Оцінка якості паливно-мастильних матеріалів ВАТ «ЛІНІК»

Зміст Вступ

1. Стан ринку паливно-мастильтних матеріалів в Україні

2. Класифікація та характеристика асортименту паливно-мастильних матеріалів ПАТ «Ліник»

3. Формування споживчих властивостей паливно-мастильних матеріалів ПАТ «Ліник»

4. Вимоги до якості паливно-мастильних матеріалів

5. Оцінювання відповідності паливно-мастильних матеріалів ПАТ «Ліник»

Висновки

Вступ Вибір теми даної курсової роботи «Оцінка якості паливно-мастильних матеріалів ВАТ „ЛІНІК“» зумовлений її актуальністю, адже паливно-мастильні матеріали досить розповсюджена група товарів в усьому світі.

Група паливно-мастильних матеріалів (ПММ) складається з товарів, які застосовуються в різних за конструктивним виконанням механізмах. До неї належать паливні (бензини, дизельне паливо, палива на основі продуктів перегонки нафти тощо) і змащувальні матеріали, призначені для роботи в механічних і гідравлічних системах, консервації та ін.

Властивості ПММ повинні відповідати умовам експлуатації і конструктивним особливостям механізмів, тому розвиток їх виробництва тісно пов’язаний з приладота машинобудівної галузями, технічний рівень продукції яких постійно вдосконалюється, що, в свою чергу, зумовлює зростання вимог до якості матеріалів.

Об'єктом дослідження паливно-мастильні матеріали.

Предметом дослідження оцінювання відповідності ПММ, аналіз структури асортименту.

Метою дослідження є вивчення методичної літератури, вимог і оцінка якості ПММ та оцінювання відповідності ПММ, аналізування структуру асортименту.

Завданням дослідження є:

— Вивчення стану ринку паливно-мастильних матеріалів в Україні.

— Класифікація та характеристика асортименту паливно-мастильних матеріалів ПАТ «Ліник».

— Формування споживчих властивостей паливно-мастильних матеріалів ПАТ «Ліник».

— Вимоги до якості паливно-мастильних матеріалів.

— Оцінювання відповідності паливно-мастильних матеріалів.

1. Стан ринку паливно-мастильних матеріалів в Україні

Переробка нафти і виробництво нафтопродуктів в Україні здійснюється на шести нафтопереробних підприємствах, на базі яких створені акціонерні товариства: ПАТ «Укртатнафта», ПАТ «ЛІНИК», ПАТ «Херсоннафтопереробка», ПАТ «Лукойл-Одеський НПЗ», ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття», ПАТ «НПК Галичина». Контрольний пакет акцій Лисичанського і Одеського заводів належить російським нафтовим компаніям: «ТНК» і «Лукойл».

Реформування нафтопереробної галузі шляхом залучення на вітчизняні нафтопереробні підприємства стратегічних інвесторів — могутніх російських нафтових компаній («ТНК», «Лукойл»), казахстанської («Казахойл») привело до поліпшення стану в галузі після різкого падіння обсягів переробки нафти з 58,5 млн. т в 1990 р. до 8,5 млн. т в 2000 р.

Обсяги переробки нафти збільшилися в 2,5 раза з 8,5 млн. т в 2000 р. до 21,2 млн. т в 2004 р., виробництво бензину збільшилось в 2,4 раза, дизельного палива — в 2,2 раза.

Насичення ринку нафтопродуктами, його стабільність залежать від імпорту як нафти, так і нафтопродуктів, оскільки видобуток власної нафтової сировини в Україні становить приблизно 20% необхідних для економіки країни обсягів.

Починаючи з 2005 р. і по теперішній час спостерігається негативна тенденція зниження обсягів імпорту нафти на нафтопереробні підприємства України.

Однією з причин зниження обсягів постачання нафти є зупинка в 2005 р. на реконструкцію і модернізацію Одеського і Херсонського нафтопереробних заводів. Робота цих підприємств з низькою глибиною переробки (понад 50%) стала збитковою. З ІІ кварталу 2008 р. Одеський НПЗ планує відновити свою роботу.

Розрахунки показують, що зменшення від'ємного сальдо і більша його стійкість до зміни кон’юнктури ринку можливі лише за подальшої реалізації проектів із модернізації українських НПЗ і/або будівництва нових. Дані проекти привабливі і тим, що: зростання цін на ринку нафти і нафтопродуктів в останні роки зумовлені саме дефіцитом останніх; європейські потужності з їхнього виробництва завантажені більш ніж на 90% і розширення в найближчому майбутньому малоймовірно. З іншого боку, Україна має в своєму розпорядженні розгалужену мережу нафтопроводів і розташована біля кордонів ЄС. Існують всі передумови для стимулювання модернізації українських НПЗ і/або будівництва нових, тим більше, що вартість таких проектів порівняна з величиною зміни негативного сальдо (2−7 млрд. USD залежно від рівня цін на нафту найближчими роками).

В цілому нафтопереробна промисловість України характеризується фізичним зносом основних виробничих фондів; низьким технічним рівнем більшості технологічних установок; недостатньою потужністю процесів поглибленої переробки нафти (процес ізомеризації, необхідний для виробництва високооктанових бензинів, є тільки на Лисичанському НПЗ); незадовільною якістю нафтопродуктів.

Наявні потужності і технічний рівень нафтопереробних заводів на сьогодні не можуть повністю забезпечити народне господарство якісним бензином, дизельним паливом. Однак в 2007 р. не було ресурсного дефіциту на вітчизняному ринку нафтопродуктів, що зумовлено значним обсягом імпорту. Імпорт бензину в споживанні по Україні за 2007 р. склав 21%, що на 2% менше, дизельного палива — 34,7%, що на 4% більше порівняно з 2006 р.

В 2007 р. порівняно з 2006 р. продовжувалося зростання імпорту нафтопродуктів: бензину — на 9%, дизельного палива — на 15%.

Глибина переробки нафти в 2007 р. по галузі залишалася низькою — 73%.

Рішення проблеми поглиблення переробки нафти (до рівня 75% в 2010 р. і 85% до 2030 р.) визначатиметься шляхом освоєння нових технологій з глибокої переробки нафтових залишків — процесів каталітичного крекінгу, гідрокрекінгу, вісбрекінгу, коксування.

Впровадження сучасних технологій підвищить економічну ефективність переробки нафтової сировини (збільшиться глибина переробки нафти), відповідно збільшиться випуск нафтопродуктів, що за своїми характеристиками відповідатимуть вимогам світових стандартів. Стратегія розвитку нафтогазової промисловості до 2030 р. передбачає структуру, яка забезпечить виробництво всіх основних видів нафтопродуктів з глибиною переробки нафти 90%.

