Практична реалізація основних напрямів профілактичної діяльності щодо ВІЛ/СНІДу в молодіжному середовищі

Вступ Сучасна наука розглядає здоров’я особистості як складній феномен глобального значення, котрий містить філософський, соціальний, економічний, біологічний, медичний аспекти і виступає як індивідуальна й суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем, яке, у свою чергу, постійно змінюється. Тобто, за сучасними уявленнями, уже не розглядається як суто медична проблема. Більше того, вважається, що комплекс медичних аспектів становить лише малу частину феномена здоров’я. Так, узагальнені підсумки численних наукових досліджень залежності здоров’я особистості від різних чинників впливу доводять, що рівень розвитку й стану системи охорони здоров’я у будь-якому суспільстві зумовлює, в середньому, лише близько 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на умови зовнішнього середовища (близько 20%), на спадковість (близько 20%) і найбільша — на спосіб життя (50%). За оцінкою медиків, практично здоровими закінчують школу лише 5−7% учнів. Останніми роками відбувається активний процес зменшення віку курців. Вже до 18 років 82% юнаків та 72% дівчат мають досвід куріння, що не може не впливати на стан їхнього фізичного здоров’я та розвитку. Поступово зростає офіційно зареєстрований рівень споживання алкоголю. Тільки з 1995 по 2004 рр. кількість спожитого алкоголю на душу населення виросла на 88%, тобто майже удвічі. Основні причини, які приводять до поширення шкідливих звичок є: просто зацікавленість, пропозиції друзів та бажання розслабитись.

Дослідження останніх років показали, що середній вік в якому відбувається перший сексуальний контакт у юнаків — 16,5 років, а у дівчат — 17 років. Саме ранній початок статевого життя підвищує ризик зараження інфекційними хворобами. За останні роки спостерігається невтішна тенденція зростання вживання наркотичних речовин, оскільки з більш ніж 90 тис. зареєстрованих споживачів наркотиків 6 тис. — неповнолітні. Поширення наркоманії підвищує загрозу ураження ВІЛ-інфекцією та захворювання на СНІД. Переважна більшість ВІЛ-інфікованих — молодь, відбувається зростання кількості ВІЛ-інфікованих підлітків. Здоров’я дітей — основа розвитку держави. Тому саме соціальні аспекти збереження здоров’я мають істотно більше значення в дитинстві, ніж у подальших вікових групах.

Урядом нашої держави серед пріоритетних напрямів у профілактиці ВІЛ/СНІДу визначена інформаційно-просвітницька робота з дітьми і молоддю. Як було зазначено, саме на цій категорії населення потрібно ставити основний акцент. Тому увагу в такій роботі школа і вчитель мають зосереджувати на формуванні в молодого покоління здорового способу життя, системи високих життєвих цінностей, як одного з пріоритетних напрямків виховної роботи школи у відповідності до концепції національного виховання. Вивченням явища профілактики ВІЛ/СНІДу в учнівському та молодіжному середовищі займалися такі сучасні вітчизняні вчені: О. Балакієва, Д. Варивончик, О. Ганюков, Г. Говорун, Л. Гриценюк, І. Звєрєва, М. Зимівець, В. Лях, В.Петрович. Зважаючи на теоретичну та практичну значущість даної проблеми, темою дослідження виступають:, Зміст, форми і особливості профілактики ВІЛСНІД молодіжному середовищі" Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та практичному застосуванні різних форм і методів профілактики ВІЛ/СНІДу в загальноосвітніх інституціях. Завдання дослідження: — вивчити соціально-психологічні причини поширення ВІЛ-інфекції серед шкільної молоді; - структурувати та систематизувати інформацію про новітні стратегії, форми та методи соціальної роботи з профілактики ВІЛ/СНІД в учнівському та молодіжному середовищі; - аналізувати та розкрити сутність освіти «рівний-рівному», як методу навчання навикам здорового способу життя; - вивчити основні ази профілактичної діяльності в системі соціальних служб та благодійних фондів.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВІЛ-СНІДу В МОЛОДІЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

захворювання снід молодіжний профілактика

1.1 Соціальна профілактика негативних явищ як напрям соціальної роботи з молоддю На сучасному етапі розвитку українського суспільства особливої актуальності набуває ввесь комплекс проблем, пов’язаних з соціальним здоров’ям людини, яке являється результатом певного етапу соціалізації і предметом подальшого особистісного росту та розвитку. Перехідний період у розвитку України призвів до зміни моральних загальноприйнятих норм і цінностей. Українське суспільство напряму зіштовхнулось з проблемою пошення шкідливих звичок в молодіжному середовищі, що є результатом швидких темпів розповсюдження захворювання ВІЛ-СНІДу. Дана проблема потребує невідкладного втручання державних соціальних служб, установ та інституцій щодо попередження поширення негативних явищ у молодіжному середовищі. Тому провідним напрямом в даній ситуації є профілактична робота.

Профілактика (у пер. з грецької — попередження) є складовою частиною будь-якої діяльності. Вона включає комплекс заходів, які повинні попередити погіршення стану об'єкта діяльності й виникнення проблем. Особливо профілактика є актуальною щодо соціальних проблем та негативних соціальних явищ, запобігти яким часто простіше, ніж подолати їх негативні наслідки.

Соціальний педагог у своїй роботі застосовує такі види профілактики, як:

— психолого-педагогічна профілактика — це система запобіжних заходів,

зв’язаних з усуненням зовнішніх причин, факторів і умов, що викликають ті чи інші недоліки в розвитку дітей. Здійснюється на тлі загальної гуманізації педагогічного процесу. Однак, досить часто порушуються елементарні права дитини, що передбачає включення в профілактичну роботу систему заходів для соціального захисту дитинства;

— соціально-педагогічна профілактика — це система заходів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку дітей і підлітків і сприятливих проявів різних видів її активності;

— соціальна профілактика — діяльність, спрямована на попередження виникнення та розвитку негативних соціальних явищ, соціальних проблем і проблем особистості. Вона передбачає виявлення, усунення або нейтралізацію соціальних і психологічних чинників, що призводять до появи та загострення проблеми. Профілактика є одним з основних напрямів соціальної роботи й здійснюється як складовий елемент роботи з окремим випадком, як самостійна діяльність.

Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля.

Метою соціальної профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі є створення умов для уникнення чи подолання проблем, для повноцінного розвитку і життєдіяльності молодих людей та задоволення ними своїх потреб у такий спосіб, що не призводить до негативних наслідків.

Об'єктом (цільовими групами) профілактики виступають як окремі особи, соціальні групи, верстви населення, котрі страждають або можуть постраждати від проблем та негативних явищ, так і ті, що своїми діями, поведінкою, способом життя спричинюють проблеми, а також особи, соціальні групи і організації, від дій яких залежить подолання причин негативних явищ та їх наслідків.

Загальна профілактика охоплює широкі верстви не лише дітей та молоді, але й суспільства в цілому. Метою її є подолання загальних, універсальних причин негативних явищ. Спеціальна профілактика спрямовується на ті групи дітей і молоді, які знаходяться в особливих умовах, що збільшують ризик виникнення та загострення проблеми (групи ризику). Індивідуальна профілактика спрямовується на окрему особистість і має на меті подолання специфічних для неї чинників проблем.

Залежно від того, на якому етапі розвитку негативного явища та його впливу на представників цільової групи відбуваються профілактичні заходи, виділяють такі види профілактики:

? первинну профілактику — діяльність, спрямовану на попередження виникнення певного негативного явища та проблем, пов’язаних із ним, в середовищі певних груп дітей, підлітків та молоді;

? вторинну профілактику — діяльність, спрямовану на попередження загострення негативних явищ та їх наслідків серед дітей та молоді, які вже зазнали цього негативного впливу (наприклад, серед таких, яким властиві певні захворювання, котрі відрізняються ризикованою, адиктивною чи девіантною поведінкою);

? третинну профілактику — роботу, спрямовану на попередження рецидивів проблеми чи негативного явища в осіб, які постраждали від них і проходять реабілітацію (наприклад, лікуються від наркотичної залежності, відбули покарання за скоєний злочин тощо).

Розрізняють загальну та спеціальну профілактики. Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спря-мованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (профілактика, спрямована на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків). Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ в поведінці людей (профілактика наркозалежної поведінки, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо).

Соціальна профілактика негативних явищ може здійснюватись на рівні всього суспільства, окремого регіону, макросередовища (макрорівень), окремої соціальної групи, установи, організації, мікросередовища (мікрорівень), окремого індивіда (індивідуальний рівень). Профілактична робота на макрорівні реалізовується у вигляді комплексних профілактичних програм, компаній у засобах масової інформації, масових заходів, координованої діяльності мережі установ та організацій. На мікрорівні профілактика здійснюється у вигляді спеціальних програм, заходів і окремих дій в межах установ, організацій та за місцем проживання. Індивідуальний рівень профілактики — робота, що проводиться спеціалістами та волонтерами з окремими особами.

Суб'єктами профілактики негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі виступають як спеціально створені організації, фахівці, так і будь-яка установа, окремі особи, зацікавлені у попередженні й подоланні проблем і наділені необхідними для цього ресурсами. Так, профілактикою негативних явищ у молодіжному середовищі займаються установи освіти, охорони здоров’я, правоохоронні органи, соціальні служби для молоді та громадські організації. Проте профілактика буде ефективною лише тоді, коли об'єкт профілактичного впливу (діти і молодь) сам виступить суб'єктом профілактики. Отже, необхідною умовою соціальної профілактики є комплексність і координованість дій всіх суб'єктів профілактики на всіх рівнях, залучення до попередження проблем представників цільових груп.

Основними формами організації профілактичної діяльності є профілактичні програми та профілактичні заходи. Профілактичний захід — спеціально організована взаємодія виконавців профілактичної роботи (фахівців або волонтерів) і представників цільової групи, спрямована на попередження соціальної проблеми чи подолання окремих її чинників. Профілактична програма — спеціально розроблений комплекс (система) заходів, спрямованих на попередження конкретної соціальної проблеми (або декількох пов’язаних між собою проблем). Профілактичні програми дозволяють у повному обсязі реалізувати технологію комплексної соціальної профілактики. Як правило, програмою передбачаються дії у різних напрямах профілактики та залучення до її реалізації фахівців різних спеціальностей, співпрацю установ та організацій, що зацікавлені у попередженні проблеми. Окремі профілактичні заходи дозволяють вплинути на обмежену кількість чинників проблеми. Здебільшого вони будуть ефективні лише у комплексі з іншими заходами у процесі реалізації профілактичної програми. Організовувати профілактичну роботу лише у формі окремих, не пов’язаних між собою заходів доцільно тоді, коли причини проблеми носять поверховий характер, не пов’язані зі світоглядом і способом життя цільової групи, а їх усунення не потребує значних змін соціального середовища.

Історично склалися кілька стратегій і моделей профілактики негативних явищ. Стратегії профілактики — це загальні підходи до визначення основних цілей профілактики певної проблеми і шляхів їх досягнення. Стосовно негативних явищ у молодіжному середовищі можна виділити такі стратегії:

1. Стратегія боротьби (усунення негативного явища, проблеми, їх ризиків та наслідків). Проблема чи явище визнаються однозначно негативними і неприпустимими; профілактика спрямована на їх недопущення.

2. Стратегія нормалізації (обмеження ризику, негативного впливу проблеми чи явища). Негативне явище, проблема визнаються небажаними, але припустимими (принаймні частково, за певних обставин); профілактика спрямовується на недопущення (обмеження) їх негативних наслідків. Моделі профілактики на основі певних наукових чи побутових уявлень щодо природи проблеми (негативного явища) визначають мету, зміст і методи її профілактики. У межах стратегії боротьби можна виділити такі моделі профілактики негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі:

1. Модель стримування (репресивна модель). Вона базується на уявленні про схильність дітей, підлітків та молоді до всього поганого. Профілактика зводиться до заборони певних дій і видів поведінки дітей та молоді, обмеження їх особистої свободи (заборона відвідувати певні місця, займатися «шкідливою» діяльністю, читати певні книги чи дивитися телепрограми тощо). Основні методи — вимоги, розпорядження, вказівки, контроль і покарання. 2. Модель залякування. Як і попередня, базується на уявленні про схильність дітей та молодих людей до негативної, ризикованої поведінки, яка надає особливе задоволення. Робота проводиться у формі лекцій, бесід, кіно і відео лекторіїв, демонстрації документальних і художніх фільмів, соціальної реклами. Модель ефективна при роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Підлітки і молодь, особливо ті, хто вже має досвід негативної поведінки, таку інформацію часто сприймають як тенденційну і не довіряють їй.

