Структура та індикатори економічної безпеки підприємства

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ (м. КИЇВ) ПОЛТАВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ

Індивідуальна робота Студента з дисципліни: Економічна безпека підприємства на тему Структура та індекатори економічної безпеки підприємства Виконав Студент ІІІ-курсу МББ-31

Важов Ю. Ю

2012 р

Зміст Вступ

1.Структура економічної безпеки підприємства

2. Індикатори економічної безпеки підприємства.

Висновок

Вступ У ринкових умовах господарювання підприємство, як відкрита система, функціонує у складному зовнішньому середовищі, що характеризується нестабільністю та постійною динамікою. Таке середовище змушує керівництво швидко адаптуватися до нових умов, потребує знання законів розвитку та пошуку шляхів виживання в ринковій економіці, врахування чинників невизначеності та нестійкості економічного середовища.

Найважливішими факторами, що впливають на економічну безпеку підприємства, є ступінь досконалості законодавчої бази, рівень оподаткування, доступ на світові ринки збуту, інвестиційна привабливість регіону, держави. Насамперед, економічна-безпека підприємства залежить від економічної безпеки держави, регіону, адже ґрунтується на їхньому фінансовому, сировинному та виробничому потенціалі, перспективах розвитку. Наявність багаторівневої концепції економічної безпеки господарюючих суб'єктів усіх рівнів дає можливість забезпечити передбачуваність зовнішніх загроз підприємствам.

Економічній безпеці підприємства властивий подвійний характер: з одного боку, вона забезпечує можливість власного функціонування, з іншого — є частиною (елементом) економічної безпеки системи вищого рівня і суб'єктом, що забезпечує виконання функцій регіоном, державою. В перехідні періоди розвитку економіки домінуючими є дослідження макроекономічних аспектів економічної безпеки.

Поняття «економічна безпека» пройшло чимало переосмислень у зв’язку зі зміною умов зовнішнього середовища і з урахуванням факторів, які зумовлюють процеси управління. Вперше поняття «економічна безпека» почало застосовуватися на Заході у зв’язку зі зростанням проблеми обмеженості ресурсів та розпадом колоніальної системи, що призвело до порушення традиційних зв’язків між постачальниками ресурсів, життєво необхідних індустріальним суспільствам.

Сутність економічної безпеки полягає в забезпеченні поступального економічного розвитку суспільства з метою виробництва необхідних благ та послуг, що задовольняють індивідуальні та суспільні потреби. Раніше усі питання, пов’язані із забезпеченням безпеки покладалися на державні органи. Останнім часом спостерігається відтворення системи безпеки, в якій провідна роль відводиться державі.

На мікрорівні економічна безпека проявляється в забезпеченні нормальної і стабільної діяльності підприємства, попередженні витоку інформації.

Економічну безпеку підприємства можна трактувати, як:

— стан захищеності усіх систем підприємства при здійсненні господарської діяльності в певній ситуації;

— стан всіх ресурсів підприємства (капіталу, трудових ресурсів, інформації, технологій, техніки, прав) та підприємницьких здібностей, при якому можливе найефективніше їх використання для стабільного функціонування і динамічного науково-технічного та соціального розвитку, здатність запобігати або швидко нівелювати різні внутрішні та зовнішні загрози;

— сукупність організаційно-правових, режимно-охоронних, технічних, технологічних, економічних, фінансових, інформаційно-аналітичних та інших методів, спрямованих на усунення потенційних загроз та створення умов для забезпечення ефективного функціонування суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до їхніх цілей та завдань;

— стан соціально-технічної системи підприємства, котрий дає змогу уникнути зовнішніх загроз і протистояти внутрішнім чинникам дезорганізації за допомогою наявних ресурсів, підприємницьких здібностей менеджерів, а також структурної організації та зв’язків менеджменту.

Головна мста управління економічною безпекою — забезпечення найефективнішого функціонування, найпродуктивнішої роботи операційної системи та економічного використання ресурсів, забезпечення певного рівня трудового життя персоналу та якості господарських процесів підприємства, а також постійного стимулювати нарощування наявного потенціалу та його стабільного розвитку.

Існують різні тлумачення поняття економічної безпеки:

— Економічна безпека — це кількісна і якісна характеристика економічних властивостей системи з погляду її спроможності до самовиживання і розвитку в умовах дестабілізуючої дії непередбачених зовнішніх і внутрішніх чинників, які важко прогнозуються.