Поставки нафти на нафтопереробні заводи України, а також на Шебелинський ГПЗ у 2010 році склали 11,06 млн. т, що на 3,3% менше аніж у 2009 році. За 11 місяців 2011 року поставки склали 7,067 млн. т. Так, російської нафти було перероблено 4,26 млн. т, української 1,94 млн. т, азербайджанської 704,7 тис. т та казахської 141,4 тис.

Понад 90% видобутку нафти і газу в Україні здійснює Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» через власні дочірні підприємства: ДК «Укргазвидобування», ПАТ «Укрнафта» та ДАТ «Чорноморнафтогаз». Частки цих компаній у сукупному видобутку «Нафтогазу України».

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» — найбільша сучасна нафтовидобувна компанія України, що видобуває 75% нафти й газового конденсату загального обсягу видобутку в країні. ПАТ «Укрнафта» створено 31.03.1994 р. корпоратизацією підприємства «Виробниче об'єднання «Укрнафта» на виконання Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 р. № 210/93, наказу Мінекономіки від 22,11,93р. № 90 й Наказу Держкомнафтогазу № 57 від 23.02.94р. Перше свідоцтво про реєстрацію випуску цінних паперів Мінфін України видав ПАТ «Укрнафта» 25.05,94 р. за № 201/0/94 р. 50%+1 акція «Укрнафти» належать НАК «Нафтогаз України», 41% акцій контролює група «ПриватБанку». У 2004 р. «Укрнафта» забезпечувала більше 90% видобутку нафти в Україні, 40% газового конденсату й 17% видобутку природного газу. Було видобуто понад 3 млн. т нафти і 3,35 млрд. мі газу. Чистий прибуток за 2004 р. становить 1 мільярд 347 мільйонів 36 тисяч 188 гривень.

Навесні 1998 р. створено Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України», як вертикально-інтегрована нафтогазова компанія, що здійснює повний цикл операцій з розвідки та розробляння родовищ, розвідувального та експлуатаційного буріння, видобутку, транспортування та зберігання нафти й газу, постачання природного та скрапленого газу споживачам. Її дочірні компанії: «Газ України», «Укргазвидобування» й «Укртрансгаз», Понад 97% нафти й газу в Україні видобувають підприємства Компанії. 100% статутного фонду «Нафтогазу України», розмір якого дорівнює $ 650 млн., належить Кабінету Міністрів України.

Стратегічними цілями Компанії залишаються посилення вертикальної інтеграції з виходом на роздрібний ринок нафтопродуктів та в нафтохімічну промисловість; закріплення позицій головного транзитера російського газу до європейських країн, створення диверсифікованої ресурсної бази за межами України.

Сьогодні частина нафти й газу в загальному балансі використання первинних енергоресурсів України становить 61%. Пріоритетним енергоресурсом є природний газ, частина якого в енергобалансі за останні роки становить 41−43%.

Україна належить до країн з дефіцитом власних природних вуглеводневих ресурсів, задовольняючи потребу в газі коштом власного видобутку на 20−25%, у нафті — на 10−12%.

1991 р. споживання природного газу становило 118,1 млрд. куб. метрів і країна посідала 3 місце у світі щодо рівня споживання газу, поступаючись тільки США й Росії. За останні 10 років використання природного газу в Україні зменшилося на понад третину, і 2001 р. склало 70,5 млрд. куб. метрів.

Споживання нафти й нафтопродуктів в Україні за останні роки стабілізувалося на рівні 12−14 млн. тонн на рік.

2000 р. в Україні видобули загалом 18,1 млрд. кубометрів природного газу, 2001 р. — 18,4 млрд., а 2002;ого — 18,8 млрд. За останні роки тільки підприємства НАК «Нафтогаз України» знайшли 9 газових родовищ в межах Дніпровсько-Донецької западини та 5 у Західному регіоні. Особливо важить відкриття на українському шельфі Чорного та Азовського морів 4 родовищ природного газу, що свідчить про великі перспективи видобутку шельфової зони. Її передбачені запаси складають біля 1 трлн. кубометрів газу. [3]

Таблиця 1. Використання енергетичних матеріалів та продуктів перероблення нафти

*без урахування обсягів продажу населенню через АЗС

2. Класифікація та характеристика асортименту паливно-мастильних матеріалів ПАТ «Ліник»

Класифікація ПММ:

1. Нафтопродукти:

1.1 Бензини

1.2 Реактивні матеріали

1.3 Дизельне паливо

1.4 Котельне паливо

1.5 Газотурбінне паливо

1.6 Пічне паливо

2. Змащувальні матеріали

2.1. Моторні масла

2.2. Трансмісійні масла

2.3. Індустріальні масла

2.4. Гідравлічні масла та рідини

2.5. Пластичні змащувальні матеріали

3. Технічні рідини Нафтові палива — це рідкі нафтопродукти, застосування яких пов’язане з перетворенням хімічної енергії вуглеводнів у теплову. В двигунах внутрішнього згорання теплова енергія перетворюється на механічну роботу.

Палива умовно поділяють на дистилятні (бензини автомобільні, авіаційні, дизельне паливо для високооборотних поршневих двигунів, реактивне, газотурбінні, побутові палива) та залишкові (важкі палива для середньо — та низько оборотних морських дизелів, котельних установок тощо).

Відповідно до ГОСТ 4.25−83 класифікаційною ознакою палив є галузь їх призначення. Залежно від цього вони поділяються на групи і підгрупи.

Класифікація палив за ГОСТ 4.25−83

1. Бензини:

1.1 авіаційні (марка Б);

1.2 автомобільні (марка А).

2. Газотурбінні:

2.1 реактивне (марка Р);

2.2 для судових і стаціонарних енергетичних установок (марка Г).

3. Дизельні:

3.1 для високошвидкісних дизелів (марка Д);

3.2 для середньооборотних і малооборотних дизелів (марка ДТ).

4. Мазути:

4.1 Флотський (марка Ф);

4.2 Топочний (марка М);

4.3 Мартенівський (марка МП).

5. Побутові:

5.1 Пічне (марка П);

5.2 Керосин (марка К).

За міжнародною класифікацією, зокрема ISO 8216/0−86 (ГОСТ 28 577.0−90), палива маркірують літерно-цифровим кодом, який складається з позначення:

— статусу документа (абревіатура ISO);

— класу товарів (перша літера), для палив — F, яку виділено окремо;

— категорії палива (1−4 літери), при цьому:

— перша літера означає групу палива;

— інші - додаткову інформацію; взяті окремо, вони можуть мати або не мати сенсу;

— властивостей палива (число, яким позначають певну властивість, наприклад максимальну в’язкість палива для морських дизелів).

