Феномен людського спілкування, мислення та мова

Вступ спілкування мислення мова Проблема дослідження людського спілкування, мови та мислення ще з давніх часів привертала увагу філософів. Вона є актуальною і в наш час, адже жодна людина не може уявити свого життя без соціуму. Людина — істота соціальна, тому мова й мовлення, здатність працювати на користь собі й суспільству, раціонально мислити та володіти аналітичними здібностями є тими ознаками, що відрізняють її від тварини.

У рефераті пропонується огляд вищезазначених понять з точки зору філософів різних епох. Розглядаються позиції Мамардашвілі, Гегеля, Сковороди, Маркса та інших на прикладах цитат з їх окремих робіт та трактатів, присвячених тій чи іншій проблемі.

Об'єктом дослідження є основні складові процеси феномену людського спілкування, зокрема мислення та мова.

Предметом дослідження виступає єдність та зв’язки між даними поняттями, їх взаємодія та способи поєднання.

Завдання реферату полягає у дослідження поглядів філософів на єдність мовлення, спілкування та мислення.

Мета реферату: зробити ґрунтовний аналіз джерел, які представляють різноманітні філософські погляди на мислення та мову як основні аспекти людського спілкування, розкрити сутність взаємозв'язків даних понять, їх вплив на розвиток людства та на роль людини як індивіда у найважливіших суспільних процесах.

1. Поняття мислення

1.1 Визначення процесу Відомо, що мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях. Цей процес властивий виключно людині.

Поняття мислення (гр. нпхт — розум) і взаємопов'язані з ним поняття — «відображення», «образ», «відчуття», «поняття», «знання» — були сформовані ще античними філософами (Арістотель, Геракліт, Платон, Сократ Демокріт, Епікур та інші). Для прикладу, За Арістотелем мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку — науку про мислення, сформулював його закони та форми.

На сучасному етапі мислення людини є об'єктом дослідження багатьох наук: психології, соціології, логіки, теорії штучного інтелекту та інших. Існує декілька концепцій мислення, які будуються на основі сприйняття, розуміння, логіки та рефлексії. [4,ст. 1]

Мислення, як стверджував Гегель, відчужує своє буття у вигляді матерії, природи, яка, у свою чергу, є інобуттям цього об'єктивно існуючого мислення, названого Гегелем абсолютною ідеєю. Із цього погляду розум є не лише специфічною особливістю людини, а насамперед першоосновою світу. Отже, світ у своїй основі логічний, існує й розвивається за законами, внутрішньо властивими мисленню, розуму. Важливим є уміння мислити абстрактно. У своїй праці: «Хто мислить абстрактно» Гегель зазначав: «Кто мыслит абстрактно? — Необразованный человек, а вовсе не просвещенный. В приличном обществе не мыслят абстрактно потому, что это слишком просто, слишком неблагородно (неблагородно не в смысле принадлежности к низшему сословию), и вовсе не из тщеславного желания задирать нос перед тем, чего сами не умеют делать, а в силу внутренней пустоты этого занятия. Почтение к абстрактному мышлению, имеющее силу предрассудка, укоренилось столь глубоко, что те, у кого тонкий нюх, заранее почуют здесь сатиру или иронию, а поскольку они читают утренние газеты и знают, что за сатиру назначена премия, то они решат, что мне лучше постараться заслужить эту премию в соревновании с другими, чем выкладывать здесь все без обиняков. В обоснование своей мысли я приведу лишь несколько примеров, на которых каждый сможет убедиться, что дело обстоит именно так. Ведут на казнь убийцу. Для толпы он убийца — и только. Дамы, может статься, заметят, что он сильный, красивый, интересный мужчина. Такое замечание возмутит толпу: как так? Убийца — красив? Можно ли думать столь дурно, можно ли называть убийцу — красивым? Сами, небось, не лучше! Это свидетельствует о моральном разложении знати, добавит, быть может, священник, привыкший глядеть в глубину вещей и сердец.» [3, ст. 2]

Таким чином, мислення та розум розглядаються Гегелем як незалежна від людини й людства абсолютна сутність природи, людини, всесвітньої історії й культури. Мислення, розум перебувають не поза світом, а в ньому самому як його внутрішній зміст, що виявляється в усьому різноманітті явищ дійсності, а значить і людської культури.

