Право працівника на оплату праці та його захист

Право працівника на оплату праці та його захист Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укла­деного трудового договору. Власник при укладенні трудово­го договору зобов’язаний повідомити працівнику всі умови оплати праці, її розміри, порядок і терміни виплати.

Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановле­ний трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення про­дукції, що виявилася браком, та з інших причин, передбачених чинним законодавством, які мали місце з вини працівника.

Забороняється дискримінація в оплаті праці, зниження її розміру залежно від походження, соціального, майнового стану, політичних, релігійних переконань, членства у профспілці, місця проживання та інших причин, встановлених у законі.

Суб'єкти організації оплати праці не мають права в одно­сторонньому порядку погіршувати становище працівника в оплаті праці порівняно з умовами, передбаченими законо­давством, угодами, колективними договорами.

Забороняється будь-яким способом обмежувати права працівника вільно розпоряджатися своєю зарплатою. Тому не допускаються випадки отримання зарплати, належної працівнику, членами його сім'ї, іншими особами без спе­ціально оформленої довіреності.

Закон забороняє відрахування із зарплати, метою яких є пряма чи непряма сплата власнику чи будь-якому посеред­никові за одержання або збереження місця роботи.

Відрахування із зарплати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законом. Зокрема, згідно із ст. 127.

КЗпП за наказом (розпорядженням) власника можуть бути проведені відрахування для:

1) повернення авансу, виданого в рахунок зарплати або для службового відрядження;

2) для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лі­чильних помилок;

3) для погашення невитраченого і своєчасно не поверне­ного авансу, виданого на службове відрядження або переве­дення до іншої місцевості;

4) на господарські потреби.

В усіх вказаних випадках відрахування можуть прова­дитись, якщо працівник не оспорює підставу і розмір відра­хування. Іншими словами, необхідно отримати згоду праців­ника на таке відрахування. Якщо згода отримана, наказ ви­дається не пізніше за один місяць від дня закінчення термі­ну, встановленого для повернення авансу або від дня випла­ти неправильно обчисленої суми.

Відрахування із зарплати також можуть провадитись у випадку звільнення працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже використав щорічну відпустку, за невідроблені дні відпустки. При цьому потрібно пам’ятати, що закон не дозволяє провадити такі відрахування при звіль­ненні за підставами, не пов’язаними із звільненням за власним бажанням. Це — підстави звільнення з ініціативи власника без здійснення винних дій з боку працівника, а також в інших випадках, передбачених законом. Зокрема за пунктами 3, 5, 6 ст. 36 і пунктами 1, 2, 5, 6 ст. 40 КЗпП, а також у випадках направлення на навчання, переходу на пенсію, смерті працівни­ка (ст. 127 КЗпП, ст. 22 Закону України «Про відпустки»).

У випадку завдання працівником майнової шкоди підпри­ємству, з яким він перебуває в трудових відносинах, також провадяться відрахування із зарплати працівника для відшко­дування шкоди в розмірі, що не перевищує середньомісяч­ний заробіток працівника.

При кожній виплаті зарплати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, окре­мо передбачених законодавством, — 50% зарплати, яка нале­жить до виплати працівникові. Однак ці обмеження не по­ширюються на відрахування із зарплати при відбуванні покарання у виді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей (ст. 128 КЗпП, ст. 26 Закону України «Про оплату праці»). З останнім положенням не можна погодитися, воно фактично позбавляє працівника в таких ви­падках коштів для існування, оскільки необмежені стягнен­ня позбавляють працівника усіх доходів, не забезпечується відновлююча функція зарплати. Слід врахувати положення Закону України «Про виконавче провадження про обме­ження розміру відрахувань із заробітної плати» від 21 квітня 1999 p. Згідно із ст. 70 Закону обмеження загального розмі­ру усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не більш 50% заробітної плати не поширюється на відраху­вання при відбуванні виправних робіт і при стягненні алі­ментів на неповнолітніх дітей, у цих випадках розмір відра­хувань із заробітної плати не може перевищувати 70%. Ви­дається, що крайньою межею всіх стягнень повинна бути по­ловина заробітку.

У законодавстві передбачений механізм захисту зарпла­ти в умовах стихії ринкових цін. Законом України «Про внесення змін до Закону УРСР «Про індексацію грошових доходів населення «від 25 квітня 1997 p. (Відомості Верхов­ної Ради України. — 1998. — № 2. — Ст. 2) встановлені пра­вила проведення індексації зарплати.

Індексація — це встановлений законами та іншими нор­мативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, який дає можливість частково або повністю відшкодувати їм дорожчання споживчих товарів і послуг. Для індексації використовується індекс споживчих цін і тарифів, який обчислюється на основі статистичних спо­стережень за зменшенням цін в роздрібній торгівлі, на рин­ках, і не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, пуб­лікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексація провадиться, якщо індекс споживчих цін пе­ревищив 105% (величина порога інфляції). Базою для обчис­лення індексу споживчих цін є січень 1998 p.