Основні види продукції ПАТ «Ліник»:

— Неетилований автомобільний бензин марок А-80, А-92, А-95, А-98;

— Дизельне паливо з вмістом сірки до 0,2%, 0,05% і 50 ppm;

— Зимове дизельне паливо з вмістом сірки до 0,2%, 0,05% і 0,005%;

— Паливо для реактивних двигунів марки ТС-1;

— Мазут топковий марки М-100;

— Поліпропілен марки ЛІПОЛ від А-1 до А-11;

— Газ вуглеводневий скраплений паливний

— Сірка комове;

— Дорожні та покрівельні бітуми.

ПАТ «Ліник» — єдиний в Україні виробник поліпропілену. [2]

3. Формування споживчих властивостей паливно-мастильних матеріалів ПАТ «Ліник»

Нафта, що отримується безпосередньо із свердловин, називається сірою. У різних областях народного господарства застосовуються як сира нафта, так і різні продукти, одержувані з неї в результаті переробки.

У процесі первинної переробки сиру нафту очищають від пластової води, домішки неорганічних речовин та інших. Потім очищену нафту піддають прямий перегонці на сучасних установках. На першому етапі перегонка здійснюється в умовах атмосферного тиску. При нагріванні нафти до 250 градусів википають вуглеводні, що відносяться до бензинової і лигроиновой фракціям. У межах температур 250−315 градусів виділяються керосино-газолійние фракції, а при 300−350 градусах — масляна (солярова) фракція. Залишок називається мазутом.

Мазут довго вважався марним відходом перегонки нафти. Потім його стали використовувати як паливо. А пізніше з нього шляхом подальшої перегонки навчилися отримувати бензинові, гасові і масляні фракції.

Методи переробки важких залишків перегонки нафти розвивалися і удосконалювалися в міру розширення попиту на гас, бензин та інші нафтопродукти.

У міру бурхливого розвитку автомобілебудування в усьому світі швидко зростав попит на бензин. Та кількість бензину, яке отримували простий перегонкою, вже не задовольняло потреби в ньому. У сирої нафти зміст бензинових фракцій невелика, всього 10−15%. Тому вчені досліджували можливість отримання додаткового бензину з мазуту. Цей спосіб одержав назву термічний крекінг. Завдяки йому 60% бензину видобувається з мазуту.

Моторне паливо карбюраторних двигунів внутрішнього згоряння відчуває детонацію в процесі згоряння. Це надзвичайно швидкий, що наближається до вибуху процес горіння паливної суміші, що порушує нормальну роботу мотора. Стійкість бензинів до детонації прийнято оцінювати октановим числом.

Зазвичай автомобільний бензин, одержуваний при прямій перегонці нафти, володіє невисокими антіденотаціоннимі властивостями. Його октанове число становить 60−70. Для поліпшення антіденотаціонних властивостей бензинів прямої перегонки їх переробляють в умовах каталітичного крекінгу.

Існує ще багато способів переробки нафти і отримання з неї продуктів споживання. Природний газ виходить на поверхню разом з нафтою теж піддається переробці і з нього витягуються пари бензину.

Всі продукти, отримані з сирої нафти поділяються на дві групи: що направляються на безпосереднє споживання (бензин, гас, дизельне паливо, масла, котельно-пічне паливо і т.д.) і використовувані як сировина для нафтохімії (направляються на подальшу переробку).

Роль нафти і природного газу в якості вихідної сировини для хімічної промисловості унікальна. В даний час більше третини обсягу продукції світової хімічної промисловості виробляється з нафтогазової сировини. На основі нафтових вуглеводнів виникло виробництво синтетичного каучуку, етилового спирту, пластмас, синтетичних волокон та ін. матеріалів.

Полімери різних вуглеводнів (поліаміди, поліефіри, полівінли, поліолефіни) використовуються для виробництва різних синтетичних волокон — капрону, нейлону, лавсану і т.д. Вихідними продуктами для виробництва синтетичних волокон є бензол, циклогексан, фенол і ненасичені газоподібні вуглеводні.

Шляхом окислення парафінових вуглеводнів отримують цілий ряд важливих продуктів: вищі спирти, синтетичні жирні кислоти, формальдегід, метанол, оцтову кислоту, ацетон та інші.

Значна кількість продуктів виходить внаслідок реакцій хлорування і нітрування нижчих парафінових вуглеводнів (вибухові речовини, хлороформ хлористий метил і т. д.)

В результаті хімічної переробки отримують неорганічні продуті: водень, сірку і сірчану кислоту. Водень — вихідна речовина для отримання аміаку. З аміаку одержують в свою чергу отримують вуглекислий амоній і т.д. Цей список продуктів, яких можна отримати при переробці нафти — нескінченний.

Автомобільні бензини виготовляють таких марок: А-80, АИ-92, АИ-95, АИ-98.

Всі автомобільні бензини, за виключенням АИ-98 і «Екстра», поділяються на такі види:

— літні, за призначенням в період з 1 квітня до 1 жовтня

— зимові, призначені для використання з 1 жовтня до 1 квітня.

В період переходу з літнього бензину на зимній і навпаки допускається протягом одного місяця здавати і застосовувати бензини обох видів, а також їх суміші.

Автомобільний бензин А-80 — неетилірованний з октановим числом за моторним методом не менше 80. Його готують на базі бензинів каталітичного крекінгу з добавлянням в якості компонентів бензину прямої перегонки, а також деякої частини бензину термічного крекінгу.

Автомобільний бензин АИ-92 з октановим числом за дослідним методом не менше 92 і за моторним методом не менше 85 випускають етилірованним і неетилірованним. Вміст тетраетилсвинцю в етилірованному бензині повинно становити не більше 0,82 г на кг. Етилірованний бензин АИ-92 готують на основі бензину каталітичного риформінгу легкого режиму (75−80%) з добавлянням толуолу (10−15%) і алкілбензину (8−10%). Для підвищення тиску насичених парів додають також фракцію н. к. — 62 ⁰С прямої перегонки або бутан-бутиленову фракцію.

Автомобільний бензин АИ-98 з октановим числом за дослідним методом не менше 98 і за моторним методом не менше 89 готують на основі бензину

АИ-93 неетилірованного з добавлянням тетраетилсвинцю в кількості 0,80 г на 1 кг бензину. Бензин АИ-98 застосовують в двигунах автомобілів вищого класу ЗИЛ-111, ЗИЛ-114 та іноземних моделей цього класу.

Автомобільний бензин АИ-95 з октановим числом за дослідним методом не менше 95 і за моторним методом не менше 87 готують на основі бензину

АИ-92 неетилірованного з добавлянням тетраетилсвинцю в кількості 0,80 г на 1 кг бензину.

