Україна на світовому ринку послуг

Вступ

Сфера послуг є однією з найважливіших і швидкозростаючих складових світової економіки. В умовах глобалізації світової економіки сфера послуг стає одним із впливових чинників, від яких залежить зростання економіки, підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках, покращення добробуту населення.

Актуальність теми обраної для написання роботи зумовлена тим фактом, що становлення економіки України як цілісної системи відбувається за умов розвинутого ринку послуг. Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, об'єктивно вимагають узгодження національної економічної політики, ринкових перетворень зі світовою системою економічних координат у сфері послуг, а тому дослідження цієї проблематики носить практичний і актуальний характер. У країні є потенціал для розвитку сфери послуг. Так, розвиток науки, технологій і висококваліфікована робоча сила є необхідними передумовами для динамічного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, програмного забезпечення, електронної і мобільної торгівлі, які базуються на основі глобальної мережі Інтернет, що може про стимулювати розвиток всієї національної економіки, забезпечити міцні конкурентні переваги на світових ринках. Слід також використати вигідне географічне та економічне положення країни для розвитку транспортної інфраструктури та туризму.

Метою курсової роботи є визначення закономірностей розвитку світового ринку послуг в умовах розгортання процесу глобалізації світової економіки.

Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні завдання:

1. Уточнити, виходячи із сучасних тенденцій розвитку світового господарства, зміст терміну «послуги»;

2. Розглянути основні структурні елементів відповідно до різних методів і видів класифікацій;

3. Проаналізувати особливості й тенденції розвитку світового ринку послуг в умовах глобалізації світової економіки;

4. Дослідити стан та основні тенденції розвитку туристичного ринку та визначити основні напрямки розвитку цього сегменту ринку послуг ля України;

5. Визначити характеристики системи міжнародного регулювання світового ринку послуг в умовах глобалізації світової економіки, зокрема, дослідити роль та функції в цій системі міжнародної системи ГАТС СОТ;

6. Виявити особливості становлення й тенденції розвитку українського ринку послуг в умовах поглиблення інтеграційних й лібералізаційних процесів;

7. Визначити основні напрями формування зовнішньоекономічної політики України в торгівлі послугами та визначити перспективи розвитку ринку послуг в Україні як передумови виходу на міжнародні ринки;

Об'єкт курсової роботи — міжнародний ринок послуг та місце України в ньому.

Предмет дослідження: структура світового ринку послуг, закономірності і сталі тенденції його розвитку, а також механізми регулювання на національному та глобальному рівні.

1. Теоретичні основи дослідження ринку послуг

Міжнародна торгівля послугами є комплексом різнорідних видів економічної діяльності. Історично економісти намагалися з’ясувати сутність послуг та їхню роль, виходячи з різних аспектів. Чіткого загальноприйнятого наукового визначення відповідним економічним категоріям поки що немає.

Визначення поняття «послуга» можна зробити на основі властивих послугам чотирьох унікальних характеристик, які відрізняють їх від товарів. Це так звані «чотири Н послуг», тобто Нематеріальність (Невідчутність), Невіддільність від джерела, Неоднорідність (Непостійність) якості та Не збереженість (рис. 1).

ь Невідчутність послуги означає, що її не можна побачити, почути, спробувати на смак, торкнутися перед тим, як придбати. Людина, яка вирішила зробити зачіску в перукарні, не може побачити результат до придбання послуги. Висновки щодо якості послуги споживачі зазвичай роблять на підставі місця, персоналу, ціни, обладнання і способу надання послуги. Постачальники товарів намагаються додати їм більше невідчутних якостей (після продажне обслуговування, швидкість доставки), а постачальники послуг намагаються зробити їх відчутнішими.

ь Неподільність послуг означає, що послуги не можна відокремити від їхнього джерела незалежно від того, надає цю послугу людина чи машина. Людина, яка надає послугу, вважається частиною послуги. Оскільки під час виробництва послуги завжди присутній покупець, якість кінцевого продукту — послуги залежить і від постачальника, і від покупця.

ь Непостійність (мінливість) якості послуги означає, що якість послуги може суттєво змінюватися залежно від того, хто, коли, де і як її надає. Якість послуги, яку надає навіть один і той самий працівник банку, може змінюватися залежно від його фізичної форми та настрою під час спілкування з різними клієнтами.

ь Недовговічність послуги означає, що послугу не можна зберігати для наступного продажу або використання. Якщо попит на послугу схильний до різноманітних коливань, компанія, що її надає, може мати проблеми. Такі компанії використовують різні стратегії усунення невідповідності між попитом і пропозицією. Наприклад, встановлення низьких цін на проживання в готелях у курортних містах у «мертвий сезон».

Рис. 1

Британський журнал «The Economist» якось зазначив, що послугою є те, що під час купівлі-продажу не може впасти і вдарити по нозі.

Але за такого визначення поняття «послуга» виникає низка проблем: по-перше, є товари, які також невідчутні й невидимі (наприклад, електронні програми); по-друге, це визначення не робить різниці між ефектом послуги і процесом її виробництва; послуга може бути і видимою (наприклад, вистава), але її ефект тимчасовий; по-третє, це визначення наголошує на фізичних відмінностях, проте не висвітлює економічні аспекти послуг і того, як вони виробляються і продаються (табл. 1).

