Принципи наукометрії

Вступ

Наукометрія — це кількісний метод вивчення науки як інформаційного процесу. Відповідно наукометричну базу можна визначити як платформу, що депонує наукові роботи, обробляючи списки процитованої літератури, обчислює певні кількісні показники, на основі яких можна проаналізувати впливовість/авторитетність діяльності того чи іншого видання, організації, науковця тощо.

Одразу варто підкреслити, що зазначені «впливовість і авторитетність» можуть лише побічно характеризувати якість, тому не слід ототожнювати призначення наукометричних показників з апаратом рецензування, який визначає якість безпосередньо. З іншого боку, списки літературних посилань легко обробити й перетворити на позиції в рейтингу, тоді як визначити найвагоміші параметри «якості» та розробити чітку шкалу їх оцінки — складне завдання. Отже, з-поміж двох варіантів — об'єктивної побічної чи су б'єктивної прямої оцінки якості - в сучасному науковому просторі віддають перевагу першому, хоча, без сумніву, більш оптимальним є комплексний підхід.

Наприкінці 2012 р. набули чинності два накази МОН України від 17.10.12 № 1111 та № 1112 («Про затвердження Порядку формування Переліку наукових фахових видань України» та «Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук» відповідно).Найбільший резонанс серед здобувачів науових ступенів викликали положення щодо необхідності публікації статей у виданнях

«іноземних держав або України, які включені до міжнародних наукометричних баз», тоді як редакторів вразив п. 2.9: «наявність статей англійською мовою на веб-сторінці видання», що також пов’язано з інтеграцією в зазначені бази. Відповідно, постала гостра потреба визначити поняття «наукометрична база», навести їх перелік, список видань (бажано вітчизняних), що індексуються у зазначених базах, та усвідомити сенс розміщення публікацій у цих журналах. У багатьох країнах світу наукометричні показники вже широко застосовують на практиці і враховують під час прийому на роботу в престижні ніверситети, вибору видання для розміщення результатів власних досліджень, визначення перспективних напрямів розвитку науки, їх фінансування тощо. Проте, чи можливо так само вільно користуватися надбаннями наукометричних систем в Україні і що для цього потрібно? На ці питання ми й спробували дати відповідь.

1. Історія створення наукометричних баз даних

наукометрія інформаційний глобальний Наукометричні бази даних — це не є щось нове в світі. Їх історія починається в 70-х роках XIX століття, коли вперше з’явилися два індексу наукового цитування — індекс юридичних документів Shepard’s Citations в 1873 році і індекс наукових публікацій з медицини Index Medicus в 1879, який існував аж до 2004 року.

Розглянемо наймасштабніші наукометричні бази та кількісні показники, які вони використовують, за часом їх створення. В 1960 р. Інститут наукової інформації (Institute for Scientific Information, ISI) на чолі з Юджином Гарфілдом (Eugene Garfield) започаткував систему розрахунку індексу наукових посилань — Science Citation Index (SCI) — бібліографічного ресурсу, який щороку обробляв списки літератури 2 500 провідних наукових журналів і публікував результати в кількох розділах, зокрема Citation Index (індекс посилань), Source Index (індекс джерел) та Permuterm Subject Index (покажчик ключових слів). Слід зазначити, що у вітчизняній літературі SCI часом перекладають як «індекс наукового цитування», тому деякі автори вважають його кількісним показником. Насправді ж у цьому випадку «Index» означає «алфавітний покажчик», а не «коефіцієнт», і його не можна використовувати для рейтингового оцінювання наукових робіт.

Основним надбанням цього проекту була можливість пошуку інформації не лише за автором чи тематичним рубрикатором, а й за списком цитованої літератури. Наприклад, знаючи одного провідного фахівця в певній галузі, можна було простежити роботи, в яких є посилання на нього, але які, можливо, були віднесені рубрикаторами до суміжних галузей. До того ж створена інформаційна база була доступна для статистичного оброблення. Проте таке періодичне видання аналізувало лише обмежену кількість наукової періодики, яка на перший погляд не могла бути репрезентативною сукупністю. З іншого боку, проведення спеціальних розрахунків виявило, що видання, які входять до бази SCI, хоча і становлять лише 2−3% загальної кількості журналів у всьому світі, дозволяють віднайти близько 50% необхідної інформації (тобто на них припадає 50% усіх цитувань у світі).

