Суддівське самоврядування

Вступ

Тема моєї курсової роботи є дуже актуальною в наш час, тому вивчення цієї теми є дуже важливим для кожного громадянина України. Адже, для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення зазначених питань професійними суддями. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов’язані зі здійсненням правосуддя.

Порядок здійснення суддівського самоврядування в Україні визначається Конституцією України, законами України «Про судоустрій і статус суддів в України», а також іншими законами, регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування.

Дана тема є актуальною, оскільки однією з необхідних ознак правової держави є забезпечення ефективного контролю за непорушністю законів.

Суддівське самоврядування є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів.

Мета моєї курсової роботи дати характеристику діяльності суддів в Україні, розглянути основні етапи створення судівського самоврядування в нашій державі.

В першому розділі своєї роботи я розкрила поняття судової влади, її природу й поняття; поняття судової системи, принципів правосуддя та суддівського самоврядування.

Другий розділ присвячений поняттю судівського самоврядування, його характеристиці, завданням та значенню.

Та в третьому розділі я охарактеризувала особливості органів суддівського самоврядування.

Розділ 1. Теоритичні засади конституційно-правового статусу органів суддівсьго самоврядування в Україні

1.1 Поняття і природа судової влади

В умовах становлення України як демократичної, правової, соціальної держави суттєво зростає роль судової влади. Функцію здійснення правосуддя покладено згідно з Конституцією України (ст. 6) на суди, які діють незалежно від законодавчої влади. Жоден орган державної влади, крім судів, не вправі брати на себе функцію і повноваження по здійсненню правосуддя. Виключно суди мають право визнати особу винною у скоєнні злочину і піддати її кримінальному покаранню. Суди здійснюють захист гарантованих Конституцією кожному прав і свобод (ст. 55). На підвищення ролі судів спрямоване вперше закріплене в Конституції положення про те, що компетенція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судова влада, як і інші гілки державної влади, здійснює свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

Уперше в історії українського конституціоналізму Основний Закон України 1996 р. закріпив судову владу як рівноправну і самостійну в системі інших гілок державної владизаконодавчої і виконавчої (ст. 6). Встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову і що органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставі, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами. Органи судової влади здійснюють правосуддя. Це їх виключна функція, оскільки ніякі інші органи не мають права його реалізовувати. Правосуддя в нашій державі здійснюється виключно судами. Відповідно делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Ті особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть відповідальність, що передбачена законом. Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. З урахуванням цього у ст. 124 Конституції, встановлюється, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Порядок обрання народних засідателів, формування суду присяжних, їх повноваження і порядок діяльності та категорії справ, у розгляді яких вони будуть брати участь, мають визначатися чинним законодавством. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громадським обов’язком.

Судова влада реалізується в Україні шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судоустрій в Україні визначається Конституцією України та Законом «Про судоустрій та статус суддів України». Символами судової влади є державні символи України — Державний Герб України та Державний Прапор України, порядок використання яких встановлюється законом відповідно до вимог ст. 20 Конституції України.

Демократизм держави визначається ЇЇ можливістю всім суб'єктам права забезпечити право на судовий захист, їм гарантується захист прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Судову систему України утворюють суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. При цьому перші складають єдину систему судів, а Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи. Відповідно ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України. Суттєве значення має закріплене в частині п’ятій ст. 125 Конституції України положення, що не допускається створення надзвичайних та особливих судів. Це важливо для забезпечення законності в державі, захисту прав кожної особи.

Важливим принципом конституційно-правового статусу особи є принцип рівності. Особливо це має суттєве значення в сфері правосуддя. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Це положення поширюється на іноземців, осіб без громадянства.

Функції судової влади спрямовані на забезпечення прав людини і громадянина. Однією з гарантій прав особи є її право на правову допомогу при вирішенні справ у судах. Відповідно до закону кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді. Для надання правової допомоги діє адвокатура, а у випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи.

