Економічна оцінка зарубіжного та вітчизняного досвіду формування організаційно-економічного механізму підприємств плодоовочевої галузі

Економічна оцінка зарубіжного та вітчизняного досвіду формування організаційно-економічного механізму підприємств плодоовочевої галузі

Практика різних країн показує, що розвиток плодово-овочевої галузі агропромислового виробництва можлива тільки за умови проведення активної державної політики в галузі раціонального використання виробничих ресурсів на основі:

• — широкого, економічно обґрунтованого, державного регулювання економічних відносин між різними сферами АПК;
• — забезпечення населенням якісною плодово-ягідною та овочевою продукцією за доступними цінами.
• — підтримка стабільної економічної ситуації в сільському господарстві і в переробному виробництві;
• — забезпечення продовольчої безпеки;
• — гарантія конкурентоспроможності.

Реалізація цих цілей здійснюється на основі значних бюджетних витрат і витрат споживачів за рахунок високих цін, з застосуванням наступних механізмів регулювання: гарантована закупівля залишків продукції за мінімальними цінами, специфічні форми пільгового кредитування, митне регулювання.

В Євросоюзі регулювання на агропромисловому ринку охоплює наступні основні сфери:

• — ціни на сільськогосподарську продукцію;
• — умови її виробництва та розподілу;
• — система ресурсозабезпечення;
• — природоохоронна діяльність;
• — соціальна інфраструктура сільської місцевості.

Серед різних форм протекціонізму важливе місце займає підтримка цін, котра складає 75% загального еквівалента субсидій виробників і країн ЄС; 87% - в Канаді; близько 50% в США. Частина прямих дотацій в узагальненому еквіваленті сільськогосподарським товаровиробникам становить в Норвегії близько 50%, в ЄС і США — 22−23%. Частка інших видів підтримки аграрного сектора (надання різних послуг, будівництво об'єктів інфраструктури) досягає 60% в Австрії і більш ніж 40% в Канаді. У Франції держава регулює 20% цін. В країні діє мережа державних контролерів, по ним здійснюється пряме регулювання цін на сільськогосподарську продукцію.

В США на підтримку сільського господарства з бюджету виділяється більш ніж 60 млрд. дол. В країні основний механізм субсидування здійснюється шляхом реалізації цільових програм, охоплюючи приблизно 85% посівних площ. Для кожної з основних культур державний уряд фіксує два виду підтримки цін — цільові і заставні. Ця країна широко використовує компенсуючі виплати, які являються формою прямого вкладу в підвищення доходів фермерів. Конгрес встановлює «планові ціни» в різноманітні культури. Для отримання пільг, фермери повинні вилучити частину своїх земель із землекористування. Якщо ринкова ціна, яку отримують фермери за врожай, виявляється нижчою запланованої, різницю компенсує уряд.

В США існують і успішно функціонують програми підтримки фермерів. Їх реалізація направлена на забезпечення стабільності або зростання цін на продукцію сільського господарства і доходу фермерів. Програми підтримки передбачають заходи з контролю за рівнем цін, об'ємами виробництва, прямі виплати фермерам, субсидування експорту, а також інші непрямі субсидування фермерських господарств. Основними товарами, для яких існують програми підтримки американського уряду, відноситься, пшениця, бавовна, цукор, плоди, овочі, тютюн, арахіс. Кожна програма підтримки має свої відмінні особливості.

Особливу увагу Сполучені Штати Америки приділяють переробці плодово-овочевої продукції. Вартість агропромислового виробництва за останні роки становить більш ніж 13% загального валового продукту. Основні організаційно-технологічні і технічні умови, підкріплені відповідними заходами аграрної політики, дозволить перетворити аграрний сектор не просто в найбільший в світі але найбільш ефективним. Складовими цієї політики є:

• — раціональне поєднання сфер виробництва і засобів виробництва, сільського господарства з найбільш важливою сферою АПК — переробки, зберігання, транспортування, реалізації сільськогосподарської і продовольчої продукції. При цьому у першій і третій сферах промисловість і капітал створюють необхідні можливості для успішної роботи фермерів, але головне — супроводжують продукт з «поля до прилавку»;
• — сільськогосподарське виробництво, виробництво овочів та фруктів раціонально розміщено по території країни по відношенню з природними особливостями;
• — високий рівень технічного і енергетичного оснащення;
• — економічна підтримка фермерства, котра за довгі роки формується на основі впровадження індустріальних технологій з використанням вертикальної і горизонтальної інтеграцій, спеціалізації і концентрації виробництва.