Таким чином, стратегія SCI полягала у включенні до своєї бази лише тих видань, які входили до так званого «інформаційного ядра» в кожній галузі науки, що потребувало створення критеріїв оцінювання наукової значущості журналів. Добираючи нові видання до SCI, Ю. Гарфілд звернув увагу на те, що рейтинг журналів, складений на основі загальної кількості посилань на них, значно відрізняється від такого, в якому порівнюється середня кількість посилань на одну статтю. Він почав застосовувати розрахунковий показник, який, на його думку був більш об'єктивним засобом оцінювання впливовості видання, спочатку для відбору журналів до бази SCI, а згодом фактор «впливовості», або імпакт-фактор, було запропоновано для порівняння журналів усередині бази.

Отже, хоча SCI був лише бібліографічною базою даних, призначеною для полегшення пошуку наукової інформації, в 1974 р. На його основі було розпочато публікацію Journal Citation Reports (JCR) — періодичного видання, метою якого була і залишається критична оцінка провідних світових видань за допомогою кількісної статистичної інформації, основаної на даних літературних посилань. На завершення історичного екскурсу слід зазначити, що з 1992 р. ISI з його продуктами стали частиною Thomson Reuters; SCI й дотепер доступний для дослідників, адміністраторів як пошуковий інструмент, що охоплює близько 3 700 провідних світових наукових журналів; JCR публікує низку наукометричних показників щодо більше ніж 10 100 наукових видань, які входять до бази Web of Science, створеної на основі SCI, Social Sciences Citation Index та Arts and Humanities Citation Index.

Наукометричні бази даних також розвивались у східних країнах, наприклад, у 1987 р. Китай запускає проект зі створення Китайського індексу наукового цитування Chinese Science Citation Index, а в наступному, 1988 з’являється його конкурент — China Scientific and Technical Papers and Citations. У 1997 починається розробка китайського індексу цитування з суспільних наук Chinese Social Sciences Citation Index.

У 1995 році Японія приступає до створення національного індексу цитування Citation Database for Japanese Papers, розробником якого стає Національний інститут інформатики Японії.

Крім того, розробки національних індексів ведуться в Тайвані (Taiwan Humanities Citation Index), а також у ряді європейських країн (Польща, Іспанія). Зокрема, у Польщі розроблено наукометричну платформу Index Copernicus.

2. Основні наукометричні показники

* Кількість цитувань наукових статей (індекс цитованості)

* Імпакт-фактор (IF)

* Індекс Хірша (h-індекс) Вплив ученого або організації на світову науку, якість наукових досліджень можна визначити, використовуючи статистичні дані Science Citation Index (SCI) та Journal Citation Reports (JCR), які випускає Institute for Scientific Information (ISI) у США, штат Філадельфія.

Для оцінювання роботи дослідників і наукових колективів в усьому світі широко використовують індекс цитування наукових статей (Science Citation Index, SCI), який показує, скільки разів статті, написані певним автором, були процитовані в працях інших авторів за певний рік. Для обчислення індексу цитування створено потужну пошукову систему, яка містить бібліографічні описи всіх статей з наукових журналів, що входять до переліку JCR, і використовує свої алгоритми для підрахунку індексу цитування. Система висвітлює в основному публікації з фундаментальних галузей науки в провідних міжнародних і національних журналах.

JCR (Journal Citation Reports) — бібліометричний довідник статистичних даних, які відображають продуктивність і ступінь використання наукових журналів. JCR подає повну і різноманітну статистику цитування наукових журналів, зокрема широкий спектр показників використання журналів у роботі вчених різних країн. Розділи довідника включають наукові журнали, ранжовані в алфавітному порядку назв, за кількістю посилань, числом опублікованих робіт у журналі, показниками цитування тощо, і зокрема за показниками імпакт-фактору.

Імпакт-фактор, або коефіцієнт впливу журналу (JCR), обчислюють як відношення числа посилань, які отримали за поточний рік статті, опубліковані в цьому журналі протягом двох попередніх років, до кількості статей, опублікованих у цьому журналі за ці ж два роки. Цей показник призначений для оцінки інформаційної значимості журналу. Вважають, що журнал, який публікує значну кількість статей, на які активно посилаються інші вчені, заслуговує на особливу увагу; чим вище значення імпакт-фактору, тим вищі наукова цінність та авторитетність журналу.

