Система інтелектуальної власності в Україні: визначення понять інтелектуальної власності, суб «єкти і об» єкти інтелектуальної власності

Реферат з дисципліни

«Інтелектуальна власність»

на тему:

«Система інтелектуальної власності в Україні: визначення понять інтелектуальної власності, суб`єкти і об`єкти інтелектуальної власності»

1. Поняття інтелектуальної власності

Поняття інтелектуальної власності неможливе без понять інтелект та творчість. Інтелект — це здатність людини до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів, здатність до раціонального пізнання. Творчість — це цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і унікальністю.

Інтелектуальна власність (далі ІВ) — закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в науковій, літературній, художній і промисловій галузях. Це результат творчої діяльності, об`єктами якої є не матеріальні носії, а ті ідеї, думки, міркування, образи, символи і т.д., які реалізовуються в певних матеріальних носіях. Це нематеріальна субстанція. Її неможливо відчути на дотик; вона немає довжини, ширини та висоті; вона немає ваги і не створює тіні; вона немає кольору, смаку або запаху.

Але точно так, як і матеріальний ресурс, ІВ можна купити, продати та орендувати. Також як і матеріальний ресурс, її можуть втратити або ліквідувати при необережному або неуважному догляді. її можна застрахувати або використати в якості застави. Вона може з’явитися на світ в результаті моментального спалаху натхнення або багатьох років кропіткої праці. Вона може зникнути в одну мить або існувати вічно.

При всіх своїх характеристиках ІВ має економічну вартість (в багатьох випадках дуже високу), яку частіше не згадують в звітності, недовраховують та недооцінюють. З точки зору введення бізнесу вона відкриває нову ринкову можливість або являє загрозу — в залежності від того, хто нею розпоряджається.

Вважається, що «знання — сила». Потрібно додати, що знання — це ще й багатство. Дійсно, в економічному сьогоденні, заснованому на знаннях, ІВ стає частіше за все найважливішим активом підприємства.

Компанії, які не позначили ІВ в якості одного з своїх пріоритетів, в кращому випадку ризикують втратити конкурентні переваги; в гіршому — їм загрожує неспроможність. Тому студентам — майбутнім інженерам та підприємцям необхідно мати базові знання про природу і можливості ІВ.

Зважаючи на те, що багато, якщо не більшість студентів, мають обмежене уявлення про інтелектуальну власність, коротко викладені відомості про систему правової охорони інтелектуальної власності, що включає об'єкти й суб'єкти права інтелектуальної власності, структуру державної системи правової охорони інтелектуальної власності, законодавче поле у цій сфері.

Також надається інформація про об'єкти права промислової власності і, зокрема, про винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки (знаки для товарів та послуг) тощо. Останнім часом об'єкти авторського права та суміжних прав також набувають усе більшого економічного значення. Саме з ними пов’язані питання недобросовісної конкуренції (відеопіратство, виготовлення контрафактної продукції тощо), тому питання, що стосуються об'єктів авторського права і суміжних прав, знайшли відображення також.

2. Суб'єкти та об'єкти інтелектуальної власності

Суб'єкти інтелектуальної власності - це особи, яким можуть належати права володіння, легітимації, користування, розпорядження та захисту прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Суб'єктами інтелектуальної власності можуть бути два види суб'єктів:

· творець;

· інші особи.

Суб'єктом права власності на об'єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, за певних умов може бути також юридична чи фізична особа, де або у якої працює той, хто створив цей об'єкт.

Об`єктами права інтелектуальної власності є:

· об`єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торгові марки, зразки для товарів та послуг, географічні позначення, фірмові найменування;

· нетрадиційні об`єкти інтелектуальної власності: сорти рослин, породи тварин, топографії, інтегральні мікросхеми, комерційні таємниці, наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції.

· об`єкти авторського права і суміжних прав: літературні твори, художні твори, бази даних, програмне забезпечення, фонограми, відеограми, виконання творів.

3. Система інтелектуальної власності

Система інтелектуальної власності (ІВ) складається з п’яти підсистем і зв’язків між ними (рис. 3.1).

Рис 3.1Система інтелектуальної власності.

Системою називається така сукупність елементів, що мають характерні ознаки, параметри та просторову структуру, які забезпечують досягнення єдиної мсти або функції. Структура системи може бути представлена у вигляді графа. Підсистема в свою чергу може бути системою, яка складається з сукупності своїх елементів.

