Глобалізаційні проблеми як крос-культурна діалогіка сучасного інформаційного простору

ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ ЯК КРОС-КУЛЬТУРНА ДІАЛОГІКА СУЧАСНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

Зроблена спроба осмислення сучасних глобальних проблем інформаційного суспільства в детермінантах крос—культурної комунікації як конструктивного міжкультурного діалогу. Особлива увага приділяється «брендуванню «як одній із продуктивних крос—культурних технологій.

В сучасних глобалізаційних перетвореннях кроскультурного простору все більшу актуальність, вагу й влив набуває міжнаціональна комунікація і фактор всебічної діалогічності. Крос-культурне діалогичне обґрунтування самоцінності кожної національної моделі має велике значення на фоні пропаганди абстрактних «загальнолюдських цінностей», а збільшення частки виробництва нематеріальних благ в міжнаціональному просторі (послуг, інформаційних продуктів, брендів) також вимагає крос-культурного діалогу.

Метою даної статті є осмислення глобальних проблем людства як крос-культурного діалогу в пошуку міжнаціональних, міждержавних і міжкультурних компромісів для збереження світової цілісності.

В сьогоденні, де досягнення консенсусу не означає обов’язкового і необхідного втілення його в реальних практичних діях, дана проблематика набуває особливої актуальності, оскільки на фоні міждержавних і міжкультурних конфліктів безпека всього людства стає під загрозою. І саме крос-культурний діалог, як продуктивна активність, що спрямована на подолання всебічних протиріч і конфліктів, може стати практичною взаємодією, спільним осмисленням труднощів, толерантним співіснуванням у сучасному мультикультурному просторі.

Декілька слів про термінологію. Поняття «кроскультурний» та «міжкультурний» мають принципову відмінність для даного дослідження. Слово «міжкультурний» вживається по відношенню до взаємодії двох культур, до подій які проходять між двома акторами комунікації (навіть якщо існує декілька учасників комунікації). Другий же термін походить від англійського слова tocross — «перетинати, переходити», він відноситься, перш за все, до технологій, тактик і характеристикам, які можуть бути застосовані до декількох культур одночасно. Наприклад, взаємодія може бути міжкультурною, якщо в ній беруть учать дві культури, і може бути крос-культурною технологією, якщо таких культур декілька.

Окреслена проблематика щодо розуміння феномену крос-культурної діалогіки як певної форми комунікації окремих культур можна зафіксувати у тезах: 1) діалогічність є неманіпулятивним режимом комунікації, який відкриває новий фундаментальний ракурс бачення конкретних соціальних, політичних, культурних феноменів; 2) діалогічність є нетривіальним режимом комунікації, він являється своєрідною «внутрішньою межею» комунікації, її іманентним самозабезпеченням, оскільки метою комунікації є досягнення спільності через відмінності, а метою діалогу — саме навпаки: виявлення і відтворення відмінностей через спільність;3) діалогічність являється постійним процесом, який відбувається на різних рівнях — індивідуальному і груповому, через безпосереднє чи опосередковане (наприклад, через засоби масової інформації) спілкування.

В сучасному інформаційному суспільстві однією з технологій крос-культурної діалогічності може бути «бренд» — «брендинг», оскільки в умовах, коли «культурні й цивілізаційні відмінності ставлять під сумнів всю сучасну західну і особливо американську віру в універсальну значимість окремих цінностей» [13], саме брендиг стає тією об'єднуючою сполукою, що здатна дуже легко й непримусово інтегрувати усі ціннісні світозберегаючі орієнтири в єдиний кроскультурний простір. Використання впливу брендів як форми комунікації на основні соціально-культурні відносини стосується як внутрішніх перетворень суспільства, так і інтеграційного впровадження всіх держав у світовий культурний простір (А.Аппадураі, Р. Елліот, М. Фезерстоун, В. Шейко, Дж. Рітцер, М. Каган, В. Малахов, Хеілбрюнн).

Так основною рисою сучасного брендингу є здатність привнести в глобалізаційний культурний простір єдиний знаково-символічний код, який здатен сформувати універсальний соціально-комунікативний простір й змінити інформаційно-ідеологічну складову окремої культури. Наприклад, на Заході, разом з традицією «вільно вартісних брендів» (окремі місцеві торговельні марки), набула широкого розповсюдження модель «парасолькового брендингу», коли кожен продукт компанії позиціонується по-своєму (для компанії Nestle це бренди Nescafe, Nestea, Nesquick та. ін.). При цьому усі бренди мають власну індивідуальність, а схема в цілому транслює основну ідею Зх. брендингу — «єдність в різноманітті». А все це можуть гарантувати, насамперед, великі і надвеликі корпорації-виробники, які пропонують низку товарів під давно зарекомендованим ім'ям (Samsung, Toyota, Yamaha).