Автомобільний бензин «Супер» з октановим числом за дослідним методом не менше 95 — неетилірованний. Його готують компонуючи бензин каталітичного крекінгу легкої дистилятної сировини з ізопарафіновими і ароматичними компонентами з добавлянням деякої частини газового бензину. За фізико-хімічними показниками бензин «Екстра» близький до бензину АИ-98.

Бензин складається звичайно з вуглеводнів, що містять у молекулах у середньому від 5 до 9 атомів карбону (від C₅Н₁₂ до С₉Н₂₀).

Сучасні автомобільні бензини, як і авіаційні, являють собою суміш компонентів, які отримують в результаті різних технологічних процесів переробки нафти. Залежно від марки автомобільні бензини готують на основі бензинів прямої перегонки, каталітичного крекінга (процес хімічного розкладання вуглеводнів нафти на більш, летучі речовини) і каталітичного риформінгу (каталітична переробка бензинових фракцій прямої перегонки нафти за допомогою водню під тиском з використанням каталізаторів), полімербензину (для низькооктанових бензинів), толуола (СН₃С₆Н₅), алкіл-бензину (для високооктанових бензинів), а також ароматизованого компоненту, який є сумішшю ароматичних вуглеводнів, що отримують при піролізі нафтопродуктів.

Хімічними властивостями бензину є: масова частка сірки, концентрація свинцю, висока хімічна стабільність, кислотність, концентрація фактичних смол та багато інших властивостей від яких залежить якість бензину.

Хімічна стабільність характеризується здатністю бензину протидіяти хімічним змінам при збереженні, транспортуванні і застосуванні. Для авіаційних і автомобільних бензинів, до етилірованного і неетилірованного автомобільним бензинам, які містять продукти вторинного походження, для підвищення їх стабільності додають стабілізатори: деревинно-смоляний антиокисник прямої перегонки або піролізат і синтетичний n-оксидофеніламін.

Хімічна стабільність авіаційних бензинів залежить від наявності в них олефінових вуглеводнів, фактичних смол та тетраетилсинцю (Pb (C₂H₅)₄). Олефірові вуглеводні легко окисляються, утворюючи при торканні з нагрітими деталями двигуна смолисті відкладення у всмоктувальному тракті двигуна, на всмоктувальних клапанах і камері згоряння. Їх присутність можна визначити за значенням йодного числа: чим менше олефінових вуглеводнів, тим менше його значення. Йодне число авіаційних бензинів повинне бути не більше 10 г І₂/100 мл для бензинів Б-91/115 і не більше 12 г І₂/100 мл для Б-95/130 і Б-100/130. Вміст фактичних смол не більше 2 мг/100 мл бензину. В результаті окислення тетраетилсвинцю (Pb (C₂H₅)₄) в етилірованних бензинах розкладаються і випадають в осад сполуки свинцю. Бензини, в яких є осад, стають некондиційними. Для етилірованних авіаційних бензинів визначають період стабільності.

Період стабільності авіаційних бензинів, які містять тетраетилсвинець (Pb (C₂H₅)₄), повинен бути не менше 8 год. і після довгого зберігання (більше 6 міс) не менше 2 год. Наявність Pb (C₂H₅)₄ в бензині зменшує індукційний період окислення вуглеводнів і збільшує швидкість їх окислення. Окисляючись тетраетилсвинець випадає в осад.

Авіаційні бензини повинні бути хімічно нейтральними і не повинні викликати корозію металів і ємностей, а продукти їх згорання — корозію деталей двигуна. З цією метою в бензинах обмежують вміст сірки і водорозчинних кислот і лугів. Відсутність корозії провіряють на мідній пластинці.

Вміст сірки різко погіршує експлуатаційні властивості автомобільних бензинів. Активні сірчані сполуки є досить сильними корозійними агентами, і їх присутність в бензинах неприпустима. Неактивні сірчані сполуки в бензині не викликають корозії паливної системи двигунів, ємностей і трубопроводів, однак в процесі згорання палива і вони утворюють сильно корозійні продукти згорання (сірчаний і сірчистий ангідриди).

Підвищення антидетонаційної спроможності автомобільного бензину досягається збільшенням утримання в них ізопарафінових (ізооктану — 2,2,4-триметилпентан, ізопентану — 2-метилбутан й ін.) і ароматичних вуглеводнів. Для підвищення октанового числа до них також добавляють спеціальні антидетонатори, головним чином тетраетилсвинець — Pb (C₂H₅)₄, який спроможний підвищувати антидетонаційні властивості пального. Тетраетилсвинець разом із бромистим етилом і іншими речовинами добавляють у бензин у вигляді так званої етилової рідини. Бензини з такими добавками називають етилірованними. Вони дуже отруйні (містять з'єднання свинцю), тому їх офарблюють. [4, 6]

4. Вимоги до якості паливно-мастильних матеріалів Справжня процедура системи менеджменту якості описує порядок оцінки рівня якості продукції з метою підтвердження її відповідності вимогам нормативних документів, порядок підготовки й проведення ради «День якості» підприємства й підрозділів, умови преміювання за якість продукції й ефективність функціонування систем.

Матеріальне стимулювання персоналу установок і цехів до ритмічного випуску якісної продукції здійснюється шляхом періодичного додаткового преміювання колективів з фонду якості за стабільні показники якості, поліпшення якості.

Оцінка рівня якості продукції проводиться на відповідних етапах процесу виробництва й відповідно до запланованих дій.

«День якості» проводиться з метою виявлення й попередження причин вироблення невідповідної продукції, прийняття рішень по поліпшенню якості вироблюваної продукції на основі систематичного аналізу й контролю дотримання вимог нормативних документів, норм технологічного режиму, виконання планів організаційно-технічних заходів, спрямованих на усунення відхилень від заданого рівня якості.

Відповідальним за процедуру системи менеджменту якості є начальник ВСМиАЯ (відділ системи менеджменту якості й аудита по якості).

Відповідальним за оцінку рівня якості продукції є начальник ЦЗЛ (начальник центральної заводської лабораторії) — начальник ВТК (начальник відділу технічного контролю), за порядок підготовки наради «День якості» і оформлення підсумкових документів — начальник ВСМиАЯ, за відповідність коефіцієнта преміювання рівню якості продукції, за проведення «Дня якості» — директор департаменту по якості.

На ДК цехів присутні члени ПДКЯ (постійно-діюча комісія з якості) цеху, що складає з голови комісії - начальника цеху, і членів комісії - заступника начальника цеху, механіка цеху, економіста, начальників установок або ділянок (майстрів ділянок).

