Об'єкт, предмет і задачі ергономіки
Методологічне значення має також ряд теоретичних положень, розроблених або безпосередньо в ергономіці, або в суміжних з нею дисциплінах і органічно увійшли до її складу: відмінність коррективной і проективної ергономіки; гіпотеза ієрархічної організації діяльності оператора; гіпотеза оперативного образу та ін У ергономічних дослідженнях широко використовуються методи (і конкретні методики… Читати ще >
Об'єкт, предмет і задачі ергономіки (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Використовуючи вищенаведену термінологію, розглянемо визначення ергономіки як науки.
Ергономіка — це наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину (групу людей) у конкретних умовах його (їх) трудової діяльності, пов’язаної з використанням машин або механізмів з метою підвищення ефективності функціонування таких систем шляхом оптимізації засобів, умов і процесу праці.
Ергономіка є одночасно і дослідницької та проектувальної дисципліною, так як однією з її завдань є розробка методів обліку людських чинників при проектуванні нової і модернізації старої техніки і технології, а також існуючих умов праці.
Об'єктом дослідження ергономіки є система «людина — машина — середовище» (СЧМ). Ергономіка розглядає СЧМ як складне функціонуюче ціле, в якому провідна роль належить людині. Структурна схема СЧМ наведена на рис.
Предмет ергономіки — конкретна трудова діяльність людини, що використовує машини.
Ергономіка розглядає технічний і людський аспекти в нерозривному зв’язку. Поєднання здібностей людини і можливостей машини істотно підвищує ефективність функціонування СЧМ. Тому вирішення прикладних проблем ергономіки припускає рух одночасно в двох напрямках — від вимог людини до машини і умов її функціонування і, навпаки — від вимог машини та умов її функціонування до людини. Оптимальні рішення знаходяться, як правило, наперетині цих напрямків. Тим самим ергономіка вирішує задачі раціональної організації діяльності людей в СЧМ, доцільного розподілу функцій між людиною і машиною.
Слід особливо підкреслити, що ергономіка вивчає певні властивості СЧМ, які отримали назву людських факторів. Вони являють собою інтегральні характеристики зв’язку людини і машини, які проявляються в конкретних умовах їх взаємодії при функціонуванні системи.
Знання людських факторів дозволяє формулювати вимоги до професійного відбору та навчання персоналу, технічних засобів підготовки, погодженню зовнішніх засобів трудової діяльності і способів її здійснення. Збільшується роль людських, факторів стосовно до завдань проектування, створення і використання технічно складних виробів культурно-побутового призначення (радіоапаратура, магнітофони, телевізійна техніка та ін.).
Людські фактори всебічно виявляються і фіксуються в такій цілісної ергономічної характеристиці СЧМ, як ергономічність.
Під ергономічністю розуміють властивість техніки змінювати ефективність трудової діяльності в СЧМ в залежності від ступеня її відповідності фізичним, біологічним і психічним властивостям людини. Ергономічність формується на базі таких властивостей техніки, як керованість, обслужіваемость, освояемость і населеність.
Керованість — властивість техніки змінювати ефективність виконання людиною основної та допоміжної роботи при забезпеченні необхідних технологічних операцій над предметом праці.
Обслужіваемость — властивість техніки змінювати ефективність виконання людиною трудових операцій з приведення техніки в стан готовності до функціонування та підтримання цього стану в часі.
Освояемость — характеризує ефективність пристосування техніки до швидкому і якісному оволодінню технікою технічним і керуючим персоналом.
Населеність — ергономічне властивість техніки, що наближає умови її функціонування до оптимальним біологічним параметрам зовнішнього середовища, при яких працюючій людині забезпечується нормальний розвиток, хороше здоров’я і висока працездатність.
Якісними показниками ергономічності є:
- · по керованості:
- · середній час або коефіцієнт зайнятості людини-оператора виконанням певної одиниці технологічного процесу;
- · ймовірність виконання людиною-оператором одиниці технологічного процесу з заданим якістю;
- · продуктивність або норма часу на одиницю праці;
- · по обслужіваемості:
- · середнє оперативне час заняття людини підготовкою техніки до її застосування;
- · середнє оперативне час зайнятістю відновленням або профілактикою техніки;
- · по освояемость:
- · середнє календарне час професійної підготовки людини-оператора;
- · рівень кваліфікації людини, необхідний для обслуговування техніки.
