Сучасні тенденції формування світової фінансової архітектури

Сучасні тенденції формування світової фінансової архітектури

ЗМІСТ ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ

1.1 Поняття та сутність глобальної фінансової архітектури

1.2 Становлення та формування глобальної фінансової архітектури

1.3 Інструменти глобальної фінансової архітектури

2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ

2.1 Сучасний стан глобальної фінансової архітектури

2.2 Фактори розвитку глобальної фінансової архітектури

2.3 Сучасні проблеми глобальної фінансової архітектури

3. РЕФОРМА ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ЗМІН

3.1 Напрями реструктуризації фінансової системи України

3.2 Передумови формування банкоцентричної моделі фінансової системи України ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП У вітчизняній та зарубіжній фінансово-економічній літературі бракує ґрунтовних наукових комплексних досліджень щодо функціонування світового фінансового середовища та формування світової й національної фінансової архітектури в умовах глобалізації. Більшість робіт висвітлює лише, окремі аспекти досліджуваної проблематики, такі як функціонування фінансових ринків, рух капіталу, проблеми координування валютних співвідношень, золотовалютних резервів, ліквідності чи функціонування міжнародних фірм, транснаціональних банків, злиття та укрупнення капіталів, роль світових фінансових організацій. Практично відсутні наукові розробки, які б аналізували комплексно механізм функціонування усіх складових світової фінансової системи з урахуванням трансформаційних змін, що проходять у зв’язку із глобалізацією. Саме тому, з урахуванням вимог сучасного етапу, вкрай необхідною є активізація теоретичних та прикладних досліджень щодо проблем сучасної парадигми світової фінансової системи.

Міжнародний рух капіталу в глобальному економічному просторі є визначальною рисою сучасного світового розвитку. Світова фінансова система постійно змінюється та характеризується на сучасному етапі високим рівнем мобільності капіталу, що обумовлено посиленням взаємозалежності національних фінансових ринків, зростанням ролі інформаційних технологій, появою нових учасників та фінансових інструментів, лібералізацією руху потоків міжнародного капіталу та створенням нової глобальної економіки.

Зростання обсягів та видів фінансових інструментів, що привело до появи внутрішніх самостійних джерел розвитку фінансового ринку, з одного боку, та стійка динаміка країн розвинутої економіки, з іншого, знайшли відображення в зростанні активів світової фінансової системи та необхідності появи нового терміну «фінансова глобалізація», яку слід розглядати як взаємозалежність різних секторів ринку капіталу, що характеризується формуванням, акумулюванням та використанням фінансових ресурсів в умовах зростаючої масштабності, відкритості, диверсифікації, лібералізації та інтеграції міжнародних потоків у світовому економічному просторі.

Дослідженню проблем глобальної трансформації світового фінансового ринку присвячено роботи російських та вітчизняних вчених: С. Боринця, Л. Руденко-Сударєвої, Л. Красавіної, З. Луцишин, Ю. Макогона, О. Мозгового, О. Рогача, А. Поручника, В. Сіденка, А. Філіпенка, а також західних вчених П. Аллена, Е. Долана, Т. Коха, М. Портера, Дж. Тобіна, І. Фішера та інших.

Метою дослідження є удосконалення сучасної фінансової архітектури.

Завданнями дослідження є:

• — дослідження поняття та сутності глобальної фінансової архітектури;
• — вивчення становлення та формування глобальної фінансової архітектури;
• — узагальнення інструментів глобальної фінансової архітектури;
• — аналіз сучасного стану глобальної фінансової архітектури;
• — систематизація факторів розвитку глобальної фінансової архітектури;
• — аналіз напрямів реструктуризації фінансової системи України;
• — виділення передумов формування банкоцентричної моделі фінансової системи України.

Об'єктом дослідження є глобальна фінансова архітектура. Предметом дослідження є місце України у системі сучасної фінансової архітектури.

Інформаційною базою дослідження є праці вітчизняних та закордонних науковців у сфері формування та трансформації сучасної глобальної фінансової архітектури. В ході дослідження було використано загальнонаукові (дедукції, індукції, узагальнення, систематизації) та спеціально наукові методи (табличний, графічний, статистичний).

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ

1.1 Поняття та сутність глобальної фінансової архітектури В умовах нинішньої фінансової кризи серед провідних фінансистів і науковців світу все частіше лунає думка про те, що існуюча світова фінансова архітектура не відповідає сучасним вимогам і потребує коригування. З огляду на це необхідно уточнити зміст і концептуальні засади побудови нової світової фінансової архітектури в контексті останніх дискусій, що відбуваються на міждержавному рівні, а також можливі наслідки та виклики для України.

Термін «світова фінансова архітектура» з’явився у 1990;х роках в умовах посилення кризових явищ і необхідності підвищення ефективності контролю за ситуацією на фінансових ринках.

Світова (міжнародна) фінансова архітектура — це сукупність визнаних міжнародних стандартів і принципів функціонування фінансового сектору, а також засобів діагностики його ефективності. Йдеться насамперед про низку правил, які використовують для оцінки стабільності фінансових ринків та їх секторів.

Вперше термін «фінансова архітектура» був озвучений під час виступу президента США Б. Клінтона в Нью-Йоркській раді із зовнішніх зв’язків (New York’s Council on Foreign Relations) у вересні 1998 року. Тоді він закликав країни Великої сімки адаптувати міжнародну фінансову архітектуру до XXI століття. Майже тоді ж сценарій реформування світового валютного порядку був викладений міністром фінансів Великобританії Г. Брау ном у статтях «Нова глобальна фінансова архітектура» (до речі, стаття Дж. Сороса під такою ж назвою була опублікована в «Вопросах экономики» наприкінці 2000 року) і «Будівництво міцної світової фінансової системи».