Таблиця 1. Якісні відмінності товарів і послуг

Деякі економісти доводять, що адекватне визначення послуги має відрізняти процес виробництва послуги і послугу як продукт. Виходячи з цього економіст Гілл запропонував своє визначення послуги:

Послуга — це зміна умов належності особи або товару будь-якому економічному суб'єктові, яка випливає з діяльності іншого економічного суб'єкта зі згоди першого.

Гілл вирізнив два важливі аспекти послуг:

* вони не можуть передаватися далі;

* надання послуг потребує діяльності однієї особи для іншої.

Проте обмін не є необхідною умовою для послуг. Елемент необхідної взаємодії між продавцем та покупцем намагався пояснити Герш. Оскільки однією з умов послуги є «фактор одночасності», Герш визначає послугу як угоду (трансакцію з позитивним фактором одночасності). Що ж до товарів, то вони характеризуються нульовим фактором одночасності. Він також припустив, що на міжнародному ринку послуги мають відносно нижчий фактор одночасності, ніж послуги, якими не торгують.

Процес виробництва послуг і реалізацію послуг неможливо розділити. Товар може існувати в рамках його фізичних можливостей незалежно від клієнта або покупця. Про послуги не можна сказати те саме. Якби це було ймовірним, то права власності на них могли би передаватися від одного суб'єкта економічної діяльності до іншого [21, c. 215].

Виходячи з цього Ніколайдес (1989) запропонував альтернативне визначення, що охоплює як фактичні відмінності, так і характеристики операцій з послугами: послуга — це трансакція, яка є не просто переданням прав власності на об'єкт (відчутний чи ні), вона охоплює також низку завдань, які виконуються виробником для споживача. Виконання цих завдань потребує контакту між ними, виробництво й реалізація послуг не можуть відокремлюватися одне від одного.

Послугу неможливо відокремити від її об'єкту і процесу надання, вона є результатом безпосередньої дії виробника і споживача та внутрішньої діяльності виробника із задоволення споживача. А надання послуг — це діяльність виробника, що необхідна для надання послуг. Такі визначення представлені міжнародними стандартами ISO-8402 і інтерпретовані в Україні ДСТУ ISO-9004−2-96.

Запропоноване визначення показує деякі загальні риси торгівлі товарами і послугами. Багато товарів виробляються і реалізуються за допомогою трансакцій, які схожі на трансакції послуг, де клієнт висуває специфічні вимоги виробникові.

Цінність послуги для виробника і споживача різні. Для виробника важливо реалізувати весь комплекс споживацьких властивостей, що призводить до збільшення споживацької вартості послуги і її різноманітному використанню будь-якими споживачами. А для конкретного споживача мають значення і цінність, і ті параметри, які задовольняють його конкретну потребу. Уявлення виробника і споживача про очікувані значення параметрів якості завжди будуть різними, тому для першого вони усереднені, а для другого — завжди індивідуальні. Якість та ефективність послуги виступає як економічна категорія, що регулює взаємовідносини на ринку споживачів й виробників за допомогою системи ціноутворення.

Для кращого розуміння даної теми слід також відрізняти поняття «міжнародний ринок послуг» та «світовий ринок послуг». Ала єдиного визначення цим термінам досі не існує. Навіть в рамках Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) вони відсутні. Найприйнятнішим трактуванням поняття «міжнародна торгівля послугами» та «світовий ринок послуг» вважаємо наступне:

Міжнародна торгівля послугами — це доцільна діяльність, що здійснюється постачальниками послуг однієї країни, коли результати цієї діяльності виражаються у корисному ефекті нематеріального характеру, що задовольняє ті чи інші потреби фізичної або юридичної особи іншої країни, і є об'єктом купівлі-продажу.

Міжнародний (світовий) ринок послуг — це диверсифікована система спеціалізованих ринків послуг, у функціонуванні якої тими чи іншими способами беруть участь усі країни. [15, c. 243]

Деякі дослідники ототожнюють поняття «міжнародний ринок послуг» і «світовий ринок послуг». На нашу думку, ці категорії необхідно розмежовувати, оскільки міжнародний ринок послуг є частиною світового, який, відповідно, крім сфери міжнародного обміну охоплює ще й внутрішні, національні ринки послуг (рис. 2).

Окрім проблеми трактування основних понять, ще однією проблемою теоретичного характеру є класифікація послуг з метою галузевої структуризації міжнародного ринку послуг. Завдання розробки єдиних критеріїв і схем класифікації послуг у міжнародній статистиці залишається невирішеним.

— міжнародний ринок послуг

— внутрішній ринок кожної країни

— світовий ринок послуг Рис. 2

Послуги задовольняють найрізноманітніші потреби: суспільні, виробничі, особисті. Відповідно до різнобічного характеру задоволення потреб та особливостей функціонування послуги класифікуються за різними ознаками.

Більшість існуючих класифікацій базуються на функціональних характеристиках послуг та їхньому діловому призначенні. Практично у кожній класифікаційній схемі, побудовані за цим критерієм, відокремлюється сектор «інші послуги», до яких належать послуги, що не увійшли до перелічених раніше груп. Фактично, така класифікаційна схема залишається незавершеною і постійно відкритою для подальшого доповнення, пов’язаного із появою нових видів послуг на міжнародному ринку. На практиці широко використовується класифікація послуг, запропонована різними міжнародними організаціями.

Таблиця 2. Класифікація послуг за ознаками

Наприклад, у країнах ОЕСР і публікаціях ЮНКТАД послуги поділені на п’ять категорій:

1. фінансові;

2. інформаційні (комунікаційні);

3. професійні (виробничі);

4. туристичні;

5. соціальні.