— От що пише з цього приводу д.е.н., проф. МДУ ім. Ломоносова В. Тамбовцев: «Понятие экономической безопасности принадлежит к числу тех, которые, с одной стороны, всем интуитивно вполне ясны, а с другой — трудноопределимы в достаточно корректной и исчерпывающей форме».

— Найбільш повне, на мій погляд, таке тлумачення:

— Економічна безпека являє собою універсальну категорію, що відбиває захищеність суб'єктів соціально-економічних відношень на всіх рівнях, починаючи з держави і закінчуючи кожним його громадянином.

— Економічна безпека підприємства — це захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також спроможність швидко усунути різноваріантні загрози або пристосуватися до існуючої умови, що не позначаються негативно на його діяльності. Зміст даного поняття містить у собі систему заходів, що забезпечують конкурентоспроможності і економічну стабільність підприємства, а також сприяючих підвищенню рівня добробуту робітників

1. Структура економічної безпеки підприємства Структура економічної безпеки підприємства. Поняття економічної безпеки підприємства містить у собі внутрішньовиробничі та позавиробничі складові, наведені схематично у схемі № 1. Розглянемо основні внутрішньовиробничі функціональні складові економічної безпеки:

1) Фінансова складова — вважається провідною й вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є «двигуном» будь-якої економічної системи.

Про ослаблення фінансової складової економічної безпеки свідчать: — зниження ліквідності підприємства; - підвищення кредиторської та дебіторської заборгованості; - зниження фінансової стійкості тощо. За цю складову економічної безпеки відповідають фінансова та економічна служби підприємства.

2) Інтелектуальна складова. Належний рівень економічної безпеки у великій мірі залежить від інтелекту та професіоналізму працюючих на підприємстві кадрів.

Негативні впливи на цю складову справляють: — звільнення провідних висококваліфікованих працівників, що призводить до ослаблення інтелектуального потенціалу; - зниження питомої ваги інженерно-технічних працівників і науковців у загальній кількості працюючих; - зниження винахідницької та раціоналізаторської активності; - зниження освітнього рівня працівників. За інтелектуальну складову економічної безпеки на підприємстві відповідають кадрова служба і особисто головний інженер.

3) Кадрова складова. Склад кадрів безпосередньо впливає на рівень економічної безпеки на підприємстві. Негативні впливи на кадрову складову спричиняють: — відтік кадрів; - плинність кадрів; - фізичне старіння кадрів, їх знань, кваліфікацій; - низька кваліфікація кадрів; - праця за сумісництвом, що пов’язана з низькою віддачею працівника і можливим виходом конфіденційної інформації за межі підприємства.

За цю складову економічної безпеки повинна відповідати кадрова служба підприємства.

4) Технологічна складова полягає у ступіні відповідності застосовуваних на підприємстві технологій найкращим світовим аналогам по оптимізації витрат. До негативних впливів на цю складову відносять: — дії, спрямовані на підрив технологічного потенціалу підприємства; - порушення технологічної дисципліни; - моральне старіння використовуваних технологій.

За цю складову економічної безпеки повинна відповідати технологічна служба, а саме здійснювати контроль за технологічною дисципліною, удосконалювати існуючі і розробляти нові ефективні технології).

5) Правова складова полягає в усебічному правовому забезпеченні діяльності підприємства, дотриманні чинного законодавства. Правову небезпеку становлять: — недостатня правова захищеність інтересів підприємства в договірній та іншій діловій документації; - низька кваліфікація працівників юридичної служби відповідного суб'єкта господарювання та помилки у підборі персоналу цієї служби; - порушення юридичних прав підприємства і його працівників; - навмисне чи ненавмисне розголошення комерційно важливих відомостей; - порушення норм патентного права. Протидією цим негативним впливам повинна займатися юридична і патентно-ліцензійна служба, а саме здійснювати правове забезпечення діяльності підприємства, юридичне пророблення договірної документації, ведення судових і арбітражних розглядів, правове навчання персоналу, контроль порушень норм патентного права тощо.

6) Інформаційна складова полягає у здійсненні ефективного інформаційно-аналітичного забезпечення господарської діяльності підприємства.