1.2 Місце і значення процесу мислення у філософії

Мислення грає воістину величезну роль у пізнанні. Воно розширює межі пізнання, дає можливість вийти за межі безпосереднього досвіду відчуттів і сприйняття. Мислення дає можливість знати і судити про те, що людина безпосередньо не спостерігає, не сприймає. Мислення людини не безладне, воно підлягає певним законам, завдяки яким стає логічним. Основними законами логіки є: закон тотожності, закон суперечності (несуперечності), закон виключеного третього і закон достатньої підстави. Порушення (не дотримання) вимог будь-якого з цих законів призводить до того, що мислення стає нелогічним.

Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв’язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого. За своєю природою ми розумні істоти, на цьому наголошував французький філософ Ж. Сартр: «Мої думки — це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а не думати я не можу». Мислення — необхідна умова щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного та великого, позбавляє людину лінощів і нудьги. Г. Сковорода зазначав: «Пізнаєш істину — ввійде тоді у кров твою сонце». До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням. Причини виникнення проблемної ситуації - недостатність інформації, знань. Наявна проблема активізує людське мислення. Філософія трактує мислення як соціальне зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: «Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно». Сьогодні це зрозуміло, адже інформаційний запас людства, набутий за час його існування завдяки мисленню, значно розширився. Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з’являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу. Що ж таке мислення з психологічної точки зору? Мислення — це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв’язки між предметами та явищами. Мислення — це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам’яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці. Мислення тісно пов’язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв’язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом (світовим розумом). [5, ст. 1]

Грузинський філософ М.К. Мамардашвілі приділив увагу значенню процесу мислення у своїй критиці до гегелівського вчення «Форми та зміст мислення», а також у «Бесідах про мислення».

Свої погляди філософ сформулював так: «Эстетикой мышления можно назвать наши беседы в связи с тем, что искусство, как известно, прежде всего — радость, а речь у нас должна идти о радости мышления. По — видимому, не существует ни одного нашего переживания искусства или занятия искусством, которое не было бы связано с особым пронзительно — радостным состоянием человека. Пруст даже как — то заметил, что может быть, критерием истины и таланта в искусстве, в литературе является состояние радости у творца. Состояние творческой радости может быть и у того, кто читает или смотрит. Что это за состояние радости, которое к тому же еще может быть и критерием истины? Можно сказать, что у мышления есть своя эстетика, что мысль безусловно связана с радостью, иногда с единственной радостью человека. Эта радость относится и к мысли, о которой я хочу беседовать с вами, и к мысли, в связи с которой вообще возникает вопрос: «что это значит?», «что это за состояние у человека и зачем оно вообще?». 3, ст. 3]

Мамардашвілі детально аналізував роботи Гегеля та його погляди на мислення та на філософію в цілому.

2. Мова у філософії

2.1 Мова як предмет філософського дослідження Мова здавна привертала увагу філософів. Ряд цікавих міркувань про мову належить ще Сократу, Платону, Арістотелю. Італійські гуманісти епохи Відродження, пильно вивчаючи давньогрецьку й латинську мови, заклали основи класичної філології, що стала згодом родоначальницею широкого кола наук про мову. Інтерес до філософського осмислення мови різко зростає з кінця ХVIII (поч. XIX ст. Німецький дослідник і філософ В. Гумбольдт сформулював положення про те, що мова являє собою особливого роду реальність, характерною рисою якої є саморозвиток, вироблення самої себе. М. Гегель підкреслював роль мови в процесі формування людини, її свідомості та мислення. Загалом у ХІХ ст. склалося філософське уявлення про мову, що стало класичним. Воно було відправною точкою й основою для осмислення мови філософами XX століття.