3. Модель ствердження моральних принципів. Причини негативних явищ прибічники моделі вбачають у розбещеності певної частини молодих людей, їхньої орієнтації на негативні цінності. Профілактика за цією моделлю будується на спробі переконати молодь в аморальності, гріховності певних видів поведінки (статевого життя поза шлюбом, вживання алкоголю чи наркотиків, насилля тощо). Профілактика проводиться у формі масових акцій, зібрань, компаній у ЗМІ (серії статей, телеі радіопрограми). Модель ефективна стосовно молодих людей, орієнтованих на цінності добра, а також тих, хто легко піддається навіюванню.

4. Модель поширення фактичних знань. Профілактична робота полягає в наданні підліткам і молодим людям об'єктивної, коректної, емоційно нейтральної інформації щодо ризикованої поведінки для забезпечення можливості вільного, свідомого вибору свого способу життя. Профілактика проводиться за допомогою лекцій, бесід, дискусій, ігор, конкурсів, розповсюдження друкованих матеріалів (буклети, брошури), розміщення матеріалів у ЗМІ, навчання на рівних.

5. Модель навчання позитивній поведінці («афективного» навчання). Профілактична робота спрямована на розвиток у людини вмінь задовольняти свої потреби і вирішувати проблеми за будь-яких обставин позитивним чином. Профілактика проводиться за допомогою ігор, тренінгів, індивідуальних і групових консультацій, психотерапії, розповсюдження профілактичної літератури, створення телеі радіопрограм, навчання на рівних.

6. Модель формування здорового способу життя. Профілактична робота за цією моделлю спрямована на формування у дітей і молоді цінностей повноцінного життя і здоров’я, розвиток вмінь і навичок, на створення умов для ведення здорового способу життя. Основними методами профілактики виступають соціальна реклама, тренінги, робота спортивних, туристичних клубів та секцій, творчих гуртків.

7. Радикальна модель (модель соціального впливу). Побудована на уявленні про те, що саме суспільство провокує і посилює негативні явища у молодіжному середовищі. Основними засобами протидії негативним явищам виступають заборона чи обмеження шкідливої реклами (наприклад, тютюнових і алкогольних виробів), демонстрації викривлених сексуальних стосунків та насильства в ЗМІ, впровадження законодавства, яке захищало би права громадян на ведення здорового способу життя тощо.

До стратегії нормалізації можна віднести такі моделі:

1. Модель контрольованого впливу. Вона виходить з уявлення про те, що є певні межі, залишаючись в яких будь-яка поведінка людини не призведе до шкідливих наслідків. Профілактика передбачає лібералізацію законодавства та інформування населення щодо безпечних норм, навчання самоконтролю.

2. Модель зменшення шкоди. Метою профілактики виступає зниження ризику негативних наслідків від небезпечного способу життя як для самих молодих людей, яким він властивий, так і для оточуючих, без спроби змінити сам спосіб життя. Основними засобами зменшення шкоди є навчання більш безпечній поведінці, забезпечення запобіжними засобами (наприклад, презервативами, одноразовими шприцями), психологічна допомога і підтримка. Робота проводиться за допомогою інформування, консультування, навчання на рівних, створення груп самодопомоги. Модель зменшення шкоди ефективна лише для вторинної профілактики у середовищі осіб, які вже ведуть стійкий небезпечний спосіб життя. Переважна більшість стратегій і моделей ефективні для роботи з окремими категоріями дітей та молоді і для вирішення окремих завдань профілактики. Вони доповнюють одна одну, і тому можливе використання їх елементів у межах комплексної профілактичної програми.

Отже, соціальна профілактика — робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров’я дітей та молоді та запобігання такому впливу. Соціальна профілактика ґрунтується на виявленні несприятливих психо-біологічних, психолого-педагогічних, соціальних умов, що зумовлюють відхилення в психічному та соціальному розвитку молоді, в її поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності й дозвілля.

1.2 Загальні відомості про ВІЛ-СНІД як захворювання Відповідно до визначення Всесвітньої Організації з охорони здоров’я ВІЛ/ СНІД — це вірусна хвороба, що перешкоджає боротьбі організму проти інфекцій і ракових захворювань. Інфіковані ВІЛ люди легко піддаються опортуністичним (викликаються мікроорганізмами, які, як правило, не є патогенними) і загрозливим для життя хвороб. Ці хвороби найчастіше лікуються, однак успішних способів вилікування цих хвороб в умовах імунної недостатності, дотепер немає. Вперше інформація про СНІД (синдром набутого імунодефіциту) з’явилася в американській науковій літературі в 1981 р. Лікарі в Нью-Йорку й Лос-Анджелесі виявили в групи хворих незвичайну форму саркоми Капоші, а в іншої групи — рідку злоякісну форму пневмоцистної пневмонії. Захворілими були чоловіки-гомосексуалісти. До кінця 1981 р. таких хворих було зареєстровано вже більше ста. У багатьох з них був виявлений дефіцит клітинного імунітету. Надалі група ВІЛ-інфікованих збільшилася за рахунок, хворих, яким неодноразово переливали кров, наркоманів, що вводили наркотики за допомогою шприців.