Належні служби підприємства виконують певні функції, які в сукупності характеризують процес створення та захисту інформаційної складової економічної безпеки. До таких належать:

1) збирання всіх видів інформації, що має відношення до діяльності того чи того суб'єкта господарювання;

2) аналіз одержуваної інформації з обов’язковим дотриманням загальноприйнятих принципів і методів;

3) прогнозування тенденцій розвитку науково-технологічних, економічних

і політичних процесів;

4) оцінка рівня економічної безпеки за всіма складовими та в цілому, розробка рекомендацій для підвищення цього рівня на конкретному суб'єкті господарювання;

5) інші види діяльності з розробки інформаційної складової економічної безпеки. На підприємство постійно надходять потоки інформації, що розрізняються за джерелами їхнього формування. Заведено виокремлювати: * відкриту офіційну інформацію; * вірогідну нетаємну інформацію, одержану через неформальні контакти працівників фірми з носіями такої інформації; * вірогідну нетаємну інформацію, одержану через неформальні контакти працівників фірми з носіями такої інформації.

6) Екологічна складова полягає в дотриманні діючих екологічних норм, мінімізації втрат від забруднення навколишнього середовища. Індикаторами екологічної складової економічної безпеки є, з одного боку, нормативи гранично допустимої концентрації шкідливих речовин, установлені національним законодавством, а з іншого — аналіз ефективності заходів для забезпечення такої екологічної складової.

7) Силова складова полягає в забезпеченні фізичної безпеки працівників фірми (перш за все керівників) і збереженні її майна. До основних негативних впливів, що характеризують цю складову характеризують: — фізичні і моральні впливи, спрямовані на конкретних особистостей (особливо на керівництво та провідних спеціалістів) з метою заподіяти шкоду їх здоров’ю та репутації, що становить загрозу нормальній діяльності їх підприємства. Негативні впливи, що завдають шкоди майну підприємства, несуть загрозу зниження вартості його активів і втрати економічної незалежності (дезінформація, знищення інформації).

Причинами цих негативних явищ є: — нездатність підприємств-конкурентів досягти переваг коректними методами ринкового характеру, тобто за рахунок підвищення якості власної продукції, зниження поточних витрат на виробництво (діяльність), удосконалення маркетингових досліджень ринку тощо. — кримінальні мотиви одержання злочинними юридичними (фізичними) особами доходів через шантаж, шахрайство або крадіжки; - некомерційні мотиви посягань на життя та здоров’я керівників і працівників підприємства (організації), а також на майно фірми. Протидією цим негативним впливам повинна займатися служба охорони.

Її обов’язок — забезпечувати фізичний захист керівництва підприємства, організовувати пропускний режим, здійснювати охорону приміщень, ліній зв’язку й устаткування. До позавиробничих складових економічної безпеки належать:

1) Ринкова складова. Ця складова економічної безпеки характеризує ступінь відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім, які генеруються ринковим середовищем.

Про ослаблення ринкової безпеки свідчать: — зменшення частки ринку, яку займає підприємство; - ослаблення конкурентних позицій і спроможності протидіяти конкурентному тиску; - зниження адаптаційних можливостей підприємства до змін ситуації на ринку, відставання від вимог ринку і т. д. За названу складову безпеки на підприємстві повинна відповідати служба маркетингу.

2) Інтерфейсна складова. Характеризує надійність взаємодії з економічними контрагентами.

Економічній безпеці підприємства становлять загрозу можливі непередбачені зміни умов взаємодії (навіть до розриву відносин) з економічними контрагентами: постачальниками, торговими і збутовими посередниками, інвесторами, споживачами і т. д.

Відповідальність за дану складову безпеки несе також служба маркетингу. Вже лише з огляду структури економічної безпеки підприємств за окремими функціональними складовими можна запропонувати наступні кроки на шляху зміцнення економічної безпеки українських підприємств:

1) у рамках технологічної безпеки — закриття низькорентабельних і збиткових підприємств; зміна системи оплати праці наукових кадрів; створення нових організаційно-виробничих структур; використання лізингу; активна участь у міжнародних виставках, семінарах; у рамках ресурсної безпеки — удосконалення системи розрахунків; підвищення продуктивності праці.