Економічна підтримка в цій країні складається з наступних частин: підтримка доходів фермерів; регулювання цін; підтримка в придбанні сировинних ресурсів і маркетингу продукції; стимулювання росту ефективності виробництва; регіональної і загальноекономічної підтримки.

Багаторічне перевищення виробництва сільськогосподарських і продовольчих товарів над внутрішнім споживанням дозволили США не тільки успішно продавати залишки і допомагати іншим країнам, розширюючи майбутні ринки, але й розширювати асортимент свого продовольчого прилавку за рахунок імпорту.

Практично з моменту виходу на ринок сільськогосподарських продуктів в США існує економічно-обґрунтоване законодавство, підтверджене механізмом регулювання зовнішньоторговельної діяльності, іде активна тенденція до зменшення фермерських господарств. В 1980;х роках їх було трохи менше 2,5 млн., в 1990;х — більше 2 млн. За останні роки, їх нараховується приблизно 1,9 млн., вітсоток працездатного населення на фермах на стільки малий, що за останні роки перестали вести точні підрахунки.

В 1996 році конгрес прийняв Закон, по котрому субсидії сільському господарству повинні були вивестись повністю за 5−7 років. В 1999 р., був прийнятий інший Закон «Про безпеку виробництва продуктів харчування», котрий, навпаки збільшував субсидії фермерам на наступні десятки років більш ніж на 200 млрд. дол.

В Канаді, основою для регулювання ринку прийнята концепція, згідно котрої вільний вибір форм і видів виробничої діяльності приватних власників в сільському господарстві поєднується з монопольним державним регулюванням торгівлі основними видами сільськогосподарської продукції.

Основним законодавчим актом, який регулює діяльність аграрного сектора є Закон «Стабілізація сільськогосподарського виробництва». У відповідності з ним, Рада по стабілізації сільськогосподарського виробництва через федеральні кооперації і кооперативні торгові управління закуповує сільськогосподарську продукцію у виробника за базовими цінами, які узгоджуються на початку кожного року. Уряд, в рамках прийнятого бюджету, виділяє кредит корпораціям і управлінням під банківський відсоток для закупівлі сільськогосподарської продукції. Після, корпорації і торгівельні управління перепродають продукцію переробним підприємствам або на зовнішню торгівлю і ринки.

Якщо середньозважена ціна, наприклад, на певну категорію зерна, реалізовано кінцевому споживачеві нижче ніж базова ціна закупки, тоді різниця, за мінусом всіх витрат, виплачується фермерові. Тоді у випадку зі швидкопсувними продуктами, такі як фрукти і овочі, на ринку за ціною нижчою, ніж базова, фермеру також виплачується надбавка.

Для цих цілей, в країні створені федеральні корпорації: Канадське пшеничне управління (КПУ, 1943 р.), Канадська комісія по виробництву та торгівлі молока і молочних продуктів (ККМП, 1966 р.) і Національна Рада з сільськогосподарської продукції (НРСП, 1970 р.), котрі наділені повноваженнями закупівлі та продажу переробникам або мають право експортувати окремі категорії продуктів. Формально, корпорації вважаються агентами Ради по стабілізації, але фактично, це самостійне федеральні корпорації, котрі находяться в структурі Міністерства сільського господарства і котрі забезпечують державну монополію на торгівлю більш важливих видів продукції.

Базові ціни на сільськогосподарські продукти і договірні відносини між корпораціями і виробниками забезпечують державі можливість контролювати об'єм виробництва тих видів продукції, котрі мають великий попит на внутрішньому і зовнішньому ринках.