Індексації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разо­вого характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підви­щень до пенсій, додаткової пенсії, цільової грошової допомо­ги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат) — соціальна допомога (сім'ям з дітьми, з безробіття, тимчасової непрацездатності тощо) — сти­пендіїоплата праці (грошове забезпечення) — суми відшко­дування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальникагрошова компенсація при поновленні на ро­ботіінші виплати, якщо відповідно до законодавства вони провадяться із середньої зарплати.

Не підлягають індексації: доходи громадян від здачі майна в оренду, від акцій та інших цінних паперів, від веден­ня селянського (фермерського) і особистого підсобного гос­подарства, від підприємницької діяльності, яка є для грома­дян джерелом грошових доходів від власності, якщо інше не передбачене законодавством Українигрошові доходи гро­мадян, що мають цільовий і разовий характер (одноразова допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію, винагорода за підсумками роботи за рік, суми соці­альних пільг, наданих підприємствами та ін.).

Законом встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян в межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості. При цьому частина доходу, що не пере­вищує вартісну величину межі малозабезпеченості, індексуєть­ся повністю. Дохід у частині, яка більша одного розміру вар­тісної величини межі малозабезпеченості, але не перевищує подвійну величину вартості межі малозабезпеченості, індек­сується в розмірі 80%. Дохід у частині, яка більша подвійно­го розміру вартісної величини межі малозабезпеченості, але не більша трикратної величини вартісної величини межі малозабезпеченості, індексується в розмірі 70%. Частина гро­шового доходу, що перевищує трикратну величину вартості межі малозабезпеченості, індексації не підлягає.

Постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 7 трав­ня 1998 p. затверджений Порядок проведення індексації гро­шових доходів громадян, який конкретизує норми Закону (Офіційній вісник України. — 1998. — № 19. — Ст. 704).

Однак постановою Кабінету Міністрів Україні № 2034 від 21 грудня 1998 p. внесені істотні зміни в порядок індексації. Головним нововведенням є положення, згідно з яким індек­сації підлягають грошові доходи громадян, які не перевищу­ють величину вартості межі малозабезпеченості. При цьому грошовий дохід громадянина разом із сумою індексації не повинен перевищувати вартісної величини межі малозабез­печеності (п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1998 p. № 2034 «Про індексацію грошових доходів громадян» / / Праця і зарплата. — 1999. — № 1).

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат добутку доходу, що підлягає індексації, та личини приросту індексу споживчих цін, зменшеного на причину порога індексації та поділеного на 100%. Для здійснення індексації грошових доходів громадян застосовується індекс споживчих цін, зменшений на величину порога індексації (п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів громадян в редакції постанови Кабінету Міністрів України л 21 грудня 1998 p. № 2034).

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України практично введений новий порядок індексації, який суперечить Закону України. Зменшений обсяг грошових коштів, що належать індексації. Як сказано в постанові № 2034, таке рішення прийняте з урахуванням обмежених можливостей бюджетів всіх рівнів. Однак Закон має вищу юридичну силу порівня­но з постановою Кабінету Міністрів України. Вирішення проблеми індексації у такий спосіб є незаконним. Тому по­становою Верховної Ради України від 16 червня 1999 p. № 747 «Про порушення Кабінетом Міністрів України законодав­ства в ході проведення індексації грошових доходів населен­ня» запропоновано Прем'єр-міністру України скасувати по­станову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1998 p. № 2034 «Про індексацію грошових доходів населення», яка не відповідає ст. 5 Закону України «Про індексацію грошо­вих доходів населення» .

Зарплата на території України виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Випла­та зарплати у формі боргових розписок і зобов’язань або у будь-якій іншій формі забороняється. Зарплата може випла­чуватися банківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національ­ним банком України.

Як виняток, колективним договором може передбачатися часткова виплата зарплати натурою (за цінами, не нижчими за собівартість) в тих галузях або за тими професіями, де така виплата є звичайною або бажаною для працівників. Кабі­нет Міністрів України своєю постановою № 244 від 3 квітня 1993 p. затвердив перелік товарів, не дозволених для випла­ти заробітної плати натурою (ЗП України. — 1993. — № 9. — Ст. 183).

При кожній виплаті заробітної плати власник повинен повідомити працівнику дані про оплату праці:

— загальну суму заробітної плати з розшифровкою по видах виплат;

— розміри і підстави відрахувань із заробітної плати;

— суму заробітної плати, належної до виплати.

Власник повинен забезпечити виплату зарплати регу­лярно в робочі дні, в терміни, встановлені в колективному договорі, але не рідше двох разів у місяць, з проміжком у 16 календарних днів.