«Тепер ми, — зазначав Г. Браун, — вступили в еру взаємозалежних і рухомих ринків капіталу. Окремі економіки вже не можуть бути осторонь масивних стрімких і інколи дестабілізуючих глобальних фінансових потоків. Природно, ми повинні дати відповідь цьому новому виклику, нам потрібна нова фінансова архітектура і реформа як на національному, так і на глобальному рівнях… Нова фінансова архітектура, що пропонується нами, — це кодекси поведінки, новий глобальний регулятор і міжнародний меморандум розуміння, що чітко визначає відповідальність за попередження і врегулювання криз… Мова не йде про нові інститути, а про те, як ми поводимося у взаємозалежному світі, як дотримуємося дисципліни… Ключовим викликом, який стоїть перед нами…, є створення нових правил гри, які за допомогою підвищення кредитоспроможності та довіри інвесторів сприяють стабільності й процвітанню"[65].

Р.Д.Джомеїн пропонує відрізняти світову фінансову архітектуру від більш загального поняття «множини правил і процедур, за допомогою яких здійснюються міжнародні фінансові трансакції», що більше підходить для визначення світової фінансової системи. Він зауважує також, що «корисніше визначати міжнародну фінансову архітектуру як механізми і структури, за допомогою яких ці правила і процедури встановлюються: це комплекс інституціональних організацій, які визначають, хто приймає (правила), які, коли і як"[16, c.19].

Розуміють під «архітектурою» і різні установи, ринки та ті практичні заходи, яких вживають уряди, підприємці й окремі особи у процесі економічної та фінансової діяльності.

Тобто світова фінансова архітектура становить [62]:

1) сукупність певних процедур регулювання фінансових ринків та фінансових установ (наприклад, розробка відповідних стандартів і правил — облікових процедур, порядку банкрутства фінансових установ, контролю за ефективністю менеджменту, валютної та фіскальної політики тощо);

2) моніторинг ефективності застосування загальновизнаних міжнародних правил тією чи іншою країною.

Одним із важливих чинників процесу глобалізації світових фінансів стало посилення інтеграції національних ринків грошей та капіталу, прискорення темпів якої спричиняє появу глобальної фінансової архітектури. Формування ж і еволюціонування останньої зумовлює стрімке зростання фінансових потоків, істотне збільшення масштабів переливу капіталу між країнами, велетенське розширення міжнародних кредитних та фондових ринків.

Останнім часом дедалі більше експертів схиляється до думки, що за умов зменшення домінування США в світовій економіці і американського долара — в міжнародних розрахунках; зростання ролі країн, що розвиваються; формування міжнародних фінансових ринків; втрати належного контролю за фінансовими інститутами на національному рівні; хаотично-плаваючої структуризації та оновлення існуючої фінансової архітектури остання тяжіє до трансформації з перетворенням на нову (координуючу), за якої фінансові інституції мають формувати і реалізовувати на міжнародному рівні спільну стратегію з урегулювання та координації функціонування й розвитку світового фінансового ринку.

З, а останні десятиліття у світовій фінансовій системі накопичилися серйозні проблеми і диспропорції.

Високими темпами зростає кількість хедж-фондів і фондів прямих інвестицій, фінансових супермаркетів, які починають відігравати важливу роль у світовій фінансовій системі, водночас ускладнюючи регулювання і нагляд над такими конгломератами. Активно розвиваються і численні сервісні провайдери, зокрема клірингові та розрахункові системи, кредитні рейтингові агентства, аудиторські фірми, що, в свою чергу, також потребує перебудови регулювання та нагляду. Набувають розвитку процеси сек’юритизації, що має, як свідчить досвід, не лише позитивні (перерозподіл ризиків), а й негативні (неадекватність оцінок, недостатня прозорість угод) наслідки.

Не припиняються дискусії щодо доцільності/недоцільності існування спеціалізованих (стосовно банківської системи, страхового і фондового ринків) наглядових органів чи мегарегуляторів на національних фі нансових ринках, які б виявляли прогалини і невідповідності в регуляторній та наглядовій практиці, несприятливі ситуації та вразливі місця у фінансовому секторі, а також стосовно створення адекватного координаційного наглядового механізму на глобальному рівні.

Предметом дискусії є й питання, який орган (центробанк чи інший наглядовий інститут) повинен стати головним регулятором фінансових ринків. Чи слід надати перевагу раді регуляторів, можливо, з його власним персоналом, якому ставиться за обов’язок оцінка системного ризику фінансової системи? Дискутується й доцільність націоналізації приватних фінансових установ. Становить інтерес і пошук нових підходів до обов’язкового банківського резервування.

Відмітною рисою сучасного світового господарства є «самоорганізація» фінансової системи, де перебудова чи рекомбінація притаманних їй організаційних чи інституційних форм поєднується із створенням абсолютно нових. Формується нова архітектура світової фінансової системи, що характеризується певними зрушеннями: стирається грань між внутрішнім і зовнішнім середовищем діяльності, між внутрішньою і зовнішньою політикою; геофінансовий простір стає основним; події відбуваються вже не просто на світовому ринку, а у глобальному фінансовому просторі. Усе це вимагає реформування, реструктуризації принципів, механізмів та методології функціонування міжнародних та національних фінансових інституцій. Фінансова реформа, з огляду на вищезазначені трансформаційні та структурні перетворення, є одним із пріоритетних та актуальних питань сьогодення.

Глобальні фінансові кризи? це прояв асиметричності та диспропорційності світової фінансової системи, наслідок дії механізму фінансового домінування та перерозподілу світового багатства, який пронизує всі її складові, включаючи світову валютну систему, міжнародний рух позичкового та інвестиційного капіталу. Для протистояння вказаним процесам потрібна реструктуризація фінансової системи України, перегляд і удосконалення її розвитку з урахуванням глобалізаційних процесів.

Наприклад, деякі дослідники прямою причиною низки фінансових криз у 90-х роках XX ст. (Мексика, Таїланд, Індонезія, Росія, Бразилія) вважають саме глобалізацію. Справді, фінансові кризи в цих країнах, мабуть, не сталися б, коли б вони були ізольовані від глобальних ринків капіталу. Разом з тим очевидно й те, що більшість із цих країн ніколи не досягли б відчутних темпів зростання, якщо б не мали припливу фінансових потоків з цих глобальних ринків [4, с. 65].

Взаємозалежність країн стає однією з найістотніших рис процесу глобалізації світової економіки та її фінансової системи. Така взаємозалежність дедалі більшою мірою зумовлює координацію діяльності держав у вирішенні не тільки політичних, але й фінансових проблем.