З країн ЄС достатньо високий рівень інтенсивності характеризується сільськогосподарське виробництво Австрії. Для цієї країни характерна велика частка овочів і фруктів в кінцевій продукції агровиробництва і високий рівень самозабезпечення основними сільськогосподарськими продуктами: зерном — 106%, овочами — 135%, яловичиною і телятиною — 141%, свининою — 105%, молоком — 103%.

Австрійський інститут господарських досліджень провів аналіз, результати якого свідчать, що вступ країн Центральної і Східної Європи в ЄС призведе до неоднозначних наслідків для аграрного сектора Австрії. Виробники винограду і інших фруктів отримує певну користь в зв’язку з розширенням ринку збуту, а виробники зерна, продуктів скотарства (м'яса і молока) будуть відчувати посилюючий тиск зростаючої продукції та зниження цін.

За даними інституту, інтеграція центрально-європейських країн ЄС в короткострокових і середньострокових періодах менш впливатиме на австрійське господарство, чим вступ Австрії до ЄС. На сьогодні в Центральній і Східній Європі виробляється відносно невелика кількість вина. Вступ країн цього регіону у Євросоюз буде сприяти підвищенню рівня життя в зазначених країнах, призведе до збільшення попиту на продукцію австрійського виноградарства. Крім того, заборона на закладку нових виноградників, передбачена Правилами винного ринку ЄС-15, обмежить експортні можливості новоприйнятих членів Євросоюзу.

Європейська комісія Союзу розробила свою стратегію переговорів з питань аграрії - прямі виплати земельним робітникам і кількісні квоти за видами агропродукції для нових членів ЄС до їх вступу до Євросоюзу в 2004 р. Для переходу до аграрної політики країн ЄС по відношенню до сільських територій і підтримки реконструктуризації аграрного сектора новим членам ЄС Комісія європейських спільнот (КЄС) передбачає посилення фінансової допомоги розвитку села. КЄС вважає необхідним поступове введення прямих виплат виробникам, запланованих спільною аграрною політикою Євросоюзу протягом 10 років. Передбаченні прямі поставки агровиробникам в 2007 р. до 35% і наступні роки вони повинні рости так, щоб в 2013 р вийти на рівень прямих витрат, котрі становлять 100%, тобто зрівнятися з виплатами зі спільного аграрного бюджету ЄС.

Ці виплати могли б бути доповнені субсидіями з національного бюджету нових членів Євросоюзу. До вступу ЄС країни-претенденти повинні привести все законодавство у відповідність до чинного, по відношенню до аграрного ринку, в рамках спільної аграрної політики.

Таким чином, розвиток сільськогосподарського виробництва і плодоовочевого ринку в розвинених зарубіжних країнах має свою специфіку. Однак найбільш загальний для них являється: забезпечення доходу виробників в сільському господарстві на такому рівні, щоб дозволити основній масі товаровиробників вести розширене виробництво; захист національних ринків від конкуренції, яка ущільнює інтереси сільського господарства; зниження населення плодами, овочами та ягодами за доступними цінами, підвищення екологічності виробництва; створення економічних умов для експорту плодово-овочевої продукції, якщо це відповідає геополітичним інтересам країни.

Достатньо високий рівень державного регулювання в виробництві, переробні і реалізації плодоовочевої продукції в найбільш розвинених країнах сприяє зростанню споживання населення овочів та фруктів (табл.1).

Таблиця 1. Щоденне споживання фруктів та овочів, 2014 р.

За даними Agrinsieme, італійці споживають в середньому 219 г фруктів в день, на душу населення і 228 г на душу населення овочів кожного дня. Загальною рекомендацією ВООЗ за для здорового харчування є 400 г.

За даними офісу ICE в Берліні з використанням даних Fruchthande, в Німеччині, в середньому, кожний громадянин споживає близько 105 кг свіжих фруктів та овочів за рік, з яких 25,9 кг були саме яблука.

France Agrimer у Франції показує, що французи споживають більш ніж 100 кг фруктів та овочів на рік.