2) у рамках фінансової безпеки — застосування принципу дотримання критичних термінів кредитування; створення інформаційного центру, щоб постійно мати зведення про борги підприємства і перекрити канали витоку інформації; використання нових форм партнерських зв’язків;

3) у рамках соціальної безпеки — наближення рівня оплати праці до показників розвитих країн, притягнення робітників до управлінських функцій; підвищення кваліфікації робітників; зацікавленість адміністрації підприємства в працевлаштуванні безробітних; розвиток соціальної інфраструктури підприємства; підвищення матеріальної відповідальності робітників за результати своєї праці. Розділ ІІ Механізм забезпечення економічної безпеки підприємства.

2 Індикатори економічної безпеки підприємства

Індикатори економічної безпеки призначені для визначення кількісних показників (параметрів) соціально — економічної дійсності, перевищення рівня яких перетворить потенційні загрози в реальні. Індикатори безпеки виступають як засіб вивчення, передбачення та управління соціально-економічними проблемами, фіксують норми та задають орієнтири соціально-економічного розвитку, найбільш важливі напрямки управління ним. Для створення системи індикаторів необхідно визначити точку відліку або мінімальний рівень соціального добробуту, не забезпечення якого наближає ймовірність порушень безпеки та стабільності до одиниці, а також границі змін соціально-економічної ситуації в коротко-, середньота довгостроковому періоді, в межах яких зберігається можливість попередження загроз економічній безпеці та контролю за розвитком соціальної сфери.

Найважливіша вимога, що висувається до соціальних показників економічної безпеки — це їх системний характер, розгляд у взаємозв'язку з показниками, що відображають інші прояви стану економічної безпеки, їх структурованість, що підкреслює з одного боку специфічні межі об'єкта дослідження, а з іншою виявляє свою концептуальну єдність з ним. Цілком природно, що такі вимоги значно ускладнюють процес виділення показників економічної безпеки. Разом з тим існує ряд досліджень, які в достатній мірі задовольняють наведеним вимогам. Зокрема, в роботі «Основи економічної безпеки» під ред. Є.Олейникова показники економічної безпеки структуруються відповідно з такими ознаками класифікації:

Від точної ідентифікації загроз, від правильного вибору вимірників їх прояву, тобто системи показників для моніторингу (їх ще називають індикаторами), залежить ступінь адекватності оцінки економічної безпеки підприємства існуючої у виробництві реальності і комплекс необхідних заходів для попередження і відбивання небезпеки, що відповідають масштабу і характеру загроз .

В якості однієї з цілей моніторингу економічної безпеки підприємства є діагностика його стану за системою показників, що враховують пецифічні

галузеві особливості, найбільш характерні для даного підприємства і які мають для останнього важливе стратегічне значення.

Якщо використовувати подібну методику для побудови системи кількісних і якісних показників економічної безпеки на рівні підприємства, то до неї необхідно включити наступні головні, на наш погляд, індикатори (природно, даний перелік вимагає його конкретизації для кожного виду виробництва, ранжирування показників на основні і другорядні):

а) індикатори виробництва:

— динаміка виробництва (ріст, спад, стабільний стан, темп зміни);

— реальний рівень завантаження виробничих потужностей;

— частка НДДКР у загальному обсязі робіт;

— частка НДР у загальному обсязі НДДКР;

— темп відновлення основних виробничих фондів (реновації);

— стабільність виробничого процесу (ритмічність, рівень

— стабільність виробничого процесу (ритмічність, рівень

— завантаженості протягом визначеного часу);

— питома вага виробництва у ВВП (для особливо великих підприємств;

— монополістів);

— оцінка конкурентноздатності продукції;

— вікова структура і технічний ресурс парку машин і устаткування;

б) фінансові індикатори:

— обсяг «портфеля» замовлень (загальний обсяг передбачуваних

— продажів);

— фактичний і необхідний обсяг інвестицій (для підтримки і розвитку

— наявного потенціалу);

— рівень інноваційної активності (обсяг інвестицій у нововведення);

— рівень рентабельності виробництва;

— фондовіддача (капіталоємність) виробництва;

— прострочена заборгованість (дебіторська і кредиторська);

— частка забезпеченості власними джерелами фінансування оборотних коштів, матеріалів, енергоносіїв для виробництва;

в) соціальні індикатори:

— рівень оплати праці стосовно середнього показника по промисловості або в економіці в цілому;

— рівень заборгованості по зарплаті;

— втрати робочого часу;

— структура кадрового потенціалу (вікова, кваліфікаційна).