Говорячи про завдання ергономіки, необхідно вести мову про комплекс завдань, що стоять перед ергономікою і розв’язуваних нею.
Одним з найважливіших завдань ергономіки є оптимізація умов праці, для чого вивчаються можливості та особливості різних категорій індивідів з метою обліку отриманих результатів при проектуванні обладнання робочих місць. У тому числі ергономіка набуває все більшого значення і в рішенні комплексної проблеми реабілітації осіб, в тій чи іншій мірі втратили працездатність.
З цією ж метою в ергономіці вивчаються психофізичні можливості і особливості людей похилого віку. Таким чином, ергономіка створює наукову базу для вирішення важливої ??соціальної проблеми з залучення в продуктивну працю зазначеної частини населення.
Ергономіка покликана вирішувати ряд проблем, пов’язаних з оцінкою точності, надійності та стабільності роботи, впливу психічної напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в СЧМ.
Велике значення має створення ергономічного забезпечення наукової організації і безпечних умов праці. З цією метою повинна проводитися розробка ергономічних норм і вимог, а також ергономічної оцінки якості промислової продукції.
Ергономіка повинна вирішувати також ряд завдань методологічного характеру. Це пов’язано з тим, що вона як наука перебуває в стадії становлення, активного розгортання досліджень. Розробка методологічних проблем сприяє побудові теорії ергономіки і тим самим, збагачує практику конкретних досліджень.
Виявлення напрямків досліджень і кола вирішуваних завдань дозволяє сформулювати загальну мету або головне завдання ергономіки. Головна мета ергономіки формулюється як єдність трьох аспектів дослідження та проектування: 1) підвищення ефективності діяльності і відповідно функціонування людино-машинних систем; 2) охорони здоров’я людей; 3) всебічного розвитку особистості людей, що беруть участь у трудовому процесі. Прийняття тези про триєдиного характері головної мети ергономіки дозволяє уникнути відриву ергономічних досліджень від конкретних завдань розвитку виробництва.
Можна сформулювати і основні завдання ергономічних розробок, реалізовані при вирішенні будь ергономічної завдання.
- 1. Аналіз і синтез діяльності оператора в СЛМ. У процесі аналізу вивчається структура діяльності оператора, виявляються цілі, мотиви і способи виконання трудової діяльності, розглядаються можливі режими роботи і оцінюється їх вплив на результати праці. На підставі цих досліджень визначаються необхідні вимоги до характеристик людини — оператора.
- 2. Вивчається комплекс ергономічних властивостей (характеристик) людини — оператора. Досліджується робота органів чуття людини, його центральної нервової системи, моторно-рухового апарату і т.д. Причому розглядаються тільки оптимальні значення цих характеристик, а не екстремальні.
- 3. Організація робочого місця оператора з урахуванням комплексу його ергономічних властивостей, визначених раніше. Розробляються вимоги, що пред’являються до робочого місця в цілому і до окремих його елементів, з метою забезпечення максимальних зручностей та ефективності роботи.
- 4. Професійна підготовка операторів, що включає в себе профвідбір, профнавчання, тренування і формування колективів.
- 5. Ергономічне проектування та оцінка СЧМ.
- 6. Визначення економічного ефекту ергономічного забезпечення.
Розробка методології ергономіки здійснюється відповідно трьом рівням методологічного аналізу, виділеним в філософії.
В ергономіці можна розрізнити три типи методологічних засобів:
- 1. методологічні засоби світоглядного характеру;
- 2. загальнонаукові методологічні засоби;
- 3. спеціально-наукові або конкретно-наукові методологічні засоби.
Методологічні засоби в процесі дослідницької практики органічно злиті, включені у відповідні ергономічні подання, конкретизовані стосовно до різних сфер практичної і теоретичної діяльності. В ергономіці, враховуючи характер її виникнення, широко використовуються методологічні засоби суміжних дисциплін, особливо психології.
В ергономіці використовуються наступні основні методологічні принципи.
