Біографія Євстафія Гоголя — козацького полковника

Реферат на тему:

Біографія ЄВСТАФІЯ ГОГОЛЯ — козацького полковника Народився Євстафій (Остап) десь на початку переломного для історичних доль багатьох європейських народів XVII ст. На жаль, його молоді роки залишилися поза увагою середньовічних літописців. Знаємо лише про те, що напередодні 1648 р. він був ротмістром «панцерних» козаків у польському війську, яке дислокувалося в Умані під керівництвом С.Калиновського. Однак, як тільки розпочалися бойові дії між козацькою та польською арміями, ротмістр Гоголь разом з підлеглим відділом важкої кавалерії переходить на бік повстанців.

Незважаючи на відсутність повноцінної джерельної бази про перші роки формування молодої козацької держави, полковник Є. Гоголь робив все можливе для створення національних адміністративно-військових інституцій на українських землях, що етнічно межували з Польщею. У березні 1649 р. довелося проявити неабиякі організаторські здібності для формування загонів з подільських селян і міщан в районі Подністров'я.

Блискуча у військовому відношенні перемога гетьмана Б. Хмельницького над поляками під Батогом (22−23 травня 1652 р.) викликала масове повстання українців на Поділлі. У зв’язку з цим гетьман наказав Гоголю звільнити даний реґіон від присутності польської шляхти, що той успішно виконав — у кінці серпня тут знову встановилися українські владні структури. Наприкінці 1653 р. Є. Гоголь вже отримав керівництво над Подністрянським (Могилівським) полком. У період з 1653 р. по 1657 р. Гоголь виконує найважливіші доручення Б. Хмельницького у західному регіоні України.

Після смерті великого гетьмана козацька старшина почала розколюватися на різні, протилежні за політичними поглядами, угруповання. В жовтні 1657 р. гетьман І. Виговський з генеральною старшиною, куди входив і полковник Є. Гоголь, укладає т.зв. Корсунський договір України зі Швецією, де проголошувалося «Військо Запорозьке за народ вільний і нікому непідлеглий». Але на стабілізацію політичного становища в Україні цей договір вже вплинути не міг.

Влітку наступного року козаки Гоголя намагалися вигнати московські підрозділи з Києва та Василькова. Укладення гадяцької угоди (16.09.1657) між Річчю Посполитою та Україною Є. Гоголь не підтримує. Тому гетьман І.Виговський з допомогою уманського полковника М. Ханенка розбиває війська могилівського та подільського полковника під мурами Могилева. Поразка змушує перейти Гоголя на бік гетьмана, взяти участь у його битвах з російським воєводою Шереметьєвим.

Польська шляхта ніяк не могла погодитись з тим, що у геополітичному просторі Південно-Східної Європи виникла незалежна держава. Об'єднане польсько-татарське вісімнадцятитисячне військо на чолі з коронним гетьманом С. Потоцьким у січні 1660 р. оточило Могилів, на допомогу подільському полковнику Гоголю прийшли частини під керівництвом уманського полковника М. Ха-ненка та миргородського К. Андреєва. Є. Гоголь успішно керував діями могилівської залоги, а також згідно з словами літописця «на вилазках польських людей і татар побили багато».

Поступово Є. Гоголь схиляється до підтримки тієї частини старшини, яка наполягала на веденні переговорного процесу з урядовими колами Польщі за утвердження автономної української республіки в межах Речі Постолитої. Влітку того ж року його полк взяв участь у Чуднівському поході, результатом якого стало підписання між поляками і українцями Слободищенського трактату. Стосовно до дій гадяцької комісії по виконанню одноіменного договору полковник Є. Гоголь був нобілітований. На вальному сеймі 1661 р. йому та ще 31 представнику козацької верхівки надали права польської шляхти.

З початком 1664 р. на Правобережній Україні спалахнуло повстання проти польської влади і гетьмана П. Тетері, яким керували Судима, С. Височан та І. Сірко. Велику підтримку надавав їм І. Брюховецький, який бажав поширити свою владу на правобережній землі. Є. Гоголь спочатку підтримує повсталих. Після того, як польські війська розпочали наступ на Брацлавщину, він разом зі своїм полком переходить з Могилева до Брацлава й там укріплюється. Але невдовзі під натиском королівської армії полковник не витримує і переходить на бік противника. Однією з причин цього переходу була та обставина, що коронний гетьман С. Потоцький захопив у Львові двох синів Гоголя. Саме тому у вересні 1664 р. Подільський полковник змушений був визнати протекцію польського монарха.

У 1665 р. Є.Гоголь переходить під гетьманську булаву П. Дорошенка, адже він знав його ще з часів Хмельниччини. Гоголь всіляко допомагав своєму гетьману. Коли весною 1668 р. виникає загроза захоплення польськими військами Каль-ника, він вирушає на Лівобережжя, щоб особисто попередити П. Дорошенка. Разом вони повертаються на Правобережну Україну і допомагають оточеному в Кальнику полковнику Г. Дорошенку, рідному брату гетьмана. В березні 1669 р. Є.Гоголь разом з Тарговицьким полком С. Щербини та січовиками І. Сірка воювали в околицях Очакова, де взяли в полон значну кількість татар. Саме тому Гоголь був відсутній на Раді під р. Росавою (неподалік від Корсуня), на якій більшість козаків схвалила намір П. Дорошенка визнати зверхність турецького султана.