Щодо специфіки підприємства і відповідно до фактичних і нормативних значень його техніко-економічних показників і величиною їх відхилення від бар'єрних (граничних) значень індикаторів економічної безпеки стан цього підприємства можна характеризувати як:

а) нормальний, коли індикатори економічної безпеки знаходяться в межах граничних значень, а ступінь використання наявного потенціалу близька до технічно обґрунтованих нормативів завантаження устаткування і площ;

б) передкризовий, коли переступається бар'єрне значення хоча б одного з індикаторів економічної безпеки, а інші наблизилися до деякої межі своїх бар'єрних значень і при цьому не минулому втрачені технічні і технологічні можливості поліпшення умов і результатів виробництва шляхом прийняття до загроз заходів попереджувального характеру;

в) кризовий, коли переступається бар'єрне значення більшості основних (на думку експертів) індикаторів економічної безпеки і з’являються ознаки необоротності спаду виробництва і часткової втрати потенціалу внаслідок вичерпання технічного ресурсу устаткування і площ, скорочення персоналу; г) критичний, коли порушуються всі (чи майже усі) бар'єри, що відокремлюють нормальний і кризовий стани розвитку виробництва, а часткова втрата потенціалу стає неминучою і невідворотною.

Існують різні методи (кореляційних зв’язків, вагових коефіцієнтів і ін.) і підходи до визначення інтегрального показника економічної безпеки, що характеризує дію різнорідних факторів на стан підприємства.

Як приклад якісного аналізу стану економічної безпеки розглянемо підприємство наукомісткого машинобудування, що володіє найбільш складною структурою потенціалу і характеризується наступною системою показників економічної безпеки в нормальних умовах його функціонування, граничними параметрами (значеннями індикаторів) критичного рівня стану і показниками фактичного стану.

Система показників фактичного стану складена нами на підставі усереднених даних за результатами й умовами роботи деяких наукомістких виробництв, що є засобах масової інформації. Кожне конкретне підприємство може самостійно визначити свою систему показників.

Для оцінки відхилень значення показників нормовані щодо значення показників нормального функціонування підприємства, прийнятих за одиницю, граничні значення індикаторів економічної безпеки і значення показників фактичного стану виробництва підприємства обчислюються частками одиниці.

Тоді, наприклад, норматив використання виробничої потужності при повному її завантаженні в стаціонарному режимі роботи підприємства буде дорівнює одиниці, а граничне значення індикатора для критичного рівня економічної безпеки — 0,5, при цьому фактичне її використання — 0,25. скільки показники завантаження потужностей і більшість інших не перевищують 30% від норми, то при виконанні фактично фінансованих робіт це підприємство буде знаходитися в зоні критичного чи, в кращому випадку, передкризового стану. Отже, перед ним стоїть задача пошуку такого обсягу замовлень (відсутнього обсягу фінансування), що виведе підприємство на більш високий рівень обсягу виробництва.

Ступінь живучості промислових підприємств в умовах кризи виявилася досить високою, у зв’язку з чим не виправдалися прогнози про припинення їх діяльності. Справа в тому, що можливість виживання цих підприємств визначається конкурентноздатністю продукції, що випускається, що, у свою чергу, залежить від рівня внутрішніх цін на продукцію і послуги.

На внутрішні ціни впливають дві групи головних факторів: 1) витрати на створення науково-технічних заділів, на заробітну плату персоналу, амортизаційні відрахування; 2) ціни на видаткові матеріали — сировина, комплектуючі напівфабрикати і т.п. Ступінь впливу першої групи факторів на рівень внутрішніх цін постійно знижується, у той час як другої групи росте, оскільки ціни на паливно-енергетичні ресурси, багато напівфабрикатів і комплектуючих наблизилися або вже перевищили рівень світових цін.

Закритичний момент наступить тоді, коли продукція підприємства стане повністю неконкурентоспроможною на внутрішньому і зовнішньому ринках. Поки що такий момент ще не наступив, але останнім часом виробництво промислової продукції в Україні впритул наблизилося до межі, коли воно залишиться незатребуваним і може припинити своє функціонування.