Проте він не позбавлений недоліків, які останнім часом все частіше обговорюють у науковій спільноті.

1. Сам засновник «фактору впливовості» Ю. Гарфілд зазначав, що залежно від часового проміжку, який обрано для розрахунку (класично — 2 роки), значення показника можуть істотно змінюватись. Деякі автори пропонують для кожного видання обчислювати індивідуальний часовий проміжок, на якому імпакт-фактор є найвищим, і використовувати саме це значення. Як варіант вирішення цієї проблеми JCR наразі публіує крім класичного також п’ятирічний імпакт-фактор.

2. Ю. Гарфілд також звертав увагу на можливість помилок у системі через некорректно оформлені бібліографічні списки, які особливо часто виникали, коли два журнали мали дуже подібні назви, і цитування одного відносили на рахунок іншого, або коли журнал виходив у кількох мовних варіантах і його цитування могли зараховувати двічі.

Задля уникнення таких ситуацій авторам і редакторам радять ретельно вивіряти коректність назви видання, його скорочення, англомовний варіант у списку літературних джерел.

3. Інша проблема стосується методологічної похибки розрахунку. Виявилося, що кількість статей у чисельнику формули визначалася лише як сума оглядових статей та оригінальних досліджень, тоді як у знаменник потрапляли цитування статей інших розділів, таких як листи до редакції, короткі повідомлення тощо. Якщо для журналів з низьким значенням імпакт-фактора така похибка була несуттєвою, то для провідних видань вона могла становити до 40% значення показника.

4. Оскільки основною метою кількісного оцінювання наукових видань було порівняння їх між собою зі створенням певної рейтингової системи, окремою проблемою стала стабільна різниця середніх значень показника в різних дисциплінах. Так, традиційно вважають, що журнали в галузі фізики й математики мають найнижчі показники, а загальнобіологічні та медичні - найвищі. Для диференційного підходу і врахування зазначеного явища Thomson Reuters створила в якому можна визначити положення конкретної організації, країни, журналу відносно середнього рівня в конкретній сфері.

5. Проблема самоцитування. Загалом наявність у списках літератури посилань на видання, в якому вони опубліковані, — цілком нормальне явище. Проте задля більшої інформативності та зменшення можливості маніпуляцій, спрямованих на штучне підвищення значень показника, в JCR окремо розміщують показник самоцитування та «виправлений» імпакт-фактор, тобто без урахування самоцитувань.

6. Формула імпакт-фактора передбачає середню кількість цитувань на одну статтю протягом певного періоду часу, проте чи можна прирівняти видання, в якому 10 статей процитовано в середньому 40 разів, з виданням, в якому за той самий час 100 статей отримали по 40 посилань?

Бази даних індексують посилання, вказані у пристатейних списках публікацій, і надають кількісні показники цих посилань (сумарний об'єм цитувань, індекс Хірша та ін.).

Індекс Хірша (h-index) є одним з найпоширеніших наукометричних показників активності вченого. Запропонований у 2005 році для оцінки індивідуальної наукової продуктивності дослідників, що працюють у певній предметній галузі. Це кількісна характеристика, в основі якої лежить загальне число публікацій конкретного вченого і кількість цитувань його праць. Індекс показує правильну картину лише за умови порівняння вчених, що працюють в одній галузі. Значення індексів Хірша різних учених представлені в реферативних національних і міжнародних базах даних.

Цей показник слід розглянути окремо від бібліографічних баз (хоча його широко використовують більшість із них), оскільки його було створено незалежно. У 2005 р. Хорхе Хірш (J.E. Hirsch) запропонував новий наукометричний показник, який, за визначенням автора, дорівнює h, якщо h статей автора процитовано як мінімум h разів, тоді як інші публікації мають менше, ніж h цитувань. Отже, якщо автор має 4 статті, які процитовані по 4 рази, його h-індекс становить 4.

Якщо ж автор має одну статтю з 10 цитуваннями, дві - з 6 та три — з 4, то індекс все одно дорівнює 4, оскільки з перелічених як мінімум 4 статті процитовано мінімум 4 рази кожна. Особливостями цього показника є врахування лише науково вагомих статей, відсутність обмежень часовим проміжком.