З позицій класичних уявлень мові відводиться надзвичайно важлива роль у житті людини й суспільства. Мова є винятковим надбанням людини як істоти розумної, тому говорити про мову тварин можна лише метафорично. Вона тісно пов’язана з мисленням людини, зі здатністю до абстрагування, тобто уявного вичленування окремих якостей і розгляду їх незалежно від предмета і його властивостей. Тільки завдяки мові людина здатна формулювати абстрактні поняття, а саме вони є найважливішим інструментом пізнання та мислення. Крім того, мова — це необхідна умова й засіб соціалізації індивіда, а без соціалізації, тобто без спільної життєдіяльності з іншими людьми, без засвоєння соціальних норм, правил, культури, без освоєння досягнень багатьох поколінь, людина немислима як людина. Нарешті, мова виконує цілий ряд суспільних функцій. Одна з найважливіших — комунікативна, тобто функція спілкування. Таким чином, «людина», «мова», «суспільство» — поняття одного ряду: одне немислиме без іншого, одне розкривається через інше.

Загалом класична думка орієнтована на підкреслення значення мови, на його високу оцінку. Згідно з нею навіть небезпека, що нерідко прихована в мові, постає легкопереборною. Так, широку популярність отримала, наприклад, критика «ідолів ринку» англійським філософом Френсісом Беконом (1561−1626). «Ідолами ринку» (або «ринкової площі») Бекон називав такі причини, які штовхають людей до недбалого користування мовою. Недбале становлення до мови, мовлення, недотримання правильності й точності мови здатні внести у відносини людей сум’яття, подібне до того, що ми спостерігаємо на ринку в базарний день. Так нерідко буває і в науці. Однак Бекон загалом не висловлює сумнівів стосовно того, що «ідоли» будуть згодом переможені.

Навряд чи оцінка ролі та значення мови сучасною філософією може бути охарактеризована як песимістична, хоч відома частка песимізму, безсумнівно, має місце. Швидше це реалізм або реалістичній оптимізм. Філософія XX ст. вбачає в мові як незаперечне благо, так і небезпеку. Справа не тільки в тому, що люди часом виявляють невміння користуватися мовою і від цього страждають, а в тому, що за самою своєю природою мова «розставляє пастки», створює небезпеки. У зв’язку з цим роль мови сучасною філософією оцінюється інакше.

Чимало філософів XX ст. дійшли висновку, що влада мови настільки велика, що певною мірою творить реальність. Влада слова така, що, використовуючи ті чи інші слова, ми створюємо або виключаємо з життя ті чи інші предмети. 6, ст.1]

2.2 Зв’язок мови і мислення Мислення і мова складають єдине ціле. Між ними існує нерозривний, органічний зв’язок. У мові людина матеріалізує свою думку, втілює її у слово, надає її форму предметності. Мислення людини реально виявляється у формі її мови, мовного виразу.

Як людина висловлюється, так вона практично і мислить. Не випадково К. Маркс підкреслював, що «мова є безпосередня дійсність думки». Поряд з суспільним характером праці, мова визначає специфіку самої людини, її свідомості, мислення і психіки взагалі. Саме це мав на увазі Мартін Хайдеггер, коли стверджував, що «сутність людини виявляється у мові».

Людина може виявляти свої думки, своє мислення, різними способами (звуками, жестами, фарбами, знаками, діями, виробами, поведінкою і т.д.). однак універсальним засобом мислення є мова. «Думки вимагають слів».

«Про наші думки, — писав Гегель, — ми знаємо лише тоді…, коли даємо їм форму предметності…». Таку предметність надає думкам «…членороздільний звук, слово. Слово надає думкам їх… справжнє наявне буття».

Розумова, інтелектуальна діяльність, процес абстрагування, знаходження загальних властивостей речей і явищ, вимагають слів, мовного втілення. У мові людина матеріалізує свою розумову діяльність і може розглядати її результати як об'єкти (наприклад, художній твір, наукова праця тощо).