Підтримка необхідного потенціалу підприємства в сучасних умовах повинна ґрунтуватися на комплексному вирішенні проблеми багатоканальності ресурсного забезпечення його життєдіяльності за рахунок різних джерел, у першу чергу, шляхом стабільного нарощування комерційного сектора, що буде сприяти мінімізації залежності від держбюджетного фінансування при максимальному збереженні наявного потенціалу. При цьому необхідно враховувати можливості структурної трансформації для ефективного враховувати можливості структурної трансформації для ефективного завантаження підприємства, поліпшення його фінансово-економічного положення і підвищення конкурентноздатності.

Завоювання нових ринків для своєї продукції як додаткових джерел засобів необхідне для компенсації дефіциту фінансування і доведення його до рівня граничних значень показників економічної безпеки підприємства, нижче яких починається необоротна деградація його потенціалу, при якій сама постановка задачі оцінки економічної безпеки втрачає зміст.

Виявлення і вживання заходів, спрямованих на запобігання загроз економічної безпеки, припускає аналіз гіпотетичного стану підприємства в результаті виконання прийнятих раніше стратегічних для цього підприємства економічних і науково-технічних рішень, загальних тенденцій і процесів у затребуваності продукції і послуг, інвестицій тощо.

Оскільки прояв і дія загроз — не одномоментний акт, а складний динамічний процес, причому процес детермінований, тобто з досить твердою тимчасовою структурою причинно-наслідкових зв’язків подій, що відбуваються у виробництві, то й оцінка економічної безпеки повинна здійснюватися в динаміці зміни потенціалу цього виробництва на деякому тимчасовому інтервалі, що повинен визначатися виходячи з уявлень про вірогідність інформації, використовуваної як бази прогнозування (технічно й економічно обґрунтованих нормативів, норм і т.п.).

Відповідно, для контрольних точок прогнозування (допустимо, на кінець кожного року або на кінець усього періоду) необхідний розрахунок технікоекономічних показників стану виробництва підприємства, що є основою такої оцінки.

Для побудови і всебічної техніко-економічної оцінки гіпотез або можливих стратегій розвитку виробництва в контрольних точках встановленого обрію прогнозування необхідний відповідний інструментарій, у якості якого можуть виступати різні методи, застосовувані в економічному і науковотехнічному прогнозуванні.

Постійне посилення факторів, що загрожують економічній безпеці підприємства й обумовлюють його депресивний розвиток, порушує питання про створення системи моніторингу стану і динаміки розвитку підприємства з метою завчасного попередження загрожуючої небезпеки і вживання необхідних заходів захисту і протидії.

Основні цілі моніторингу повинні бути наступними:

— оцінка стану і динаміки розвитку виробництва підприємства;

— виявлення деструктивних тенденцій і процесів розвитку потенціалу цього виробництва;

— визначення причин, джерел, характеру, інтенсивності впливу загрозливих факторів на потенціал виробництва;

— прогнозування наслідків дії загрозливих факторів як на потенціал виробництва, так і на сфери діяльності, забезпечувані продукцією і послугами цього потенціалу;

— системно-аналітичне вивчення сформованої ситуації і тенденцій її розвитку, розробка цільових заходів щодо відбивання загроз підприємству.

Моніторинг повинен бути результатом взаємодії всіх зацікавлених служб підприємства. При здійсненні моніторингу повинен діяти принцип безперервності спостереження за станом об'єкта моніторингу з урахуванням фактичного стану і тенденцій розвитку його потенціалу, а також загального розвитку економіки, політичної обстановки і дії інших загальносистемних факторів.

Висновок економічний безпека соціальний внутрішньовиробничий Життєздатність підприємства чи організацій в економіці в значній мірі залежить від наявного рівня їх економічної безпеки. Тому перед всіма суб'єктами господарювання в нашій державі виникає необхідність внутрішньої самооцінки та прогнозування можливих змін в стані їх економічної безпеки. Такий підхід викликаний тим, що вони повинні адекватно реагувати на дію різних чинників зовнішнього чи внутрішнього походження, які формують як потенціал підприємства, так і можливості його повноцінного використання.

Незважаючи на важливість проблеми забезпечення економічної безпеки суб'єктів господарювання в ринковій економіці, сьогодні в Україні не існує єдиної думки щодо змісту цього терміну. На мікрорівні можна вважати, що економічна безпека суб'єкта господарювання — це такий стан його потенціалу, який передбачає збалансований і безупинний розвиток та найбільш ефективне використання усіх видів наявних ресурсів та підприємницьких можливостей при своєчасному запобіганні можливим внутрішнім і зовнішнім негативним впливам чи загрозам.

