Поняття та види позадоговірних зобов"язань, підстави їх виникнення

«Поняття та види позадоговірних зобов'язань, підстави їх виникнення»

Зміст

Вступ

1. Поняття позадоговірних зобов’язань та їх відмінності від договірних

2. Види позадоговірних зобов’язань та причини їх виникнення Висновки Список використаної літератури

Вступ

позадоговірний зобов’язання відповідальність Докорінна перебудова соціально-економічного устрою в державі, перехід її до ринкової економіки і демократичні принципи розбудови в соціальній сфері вимагають необхідності реформування цивільно-правових відносин. У свою чергу, це обумовлює як необхідність кардинальних змін цивільного законодавства в цілому, так і доцільність удосконалення зобов’язального права, зокрема, системи недоговірних зобов’язань, що зумовлює актуальність обраної теми.

Зобов’язання можуть виникати не лише з договорів, а й з інших правових підстав, наприклад, односторонніх правочинів, завдання шкоди та безпідставного набуття, збереження майна. В юридичній літературі їх визначають як недоговірні зобов’язання.

Актуальність теми зумовлюється необхідністю визначення та однозначного розуміння базових категорій недоговірних зобов’язань, причин їх виникнення та класифікації.

1. Поняття позадоговірних зобовязань та їх відмінності від договірних

За підставами виникнення зобов’язання поділяють на договірні, недоговірні та односторонньо-вольові. Договірними називають ті зобовґязання, які виникають на підставі укладеного між сторонами договору. За ЦК України такими можуть бути договори: купівлі-продажу, дарування, ренти, довічного утримання, найму, найму житла, позички, підряду, перевезення, зберігання, страхування, доручення, комісії, довірчого управління майном, позики, кредиту, банківського вкладу, банківського рахунку, факторингу, розрахунку та ін.

Недоговірні (позадоговірні) зобовґязання — це зобовґязання, які виникають не з договору, а в силу юридичного факту, що стався, та норми закону.

До недоговірних зобовґязань належать: публічна обіцянка нагороди, ведення чужих справ без доручення, запобігання загрозі заподіяння шкоди чужому майну, рятування здоровґя та життя іншої особи, заподіяння шкоди, створення небезпеки (загрози) життю та здоровґю фізичних осіб, а також їх майну та майну юридичних осіб.

Односторонньо-вольові зобовґязання виникають із односторонніх правочинів (довіреність, заповіт).

Зобов’язання можуть виникати не лише з договорів, а й з інших правових підстав, наприклад, односторонніх правочинів, завдання шкоди та безпідставного набуття, збереження майна. В юридичній літературі їх визначають як недоговірні зобов’язання.

Правове регулювання недоговірних зобов’язань здійснюється окремим підрозділом 2 розділу 3 ЦК.

Недоговірні зобов’язання слід відмежовувати від договірних:

1) договірні зобов’язання виникають у разі укладення цивільно-правового договору (зокрема, договірна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання умов договору), а недоговірні — в тому разі, якщо суб'єкти не перебували в договірних правовідносинах (однак правила про деліктну відповідальність поширюються й на завдання шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір, наприклад, відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (ст.ст. 1209—1211 ЦК);

2) договірні зобов’язання — це зобов’язання, що завжди існують між сторонами, а недоговірні — це завжди новий юридичний обов’язок, а в деліктних зобов’язаннях він покладається на правопорушника замість невиконаного;

3) договірні зобов’язання є відносними, а недоговірні виникають з порушення абсолютних прав;

4) договірні зобов’язання регулюється як імперативними, так і диспозитивними нормами, а недоговірні — суто імперативними;

5) у разі невиконання або неналежного виконання договірного зобов’язання можлива відповідальність як у формі відшкодування збитків, так і у формі сплати неустойки, штрафу, а недоговірного зобов’язання — тільки у формі відшкодування шкоди;

6) у договірних зобов’язаннях на розмір відповідальності впливає вина кредитора, а для зобов’язань із відшкодування шкоди має значення тільки умисел і груба необережність потерпілого та матеріальний стан заподіювача шкоди — фізичної особи.