Принцип єдності свідомості і діяльності. Він означає, що свідомість і діяльність не протилежні одна одній, але й тотожні, а утворюють єдність. Свідомість утворює внутрішній план діяльності, її програму. Саме у свідомості утворюються динамічні моделі та образи дійсності, дозволяють орієнтуватися людині в навколишньому середовищі і забезпечувати успішність досягнення цілей діяльності.
Принцип гуманізації праці означає, що провідна, творча роль в процесі праці належить людині. При вирішенні таких найважливіших практичних питань, як підвищення продуктивності, ефективності та якості праці ергономіка виходить, передусім, з вимог, пропонованих людиною до техніки, з його можливостей і особливостей діяльності. Протилежним йому є принцип сімпфлікаціі (спрощення), при реалізації якого прагнуть до максимального спрощення діяльності людини, вихолощування з неї всіх творчих елементів, а сама людина зводить до придатка машини, залишаючись виконавцем лише механічних дій і рухів.
Принцип активного оператора. Згідно з цим принципом при визначенні ролі людини в СЛМ дуже важливо, щоб оператор здійснював активні дії, мав своє особисте ставлення до виконуваних дій, активно прагнув до мети. Це пов’язано з тим, що при пасивної позиції оператора його перехід до активних дій вимагає значної витрати сил, проте ефективність його діяльності при цьому може виявитися невисокою, що спостерігається, наприклад, в роботі машиніста. При активній ж позиції оператора ефективність його діяльності досягає більш високого значення, а його психофізіологічні витрати виявляються меншими. Тому необхідно вже на стадії проектування СЛМ визначити характер майбутньої діяльності та рівень активності оператора.
Принцип проектування діяльності. Проект діяльності повинен виступати як основа вирішення всіх інших завдань побудови СЧМ. При розробці СЧМ поряд з технічними пристроями повинна проектуватися діяльність оператора, який буде користуватися цими пристроями. У свою чергу, ці пристрої повинні розроблятися на основі і з урахуванням проекту майбутньої діяльності оператора. Таким чином, до технічним пристроям потрібно підходити як до засобів свідомої діяльності людини-оператора.
Принцип послідовності і безперервності урахування вимог ергономіки. Облік ергономічних вимог повинен пронизувати всі етапи існування СЧМ: проектування, виробництва і експлуатації. Реалізація даного принципу на практиці означає впровадження системи ергономічного забезпечення СЧМ на всіх етапах її існування.
Принцип комплексності. Вже у самому визначенні ергономіки як наукової дисципліни передбачається реалізація даного принципу. Він забезпечує комплексне вивчення людини (групи людей) в конкретних умовах його (їх) діяльності, пов’язаної з використанням машин. Це досягається розвитком міждисциплінарних зв’язків ергономіки, взаємодією її з іншими науками про людину і техніці.
Основою для практичної реалізації розглянутих принципів є застосування системного підходу, який утворює методологічну базу ергономіки. Ідеї ??системного підходу визначають багато вихідні установки і теоретичні положення ергономіки: прагнення до цілісного розгляду людино-машинних систем, системно-динамічний погляд на їх структуру, включення діяльності людини в предмет наукового розгляду, тенденція до наукового синтезу різних аспектів дослідження, прагнення виявити можливі наслідки діяльності людини. Застосування системного підходу до СЧМ дозволяє виявити різні характеристики зв’язку людини і машини в конкретних умовах їх взаємодії. Складність цього полягає в тому, що людина-оператор, будучи сам складної специфічної системою, функціонує у більш складній системі, що складається з ряду підсистем зі складними взаємозв'язками між ними і своїми внутрішніми протиріччями. Таким чином, системний підхід дозволяє по-новому ставити і вирішувати багато завдань ергономіки.
Методологічне значення має також ряд теоретичних положень, розроблених або безпосередньо в ергономіці, або в суміжних з нею дисциплінах і органічно увійшли до її складу: відмінність коррективной і проективної ергономіки; гіпотеза ієрархічної організації діяльності оператора; гіпотеза оперативного образу та ін У ергономічних дослідженнях широко використовуються методи (і конкретні методики), сформовані в ергономіці, а також в інших, суміжних з нею дисциплінах (в соціології, психології, фізіології та гігієни праці, кібернетиці, математиці та ін.).