Глобалізація? це складне явище взаємозалежності економік, фінансових ринків, що виникає у зв’язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів [8, с. 27], тривалий процес інтеграції національних економік та фінансових систем з метою розв’язання глобальних проблем людства [9, с. 72].

Багаторівнева ієрархічна структуризація моделі відтворення світу як сукупності взаємопов'язаних регіонів, а головне, введення факторів управління за рахунок перебирання альтернативних сценаріїв розвитку надійно увійшли до методичного арсеналу розробників моделей і стратегій розвитку фінансових систем. Сьогодні ці моделі і розробки є важливим інструментом аналізу і формування регіональної і світової політики не тільки в галузі фінансових, економічних, але й більш широких міжнародних питань [30, с. 123].

На думку А. Неклесса, в сучасному глобальному світі формуються світова конструкція? мега інфраструктура? в якій «перерозподіляється увесь сукупний світовий дохід між геополітичними персонажами, тісно пов’язаними різними видами фінансової діяльності [34, с. 31].

1.2 Становлення та формування глобальної фінансової архітектури Одним з найвищих етапів глобалізації виступає глобалізація світового фінансового простору, яка є найбільш динамічною складовою загального процесу глобалізації та відіграє все зростаючу роль у світовому розвитку.

На думку експертів, підґрунтям нової світової валютно-фінансової архітектури є:

— повернення до класичного визначення грошей як еквівалента створеної суспільством доданої вартості;

— створення нової грошової одиниці, яка матиме єдину функцію — накопичення доданої вартості, тобто функцію резервної валюти;

— створення дворівневої платіжної системи — виконання Міжнародним емісійним банком ролі «банку для держав»;

— жорсткіше регулювання світових фінансових і товарних ринків з метою заборони фінансових спекуляцій та повернення світовим ринкам їх основної функції - місця для обміну активів на гроші, а не функції престижного казино.

При цьому серед переваг нової архітектури світової валютно-фінансової системи називають:

— позбавлення урядів та центральних банків країн світу в односторонньому порядку необхідності приймати рішення про емісію національної валюти, незабезпеченої матеріальним виробництвом, і суттєве призупинення інфляції у переважній більшості країн світу;

— стимулювання матеріального виробництва і науково-технологічного розвитку;

— асоціювання грошей зі справді критичними товарами, а не золотом чи діамантами, що створює якісно нове наповнення поняття «гроші»;

— зайняття країнами, що розвиваються, гідного місця у світових економічних рейтингах, що сприятиме поліпшенню рівня життя у цих країнах, викоріненню бідності;

— створення умов для переходу до єдиної світової валюти, що відкриє нові можливості для розвитку конкуренції, подальшої глобалізації, побудови справді єдиної економічної системи світу.

Джон Кейнс зазначав: «І вірні, й помилкові ідеї економістів та політичних філософів істотно могутніші, ніж прийнято думати. Насправді світ підкоряється майже виключно їм».

Сьогодні ж більшість економістів і політиків усвідомлює, що для виходу з кризи знадобиться не «косметичний ремонт», а кардинальна перебудова — причому не лише світової фінансової системи як набору урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин кредитних і фінансових інститутів, а й значною мірою світового економічного укладу. Тому в 2009 році вперше після Другої світової війни на міжнародному рівні було поставлено питання реформування світових фінансів.

Зміни, що вже відбуваються, стосуються системи міжнародних інститутів, покликаних виконувати стабілізуючі функції. На тлі послаблення позицій долара як резервної валюти активно йде формування і розвиток регіональних валютних союзів, помітно зростає роль економік, що розвиваються. Паралельно вживаються скоординовані дії в сфері ужорсточення стандартів фінансової звітності та податкової політики.

«У кризових умовах існує цілком природне бажання «більшого регулювання». Але нам потрібно сьогодні дещо інше, а саме — «краще, ефективніше регулювання», тобто режим, здатний завчасно виявляти й ідентифікувати слабкі та вразливі місця, а також правильно оцінювати ризики і виробляти відповідну лінію поведінки.

У низці випадків це, можливо, по требуватиме додаткового регулювання, а в інших ситуаціях достатньо буде якісніше використовувати чинну регулятивну базу. При реалізації регулятивних реформ важливо, щоб вони відповідали цілям і завданням фінансової системи, яка має бути не лише стабільною, а й ефективною, передовою, інноваційною", — зазначає головний менеджер банку «Джей Пі Морґан Чейз Інтернешенел» (JP Morgan Chase International) Ендрю Крокетт.

На його думку, регулятивні реформи найзручніше підрозділяти за кількома категоріями:

— реформи, які впливають на сфери дії регулятивних правил і нормативів;

— реформи, що змінюють зміст самих нормативів;

— перетворення, спрямовані на перебудову регулятивних і наглядових органів.

Як вважає Ендрю Крокетт, справжня реформа регулятивної інфраструктури потребує впровадження таких наглядових інструментів, які здатні протистояти діям із помилкової оцінки кредитного ризику і запобігати надлишковому левериджу, обмежувати рух до «проциклічності». На його думку, слід також добиватися серйозної і фундаментальної переоцінки структури регулятивної відповідальності.