Наш час, як усяка перехідна епоха, наділений цілим рядом протиріч, що формують транскультурні, економічні, політичні й культурні конфлікти в глобалізаційному просторі. Е. Гіденс визначає глобалізацію як «інтенсифікацію всесвітніх соціальних відносин, що пов’язують відокремлені одну від одної місцевості таким чином, що все те, що відбувається на місцях формується подіями й за багато миль звідси…» [4, с. 23].

В теперішній час глобальними для людства можуть бути названі проблеми, які торкаються долі всього світового співтовариства, що відображають його історичне існування, концентруючи у собі соціальні протиріччя сучасної цивілізації породжені технічним прогресом. До таких проблем відносять: запобігання екологічних катастроф, світової термоядерної війни, техногенних вибухів і катастроф, ліквідацію голоду для сотень мільйонів жителів Землі, подолання відсталості країн «третього світу», вирішення проблем енергетичних і сировинних ресурсів, формування ефективної демографічної політики, ліквідацію найнебезпечніших захворювань, освоєння космічного простору й Світового океану.

На думку професора Ланкастерского університету Джона Уорі, історичне протиставлення суспільства й природи досягло свого найвищого розвитку в XIX столітті на Заході, коли «природа починає вироджуватися в якесь царство несвободи й ворожості, що потребувало скорення й контролю». Вчений стверджує, що саме сучасне суспільство «містить у собі віру в те, що прогрес людства варто вимірювати й оцінювати в категоріях панування людини над природою, а не через спроби перетворення взаємин між людиною й природою» [11, с. 110].

Існуюча світова криза не може бути переборена за короткий час без міжкультурного глобального діалогу всього людства і його конкретних, розумно спланованих дій, а оптимізація процесу переговорів народів світу — це одне з насущних завдань сучасної цивілізації. Глобальні екологічні проблеми соціуму вимагають свого осмислення широкою переговірною коаліцією всіма соціальними силами і суспільними рухами, що зацікавлені у крос-комунікативній діалогіці.

У статті «Соціологія природи» Джон Уорі в співавторстві із Філом Макнотеном, вченим, що працює довгий час над проблемами навколишнього середовища, приходить до характерних висновків, що підтверджують тезу про діалочність й актуальність крос-культурної комунікації, яка здатна виражатися в багатоступеневих переговірних процесах. На думку вчених, такий тип виходу з кризових ситуації підкреслює продуктивність і авторитетність кроскультурної діалогічної активності між учасниками, веде до розробки нових методик і методологій міжнаціональних переговорів. Автори статті підкреслюють, що «поняття, які нині становлять ядро екологічних програм держав, були пов’язані із процесом активної словотворчості в екологічних групах…» [11, с. 115].

Слід зазначити, що існує кілька міжнародних програм, спрямованих на дослідження змін навколишнього середовища, наприклад, Міжурядові панельні дослідження кліматичних змін (IPCC). Первісні завдання таких програм полягають у «допомозі розуміння причин глобальної зміни навколишнього середовища; пророкуванні впливів і оцінок витрат, вигід великих соціоекономічних змін, що необхідні для гармонізації суспільного розвитку з навколишнім середовищем» [16, с.67]. Крім того, значну роль у діяльності по охороні навколишнього середовища займає система ООН, у якій провідною установою є Програма Організації Об'єднаних Націй по навколишньому середовищу (ЮНЕП), яка здатна цілковито задіяти переговорне співробітництво й актуалізувати вербальне спілкування. ЮНЕП надає всебічну допомогу в розробці міжнародного екологічного законодавства, сприяє інтеграції програм системи ООН, виступаючи в ролі каталізатора переговорів за міжнародними екологічними угодами. Незважаючи на існуючі протиріччя і сьогоденні реакції на екологічні проблеми, такі міжнародні програми сприяють розвитку офіційної авторитетної звітності, що конструктивно спрямовує переговори і широку планетарну інформативність. Але говорити про існування єдиної світової екологічної культури і наявність спроб глобальних екологічних інтеграційних діалогів, як невід'ємної частини «світової політики» представляється передчасним. Тут доречно поставити запитання про те, яку роль здатен відігравати компромісно-співробітницький переговорний процес, як одна з найефективніших технологій.

Багато авторів, що всебічно досліджують питання глобального екологічного діалогу, підкреслюють, що створення «мегасуспільства» або «глобальної екологічної культури» у справжніх кризових умовах досить проблематично, оскільки існує «амбівалентний стан сучасної світової цивілізації, термінологічне й змістовне осмислення її «древа» — Заходу й Сходу, кожне з яких має свій особливий «генотип» і власну логіку розвитку… взаємодія двох типів суспільства — традиційного і техногенного… може бути реалізовано лише шляхом взаємопроникнення досягнень і цінностей традиціоналіської і техногенної цивілізації [9, с. 151].