У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно (частина перша ст. 59 Конституції). Це конституційне положення має суттєве значення для забезпечення правової допомоги кожному незалежно від матеріального стану особи.

Демократичні засади правосуддя в Україні проявляються й у мові судочинства. Згідно з законом судочинство проводиться державною мовою, тобто українською. У випадках і порядку, визначених законом, можливе застосування у судочинстві інших мов. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. При цьому у випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується державою.

Суд є державним органом. Тому судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Встановлено, що судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території України за умов, визначених законом України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Невиконання судових рішень зумовлює передбачену законом відповідальність. Обов’язковість судових рішень встановлена п. 9 ст. 129 Конституції, і це важливо як з погляду авторитету судової влади, так і забезпечення законності, реалізації прав і свобод людини і громадянина. Принципове значення має положення про те, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Це досить важливо з погляду реалізації суб'єктами права своїх прав і законних інтересів. Закон передбачає колегіальний або одноособовий порядок розгляду судових справ. Так, справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, — також судом присяжних. У випадках, коли суддя розглядає справу одноособово, він діє як суд. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіальне у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. Такий суддівський склад суду спрямований на об'єктивний розгляд справ, які оскаржуються особами, що не згодні з рішенням суду першої інстанції. Це має суттєве значення для забезпечення законності судових рішень.

Важливою ознакою судової влади є процесуальний порядок діяльності судових органів. Цей порядок визначає процесуальний закон, який чітко регулює процедуру судочинства та прийняття судом рішень по конкретних справах. Процесуальний порядок діяльності суддів дає можливість об'єктивно розглянути справу, винести справедливе рішення, забезпечити права учасників судового процесу. Процесуальний порядок покликаний забезпечити законність діяльності суду, обґрунтованість і справедливість судових рішень, охорону прав осіб, чиї інтереси були порушені. В. Я. Тацій і Ю. М. Грошевий наголошують, що «процесуальний порядок, регулюючи правила судової процедури, являє собою значну соціальну цінність» 1.

Сучасне конституційно-правове регулювання судової влади виходить із принципу самостійності і незалежності судів. Закон «Про судоустрій України» встановлює, що суди здійснюють правосуддя і є незалежними від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються тільки закону (п. 1 ст. 14). Це випливає із частини першої ст. 129 Конституції, яка встановлює, що «судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону» .

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів визначаються Конституцією України, Законом «Про судоустрій та статус суддів України» та іншими законами. При цьому органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Встановлено, що втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду, суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняються і мають наслідком відповідальність передбачену законом.

1.2 Судова система України

Судову владу представляють незалежні суди, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.

Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов’язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов’язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Відповідно до адміністративно-територіального устрою судову систему України поділено на ланки. Поняття «ланка судової системи» пов’язане з компетенцією кожного конкретного судового органу. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом.

Судова система загальних судів складається з трьох ланок:

1) місцеві суди району, району в місті, міськрайонні;

2) апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Апеляційний суд України;

3) Верховний Суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Система господарських судів складається з чотирьох ланок:

1) місцеві господарські суди;

2) апеляційні господарські суди;

3) Вищий господарський суд;

4) Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).

Завданням господарських судів є:

— захист прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;

— сприяння зміцненню законності в сфері господарських відносин;

— внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Господарські суди сприяють зміцненню законності й протидіють проявам злочинності в економічній сфері. З цією метою постійно направляють окремі ухвали на адресу керівників підприємств, установ і організацій, у діяльності яких виявлено недоліки, а також повідомлення до органів прокуратури та внутрішніх справ. Щороку майже на 50% збільшується кількість звернень суб'єктів господарювання за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Діяльність господарських судів ґрунтується на засадах:

— законності;

— незалежності, в тому числі й від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення лише законові;

— рівності всіх учасників процесу перед законом і господарським судом;

— гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або за наявності обґрунтованих заперечень однієї зі сторін;

— обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду;

— змагальності сторін і свободи в наданні ними господарському суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості;

— повного фіксування судового процесу технічними засобами в порядку, встановленому законом;

— забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду, крім випадків, установлених законом.