3.1 Законодавчі акти України про інтелектуальну власність

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книга IV «Право інтелектуальної власності»), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, в Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Це закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на зазначення походження товарів». «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про авторське право і суміжні прана», «Про захист економічної конкуренції», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм», «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов’язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться п багатьох інших законах України.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна с учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп’ютерних програм, баз даних тощо. Державний департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він удосконалює законодавчу і нормативну бази, міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.

3.2 Державна система управління інтелектуальною власністю

Верховна Рада України налічує Комітет з питань науки і освіти, якому підпорядкований Комітет інноваційної діяльності захисту ІВ. Кабінет Міністрів України має в підпорядкуванні антимонопольний комітет, який займається спірними питаннями у використанні об`єктів ІВ, що мають вплив на монопольне становище в країні. КМУ також підпорядкований Міністерству внутрішніх справ, в підпорядкуванні якого знаходиться Управління по боротьбі з правопорушеннями в сфері ІВ і високих технологій. МОНУ підпорядкований Державний департамент ІВ, якому в свою чергу підпорядковується:

1. Український інститут промислової власності;

2. Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг;

3. Державний інститут інформаційної власності;

4. Державна патентна бібліотека;

5. Апеляційна палата Держдепартаменту;

6. Українське агентство з авторських та суміжних прав;

7. Державне підприємство «Інтелзахист»;

8. Державні інспектори з питань ІВ;

9. Представники у справах ІВ (патентоповірені).

КМУ підпорядковується також Державна митна служба, яка налічує Управління захисту прав інтелектуальної власності, до складу якої входять державні інспектори з питань ІВ.

Державна податкова адміністрація налічує підрозділ, який здійснює нагляд, який здійснює нагляд за оподаткуванням об`єктів права ІВ.

Міністерство аграрної політики налічує Державну службу з охорони прав на сорти рослин, якій підпорядковується Українському інституту експертизи сортів рослин, Держсортінспекція, а також представники у справах ІВ (патентні повірені). Окремо КМУ підпорядковуються Державний комітет з питань споживчої політики та технічного регулювання. Окремим підрозділом КМУ є Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об`єкти ІВ, крім цього Вищий господарський суд України в складі Апеляційних господарських судів, має комісію суддів з розгляду справ захисту прав на об`єкти інтелектуальної власності.

Рис 3.2Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності.

Основними завданнями Департаменту є:

— Участь у межах своєї компетенції в забезпечені реалізації державної політики в сфері інтелектуальної власності;

— Прогнозування та визначення перспектив і пріоритетних напрямків розвитку в сфері ІВ;

— Організаційне забезпечення охорони прав на об`єкти інтелектуальної власності.

Державний департамент ІВ є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати та підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об`єктів авторського права. Державний департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він працює над удосконаленням законодавчої й нормативної влади, стосовно міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для ведення інтелектуальної власності цивільного обігу, переймається питаннями підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями тощо.

Український інститут промислової власності (Укрпатент) є державним підприємством, що перебуває в сфері управління Міністерства освіти і науки України та Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Головними завданнями Украпатенту є:

— приймання заявок на видачу охоронних документів на результати науково-технічної діяльності, проведення експертизи заявок на результати науково-технічної діяльності на відповідність їх умовам надання правової охорони, забезпечення здійснення державної реєстрації об`єктів промислової власності та змін їхнього правового статусу й офіційної публікації відповідних відомостей;

— участь у розробленні пропозицій формування державної політики в сфері охорони промислової власності, заходів щодо її реалізації та здійсненні цих заходів;

— участь у розробленні пропозицій формування щодо вдосконалення законодавства в сфері охорони промислової власності;

— забезпечення, в межах свої повноважень, виконання міжнародних зобов`язань України в сфері охорони промислової власності, участь у підготуванні та укладанні міжнародних договорів України з питань охорони промислової власності;

— участь в організації підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з питань охорони промислової власності;

— участь у судових справах стосовно об`єктів промислової власності;

— матеріально-технічне та методологічне забезпечення в сфері охорони промислової власності та інше.

Українське агентство з авторських та суміжних прав виконує такі завдання:

— Участь у розробленні пропозицій з формування державної політики в сфері авторських і суміжних прав, заходів щодо її реалізації та здійсненні цих заходів;

— Забезпечення охорони відповідно до чинного законодавства авторських і суміжних прав правовласників України та правовласників інших країн і їхніх правонаступників на території України та поза її межами;

— Участь у розробленні пропозицій, пов`язаних з удосконаленням законодавства України в сфері авторських та суміжних прав;

— Забезпечення здійснення державної реєстрації прав авторів на твори науки, літератури та мистецтва;

— Надання допомоги авторам і іншим правовласникам авторських і суміжних прав в управлінні їхніми майновими правами;

— Та інше.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності «Інтелектуальна власність», а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об`єкти права інтелектуальної власності, державних службовців тощо.