Проте h-індекс не позбавлений деяких недоліків, а саме:

1. Індекс не враховує ступінь внеску кожного співавтора в конкретну статтю (зараховується однакова кількість цитувань для всіх співавторів), хоча і вважають, що загалом показник дозволяє відсіяти випадкових співавторів — якщо вони опинилися в списку авторів однієї популярної статті, вона помітно не вплине на їхній h-індекс.

2. За високих значень індексу Хірша порівняння між авторами (а на сьогодні показник розраховують і для періодичних видань) стає не таким вже й об'єктивним, наприклад, якщо один учений має 50 статей, які процитовано 50 разів кожна, а в іншого крім зазначеного результату є ще 35 статей із 48 цитуваннями кожна, то, швидше за все, прирівняти їх один до одного не зовсім коректно.

3. Як і для імпакт-фактора, для h-індексу має значення сфера інтересів, і за її межами порівняння науковців можна проводити лише умовно.

4. Під час розрахунку показника враховують самоцитування, що дозволяє авторові цілеспрямовано штучно підвищувати свій h-індекс.

У той час, як система обчислення кількісних показників видань значно еволюціонує, що реалізується у появі нових формул та вдосконаленні старих, щодо оцінки авторитетності авторів h-індекс, незважаючи на перелічені недоліки, залишається чи не єдиним показником, який розраховують у всіх наукометричних базах.

Серед інших кількісних показників Web of Science слід згадати:

Immediacy Index (індекс оперативності) — відношення кількості цитувань певного журналу протягом певного року до загальної кількості статей, опублікованих у тому ж році. Цей індекс призначений для оцінювання швидкості й ефективності подання опублікованої в журналі інформації науковій спільноті.

Eigenfactor (власний фактор), покликаному диференційно враховувати цитування з різних джерел. Наприклад, посилання у статті в журналі «Nature» розцінюють як більш вагоме порівняно з посиланням у маловідомому виданні. Загальна сума індексів Eigenfactor для всіх журналів становить 100; індекс для кожного журналу окремо є відсотком від загальної суми і обчислюється без урахування самоцитувань.

Оскільки розрахований показник значною мірою залежить від кількості статей у виданні, було додатково створено індекс Article Influence (індекс впливовості статті), який є відношенням Eigenfactor до кількості статей.

Окрім можливості розрахунку кількісних показників на основі бібліографічних посилань Thomson Reuters розробила спеціальний інструмент — InCites, який на основі аналізу зазначених індексів покликаний порівнювати кількісні показники установи з іншими організаціями у певній сфері інтересів; виявляти впливових дослідників і тенденції у різних галузях науки; визначати потенційні напрями розвитку; раціонально розподіляти кошти; оцінювати активність співпраці та її перспективи тощо.

3. Міжнародні наукометричні бази даних

WEB OF SCIENCE

Першою і однією з найавторитетніших наукометричних баз світу є Web of Science, яка, у свою чергу, є частиною платформи Web of Knowledge. Перейдемо до аналізу кількісних показників, які розраховуються в цій базі і публікуються в Journal Citation Reports. Зазначимо, що для керівників і адміністраторів він є надзвичайно зручним для аналізу діяльності та стратегій розвитку організацій. Проте для цього необхідно, щоб більшість публікацій такої установи було розміщено у виданнях, що входять до бази Web of Knowledge, або хоча б журнали цієї бази активно цитували ці статті. Станом на 2012 р. WoS пропонує доступ до 12 000 назв найбільш авторитетних академічних журналів, а також збірників наукових праць та комплектів первинних наукових даних. Наукометричний аппарат платформи забезпечує відстеження показників цитованості публікацій з ретроспективою до 1900 р. Одним з ключових концептів наукометричного апарату платформи є імпакт-фактор (індекс впливовості) наукового видання.

SCOPUS

У 2004 р. видавництво Elsevier ввело в дію наукометричну базу Scopus, основною метою якої є охоплення більшості наукових журналів світу (нині близько 19 000). Оскільки Scopus з’явився набагато пізніше за Web of Science, у його розробників була можливість проаналізувати недоліки попередників і створити більш коректні інструменти кількісного оцінювання наукових видань.