В режимі стійкого функціонування для забезпечення своєї економічної безпеки суб'єкт господарювання акцентує увагу на підтримку нормального ритму виробництва та збуту продукції; запобіганні можливих збитків; недопущенні несанкціонованого доступу до службової інформації та комп’ютерних баз даних, протидії несумісній конкуренції на ринку. В кризові періоди свого розвитку найбільшу небезпеку для нього представляє руйнація наявного потенціалу (виробничого, кадрового, технічного та технологічного). Все це зумовлює необхідність побудови різних систем моніторингу та економічної оцінки на рівні суб'єктів господарювання, що знаходяться в різних фазах свого розвитку.

З усіх можливих загроз для економічної безпеки на мікрорівні - катастрофічних (природних або техногенних), інформаційних, конкурентних, організаційних, кримінальних особливу увагу слід зосередити на тих, що безпосередньо спрямовані на руйнування або ослаблення потенціалу підприємства екзогенних (зовнішніх) чинників. Основну увагу варто зосередити на чинниках, що можуть змінити зовнішнє середовище та забезпечать економічну безпеку не тільки конкретного підприємства, а й економіки регіону чи держави в цілому.

Виходячи з цього оцінка економічної безпеки суб'єкта господарювання, повинна забезпечити:

— характеристику зовнішніх та внутрішніх загроз, з якими може стикатись підприємство;

— визначення та моніторинг чинників, зміцнюючих або руйнуючих стійкість його соціально-економічної позиції на короткострокову і середньострокову перспективу;

— побудову системи показників, які дозволяють оцінити дію цих чинників на потенціал підприємства;

— побудову критеріїв та порогових значень найважливіших показників, які формують рівень економічної безпеки;

— розробку економічної політики, направленої на підвищення ступеня економічної безпеки.

В детермінантах динаміки розвитку обґрунтовано доцільність переходу від протистояння загрозам, які мають зовнішній стосовно суб'єкта забезпечення безпеки характер, до забезпечення динаміки розвитку, що визнає наявність органічних і притаманних системі внутрішніх загроз.

За такого трактування принципово видозмінюється і об'єкт забезпе-чення економічної безпеки, що зумовлює можливість для економічних аген-тів різних рівнів діяти відповідно до своїх базових інтересів і потреб, формуючи при цьому економічну безпеку держави.

Вихід України з економічної кризи можна забезпечити шляхом співвідношення проблеми економічної безпеки підприємства із проблемою національної безпеки підприємництва, адже неналежний рівень економічної безпеки підприємництва є основним чинником, який перешкоджає подальшому розвитку підприємництва в Україні та досягненню його показників того рівня, що відповідає рівню розвинених держав. Головним завданням перед вітчизняним підприємством має стати створення системи забезпечення економічної безпеки, що має включати такі структурні елементи як фінансова складова; інтелектуальна і кадрова; техніко-технологічна; політико-правова; - екологічна; інформаційна; інвестиційна; силова.

Підводячи підсумки, можна наголосити на комплексі наступних аспек-тів. По перше, проблема економічної безпеки підприємства має бути надзви-чайно спорідненою та тісно пов’язаною із проблемою національної безпеки підприємництва. Тому лише системний підхід до вивчення категорій національної економічної безпеки та економічної безпеки підприємництва дозволяє визначати місце останньої у цій системі (у вигляді її складового елемента) та стає методологічною основою її вивчення. По друге, економічна безпека підприємства має ґрунтуватись на відповідній стратегії цього підприємства, що допоможе йому виділити вплив факторів на безпеку та при цьому створити функціонуючий механізм для протидії впливу чинників мак-роі мікросередовища.

Отже, в процесі роботи було досягнуто мету, а саме теоретичне обґрунтування і розробка практичних рекомендації щодо удосконалення управління економічною безпекою підприємства та вирішено основні завдання щодо оцінки основних підходів до визначення сутності економічної безпеки підприємства; аналізу впливу внутрішнього та зовнішнього середовища на економічну безпеку; дослідження варіативності методик оцінки економічної безпеки підприємства; розробки напрямків удосконалення управління економічною безпекою підприємства