У тих випадках, коли день виплати зарплати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, зарплата випла­чується напередодні.

Зарплата виплачується за місцем роботи. За письмовою заявою працівника виплата зарплати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами з обов’язко­вою оплатою цих послуг за рахунок власника.

Працівники мають право на компенсацію зарплати у зв’язку із затримкою термінів її виплати. Постановою Кабінету Міністрів України № 1427 від 20 грудня 1997 p. затвердже­но Положення про порядок компенсації працівникам части­ни зарплати у зв’язку з порушенням термінів її виплати (Офіційний вісник України. — 1997. — № 52. -С. 50- зміни і доп.: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999р. № 692 /,/ Праця і зарплата. — 1999. — № 10. — С. 10).

Дія названого Положення поширюється на підприємства, установи й організації всіх форм власності та форм господа­рювання і застосовується в усіх випадках порушення термінів виплати зарплати, в тому числі з вини власника або уповно­важеного ним органу. Компенсація проводиться за наявності двох умов: затримки виплати зарплати на один і більше календарних місяців і зростання індексу споживчих цін за період затримки більш ніж на 1%. Індекси споживчих цін для розрахунку коефіцієнта приросту споживчих цін щомі­сячно публікуються Держкомстатом з наростаючим підсум­ком з початку того року, в якому виникла заборгованість із виплати зарплати, що підлягає компенсації. Якщо виплата заборгованості з заробітної плати провадиться до опубліку­вання Держкомстатом індексу споживчих цін за останній місяць перед виплатою суми заборгованості, під час розра­хунку суми компенсації на період до опублікування зазна­ченого індексу споживчих цін за згодою працівника для роз­рахунків застосовується індекс споживчих цін за попередній місяць. Сума компенсації обчислюється множенням суми нарахованої, але не виплаченої зарплати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів), на коефіцієнт зрос­тання споживчих цін. У разі затримки зарплати за декілька місяців сума компенсації визначається за кожний місяць ок­ремо і підсумовується.

Верховна Рада України ухвалила в першому читанні законопроект про внесення змін до Закону «Про оплату праці» щодо компенсації витрат, пов’язаних із порушенням термінів виплати заробітної плати.

Законопроектом передбачено новий порядок компенсації з розрахунку 1% несплаченої суми боргу за кожний день її затримки, але не більше як 100% загальної суми боргу за кожний місяць затримки (Праця і зарплата. — 1999. — № 26. — Жовтень). Проте Закон ще не опубліковано, отже, діє порядок, встановлений чинним законодавством.

Своєчасно не отримана з вини працівника зарплата ком­пенсації не підлягає.

Власник не має права не провести компенсацію, посилаю­чись на важке фінансове становище підприємства, а також передбачати в колективному договорі подібні норми. Відмо­ва власника у виплаті компенсації може бути оскаржена в судовому порядку як самим працівником, так і уповноваже­ним на представництво трудовим колективом органом.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про оплату праці» за порушення законодавства про оплату праці винні поса­дові особи притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної, кримінальної відповідальності. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 542 від 9 черв­ня 1997 р. за невиконання підприємством зобов’язань щодо виплати зарплати працівникам, недотримання графіка пога­шення заборгованості з зарплати керівник державного під­приємства може бути звільнений з посади з достроковим розірванням контракту.

Кодексом України про адміністративні правопорушення за порушення вимог законодавства про працю передбачена адміністративна відповідальність посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, яким нада­но право прийняття на роботу, громадян-власників підпри­ємств чи уповноважених ними осіб у вигляді штрафу від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 41 КпАП).

Порушення чи невиконання зобов’язань щодо колективного договору, угоди особами, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки, або інші уповноважені трудовим колективом органи, чи представника­ми трудових колективів тягне за собою адміністративну відпо­відальність у вигляді штрафу від 50 до 100 неоподатковува­них мінімумів доходів громадян (ст. 41−2 КпАП).

За грубе порушення законодавства про працю відповідно до ст. 133 КК України посадові особи притягуються до кри­мінальної відповідальності - виправні роботи на строк до 1 року або позбавлення права займати певні посади на строк до 3 років.

При звільненні працівника виплата всіх сум, які нале­жать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник не працював у день звільнення, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення працівником вимоги про розрахунок. При виникненні спору в усякому випадку має бути виплачена не оспорювана частина зарплати.

Згідно зі ст. 117 КЗпП власник підприємства повинен виплатити звільненому працівникові його середній заробі­ток за весь час затримки зарплати з вини власника по день фактичного розрахунку. У випадку, якщо звільнений праців­ник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір заборгованості зменшується на суму зарпла­ти, одержаної за новим місцем роботи.