Рубрикатор Scopus (ASJK) має 27 базових тематичних розділів, поділених на 335 підрозділів, політематичні статті індексуються одразу в кількох розділах. Галузеве покриття розподіляється таким чином:

· Фізичні науки (Виробництво; Енергетика; Комп’ютерні науки; Математика; Матеріалознавство; Науки про Землю та планети; Фізика і астрономія; Хімічні технології; Хімія) — 41%;

· Медичні науки (Медицина; Ветеринарна справа та ветеринарна медицина; Медичні професії; Сестринська справа; Стоматологія; Фармакологія, токсикологія та фармацевтичні науки) — 40%;

· Науки про життя (Біохімія, генетика та молекулярна біологія; Імунологія та мікробіологія; Науки про навколишнє середовище; Нейронауки; Сільськогосподарські та біологічні науки) — 24%.

· Соціогуманітарні науки (Бізнес, менеджмент та бухгалтерський облік; Економіка, економетрика та фінанси; Мистецтвознавчі та гуманітарні науки; Психологія; Соціальні науки; Теорії прийняття рішень) — 12%;

За географічним охопленням Scopus є універсальною базою даних, серед проіндексованих назв 47% видаються у Західній Європі, 33% - у Північній Америці, 9% - видання Азійсько-Тихоокеанського регіону, 5% назв східноєвропейських видавців (у т. ч. близько 300 російських, 39 білоруських та 37 українських назв журналів) та по 2% видань з Австралії і Океанії, Африки і Південної Америки.

Одним з основних показників, які використовує Scopus для оцінювання авторитетності видань, є SCImago Journal Rank (SJR), подібний до імпакт-фактора, але, так само як і Eigenfactor з JCR, є «зваженим показником», оскільки враховує «авторитетність» цитувань. Показник розраховують у результаті ітеративної процедури, він відрізняється від інших кількісних показників наукометричних баз складністю. Доцільно коротко описати формальні відмінності між SJR та Eigenfactor:

перший з них враховує посилання за 3 роки, тоді як другий — за 5; при розрахунку SJR самоцитування обмежується 33%, у його «альтернативи» — виключається повністю;

SJR не залежить від кількості статей у журналі, а Eigenfactor — залежить. На відміну від, показників JCR, які публікуються у платному виданні, основні значення SJR знаходяться у відкритому доступі. Легко встановити також, чи належить журнал, який вас цікавить, до цієї бази (можна скористатися Journal Search), або ж знайти перелік журналів вашої країни з певної галузі (Journal Rankings). Цікавим і дуже зручним інструментом на основі розрахункових даних є можливість порівняння різних країн або журналів за обраними показниками; результати подаються графічно за період з 1996 до, поки що, 2011 р. Наприклад, порівняємо Україну з Російською Федерацією, Польщею та Білоруссю за відсотком цитувань).

Іншим кількісним інструментом Scopus є SNIP (Source Normalized Impact per Paper). Як видно з назви цього показника, його розроблено для врахування «поправки на галузь науки». Вище ми зазначали, що в різних сферах науки середні значення показників імпакт-фактора значно різняться.

Задля врахування цього явища фахівці розробили формулу, що є відношенням кількості посилань у поточному році на статті журналу за попередні 3 роки до потенціалу цитування для цього документа. При цьому потенціал цитування є середньою кількістю літературних посилань у перерахунку на одну статтю з «оточення» журналу. Під «оточенням» розуміють усі журнали, які впродовж цього року посилалися на випуски конкретно цього видання за останні 10 років, але лише в межах бази Scopus. Таким чином, чим більша активність цитувань у певній галузі (чим довший середній список літератури), тим меншим буде показник. У такий спосіб видання у сфері зі звично низьким рівнем цитувань мають змогу вирівнюватися з іншими. Проте на активність цитувань впливає не лише галузь науки. Так, не можна ставити в один ряд фундаментальні та клінічні журнали, а також ті, що видаються багато років, і ті, що лише почали виходити й присвячені новому напряму. Тому в 2012 р. було переглянуто спосіб розрахунку SNIP; з рейтингом наукових видань відповідно до нової формули SNIP можна ознайомитись на сайті партнера Scopus — CWTS Journal Indicators у розділі «Indicators».