В 1983 р. ученими у Франції й у США був виділений вірус ВІЛ, що викликає СНІД. Було встановлено, що він передається через рідкі середовища організму: кров, сперму, піхвовий секрет, материнське молоко. Дослідження показали, що вірус імунодефіциту втримується також у клітках мозку й спинномозкової рідини. Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) відноситься до сімейства ретровірусів, (повільних вірусів). У цей час виділяють два типи вірусу — ВІЛ-1 і ВІЛ-2, що розрізняються по своїх структурних й антигенних властивостях. Що ж стосується сприйнятливості людей до ВІЛ, то за всім даними вона загальна. Іншими словами, генетично обумовленою несприйнятливістю до цього вірусу жодна людська раса не володіє. ВІЛ має підвищену здатність до мутацій, що може приводити до появи нових штамів, стійких до наявних противірусних препаратів. ВІЛ надзвичайно чутливий до зовнішніх впливів. Він гине при використанні всіх відомих дезінфікуючих засобів навіть у незначній концентрації й губить активність при нагріванні вище 56 °C у плин 30 хвилин, а при кип’ятінні - через одну хвилину. Згубними для ВІЛ є такі фактори, як сонячне й штучне ультрафіолетове випромінювання, а також всі види іонізуючого випромінювання. Є дані про те, що ВІЛ губить активність під впливом захисних ферментів, що втримуються в слині й поті. У той же час ВІЛ у деяких природні для нього ситуаціях виявляв тенденцію до відносно тривалого виживання. Інфікування ВІЛ відбувається при паданні інфікованого матеріалу або на слизові оболонки, або на пошкодженну шкіру людини. Також можливо внутрішньоутробне зараження плоду від інфікованої матері.

З огляду на те, що ВІЛ розмножується в лімфоцитах та інших клітинах організму, він міститься практично в усіх біологічних рідинах (крові, лімфі, виділеннях статевих органів, спермі, мочі, сльозі, слині, поті, а також у грудному молоці). Проте його кількість там не однакова. В поті, слині та сльозі його присутність незначна, і тому з ними вірус не передається. Отже, ані кашель, ані чхання ВІЛ-інфікованої людини не загрожує іншим бути зараженими ВІЛ, користування спільним посудом, лазнею, туалетами або ваннами, роздягальнями та спортивними залами також безпечно. Без страху заразитися, можна обійматися, штовхатися і торкатися один одного. Перші випадки ВІЛ-інфекції в Україні були зареєстровані в 1987 р., коли почалися дослідження населення на антитіла до ВІЛ. На кінець року було виявлено 6 ВІЛ-інфікованих громадян України і 75 іноземців, які, відповідно до чинного тоді законодавства, підлягали депортації. Щорічні числа зареєстрованих ВІЛ-інфікованих іноземних громадян до 1994 року мали чітку тенденцію до зниження, а громадян України коливалися від 6 до 40. Поширення ВІЛ до 1994 року (включно) можна характеризувати як повільне. Домінуючим шляхом передачі був статевий, переважно гетеросексуальний. Співвідношення виявлених ВІЛ-позитивних чоловіків і жінок було практично рівним. Усього за цей період зареєстровано 183 ВІЛ-інфікованих громадян України.

Наприкінці 1994 року були виявлені перші випадки ВІЛ-інфекції серед ін'єкційних споживачів наркотиків, які мешкали у м. Миколаєві. На початку 1995 р. було повідомлено про реєстрацію ВІЛ-позитивних споживачів наркотиків у м. Одесі. В подальшому кількість зареєстрованих ВІЛ-позитивних споживачів наркотиків стала збільшуватись в геометричні прогресії. В епідемічний процес залучалися представники цієї уразливої групи з інших областей, і в 1997 р. не залишилося жодного регіону країни, де б не були зареєстровані випадки ВІЛ-інфекції за даними статистики найбільшу кількість ВІЛ-інфікованих було офіційно зареєстровано в 1997 р. (8934 осіб). За останні роки продовжується поширення ВІЛ-інфекції в Україні. Порівняно з 2000 р. показник захворюваності на ВІЛ в 2001 р. збільшився з 12,5 до 14,2 на 100 тис. населення. Секретар Ради національної безпеки і оборони України Андрій Клюєв, коментуючи внесення Кабінетом міністрів до парламенту двох законопроектів, які стосуються співпраці України з Глобальним фондом з боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, заявив, що кількість хворих на СНІД в Україні збільшується з кожним роком. Станом на початок 2012 року на диспансерному обліку перебувало понад 120 000 носіїв ВІЛ та майже 19 000 хворих на СНІД. Однак, за оцінками експертів, загальна кількість хворих значно перевищує офіційно зареєстроване. Секретар РНБО заявив, що за останні 25 років від СНІДу померло майже 25 000 українських громадян. У той же час Клюєв зазначив, що «рівень хворих перевищує епідемічний поріг в 2−3 рази. Це неприпустимо». Поширення ВІЛ-інфекції у регіонах України нерівномірне. Найбільше уражені регіони, розташовані на сході і півдні країни. Важливо відзначити, що саме схід і південь України лідирують за кількістю споживачів наркотиків, а також за рівнем захворюваності на гепатит В — хворобу, що має аналогічні з ВІЛ-інфекцією шляхи передачі. Найвищий рівень захворюваності відмічається в Одеській, Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській областях, м. Севастополі та Автономній Республіці Крим від 36 до 24 на 100 тис. населення. У цьому регіоні сконцентровано 72% загальної кількості ВІЛ-інфікованих в Україні. Таким чином, розповсюдження ВІЛ/СНІДу набуло епідемічного характеру з 1995 року. І, нажаль, з роками лише набуває свого поширення.

1.3 Аналіз проблеми профілактики ВІЛ-СНІДу Одним із важливих напрямків діяльності соціального педагога в структурі соціальних служб для дітей та молоді є профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі (наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, правопорушень, ВІЛ/СНІДу). Програми профілактики негативних явищ розраховані на проведення профілактичної роботи і, передусім, серед неповнолітніх та молоді, їхніх батьків, на професійну допомогу, що надається педагогічним колективам навчальних загальноосвітніх закладів. Особлива увага приділяється молоді, схильній до адиктивної поведінки, неповнолітнім, які перебувають на обліку в кримінальній міліції, а також неповнолітнім та молоді, які засуджені умовно, з відстрочкою виконання вироку, та неповнолітнім і молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі, безпритульним та бездоглядним дітям. Основним змістом у системі соціально-профілактичної роботи є:

— соціально-педагогічна профілактика;

— соціально-психологічна допомога;

— соціальна адаптація і реабілітація.