Обов’язково повинні бути присутнім начальники або інженери лабораторій, що контролюють якість продукції цеху.

На цеховому «Дні якості» підводить кількісна оцінка якості компонентів і/або товарної продукції, визначається коефіцієнт преміювання за рівень якості продукції. Голова комісії доповідає об мавших місце протягом звітного місяця випадках порушення технології виробництва (регламенту), випуску продукції з відступом від вимог НД або норм технологічного регламенту, про претензії з боку суміжних цехів, головних фахівців, ВСМиАЯ, а також про інші недогляди й обставини, які заважали нормальній роботі.

У доповіді провадиться аналіз ходу виконання раніше ухвалених рішень і пропонується проект рішення для усунення наявних недоліків з конкретними строками й виконавцями. Питання, які не можуть бути вирішені чинностями цеху, включаються до протоколу цехового ДК для їхнього рішення на ДК підприємства.

Затверджує протокол цехового ДК голова ПДКЯ цеху.

Протокол цехового ДК передається в ВСМиАЯ не пізніше 15 числа наступного за звітним періодом місяця для розгляду на заводському ДК і ухвалення остаточного рішення про розмір додаткового преміювання з питань якості.

Другий екземпляр протоколу зберігається в цеху.

Пуск установок і їхня зупинка провадяться за розпорядженням директора виробничого департаменту.

Пускові операції виконуються відповідно до розробленого начальником цеху програмі, що в обов’язковому порядку передається в ВДО (виробничо-диспетчерський відділ), і письмового розпорядження начальника установки з докладним описом процедури пуску із вказівкою відповідальних осіб за виконання заходів. Всі пускові операції на установці виконуються в обов’язковій присутності: начальника установки, майстри енергопостачання, механіка, протягом усього періоду проведення пускових робіт.

Послідовність пуску установок визначається графіком роботи установок заводу.

Установки експлуатуються відповідно до технологічного регламенту. Порушення вимог регламенту не допускається.

Регулювання технологічних параметрів здійснює старший оператор, що перебуває в підпорядкуванні начальника установки.

Технологічні параметри реєструються в режимному аркуші. 5]

Фактори, що формують якість готової продукції

Сировиною для підприємства є нафта, яка складається з суміші Російських нафт, що надходять до заводу по трубопроводу «Самара — Лисичанськ» та нафт українських місценароджень, що надходять залізничним транспортом.

Приготування продукції відбувається в ємкостях товарно-сировинного цеху в у відповідності зі ствердженими технологіями приготування. В ємкостях товарна продукція знаходиться до її наливу в цистерни для відправки споживачу.

Технологічні процеси:

Первинна переробка нафти Призначення процесу: поділ нафти на фракції зрідженого газу, бензину, гасу, дизельного палива, мазуту, вакуумного газойля й гудрону для наступної переробки або використання як товарна продукція.

Основні технологічні процеси: знесолення й зневоднювання нафти, підігрів сировини й нафтопродуктів, атмосферна перегонка нафти, стабілізація й вторинна перегонка бензину, вакуумна перегонка мазуту.

Лужна очистка керосину Призначення процесу: контактне каталітичне окислювання меркаптанів у керосиновій фракції повітрям у середовищі лужного розчину з подальшим видаленням домішок з потоку керосинової фракції.

Основні технологічні процеси: лужне очищення й окислювання меркаптанів, водне промивання, осушка й фільтрація.

Каталітичний риформінг Призначення процесу: гідроочищення сировини від сірчистих з'єднань і каталітичне риформірування бензинової фракції з метою одержання дебутанізированого каталізата, що є компонентом високооктанового бензину.

Основні технологічні процеси: гідроочищення сировини, стабілізація гідрогенізата, каталітичне риформування, стабілізація каталізата.

Гідроочищення дизельного палива Призначення процесу: гідроочищення прямогонна фракції дизельного палива. Процес гідроочищення ґрунтується на реакції помірної гідрогенізації, у результаті якої з'єднання сірки, кисню й азоту перетворюються в присутності каталізатора у вуглеці з виділенням сірководню, води й аміаку.

Основні технологічні процеси: гідроочищення сировини, стабілізація гідрогенізата, очищення від сірководню циркуляційного воднемісткого газу й вуглеводного газу моноетаноламіном.

Каталітичний крекінг Призначення процесу: переробка сірчистого вакуумного дистиляту з метою одержання високооктанового компонента автобензина, пропан-пропіленової й бутан-бутиленовой фракцій, компонентів дизельного, котельного палива й мазуту.

Установка каталітичного крекінгу поєднує в єдиний технологічний процес гідроочищення сировини (вакуумного дистиляту), каталітичний крекінг і ректифікацію, абсорбцію, стабілізацію й фракціонування продуктів крекінгу.

Виробництво водню Призначення процесу: одержання водню методом парової каталітичної конверсії вуглеводних газів для забезпечення технічним воднем комплексу каталітичного крекінгу.

Виробництво елементарної сірки Призначення процесу: виробництво елементарної сірки із сірководневмісткого газу, що надходить із установки гідроочищення дизельного палива, каталітичного крекінгу й блоку очищення рефлюкса установки каталітичного риформинга.

Основні стадії процесу: регенерація насиченого сірководнем водяного розчину моноэтаноламина, триступінчасте окислювання сірководню (одна — термічний щабель, дві - каталітичні).

Виробництво поліпропілену Призначення процесу: переробка пропан-пропіленової й пропіленової фракцій з метою одержання різних марок поліпропілену засобом безперервної полімеризації поліпропілену в присутності каталізатора.

Основні технологічні процеси: очищення, поділ сировини, осушка пропиляна, полімеризація пропиляна, пропарювання й осушка полімеру, экструзия, гомогенізація й розфасовка поліпропілену.

Виробництво бітумів Виробництво призначене для одержання нафтових дорожніх грузлих бітумів, нафтових будівельних бітумів і нафтових покрівельних бітумів.

Виробництво бітумів являє собою процес безперервного окислювання гудрону або сировинної композиції (гудрону й вакуумного газойля) киснем повітря в реакторі «Битурокс» .

Гідроочищення й ізомеризація бензинової фракції

Призначена для одержання високооктанових компонентів бензину.

Стадії технологічного процесу: гідроочищення бензинової фракції, виділення з гидрогенизата неізомеризуючих компонентів (изопентана), ізомеризація суміші бензинової фракції и гексановой фракції з вузлом стабілізації изомеризата для видалення з нього легких вуглеводнів (пропан-бутановой фракції) і ректифікації - для виділення гексановой фракції з изомеризата, що повертається в процес. [4]

Текстовий опис блок-схеми «Керування невідповідною продукцією»

Процедура 2а «Доробка невідповідної продукції»

Доробка невідповідної продукції провадиться компаундуванням, тобто якість невідповідної продукції виправляється шляхом змішання її в розрахованих кількостях (по рецептурах) із продукцією, що має запас по якості.