А за класифікація МВФ послуг поділяються таким чином:

1. морські перевезення;

2. інші види транспорту;

3. подорожі;

4. інші приватні послуги;

5. інші офіційні послуги [7, с. 126].

Міжнародним валютним фондом розроблений посібник зі складання платіжного балансу, в якому представлений склад послуг, що входять у рахунок поточних операцій. Цим посібником користуються практично всі країни світу.

Найповнішою та найрозгорнутішою для представлення галузевої структури міжнародного ринку послуг, на нашу думку, є класифікація секторів послуг ГАТТ/СОТ та класифікація факторних і не факторних послуг Світового Банку (табл. 3)

Таблиця 3. Класифікація послуг ГАТТ/СОТ та Світового банку

Таким чином, на сьогодні сформована певна теоретико-методологічна база дослідження міжнародного ринку послуг, яка базується на використанні низки теорій і дає підґрунтя для розуміння сутності та природи цього ринку, певною мірою відображає тенденції і фактори його розвитку. Проте динамізм змін на ринку послуг є надто високим, що вимагає доповнення основних сутнісних положень та удосконалення класифікацій.

2. Сучасні тенденції розвитку світового ринку послуг та його роль в світовій економіці

2.1 Динаміка та структура світової торгівлі послугами

Значення ринку послуг за останні десятиліття дуже зросло — як у внутрішній економіці, так і у світовій. Сектор послуг у розвинутих країнах сягнув щонайменше половини отриманих прибутків. Усі розвинені й багато країн, що розвиваються, протягом останніх десятиліть переорієнтували структуру економіки від виробництва товарів на виробництво послуг.

Загальний обсяг експорту послуг у 2006 р. склав 2.75 трлн дол., що дорівнювало приблизно 23 відсоткам світового експорту (рис. 3). Торгівля послугами розвивається більш швидкими темпами, ніж зовнішня торгівля загалом: протягом останніх трьох десятиліть ХХ ст. обсяг світового експорту послуг збільшився у 22 рази і продовжує зростати. Останнім часом частка послуг і їх роль у міжнародному обміні істотно зросли, насамперед за рахунок нових видів, а число їхніх видів у зовнішній торгівлі перевищує 600.

У цілому світовий експорт послуг 80_х років демонструє помітний ріст, що трохи загальмувався в середині 90_х років. Розвиток світової економіки багато в чому визначається ростом торгівлі послугами — транспортними, фінансовими, туристськими. У 1995 р. він складав п’яту частину загальної вартості світової торгівлі. Наведені показники відносяться лише до трансграничної торгівлі, що фігурує в національних платіжних балансах. На думку закордонних експертів, приблизно на суму в три рази більшу відбуваються операції з послугами філіями іноземних компаній на території інших країн.

Абсолютна величина суми послуг, що відображена в статистику Міжнародного валютного фонду, є заниженої в порівнянні з реальною величиною. Заниженими представляються розрахунки витрат туристів, бізнесменів, дипломатів, студентів під час їхнього перебування за рубежем. Дуже важко розрахувати величину заробітної плати, виплачуваної іноземним робітником і перекладною ними у свою країну.

Труднощі підрахунку зв’язані з тим, що, як правило, послуги надаються в комплекті з товарами. Причому вартість послуги найчастіше складає значну частку ціни товару. Часто послуги фігурують у в середині фірмовому обміні. У такому випадку виразити і визначити їхню вартість найчастіше виявляється неможливо, оскільки на ці види послуг узагалі немає ринку. У деяких випадках відділення послуги від товару виявляється неможливим (наприклад, лікування хворого за допомогою лік).

Зі статистичного обліку випадають доходи по банківських і страхових операціях, якщо вони реінвестовані в тій же країні, у якій були отримані.

У зв’язку з цим, на думку ряду вчених, офіційна статистика платіжного балансу, у якій вказується щорічний оборот по статті «послуги», не може дати точного уявлення про масштаби міжнародної торгівлі послугами, розмір яких, на думку ряду експертів, виявляється зниженою на 40−50%.

Рис. 3. Світова торгівля послугами За статистикою ЮНКТАД, частка комерційних послуг у світовій торгівлі в 1980 р. становила 16,2%, у 2001 — 19,4%, а до 2015 р., за оцінками фахівців, здатна досягти 25−30%. (рис. 3)

Саме послуги, відповідно до досліджень міжнародної консалтингової компанії McKinsey, є джерелом довгострокового економічного зростання країн, що розвиваються, причому важливішим, ніж промисловість. Достатньо подивитися на динаміку розвитку названого сектору за останні 30 років — у розвинених країнах частка сфери послуг у ВВП зросла з 55% у 1970 році до 70% - на початку нинішнього тисячоліття (рис. 4)

Рис. 4. Сильніша економіка — більше послуг В розвинених країнах світу ринок послуг забезпечує до 77% зайнятості населення, а висока продуктивність праці в цьому секторі приводить до вагоміших темпів зростання ВВП (досягають 75%.), ніж зазвичай здатна забезпечити промисловість.

Значного розвитку сектор послуг набув у найбільш розвинених країнах світу — США 73,9% ВВП і 75,1% робочої сили; Великобританії 72,6% і 70,4%, відповідно.

Оптимістичними є й очікування інвесторів щодо подальшого зростання світової сфери послуг. За даними останнього рейтингу компаній FT-500, найбільшими світовими галузями за капіталізацією в 2004 році стали зовсім не нафта з металургією й хімією, а фінансовий сектор, IT — та біотехнології.