Господарські суди є юридичними особами, мають самостійний кошторис, поточний, а за потреби — й інші рахунки в установах банку, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Працівники апарату господарських судів є державними службовцями, на яких поширено дію Закону України «Про державну службу». Фінансування господарських судів здійснюють за рахунок Державного бюджету України. Розмір асигнувань на утримання господарських судів затверджує Верховна Рада України за поданням Голови Вищого господарського суду України.

Повертаючись до характеристики судової системи, слід зазначити, що діяльність ланок судової системи визначають тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи, тобто в якій інстанції розглядають справу. Отже, судова інстанція — це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи також можуть переглядати в порядку виключного провадження.

Місцевий суд розглядає як суд першої інстанції цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні та інші справи в передбачених законом випадках, за винятком справ, віднесених законом до підсудності інших судів.

У передбачених законом випадках місцевий суд розглядає справи про адміністративні правопорушення.

Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів і як суди першої інстанції в адміністративних, кримінальних і цивільних справах, які віднесено до їхньої підсудності законом.

Для забезпечення права на апеляційне оскарження судових постанов, ухвалених апеляційними судами в першій інстанції, в кожній державі створено Апеляційний суд України.

Апеляція — це основний спосіб перегляду судових рішень у цивільних, кримінальних і господарських справах, закріплений у законодавстві більшості країн світу. Інститут апеляції здавна відомий і в Україні, зокрема його досить докладно врегульовано в «Правах, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.), де апеляцію визначено як «правильне відкликання і перенесення з нижчого суду до вищого справи сторін, що судяться, коли одна якась із них вважала себе скривдженою вироком, винесеним у її справі в цьому нижчому суді». Як універсальний спосіб оскарження судових рішень, що не набрали законної сили, апеляція набула законодавчого закріплення в Статуті цивільного судочинства Російської імперії (1864 р.) і деякий час застосовувалась у судочинстві України після проголошення нею незалежності в 1917 році. Згодом, у радянський період, інститут апеляції припинив своє існування, а натомість було введено інститут касації, що за змістом суттєво відрізнявся від однойменного інституту європейського та світового процесуального законодавства. В результаті проведення так званої малої судово-правової реформи апеляція зайняла належне місце в процесуальних кодексах країни. «Місцеві суди як суди першої інстанції вирішують зараз 90 відсотків цивільних і кримінальних справ. Апеляційні суди будуть розглядати апеляції на ці 90 відсотків рішень, а справи, в яких сторони не погоджуються з рішенням апеляційної інстанції, направлятимуться до касаційного суду» .

Суди першої ланки є виключно судами першої інстанції. Вони не можуть виступати як апеляційна інстанція. Самостійною формою перегляду постанов суду, що набрали законної сили, є перегляд у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами в порядку виключного провадження. Такий порядок встановлено в кримінальному й цивільному судочинстві та під час вирішення господарських спорів.

Суди загальної юрисдикції утворює й ліквідує Президент України за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Підставами для утворення чи ліквідації є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України.

Всі суди України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного герба України й своїм найменуванням.

1.3 Принципи правосуддя

Конституції більшості держав у тому чи іншому обсязі фіксують і принципи, якими суд повинен керуватися при здійсненні правосуддя, тобто при розгляді конкретних справ. Зрозуміло, що не лише незначна частина правил, які регламентують діяльність суду (для повної регламентації існують процесуальні кодекси). Проте саме ті правила, які зафіксовані в конституціях, можна назвати основоположними. У цілому «каталог» цих принципів і гарантій досить великий; і в правових державах усі вони діють, будучи передбачені якщо не конституціями, то судовим і процесуальним законодавством.

Коротко зупинимося на деяких з них:

1. Гарантія підсудності (ст. 101 Основного закону ФРН має такий припис: «Ніхто не може бути вилучений із провадження свого законного судді»). Це означає, що кримінальна або цивільна справа буде розглядатися в суді, який наперед визначений правовими нормами про підсудність. Забороняється утворення спеціальних судів для розгляду будь-якої конкретної справи, як і передавання справ із суду до іншого суду, крім випадків, передбачених законом.