2. Види позадоговірних зобовязань та причини їх виникнення

Систему недоговірних зобов’язань складають зобов’язання з:

1) публічної обіцянки винагороди:

— без оголошення конкурсу. Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо). Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди;

— за результатами конкурсу. Конкурс (змагання) має право оголосити фізична або юридична особа (засновник конкурсу). Конкурс оголошується публічно через засоби масової інформації. Хоча оголошення про конкурс може бути зроблено й іншим чином. Засновник конкурсу має право запросити до участі в ньому персональних учасників (закритий конкурс). Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо;

2) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення. Якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

Однак особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

У випадку, коли особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов’язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи;

3) рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров’я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі.

Шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища; створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Фізична особа, життю, здоров’ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

У разі не усунення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати:

— вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

— відшкодування завданої шкоди;

— заборони діяльності, яка створює загрозу;

— відшкодування шкоди.

У ЦК України передбачено особливості відшкодування завданої майнової і моральної шкоди, зокрема:

— майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, якай завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини;

— моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених у законі;

— шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Проте, у випадку, коли під час здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію;

— у разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода, завдана власникові т&кого майна, відшкодовується державою у повному обсязі;

— шкода, завдана особі у зв’язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала;

— шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду;

— шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили;

— шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не е наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

У випадку, коли малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини;

— неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) чи піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини;

— шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини;

— шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах;

— шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

У разі, коли шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв’язку із психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді;

— шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (діяльністю, пов’язаною з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухоі вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб), відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах. Однак, якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, звільняється від відповідальності за завдану шкоду, якщо вона доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого;

— особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди й страховою виплатою (страховим відшкодуванням);

— фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним унаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо;

— продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах.

4) набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, інше майно, якщо це встановлено законом.

Висновки

До недоговірних правомірних зобов’язань Цивільний кодекс України відносить такі категорії зобов’язань:

1) публічне обіцяння винагороди без оголошення конкурсу;

2) публічне обіцяння винагороди за результатами конкурсу;

3) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

4) рятування здоров’я та життя іншої особи, майна фізичної або юридичної особи.

До недоговірних зобов’язань належить також група зобов’язань, що виникають з цивільних правопорушень. На відміну від зазначених вище недоговірних зобов’язань, в основу яких покладено дозволені дії, в основу деліктних зобов’язань покладено, навпаки, тільки неправомірні дії.

Такими недоговірними зобов’язаннями є:

· створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

· заподіяння шкоди;

· набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Отже, можна зробити висновок, що й функції недоговірної цивільно правової відповідальності, забезпечують досягнення таких цілей як: 1) відшкодування (компенсацію) завданої шкоди; 2) покарання порушника шляхом покладення на нього негативних наслідків його протиправної поведінки; 3) здійснення виховного (попереджувальновиховного) впливу на порушника та інших учасників цивільних відносин.

Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс України // Голос України. 16.03.2003. — № 47−48 (3047−3048).

2. Бичкова С. С., Бірюков І.А., Бобрик В.І. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов’язання: Підручник. — К: КНТ, 2006. — 498 c.

3. Боброва Д. В. Недоговірні зобов’язання у проекті Цивільного кодексу України Українське право — 1997. — № 1. — С.93−100.

4. Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб./ [Т. В. Боднар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова та ін.]; за ред. О. В. Дзери. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 896 с.

5. Ківалова Т. С. Принципи та функції цивільно-правової недоговірної відповідальності // Митна справа. — 2010. — № 4(70). — С. 72−80

6. Колодій А.М., Олійник А. Ю. Правознавство: Підручник — К.: Правова єдність, 2009. — 792 с

7. Отраднова О. О. Недоговірні зобов’язання в цивільному праві України: Навч. посібник — К.: Юрінком Інтер, 2009. — 240 с.

8. Панченко М.І. Цивільне право України:Навч. посіб. —К.: Знання, 2005. — 583 с.