Лондонський саміт Великої двадцятки в квітні 2009 року став знаковим для світового фінансового простору. На ньому було прийнято комюніке («План дій із виведення з глобальної фінансової кризи» — London Summit Global Plan for Recovery and Reform) з двома додатками: «Заява про зміцнення фінансової системи» (London Summit Communique Annex 1 — Declaration on Strengthening the Financial System) і «Заява про спрямування ресурсів через міжнародні фінансові установи» (London Summit Communique Annex 2 — Declaration on Delivering Resources Through the IFIs). В зазначеному плані за напрямом «Зміцнення фінансового нагляду і регулювання» учасники саміту домовилися [61]:

— забезпечити надійність своєї внутрішньої системи фінансового регулювання;

— добиватися істотно більшої згуртованості й системного співробітництва між країнами і створити систему міжнародного погодження стандартів, якої потребує світова фінансова система;

— стимулювати обґрунтованість рішень, чесність і транспарентність, убезпечувати від ризику всю фінансову систему, пом’якшувати наслідки фінансового й економічного циклу, зменшувати залежність від невиправдано ризикованих джерел фінансування і запобігати прийняттю надмірно ризикових рішень;

— захищати споживачів і інвесторів, підтримувати ринкову дисципліну, скорочувати масштаби регулятивного арбітражу;

— створити нову Раду з фінансової стабільності (РФС) з розширеним мандатом, що є спадкоємцем Форуму фінансової стабільності (ФФС) у складі всіх країн Великої двадцятки, країн ФФС, Іспанії і Європейської комісії;

— забезпечити співробітництво РФС з МВФ для раннього попередження про макроекономічні і фінансові ризики і заходи, необхідні для їх усунення;

— перебудувати національні системи регулювання таким чином, щоб органи влади були в змозі виявляти і приймати в розрахунок макропруденційні ризики;

— поширити регулювання і нагляд на всі системно важливі фінансові установи, інструменти і ринки;

— підтримувати і втілювати в життя жорсткі нові принципи ФФС, що стосуються оплати і компенсації;

— вживати заходів з підвищення якості, обсягу і міжнародної впорядкованості капіталу в рамках банківської системи — в майбутньому регулювання має запобігати надмірному використанню позикового капіталу і вимагати завчасного створення резервів;

— вживати заходів проти юрисдикцій, які не йдуть на співробітництво, зокрема проти «податкових притулків»;

— вдосконалювати норми оцінки та планування і підготувати єдиний комплекс високоякісних глобальних стандартів фінансового обліку;

— поширити регулятивний нагляд і реєстрацію на кредитно-рейтингові агентства.

За напрямом «Зміцнення глобальних фінансових установ» запропоновано:

— виділити додаткові ресурси в обсязі 850 млрд. доларів США через глобальні фінансові установи на підтримку зростання в країнах із ринковою економікою, що формується і в країнах, що розвиваються (за рахунок збільшення ресурсів, які має МВФ, обсягом 250 млрд. доларів США;

— розширення нових механізмів запозичень на суму до 500 млрд. доларів США; збільшення обсягу кредитування не менш як на 100 млрд. доларів США з боку багатосторонніх банків розвитку);

— підвищувати дієздатність міжнародних фінансових організацій (МФО), їх ефективність і легітимність з орієнтацією на більш довгострокову перспективу (за рахунок їх реформування і модернізації, зокрема слід змінити квоти МВФ і порядок прийняття рішень; розширити участь керуючих МВФ у визначенні стратегічного напряму його діяльності; втілювати в життя реформи Світового банку; призначати керівників і старшу керівну ланку МФО в процесі відкритого прозорого відбору з урахуванням їх заслуг; розробити пропозиції відносно подальших реформ, спрямованих на підвищення оперативності реагування і здатності до адаптації МФО);

— досягти нового глобального консенсусу щодо основних цінностей і принципів, які стимулюватимуть стійку економічну активність.

Однак на Лондонському саміті вдалось домовитися лише про збільшення обсягу ресурсів МВФ, а не про принципи модернізації світової фінансової системи. З багатьох питань країни-учасниці дотримувалися кардинально протилежних підходів [10], тому нова архітектура буде плодом тривалої конкуренції багатьох варіантів.

Досягнуті найбільшими країнами угоди закладають нові стандарти банківського регулювання і нагляду на глобальному рівні. Коментуючи рішення Великої двадцятки, президент Європейського центрального банку Жан-Клод Тріше констатував тиху кончину Базеля-II. На зміну базельським рекомендаціям має прийти нова архітектура фінансового регулювання, обриси якої ще остаточно невідомі.

Практично всі «стовпи» чинної базельської конструкції виявилися неспроможними запобігти глобальній фінансовій катастрофі. Норматив достатності капіталу не спромігся обмежити роздування балансів і накопичення надлишкових ризиків, рейтингові оцінки дали збої, а самі рейтингові агентства явно підмочили свою репутацію. Публічне розкриття банками інформації в рамках «ринкової дисципліни» не дало змоги адекватно оцінити ризики за складними фінансовими продуктами.

Нинішній керівник Базельського комітету, голова центробанку Нідерландів Нут Веллінк повідомив про майбутні зміни: «Ми працюємо над запровадженням макропруденційного регулювання, яке передбачає контрциклічний буфер капіталу і управління ризиками, що йдуть від системних, взаємозв'язаних банків». Має поліпшитись якість і транспарентність капіталу першого рівня. Основний капітал повинен буде складатися переважно зі звичайних акцій і нерозподіленого прибутку. Гібридні інструменти, вочевидь, зведуться до мінімуму.

Норматив достатності капіталу, що спирається на показник зважених за ризиком активів, більше не буде головним критерієм. Поряд з ним з’явиться обмежувач фінансового левериджу — просте співвідношення власного капіталу і активів банку. Крім того, з’являться нові обов’язкові нормативи ліквідності.

В основі макропруденційного нагляду має бути особливий нагляд за системоутворюючими банками. В листопаді минулого року Банк міжнародних розрахунків спільно з МВФ і РФС оприлюднив «Керівництво з оцінки системної значущості фінансових інститутів, ринків та інструментів», яким системоутворюючі банки пропонується визначати за 41 первинним і вторинним індикатором: критерії розміру банків (активи, частка ринку, структура балансу тощо), управління ризиками (позиції щодо різних інструментів, диспаритети активів і зобов’язань тощо), а також ринкові взаємозв'язки (офшорні операції, зарубіжні «дочки» тощо). Ймовірно, що великим банкам пред’являтимуться особливі пруденційні норми, що відрізняються від тих, які застосовуються стосовно решти банків.

Впроваджуватиметься й динамічне резервування. На відміну від існуючого підходу, коли резерви на можливі втрати створюються в момент дефолту й погіршують і без того складне становище банку, динамічні резерви схожі на стабілізаційний фонд; накопичуючись на фазі кредитного буму і витрачаючись у період кризи, вони не тиснуть на рентабельність і власний капітал.