2. Відкритість і гласність правосуддя означає, що судові засідання відкриті для публіки і засобів масової інформації. Так, ст. 209 Конституції Португалії фіксує таке положення: «Судові засідання є відкритими, за винятком випадків, коли сам суд ухвалить про зворотне у мотивованій постанові з метою захисту гідності особи і суспільної моралі або забезпечення нормальної діяльності суду». У будь-якому разі ухвали суду оголошуються публічно.

3. Усний характер процесу (ст. 120 Конституції Іспанії говорить: «Судовий розгляд є переважно усним, особливо в кримінальних справах»). Цей принцип надає найбільші можливості для з’ясування усіх обставин справи, з’ясування позиції всіх учасників процесу.

4. Змагальність. Він означає, що всі сторони в процесі рівноправні, мають рівні можливості для відстоювання своїх правових позицій, а хід їх змагальності одного з іншим допомагає суду об'єктивно оцінювати всі обставини справи. В силу цього принципу сторони вільні у наданні суду доказів, але сам суд не вправі спиратися на докази, отримані з порушенням закону. Загальновизнано, що не можуть використовуватися докази, при отриманні яких допущені приниження гідності особи, тортури і насильства, незаконне вторгнення до житла, зловживання сімейною таємницею, несанкціоноване підслуховування телефонних розмов та ін.

5. Право громадян на захист охоплює не тільки судовий процес, але й усі стадії досудового провадження у справі. Ще Білль про права 1791 р. у шостій поправці до Конституції США прописував, що в усіх випадках кримінального переслідування звинувачений має право на допомогу адвоката для свого захисту. З того часу цей принцип увійшов у більшість конституційних текстів. У Конституції Італії він відбитий таким чином: «Захист є непорушним правом на будь-якій стадії і в будь-якому стані процесу» .

6. Презумпція невинуватості. Цей принцип означає, що особа, яка звинувачується у здійсненні злочину, вважається не­винною, доки її вина не буде доказана у передбаченому законом порядку і встановлена у вироку суду, який набрав чинності.

7.Ще один принцип діяльності судів випливає з формули: «усі дії судової влади повинні бути мотивовані» (ст. 111 Конституції Італії). Ця вимога легко пояснюється: дії правосуддя настільки відповідальні, настільки значущі для інтересів і долей не тільки окремих людей, але й їхніх колективів, що повинні бути багаторазово зважені та всебічно обгрунтовані.

Перелічені вище принципи — загальні та єдині для усіх судів кожної країни.

Розділ 2. Суддівське самоврядування: поняття, організаційні форми, загальна характеристика, завдання та значення

Суддівське самоврядування — це самостійне колективне вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні професійними суддями.

До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та членів їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов’язані із здійсненням правосуддя.

Реалізація суддівського самоврядування пов’язана із правом суддів організовувати асоціації суддів та інші організації і вступати до них для захисту своїх інтересів, вдосконалення професійної підготовки та збереження своєї судової незалежності.

В нормативно — правових актах України вперше визначено органи суддівського самоврядування у Концепції судово — правової реформи України від 28 квітня 1992 р.

Подальший розвиток концепції суддівського самоврядування отримав закріплення в Законі України «Про судоустрій і статус суддів в Укарїні» де передбачалось утворення системи органів суддівського самоврядування для вираження інтересів суддів як носіїв судової влади. Саме самоврядування визначалось як одна з найважливіших гарантій незалежності суддів.

Завданням органів суддівського самоврядування є вирішення питань внутрішньої діяльності судів щодо:

1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; зміцнення незалежності судів, захист від втручання у їх діяльність;

2) участь у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально — технічного та іншого забезпечення судів та контроль за дотриманням встановлених нормативів вказаного забезпечення;

3) погодження призначених суддів на посади в судах загальної юрисдикції, призначення суддів Конституційного Суду України та суддів до складу Вищої ради юстиції і обрання до кваліфікаційних комісій суддів;

4) заохочення суддів та працівників апарату судів;

5) здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади.