Що стосується географічного розподілу торгівлі послугами, то лідерами тут є вісім найбільш розвинутих країн, на які припадає до 70% світового експорту послуг і понад 50% їх імпорту. (див. додаток Б) До речі, на чотири з цих країн, а саме США, Велику Британію, Німеччину та Японія — припадає близько 33,0% усього світового експорту послуг (див. додаток A). Це пов’язано з тим, що ці країни перейшли до постіндустріальної моделі розвитку, в якій домінує сектор послуг, а також з ростом пропозиції нових послуг. Для цих країн характерне зростання експорту фінансових, інформаційних і ділових послуг.

Хоча в країнах, що розвиваються, сфера послуг і є одним з вирішальних чинників зростання, — все ж їх частка у світовому обсязі торгівлі послугами не перевищує 6%, за винятком хіба що кількох «нових індустріальних країн», або ринків, що виникають таких як Південна Корея (експортує інжинірингові, консалтингові та будівельні послуги), Мексика (туризм), Сінгапур (фінансові та банківські послуги).

За останній час Нова Зеландія й Австралія значно збільшили торгівлю послугами. В Новій Зеландії з 1985 по 2002 р. обсяг послуг зріс майже на 80%, в Австралії - на 70%. Це пов’язано насамперед із поширенням туризму, а саме зі скасуванням обмежень у повітряних перевезеннях і створенням туристичних центрів.

Франція на сьогоднішній день набула ваги як продавець фінансових і фрахтових послуг, а Швеція — у сфері послуг технічного, управлінського й консультативного характеру. На відміну від них експорт послуг США, Великою Британією і Норвегією збільшився незначно. Велика Британія, США втратили більшу частину монополії, що її вони колись мали в галузі фінансових і фрахтових послуг, тоді як Японія та Німеччина стають дедалі вагомішими постачальниками таких послуг. Норвегія пережила нафтовий бум, тож головна увага приділялася тут нафтодобувній індустрії та галузям її обслуговування.

Країни Центральної та Східної Європи мають великий потенціал для розбудови потужного сектора послуг, передусім у галузях сухопутного транспорту, судноплавства, рекреаційних послуг, туристичного та готельного бізнесу. Але через брак коштів на переобладнання матеріально-технічної бази та створення нових основних фондів у цих сферах, не кажучи вже про тиск та обмеження щодо послуг, пропонованих згаданими країнами, експортна виручка від сектора послуг зовсім незначна, якщо зважити на потенціал цих країн.

Росія, інші держави СНД і країни Балтії хоча і мають потенційні резерви для розвитку туризму, транспортних послуг (організують морські перевезення), їхньому широкому експорту заважає слабка матеріально-технічна база, як і недоліки господарського механізму. Західноєвропейські країни висока якість своїх послуг доповнюють застосуванням широкого спектра обмежень на використання іноземних послуг, у тому числі і з країн СНД.

У структурі світової торгівлі послугами лідирують послуги, що належать до категорії «інші приватні послуги». Експорт їх становив у 1985 р. 126 млрд. дол., у 1990 р. — 255 млрд., у 1992 — 305 млрд. дол. (40% усієї торгівлі послугами в країнах ОЕСР). У 2006 р. частка цієї категорії послуг у світовій торгівлі дорівнювала 1380 млрд. дол. (50%)

Велику вагу у структурі ринку послуг мають туристичні й транспортні послуги, на які припадає приблизно 25% світової торгівлі послугами (табл. 4).

Таблиця 4. Світова торгівля послугами за категоріями, 2006 (млрд. дол. та відсотки)

Японії належить найбільший у світі торговельний флот, далі йдуть такі країни, як Велика Британія, Ліберія, Німеччина та Норвегія. Щодо Норвегії, то судноплавство становить 50% експорту послуг цієї країни. Безперечними лідерами у сфері сухопутного транспортування, перевезень і туризму є США, Велика Британія та Франція. За рахунок туризму формуються 50% прибутків від експортних операцій Канади, Італії та Швейцарії.

У загальному обсязі торгівлі країн, що розвиваються, приватні послуги є найбільшими у відсотковому плані. Ці країни імпортують високопрофесійні послуги (консультативні та управлінські), а експортують — некваліфіковану працю. Імпорт «приватних послуг» на 25% перевищує експорт цих послуг країнами, що розвиваються. Єдиний розділ, за яким ця група країн має позитивне сальдо, — туризм.

У сфері розвитку експорту послуг показовим є приклад азіатських країн. Індія — всесвітній центр IT-технологій, Дубаї - відомий туристичний і фінансовий сектор, Сінгапур спеціалізується на наданні медичних послуг мешканцям країн Південно-Східної Азії, а на Філіппінах стрімко розвиваються call-центри. Вільна міграція також спровокувала зростання сфери послуг у ЄС. Англійці віддають перевагу відвідуванню дантистів не у Великій Британії, а у Швеції, де чудову якість забезпечують за значно нижчі кошти. Скандинави та німці залишають рідні широти заради дешевих курортів Балтії. А темпи зростання економіки маленької Латвії торік досягли 10% виключно за рахунок сфери послуг, на яких базується вся економіка країни.

Торгівля послугами постійно зростає, експорт розширюється, навіть в окремих економічно слаборозвинених країнах. Пошуки зарубіжних ринків потребують виконання маркетингових досліджень і науково-дослідних робіт, здійснення рекламних кампаній, після продажного сервісного обслуговування тощо.