Наприкінці минулого року дві міжнародні асоціації, що відповідають за стандарти фінансової звітності, — Рада з міжнародних стандартів фінансової звітності (International Accounting Standards Board) і Рада з облікових стандартів (Accounting Standards Board) — оголосили про конвергенцію стандартів, дали зелене світло динамічному резервуванню й оприлюднили новий стандарт простроченої заборгованості. Перші робочі ідеї будуть презентовані на міжнародній конференції «Системний ризик і фінансове регулювання: причини й уроки фінансової кризи» в нинішньому році в Базелі. А Базельський комітет обіцяє оприлюднити нову редакцію угод наприкінці 2010 року.

Особлива увага приділяється розвитку міжнародного банківського бізнесу, що дозволяє перейти до якісно нового етапу функціонування фінансового ринку. Банківська система є гарантом фінансової безпеки держав, її залежність від кон’юнктури на світових ринках робить її більш чутливою до глобальних фінансових кризових явищ. Відкритість фінансової системи для закордонного інвестування є стимулом для якісного підвищення макроекономічної політики в Україні та використання світових фінансових ресурсів.

Оскільки від ефективності роботи міжнародного банківського сектору залежить економічне зростання держави, тому все більшої актуальності набуває наукова оцінка процесів експансії іноземним капіталом національного ринку банківських послуг в умовах глобалізації.

Аналіз міжнародної практики дозволив сформулювати висновок, що традиційний зміст поняття «транснаціональний банк» (ТНБ) застарів і потребує нового осмислення, для чого у роботі було надано визначення транснаціонального банку як банківської установи універсального типу, яка виконує посередницьку роль та спирається на мережу закордонних підприємств, контролює за підтримки держави валютні та кредитні операції на світовому ринку, а також формує міжнародний банківський бізнес з метою мобілізування значних коштів в різних валютах, надання кредитів на будь-який термін, здійснення на міжнародному рівні операцій з цінними паперами, застосування різноманітних форм фінансування виробництва і зовнішньої торгівлі.

В результаті дослідження розроблено логіко-структурну схему функціонування міжнародного банківського бізнесу у глобальній економіці за умови формування глобальних стратегій ТНБ, факторами успіху яких є: кредитування на міжнародному ринку, ділова репутація, достатність міжнародного банківського капіталу та широкий профіль надання послуг з виокремленням характерних рис цих стратегій, а саме: об'єднання капіталу, злиття, взаємні придбання активів, створення глобальних конкурентних стратегій і систем глобальних кореспондентських відносин і рахунків.

У результаті транснаціонального злиття та поглинання ТНБ перетворюються на універсальні фінансові установи і надають практично всі види фінансових послуг. Також, доведено, що лібералізація транскордонного руху банківського капіталу сприяла уніфікації національних фінансових і банківських систем, що виявилося в зближенні норм і правил регулювання банківського капіталу та діяльності банків, а також стандартизації банківського нагляду і законодавства.

Дослідження теорій та концепцій розвитку процесів фінансової глобалізації у світовому економічному середовищі дозволило зробити висновок, що саме глобалізація дає країнам можливість мобілізувати більш значний обсяг фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати більш широкий фінансовий інструментарій на світових ринках та розвивати банківський бізнес.

Якщо становлення постіндустріального суспільства, якісно нових параметрів розвитку продуктивних сил людства стало матеріальною основою глобальної економіки, то міжнародний рух капіталу у формі міграції фінансового капіталу став організаційно-економічною та соціально-економічною основою, виражаючи формування нових економічних виробничих відносин цивілізаційного розвитку. Міграція банківських фінансових потоків є структуроутворюючим чинником глобалізації економіки.

Зроблено висновок, що нинішній етап цивілізаційного розвитку зумовлює необхідність розробки новітніх підходів до вивчення та усвідомлення процесів функціонування світового економічного простору, сутності сучасної парадигми світового фінансового середовища і глобальної фінансової банківської архітектури.

Тенденція до глобалізації особливо стала відчутною з середини 1980;х років, зокрема у сфері фінансів. При цьому різко зросла роль головних учасників світового ринку — транснаціональних компаній (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ), які контролюють понад 70% міжнародних ринків товарів, послуг, технологій, капіталу. Визначено хронологію розвитку ТНБ за регіонами світу (рис. 1.2).

Встановлено, що формування фінансової глобальної олігополії стає основною тенденцією розвитку фінансово-банківської сфери на сучасному етапі.

Сучасний стан світового фінансового ринку характеризується поглибленням інтернаціоналізації, лібералізацією національних фінансових ринків внаслідок послаблення державного контролю над банківською сферою та процесом концентрації міжнародного банківського капіталу. Конвергенція національних і світових ринків банківського капіталу, а також транскордонна діяльність банків сприяли зростанню взаємозалежності національних банківських систем від міжнародного руху капіталу, що проявляється у збільшенні відкритості національних економік.

Банківська сфера України, як основна ланка фінансової системи, відіграє провідну роль в економічному розвитку держави. Як свідчать результати аналізу (рис. 1.3), надходження іноземного капіталу в банківський сектор України є об'єктивним наслідком глобалізації міжнародного господарства та інтеграції вітчизняної економіки у світовий економічний простір. За даними НБУ, на 01.01.2009 р. частка іноземного капіталу в українській банківській системі становила 36,7%.

Як показали результати проведеного аналізу, до позитивних результатів припливу іноземного капіталу можна віднести:

— істотне збільшення обсягів інвестицій у національну економіку;

— здешевлення вартості кредитних послуг;

— розвиток банківської системи через впровадження новітніх технологій та посилення конкуренції.

Таблиця 1.1

Oсновнi показники діяльності банків України [77]

Але цей процес має і свої недоліки, серед яких варто відзначити наступні:

— залежність як від зовнішніх економічних потрясінь, так і від фінансового становлення окремих ТНК;

— тиск на вітчизняні банки, втрата клієнтів та ринків, зниження якості кредитних портфелів;

— ускладнення банківського нагляду з боку держави;

— підвищення можливості відпливу вітчизняного капіталу до зарубіжних ринків.