Виконання завдань органів суддівського самоврядування, загальна спрямованість їх діяльності мають сприяти створенню належних організаційних, фінансових, кадрових, матеріально — технічних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання у їх діяльність, а також підвищувати високий рівень знань і професіоналізму суддів, дотримання норм професійної етики судді.

Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.

Суддівське самоврядування здійснюється через:

1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, Апеляційного суду України, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України;

2) конференції суддів загальних місцевих та апеляційних судів АРК, областей, міст Києва та Севастополя;

3) конференції суддів спеціалізованих судів;

4) з'їзд суддів України.

Розділ 3. Характеристика особливостей органів суддівського самоврядування в Україні

3.1 Збори суддів: види, повноваження та порядок роботи

Збори суддів — це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

Збори суддів місцевого суду скликаються головою відпо­відного суду як за власною ініціативою, так і на вимогу не менш як третини від загальної кількості суддів даного суду. Збори суддів апеляційних судів скликаються президією відповідного суду за власною ініціативою, або за пропозицією голови суду, або на вимогу не менш як однієї третини від загальної кількості суддів даного суду.

Збори суддів місцевого суду скликаються за необхідності, але не рідше одного разу на шість місяців. Збори суддів апеляційних судів скликаються не рідше одного разу на три місяці.

Збори суддів місцевого суду є повноважними, якщо на них присутні не менш як дві третини від загальної кількості суддів даного суду. Збори суддів апеляційних судів є повноважними, якщо на них присутні більше половини від загальної кількості суддів даного суду. На збори суддів можуть запрошуватися працівники апарату суду та інші особи. Проте у голосуванні беруть участь лише судді.

На зборах суддів обговорюються питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду та приймаються з цих питань рішення, що є обов’язковими для суддів даного суду. Збори суддів заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в цьому суді, та керівників структурних підрозділів апарату суду. Збори суддів місцевих та апеляційних судів обирають делегатів на відповідні конференції суддів, а збори суддів Апеляційного суду України — делегатів на з'їзд суддів України.

Збори суддів можуть обговорювати питання щодо практики застосування законодавства, виробляти відповідні пропозиції щодо вдосконалення цієї практики та законодавства, а також вносити свої пропозиції на розгляд конференцій суддів та з'їзду суддів України.

Збори суддів можуть звертатися з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності суду до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які зобов’язані розглянути ці пропозиції й дати відповідь по суті.

Збори суддів Верховного Суду України, збори суддів вищих спеціалізованих судів скликаються президією відповідного суду за власною ініціативою, за пропозицією голови суду або на вимогу не менше однієї третини від загальної кількості суддів даного суду. Збори цих судів скликаються за необхідності, але не рідше одного разу на три місяці. Вони є повноважними, якщо на них присутні більше половини від загальної кількості суддів даного суду. На збори суддів можуть запрошуватися працівники апарату суду, інші особи. У голосуванні беруть участь лише судді даного суду.

Збори суддів Верховного Суду України, збори суддів вищих спеціалізованих судів обговорюють питання, що стосуються внутрішньої діяльності суду або роботи конкретних суддів чи працівників апарату суду, та приймають із цих питань рішення, що є обов’язковими для суддів даного суду. На цих зборах заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в даному суді, та керівників структурних підрозділів апарату суду.

Збори суддів вищого спеціалізованого суду обговорюють питання, що виникли у судовій практиці, та вносять пропозиції на розгляд конференції суддів відповідних спеціалізованих судів, а також обирають делегатів на ці конференції.

Збори суддів Верховного Суду України обговорюють питання застосування законодавства, що виникли в судовій практиці, та пропозиції суддів Верховного Суду України щодо необхідності роз’яснень з окремих питань судової практики, а також обирають делегатів від Верховного Суду України на з'їзд суддів України.