Процедура 3 «Складання рецептури з використанням програми BLEND 2000»

Дані по якості компонентів, використовуваних для змішання, заносяться в «Журнал контрольних аналізів» довільної форми. Журнал містить обов’язкові дані: Ф.И.О. диспетчера, дату, тривалість зміни, місце відбору (установка, резервуар, трубопровід), якісні показники.

Для підготовки рецептури змішання в програму BLEND 2000 інженером ВДО вносяться наступні дані:

обсяг поставки;

запаси компонентів;

якісні показники компонентів;

якісні показники продукту.

У програму BLEND 2000 закладені вимоги всіх нормативних документів, які в даний момент використовуються підприємством. Програма провадить розрахунок і видає рецептуру (в об'ємних і масових одиницях), користуючись якої можливо зробити виправлення невідповідної продукції.

Процедура 4 «Передача рецептури ЦЗЛ»

Диспетчер ВДО передає в телефонному режимі рецептуру в ЦЗЛ підприємства для перевірки на практиці рецепта, виданого програмою BLEND 2000.

Процедура 5 «Перевірка ЦЗЛ рецептури на відповідність параметрам якості»

Працівники ЦЗЛ провадять відбір продуктів, зазначених у рецептурі й змішують їх у пропорціях, виданих програмою BLEND 2000. Аналізується кожний компонент змішай і провадиться аналіз отриманої суміші. При відповідності якісних показників суміші вимогам нормативної документації, отримані дані передаються в телефонному режимі диспетчерові ВДО.

При невідповідності якісних показників вимогам НД, диспетчерові ПДО передаються результати всіх аналізів, тобто результати по суміші й по кожному компоненті. За результатами аналізів компонентів суміші інженер ПДО провадить коректування в програмі BLEND 2000 і провадить новий розрахунок.

Процедура 7 «Готування продукції відповідно до розробленої рецептури»

При відповідності якісних показників суміші вимогам нормативної документації провадиться виправлення невідповідної продукції відповідно до перевіреної рецептури по ПСК О.04.03.

Процедура 8 «Перевірка якості виправленого продукту на відповідність НД»

У процесі виправлення невідповідної продукції й після його завершення, провадиться аналітичний контроль показників якості на відповідність нормативної документації.

Процедура 10 «Ухвалення рішення про проведення розслідування із причин виникнення шлюбу»

Рішення про створення комісії з визначення причин виникнення браку приймається головним інженером або директором виробничого департаменту після ідентифікації браку. Також, визначається голова комісії з розслідування причин виникнення браку.

• Процедура 11 «Підготовка розпорядження про створення комісії з розслідування причин виникнення шлюбу»
• Начальник ВДО або інженер ВДО готовлять розпорядження про створення комісії з визначення причин виникнення браку в «Журналі розпоряджень по ВАТ «ЛІНІК». У розпорядженні вказується мета створення комісії, її склад, час, протягом якого повинне бути зроблене розслідування.
• Процедура 12 «Робота комісії із установлення причин виникнення шлюбу»
• Робота комісії укладається в аналізі документації (вахтових журналах, диспетчерських аркушах і т.п.). При необхідності проводиться опитування працівників (узяття пояснювальних), аналіз показань приладів (діаграми й т.п.).
• Процедура 13 «Підготовка комісією акту, заходів»
• В акті розслідування розглядаються наступні питання:
• — характеристика (коротко) ділянки, цеху, де ідентифікований брак;
• — обставини, через які отриманий брак;
• — причини виникнення браку;
• — особи, винні у виникненні браку;
• — дії відповідальних осіб, після ідентифікації браку;
• — матеріальний збиток, нанесений підприємству (якщо є);
• — організаційно — технічні заходи (коригувальні дії) по усуненню причин і недопущенню подібного в майбутньому, із вказівкою строків їхнього здійснення, і осіб, відповідальних за виконання;
• — дата складання акту й підпису всіх членів комісії.
• Також до Акту прикладаються всі необхідні документи, які можуть пояснити причини виникнення браку, тобто пояснювальні персоналу, виписки з вахтових журналів, дані про показання приладів. Акт здається в ПДО.
• Процедура 14, 15 «Виконання заходів на виробництві» і «Контроль виконання»
• Виконання заходів на виробництві (у цеху, на установці) провадиться в строки, зазначені в Акті по встановленню причин виникнення браку. У ВДО передається «Інформація про виконання заходів, відповідно до акту розслідування виробничої неполадки». ВДО веде контроль над виконанням заходів у строк. 7]

5. Оцінювання відповідності паливно-мастильних матеріалів ПАТ «Ліник»

У сучасних умовах серед безлічі економічних проблем, пов’язаних із забезпеченням як виживання, так і наступного гармонійного розвитку підприємств і організацій, головною і вирішальною є проблема якості продукції, робіт і послуг. Сучасною тенденцією розвинених країн світу є захист своїх виробників від несовісної конкуренції, а свого ринку — від неякісної продукції. Реалізація цього відбувається завдяки вимогам до якості товарів або послуг. Образно кажучи, вони виставляють бар'єр, роль якого виконують, наприклад, міжнародні стандарти ISO. Сертифікація є одним з важливих законодавчо-адміністративних методів управління якістю, що надає можливості об'єктивно оцінити продукцію на відповідність діючим нормативним документам, надати споживачу підтвердження її безпеки та сприяє підвищенню конкурентоздатності. Безпосереднє управління сертифікацією здійснює відповідне управління Держспоживстандарту на підставі закону «Про підтвердження відповідності». Закон передбачає модульний підхід до сертифікації продукції та надає можливість виробникам, постачальникам самостійно обирати підтвердження відповідності продукції вимогам безпеки або шляхом декларування або шляхом сертифікації третьою стороною.

В розробці та впровадженні нормативних документів для сертифікації продукції та систем якості активну роль відіграють такі міжнародні організації, як ISO, Міжнародний форум з акредитації лабораторій (ILAC), Міжнародна асоціація з атестації та підготовки експертів-аудиторів (IATCA), Міжнародна комісія з електротехніки та європейський комітет з стандартизації в електротехніці (відповідно IEC та CENELEC), Європейська організація з якості та Європейський фонд управління якістю (відповідно EOC та EFQM), Європейська організація з випробувань та сертифікації систем якості (EQNET). 46 Зарубіжний досвід свідчить, що для продукції масового виробництва більш прийнятною є сертифікація самої продукції. В галузях, де високі технології розвиваються дуже високими темпами, простіше сертифікувати не продукцію, а відповідні системи якості, що більше сприяє становленню послуг сучасного рівня.