Соціально-педагогічний характер діяльності спрямованої на попереджнння поширення ВІЛ/СНІДу активно реалізовується шляхом накопичення і удосконалення форм і методів первинної профілактики. У профілактичній роботі, як свідчить аналіз інформаційно-аналітичних та статистичних звітів спеціалісти надають перевагу масовим формам роботи. Майже кожний четвертий масовий захід (акція, фестивалі, конкурси) був присвячений питанням профілактики негативних явищ саме у молодіжному середовищі. У діяльності соціальних педагогів поширені такі масові форми роботи, як акції «Молодь — за здоровий спосіб життя», різноманітні конкурси, виставки, просвітницька робота, яка поєднує лекторії, розробку та розповсюдження інформаційно-рекламних листівок профілактичного спрямування, виступи на радіо, в телепередачах по формуванню і збереженню знань та навичок здорового способу життя, розрахованих на широкий загал молоді. Однією із найпоширеніших і ефективних форм профілактичної роботи, що досить часто використовується у практиці, залишається лекційна робота, яка наповнюється новітніми технологіями та прийомами. Під час лекцій використовуються профілактичні програми вітчизняних та зарубіжних авторів, проводяться дискусії, вікторини, рольові ігри тощо. Із метою профілактичної роботи доцільно широко використовувати також масові профілактичні акції, які можна організовувати, наприклад, під час Всесвітнього дню боротьби зі СНІДом. До проведення масових профілактичних акцій соціальні педагоги можуть активно залучати різноманітні творчі колективи, котрі посилюють інформаційні матеріали емоційними чинниками. Одночасно фахівці та волонтери організовують роздачу пам’яток, буклетів, листівок профілактичного змісту, засобів контрацепції; проводять експрес-опитування, вікторини, конкурси малюнків, плакатів, спортивні змагання тощо. Нерідко практикується надання індивідуальних консультацій спеціалістами різного профілю: психологами, юристами, медичними працівниками, соціальними працівниками тощо.

Соціально-психологічна допомога молоді надається як в індивідуальній, так і груповій формах. Спеціалісти впроваджують у практику тренінги для молоді для формування здорових навичок і норм поведінки, як чинників попередження зараження ВІЛ-інфекцією. Тренінги досить часто проводяться працівниками центрів соціальних служб дітей та молоді у період функціонування літніх чи зимових таборів, у різних молодіжних і підліткових клубах, у притулках для неповнолітніх тощо. Соціально-психологічна допомога клієнтам надається переважно через систему спеціалізованих служб центрів ССДМ: консультпункти (стаціонарні та виїзні), громадські приймальні, школи здорового способу життя, лекторії, «Телефони Довіри», пункти медико-психологічного консультування. Стаціонарні консультативні пункти створюються як на базі центрів ЦССДМ, так і на базі закладів освіти (у школах-інтернатах, соціальних гуртожитках, гуртожитках навчальних закладів), у закладах Міністерства внутрішніх справ (приймальниках-розподільниках, виховно-трудових колоніях для неповнолітніх) тощо. Виїзні консультативні пункти створюються з метою надання консультативної допомоги в містах, районах та селах, віддалених від ЦССДМ та спеціалізованих закладів соціальноїдопомоги. Такі консультативні пункти залишаються ефективною і майже єдиною формою соціальної роботи в сільській місцевості, де потребується індивідуальна і групова допомога. До роботи консультативних пунктів залучаються висококваліфіковані фахівці: юристи, наркологи, сексопатологи тощо. Основне завдання спеціалізованих пунктів медико-психологічного консультування — це надати індивідуальну допомогу молоді, яка належать до груп ризику. Залучені фахівці проводять не лише медико-психологічні консультації, а й здійснюють психокорекцію, надають різноманітні види психологічної допомоги. Однією із форм соціально-психологічної допомоги молоді з груп ризику є залучення їх до роботи в різноманітних клубах. З метою активізації цієї роботи у системі центрів ССДМ створюється мережа різного типу молодіжних клубів та об'єднань, завданням яких є вироблення у молодих учасників клубу навичок психологічної стійкості, здорового способу життя, позитивно спрямованї поведінки. Соціально-психологічна допомога фахівцями центрів ССДМ та соціальними педагогами надається і під час проведення спеціальних рейдів при виявленні бездоглядних дітей, неповнолітніх жебраків, дітей, котрі не відвідують школи, дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність чи незаконні дії з наркотичними речовинами. З таким контингентом дітей проводиться психолого-корекційна робота.

Останнім часом одним із напрямків соціальної роботи з молоддю є запровадження патронажного обслуговування сімей, чиї діти перебувають на обліку кримінальної міліції у справах неповнолітніх за епізодичне вживання алкоголю, наркотичних речовин чи за скоєні правопорушення. З батьками та дітьми проводяться індивідуальні бесіди, надається кваліфікована допомога соціальними педагогами, психологами, лікарями. Для категорії дітей та неповнолітніх та молоді, схильних до девіантної поведінки, спеціалісти центрів ЦССДМ створюють молодіжні табори соціально-психологічної реабілітації, спеціалізовані та профільні зміни тощо. Вихованці виховних трудових колоній та училищ соціальної реабілітації одержують медикосоціальну, педагогічну та інформаційну допомогу. Соціально-адаптаційне і реабілітаційне спрямування діяльності центрів ССДМ проблематиче, оскільки провести комплексну реабілітаційну роботу з молоддю, яка вживає алкогольні напої, наркотки, майже неможливо без медичного лікування. Хоча і не можна заперечувати той факт, що досвід такої роботи поступово накопичується. Найбільша увага приділяється активізації діяльності груп взаємопідтримки за програмою «12 кроків». Фахівці ЦССДМ виступили ініціаторами створення товариств, асоціацій, клубів, що сприяють соціальній адаптації молоді та неповнолітніх із груп ризику. Водночас, при деяких центрах почали створюватися терапевтичні групи соціально-психологічної реабілітації хворих на алкоголізм та наркоманію.