У вересні 1671 р. коронний гетьман Я. Собеський із значними силами вирушив на Правобережну Україну. Після багатоденної облоги Могилева, резиденції Є.Гоголя, поляки ввійшли в місто. Джерела повідомляють, що при обороні фортеці загинув один з синів Гоголя. Сам полковник з незначним відділом козаків зумів відійти на інший берег Дністра у Молдавію, де й отаборився з дозволу господаря. Через кілька днів полковники Є.Гоголь, К. Мігалевський та Кияшко відправляють листа до Я. Собеського, в якому дають згоду підкоритися гетьману М. Ханенку, який визнавав протекторат польського короля.

Згодом Є. Гоголь знову прийняв зверхність Петра Дорошенка, але восени 1674 р. після чергового походу, польських військ на Правобережжя, він підпорядковується королю Яну III Собеському. У королівській грамоті до правобережних козацьких полків від 4 квітня 1675 р. відзначалося, що «для кращого між усіма вами (правобережними козаками) управління Гетьманом Наказним уродзоного Гоголя призначаємо… «.

За Журавницьким договором (17.10. 1676 р.) між Туреччиною і Річчю Посполитою до Польщі відходили лише землі по Білу Церкву і Паволоч. Остання територія Правобережної України залишалася під протекторатом султана. А тому Є.Гоголь за рішенням ради польського сенату разом з полками Кобелзького, Корсунця і Шульги (близько 2000 чол.) передислоковується в Димерське староство на Поліссі. Під управління козацького гетьмана надавались Чорногородська, Коростишівська та Димерська фортеці. Також з коронного скарбу козакам гетьмана Гоголя було видано 60.000 злотих.

Димерське староство знаходилося неподалік від Києва. Саме цим пояснюється активна політика Є.Гоголя в справі запрошення до себе лівобережних козаків. У березні 1677 р. на Правобережжя переходить перяславський полковник Д. Райча, що дуже розхвилювало царя Федора Олексійовича, який вимагав від Самойловича утримувати «малоросійський народ від переходу до Гоголя». До речі, гетьман Самойлович навіть відклав свою поїздку до Москви через погрози Є. Гоголя захопити Київ.

Кінець 1677 р. був нещасливий для його гетьманування, на лівий берег Дніпра переходить близько 2000 чоловік. І. Самойлович вихваляється, що незабаром до нього прийде й сам Гоголь, що з «лядським» гетьманом залишилося тільки тридцять козаків. Так воно і трапилося. 8.04.1678 р. Є. Гоголь написав листа до І. Самойловича, де погоджувався визнати владу лівобережного гетьмана: «…зараз самого себе твоїй милості віддаю».

Євстафій Гоголь помер 5.1.1679 р. у Димері. Соратника Б. Хмельницького, який двадцять сім років був полковником Війська Запорозького і останні п’ять років свого життя очолював козацьку організацію Правобережжя, було поховано в Межигірському монастирі, що неподалік від Києва. Багато десятиліть тут зберігалось Євангеліє львівського видання 1644 р. в срібно-золотому обрамленні, подароване Гоголем монастирю незадовго до смерті. Символічним є те, що в Святодухівській Церкві Межигірського монастиря портрет Є.Гоголя «в чорних з червоними травами рамах» знаходився поруч із зображенням Б. Хмельницького.

У популярній літературі різного гатунку є досить поширена теза про те, що Є.Гоголь був «прадідом» відомого письменника М. В. Гоголя. Однак В. Модзалевський, який простежив родовід Гоголів-Яновських, не засвідчив прямих родинних зв’язків між Яковом Гоголем, прадідом письменника і Євстафієм. Хоча, можливо, що вони були братами.

Аналізуючи військову та політичну діяльність Є. Гоголя протягом 40−70-х років XVII ст., можемо переконатись, з якими великими труднощами утверджувалась Українська козацька держава. Якщо в перші роки її існування харизма Б. Хмельницького згуртувала навколо себе всі стани українського суспільства, то згодом політична еліта України, до якої належав і Гоголь, не змогла продовжити цих традицій свого гетьмана. Під тиском внутрішніх проблем, які спричинювалися складною зовнішньополітичною ситуацією, козацька державність ніяк не могла набути класичних форм.

По-різному можна оцінювати діяльність Є. Гоголя на посаді наказного гетьмана від імені польського короля. Однак не підлягає сумніву той факт, що він робив все можливе для того, щоб не дати загинути козацькій організації Правобережжя. Нових висновків заслуговує й оцінка переходу Гоголя під владу лівобережного гетьмана. Адже тут проявилось його розуміння політичних прагнень І. Самойловича до об'єднання України під єдиним державним управлінням.