На завершення огляду наукометричної бази варто зазначити, що на зразок InCites (Thomson Reuters) Scopus також розробив аналітичний інструмент під назвою SciVal Spotlight, за допомогою якого можна дізнатися про наукові потужності власної установи, країни, конкурентів; наукові напрями, які розвиваються і фінансування яких є доцільним; список провідних науковців у певній сфері для запрошення на роботу; наявність у світі потенційних партнерів для співпраці тощо. Знову-таки, інструмент надзвичайно зручний для адміністраторів різного рівня, дозволяє уникнути копіткого аналізу багатьох показників і полегшує прийняття стратегічних рішень. Однак для його використання відповідна установа, наукове товариство, країна мають бути достатньо представленими у базі Scopus (на сьогодні у Scopus перебуває близько 20 періодичних видань України, переважно в галузі фізикий математики).

РОСІЙСЬКИЙ ІНДЕКС НАУКОВОГО ЦИТУВАННЯ (РИНЦ)

У 2005 р. на замовлення Міністерства освіти і науки РФ Наукова електронна бібліотека розробила систему національного індексу наукового цитування. Оскільки лише невелика частка фахових видань РФ інтегрована в Scopus та Web of Science, об'єктивно проаналізувати стан розвитку науки всередині країни за їх допомогою неможливо. До того ж відомо, що кожного року обидві бази поновлюють свої списки новими виданнями, проте з кількох тисяч журналів з усього світу Web of Science обирає близько 10−12%, а Scopus ~ 50%. Процедура рецензування триває майже рік, а в разі відхилення повторний запит на реєстрацію можна надсилати лише через 2 роки.

Мабуть, не варто пояснювати, чому мине ще немало часу, поки більшість видань пострадянського простору опиняться в бажаному науковому репозиторії.

Отже, після створення РИНЦ обо в’я зковою умовою Вищої атестаційної комісії РФ до періодичних видань, схвалених для публікації результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів, є регулярне надання інформації про опубліковані статті до національної наукометричної бази.

Додатковою перевагою для користувачів та авторів країн СНД є повністю відкритий доступ до всіх наукометричних показників. Важливо також, що РИНЦ має певні угоди з Thomson Reuters та Elsevier, які дозволяють робити запити безпосередньо в бази даних Scopus та Web of Science і отримувати звідти поточні значення показників цитування публікацій. У такий спосіб усі зареєстровані в РИНЦ автори мають можливість безкоштовно простежувати активність цитування своїх робіт одразу в усіх трьох наукометричних базах. З 2011 р. автори можуть самостійно реєструватися в системі й коректувати списки власних публікацій, що дає змогу уникати плутанини, яка часом виникає через помилки у написанні прізвищ та ініціалів.

Щодо кількісних показників, то РИНЦ користується вже розробленими раніше імпакт-фактором (двоі п’ятирічним), коефіцієнтом самоцитування (додатково розраховує імпакт-фактор без самоцитування), час півжиття публікації (медіана хронічного розподілення посилань). Для авторів розраховують також індекс Хірша, але цей показник не є винаходом РИНЦ, тому розглянемо його в іншому розділі статті. До того ж є можливість сортування публікацій і цитувань за тематикою, ключовими словами, організацією, авторами, роками та ін., що дає можливість проаналізувати ширину спектра зацікавленої аудиторії, динаміку цитувань тощо. Наприклад, журнал має непогані показники імпакт-факторів, проте, якщо більшість цитувань належить співробітникам організації - засновника видання, цінність кількісних показників втрачається. Зазначимо, що згадані показники розраховують не лише для видань, а й для організацій, авторів, видавництв, що дозволяє визначити основних партнерів для співпраці, галузь наукових інтересів та оцінити публікаційну активність і ефективність в динаміці.

На базі РИНЦ розробляють також новий аналітичний продукт — Science Index, який дає змогу проводити комплексне аналітичне й статистичне дослідження публікаційної активності учених, наукових організацій та їхніх підрозділів. Science Index складається з трьох частин, орієнтованих на різні категорії користувачів: у 2011 р. стартував розділ Science Index*[Автор], у 2012 р. — Science Index* [Організація], а на 2013 р. заплановано запуск Science Index*[Видавництво]. На відміну від інших інструментів і послуг, які надає Наукова електронна бібліотека, проект Science Index є комерційним і вимагає придбання організаціями ліцензії.

На сьогодні в базі РИНЦ перебуває близько 300 українських журналів, що майже в 15 разів більше, аніж у Master Journal List Web of Science або Scopus.

GOOGLE SCHOLAR

Слід згадати також Google Scholar, оскільки часто виникає питання, чи можна його віднести до наукометричних баз Зазначений інструмент є пошуковою системою, орієнтованою на наукову літературу, дає змогу відстежувати цитування та розраховувати деякі показники (індекс Хірша).