Обґрунтовано, що подальший розвиток фінансової системи України буде відбуватись під впливом глобалізації світової економіки. Прихід ТНБ на національний ринок банківських послуг і відповідне збільшення частки іноземного капіталу в українському банківському секторі будуть сприяти швидкій передачі сучасних методів керування ризиками, доступу до нових банківських технологій, посиленню конкуренції на внутрішньому ринку та підвищенні ефективності банківських установ та ін.

Одночасно експансія ТНБ національного ринку банківських послуг є небезпечним чинником не тільки для вітчизняних фінансових установ, але й для економіки країни в цілому, оскільки буде сприяти зростанню дефіциту платіжного балансу, державного боргу, некерованості інвестиційними процесами, зниженню зайнятості населення й поступовому гальмуванню економічного розвитку України. Головні передумови розвитку вітчизняного банківського сектора будуть визначатись не національною економічною політикою та стратегічними інтересами розвитку держави, а будуть залежати винятково від зовнішніх факторів впливу, що може бути серйозною загрозою економічній безпеці держави.

1.3 Інструменти глобальної фінансової архітектури глобальний фінансовий банкоцентричний україна Самодостатність фінансового ринку, що яскраво проявилася за останнє десятиріччя, стає основним дестабілізуючим чинником, який сприяє виникненню й поширенню криз на глобальному ринку цінних паперів. Фінансовий капітал, відокремлений від реального сектору економіки, став надзвичайно мобільним, що спричиняє нестабільність фінансової системи.

Однак, на наш погляд, ця відокремленість умовна, оскільки в постіндустріальній економіці сектор послуг і обробки інформації є невід'ємною частиною матеріального виробництва. Тому зосередженість капіталу у сфері інформаційних і фінансових послуг є важливою передумовою розвитку сучасного матеріального виробництва.

За словами М. Кастельса, фінансовий (зокрема фондовий) ринок подібний до «автоматичного пристрою, що робить раптові рухи, які не підкоряються точній економічній логіці, а засновані на логіці хаотичної складності, що виникає із взаємодії мільйонів рішень, реакцій у реальному часі й у глобальних масштабах на інформаційні турбулентності різного походження» [17, с. 109].

Очевидно, саме непередбачуваність руху потоків капіталу відіграє вирішальну роль у формуванні тенденцій глобального фінансового ринку й ринку цінних паперів.

На сучасному етапі розвитку ринку цінних паперів механізм операцій на ньому визначається складною структурою співробітництва його учасників — мережею, утвореною багатьма фінансовими установами. Саме тому М. Кастельс називає сучасну економіку «глобальною мережевою економікою», оскільки в основі її інфраструктури — глобальні інформаційні мережі, створені завдяки розвиткові інформаційних технологій, які забезпечують можливість швидкого проведення міжнародних фінансових операцій, а утворення глобальних фінансових мереж (унаслідок об'єднання холдингів) сприяло прискоренню руху фінансових потоків [66, с. 52].

Коли в 1980;і почав формуватися якісно новий рівень глобальної системи фінансових ринків, виникла світова фінансова мережа, яка пов’язала основні фінансові центри (Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюріх, Амстердам, Париж, Гонконг та ін.). Створення такої мережі стало основою «фінансової революції», як її називають М.В. Енґ, Ф. А Ліс і Л. Дж. Мауер, оскільки було забезпечено постійну присутність на глобальному фінансовому ринку провідних міжнародних фінансових інститутів, а це, у свою чергу, значно прискорило міжнародну фінансову інтеграцію й розвиток фінансових інновацій [25, с. 11].

Завдяки інформаційним технологіям значно збільшилася обізнаність учасників фінансових ринків, а також автономність фінансової системи. Оскільки ринок цінних паперів сам по собі є інформаційним середовищем, інформаційні технології мають на нього найбільший вплив, пов’язаний насамперед із істотним спрощенням доступу користувачів до фінансових послуг та інформації.

Демократизація ринку фінансових послуг у 1990;х проявилася у виході на цей ринок (із допомогою фінансових посередників) дрібних індивідуальних інвесторів, які раніше через невеликі розміри своїх заощаджень не брали активної участі в діяльності фінансового ринку.

Відображенням цих тенденцій стали процеси сек’юритизації - заміщення банківського кредиту випуском цінних паперів підприємств, а також дезінтермедіації - тенденції до усунення посередників у разі одержання компаніями кредитних коштів безпосередньо в інвесторів, що також сприяє спрощенню доступу на фінансовий ринок його учасників. Про диверсифікованість ринку фінансових послуг свідчить поява на ньому великої кількості нових посередників, наближених до індивідуальних інвесторів.

На фінансових ринках зміна їх структури та поширення мережевого принципу організації проявляються у зростанні значення невеликих (за кількістю співробітників) підрозділів крупних фінансових установ, що потрібно для гнучкої і швидкої адаптації до умов ринку, які можуть швидко змінюватися, а також для того, щоб наблизити постачальників послуг до їх споживачів. А поява для інвесторів нових способів вкладення коштів (так само, як розширення їхніх можливостей управляти інвестиційним процесом та вибір способу реінвестування коштів фінансовими посередниками) сприяла зростанню значення інституціональних інвесторів — інвестиційних фондів, страхових компаній і пенсійних фондів.

Загалом інституціоналізація фінансових ринків була пов’язана із соціально-економічними (лібералізація й демократизація фінансових ринків), політичними (глобалізаційні процеси) й технологічними (розвиток інформаційних технологій і створення Інтернету) чинниками.

Потреба у зменшенні можливих ризиків і підвищенні конкурентоспроможності зумовила поширення фінансових операцій та інструментів, здатних знизити ризики і прогнозувати їх на основі порівняння ліквідності інвестиційних характеристик інструментів. Змінилася не тільки структура інструментів фінансових ринків (на користь корпоративних цінних паперів та їх похідних), а й психологія потенційних користувачів фінансових ринків — індивідуальних інвесторів, які виявляють дедалі більшу готовність і зацікавленість у використанні цих інструментів. Зокрема, наприкінці 1980;х — на початку 1990;х на фінансовому ринку значно збільшився обсяг операцій із похідними фінансовими інструментами — деривативами.