Переважно в профілактичній роботі по профілактиці ВІЛ/СНІДу в молодіжному середовищі центри ССДМ надають перевагу масовим та груповим формам роботи, і, на жаль, значно менше індивідуальному підходу щодо соціально-психологічної допомоги молоді.

Висновки до першого розділу На основі використаних джерел щодо теоретичного аналізу проблеми профілактики ВІЛ-СНІДу у молодіжному середовищі можна зробити висновок, що соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля. Відповідно до визначення Всесвітньої Організації з охорони здоров’я ВІЛ-СНІД — це вірусна хвороба, що перешкоджає боротьбі організму проти інфекцій і ракових захворювань. Практично ВІЛ передається при: статевих контактах, при переливанні крові та її препаратів, ін'єкціях й інших втручаннях, від інфікованої матері до плода під час вагітності (при порушеннях плаценти), проходження дитини по родових шляхах і при грудному вигодовуванні. В поті, слині та сльозі його присутність незначна, і тому з ними вірус не передається. Аналіз опрацьованої літератури дає можливість стверджувати, що потреба у протидії епідемії ВІЛ/СНІД в Україні зростає з кожним роком. Дані, які свідчать про розвиток глобальної пандемії ВІЛ-інфекції вражають. Чисельність ВІЛ-інфікованих в Україні на сьогодні вже становить близько 190 тис. осіб. ВІЛ-СНІД є реальною загрозою для здоров’я кожного, але найбільшу небезпеку вона становить для молодого покоління, тому одним із важливих напрямків діяльності соціального педагога в структурі соціальних служб для дітей та молоді є профілактика захворювання на ВІЛ-СНІД у молодіжному середовищі, як форма запобігання поширенню даної хвороби та соціальне благополуччя майбутнього покоління.

РОЗДІЛ II. ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЩОДО ВІЛ/СНІД В МОЛОДІЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2.1 Зміст та форми реалізації профілактики поширення ВІЛ/СНІДу серед молоді

Оскільки причиною поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні є наркотизація і проституція, слід активізувати інформаційну та роз’яснювальну роботу з питань здорового способу життя, профілактики раннього вживання наркотиків, хвороб, що передаються статевим шляхом. Ця робота повинна проводитись обдумано і цілеспрямовано з врахуванням вікових, психолого-фізіологічних особливостей учнів. Слід пам’ятати, що некваліфікована, необережна інформація може викликати нездорову цікавість і стати умовою виникнення бажання спробувати, наприклад, дію наркотиків. Необхідно уникати докладного пояснення суті наркотизації організму людини, увагу варто зосередити на тому, як, і з ким треба говорити про подібні захворювання. Необхідне впровадження широкої та якісної освітньо-пропагандистської кампанії, як одного з найважливіших компонентів первинної профілактики — запобігання інфікування ВІЛ, формування толерантного ставлення до людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом, розуміння та підтримки всього спектру дій суспільства у боротьбі з епідемією ВІЛ/СНІДу. Необхідно взяти до уваги такі поради:

— подаючи інформацію про ВІЛ-інфекцію/СНІД не варто обмежуватися проведенням лише окремих бесід, спеціальних лекцій тощо, така робота має стати складовою частиною різноманітних виховних заходів;

— профілактична робота по боротьбі зі СНІДом, наркоманією повинна зосереджуватися не на фіксації шкідливих наслідків, наприклад, вживання наркотиків, психотропних речовин, а на реальних перевагах здорового способу життя;

— повинен забезпечуватися комплексний і систематичний виклад усіх знань щодо активізації боротьби зі СНІДом та його профілактики;

— вся робота повинна підпорядковуватися основній і надто важливій меті: виховання у дітей та підлітків почуття відповідальності за стан власного здоров’я і власну поведінку.

Пріоритетним напрямком профілактичної роботи залишається інформаційно-просвітницька робота з старшокласниками та учнівською молоддю.

Єдиним засобом профілактики ВІЛ/СНІДу на сьогодні залишається неспецифічна, тобто медико-соціальна профілактика, метою якої є запобігання ВІЛ-інфікування підлітків, і яка грунтується на таких принципах:

· підвищення рівня профілактичних знань та вмінь серед підлітків;

· зменшення соціально-психологічних факторів, які формують поведінку високого ризику ВІЛ-інфікування;

· профілактика виникнення, лікування та реабілітація у підлітків захворювань, які сприяють інфікуванню ВІЛ (захворювань, що передаються статевим шляхом; наркотичної залежності тощо).

Метою такої роботи в загальноосвітніх навчальних закладах слід вважати:

— зміцнення морального та фізичного здоров’я школярів;

— привернення уваги учнівської молоді до власного здоров’я та розвиток умінь і навичок збереження його;

— постійна пропаганда принципів здорового способу життя, підготовка молодих волонтерів, які працюють з однолітками;

— інформування дітей та підлітків про негативні наслідки вживання наркотичних засобів (тютюну, алкоголю, наркотичних та психотропних речовин);

— залучення батьків та широкої громадськості до утвердження принципів здорового способу життя.

Реалізація даної мети передбачає організацію та проведення:

— днів, тижнів, місяців профілактики шкідливих звичок;

— колективних, індивідуальних бесід, профілактичних консультацій;

— диспутів, дискусій, обміну думками та обговорення матеріалів преси, книг (за темою), вечорів запитань та відповідей;

— круглих столів (діалог з проблеми);

— усних журналів (тематичних);

— анкетування (тестування);

— психологічних тренінгів;

— рольових вправ, комунікативних ігор;

— клубів за інтересами (КВК, ЩО? ДЕ? КОЛИ?);

— зустрічей з медичними працівниками, представниками правоохоронних органів;

— зустрічей (за бажанням та згодою) з тими, хто позбувся шкідливих звичок;

— конкурсів, виставок дитячих творчих робіт, залучення учнів до розробок інформаційних матеріалів (газет, буклетів тощо);

— семінарів для молодих волонтерів, які працюють з однолітками «рівний-рівному».

Медикам, педагогам, психологам доцільно використовувати у груповій та індивідуальній роботі з учнями навчально-методичні рекомендації щодо шляхів та методів формування у дітей та підлітків орієнтації на здоровий спосіб життя. Учні мають зрозуміти, що між захворюванням на СНІД, вживанням наркотичних речовин, правопорушеннями і злочинністю існує тісний зв’язок.