Збори суддів Верховного Суду України та суддів вищого спеціалізованого суду можуть звертатися з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності суду до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які зобов’язані розглянути ці пропозиції й дати відповідь по суті пропозицій.

Виконання рішень зборів суддів місцевого суду за дорученням цих зборів покладається на голову відповідного суду. Для виконання рішень зборів у суді діє президія суду, покладається на цю президію.

3.2 Конференції суддів: повноваження та порядок роботи

Конференція суддів — це зібрання представників суддів (делегатів) відповідних судів, на якому вони обговорюють питання діяльності цих судів та приймають колективне рішення з обговорюваних питань.

Конференції суддів мають такі повноваження:

— обговорюють і вирішують питання, що стосуються фінансування та організаційного забезпечення діяльності відповідних судів;

— заслуховують звіти виконавчих органів конференції, інформацію відповідних управлінь Державної судової адміністрації;

— визначають кількісний склад ради суддів відповідного суду та обирають її членів;

— обирають членів відповідної кваліфікаційної комісії суддів;

— розробляють пропозиції для розгляду на з'їзді суддів України;

— звертаються з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності відповідних судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

— обирають делегатів на з'їзд суддів України;

— обговорюють інші питання, віднесені до повноважень органів суддівського самоврядування.

Конференція суддів приймає рішення, що є обов’язковими для її виконавчих органів і суддів відповідних судів. Конференція суддів обирає відкритим або таємним голосуванням з-поміж делегатів конференції раду суддів, яка є виконавчим органом конференції суддів і діє в період між конференціями суддів.

Конференція суддів скликається не рідше одного разу на рік за рішенням відповідної ради суддів. Конференція суддів може бути скликана також на вимогу не менш як однієї третини делегатів останньої конференції суддів. У разі невиконання радою суддів зазначеної вимоги ініціатори скликання конференції (не менш як одна третина делегатів останньої конференції) утворюють організаційне бюро по скликанню конференції суддів, яке має повноваження ради суддів щодо скликання конференції.

Про час початку роботи конференції та питання, що виносяться на її обговорення, судді відповідних судів повідомляються не пізніш як за п’ятнадцять днів до початку конференції.

Конференція суддів вважається повноважною, якщо в її роботі беруть участь не менше двох третин від загальної кількості делегатів відповідних судів, обраних для участі в конференції. На конференції можуть бути присутні також судді, що не є делегатами.

Делегати на конференцію обираються зборами суддів таємним або відкритим голосуванням на альтернативних засадах при вільному висуненні кандидатур. Делегатами конференції військових судів є лише військові судді.

Конференцію суддів відкриває голова відповідної ради суддів, а в разі, якщо конференцію скликано не за рішенням ради суддів, — уповноважений представник організаційного бюро по скликанню конференції суддів.

Цей орган суддівського самоврядування обирає відкритим голосуванням з числа делегатів конференції президію в кількості, визначеній рішенням конференції, а також інші робочі органи конференції. Президія керує роботою конференції суддів.

Конференція суддів затверджує свій порядок денний та визначає регламент роботи. У роботі конференції можуть брати участь представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, навчальних та наукових закладів, правоохоронних органів, громадських організацій. Рішення конференції суддів приймається більшістю голосів делегатів конференції відкритим або таємним голосуванням. Інші питання порядку проведення конференції регулюються її регламентом.

3.3 Ради суддів: поняття, повноваження та порядок роботи

У період між конференціями суддів функції суддівського самоврядування виконує відповідна рада суддів.

Рада суддів обирає зі свого складу голову ради, заступника голови та секретаря ради суддів. Голови апеляційних і вищих спеціалізованих судів та їхні заступники, а також голова військової палати Апеляційного суду України не можуть бути обраними головою відповідної ради суддів.

На раду суддів у період між конференціями покладається організація виконання та контроль рішень конференції, а також вирішення питання про скликання чергової конференції суддів. Повноваження й порядок роботи ради суддів визначаються Законом «Про судоустрій і статус суддів України» та Положенням про неї, що затверджується конференцією суддів.