Технічний процес у сфері комунікаційних технологій позитивно позначився на світовій торгівлі послугами. Наявність факсимільного зв’язку, електронної пошти та інших видів комунікацій дає змогу підприємцям і представникам так званих вільних професій працювати швидше, ефективніше, ширше. Наприклад, архітектори за допомогою мережі Інтернет можуть надавати свої послуги на відстані тисяч кілометрів від своїх офісів. Завдяки зазначеній мережі надання банківських і фінансових послуг набуло глобального масштабу, а світова фінансова система «вже ніколи не спить». На думку фахівців, світовий обсяг торгівлі послугами у недалекому майбутньому перевищить обсяг товарної торгівлі.

2.2 Міжнародний туризм, як головний сегмент світового ринку послуг

Міжнародний туризм є відносно молодою галуззю в світі, хоча свої корені бере з давніх часів. Сучасного вигляду туристична галузь набуває в 1937 р., коли цим питанням почали цікавитись міжнародні організації.

Значення туристичного бізнесу постійно зростає. Це пов’язано з тим, що туризм набирає все більшого значення для міжнародних зв’язків, є стимулом для пожвавлення економічного стану країн і окремих регіонів. Міжнародний туризм є постійним джерелом для поповнення валютних надходжень и державного бюджету. Туризм виступає стабілізатором налагодження та укріплення стосунків між країнами, дійовим фактором підвищення престижу країни в міжнародному співтоваристві, ділових колах.

Туризм є одним з найбільш сталих складових світової економіки, яка за останні десятиріччя має стабільні (в середньому 5% на рік) темпи зростання і не зазнає коливань попиту/пропозиції, тому вважається одним з найперспективніших напрямків соціально-економічного розвитку.

У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток в скарбницю.

Вивчення туризму з наукової точки зору (у ряді інших дисциплін) з недавніх пір привернуло увагу вчених багатьох областей знань. У зв’язку з цим виникла необхідність в розробці точних визначень і термінів. Ця проблема не так проста, як здається на перший погляд. Нею щорічно займаються різні організації, включаючи Організацію Об'єднаних Націй, Всесвітню туристичну організацію, Організацію економічного співробітництва і розвитку.

Міжнародні організації постійно звертаються до теми тлумачення термінології, в основному з метою узгодження принципів міжнародної статистики. Так, в 1937 р. визначення «міжнародний турист» було дано на Конференції експертів за статистикою Ліги Націй. В 1950 р. International Union Official Travel Organization (IUOTO) — Міжнародне об'єднання офіційних туристських організацій (МСОТО), перетворений в 1975 р. у Всесвітню туристичну організацію (ВТО), уточнив визначення «турист», ввівши нові поняття: «екскурсант» і «транзитний мандрівник». При цьому було дано чітке розмежування цих категорій від категорії «турист».

Певні групові і економічні інтереси країн істотно впливають на тлумачення понять, що приймаються за основу в національних нормативних актах, регулюючих певні відносини у сфері туризму.

Туризм у сучасному уявленні - велика економічна система з різноманітними зв’язками між окремими елементами як у межах народного господарства окремої країни, так і в межах зв’язків національної економіки зі світовим господарством у цілому [3, с. 244].

Туризм — це тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без здійснення оплачуваної діяльності; [1, с. 1]

Ринок туристичних послуг задовольняє потреби населення у відпочинку та змістовному проведенні дозвілля і функціонує за загальними законами світового ринку. Він є складовою ринку послуг, його видовим компонентом.

Розрізняють наступні види туризму [14, с. 58]:

маршрутно-пізнавальний;

спортивно-оздоровчий;

діловий і конгрес-туризм;

курортний, лікувальний;

фестивальний;

мисливський;

екологічний;

шоп-туризм;

релігійний;

учбовий;

етнічний і ін.

Всесвітня рада з туризму і подорожей вказала на наступні характеристики сучасного туризму:

1) це найбільша індустрія світу, що має приблизно 3,5 $ трильйона оборотного капіталу, яка включає такі компоненти як:

a) Подорожі (круїзи, автобуси, літаки, автомобілі, залізниці);

b) Помешкання (готелі і мотелі, конференції, виставки, зустрічі);

c) харчування (ресторани, кафе, бари);

d) відпочинок і дозвілля (ігри, парки, розваги, атракціони);

2) провідний платник податків;

3) працедавець 127 млн. людей, тобто приблизно 15% зі всіх працюючих;

4) найпрогресивніша галузь не тільки європейської, але і світової економіки.

У останні 20 років середньорічні темпи зростання числа прибуттів іноземних туристів в світі становили 5,1%, валютних надходжень — 14%. Згідно з даними всесвітньої туристичної організації, в 1995 році в світі було зареєстровано 576 мільйонів прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму досягло 372 мільярди доларів (без урахування надходжень від міжнародного транспорту). Загалом об'єми валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 1995 рік виросли в 144 рази.

По прогнозах експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму буде продовжуватися і далі. За прогнозами ВТО, в XXI столітті очікується туристичний бум: кількість подорожуючих у світі до 2020 року зросте до 1,6 млрд. чоловік за рік, що означає збільшення туристичних прибуттів у 2,4 раза порівняно з 2000 роком.