Деривативи стали одним із основних товарів на міжнародному фінансовому ринку, а ринок деривативів — найдинамічнішим сектором ринку цінних паперів. На відміну від традиційних цінних паперів, що слугують для залучення довготермінового кредиту, деривативи призначені для хеджування, й саме можливістю управління ризиками з допомогою опціонів і ф’ючерсів пояснюється швидке зростання їх популярності.

Завдяки цим похідним фінансовим інструментам розширюються можливості оптимізації ризиків та поліпшуються умови розміщення коштів через надання інвесторам і емітентам широкого спектра таких способів управління ризиками й фінансами, яких раніше взагалі не було; знижуються витрати на формування портфелів із потрібними характеристиками, підвищуються ліквідність і цінова ефективність ринків.

Особливістю деривативів є те, що вони створюються в усіх секторах фінансового ринку (валютному, кредитному, інвестиційному тощо), до того ж саме вони об'єднують глобальний фінансовий ринок у єдине ціле. З цього приводу Р. Мертон зауважує, що їх поширення стало вирішальним чинником, який забезпечив внутрішню єдність глобального фінансового ринку [27, с. 211].

Завдяки зростанню ринку деривативів світова фінансова система отримала безперечні переваги: багатьом інвесторам вдалося знизити ризики й підвищити ліквідність, також було створено новий тип фінансових інструментів, які дають можливість управляти ризиками. Хоча популярність деривативів швидко зростає, їх нерідко вважають надто складними інструментами, помилка під час використання яких може призвести до великих збитків. Тому їх застосування найчастіше називають основним чинником дестабілізації фінансового ринку [64, с. 65].

До того ж за останні роки набула поширення як інноваційна техніка фінансування сек’юритизація активів. При цьому фінансові активи відокремлюються від іншого майна й передаються спеціально створеному фінансовому посередникові, а потім рефінансуються шляхом випуску цінних паперів або одержання синдикованого кредиту. Як зазначає Х. Бер, сек’юритизація активів у вузькому значенні виникла в рамках загальної тенденції до заміщення банківського кредиту випуском цінних паперів підприємств [5, с. 27.]

Треба зауважити, що сек’юритизація активів, яка стала важливим інструментом фінансування підприємств, може бути додатковим джерелом дестабілізації на фондовому ринку. Як приклад — нинішня світова фінансова криза, що розпочалася в середині 2007;го на ринку цінних паперів США.

Проблеми на глобальному ринку сек’юритизованих активів виникли внаслідок нестабільності на кредитному ринку США, зниження його ліквідності й загального зменшення готовності інвесторів до ризиків після того, як почалася рецесія ринку нерухомості, де тривалий час штучно підтримувалися завищені ціни. За даними організації «Securities Industry and Financial Markets Associations» (SIFMA), на кінець 2006 року обсяг ринку сек’юритизованих облігацій у США дорівнював 8600 млрд. дол., або 65% ВВП. У 2007;му обсяг випуску сек’юритизованих активів у цій країні знизився до 2,892 млрд. дол. і становив 76% від обсягу світового ринку таких активів. У європейських країнах обсяги сек’юритизації й далі зростали (із 604 млрд. дол. у 2006 році до 681 млрд. дол. у 2007;му). Найактивнішим учасником процесів сек’юритизації є Великобританія (237 млрд. дол. у 2007;му), потім ідуть Іспанія, Нідерланди, Італія, Німеччина.

Трансформаційні процеси на ринках цінних паперів створюють, з одного боку, численні економічні переваги (стимулювання вільного руху капіталів, загальне збільшення свободи для підприємництва, прискорення економічного зростання, збільшення обсягу інвестицій тощо), а з другого — нові загрози для економічної безпеки, спричинені посиленням нерівності між країнами, нестабільності фінансових ринків, а також можливістю швидкого поширення кризових явищ країнами світу.

Найбільш важливі фактори:

— публікація позитивних новин та статистичних даних:

— покращення оцінки зростання ВВП С? А за IV квартал 2011 року з 2,8% до 3%;

— погодження ЄК, Є?Б та МВФ щодо надання Ірландії наступного траншу фінансової допомоги в розмірі 5,8 млрд. євро;

— відсутність консенсусу між урядом Греції та кредиторами напередодні проведення програми з обміну державних облігацій та інформації щодо можливої потреби уряду в додатковому фінансуванні на суму близько 50 млрд. євро до 2015 року;

— очікування уряду Китаю уповільнення зростання ВВП у 2012 році до 7,5% з 9,2% у 2011 році;

— опублікування інформації про можливе зниження агентством Fitch кредитного рейтингу Росії у разі непроведення урядом Росії програми з реформування економіки країни;

— розміщення Італією середньострокових державних облігацій з дохідністю меншою, ніж на попередньому аукціоні (на суму близько 6 млрд. євро та середньою дохідністю 3,53% річних, на попередньому аукціоні ставка становила 4,61% річних);

— зниження агентством Fitch прогнозу довгострокового рейтингу дефолту емітента Банку Англії зі стандартного до негативного на фоні зниження прогнозу суверенного кредитного рейтингу Великобританії 13 березня;

— побоювання інвесторів втратити частину виплат за кредитним дефолтним свопом на державний борг Греції у розмірі майже 22% від номіналу облігацій;

— зростання індикатора умов ділового середовища в Німеччині (від дослідницького інституту IFO) — у березні до 109,8 пункту (109,7 пункту у лютому), очікувалося значення на попередньому рівні 109,7 пункту;

— публікація негативних статистичних даних з Великобританії та С? А: більшого, ніж очікувалося, уповільнення зростання ВВП Великобританії - у ІV кварталі 2011 року становило -0,3% (-0,2% у ІІІ кварталі 2011 року); меншого, ніж очікувалося, зростання кількості замовлень на товари тривалого користування у? А — у лютому 2,2% (-3,6% у січні), очікувалося 3,0%.