Сертифікації нафти та нафтопродуктів Об'єктами сертифікації в Системі є продукція, що:

— вироблена в Україні;

— ввозиться в Україну і зазначена заявником як така, що відповідає чинним в Україні нормативним документам;

— ввозиться в Україну і не зазначена заявником як така, що відповідає чинним в Україні нормативним документам, але може бути ідентифікована як така, що повинна відповідати чинним в Україні нормативним документам на аналогічну продукцію.

Не підлягає обов’язковій сертифікації продукція, що не зазначена заявником як така, що відповідає чинним в Україні нормативним документам, і не може бути ідентифікована як така, що повинна відповідати чинним в Україні нормативним документам.

Сертифікація продукції здійснюється на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів та нормативно-правовим актам, чинних в Україні, щодо безпеки життя, здоров’я людей, їх майна та охорони навколишнього середовища.

Порядок обов’язкової сертифікації імпортної продукції встановлюється згідно вимог «Порядку митного оформлення товарів, що ввозяться на митну територію України та підлягають обов’язковій сертифікації в Україні», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 14.05.2008 р. № 446 із змінами та доповненнями.

Отримавши заявку від заявника на сертифікацію продукції, Державний орган сертифікації за результатами експертизи супровідних документів визначає показники для проведення сертифікаційних випробувань та нормативний документ, на відповідність вимогам якого будуть проводитись сертифікаційні випробування.

Якщо під час зберігання продукції на підприємствах різних форм власності порушено правила її зберігання, допущено змішування різних марок продукції, така продукція розглядається як окрема партія, що підлягає повторній сертифікації.

. Процедура сертифікації продукції складається з:

— подання заявки на проведення сертифікації продукції;

— аналізу та експертизи поданої документації;

— прийняття рішення за заявкою на проведення сертифікації продукції із зазначенням схеми (моделі) сертифікації;

— відбирання зразків продукції для випробувань;

— ідентифікації продукції;

— прийняття зразків випробувальною лабораторією (центром);

— випробувань зразків продукції;

— оформлення акта про зберігання зразка-свідка продукції, що сертифікується;

— обстеження виробництва або атестації виробництва продукції, що сертифікується, сертифікації системи управління якості або аналізу функціонування сертифікованої системи управління якості, якщо це передбачено схемою сертифікації;

— аналізу одержаних результатів і прийняття рішення про можливість видавання сертифіката відповідності;

— видачі сертифіката відповідності, укладання угоди згідно з додатком Д до ДСТУ 3413−96 «Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції» та занесення сертифікованої продукції до Реєстру Системи;

— визнання сертифіката або іншого документа, що підтверджує відповідність імпортної продукції вимогам чинних в Україні нормативних документів і виданий на цю продукцію за кордоном;

— технічного нагляду за сертифікованою продукцією;

— інформації про результати робіт з сертифікації продукції;

Державний орган сертифікації своєчасно ознайомлював Заявника з повним звітом про результати сертифікації з зазначенням кожного виявленого відхилу, який потрібно усунути, щоб забезпечити відповідність продукції усім сертифікаційним вимогам, а також обсяг необхідних подальших робіт з повторної сертифікації чи випробування. Якщо Заявник доведе, що він може виправити відхил у прийнятий термін, то після виконання ним коригувальних дій орган сертифікації провадить подальші роботи з урахуванням раніше проваджених робіт.

Усі витрати, пов’язані з сертифікацією продукції, сплачує заявник на договірних підставах.

Роботи iз сертифiкацiї нафтопродуктiв проводяться у порядку, встановленому Правилами обов’язкової сертифiкацiї нафтопродуктiв, затвердженими наказом Держстандарта України № 19 вiд 16.01.97 р. i зареєстрованими в Мiнiстерствi юстицiї України 26.02.97 за № 52/1856.

Орган iз сертифiкацiї проводить сертифiкацiю таких видiв нафтопродуктiв:

— паливо (бензини автомобiльнi, дизельне, газотурбiнне, мазути, та побутовi);

— паливо для реактивних двигунiв;

— оливи (моторнi, карбюраторнi, унiверсальнi, дизельнi), крiм олив для двотактних двигунiв;

— мастильно-охолоджувальнi технологiчнi засоби (оливнi, на водянiй основi, пасти);

— бiтуми нафтовi.

Порядок проведення сертифiкацiї нафтопродуктiв передбачає:

— приймання, вхiдний контроль та реєстрацiя заявок, контроль комплектностi наданих супроводжувальних документiв;

— експертиза нормативно-технiчної докуметацiї;

— визначення акредитованої випробувальної лабораторiї або центру (далi-АВЛ/ВЦ) для проведення сертифiкацiйних випробувань;

— прийняття рiшення за заявкою;

— визначення схеми сертифiкацiї;

— пiдготовка рiшення щодо заявки;

— вiдбiр та iдентифiкацiя зразкiв продукцiї;

— оформлення актiв вiдбору та iдентифiкацiя зразкiв продукцiї;

— направлення вiдiбраних зразкiв на сертифiкацiйнi випробування в АВЛ/ВЦ по узгодженнiй iз <�Заявником> схемi;

— участь у сертифiкацiйних випробуваннях;

— аналiз протоколiв випробувань;

— аналiз одержаних результатiв та прийняття рiшення про видачу (про вiдмову щодо видачi) сертифiкатiв вiдповiдностi або свiдоцтв про визнання;

— оформлення та видача сертифiкату вiдповiдностi та занесення сертифiкованої продукцiї до Реєстру Системи;

— визнання сертифiкатiв вiдповiдностi, якi пiдтверджують вiдповiднiсть iмпортної продукцiї вимогам чинних в Українi нормативних доку ментiв i якi виданi на цю продукцiю за кордоном;

— видача копiй сертифiкатiв вiдповiдностi та свiдоцтв про визнання;

— консультативно-методична допомога з питань сертифiкацiї iз оформленням письмової довiдки;

— технiчний нагляд.

Для проведення сертифiкацiї продукцiї в Системi заявник (включно iноземного) подає до органу iї сертифiкацiї заявку на проведення сертифiкацiї продукцiї в Системi УкрСЕПРО.