Навчальним закладам доцільно створитиі спеціалізовані центри по боротьбі з ВІЛ-інфекцією/СНІДом під егідою «АнтиСНІД». Їх можна створювати як в кожному загальноосвітньому, спеціалізованому та вищому навчальному закладі, так і на базі декількох навчальних закладів (міжшкільні). Очолити центри мають вчителі-волонтери, учні-старшокласники, батьки, що мають певні здібності до роботи зі згаданої проблеми. Метою та завданнями діяльності центрів «АнтиСНІД» є:

— профілактична робота щодо розповсюдження ВІЛ-інфекції, хвороб, що передаються статевим шляхом, наркоманії та інших соціально-небезпечних захворювань шляхом конкретного інформування та просвітництва дітей і підлітків;

— тестування серед учнів з проблеми ВІЛ/СНІДу;

— створення спеціалізованої бібліотеки, відеотеки зі згаданої проблеми;

— підготовка та розповсюдження тематичних інформаційних матеріалів (стіннівок, плакатів, буклетів тощо);

— організація і проведення учнівських акцій і заходів, спрямованих на первинну профілактику і формування навичок здорового способу життя;

— підготовка волонтерів та інструкторів для інформаційної роботи в навчальних закладах.

Спеціалізовані центри «АнтиСНІД» можуть проводити лекторії для батьків з питань організації сімейного виховання щодо формування навичок здорового способу життя у дітей та підлітків, вечори знайомств, сімейного відпочинку, тематичні вечори, рольові ігри, обмін досвідом, тренінги, засідання «круглого столу». Особливу увагу в діяльності згаданих центрів слід приділити:

— підготовці учнівської молоді до сімейного життя;

— роботі з дітьми девіантної поведінки, схильними до бродяжництва та жебрацтва — «дітей вулиці», для яких загроза зараження СНІДом досить висока;

— роботі з дітьми-сиротами, з дітьми, позбавленими батьківського піклування;

— роботі з дівчатами-підлітками групи ризику.

Профілактичну роботу доцільно проводити за принципом диференціації, тобто окремо з такими групами учнів, які:

— мають схильність до порушень правил поведінки та агресивності;

— вживають алкогольні напої, наркотичні, психотропні речовини та курять;

— мають певні ознаки наркоманії, перебувають на обліку у наркологічній службі;

— проживають у неблагополучних сім'ях.

Запровадити проведення акцій:

— в квітні місяці (7 квітня) до Всесвітнього дня здоров’я;

— в травні місяці(31 травня) присвячені боротьбі з курінням;

— в червні місяці(26 червня) присвячені боротьбі з наркоманією;

— 1 грудня — до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом.

В ході проведення акцій учні мають засвоїти, що:

— вірус ВІЛ-інфекції поступово руйнує частини імунної системи, яка захищає організм від хвороб;

— СНІД — це завершальна небезпечна для життя, стадія зараження ВІЛ. СНІД означає, що вірус імунодефіциту людини спричинив сильні ушкодження імунної системи людини. Організм залишився беззахисним перед інфекціями, з якими бореться імунна система;

— шляхи зараження ВІЛ/СНІДом;

— коли ВІЛ/СНІД не передається;

— симптоми і перебіг хвороби (постійне відчуття втоми, пітливість ніг, особливо в нічний час, безпричинне схуднення до 10 кг протягом місяця, відсутність апетиту, діарея тривалий час (більше місяця), сухий кашель, що не припиняється і не піддається лікуванню, задишка, підвищена температура тіла до 38 С тривалий час, збільшення лімфатичних залоз на шиї під пахвами або в паху, висипання на шкірі).

Крім того, молодь повинна пам’ятати, що:

— страх — це не метод профілактики розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу;

— за зовнішнім виглядом не можна визначити, хто заражений, а хто — ні;

— хворі на ВІЛ-інфекцію інколи виглядають здоровими, хоч вони є вірусоносіями;

— ВІЛ-інфіковані часто самі не знають про свій стан, а ті, хто знають, часто приховують це;

— безпечний секс свідчить про бережне ставлення партнерів один до одного;

— необхідно дотримуватись правил безпечного сексу, бути обачним у виборі партнера;

— ВІЛ-інфіковані особи та хворі на СНІД потребують соціального захисту, милосердя і співчуття, шанобливого ставлення до людської гідності з боку суспільства;

— усвідомлення загрози ВІЛ/СНІДу, знання про основні шляхи поширення інфекції, правильна поведінка — основний вид захисту для всіх нас на сьогоднішній день;

— обережність має стати зброєю проти ВІЛ-інфекції/СНІДу.

2.2 Технології виховної роботи в освітніх інституціях закладах, як форма протидії поширенню епідемії

Слід пам’ятати, що будь-яка виховна робота, зокрема і з профілактики ВІЛ/СНІДу, передусім повинна мати інтегрований гатунок, тобто гармонійно поєднуватися з усіма іншими напрямами освітньо-виховної діяльності навчального закладу.

Реалізація програми профілактики ВІЛ/СНІДу у школі є дуже важливою, тому що основною мстою такої роботи є надання необхідної інформації старшокласникам. Зауважимо, що «надзавданням» профілактичної роботи, особливо серед учнівської молоді, є також створення у кожного власної моделі безпечної поведінки, спрямованої на зниження ризику зараження ВІЛ, формування зваженого ставлення до проблеми СНІДу. Тобто соціальний педагог має привернути увагу учнів до проблеми, надати переконливу інформацію про ступінь ризику, висунути аргументи на користь безпечної поведінки, допомогти виробити навички такої поведінки, створити ситуацію психологічного комфорту й захищеності, сформувати толерантне ставлення до людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом.