Точного переліку джерел, що становлять базу Google Scholar, не оголошують. Процедури рецензування під час відбору видання до цієї бази також немає, що унеможливлює контроль якості та легітимності джерел інформації, і, на відміну від Web of Science, Scopus та РИНЦ, де редактори мають самостійно пропонувати свій журнал на включення до однієї із зазначених баз, Google Scholar самостійно вносить видання до свого переліку. Тому Google Scholar не можна розглядати як повноцінну наукометричну платформу (в розумінні наказу № 1112).

Проте, якщо поглянути з іншого боку, недоліки системи можуть обернутися на її переваги. Річ у тому, що кількість цитувань, які виявляє кожна з наукометричних баз, обмежена переліком видань, що становлять її основу, і хоча різні бібліометричні платформи укладають між собою угоди про обмін літературними посиланнями, все одно їхні потужності в цьому відношенні залишаються обмеженими, що позначається на об'єк тив ності розрахунків. На противагу цьому Google Scholar на сьогодні демонструє найкращі результати за спроможністю відшукувати цитування, оскільки деякі з них розміщені в патентах, збірниках конференцій, книгах, тобто в документах, мало представлених у найбільших наукометричних базах.

Швидше за все, введений у дію в 2004 р., Google Scholar лише набирає оберти і згодом стане найбільш всеосяжною бібліометричною системою. На нинішньому ж етапі розвитку вона зручна для використання авторами з метою відстеження власних цитувань, пошуку наукової інформації, її додатковою перевагою є повністю відкритий доступ.

PUBMED

Оскільки біомедичні науки становлять значну частку загальної кількості публікацій у світі, слід також коротко охарактеризувати найбільшу спеціалізовану пошукову систему в цій сфері. PubMed використовує переважно базу даних Medline, створену Національною медичною бібліотекою США (U.S. National Library of Medicine). При цьому метою зазначених продуктів не є підрахунок кількісних показників індексованих видань, тому вони не належать до наукометричних.

Проте 100% видань, що входять до переліку Medline, передаються до Scopus, тому за умови проходження процедури рецензування комісією Medline (за рік приймають дещо менше 50% поданих на розгляд титулів; процедура рецензування за рівнем подібна до такої в Scopus) можна бути впевненим у його прийнятті до Scopus. Разом з тим, редакторам періодичних видань, які зацікавлені в якісному розрахунку наукометричних показників, після інтеграції в Medline радять пройти процедуру формальної перереєстрації в Scopus, оскільки останній (на відміну від Medline) вимагає надання списків процитованої літератури.

ІНШІ БАЗИ ДАНИХ

У різних галузях науки на зразок PubMed є інші спеціалізовані системи: Astrophysics, Mathematics, Chemical Abstracts, Agris, GeoRef та ін. Кожна з них призначена для пошуку інформації відповідної спрямованості і не має на меті оброблення списків літератури з подальшим складанням рейтингу журналів, науковців, установ тощо. Слід мати на увазі, що будь-яка база даних, обмежена за науковим напрямом, не може претендувати на об'єктивний підрахунок наукометричних показників, оскільки значна кількість цитувань може надходити із суміжних за напрямом видань.

Крім того, є й інші національні індекси наукових цитувань — Korean Science Citation Index, Сhinese Science Citation Database, Indian Citation Index та ін. Проте в цій статті ми на них не зупинятимемося, оскільки вони зорієнтовані на власні національні особливості, в тому числі мовні, що обмежує можливості їх використання вітчизняними науковцями.

Висновки

На сьогодні є три основні наукометричні системи (Web of Science, Scopus та РИНЦ), за допомогою яких в Україні можна офіційно визначати впливовість/авторитетність видання для розміщення в ньому результатів власних досліджень (авторам), проаналізувати авторитетність власного наукового видання (видавництвам, редакціям), ефективність наукової роботи установи (адміністраторам) та країни (державним посадовцям). Проте через низький рівень представлення наукових видань і статей авторів України в кожній із зазначених систем (приблизний список розміщено на платформі НБУ ім. В.І. Вернадського), потенційна ефективність їх використання значно знижується. Задля подолання цих проблем усій науковій спільноті необхідно докласти чималих зусиль.