Зокрема, рада суддів має такі повноваження:

— здійснює контроль за організацією діяльності відповідних судів та діяльністю відповідних структур дер­жавної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів цих судів про їхню діяльність;

— розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту й побутового забезпечення суддів та їхніх сімей і приймає відповідні рішення;

— вирішує відповідно до закону питання, пов’язані із призначенням суддів на адміністративні посади в судах;

— заслуховує звіти членів відповідної кваліфікаційної комісії суддів про їхню роботу у складі комісії;

— звертається із пропозиціями щодо вирішення питань діяльності відповідних судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

— не менш як один раз на рік заслуховує інформацію Державної судової адміністрації про забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції;

— приймає інші рішення з питань, віднесених до її повноважень.

Рішення ради суддів є обов’язковими для суддів, які обій­мають адміністративні посади у відповідних судах. Рішення ради суддів може бути скасовано лише конференцією суддів та зупинено рішенням Ради суддів України.

3.4 З'їзд суддів: повноваження та порядок роботи

З'їзд суддів України є найвищим органом суддівського самоврядування в Україні. Він має такі повноваження:

— заслуховує звіт Ради суддів України про виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів та суддів, стан фінансування й організаційного забезпечення діяльності судів;

— заслуховує інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та голови Державної судової адміністрації України про їхню діяльність, може висловити недовіру голові Державної судової адміністрації України;

— призначає та звільняє суддів Конституційного Суду України відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» ;

— призначає членів Вищої ради юстиції та приймає рішення про припинення їхніх повноважень відповідно до Конституції України і законів «Про судоустрій і статус суддів України» та «Про Вищу раду юстиції України» ;

— обирає членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

— звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів і посадових осіб державної влади;

— визначає кількісний склад Ради суддів України та обирає її;

— розглядає інші питання суддівського самоврядування.

З'їзд суддів України приймає рішення, що є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх професійних суддів.

Черговий з'їзд суддів України скликається Радою суддів України один раз на три роки. Позачерговий з'їзд може бути скликаний також на вимогу не менш як однієї третини конференцій суддів загальних судів, або на вимогу конференції суддів спеціалізованих судів, або на вимогу зборів суддів Верховного Суду України. Рада суддів України приймає рішення про скликання чергового або позачергового з'їзду, схвалює попередній перелік питань, що виносяться на його обговорення, визначає дату і місце проведення з'їзду та норму представництва суддів.

Для участі в роботі з'їзду суддів України можуть бути запрошені Президент України, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, члени Вищої ради юстиції України, представники Уряду, інших центральних органів державної влади, представники навчальних і наукових закладів та установ, громадських організацій, інші особи.

У разі, якщо Рада суддів України не скликає з'їзд суддів на вимогу конференцій чи зборів суддів, ініціатори скликання позачергового з'їзду утворюють організаційний комітет по його скликанню, котрий має повноваження Ради суддів України щодо скликання з'їзду. У цьому випадку організаційний комітет невідкладно публікує інформацію про його утворення в офіційних друкованих засобах масової ін­формації та призначає дату проведення позачергового з'їзду суддів не раніш як через два місяці з дня свого утворення.

Судді всіх судів повідомляються про дату проведення з'їзду суддів України та питання, що вносяться на його розгляд, не пізніш як за 30 днів до початку роботи з'їзду.

Делегати на з'їзд суддів України обираються конференціями суддів, а делегати від Апеляційного суду України — зборами суду за нормою представництва, визначеною Радою суддів України. Збори суддів Конституційного Суду України обирають на з'їзд трьох делегатів із числа суддів цього суду. Делегати на з'їзд суддів України обираються шляхом відкритого або таємного голосування на альтернативній основі, при вільному висуненні кандидатур для обрання.