Однією з функцій інституту є поширення знань про інтелектуальну власність серед широких верств населення завдяки проведенню курсів серед широких верств населення завдяки проведенню курсів, конференцій, семінарів. Особлива увага приділяється студентській аудиторії, для чого у вищих навчальних закладах України ІІІ-IV рівнів акредитації запроваджено дисципліну «Інтелектуальна власність».

Державне підприємство «Інтелзахист» опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти права інтелектуальної власності, причому більшою мірою — суміжними правами.

Робота підрозділу державних інспекторів з питань інтелектуальної власності спрямована на забезпечення систематичного державного контролю за дотриманням суб'єктами господарювання законодавства в сфері інтелектуальної власності. Державні інспектори діють у всіх регіонах України. Вони уповноважені здійснювати планові та раптові перевірки суб`єктів господарювання, діяльність яких пов`язана з використанням об`єктів права інтелектуальної власності. При цьому державні інспектори співпрацюють з підрозділами правоохоронних і контрольних органів Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації та Державної митної служби України.

3.3 Міжнародно-правові акти з питань інтелектуальної власності

інтелектуальна власність міжнародний правовий Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 24 угоди, 14 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності. Україна приєдналася до 11 з них і продовжує роботу щодо приєднання до інших.

Загалом міжнародна система охорони промислової власності регулюється наступними міжнародно-правовими актами:

Загальні договори.

1.1. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Укладена на Дипломатичній конференції в Стокгольмі 14 липня 1967 року з метою сприяння охороні інтелектуальної власності в цілому світі у прагненні модернізувати та підвищити ефективність адміністрування установ у сфері охорони промислової власності, охорони літературних та художніх творів. Україна приєдналась до Конвенції

1.2. Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин (International Convention for the Protection of New Varieties of Plants, інша вживана назва — Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень). Укладена 2 грудня 1961 p., переглянута в Женеві 10 листопада 1972 р., 23 жовтня 1978 р. та 19 березня 1991 р.

Метою зазначеної конвенції є визнання і забезпечення за селекціонерами, які вивели новий сорт рослини, та їх правонаступниками. Держави-учасники конвенції утворюють Союз по охороні селекційних досягнень. Україна приєдналася до Конвенції відповідно до Закону України від 2 червня 1995 р. № 209/95-ВР.

2. Угоди з охорони інтелектуальної власності. Ця група угод визначає міжнародно-визнані основні стандарти охорони інтелектуальної власності в кожній країні.

2.1. Паризька конвенція про охорону промислової власності - перший міжнародно-правовий документ у сфері інтелектуальної власності.

Перша редакція від 20 березня 1883 р. Конвенція переглядалася багато разів, останній раз у Женеві в лютому-березні 1984 р. На початок 2009 року учасниками Паризької конвенції є 173 держави, у тому числі й Україна. В країнах-учасниках Паризька конвенція діє під різними редакціями в залежності від того, який з її текстів був ратифікований країною. Учасники Конвенції утворюють так званий Міжнародний союз по охороні промислової власності (також відомий як Паризький союз).

На сьогодні Паризька конвенція є основним міжнародно-правовим документом, який визначає засади всіх інших міжнародно-правових документів, що стосуються охорони промислової власності.

Паризька конвенція визначила національний режим, за яким іноземний патентовласник в іноземній державі-учасниці користується тими самими правами, що і її власні громадяни. Патент все ж залишається таким, що має територіальний характер. Для одержання правової охорони промислової власності її об'єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону.

2.2. Найробський договір про охорону олімпійського символу (Nairobі Treaty on the Protection of the Olympic Symbol). Укладений у столиці Кенії Найробі 26 вересня 1981 р. У березні 1998 р. Президент України підписав Указ про приєднання України до Договору. З 20 грудня 1998 р. Договір набав чинності стосовно України 20.12.1998.

2.3. Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів (Madrid Agreement for the Repression of False or Deceptive Indications of Source of Goods). Укладена у Мадриді у 1891 р.

2.4. Договір про Закон щодо товарного знака (Trademark Law Treaty). Укладений на Дипломатичній конференції в Женеві 27 жовтня 1994 р. Верховна Рада України ратифікувала Договір Законом від 13 жовтня 1995 р. № 380/95-ВР. Договір набрав чинності для України з 1 серпня 1996 р.