Заявник разом з заявкою подає органу iз сертифiкацiї такi документи:

— нормативнi документи, зареєстрованi у встановленому порядку, вiдповiдно до вимог яких повинна проводитися сертифiкацiя продукцiї;

— сертифiкат чи iнший документ, що пiдтверджує походження продукцiї (для партiї);

— акт постановки продукцiї на виробництво вiдповiдно до ГОСТ 15.001 «Система разработки и постановка продукции на производство. Продукция производственно-технического назначения» (для вiтчизняних виробникiв);

— сертифiкат якостi чи iнший документ виробника про гарантiю та вiдповiднiсть продукцiї вимогам нормативних документiв;

— товаросупровiднi документи iз зазначенням розмiру партiї продукцiї;

— iншi документи, що враховуються при визначеннi схеми (моделi) сертифiкацiї та програми випробувань продукцiї (протоколи випробувань, сертифiкати);

— один зразок первинного пакування (без продукцiї), якщо продукцiя випускається у дрiбному пакуваннi, або етикетку.

Залежно вiд виду продукцiї вищезазначений перелiк документацiї уточнюється органом iз сертифiкацiї пiд час розгляду заявки.

Визначенню в Системi пiдлягають сертифiкати та протоколи випробувань продукцiї, виданi уповноваженими органами iнших країн (далi — iноземний сертифiкат), за умови дотримання сукупностi таких правил:

— з нацiональним органом iз сертифiкацiї тiєї країни, з якої походить продукцiя, що ввозиться в Україну, Держстандартом України укладено двосторонню угоду про взаємне визнання результатiв робiт iз сертифiкацiї;

— iноземний сертифiкат виданий в державнiй системi сертифiкацiї тiєї країни, з якої походить продукцiя, що ввозиться в Україну;

— продукцiя, що ввозиться в Україну, може бути iдентифiкована за супровiдною документацiєю (маркування, етикетка) як така, що виготовлена за мiждержавними або iншими нормативними документами, що є чинними в Українi;

— номенклатура усiх обов’язкових вимог до продукцiї i норми цих вимог повнiстю вiдповiдають номенклатурi обов’язкових вимог i нормам, чинним в Українi.

За умови виконання сукупностi цих правил на iноземнiй сертифiкат орган iз сертифiкацiї видає свiдоцтво про визнання згiдно з ДСТУ 3498−96. Свiдоцтво про визнання реєструється в Реєстрi Системи.

У разi невиконання принаймнi однiєї умови вище наведеного орган iз сертифiкацiї проводить сертифiкацiю продукцiї згiдно з вимогами Правил.

Документом про визнання iноземних сертифiкатiв є свiдоцтво про визнання (в разi повного визнання) або сертифiкат вiдповiдностi (в разi часткового визнання), що виданi в Системi.

Висновки нафта паливний мастильний Сучасна нафтопереробна промисловість України представлена шістьма нафтопереробними заводами загальною потужністю первинної переробки 51 — 54 млн. т нафти на рік (це перевищує аналогічні потужності Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини взяті разом). Найпотужніші підприємства нафтопереробної промисловості України розташовані в Кременчуку, Лисичанську і Херсоні. Ці заводи виробляють 50 видів нафтопродуктів (всього відомо понад 300 найменувань цих продуктів). В умовах економічної кризи кінця XX ст., що вразила постсоціалістичні країни, завантаженість вітчизняних нафтопереробних заводів знаходиться на рівні 25%.

Застарілі технології та обладнання обумовлюють малу глибину переробки нафти — близько 55−65% проти 80−90% в розвинених країнах. Загальні номінальні потужності установок поглибленої переробки нафти (каталітичного крекінгу, коксування, термічного крекінгу, виробництва масел, бітумів) на всіх НПЗ України становить 6,92 млн. т на рік (1999), з них каталітичного крекінгу — 3,68 млн. т на рік, що становить відповідно 13,5 та 7,2% загальних потужностей переробки сирої нафти. Основні поставки нафти — з Росії, Казахстану та вітчизняні. Загальна довжина магістральних газопроводів — 35 тис. км, нафтопроводів — 4 тис. км. Україна має 12 підземних сховищ газу, що за своїм об'ємом є найбільшими в Європі. Науково-технічне забезпечення Н.к. в Україні здійснюють 17 науково-дослідних та проектних інститутів. Діють Українська нафтогазова академія, профільні вищі навчальні заклади.

Переробна база Компанії складається з шести газопереробень, що входять до складу ДК «Укргазвидобування» та ПАТ «Укрнафта», виробляючи на них скраплений газ, моторні палива й інші типи нафтопродуктів. Шебелинська переробня «Укргазвидобування» потужністю 720 тис. тонн на рік є найсучасніше підприємство нафтопереробної галузі України. Мастила та оливи виробляє найбільше в СНД спеціалізоване підприємство — ПАТ «АЗМОЛ».

Транспортний напрямок діла Компанії уособлюють оператори газової та нафтової трубопровідних мереж України — ДК «Укртрансгаз» та ВАТ «Укртранснафта». ДАТ «Укрспецтрансгаз» є оператор з перевезення скраплених газів у межах України.

Газ на внутрішньому ринку України продає дочірня компанія «Газ України». Виробничо-збутове підприємство «Нафтогаз» у вересні 2002 року визначено оператором зі створення фірмової мережі паливниць НАК «Нафтогаз України». ДП «Укрнафтогазкомплект» централізовано постачає матеріально-технічні ресурси на потреби підприємств «Нафтогазу України».

Пропозиції:

Диференціація ставок податків для автомобільних бензинів в залежності від встановленого екологічного класу (Євро3, Євро4, Євро5) з метою стимулювання виробництва / імпорту більш якісних щодо екологічної безпеки нафтопродуктів.

Зокрема пропонується:

— для автомобільних бензинів, яким встановлено екологічний клас Євро5, застосовувати базову ставку;

— для автомобільних бензинів, яким встановлено екологічний клас Євро4, застосовувати базову ставку, збільшену на 25%;

— для автомобільних бензинів, яким встановлено екологічний клас Євро3, застосовувати базову ставку, збільшену на 50%.

Підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом нафтопродуктів, вироблених в Україні.

Зокрема пропонується що резервуари нафти і готових нафтопродуктів повинні бути обладнані витратомірами — лічильниками обсягу вироблених / відпущених нафтопродуктів (далі - витратомір-лічильник), які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі витратомірів — лічильників обсягу вироблених / відпущених нафтопродуктів.

Рівень нафти, нафтопродукту в резервуарах має вимірюватись виключно стаціонарними рівнемірами, допущеними до застосування Держспоживстандартом України. Процес вимірювання маси нафти і нафтопродуктів проводиться об'ємно-масовим методом та повинен бути автоматизований шляхом застосування у резервуарах вимірювального устаткування з використанням лічильників, автоматизованих густиномірів, стаціонарних рівнемірів, об'єднаних до системи вимірювань маси нафти (вузли обліку нафти) або нафтопродукту.