На промислово розвинені країни доводиться понад 60% всіх прибуттів іноземних туристів і 70−75% поїздок, що здійснюються в світі. При цьому на частку ЄС доводиться біля 40% прибуттів туристів і валютних надходжень.

Туристична діяльність в розвинених країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави. У 1995 році США від реалізації туристичних послуг іноземним громадянам отримали 58 млрд $, Франція і Італія — по 27 млрд $, Іспанія -25 млрд $

Розглядаючи підсумки 2000 року, ВТО відзначає, що найбільша кількість туристів відвідує Європу — 57,7%. Це й зрозуміло, бо в жодній іншій частині світу на досить невеликому просторі не знайти такого різноманіття ландшафтів, культур, історії та народів. Унікальний європейський туристичний продукт робить Європу визнаним лідером ринку у сфері туризму та подорожей. Майже всі регіони світу продемонстрували значне зростання обсягів туризму, але особливо вражаючих результатів досяг, як і передбачалось, Азіатсько-Тихоокеанський регіон, де кількість подорожуючих зросла на 15%. Ще 16,7% подорожують Північною Америкою, 3,2% - Латинською Америкою, 3,4% - приїздять на Близький Схід, 1,8% - в Африканські країни, 1,7% - в Австралію.

Якщо проаналізувати діяльність туристичної сфери всіх країн світу впродовж останніх десяти років і визначити лідерів по залученню туристів у свою країну, розташувавши їх по місцях за підсумками роботи в 2000 році, то таблиця буде мати такий вигляд:

Таблиця 5. П’ятнадцять країн-лідерів по міжнародних туристичних прибуттях Традиційними лідерами Старого світу залишились Франція, Іспанія та Італія. Значні темпи зростання демонструють США (8,7% в порівнянні з 1999 p.). Вийшов у лідери і Китай, який з 12-го місця в 1990 році перемістився на 5-те у 2000 році (табл. 5).

Таким чином, визначивши лідерів з приймання іноземних туристів, можна впевнено констатувати той факт, що саме в цих країнах найбільший вплив на економіку мала туристична індустрія. Надходження валюти в% розподіляються так: в європейські країни — 62,4%, країни Північної Америки — 16,4%, Латинської Америки -11,7%, африканські країни — 2,5%, Ближній Схід — 2,5%, Азію та Австралію — 4,5%. В багатьох країнах світу туризм є однією з найбільш пріоритетних галузей, внесок у валовий національний дохід яких складає 20−45%, а надходження від іноземного туризму є основним джерелом отримання валюти. Туристичний бізнес стимулює розвиток інших галузей господарства, таких як будівництво, зв’язок, харчова промисловість, сільське господарство, торгівля, виробництво товарів народного споживання та інші. Цей бізнес приваблює підприємців з багатьох причин: невеликі стартові інвестиції, зростаючий попит на туристичні послуги, високий рівень рентабельності та мінімальний термін окупності витрат.

В Україні туристичний бізнес розвивається з переважною орієнтацією на виїзд. Переважну більшість діючих у нас туристичних фірм вважають за краще займатися напрямом своїх співвітчизників за рубіж, і лише невелика їх частина працює на залучення гостей в Україну — тобто все робиться так, що капітал від тур. бізнесу попливе за рубіж.

Україна на ринку міжнародного туризму виступає як країна-генератор туристичних потоків, хоча потік іноземних туристів до нашої країни постійно зростає. Протягом 6 місяців Україну відвідали 9,5 млн. в'їзних (іноземних) туристів, що на 27% або майже на 2,0 млн. осіб більше, ніж за аналогічний період 2006 року. Турпотік українців, що виїжджали за кордон у І півр. 2007 р. збільшився за рахунок поїздок з організованого туризму та приватних подорожей, порівняно з І півр. 2006 р. на 6% або на 467,9 тис. осіб та становив 8,3 млн. осіб.

Спостерігаються позитивні зрушення на національному ринку туристичних послуг, які позначені зростанням обсягів діяльності на внутрішньому ринку і зростанням потоку іноземних відвідувачів, помітною також є тенденція перевищення в'їзного потоку над виїзним у структурі міжнародного туризму.

Незважаючи на широку «географію» туристів, які приїжджають до нашої країни, їх переважну частину (50%) складають туристи з країн СНД. (Табл. 6)

Таблиця 6. Структура в'їзного турпотоку за країнами походження

Слід відмітити певне зростання темпів виїзного туризму і його мотиваційний та географічний перерозподіл, що позитивно характеризує зміни на національному туристичному ринку. Основними партнерами країни на ринку зарубіжного туризму залишаються країни-сусіди, до яких спрямовані як туристичні, так і транзитні поїздки: Росія, Польща, Молдова, Білорусія. (Табл. 7)

Таблиця 7. Рейтинг 10 головних країн за відвідуванням України

Запровадження візового режиму у відносинах із Словаччиною позначилось зменшенням виїзного потоку за рік. Відпрацьовується механізм роботи візового режиму з Польщею та Угорщиною, які з 1.05.2004 р. стали членами Європейського Співтовариства.

При цьому частина іноземних туристів, які подорожували в туристичних групах, є досить незначною — лише 3.4%. Більшість громадян, які, за існуючою класифікацією, розглядаються як іноземні туристи, фактично такими не є, а відвідують Україну зі службовими або приватними цілями (і в тому числі для ведення приватного бізнесу). Це водночас є яскравим свідченням недостатності розвитку в Україні організованого туризму (рис. 5).