Таким чином, інтелектуальна діяльність людини, тобто мислення, цілком духовна, внутрішня, що проходить в певному сенсі непомітно, завдяки мові об'єктивується і стає доступною для чуттєвого сприйняття. Завдяки мові, думки окремих людей стають надбанням інших. [7, ст. 2]

3. Філософія людського спілкування

3.1 Процес спілкування у філософії

Говорячи про спілкування, ми насамперед підкреслюємо, що цей феномен, притаманний лише людині, виникає як особливий стан відношення, взаємозв'язку людей. У найширшому розумінні слова, спілкування — це процес взаємозв'язку, взаємовідношення, взаємодії між людьми, людськими спільнотами, у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміннями та навичками, а також результатами діяльності, тобто процес передачі, опрацювання і використання інформації в широкому розумінні.

Спілкування — одна з необхідних і загальних умов формування і розвитку особистості й суспільства.

Адже основою розвитку свідомості нині, як і раніше, залишається живий контакт, який містить у собі все багатство людських стосунків і дає змогу засвоїти не тільки думки інших людей, а й почуття, і не лише побачити, а й відчути чужу суб'єктивність, її наявність, отримати не тільки знання, а й моральні навички. Видатний психолог Л. Виготський підкреслював, що людина і наодинці з собою зберігає функцію спілкування (те, що ми часто називаємо розмовою із «самим собою», коли ми «тихо самі з собою ведемо бесіду»).

Спілкування між людьми може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. Про перше англійський драматург Б. Шоу говорив так: якщо у тебе є яблуко і в мене є яблуко і якщо ми обміняємося цими яблуками, то у кожного з нас буде по одному яблуку; якщо ж у тебе є думка, ідея, і в мене вона є, то після обміну ними у кожного з нас буде по дві думки чи ідеї. Опосередковане ж спілкування відбувається через засоби масової інформації та іншими способами.

Геніальний мислитель-діалектик Гегель вбачав у спілкуванні не тільки обмеження, а насамперед повноту особистості. У суспільстві людина знаходить ті обмеження, які випливають з її розумної сутності, з самої основи її свободи. І саме з цих позицій Геґель вважав можливою гармонію між індивідом і суспільством. І цей неминучий і безспірний зв’язок індивіда та суспільства набуває у мислителя характеру вищої моральної правди. Саме суспільство є живим втіленням ідеї добра, яка без нього чи поза ним залишається абстрактною і безсилою. Чиста суб'єктивність позбавляє людину міцних основ, і в неї може виникнути таке жагуче прагнення до об'єктивного порядку, що вона буде ладна, радше, принизитися до повної і рабської залежності, аби уникнути тих мук, які пов’язані з внутрішньою пустотою і беззмістовністю. Проте, підпорядковуючись цьому порядку, індивід знаходить у ньому власну сутність, оскільки об'єктивна мораль не є чимсь чужим суб'єктові. Створюючи для нього обов’язки, вона не обмежує, а радше, звільняє його — від підпорядкування безпосереднім прагненням і від гніту суб'єктивної невизначеності. Вона вказує йому шлях до вищої моральної свободи і, формуючи його характер, перетворює схильність до добра у постійну властивість, робить її правом, звичкою, другою природою. У роботі «Кто мыслит абстрактно?» Гегель наголошує на людських взаєминах, наводячи приклади з життя людей (ситуації на ринку, спілкування слуги з господарем). «Простой человек и тут мыслит абстрактно, он важничает перед слугой и относится к нему только как к слуге; он крепко держится за этот единственный предикат. Лучше всего живется слуге у француза. Аристократ фамильярен со слугой, а француз — так уж добрый приятель ему. Слуга, когда они остаются вдвоем, болтает всякую всячину, а хозяин покуривает себе трубку да поглядывает на часы, ни в чем его не стесняя, — как о том можно прочитать в повести „Жак и его хозяин“ Дидро. Аристократ, кроме всего прочего, знает, что слуга не только слуга, что ему известны все городские новости и девицы и что голову его посещают недурные идеи, — обо всем этом он слугу расспрашивает, и слуга может свободно говорить, о том, что интересует хозяина. У барина-француза слуга смеет даже рассуждать, иметь и отстаивать собственное мнение, а когда хозяину что-нибудь от него нужно, так приказания будет недостаточно, а сначала придется втолковать слуге свою мысль да еще и благодарить за то, что это мнение одержит у того верх». [1, ст. 2]