Як бачимо, значення наукометричних параметрів залежать від багатьох чинників, а їх покращення потребує координованої роботи як авторів та редакторів, так і адміністраторів наукових закладів. Проте перед тим, як замислюватися над покращенням показників, так і адміністраторів наукових закладів.

Проте перед тим, як замислюватися над покращенням показників, слід докласти зусиль до їх розрахунку, оскільки на сьогодні ситуація в Україні склалася така, що майже немає чого покращувати.

У провідних наукометричних базах представлено поодинокі журнали вітчизняної наукової періодики, а редактори фахових видань майже не виявляють ініціативи до інтеграції в ці системи. Очевидно, що розміщення одного видання (яке оформлює списки літератури за міжнародними стандартами) на платформі наймасштабнішої бібліометричної системи світу більшою мірою вплине на представлення української науки в міжнародному просторі, ніж розміщення кількох праць одного здобувача наукового ступеня. Тому на завершення вважаємо за необхідне підкреслити важливість мотивації на законодавчому рівні не тільки і не стільки авторів наукових робіт, але й редакторів фахових наукових видань України до інтеграції в найбільші наукометричні бази світу. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 № 318 у 2013;2014 рр. планується здійснити «перехід на міжнародні критерії оцінювання праці вчених», а розпорядження Кабінету Міністрів від 08.10.2012 № 780-р передбачає протягом 2013;2017 рр. «удосконалення механізму наукометричного оцінювання діяльності наукових працівників».

Можна впевнено стверджувати, що наступним кроком буде врахування позиції науковця в рейтингу наукометричних систем під час обрання на посаду керівника підрозділу або наукової установи, присвоєння вчених звань, вирішення питань щодо фінансування тощо.

Наукометричні показники активно використовуватимуть і в процесі оцінювання діяльності бюджетних наукових установ (див. додатки № 1, 2 наказу МОН України від 03.04.2012 № 399). Пункт 7.5 згаданого наказу передбачає на основі проведеного оцінювання (атестації) розробити рекомендації щодо оптимізації їх діяльності, зокрема «реорганізації, перепрофілювання чи ліквідації окремих наукових установ». Проведення атестації згідно з порядком, затвердженим наказом № 399, заплановано на 2013;2014 рр.

Список літератури

1. Налимов В. В., Мульченко З. М. Наукометрия. Изучение развития науки как информационного процесса. — М.: Наука, 1962. — 192 с.

2. Garfield Е. The Science Citation Index and ISI’s Journal Citation Reports: Their Implications for Journal Editors (10−12 May, 1976, Paris). — http:// garfield.library.upenn.edu/papers/255.html.

3. Garfield Е. The Agony and the Ecstasy — The History and the Meaning of the Journal Impact Factor //Proc. Int. Cong. Peer Review and Biomedical Publication (Sept. 16, 2005, Chicago). — http:// garfield.

library.upenn.edu/papers/jifchicago2005.pdf.

4. Gonzalez-Pereira B., Guerrero-Bote V.P., Moya-Anegon F. A new approach to the metrics of journals' scientific prestige: The SJR indicator // J. Inf. — 2010. — V. 4, N 3. — P. 379−391. doi: 10.1016/j.joi. 2010.03.002.

5. Алескеров Ф. Т., Писляков В. В., Субочев А. Н., Чистяков А. Г. Построение рейтингов журналов по менеджменту с помощью методов теории коллективного выбора. — М.: НИУ ВШЭ, 2011. — 44 с

6. Meho L.I., Yang K. Impact of data sources on citation counts and rankings of LIS faculty: Web of Scienc versus Scopus and Google Scholar // J. Am. Soc. Inf. Sci. — 2007. — V. 58, N13. — P. 2105−2125. doi: 10.1002/asi.20 677.

7. Hirsch J.E. An index toquantify an individual’s scientific research output // PNAS. — 2005. — V. 102, N 46. — P. 16 569−16 572. doi: 10.1073/pnas.507 655 102. Стаття надійшла 22.04.2013 р.Ю. Б. Чайковский 1, Ю. В. Силкина 2, О. Ю. Потоцкая 21 Национальный медицинский университет имени А. А. Богомольца бульвар Шевченко, 13, Киев, 1 601, Украина 2 ГУ «Днепропетровская медицинская академия Министерства здравоохранения Украины» ул. Дзержинского, 9, Днепропетровск, 49 044, Украина.