З'їзд суддів України є повноважним, якщо у його роботі беруть участь не менше двох третин від загальної кількості обраних делегатів. Його відкриває голова Ради суддів України, а в разі його відсутності — заступник голови чи секретар Ради. З'їзд обирає шляхом відкритого голосування президію з'їзду в кількісному складі, який визначається рішенням з'їзду. Президія керує роботою з'їзду суддів України.

Рішення з'їзду суддів України приймаються більшістю голосів делегатів, присутніх на з'їзді, відкритим або таємним голосуванням.

3.5 Рада суддів України: повноваження та порядок роботи

суддівський самоврядування конференція збори У період між з'їздами суддів України вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України.

Рада суддів України обирається з'їздом суддів України в кількісному складі, визначеному рішенням з'їзду. До її складу повинні бути обрані не менш як по одному представнику від суддів Апеляційного суду України, конференції суддів військових судів, конференцій суддів відповідних спеціалізованих судів, суддів Верховного Суду України, а також суддів Конституційного Суду України. Представники суддів загальних місцевих та апеляційних судів повинні складати не менше половини від загальної кількості членів Ради суддів України. Пропозиції щодо кандидатур до складу Ради суддів України можуть вносити делегації від конференцій чи зборів суддів, а також окремі делегати з'їзду суддів України.

Члени Ради суддів України на своєму засіданні обирають голову Ради суддів України, його заступника та секретаря, а також президію Ради суддів України. Кількісний та персональний склад президії визначається Радою суддів України відповідно до положення про Раду суддів України.

На Раду суддів України в період між з'їздами покладається завдання щодо організації виконання та контролю рішень з'їзду, а також вирішення питань про скликання з'їзду. Повноваження та порядок роботи цього органу визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів України» та положенням про Раду суддів України, яке затверджується з'їздом суддів України.

Рада суддів України має такі повноваження:

— розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів;

— розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань;

— здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю Державної судової адміністрації України, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їхню діяльність;

— заслуховує звіти про роботу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

— звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

— має право зупиняти рішення рад суддів, що не відповідають Конституції та законам України або суперечать рішенням з'їзду суддів України;

— приймає інші рішення з питань, віднесених до її компетенції.

Рішення Ради суддів України є обов’язковим для виконання усіма органами суддівського самоврядування. Воно може бути скасоване з'їздом суддів України.

Висновок

Вивчаючи тему моєї курсової роботи я зробила висновок, що для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення зазначених питань професійними суддями. Конституції більшості держав у тому чи іншому обсязі фіксують і принципи, якими суд повинен керуватися при здійсненні правосуддя, тобто при розгляді конкретних справ. Зрозуміло, що не лише незначна частина правил, які регламентують діяльність суду (для повної регламентації існують процесуальні кодекси). Проте саме ті правила, які зафіксовані в конституціях, можна назвати основоположними. У цілому «каталог» цих принципів і гарантій досить великий; і в правових державах усі вони діють, будучи передбачені якщо не конституціями, то судовим і процесуальним законодавством.

Дізналась про те, що до питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та членів їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов’язані із здійсненням правосуддя.

Реалізація суддівського самоврядування пов’язана із правом суддів організовувати асоціації суддів та інші організації і вступати до них для захисту своїх інтересів, вдосконалення професійної підготовки та збереження своєї судової незалежності.

Тому ця тема є дуже актуальною для вивчення в наш час, адже кожен громадянин України зобов’язаний знати органи судової влади своєї країни, та їх систему.

Джерела

1. Закон України «Про судоустрій і статус суддів в Україні» із внесенними змінами від 20.10.2011р.

2. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб. — Семерак О. С — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2008

3. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник / За редакцією А.С. Васильєва та Є.Л. Стрельцова. Видання четверте, доповнене і перероблене. — Х.: «Одіссей», 2005.

4. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб. — В. Маляренко — К.: Знання, 2010.

5. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи: Монографія.- Куйбіда Р. О. — К.: Атіка, 2004

6. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. — А. П. Гель, Г. С. Семаков, С. П. Кондракова — К.: Знання, 2009.