Рис. 5

На ринку іноземного (в'їзного) туризму також спостерігається значна сезонність, «пік» якої припадає на липень-серпень, оскільки основною метою приїзду в Україну іноземних туристів є рекреація і відпочинок (понад половину всіх відвідувань) та бізнес (майже 32%). Водночас зростає чисельність туристів, які прибувають з курортно-лікувальною та спортивно-оздоровчою метою, хоча частка цих сегментів залишається порівняно незначною. Відповідно до мотивації потік іноземних туристів розподіляється й територіально: майже половина його спрямована на Крим, третина — до Києва, п’ята частина — до Одеської області і майже 7% - до Львівської.

Спостерігається зростання в'їзного потоку з Туреччини, країн Африки, Східної Азії та Тихоокеанського басейну, з Південної Азії, що, на жаль, свідчить не стільки про туристичну привабливість України, скільки про використання туризму як міграційного інструменту. Зменшується потік з колишніх соціалістичних країн Європи (Чехія, Словаччина, Болгарія, Угорщина), хоча майже п’яту частину обмінів становить прикордонний обмін.

Зростає значення України як транзитної держави і це позначається на кількості одноденних відвідувачів, чисельність яких протягом останніх років стабільно росте, перевищуючи 50% всіх відвідувань. Особливо зріс транзитний потік через Україну з країн СНД (Туркменістану, Таджикістану, Росії, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану).

Туристична політика України на ринку міжнародного туризму базується на активній маркетинговій стратегії, спрямованій на стимулювання іноземного туризму шляхом створення позитивного туристичного іміджу країни як країни безпечного та комфортного перебування. З цією метою вводиться спрощення візових формальностей, розбудовується індустрія туризму та підвищується відповідно до європейських стандартів якість обслуговування.

Розвиток внутрішнього туризму визначено Державною програмою розвитку туризму до 2010 р. як пріоритетний напрям туристичної діяльності і за останні три роки намітилась тенденція до зростання внутрішнього туризму та екскурсійної діяльності.

Змінюється мотиваційна структура туристичних подорожей українців за кордон — провідне місце займають поїздки приватного туризму. (рис. 6)

В ритмі виїзних потоків можна прослідкувати наявність двох «гарячих» сезонів — яскраво вираженого літнього та менш вираженого зимового.

Рис. 6

Потоки зарубіжного туризму замикаються переважно в межах СНД та Євро Союза (Табл. 8), хоча їх географія постійно розширюється: якщо у 1997 р. українці відвідали 62 країни, то у 2006 р. — 168.

Таблиця 8. Структура виїзного турпотоку за країнами походження

Серед регіонів Європи постійно популярні країни Західної Європи (особливо Франція, Німеччина, Велика Британія, Австрія, Швейцарія) та Середземномор’я (Італія, Іспанія, Туреччина, Єгипет,). Водночас зростають, завдяки активній ринковій політиці країн-партнерів, туристичні потоки до країн Східного Середземномор’я (особливо на Кіпр) та Північної Африки (Єгипет, Туніс, Марокко). Але найпопулярнішими за різною метою залишаються найближчі країни Росія та Польща. (табл. 9)

Таблиця 9. Рейтинг 10 головних країн за відвідуванням українцями

Національний туристичний ринок України належить до реформованого типу і є ринком країни перехідної економіки з середнім рівнем соціально-економічного розвитку, що формує ринкові структури та індустрію туризму відповідно до макрорегіональних (європейських) стандартів. Сучасний етап характеризується відносно незначною участю у світовому туристичному процесі і переважанням експорту туристичних послуг.

Туризм, згідно Закону України «Про туризм» (1995 р.) визнаний одним з пріоритетних напрямків розвитку господарства країни, що визначає державну увагу і проведення стимулюючої державної туристичної політики, спрямованої на розбудову індустрії туризму відповідно до європейських стандартів. Інституційно-організаційна підсистема індустрії туризму країни знаходиться в стадії перманентного реформування, що значно ускладнює проведення послідовної туристичної політики і не стимулює розвиток інвестиційного процесу. Державну туристичну політику на ринках міжнародного та внутрішнього туризму впроваджує Державна туристична адміністрація України шляхом координації інтересів державних і місцевих органів влади, некомерційних організацій та комерційних суб'єктів ринку. Розбудовується система підготовки кадрів для туризму і координуються зусилля в цьому напрям.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні економічної рівноваги та історико-культурної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристсько-рекреаційних зон, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, м. Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки.

Розуміють значення туризму для економіки в Карпатах керівника облдержадміністрації. Тут розглядають туризм, як один із своїх стратегічних пріоритетів. Щоб популяризувати туристичні Карпати і вести маркетинг цієї галузі держадміністрації та туристична громадськість Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської та Чернівецької областей разом із приватним сектором туризму, за підібраними програмами TACIS Європейського Союзу створили окрему виконавчу організацію — Раду з туризму Карпатського регіону.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистих контактів зростає. Міжнародний туризм в світі надто не рівномірний, що пояснюється насамперед різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Найбільший розвиток міжнародний туризм отримав в західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% доводиться на Америку, менше за 10% - на Азію, Африку і Австралію разом взяті.

Всесвітня організація по туризму в своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія) і країни що є, в основному, що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія).

Подібний розвиток міжнародних туристичних зв’язків спричинив створення численних міжнародних організацій, сприяючих поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані установи системи Організації Об'єднаних Націй (ООН), організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні комерційні, національні і регіональні організації по туризму.

