкуренція також буде мати місце, коли цілі суб'єктів не є подібними, але взаємовиключні (коли одна сторона намагається придбати продукт якомога дешевше, а інша — продати дорожче).

Конкуренція є не другорядним нюансом, а мотором економічного зростання як для економіки, так і для окремої фірми. На мікрорівні конкуренція — це сила, яка стимулює компанії до пошуку нових шляхів досягнення менших витрат виробництва, або отримання більшого випуску при таких самих витратах. На макрорівні конкуренція забезпечує лише компанії, які найкраще виживають в умовах постійної боротьби та удосконалення використання ресурсів.

Для окремої компанії конкуренція та конкурентоспроможність є суттєво необхідними для виживання та досягнення цілей компанії.

У сучасній світовій економічній системі значно посилилась дія тих факторів, які ведуть до інтенсифікації міжнародної конкуренції та глобалізації виробництва. Протягом останніх років значні розбіжності, які існували між країнами до середини XX ст., почали поступово зменшуватися. Основними причинами вважають: посилення подібності інфраструктури; поширення сучасних технологій, каналів розподілу, принципів маркетингу як довгострокової тенденції; збільшення кількості продуктів та торговельних найменувань, доступних у різних частинах світу, що є прикладом збільшення подібності потреб у споживачів у різних країнах. Великі мережі роздрібної торгівлі, телереклама, кредитні картки — ось деякі приклади феноменів, які швидко стали універсальними.

Крім того, національні ринки капіталу інтегруються у глобальний ринок капіталу, який характеризується надмірними потоками фондів між країнами. Глобалізація фінансового ринку посилила короткострокові коливання обмінних курсів поруч з посиленням дії тих сил, які ведуть до вирівнювання вартості капіталу між країнами. Прискорення швидкості проведення операцій та їх обсяги на глобальному ринку капіталу призвели до того, що уряди різних країн вже не можуть значно впливати на обмінний курс національної валюти, їх спроби захистити національну валюту стають все менш ефективними.

У той же час успішні двосторонні та багатосторонні домовленості зменшили рівень тарифних ставок міжнародної торгівлі після Другої світової війни. Такі регіональні економічні угоди були створені для полегшення торговельних та інших відносин між країнами, що свідчить про зменшення торговельних бар'єрів між ними.

2.Міжнародна конкурентоспроможності країни

Потенціал соціально-економічної системи — поняття відносне і вимірюється для країни в регіональному розрізі за багатовимірним динамічним критерієм, який інтегрує природно-ресурсні, економічні, соціальні, політичні та інші чинники. Потенціал системи — це її здатність досягти поставленої мети за наявних ресурсів і умов їх використання, тобто це рівень ефективності використання обмежених ресурсів.

З таких позицій і слід розглядати експортний потенціал. Його визначають як обсяг благ, які національна економіка може виробити та реалізувати за своїми межами. Експортний потенціал країни — це також здатність національної економіки відтворювати свої конкурентні переваги на світогосподарській арені.

Досвід розвинених країн свідчить, що соціально-економічна система здатна відтворювати в значних масштабах сталі конкурентні переваги. У розвинених країнах необхідність підтримання значної конкурентоспроможності покликала до життя новий тип господарського розвитку, при якому відносна рівновага галузевих і технологічних структур змінилася на постійну, динамічно послідовну реструктуризацію господарства.

При цьому слід враховувати істотне скорочення життєвого циклу продуктів і технологій, іноді розвинені країни роблять це свідомо: ледь застарілу технологію передають іншим державам, а в себе розвивають нову. Це забезпечує відтворення конкурентних переваг на світогосподарській арені.

Зовнішньоекономічна політика має спиратися на такі принципи:

національне економічне процвітання ґрунтується на високому рівні продуктивності праці;

у галузях конкурують фірми, а не країни;

національна конкурентна перевага має відносний характер;

динаміка оновлення забезпечує сталі конкурентні переваги, а не короткостроковий виграш на рівні зниження витрат;

конкурентні переваги в галузях промисловості створюються впродовж десятиріч або більш тривалого строку;

країни досягають переваг завдяки наявним відмінностям, а не схожості.

Експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків потребують визначення існуючих і потенціальних переваг українських товаровиробників.

Україна має всі можливості значно збільшити експорт продукції хімічної та нафтохімічної промисловості: аміаку, гідрооксиду магнію, натрію, оксидів металів, казеїну, ефіру, кислот, силікатів, карбідів, пороху та вибухових речовин, фарбувальних речовин тощо.

Найважливішими завданнями державної політики у цьому напрямі є такі:

всебічне забезпечення сприятливих умов для виходу України на світові ринки, підтримка вітчизняних експортерів, розробників імпортозамінюючих товарів і виробників конкурентоспроможної продукції;

створення ефективної банківської та гнучкої кредитної систем, гарантування прав власників валютних коштів та їх вільного (в межах закону) використання Економічна політика держави ґрунтується на проведенні державними інститутами генеральної лінії стратегічного і тактичного розвитку економічного укладу, вироблення комплексу дій і системи заходів у галузі управління економікою, надання визначеного напряму розвитку економічних процесів у відповідності із цілями, завданнями та інтересами країни. Вона базується на теоретичних і методологічних засадах економічної теорії і включає структурну, інвестиційну, фінансово-кредитну, соціальну, зовнішньоекономічну, науково-технічну, податкову, бюджетну політику тощо. Державне управління розглядається як стабілізаційний вплив, що вносить свідомий, планомірний елемент у стихію суспільного життя, механізм координації окремих політик у загальній структурі і системі державно-політичного та правового механізмів управління, у політичній системі. Управління має на меті створення умов для всебічної збалансованості виробництва і його нормального функціонування, усунення усіляких перекосів, диспропорцій і дисбалансів, підтримання конкурентоспроможності, здійснення впливу на загальний рівень ділової активності, контролю або заборони на товари, які шкідливі для людини (наркотики, порнографія), захисту людей від дії інших людей, внаслідок чого виникає забруднення атмосфери, землі, води. Державне регулювання економіки реалізується в різних формах. Залежно від строкової розмовності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання. Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.

Короткострокове регулювання — це насамперед антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).

Висновок:

Наближення економіки України до світових та європейських господарських процесів детермінує необхідність подальшого поглиблення ринкових реформ, здійснення широкомасштабних структурних перетворень, прискорення інституційних змін, відчутного скорочення тіньового сектору. Надзвичайно важливим є вивчення і глибокий аналіз провідних тенденцій розвитку світових ринків, міжнародного поділу праці з метою повнішого та ефективнішого включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси. На сучасному етапі розвитку зовнішньоекономічної політики нашої держави доцільним напрямом економічної інтеграції є одночасна співпраця з вищенаведеними структурами світового господарства, а не безоглядна спрямованість на якийсь один інтеграційний напрям.

Конкуренція є не другорядним нюансом, а мотором економічного зростання як для економіки, так і для окремої фірми. На мікрорівні конкуренція — це сила, яка стимулює компанії до пошуку нових шляхів досягнення менших витрат виробництва, або отримання більшого випуску при таких самих витратах. На макрорівні конкуренція забезпечує лише компанії, які найкраще виживають в умовах постійної боротьби та удосконалення використання ресурсів.