Щоб вирішити ці завдання, потрібно відшукати нові форми профілактичної роботи або використовувати традиційні форми, надаючи їм таких сучасних ознак, які відповідали б інтересам і потребам молоді, спонукали учнів осмислено діяти, сприяли формуванню особистої позиції щодо проблеми [1, С.7−12]. лллллллллллллллллллллллллллллллллллллллллл У педагогічній практиці є багато різних форм і методів роботи з учнями. Учителям, психологам та шкільним, медичним працівникам, соціальним педагогам що проводять профілактичну роботу, слід, звертаючись до цих форм, проникати в емоційну, творчу, діяльнісну сфери дитини, намагатися зробити профілактику не формальною, а дієвою, продуктивною [8, с.52−64].

Розглянемо деякі форми організації виховної роботи у школі, що можуть стати доречними і в профілактичній роботі, якщо змістовно спрямувати їх на висвітлення теми здорового способу життя, проблем, що пов’язані з ВІЛ/СНІДом, та іншими негативними явищами.

В шкільній практиці варто використовувати театралізовані, інтерактивні, ігрові, інтелектуально — пізнавальні, тренінгові та інші форми виховної роботи, а також застосовувати таку форму профілактики, як інформаційна кампанія в нашому випадкушкільна кампанія.

Так, до театралізованих форм належать: літературно-музична композиція, концерт, публіцистична вистава, змагання команд КВК, театралізована вистава тощо.

Театралізовані форми роботи — найскладніші й найцікавіші форми, які розкривають тему за допомогою художніх образів, засобів театралізації, використання творчих здібностей учнів. Під час їх підготовки відбувається колективна креативна діяльність учнів і педагога. Вистави можуть бути показані багаторазово, що дає можливість працювати з великою і різноманітною аудиторією. Дані форми позакласної роботи потребують від педагога режисерських і навіть акторських здібностей.

Літературно-музична композиція — композиційне побудоване подання літературного матеріалу у музичному оформленні. На наш погляд, цей жанр дещо застарілий, але, з іншого боку, він традиційний для позакласної роботи у школі. Тому, використовуючи його, слід прагнути динаміки, дієвості, яскравої візуалізації, а також сучасного музичного наповнення. Варто намагатися подавати інформацію не в лекційній, розповідній манері, а за допомогою виразних сценічних прийомів. Можна спробуйте використовувати сучасні технічні засоби, художнє освітлення, шукайте цікаве мізансценічнс рішення (мізансцена розташування фігур на сцені). Слід прагнути максимального донесення змісту текстів, які промовляються зі сцени, до свідомості глядачів [4, c.66−75].

Концерт — поєднання різних за жанром художніх номерів у одній програмі. Концерт є не зовсім вдалою формою для викладання профілактичної інформації про захворювання на ВІЛ/СНІД чи формування навичок безпечної поведінки. Цей жанр буде доречним тільки у тому випадкові, коли концерт присвячений Всесвітньому дню боротьби зі СНІДом чи Дню пам’яті людей, що померли від СНІДу. За таких умов конферанс (текст ведучих, цю поєднує номери концерту) може містити інформацію про СНІД, про людей, що померли від СНІДу, про ставлення до ВІЛ-інфікованих. Концерт може також завершувати тиждень, присвячений темі СНІД, чи бути фінальним заходом у рамках одноденної акції, присвяченої боротьбі зі СНІДом. У такому разі на концерті доречно підбити підсумки роботи, нагородити переможців різноманітних конкурсів. Концерт може бути благодійним.

Публіцистична вистава (раніше дана форма роботи мала назву агітбригада) — цей жанр народився як можливість вести агітаційну роботу за допомогою сценічних прийомів. Віршовані тексти, відомі пісні, які набули нового змісту, використання прийому «апорт» (яскраві словесні заклики, звернення до глядача), театралізовані мініатюри — ось ознаки цього жанру. У ньому документальний, публіцистичний зміст набуває художніх форм [13, 72−81].

Зрозуміло, що публіцистична вистава — найдоречніша форма профілактичної роботи, але наголошуємо: основна риса цього жанру — сучасність і актуальність, тобто зміст і сценічна дія мають відповідати часу. Публіцистична вистава — це монтаж різноманітних епізодів, сценічних жанрів, деякі з них можуть мати навіть гумористичний гатунок. У цілому, така вистава може стати насправді дієво-профілактичною, якщо інформація в ній буде викладена яскраво і переконливо.

Змагання команд КВК — найпопулярніший серед молоді жанр. Він легкий, рухливий, емоційний, гумористичний. Але чи доречно, скажімо, жартувати на тему СНІД? Тож, однією з тем для КВК може бути тема здорового способу життя чи профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі. Дуже важливим у цьому жанрі є «здоровий» гумор, який має викривати вади легковажної поведінки, сценічна культура, жвавість, гнучкість мислення.

Театралізована вистава — дія цього жанру потребує певного сюжету, де дійові особи є носіями певних характерів, учинків, де напружено відбувається боротьба між позитивом і негативом. Цей жанр дуже цікавий школярам, бо дає можливість доторкнутися до таємниць театру. У профілактичній роботі цей жанр дає змогу донести не стільки важливу інформацію, оскільки нюанси теми, можуть вплинути на емоційну сферу, справити глибоке враження. Тут дія може розвиватися не так стрімко, але повинна бути присутня логіка сценічної дії. Важливо подумати про музичне, світлове оформлення, а також про оформлення сцени — декорацію. Сюжетом такої вистави може бути реальна історія якоїсь людини, що живе з ВІЛ, чи вигадана історія. Це може бути також і притча, де розмова про СНІД ведеться в алегоричній формі. Важливо, щоб така вистава захоплювала глядача, а це можливо, коли актори на сцені самі розуміються на змісті того, що роблять, і переконані в необхідності про це говорити.

Пластично-хореографічна вистава — це вистава, де основним засобом вираження є пластика: рухи тіла, міміка, жест. Така вистава ведеться мовою символів і потребує виразних костюмів, музичного супроводу, яскравих атрибутів (свічки, тканини, стрічки тощо). Дійовими особами такої вистави можуть бути як герої-люди, так і герої-символи: хвороба, душа тощо.

Ми, на основі проаналізованої літератури та практичних застосувань педагогами, також можемо порадити звертатися до інтерактивних, інтелектуально-пізнавальних, художніх та інших новітніх форм у профілактичній роботі, тому що вони досить легкі у підготовці й водночас ефективні в роботі.