2.5. Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних мікросхем (Washinghton Treaty on Intellectual Property in Respect of Integrated Circuits). Укладений у Вашингтоні 26 травня 1989 р. На даний момент не вступив у дію. Підписаний вісьмома державамиЄгипет, Китай, Гана, Гватемала, Ліберія, Сербія та Замбія, пізніше до договору приєднались Сент-Люсія (18.12.2000) і Боснія та Герцеговина (8.03.2007)., з них ратифікований лише Єгиптом;

2.6. Договір про патентне право (PLT — Patent Law Treaty). Прийнятий 1 червня 2000 року на дипломатичній конференції в Женеві. Мета договору — гармонізувати та спростити формальні процедури, що стосуються національних та регіональних заявок та патентів.

Договір містить суттєві виключення до вимог до дати подачі заявки, а також забезпечує максимальний набір вимог, які можуть застосовувати відомства сторін-учасниць Договору: відомство може не приймати до уваги будь-які додаткові формальні вимоги відповідно до причин, розглянутих в даному Договорі.

3. Угоди про глобальну систему охорони або реєстраційні міжнародні угоди, які забезпечують дію кожної міжнародної реєстрації чи подачі заявки в будь-якій країні-учасниці цих угод.

3.1. Договірпро патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty). Укладений у Вашингтоні 19 червня 1970 р. Відомий як Договір PCT («пі-сі-ті»). Переглянутий 2 жовтня 1979 р. і 3 лютого 1984 р. Держави-учасники цього Договору (Договірні Держави) утворюють Союз для співробітництва у галузі подачі заявок на охорону винаходів, проведення за ними пошуку та експертизи, а також надання спеціальних технічних послуг.

Договір визначає спеціальну процедуру розгляду міжнародних заявок на охорону винаходів. Заявка на охорону винаходів у будь-якій договірній державі може подаватися відповідно до нього як міжнародна заявка.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1977 р. цей договір було ратифіковано. Щодо СРСР він набув чинності 29 березня 1978 р. (у деяких джерелах вказується 1 червня 1978 р.). Україна — учасниця Договору з 25 грудня 1991 р.

3.2. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (Budapest Treaty on the International Recognition of the Deposit of Microorganisms for the Purposes of Patent Procedure) від 28 квітня 1977 р. та Інструкція до нього від 31 січня 1981 р.

Він встановлює, що договірні держави, які дозволяють або вимагають депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури, визнають для таких цілей депонування мікроорганізмів у будь-якому міжнародному органі з депонування.

Україна приєдналася до Договору та Інструкції відповідно до Закону України від 1 листопада 1996 р. № 474/96-ВР. Договір набрав чинності 31 січня 1981 р., для України — 2 липня 1997 р.

3.3. Лісабонська угода про найменування місць походження і їх міжнародну реєстрацію (Lisbon Agreement for the Protection of Appelations of Origin and their International Registration). Укладена у 1958 р.

3.4. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. (Madrid Agreement Concerning the International Registration of Marks) та Протокол від 28 грудня 1989 р. до неї.

Україна бере участь в Угоді з 25 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків» від 1 червня 2000 р. № 1763-ІІІ.

3.5. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Hague Agreement Concerning the International Deposit of Industrial Designs). Укладена 06.11.1925 р.

Необхідність розробки і прийняття Гаазької угоди була зумовлена потребою спростити охорону промислових зразків на міжнародному рівні. Відповідно до цієї Угоди заявник позбавлений необхідності патентувати промисловий зразок у кількох країнах одночасно з метою одержання там правової охорони — достатньо заявити промисловий зразок.

Україна приєдналася до угоди відповідно до Закону України вiд 17.01.2002 № 2992-III. Набула чинності для України 28.08.2002 року.

3.6. Сингапурський договір про право з торговельних марок (Singapore Treaty on the Law of Trademarks). Укладений 27 березня 2006 р. у Сингапурі. Набув чинності 16 березня 2009 року. Україна не є членом даного договору.

4. Договори про класифікації.

4.1. Локарнська угода про встановлення Міжнародної класифікації промислових зразків (Locarno Agreement Establishing an International Classification for Industrial Designs). Укладена в італійському місті Локарно 8 жовтня 1968 р.

Класи і підкласи Локарнської класифікації повинні включатися до всіх офіційних документів, що стосуються промислових зразків. Якщо здійснюються офіційні публікації про промислові зразки, то вони також мають супроводжуватися зазначенням класу і підкласу товару, форма якого є промисловим зразком.