3.2 Зв’язок мислення, мови та спілкування Проблема мови і мислення як одна з найскладніших у теорії мовознавства в різні періоди історії науки про мову розв’язувалася неоднаково: представники логічного напряму, наприклад, ототожнювали ці поняття (логічним категоріям як позачасовим і загальним повинні відповідати, на їх думку, і універсальні мовні категорії); прибічники психологічного напряму намагалися розв’язати це питання в ієрархічній площині, обґрунтовуючи примат то мислення щодо мови, то мови щодо мислення; представники американського структуралізму вважали, що структура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання зовнішнього світу. Однак всі дослідники сходилися в тому, що зв’язок між мовою і мисленням нерозривний і неподільний.

Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людей та тварин. Завдяки слову думка не зникає. Л. Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення.

Потреба у спілкуванні створює основу для виникнення наслідування звуків людської мови.

Головним засобом спілкування між людьми є слово — найважливіша мовна одиниця. Мова — це система знаків, які мають певне значення й використовуються для передавання та зберігання інформації. Завдяки спілкуванню людей мова розвивається разом із суспільством. Праця створила людину, і членороздільна мова виникла завдяки трудовій діяльності.

Мова потрібна як засіб спілкування, вона виконує комунікативну функцію: в процесі спільної діяльності між людьми відбувається обмін інформацією, емоціями, ідеями тощо. Мова потрібна і як засіб закріплення та збереження колективного досвіду людства та досягнень суспільної практики. Крім того, за допомогою мови людина може висловити свої емоції і почуття, свої симпатії і антипатії, своє ставлення до інформації, яку вона сприймає або повідомляє.

Із розвитком суспільства знання людства розширюються. Щоб зберегти інформацію для наступних поколінь і передавати її у просторі, створюється писемна мова, люди винаходять радіо, телебачення, створюють комп’ютери. З’являються нові поняття і явища, яким мова дає назви. Прагнення людей до адекватного відображення об'єктивних змін не лише в соціальному середовищі, але і в людських взаєминах зумовлює постійний розвиток і збагачення мови. [8, ст. 1 ]

Висновок Перебуваючи в єдності, спілкування, мислення й мова нетотожні, це різні соціальні явища. Мова — звукова матеріальна оболонка думки, мова — означає мислення — віддзеркалює об'єктивну реальність. Мова — засіб повсякденного спілкування людей, важлива складова культури будь-якого народу. Мислення ж вивчається формальною логікою, а мова — предмет мовознавства. На базі природних мов виникли штучні мови та науки.

Спілкування ж є набагато ширшим феноменом у всіх його розуміннях, адже воно включає в себе як мислення, так і мовлення. Спілкування містить декілька етапів (складових), до яких належать вищезгадані процеси. Філософи античності й сучасності приділяли неабияку увагу перебігові цих процесів та наголошували на їх важливості.

Отже, мислення та мовлення, поєднуючись гармонійно, складають основу людському спілкуванню.

Використана література

1. Гегель Г. В. Ф. Кто мыслит абстрактно? // Работы разных лет. В 2 т. — М.: Мысль, 1970. — Т.1 — С.387−394.

2. Мамардашвили М. К. Беседы о мышлении. // Из курса лекций, прочитанных в 1986 — 1967 гг. в Тбилисском университете.

3. Мамардашвили М. К. Формы и содержания мышления (К критеке гегелевского учения о формах познания). — М.: Высшая школа, 1968. — 191 с.

4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Мислення.

5. http://myrefs.org.ua/index.php?option=com_content&view=article.

6. http://iai.donetsk.ua/_u/iai/dtp/CONF/11/articles/sec2/s2a14.html.

7. http://pidruchniki.ws/14 170 120/logika/mislennya_mova.

8. http://pidruchniki.ws/1 510 082 737 336/psihologiya/rozvitok_spilkuvannya.