Американці спожили 135,38 фунтів свіжих фруктів на душу населення в 2015 році. За даними Ресурсного центру з питань аграрного маркетингу, найпоширенішими свіжими фруктами в США є: банани, яблука, апельсини, виноград і полуниця. У таблиці наведено споживання свіжих фруктів (в фунтах) на душу населення в Сполучених Штатах з 2000 по 2015 рік.

За даними Agravery українці за 2016 р. спожили 160,2 кг на одну особу.

Незважаючи на відсутність державних програм із підтримки садівництва українські садівники почали потроху відновлювати галузь і навіть закладати нові сади. У Міністерстві аграрної політики і продовольства говорять, що за результатами поточного року загальний збір фруктів, ягід і горіхів по всіх категоріях господарств країни склав, як і в минулому році, близько 2,2 млн тон. У грошовому вираженні це понад 17,5 млрд гривень. У той же час, обсяг поставок яблук, груш та айви на зовнішні ринки вже склав 328 тис. тон, порахували в ДФС [1].

За офіційними даними, виробництво ягід в Україні щорічно збільшується на 4%. Сьогодні це потужна індустрія, яка розвивається по всій території держави. Окупність вкладень у ягідництві досить висока, а внутрішній та зовнішній ринок залишаються ненасиченими [1]. За словами експерту плодоовочевого ринку Оксани Руженкової, цьогоріч встановлено рекорд із купівлі саджанців ягідних культур, а протягом року господарствами закуплено аж 10 збиральних комбайнів.

Обмежувальним фактором щодо нарощення виробництва, є недостатня кількість потужностей для зберігання. За словами голови «Укрсадпрому» в Україні виробляється 2 млн т фруктів, проте функціонують близько 300 фруктосховищ. Зберігальні потужності становлять лише 250 тис. т, при цьому тільки 70 тис. забезпечені технологією регульованого газового середовища. Директор фермерського господарства «Зоря Інгулу» Сергій Кравцов розповідає, що будувати фруктосховища заважає відсутність кредитів під нормальні відсотки: «Ми готові розширювати потужності, маємо для цього все необхідне. Кредити під 20−23% просто вбивають у нас це бажання» [1].

Висновки

Для України найбільш важливим являється розробка державної економічно-обґрунтованої продовольчої політики, за прикладом таких країн, як США, Франція, Канада, які забезпечують інтенсифікацію вітчизняного виробництва плодоовочевої продукції і активізації процесів її переробки.

Основними задачами при цьому слід враховувати зміни структури зовнішньої торгівлі шляхом оптимізації імпорту і експорту; перехід від імпорту плодів, овочів і продукції її переробки до закупівлі необхідних нових технологій і ліцензій; підвищення ефективності державного регулювання з урахуванням змін світової продовольчої ситуації і аграрної.

Література

• 1. Аграрне інформаційне агенство Agravery [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://agravery.com/uk/posts/show/agrarnij-2016;j-frukti-j-ovoci-jdut-v-evropu%20
• 2. Амбросов В. Я., Онегіна В. М. Формування кредитного ринку в системі агробізнесу США // Економіка АПК. — 2001.-№ 5. С. 115.
• 3. Дідуха С. М. Використання кластерної моделі для реалізації інвестиційного потенціалу плодоовочевих консервних підприємств // Економіка харчової промисловості. — 2015. — № 4. — с.60−66
• 4. Логоша Р. В. Міжнародний досвід застосування маркетингу на овочевому ринку // Інноваційна економіка. — 2013. — № 7. — с. 191−194.
• 5. Писаренко В. В. Маркетинг овощной продукции (методические и практические аспекты): Особенности отечественного и мирового маркетинга овощной продукции [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.agromage.com/stat_id.php?id=305
• 6. Яснолоб І.О. Адаптація зарубіжного досвіду при формуванні оптових ринків плодоовочевої продукції [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/nppdaa/2011/01/317.pdf
• 7. Eurostat. The fruit and vegetable sector in the EU — a statistical overview [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/The_fruit_and_vegetable_sector_in_the_EU_-_a_statistical_overview