Обсяг торгів на ПФТС збільшився на 0, 4% і становив 7 423,5 млн. грн. частка ОВДП у структурі торгів на ПФТС у березні залишилася найбільшою і становила 82,2% (у лютому — 80,4%), частка корпоративних облігацій становила 17,1% (у лютому — 17,6%), а на ринку акцій — 1,1% (у лютому — 1,9%) (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Динаміка фондових індексів за останні 2011;2012 рр. [77]

На індекси вітчизняного фондового ринку додатково впливали:

— зміна індексної корзини Української біржі (УБ), до якої з 16 березня входить лише десять вітчизняних підприємств, що негативно вплинуло на котирування акцій компаній, що не включені до індексного кошика УБ (зі списку індексної корзини виключено ПАТ «Укртелеком», ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод», ПАТ «Ясинівський коксохімічний завод», ПАТ «Концерн Стирол»);

— зниження агентством S&P прогнозу суверенного рейтингу України зі «стабільного» до «негативного», суверенний кредитний рейтинг України був підтверджений на рівні «В+»;

— повідомлення ПАТ «Укрсоцбанк» щодо збільшення питомої ваги банку в індексній корзині Української біржі та очікування учасників ринку стосовно об'єднання ПАТ «Укрсоцбанк» та ПАТ «UniCredit bank» (на фоні планів зі збільшення статутного капіталу за рахунок закритої додаткової емісії);

— плани Уряду України щодо випуску облігацій внутрішньої державної позики, номінованих в іноземній валюті (євро) з можливістю дострокового погашення (постанова Кабінету Міністрів України від 21 березня 2012 року № 234).

На первинному ринку державних цінних паперів відбулося 21 із 34 оголошених аукціонів ОВДП (у січні - 14 із 45). Загальна сума розміщення в березні становила 10 728 млн. грн. (61% у гривнях, номіновані в євро — 20%, у доларах С? А — 19%) та була більшою, ніж у січні майже в 2 рази (середньозважена дохідність розміщених ОВДП знизилася з 12,8% до 11,0%).

Рис. 1.5. Обсяги та структура торгів на ПФТС[77]

Також Міністерство фінансів України вчасно та в повному обсязі здійснило виплату з погашення та обслуговування ОВДП 2012 року на суму 1 084 млн. грн. Тенденція до уповільнення світової економіки поновилася у ІV кварталі 2011 р. після призупинення в попередньому.

Рис. 1.6. Світове економічне зростання, % у річному вимірі [77]

Економічна динаміка суттєво погіршилася в більшості розвинених країнах — ВВП зони євро, Великої Британії та Японії скоротився за квартал відповідно на 0.3, 0.6 та 0.3%.

Водночас економіка США зросла на 0.7% у ІV кварталі2011 р. до попереднього, продемонструвавши найвищі темпи зростання за період з середини 2010 року. Уповільнення торкнулося багатьох провідних нових ринкових економік.

Рис. 1.7. Динаміка світової торгівлі товарами, % до попереднього періоду [77]

Зростання в економіці Китаю уповільнилося до 8.9% - найнижчого темпу за 2.5 року. Зниження темпів зростання в нових ринкових економіках відбувалося під впливом погіршення динаміки в промисловості через уповільнення світової торгівлі, що було частково компенсовано покращенням ділової активності в секторі послуг. На противагу загальній тенденції зростання економіки Росії в IV кварталі 2011 р. прискорилося до 4.9%.

Зростання світової торгівлі продовжувалося низькими темпами з середини 2011 року. Обсяги світової торгівлі за плинний квартал у листопаді зросли на 0.2% в річному вимірі.

Інфляційний тиск знизився в умовах уповільнення зростання світової економіки, обмеженого доступу до кредитних ресурсів на світових фінансових ринках і зниження світових цін на енергоносії.

Рис. 1.8. ІСЦ окремих країн світу, % (у річному вимірі) [77]

Зменшилася загроза продовольчої інфляції в нових ринкових економіках. За розрахунками ООН індекс цін на продовольство в грудні знизився до найнижчого рівня з жовтня 2010 року головним чином завдяки зниженню цін на зернові. У розрізі окремих країн інфляція уповільнилася з існуючих максимумів до 3% у США у грудні за останні 12 місяців та відповідно до 2.7% у зоні євро. Інфляція в Росії уповільнилася до 6.1% у грудні - найнижчого рівня за більш ніж 20 років, у Китаї - з трирічного максимуму 6.5% у липні до 4.1% в грудні.

Рис. 1.9. Фондові індекси нових ринкових економік [77]

Умови на світових фінансових ринках залишалися несприятливими в ІV кварталі, передусім з огляду на переростання кризи суверенних боргів у зоні євро в системну, занепокоєння поширенням кризи та погіршення перспектив світового економічного зростання. Із цим були пов’язані волатильність та переорієнтація інвесторів на найбільш безпечні активи впродовж кварталу (за винятком окремих позитивних зрушень у другій половині грудня). Премія за ризик за EMBI становила 869 б. п. на кінець кварталу.

Провідні центральні банки стримували подальше загострення кризи шляхом запровадження екстрених заходів щодо підтримки ліквідності, подовження терміну кредитування банків тощо. ФРС США, ЄЦБ, центральні банки Канади, Великої Британії, Японії і Швейцарії знизили вартість доларових свопів на 50 б. п. Підвищилася роль ЄЦБ у боротьбі з кризою, який надав трирічні кредити банкам на суму близько 500 млрд. євро за відсотковою ставкою 1% у грудні, а також знизив відсоткові ставки — удруге поспіль у листопаді до рекордного мінімуму 1% річних. Банк Японії розширив обсяг програми кількісного стимулювання для підтримки власної економіки. Банк Китаю знизив мінімальні резервні вимоги в рамках планів пом’якшення монетарної політики. Центральні банки низки нових ринкових економік, у т. ч. Бразилії, знизили відсоткові ставки, у той час як окремі банки країн, що розвиваються, змушені були підвищувати ставку для протидії девальваційному тиску.

За останніми наявними даними частка операцій з цінними паперами, які вільно обертаються на фондовому ринку, не перевищує 8,5% від його загального обороту. Питома вага операцій за окремими цінними паперами в 2010 році становила: акцій — 9,33%, державних облігацій — 17,19%, облігацій підприємств — 9,65%, облігацій місцевих позик — 28,00%.