Локарнська угода про міжнародну класифікацію промислових зразків набагато полегшує їх реєстрацію, облік та користування. Проте застосування Локарнської класифікації промислових зразків не є обов’язковим для будь-якої держави, обов’язково нею мають користуватись тільки члени Локарнського союзу. Разом з тим держави-члени Локарнської угоди про міжнародну класифікацію промислових зразків можуть поряд з цією класифікацією користуватися і своєю національною, якщо вони визнають це за доцільне.

4.2. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (Nice Agreement Concerning the International Classification of Goods and Services for the Purposes of the Registration of Marks). Укладена у французькому місті Ніцца 15 червня 1957 р. Зміни до неї вносилися 28 вересня 1979 р.

Україна приєдналася до Угоди згідно із Законом України «Про приєднання України до Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків» від 1 червня 2000 р. № 1782-ІІІ.

4.3. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (Strasbourg Agreement Concerning the International Patent Classification). Укладена у французькому місті Страсбурзі у 1971 р. Вступила в дію 7.10.1975 р. У 1979 р. до цієї Угоди були внесені поправки.

Зазначеною Угодою була заснована Міжнародна патентна класифікація (МПК, International Patent Classification, IPC), відповідно якої галузь техніки була поділена на вісім основних розділів, що містять у собі приблизно 67 тисяч дрібних рубрик. Кожній рубриці присвоєно спеціальний символ, що складається з арабських цифр і літер латинського алфавіту. Відповідним символом позначається будь-який патентний документ. За останні 10 років кількість зазначених документів щорічно досягає одного мільйона. Національні чи регіональні патентні відомства при публікації патентних документів проставляють на ньому відповідний символ.

Незважаючи на те, що Угоду про неї підписали лише 29 держав, Міжнародною класифікацією насправді користуються понад 70 держав, три регіональних відомства і Міжнародне бюро ВОІВ.

Кожні п’ять років МПК переглядається у зв’язку зі зростанням кількості рубрик. Перегляд здійснює Комітет експертів, заснований Угодою. Усі держави-учасники є членами Комітету. Угодою про МПК заснований Союз, який має Асамблею.

4.4. Віденська угода про встановлення міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків (Vienna Agreement Establishing an International Classification of the Figurative Elements of Marks). Прийнята в 1973 році.

Всесвітня організація інтелектуальної власності активно співпрацює із Світовою організацією торгівлі. Їхня співпраця основана на Угоді ВОІВ — СОТ (WIPO-WTOAgreement), підписаній генеральними директорами обох організацій 1 січня 1996 року. Угодою визначені три суттєві сфери спільної діяльності, а власне:

— видання та публікація законів та підзаконних актів,

— забезпечення виконання статті 6 Паризької конвенції (охорона знаків та емблем), а також

— спеціальна правова допомога країнам, що розвиваються.

Найважливішим міжнародним документом стосовно інтелектуальної власності в рамках СОТ, безумовно, є Угода про пов’язані з торгівлею аспекти прав інтелектуальної власності, зокрема торгівлю контрафактними товарами (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, Including Trade in Counterfeit Goods — TRIP). Трапляється і дещо інша абревіатура Угоди англійською мовою — TRIPS. Угода була укладена в рамках VIII (Уругвайського) раунду переговорів ГАТТ (GATT, the General Agreement on Tariffs and Trade, Загальна Угода з тарифів та торгівлі) у 15 квітня 1994 р. у марокканському місті Маракеш. Вона є одним із додатків до Угоди про заснування Світової організації торгівлі, членство в якій Україна здобула 16 травня 2008 року.

Ця угода являє особою основний крок вперед всієї міжнародної системи у справі захисту прав інтелектуальної власності; розділ угоди, що стосується заходів із забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності - 21 стаття, що має за мету гарантувати ефективні заходи проти будь-яких дій, які порушують права інтелектуальної власності. Завдяки дотриманню цієї угоди стало можливим, зокрема, проведення таких масштабних заходів як вибіркові рейди із затримання піратської продукції, а також арешт та знищення контрафактних товарів.

Література

1. Головкова О. М. Генезис правової охорони інтелектуальної власності. // «Форум права (електронне наукове фахове видання)». — Харківський національний університет внутрішніх справ, 2008. — № 1. — Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008;1.htm

2. Гура Максим. Система правової охорони об'єктів права інтелектуальної власності. — «ЮрГазета», № 7 (19), 8.04.2004.

3. Дахно І.І. Міжнародне приватне право. — К., 2004.

4. Кожарська І.Ю. Право промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки. — К: ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права», 2006.