Згідно з Статутом ВОТ, цілями її діяльності є заохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення світу, добробуту, поваги і дотримання прав людини незалежно від раси, підлоги, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються в області туризму.

ВОТ прийняла ряд декларацій в області міжнародного туризму, серед яких:

— Манильска декларація про туризм в світі (1980);

— Документ Акапулько (1982);

— Хартія по туризму і Кодекс поведінки туриста (Софія, 1985);

— Гаагська декларація по туризму (1989).

До числа організацій ООН, що займаються питаннями розвитку міжнародного туризму епізодично, відносяться:

* Конференція ООН про туризм і подорожі, економічної і соціальної Рада (ЭКОСОС);

* Комітет ООН із питань утворення, науки і культури (ЮНЕСКО);

* Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ);

* Міжнародна асоціація транспортної авіації (ІАТА).

Україна — дійсний член ВТО з 1997 року і член виконавчої Ради ВТО з 1999 року. З 1998 Київський інститут туризму, економіки і права, готельний комплекс «Дніпро» та Київська міська державна адміністрація — члени Ділової ради ВТО.

2.3 Регулювання світового ринку послуг

Нині міжнародний ринок послуг є надзвичайно динамічною сферою, яка відіграє значну роль в економічному розвитку багатьох країн світу. Такий важливий сегмент міжнародних торговельних відносин, не міг лишатись не врегульованим на світовому рівні.

В умовах глобалізації економіки діюча система регулювання ринку послуг функціонує на декількох рівнях, а саме: на національному, галузевому, регіональному і глобальному, для кожного з яких характерна наявність ряду специфічних організацій.

На національному рівні - це держава. Держави різними засобами обмежують і регулюють міжнародну торгівлю послугами.

До таких засобів належать:

1. Обмеження на пересування людей і на їхнє право здійснювати фахову практику за кордоном.

2. Податкові норми і правила переказу валюти за кордон, що на практиці призводить до відсутності іноземних джерел послуг.

3. Обмежувальна практика ліцензування або сертифікації, наприклад, ліцензування телевізійних станцій або надання іноземним літакам права приземлятися на своїй території.

4. Обмеження на створення іноземцями підприємств з надання послуг.

5. Існування монополій на надання певних послуг, визнаних державою, а іноді навіть здійснюваних нею.

6. Заборона державним органам закуповувати іноземні послуги

7. Обов’язкові вимоги використовувати місцеві підприємства з надання певних послуг.

8. Заборона передавати у власність іноземцям приміщення, устаткування та інші необхідні для надання послуг об'єкти.

9. Неофіційна, але дуже ефективна бюрократична протидія роботі іноземних (або контрольованих іноземцями) підприємств, що надають послуги.

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв’язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер. З одного боку, державне регулювання сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій та надання пільг, а з іншого — обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.

Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого — може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм — за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Спеціалізовані міжурядові організації, такі як ВТО (Всесвітня туристична організація), зосереджені на регулюванні послуг у рамках окремих галузей. Якщо, наприклад, у рамках ИКАО здійснюється уніфікація правил польотів і експлуатації повітряного транспорту, аеродромів, аеронавігаційних засобів, то Всесвітня туристична організація визначає норми і стандарти змісту готелів, ресторанів і т.д.

Досить розповсюдженими, особливо в середині 80_х років, були обопільні умови. Так, наприклад, американо-канадська угода про вільну торгівлю приділило велику увагу регулюванню інвестицій у сфері послуг. Окремі угоди були укладені в сфері туризму, послуг, комунікацій, ЕОМ. Близьким по змісту виявилася угода США з Ізраїлем.

На регіональному рівні регулювання ринку послуг, як правило, здійснюється в рамках інтеграційних регіональних угод. У ЄС, наприклад, зняті обмеження на взаємну торгівлю товарами і послугами.

У глобальному плані регулюванням торгівлі послугами донедавна займалося Генеральне угода з тарифів і торгівлі, створене спочатку для регулювання світової зовнішньої торгівлі. Однак у другій половині 80_х років сфера діяльності цієї організації була розширена з ініціативи США, що є найбільшим постачальником послуг на світовий ринок; з 70_х років питання торгівлі послугами стали офіційним предметом переговорів у рамках ГАТТ.

Основна ідея пропозиції США полягала у тому, щоб у регулюванні послуг використовувати того ж правила, що вироблені стосовно товарів: не дискримінація, національний режим, транспарентність (гласність і єдність прочитання законів), незастосування національних законів на шкоду іноземним виробникам. На шляху здійснення цієї програми, однак, стоять серйозні проблеми, пов’язані насамперед з тим, що оскільки споживання послуги і її виробництво здійснюються практично одночасно, те регулювання умов виробництва послуг означає регулювання умов інвестування.

В галузі інвестування ГАТТ використовує національний режим стосовно іноземних фірм, тобто надає їм того ж права, що і національним виробникам. На практиці це означає, що США, проводячи де регулювання свого ринку послуг, зобов’язані не пред’являти аналогічних вимог до своїх партнерів, що зберігають пільговий режим для власних національних (як правило, державних) фірм. Таке положення, наприклад, склалося в канадсько-американських відносинах в області транспорту. Провівши на початку 80_х років де регулювання в галузі транспорту, США зштовхнулися з такою ситуацією, коли американські компанії виявилися змушеними конкурувати з іноземними на своєму ринку, практично не маючи виходу на канадський, де існувала державна монополія.