На третьому Міжнародному симпозіумі «Діалог цивілізацій: Схід — Захід», іракський дослідник АльДжанабі відзначив, що «взаєморозуміння Сходу й Заходу й тим більше західно-східної синкресис ідей і вірування виключається як на генетичній, так і на сутнісній основі…Діалог західної й східної культур не стільки немислимий, скільки реально нездійсненний в силу корінної різнорідності цивілізаційних початків; можливі лише ділові й практичні позиційні відносини при створенні й збереженні їхньої гетерогенності й фатально незмінної антиномічності» [1, с. 68].

Слідом за Аль-Джанабі, японський соціолог М. Кікухі у своєму дослідженні «Творчість і способи мислення: японський стиль» [18] звернув увагу на «принципову різницю в характері мислення між японцями, з одного боку, і представниками західної цивілізації - з іншого». Автор демонструє, що «у процесі спілкування, ділового зокрема, японці не схильні користуватися однозначними формулами. Твердий поділ на „біле“ і „чорне“ не властиво їхній культурі, вони дуже чутливі до всіх відтінків кольору, всьому спектру, будь то сприйняття природи або відносини між людьми… Для англійської мови, пише М. Кікухі характерно буквене вираження, орієнтація на логіку, лінійна структура; що особливо зручно для науки. Японська мова більш придатна для поезії, вона виражає зміст за допомогою аналогії, орієнтованої на почуття» [10, с. 8].

Треба думати, що кожна із цивілізацій, як Сходу, так і Заходу, має свій власний генотип і внутрішню логіку розвитку. Це значить, що говорити відносно близького майбутнього про можливість створення якоїсь великомасштабної переговорно-дискусійної системи необачно. Тут мова може йти лише про переговорну взаємодіюкомпроміс, а не про взаємопроникнення світоглядів і інтеграцію культур.

Таким чином, крос-культурна діалогічність в інформаційному суспільстві являє собою цілісний глобальний процес оволодіння інформацією як інтеграційним ресурсом з багатьма можливими техніками й технологіями для продуктивного керування з метою розвитку міжкультурного діалогу, що може забезпечити подальший прогрес всієї цивілізації.

глобальний міжкультурний інформаційний суспільство.

Список використаних джерел

• 1. Аникеев Е. Н., Семушкин А. В. Диалог цивилизации: Восток-Запад /Аникеев Е.Н. // Вопросы философии. — 1998. — № 2. — C.177−181.
• 2. Бородина Т. В. Социальный диалог: коммуникативные стратегии личностной репрезентации общественных отношений / Бородина Т. В. — Ростов-на-Дону, 2003. — 26с.
• 3. Бек У. Что такое глобализация / Бек У. — М.: ПрогрессТрадиция, 2001. — 304 с.
• 4. Гидденс Э. Устроение общества. Очерк теории структурации / Гидденс Э. — М.: Академический проект, 2003. — 2-е издание — 528 с.
• 5. Карасик В. И. Этнокультурные типы институционального дискурса / Карасик В. И. — М.: ИНИОН РАН, 2000. — С.37−64.
• 6. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / Кастельс М. — М.: ГУ ВЩЭ, 2000. — 608 с.
• 7. Кузнецов В. Н. Социология компромисса / Кузнецов В. Н. — М.: Книга и бизнес, 2007. — 608 с.
• 8. Моисеев Н. Н. Судьба цивилизации. Путь разума / Моисеев Н. Н. — М.: Языки русской культуры, 2000. — 224 с.
• 9. Новейший философский словарь / [сост. А.А. Грицанов]. — Минск: Изд. В. М. Скакун, 1998. — 896 с.
• 10. Ротенберг В. С. Межполушарная асимметрия мозга и проблема интеграции культур / Ротенберг В.С.// Вопросы философии. — 1984. — № 4. — С.78−86.
• 11. Теория общества. Сборник; [пер. с нем., англ., вступ. статья, сост. и общая ред. А.Ф. Филиппова]. -М.: «КАНОН-прессЦ», «Кучково поле», 1999. — 416 с.
• 12. Фролов С. Ф. Социология: сотрудничество и конфликты / Фролов С. Ф. — М., 1997. — 240 с.
• 13. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / Хантингтон С. — М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. — 603с.
• 14. Bradbury J. The Policy Implications of Different Concepts of Risk. Science, Technology & Human Values / Bradbury J. — 1984. — Vol.14.
• 15. Giddens A. The Concequences of Modernity / Giddens A. — Cambridge: Polity Press, 1990. — 364 p.
• 16. ESRC. Global Environmental Change Programme. — L.: ESRC, 1990. 285 р.
• 17. Keohane R.O. After Hegemony: Collaboration and Discord in the World Political Economy Princeton / Keohane R.O. — Cambridge, 1984. — 131 p.
• 18. Kikuchi M. Creativity and Way of Thinking: Japanse Style / Kikuchi M. //Physics Today. — 1981. — Р.42−51.